Емісія грошей

Емісія грошей

Курсова робота

на тему „Емісія грошей”

Зміст

1. РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМІСЇЇ ГРОШЕЙ

1.1        Поняття, сутність та види емісії

1.2        Механізм проведення емісії

2. РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГРОШОВОЇ ЕМІСІЇ

2.1 Регулювання готівкової та безготівкової емісії

2.2 Аналіз грошової емісії

3. ВИСНОВКИ

4. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ПОСИЛАНЬ

Додаток А

Додаток Б

РОЗДІЛ 1 МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЕМІСЇЇ ГРОШЕЙ

1.1 Поняття, сутність та види емісії

У зв'язку з тим, що центральні банки – це головні органи грошово-кредитного регулювання та реалізації грошово-кредитної політики, основним завданням їхньої діяльності є забезпечення стабільності національної грошової одиниці [20, с. 73]. Тому національний банк будь-якої країни має набір функцій, що дозволяють досягти поставленої мети. Традиційно перед центральним банком ставиться п'ять основних задач, а саме бути:

 - емісійним центром країни, тобто користуватися монопольним правом на випуск банкнот;

 - банком банків, тобто виконувати операції не з торгово-промисловою клієнтурою, а переважно з банками даної країни: зберігати касові резерви, розмір яких встановлюється законом, надавати їм кредити (кредитор останньої інстанції), виконувати нагляд, підтримуючи необхідний рівень стандартизації і професіоналізму в національній кредитній системі;

 - банкіром уряду, для цього він повинен підтримувати державні економічні програми і розміщувати державні цінні папери; надавати кредити і виконувати розрахункові операції для уряду, зберігати офіційні золотовалютні резерви;

- головним розрахунковим центром країни, виступаючи посередником між іншими банками країни для виконання безготівкових розрахунків, що засновані на заліку взаємних вимог и зобов'язань (клірингів);

- органом регулювання економіки грошово-кредитними методами [3, с. 381].

Емісія банкнот – найстаріша та одна з найбільш важливих функцій центрального банку. З розвитком капіталізму вона суттєво змінилася: якщо на ранніх етапах становлення кредитних систем комерційні банки наряду з

центральними виконували емісію банкнот, то у процесі централізації банкнотної емісії в ряді найбільших комерційних банків і трансформації цих банків в центральні банки монополія на випуск банкнот закріпилася за одним банком – центральним [8, с.55]. Задача емісії – погасити державні витрати та наростити грошову масу для економіки. Різниця між номінальною вартістю емітованих паперових грошей і витрат емісії (затрати на спеціальний папір, типографічні затрати) формують емісійний дохід (сеньйораж), який представляє собою емісійний дохід держави.

Емісія викликає ріст грошової маси, а вилучення – її зменшення. Обидва процеси йдуть майже паралельно, як два різнонаправлених потоки різної інтенсивності. Як правило, емісія грошей перевищує їх вилучення, хоча в деякі, особливо невеликі інтервали часу, буває і навпаки. Сальдо (сума) емісійних операцій по випуску (емісія) і вилучення грошей з обігу – це емісійний результат [10, с. 29].

У даній роботі мені б хотілося звернути увагу та детально розглянути механізм емісійної роботи центрального банку та шляхи удосконалення емісійної політики. Для початку хотілося б дати чітке визначення поняттб «грошова емісія» та «оптимізація».

Грошова емісія – (від англ. issue, evission) випуск в обіг грошових знаків замість зношених та зіпсованих, що призводить до збільшення грошової маси в обігу; випуск в обіг додаткової кількості грошових знаків, що відповідає росту виробленої товарної маси (ВНП) чи рівню інфляції.

Оптимізація – вибір найкращого варіанту вирішення з безлічі можливих; процес приведення системи до найкращого стану.

При першому визначенні оптимізації мається на увазі аналіз стану системи, що досліджується з точки зору критерію оптимальності. Цей пошук «оптимуму» і називається оптимізацією.

Друге визначення оптимізації означає процес переводу системи, що вивчається у потрібний стан. При цьому в залежності від критеріїв оптимальності розрізняють оптимізацію векторну, стохастичну, багатокритеріальну і т.д. [25].

Поняття «випуск грошей» та «емісія» - нерівнозначні. Випуск грошей в оборот проходить постійно. Безготівкові гроші випускаються в обіг, коли комерційні банки надають позики своїм клієнтам. Готівкові гроші випускають в оборот, коли банки в процесі здійснення касових операцій видають їх клієнтам з операційних кас. Однак одночасно клієнти погашають банківські позики і здають готівку в операційні каси банку. При цьому кількість грошей в обігу може і не збільшуватися.

Під емісією ж розуміють такий випуск грошей в оборот, який призводить до загального збільшення грошової маси, що знаходиться в обігу.

Тобто можна зробити висновок, що оптимізація грошової емісії – вибір найкращого варіанту випуску готівкових та безготівкових грошей в оборот, що відповідає росту виробленої товарної маси чи рівню інфляції.

Емісійна система відповідно розглядається як законодавчо встановлений порядок випуску в обіг грошових знаків і є складовою частиною грошової системи. Регулювання емісійної системи забезпечується операціями на відкритому ринку, змінами норм обов'язкових резервів, процентних ставок та іншими інструментами грошово-кредитної політики [26].

Для отримання більш чіткого уявлення про сутність емісії доцільно, на мою думку визначити основні види емісії: готівкова та безготівкова. Під готівковою емісією розуміють випуск готівки в обіг, тобто надання центральним банком в економіку певної маси грошей. Під безготівковою визначають випуск безготівкових грошей у формі кредитних та депозитних.

Монопольне право на здійснення готівкової емісії має центральний банк держави. Законодавчо емісійна монополія за ЦБ як представником держави закріплена на Заході тільки стосовно банкнот і в деяких випадках монет.

На Заході готівковий оборот займає украй невелике місце навіть в розрахунках населення - зазвичай менше 5 - 10%. Планування готівкового обороту відсутнє зважаючи на його безглуздя: гроші автоматично “продаються” банками через відділення центрального банку у міру появи попиту і не можуть використовуватися для покриття дефіциту державного бюджету. Тому монополія на банкнотну емісію не має на увазі її жорстокого контролю або зв'язку з макроекономічними показниками.

Емісія банкнот в принципі відрізняється від випуску боргових зобов'язань держави тільки тим, що банкноти - прості векселі до запитання - можуть використовуватися як законний платіжний засіб і по ним не треба платити відсоток. Оскільки сучасні гроші мають кредитний характер, банківські рахунки по суті мало чим відрізняються від банкнот і є основними компонентами грошової маси в обігу.

На Заході не пишуть на банкнотах, що вони забезпечуються золотом, дорогоцінними металами і іншими активами, але це відображено в їх публікованих балансах. Забезпеченням виступає актив центрального банку, основними статтями якого зазвичай є золотовалютні резерви, портфель державних і інших цінних паперів, кредити банкам під заставу цінних паперів. У розвинених країнах питання забезпечення банкнотної емісії вирішується по-різному, але він завжди має юридичну основу, нерідко законодавчо визначений характер забезпечення і, отже, непрямі межі паперової емісії.

Раніше при адміністративно-розподільчій системі величина емісія слугувала об'єктом директивного планування державою і ні в якому разі не могла перевищуватися. В умовах ринкової економіки директивного планування не існує, але центральний банк прогнозує розмір емісії, що передбачається, використовуючи прогнозі касових оборотів комерційних банків і власні аналітичні матеріали. При цьому важливо не тільки встановити оптимальну величину емісії, що прогнозується, а й розподіл її по окремим регіонам країни.

Про незначну роль функції центрального банку як емісійного центру нерідко свідчить відсутність спеціального підрозділу в головній конторі (наприклад, Банк Англії). Дана функція все більш розглядається як технічна і стосується в основному відділень банку, що безпосередньо займаються касовою роботою, а також друкарні, що друкує банкноти. Монополія потрібна перш за все для виключення зловживань і сприяння проведенню єдиної грошово-кредитної політики.

Правильна організація обороту готівкових коштів впливає на розмір грошової маси, від неї залежить швидкість обертання грошей, що характеризує стабільність та стійкість грошового обігу. Сфера використання готівкових грошей в народному господарстві обмежена в порівнянні з безготівковими розрахунками, і в основному їх використовує населення. Разом з тим кожне підприємство та організація без роботи з готівковою грошовою масою теж поки що обійтися не можуть: в першу чергу, це пов'язано з оплатою праці. Крім того, підприємства та організації самостійно можуть реалізовувати свою продукцію і послуги, отримуючи при цьому виручку готівкою. Також в межах встановлених законодавством сум вони можуть використовувати готівкові гроші в розрахунках між собою. Таким чином, в економіці формується готівково-грошовий обіг, який представляє собою розрахунки готівковими грошима. Оскільки емісійним центром країни є центральний банк, то він за допомогою своїх нормативних документів регулює рух готівкових грошей в країні, а комерційні банки виступають в ролі уповноважених агентів по готівково-грошовому (касовому) обслуговуванню господарюючих суб'єктів. Згідно з встановленим порядком ведення касових операцій, обов'язковими є наступні основні положення:

- підприємства можуть мати в своїх касах готівкові гроші в межах встановленого банком ліміту, інші гроші повинні зберігатись на рахунках в банках;

- при необхідності виплат готівкою заробітної плати або інших платежів підприємство отримує їх в банку; при цьому готівкові гроші повинні використовуватись суворо за цільовим призначенням;

- підприємства можуть отримувати готівкові кошти при наявності джерела засобів (вільний залишок на рахунку чи отримання кредиту);

- перевищення встановлених лімітів каси допускається тільки в особливих випадках, обумовлених в нормативних документах центрального банку (наприклад, в дні виплати зарплати).

Готівкові гроші мають значну питому вагу і тому перспективи їх зменшення пов'язані з:

- стабілізацією економіки;

- підвищенням надійності банків і зростанням довіри до них з боку населення;

- розвитком ринку державних цінних паперів, орієнтованих на населення;

- запровадженням високоефективних банківських технологій у галузі розрахунків, зокрема, національної системи електронних масових платежів за допомогою пластикових карток.

Значну частину грошового обороту складають платежі підприємств за товари, роботи, послуги, які здійснюються безготівковим шляхом. Сукупність цих платежів, що здійснюються без використання готівкових грошей, складає безготівковий грошовий оборот.

Безготівкова емісія складає особливу проблему. ЦБ не має в своєму розпорядженні ні формальної, ні фактичної монополії на таку емісію, і вона не рівнозначна коштам на рахунках комерційних банків в ЦБ. Банки тримають в ЦБ головним чином обов'язкові резерви, які від них вимагають власті в порядку грошово-кредитного регулювання, а у меншій мірі - засоби для клірингових розрахунків. Сума таких депозитів зазвичай не перевищує 30 - 50% балансу, а частіше має ще більш незначну вагу. Безготівкова емісія не здійснюється виключно центральним банком. Комерційні та інші банки можуть створювати грошову масу тими ж методами, що і центральний банк. Різниця лише в тому, що комерційні банки роблять це для розвитку своїх операцій, а центральний банк - при браку коштів для регулювання ліквідності банківської системи. Аналіз балансів центрального банку показує, що об'єм їх безготівкової емісії незначний в порівнянні з діяльністю інших банків.

Одним з видів безготівкової емісії є кредитна емісія. Кредитна емісія — збільшення банком грошової маси країни за рахунок створення нових депозитів для тих клієнтів, які отримали від нього позики.

Основою кредитної емісії стало усвідомлення банками того факту, що надмірні резерви не обов'язково зберігати в своїх сейфах. Їх можна перетворювати на гроші, всього лише домовившись з позичальниками про те, що вони тепер можуть брати з банку гроші точно так, як і ті громадяни і фірми, які колись дійсно внесли свої заощадження до цього банку. Іншими словами, надмірні резерви банк сам перетворює для своїх позичальників в депозити.

За рахунок цих створених самим банком депозитів можна купувати блага, як і за рахунок готівки. Достатньо лише дати банку вказівка сплатити ці блага за рахунок отриманого кредиту. А раз банківські депозити позичальників придатні для оплати покупок, то вони економічно нічим не відрізняються від готівки. Так банки і починають створювати кредитні гроші — повноправний елемент загальної грошової маси країни.

Таким чином, в будь-якому сучасному банку існують депозити двох видів :

1) внесені власниками заощаджень;

2) створені банком при наданні кредитів і що мають своєю основою надмірні резерви.

Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями, установами можуть класифікуватись за рядом ознак:

- за об'єктом розрахунків або в залежності від призначення платежу (платежі до бюджету, по розрахунках з фондом соціального захисту населення тощо);

- за місцем проведення розрахунків або від характеру економічних зв'язків – внутрішньодержавні чи міждержавні (коли розрахунки здійснюються з контрагентами, які знаходяться на території інших держав);

- за способом платежу: гарантовані (що забезпечують гарантію платежу за рахунок депонованих коштів) та негарантовані (які не мають гарантії платежу); шляхом списання коштів з рахунку, чи шляхом заліку взаємних вимог; з відстрочкою;

- за способом реалізації продукції, товарів, робіт, послуг – прямі .розрахунки (безпосередньо між постачальником та покупцями) та транзитні (з врахуванням проміжних ланок).

В основі організації безготівкових розрахунків лежать наступні принципи:

1) грошові кошти господарюючих суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків;

2) грошові розрахунки і платежі підприємства здійснюються, головним чином, через установи банків чи інші кредитні установи в безготівковому порядку за документами, передбаченими правилами розрахунків

3) розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності та послуги виконуються після відвантаження товарів або надання послуг, одночасно з ними або ж в порядку попередньої оплати. Платежі здійснюються в порядку, передбаченому умовами реалізації таких товарів;

4) розрахунки за товари та послуги виконуються, як правило, за згодою платника після перевірки виконання постачальником договірних умов;

5) платежі здійснюються лише при наявності достатньої кількості коштів на рахунках платника; за певних умов банк може надати кредит на оплату рахунків постачальників або взяти на себе функцію платника-гаранта (поручителя) на комерційній основі (на прохання кредитоспроможного клієнта);

6) зарахування коштів на рахунок одержувача виконується, як правило, після списання відповідних сум з рахунку платника.

До основних потоків безготівкових розрахунків з населенням відносяться:

- перерахування грошових коштів (заробітної плати та інших прибутків) з рахунків підприємства на рахунки, відкриті для вкладів в установах банку;

- перерахування страхових сум, пенсій, допомоги з рахунків страхових організацій, фонду соціального захисту на рахунки, які відкриті в установах банку;

- перерахування грошових засобів з рахунку одного підприємства (за дорученням бухгалтерії підприємства) на рахунки інших підприємств (торгівельних, комунальних тощо);

- перерахування з рахунків по вкладах на рахунки торгівельних організацій (оплата розрахункових чеків), комунальних закладів (оплата рахунків за комунальні послуги), установ банку (погашення споживчого кредиту), видача позик на споживчі потреби;

- зарахування відсотків на користь клієнтів банку на відповідні рахунки.

Вибір держави на користь безготівкової грошової емісії можна пояснити декількома факторами. По-перше безготівковий обіг дозволяє відслідковувати потоки грошових коштів, що рухаються у економіці. Це дуже важливо, адже наша країна здійснює широку політику державного регулювання економіки і для її реалізації необхідно слідкувати за масштабами та напрямками руху грошових коштів. Саме тому вибір держави робиться на користь безготівкових розрахунків. Також безготівкові розрахунки сприяють безперервному кругообороту коштів. Між готівково-грошовим та безготівковим оборотом існує тісна взаємозалежність: гроші постійно переходять із однієї сфери в іншу, змінюючи форму готівкових грошових знаків на депозит в банку, та навпаки. Тому безготівковий платіжний оборот невід'ємний від обігу готівкових грошей і створює разом з ними єдиний грошовий оборот країни.

Важливою властивістю грошей є їх економічність, яка дає змогу суспільству мінімізувати витрати на виготовлення грошей і забезпечити ними потреби обороту. Поки гроші були повноцінними, вирішити це завдання було неможливо, оскільки зниження витрат на забезпечення обороту грошима мало об'єктивну межу, що визначалася внутрішньою вартістю металу, з якого вони виготовлялися. Це послужило ключовою причиною демонетизації золота і появи неповноцінних грошей. Але й після цього вимога економічності грошей не була знята. Виготовлення банкнот та неповноцінних монет вимагає досить значних витрат держави, у зв'язку з чим готівка в обороті поступово замінюється безготівковими (депозитними) грошима. Але забезпечення обороту такими грошима вимагає теж певних витрат (на ведення рахунків, здійснення платежів, організацію міжбанківських розрахунків тощо). Для скорочення цих витрат рух депозитних грошей стали здійснювати засобами електронних технологій.

Незважаючи на інтенсивне розширення сфери використання депозитних, у тому числі електронних, грошей, жодна з країн не може зовсім відмовитися від готівки. А в Україні частка готівки в загальній масі грошей протягом 1991-1998рр. навіть зросла приблизно в 5 разів. Тому вимога економічності грошей зберігає свою актуальність, а для України вона надзвичайно зросла.

Окремі види грошей виявляються неоднорідними через різний ступінь довіри до їх емітентів, а отже - різний ступінь їх надійності. Якщо довіра до центрального банку вища, ніж до комерційних, то економічні агенти віддаватимуть перевагу готівці перед депозитними грошима як більш надійними.

Надійність депозитних грошей теж не однакова, оскільки кожний банк має свій рівень ліквідності і фінансової стабільності. Особливо гостро ця неоднорідність проявляється в умовах хронічної економічної та фінансової кризи, яку переживала Україна в 1992-2000 pp. У цих умовах істотно знизилась надійність комерційних банків, а отже, і довіра до їх депозитних грошей. Помітно кращою була надійність Національного банку, а довіра до його банкнот була значно вищою, що й спричинило деформацію структури грошової маси в бік непомірного зростання частки готівки.
Проте й до банкноти НБУ в умовах фінансової кризи потроху втрачається довіра, що проявляється у скороченні використання їх як засобу нагромадження вартості, заміні її вільно конвертованою валютою, насамперед доларом США. Отже, при неповноцінних грошах виникає тенденція, протилежна "закону Грешема", що зумовлює витіснення гірших грошей кращими - безготівкових грошей готівкою, національних грошей, що знецінюються, іноземною вільно конвертованою валютою.

1.2 Механізм проведення емісії

Емісійні операції НБУ - форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в оборот. Вони є основними моментом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включає два основні рівні організації: регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів. Для забезпечення оперативного рішення питань, пов'язаних із здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ - залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза оборотом.

Резервні фонди створюються також при деяких філіалах комерційних банків - як правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків. Засобами, що знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське і обласне управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філіалів банків, при яких не відкриті резервні фонди ). Ця операція і означає емісію – випуск готівки в оборот. Переміщення грошових знаків з оборотної каси до резервних фондів обумовлює вилучення грошей із обороту. Ця операція, в відповідності з правилами касового регулювання, здійснюється автоматично - при перевищенні лімітів оборотних кас.

Емісія готівки здійснюється у формі підкріплення операційних кас комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у виді емісійних телеграм зміст яких відповідним чином кодується. Воно дає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей що зберігається в банку. Для отримання дозволу керівник комерційного банку, у якого в найближчі 2-3 дні з'являється потреба в касовій готівці, повинен звернутися до начальника управління НБУ.

При відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недоліку засобів в резервних фондах банків отримують підкріплення з оборотних кас управління НБУ.

Понадлімітні залишки грошей, що перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозять апаратом інкасації НБУ.

Порядок здійснення емісійно-касової роботи в установах Національного банку України визначений в «Інструкції з організації емісійно-касової роботи в установах банків України» від 7 липня 1994 р. та змін і доповнень до неї.

Для реалізації емісійної функції Національний банк України створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Резервні фонди банкнот і монет перебувають у віданні виключно Національного банку України і можуть витрачатися або поповнюватися лише на підставі письмових розпоряджень Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу.

У регіональних управліннях та установах НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах, а для забезпечення щоденних оперативних потреб — в оборотній касі. Розміщення запасів готівки в регіональних установах НБУ забезпечує своєчасне обслуговування банків, дає змогу оновлювати готівкову масу в обігу та регулювати випуск в обіг банкнот і монет різних номіналів. Запаси готівки в установах НБУ створюються з дозволу Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку

України на підставі їхніх клопотань. При цьому враховується наявність усіх необхідних умов щодо забезпечення зберігання цінностей і виконання операцій з ними відповідно до нормативних документів Національного банку України.

Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповнення запасів готівки, вивезення надлишків готівки (якщо вилучення з обігу грошей здійснюється постійно і надлишки їх постійно накопичуються) і зношених грошових білетів, а також установлювати контроль за тим, щоб у сховищах були грошові білети і монети усіх номіналів, необхідних для грошового обігу.

Регіональні управління й установи Національного банку України наділяються правами самостійного розпорядження готівкою, яка зберігається в їхніх сховищах і в оборотній касі, — передавання банкнот і монет зі сховища до оборотної каси та з оборотної каси до сховища, здійснення підкріплень комерційних банків готівкою з оборотної каси, приймання надлишків готівки від комерційних банків.

Регіональні управління, установи НБУ самостійно визначають обсяги готівки, яка зберігається у сховищах та оборотних касах. Підкріплення запасів готівки у сховищах та вивезення надлишків здійснюється за письмовим розпорядженням Управління організації роботи з готівкою департаменту готівково-грошового обігу Національного банку України на підставі заявок від установ НБУ.

Підкріплення оборотних кас регіональних управлінь, установ НБУ здійснюється цими установами самостійно на підставі заявок від комерційних банків, з якими укладена угода на касове обслуговування. Надлишки готівки наприкінці дня із оборотної каси зараховуються до сховища.

Про здійснені готівкові операції протягом дня регіональні управління, установи НБУ звітують перед департаментом готівково-грошового обігу Національного банку України.

Емісія готівкових грошей – як правило, монополія центральних банків, якими здійснюється також певна частина безготівкової емісії, яка разом з готівкою спрощено і формує гроші центрального банку – грошову базу.

Грошова баз являється частиною пасивів центрального банку.

Грошова база у вузькому визначенні – готівка поза банками – агрегат М0 і у касах комерційних банків, а також кошти на рахунках обов'язкових резервів у Національному банку України, у широкому визначенні до цих компонентів додається кошти на кореспондентських та депозитних рахунках, рахунках операцій РЕПО комерційних банків Національному банку та зобов'язання Національного банку України зі зворотного випуску цінних паперів.

Грошова база за методологією МВФ складається з наступної сукупності:

- чисті міжнародні резерви, розраховані як різниця між валовими міжнародними активами і пасивами органів грошово-кредитного регулювання;

- чисті внутрішні активи – чистий кредит уряду, комерційним банкам та інші активи [21, с. 95].

Гроші, включені до грошової (у широкому визначенні) мають високу ліквідність і відображають здатність центрального банку виконувати власні грошові зобов’язання; іноді їх ще називають грошима центрального банку [7, с. 111], державними на національними грошима [4, с. 10, 14].

Сучасна грошова емісія має кредитній та фідуціарний (не забезпечений) характер, так як головним каналом емісії являється видача емісійних кредитів центральним банком, при якій відбуваються збільшення залишків грошей на банківських рахунках и відповідний ріст грошової маси. Основний канал вилучення грошей з обігу – відповідно погашення емісійних кредитів.

В зарубіжних країнах емісія називається депозитно-чековою, тому що при видачі емісійних кредитів формуються депозити (залишки) на рахунках клієнтів для видачі чеків, що обслуговують платіжний оборот.

Депозити формуються різними способами. Це «реальні» вклади, що створені внесенням на рахунок реальних грошей – готівки, безготівкових надходжень банківським переказом, на базі чеків, векселів. Коли ж банк видає кредит клієнту, рух реальних грошей спочатку не відбувається: в активі балансу банку відкривається позиковий рахунок, на якому (по дебету) відображається сума позики, а в пасиві ця сума (по кредиту рахунку) зараховується на розрахунковий рахунок и формує так званий «уявний» депозит. Тобто банк емітує, створює, робить гроші при видачі кредиту і зараховує їх на депозитний (розрахунковий) рахунок клієнта.

Механізм безготівкової емісії по балансу центрального банку у вигляді записів на рахунках спрощено виглядає таким чином (А – актив, П – пасив) (табл. 1.1.).

Таблиця 1.1. - Безготівкова емісія по балансу центрального банку

По балансу комерційного банку – позичальника центрального банку ця операція відображається «дзеркально» (2-А). потім гроші емісійного кредиту випускає в оборот вже комерційний банк – це як би вторинна емісія на основі кредитної емісії центрального банку (табл. 1.2.).

Таблиця 1.2. - Безготівкова емісія по балансу комерційного банку

Після таких операцій відбувається, наприклад, оплата клієнтських документів за рахунок отриманої підприємством позики з коштів, що є на коррахунку банку (з суми емісійного кредиту центрального банку).

Депозитно-чекова емісія може бути теоретично виконана одним комерційним банком, якщо отримана від центрального банку емісійна позика не буде виходити за межі цього банку та його філій, а буде використовуватись в розрахунках між його клієнтами. Тоді банк зможе видати декілька кредитів своїм клієнтам, створивши тим самим відповідні депозити, кожен в сумі, близькій до емісійної позики [2, с.4].

Готівково-грошова емісія має також кредитний характер. Наприклад, частина, або навіть увесь емісійний кредит комерційний банк отримує готівковими грошима. Тоді відбувається наступне (Додаток А, Б).

Установи Національного банку України зобов'язані вчасно вживати заходів щодо поповнення запасів готівки та вивезення надлишків готівки і зношених грошових [27].

При готівково-грошовій емісії відбувається переміщення грошей з резервних фондів в оборотну касу Центрального банку України у зв’язку з емісійним дозволом.

Потім при переміщенні емісійного кредиту центрального банку и вторинних емісій комерційних банків по каналах грошового обігу, особливо при між банківському кредитуванні, відбувається розширення грошової маси у відповідності з мультиплікатором.

Грошовий мультиплікатор спрощено розраховується як відношення середньої грошової маси (найчастіше М2) до середньої грошової бази за період; називається також мультиплікатором грошової бази.

Грошовий мультиплікатор не розраховується для М0, тому що цей агрегат повністю входить до грошової бази і тому не мультиплікується.

Грошовий мультиплікатор показує зв’язок грошової маси з грошовою базою, як буде змінюватися грошова маса при зміні грошової бази. При сукупній грошовій емісії у першу чергу збільшується грошова база (емісія центральних банків), а потім – грошова маса (емісія комерційних банків), в розмірі, відповідному мультиплікатору [1, С. 16].

Вважається, що грошовий мультиплікатор діє на основі обов’язкового резервування частини банківських депозитів в центральному банку і його максимальний рівень теоретично визначається величиною, оберненою до середньої ставки обов’язкового резервування , що затверджується центральним банком. У цьому випадку мультиплікатор визначає верхню межу мультиплікації – максимальну можливість банківської системи розширювати об’єми грошей (кредитів) в економіці при існуючій нормі резервування. Якщо банківської системи не існує, то обертаються лише готівкові гроші. Тоді мультиплікаційний ефект відсутній, а сам мультиплікатор рівний 1, що являється нижньою межею величини грошового мультиплікатора. Максимальна величина грошового мультиплікатора, як обернена до середньої норми резервування, часто використовується для контролю і співставлення з фактичною величиною мультиплікатора, як частки від ділення середніх величин (за відповідний період) грошової маси на грошову базу, що дозволяє визначити внутрішню природу мультиплікативного ефекту і фактори його зміни [17, с. 467-470].

Разом з тим грошовий мультиплікатор діє і в країнах, де обов’язкове резервування відсутнє, тобто максимальний рівень мультиплікатора не обмежений нормами резервування.

Гроші, що формуються за рахунок мультиплікації (це їх головна ознака), складають більшу частину безготівкових грошей і грошової маси в цілому і називаються також по-різному. Наприклад, Ф.Хайєк визначає їх як «часткові» [23, с. 132]. Однак ці гроші емітують і державні банки (крім центрального). Ці гроші називають також ендогенними (внутрішніми) у протилежність екзогенним (зовнішнім) [15, с.11] – базовим. Автором пропонується назва «небазові» гроші (відповідно емісія небазових грошей) у протилежність базовим (емісія базових грошей).

Таким чином, емісія грошей М2 (і сам агрегат) можуть бути структуровані на базові (гроші грошової бази у широкому визначенні , крім залишків кас комерційних банків, які не входять до М2) и небазові. Доля небазових грошей в емісії М2 збільшується, що відповідає росту грошового мультиплікатора і деякому збільшенню кредитної експансії комерційних банків.

РОЗДІЛ 2 ПРАКТИЧНИЙ АНАЛІЗ ГРОШОВОЇ ЕМІСІЇ

2.1.Регулювання готівкової та безготівкової емісії

Емісійна — найстаріша функція центрального банку. У XX ст. вона зазнала істотних змін у зв'язку з переходом від системи золотого стандарту до системи обігу паперових грошей, а також внаслідок модифікації грошового обігу (розширення сфери використання депозитних грошей і поява електронних грошей).

В умовах обігу грошей, що не розмінюються на золото (Остаточно зв'язок грошей із золотом обірвався у 1971 р., коли США відмовились від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на золото), забезпеченням грошей, що емітуються центральними банками, виступають головним чином боргові зобов'язання держави і комерційні векселя. Центральні банки, як правило, мають монопольне право емісії банкнот на території всієї країни (за деяким винятком). Крім банкнот, у багатьох країнах в обігу знаходиться також розмінна монета. Незважаючи на те, що готівкові гроші становлять невелику частину грошової маси, вони створюють основу грошової системи країни. Готівкові гроші, що емітуються центральним банком, у багатьох країнах є єдиним законним платіжним засобом на своїй території.

Згідно з умовами створення Європейського монетарного союзу не пізніше 1 січня 2002 року на території країн Європейської співдружності будуть введеш в обіг євробанкноти і євромонети, а Європейська система центральних банків почне обмін національних банкнот і монет на «євро» гроші.

Центральні банки займаються забезпеченням платіжного обороту готівковими грошима, на них покладено виготовлення банкнот, а в деяких країнах — і чеканка монет. Центральні банки продають готівкові гроші комерційним банкам, як правило, за номіналом, а в деяких країнах з невеликою комісією.

Згідно з діючим законодавством і законопроектом «Про Національний банк України» виключне право емісії гривні і розмінної монети, організація їх обігу та вилучення з обігу належать Національному банку України. Гривня (банкноти й монети) є єдиним законним платіжним засобом на території нашої держави.

Виробництво національної валюти здійснюється на виробничих потужностях Банкнотно-монетного двору Національного банку України із застосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.

Національний банк затверджує дизайн національних грошей, встановлює їх номінали і платіжні ознаки, визначає перелік елементів захисту грошей від підробки, регулює структуру готівки в обігу за номіналами, забезпечує потреби економіки в готівці, розробляє вимоги щодо якості готівки, контролює стан готівки, вилучає з обігу зношені, пошкоджені банкноти і дефектні монети, займається їх утилізацією. Національний банк як емісійний банк країни регулює готівковий грошовий обіг у позабанківській системі і в установах банків, розробляє правила зберігання, перевезення та інкасації готівки.

Основні напрямки діяльності Національного банку в галузі готівкового обігу на перспективу:

- зменшення частки готівки (МО) у загальному обсязі грошової маси (МЗ);

- прискорення впровадження безготівкових форм розрахунків у споживчому секторі з використанням платіжних карток;

- запровадження прогресивних технологій та сучасного обладнання на всіх стадіях руху й обробки готівки;

- реформування системи інкасації та перевезення готівки (створення немонополізованої гнучкої і розгалуженої системи);

- вдосконалення контролю за справжністю грошових знаків і за їх якістю;

- створення системи страхування ризиків, що викликані роботою банків з готівкою.

У відповідності статті 7 Закону України “Про Національний банк України” до функцій Національного банку України відноситься визначення системи, порядку і форми платежів, координація і контроль за створенням електронних платіжних засобів і платіжних систем. Згідно статті 40 вказаного закону Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків і інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України.

Також в Україні було прийняте Положення про порядок здійснення безготівкової емісії в Україні. Положення встановлює вимоги Національного банку до порядку здійснення емісії, розповсюдження, обмінних операцій та погашення електронних грошей, а також до систем електронних грошей в Україні.

Нижчезазначені поняття в цьому Положенні вживаються в такому значенні: агент – банк або небанківська фінансова установа, що на підставі договору, укладеного з емітентом, має право здійснювати розповсюдження, обмінні операції та погашення електронних грошей емітента; держатель – фізична особа, яка є власником суми електронних грошей; електронні гроші – грошова вартість у вигляді вимоги до емітента, яка: зберігається на електронному пристрої; емітується при отриманні грошових коштів у вартісному розмірі не меншому, ніж емітована грошова вартість;

приймається як засіб платежу емітентом, іншими суб’єктами господарювання та держателями; емісія електронних грошей – діяльність емітента щодо надання держателям засобів платежу у формі електронних грошей, шляхом їх обміну на готівкові або безготівкові грошові кошти, яка пов’язана із зобов'язанням щодо їх погашення пред’явнику; емітент – банк, який здійснює емісію електронних грошей і виконує обов’язки щодо їх погашення; обмінні операції з електронними грошима – операції, що передбачають обмін електронних грошей одного емітента на електронні гроші іншого емітента або на електронні гроші, номіновані в іншій валюті; оператор – емітент або інший суб’єкт господарювання, який здійснює технічне обслуговування обігу електронних грошей; погашення електронних грошей - вилучення електронних грошей з обігу з одночасним наданням їх пред’явнику грошових коштів у готівковій або безготівковій формі; пред’явник - фізична або юридична особа, яка пред’являє електронні гроші емітенту або агенту для погашення; розповсюдження електронних грошей – відповідно до встановлених емітентом (емітентами) правил надання електронних грошей держателям, не пов’язане із зобов’язанням щодо їх погашення; система електронних грошей – сукупність організаційних, технічних і програмних засобів, також банківських операцій, які забезпечують обіг електронних грошей; скретч-картка – картка з нанесеною на поверхню непрозорою смугою, під якою міститься набір знаків, який дає змогу поповнити електронними грошима електронний пристрій, що знаходиться у розпорядженні держателя, на суму номіналу картки; торговець – суб’єкт господарювання, зареєстрований відповідно до законодавства України, який на підставі укладеного з емітентом або його агентом договору приймає електронні гроші як засіб платежу за товари або послуги.

Страницы: 1, 2