Рис.3.1. – Питома вага витрат на управління банком та на створення резервів під кредитні ризики в відсотках від обсягу операційного доходу банку в АКБ “Приватбанк” у 2004 – 2007 роках

3.2 Зовнішня система управління кредитними ризиками за рахунок створення національних бюро кредитних історій позичальників

“Кредитне бюро”(бюро кредитних історій)- це установа, основний вид діяльності якої становить збір, накопичення, обробка, збереження та надання інформації (позитивної та негативної) про виконання фінансових зобов’язань фізичними та юридичними особами [27].

Метою діяльності бюро є допомога організаціям, що надають кредити чи послуги з відстрочкою платежу у мінімізації ризиків в споживчому кредитуванні та кредитуванні малого та середнього бізнесу.

Світова практика діяльності кредитних бюро довела, що існують досить відчутні загальні переваги від діяльності кредитного бюро. Основні аргументи економічного характеру на користь створення та функціонування кредитного бюро, що містяться в світовій літературі, полягають в наступному:

- наявність кредитної звітності стимулює позичальників погашати кредити, оскільки в протилежному випадку вони ризикують в майбутньому не отримати кредит в іншій кредитній організації. Тобто виникає стимулюючий механізм для підвищення платіжної дисципліни;

- обмін інформацією між кредиторами допомагає їм відрізнити добросовісного позичальника від недобросовісного, і відмовити недобросовісному в отриманні кредиту або встановити більш високі процентні ставки та отримати додаткове забезпечення і гарантії;

- зниження кількості часу та коштів на отримання інформації позитивно відображається на вартості кредиту для позичальників. При відсутності кредитного бюро отримання банками самостійно інформації по окремому позичальнику щодо виконання ним фінансових зобов’язань, при масовому споживчому кредитуванні практично неможливо;

- отримуючи інформацію з кредитної історії, кредитори мають змогу визначатись з наявністю заборгованості по кредитах, які позичальник отримав в інших банках, і визначитись чи не є рівень заборгованості занадто великим для цього позичальника;

- задоволення потреби в надійній та повній інформації знижує вимоги до розміру забезпечення або гарантій для надійних позичальників та збільшує загальні об’єми кредитування;

- створення “кредитної історії” розширює доступ до фінансових послуг суб’єктів малого, середнього бізнесу та фізичних осіб.

Створення механізму обміну інформацією через кредитні бюро позитивно впливає на [20]:

- керування ризиками (процентна ставка визначається в залежності від вірогідності повернення кредиту, що розраховується на підставі даних кредитного бюро);

- збільшення загальних об’ємів кредитування;

- прискорення процесу прийняття рішень;

- якість кредитного портфелю банків;

- стабільність банківської системи;

- збільшення участі банківського капіталу в економічних процесах країни.

Робота кредитних бюро спрямована на створення конкурентного ринкового середовища, в якому добросовісні позичальники мають переваги перед недобросовісними.

Крім того, має місце рівна можливість доступу кредиторів до інформації. Не тільки позичальники мають можливість вибирати кредиторів, але і кредитні організації мають можливість вибирати позичальників з тими чи іншими необхідними якостями.

Аналіз функціонування кредитних бюро різних країн показує, що не існує уніфікованого підходу щодо організації роботи, форми власності, обсягу інформації кредитних бюро, але є загальні тенденції щодо організації роботи бюро.

Переважна кількість розвинених країн у вирішенні цього питання керується законами, що регулюють відносини у сфері захисту персональних даних та інформації, а також споживчого кредитування.

Наприклад, при здійсненні діяльності німецьке кредитне бюро керується спеціальним федеральним законом (Federal Data Protection Act); кредитне бюро Франції у своїй діяльності керується законом щодо захисту персональної інформації (Data Protection Act, 1984).

Бюро кредитних історій Канади функціонує відповідно до закону щодо захисту персональної інформації та електронних документів (Personal Information Act). Проте слід зазначити, що кожна провінція Канади має власні особливості функціонування та діяльності кредитних бюро.

У Європі та США застосовуються різні підходи до збору та захисту персональних даних [57].

У США діють декілька законів, що регулюють збір та розповсюдження персональних даних. Щодо надання кредитних звітів кредитними бюро то у 1971 році (зі змінами 1966 р.) США прийнятий окремий Закон про сумлінну кредитну інформацію (Federal Fair Credit Reporting Act), що докладно регулює видачу кредитних історій. Цей закон визначив право продавати інформацію про споживача без його згоди. На думку багатьох фахівців дія цього правового акту не гарантує достатнього захисту особистого життя громадян, що є суттєвим недоліком. Також недоліком американського законодавства є покладання на громадян обов’язку робити активні дії з метою обмеження використання і розповсюдження інформацій щодо них, замість зобов’язання кредитних бюро на отримання згоди від громадян на використання персональних даних щодо них.

Законодавство країн-членів Європейського союзу підпорядковано Директивам ЄС і відображає їх основні принципи. Вимоги ЄС з питань захисту персональних даних при їх збиранні та обробці викладені у декількох документах ЄС, основними з яких:

1) Конвенція Ради Європи про захист особи у зв’язку з автоматичною обробкою персональних даних (28.01.1981 р.).

2) Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського союзу від 24 жовтня 1995 року ”Про захист прав приватних осіб відповідно до обробки персональних даних і вільному пересуванні таких даних” (1995 рік). (“Директива про приватність”).

3) Директива 97/66/ЄС Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу від 15 грудня 1997 року стосовно обробки персональних даних і захисту приватності у телекомунікаційному секторі.

Політика ЄС спрямована на те, щоб країни-члени ЄС в своїх законах керувались принципами, закладеними в Директивах ЄС.

Спільним у законодавстві наведених вище країн є підходи щодо цільового використання інформації, визначення кола осіб, яким може бути надана ця інформація, визначення строку її зберігання, відповідальність за порушення закону та визначення регулюючих органів.

Розбіжності в національних підходах стосуються таких питань, як сфера дії законодавчого акту, акцентування в ньому різних елементів системи захисту, різні норми щодо ліцензування діяльності та механізмів контролю у вигляді спеціальних органів нагляду, визначення даних, що не підлягають розголошенню, методи забезпечення відкритості та індивідуальної участі.

Україні, враховуючи Закон України “Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС” доцільно при встановлені підходів до збору, обробки, захисту персональних даних орієнтуватися на Директиви Європейського Союзу.

Основні принципи, що стосуються збору, якості та захисту персональних даних, що встановлені в Європейському законодавстві, є наступними:

- “Персональні дані” – означають будь-яку інформацію, яка пов’язана з ідентифікованою або ідентифікуємою фізичною особою (суб’єктом даних). Ідентифікуємою особою є особа, яка може бути ідентифікована прямо або опосередковано, зокрема, шляхом посилання на ідентифікаційний номер або на один чи декілька факторів, специфічних для її фізичної, психологічної, культурної або соціальної ідентичності. (Директива 95/46/ЄС).Персональні дані повинні:

1. Оброблятись коректно і законно.

2. Збиратись для об’явлених і законних цілей.

3. В подальшому не оброблятись будь-яким чином, що є несумісним з цими цілями.

4. Бути адекватними, відноситись тільки до справи і не бути надмірними по відношенню до цілей, для яких вони збираються.

5. Дані повинні бути точними і в разі необхідності оновлюватися.

6. Повинні бути зроблені відповідні кроки, щоб неточні, або неповні дані, відповідно до цілей, для яких вони збирались уточнювалися чи були видалені.

7. Дані повинні зберігатися у формі, що дозволяє ідентифікацію суб’єктів даних не довше, ніж це необхідно для цілей, для яких ці дані збиралися.

- за виконанням вимог щодо якості персональних даних, які збираються повинен бути встановлений контроль.

- на деякі персональні дані накладені обмеження щодо їх збирання, обробки і розповсюдження.Це дані, що стосуються: національності, расового чи етнічного походження; політичних поглядів; релігійних чи інших філософських переконань; стану здоров’я; сексуального життя; членства в профспілках.

- держави-учасниці повинні забезпечити, щоб особисті дані оброблялись лише у випадках, коли:

1) суб’єкт даних недвозначно давав свою згоду;

2) обробка даних необхідна в цілях забезпечення законних інтересів контролера чи третьої сторони (строк), яким розкриті дані, окрім випадків, коли такі інтереси перекривляються інтересами фундаментальних прав та свобод суб’єкта даних, захист яких вимагається згідно законодавства.

- для суб’єкта даних повинно бути надано право бути повідомленим:

а) про наявність автоматизованої бази персональних даних;

б) про контролера бази даних або його представника чи місцезнаходження;

в) про цілі обробки, для яких призначені дані;

г) про одержувачів чи категорії одержувачів даних;

д) чи є відповідь на запитання обов’язковою і добровільною, а також можливі наслідки відмови від відповіді.

- для суб’єкта даних повинно бути встановлено:

1) право доступу до даних, що стосуються його особи;

2) права вимагати уточнення даних, що його стосуються в тій мірі, в якій потрібна додаткова інформація, що стосується конкретних обставин, при яких збираються дані для гарантування коректної обробки стосовно до суб’єкта даних;

3) право вимагати знищення даних, якщо вони оброблені з порушенням положень національного права.

- обробник інформації повинен забезпечувати конфіденційність та безпеку обробки інформації, повинен повідомити наглядовий орган щодо даних, які він збирається збирати та обробляти.

- країни-учасники повинні визначити, які операції по обробці даних можуть представляти ризик для прав суб’єктів даних і повинні контролювати та перевіряти такі операції до їх початку, та встановити заходи по забезпеченню гласності операцій по обробці таких даних.

Тенденція розвитку кредитних бюро у світі свідчить про те, що переважна кількість бюро створюється в якості приватних, комерційних установ.

Основними засновниками кредитних бюро, які створюються в останній час, виступають самі кредитні установи. В основному, це банки за участю Асоціацій банків (Туреччина, Польща, Мексика, Естонія, Нідерланди, Сінгапур тощо).

При цьому, не зважаючи на множинність кредитних бюро у деяких країнах, де кредитні бюро діють багато років, прослідковується велика ступінь концентрації капіталу, коли домінуючу роль грають одне, два кредитних бюро, які надають весь комплекс інформації (США, Велика Британія, Японія, Австралія, Німеччина тощо). Інші кредитні бюро займають дрібні ніші, надаючи окремі види інформації.

В окремих країнах, поряд з приватними кредитними бюро, діють як інформаційні посередники, так звані інститути державної реєстрації кредитів - Public Credit Registers (PCR). Відмінність PCR від кредитних бюро в тому, що в основному надання даних є обов’язковим і встановлено окремим правилом; інформація є стандартизованою (кредити вище встановленого рівня), і основні дані стосуються кредитів, а не позичальника. В основному PCR керуються центральними банками чи органами банківського нагляду. При цьому доступ до інформації в основному мають працівники центрального банку і банки, що надають інформацією.

Учасниками кредитних бюро є організації-кредитори, які, з одного боку, є джерелами постачання інформації (передають дані по позичальниках), а з другого боку, виступають в якості користувачів кредитних звітів.

Учасниками кредитного бюро виступають банки, кредитні спілки, лізингові компанії, компанії емітенти кредитних карток, страхові компанії, фірми, які надають послуги з відстрочкою платежу (підприємства стільникового зв’язку, підприємства-орендодавці) тощо.

Основний підхід щодо участі у кредитному бюро базується на тому, щоб основна діяльність організації була пов’язана з наданням кредитів, інших послуг у кредит та учасник брав на себе зобов’язання щодо постійної передачі інформації до кредитного бюро, не розповсюджував отриману з Бюро інформацію і чітко виконував правила роботи з кредитним бюро та інформацію.

Суб’єктами кредитних історій можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Світова практика дозволяє зробити висновок, що не існує уніфікованого підходу до визначення суб’єктів (юридичних чи фізичних осіб), щодо яких збираються кредитні історії. Головна причина цьому – відмінність законодавчого поля країн, у яких створені системи обміну інформацією.

Країни, де порівняно недавно створені системи обміну інформацією на основі приватних кредитних бюро (Мексика, Туреччина, Італія) тощо, рухаються шляхом створення загальних баз даних суб’єктів кредитних історій як юридичних, так і фізичних осіб.

Більшість європейських країн (Німеччина, Бельгія, Великобританія і т. д.) потребує отримання згоди суб’єктів кредитних історії на надання інформації при передачі даних від кредитора до бюро кредитних історій, при передачі сформованого звіту від кредитного бюро кредитору і при наданні інформації третім особам.

Законодавство ЄС вимагає отримання згоди суб’єкта кредитної історії на надання інформації щодо нього, яка повинна бути “недвозначною”. При цьому кредитори можуть включати відповідні згоди в кредитний договір.

Система функціонуюча в США побудована інакше – кредитори мають право розповсюджувати інформацію про позичальника на свій власний розсуд, якщо на те не існує заборони з боку суб’єкта кредитної історії у письмовій формі. Американське законодавство дозволяє розголошувати кредитну інформацію у маркетингових цілях. Ні кредитор, ні кредитне бюро не зобов’язані інформувати громадян про можливе маркетингове використання даних, а повинні лише опублікувати в засобах масової інформації загальне повідомлення стосовно запланованих дій.

Для України більше підходить європейський підхід, який відповідає Конституції України та чинному законодавству і найбільш повно захищає права людини.

Закордонні аналітики поділяють інформацію на два види: так звану “чорну” та “білу”.

“Чорна” інформація – це негативна інформація, що може вплинути на рішення кредитора щодо надання кредиту. Вона містить у собі відомості про прострочки платежів, непогашення кредиту та інші подібні події.

“Біла” інформація – це детальний звіт, який містить повний комплекс інформації про фінансові зобов’язані позичальника, гарантії, структуру заборгованості по строках та часу погашення, дані по кредитних лініях тощо.

Існує також і третій вид інформації, який швидше має відношення до оцінки кредитоспроможності, ніж безпосередньо до кредитної історії – це інформація загального характеру (освіта позичальника, трудова діяльність і т. д.), яка збирається в залежності від практики роботи бюро в країні.

Питання щодо того, яка інформація надається користувачам, належить законодавчому регулюванню кожної окремої країни.

Є країни, де кредитні бюро збирають тільки “чорну” інформацію і розповсюдження позитивної інформації заборонено. Але прослідковується тенденція, що більшість Бюро збирають повний обсяг інформації як негативної, так і позитивної.

У США, наприклад, надається “ чорна” і “біла” кредитна інформація, а також інформація загального характеру, за виключенням “кредитних розслідувань”, тобто інформації, яка збирається шляхом особистих бесід з друзями, роботодавцями позичальника, даних про його репутацію, спосіб життя.

У Канаді кредитна інформація збирається як негативна, так і позитивна. Кредитний файл не повинен містити інформацію щодо етнічного походження, стану здоров’я, політичних поглядів тощо.

Німецьке кредитне бюро SCHUFA збирає кредитні історії приватних осіб, надає інформацію як позитивну, так і негативну. SCHUFA не збирає інформацію про дітей, прибутки, місце роботи і майновий стан фізичних осіб.

Польське АТ “Бюро Кредитної Інформації” надає інформацію про борги та оборотах по банківських рахунках в межах, в яких ця інформація потрібна у зв’язку із наданням кредитів, грошових позик, банківських гарантій та порук.

Керуючись міжнародним досвідом, можна зробити висновки, що підхід, за якого надається позитивна і негативна, а не лише негативна інформація про позичальника, має ряд суттєвих переваг:

- користувач інформації може мати загальну картину заборгованості, що дає кредитору можливість виявити платоспроможних клієнтів, які здатні погасити заборгованість;

- існує чіткий поділ між неплатниками і нерегулярними платниками;

- є можливість визначення перспективи погашення боргів та стратегії стягнення заборгованості.

Відносно порядку надання інформації про суб’єктів кредитних історій існують два підходи: обов’язкове надання кредиторами на підставі вимог закону негативної або негативної та позитивної інформації; добровільне, на підставі договору, надання як позитивної, так і негативної інформації.

Ефективніше всього працюють системи, де існує договірний порядок надання інформації. При цьому, згідно законів країни чи директив ЄС, не збирається інформація, на збір якої накладена заборона (стан здоров’я, етнічне походження, політичні погляди тощо).

Майже в усіх країнах, де існують системи збору кредитної інформації, законодавством забезпечена можливість для суб’єктів кредитних історій заперечення щодо помилкових даних і вимога їх виправлення. Різниця повноти реалізації цієї можливості пов’язана із ступенем деталізації цієї процедури у законодавстві кожної окремої країни.

Найбільш повно ця процедура висвітлюється американським законодавством, згідно якого:

- позичальник має право заявити кредитору про розходження по кредитних питаннях, і в цьому випадку кредитор повинен представити інформацію про позичальника в кредитне бюро з вказівкою про наявність суперечки. Кредитне бюро зобов’язане включити інформацію про те в кредитні звіти, які надає;

- позичальник також має право повідомити про суперечку у кредитне бюро, після чого кредитор повинен перевірити інформацію і підтвердити або відхилити скаргу позичальника;

- у випадку незгоди кредитора з позицією позичальника, кредитор зобов’язаний повідомити про це кредитне бюро. В цьому випадку інформація кредитора зостається в кредитній історії без змін, а кредитне бюро додає до неї заяву позичальника щодо спірних даних;

- кредитне бюро має право відмовити у розслідуванні, якщо причини останнього недостатньо обґрунтовані;

- якщо інформація не може бути перевірена кредитором чи є неправильною, то кредитор повинен повідомити про це всі кредитні бюро, членом яких він виступає з тим, щоб у кредитну історію позичальника були внесені зміни;

- при наданні невірних довідок кредитор і кредитне бюро несуть відповідальність за свою неуважність або навмисне викривлення інформації у вигляді штрафних санкцій.

Інформація щодо позичальника згідно із законодавством США повинна зберігатися 7 років, а якщо мало місце банкрутство, то термін її зберігання становить 10 років, після чого інформація видаляється з файла. В розвинутих країнах – членах Європейського союзу, згідно “Директиви про приватність”, інформація зберігається стільки, “скільки це визнається розумно потрібним”. Питання застосування цього правила на практиці вирішуються згідно законодавства кожної окремої країни – члена ЄС.

Розглядаючи питання доступу до кредитної інформації, слід зазначити, що існуюча практика діяльності кредитних бюро свідчить про майже єдині підходи до цього питання, крім США.

Право на отримання кредитних історій мають тільки особи, які збираються провести кредитний правочин з позичальником-суб’єктом кредитної історії.

Згідно Європейського законодавства для отримання доступу до кредитної історії необхідно мати згоду суб’єкта кредитної історії.

Відповідно доступ кредиторів до кредитних історій здійснюється при зверненні позичальників за отриманням кредиту виключно за наявності дозволу суб’єктів кредитних історій (незалежно від виду інформації, з якої складається кредитна історія – позитивної чи негативної).

В більшості приватних кредитних бюро доступ до інформації мають члени кредитних бюро, які за своєю діяльністю є кредиторами і надають інформацію до кредитних історій і несуть відповідальність за збереження інформації.

В США, де існують різні види кредитних бюро, доступ до інформації про наявність кредитної історії необмежений. Кредитні бюро можуть збирати інформацію від кредиторів без згоди позичальника і отримувача інформації можуть бути організації, які не є членами кредитного бюро.

Законодавство дозволяє надання кредитних звітів, якщо кредитне бюро “має підстави вважати”, що той, хто звернувся за кредитною історією, займається законною діяльністю – страхуванням, кредитуванням, збором платежів, працевлаштуванням тощо. Крім того, в США дозволено надавати кредитні історії комерційним організаціям з метою використання інформації для маркетингу, тобто для направлення пропозицій щодо нового кредитного продукту, страховки тощо.

У всіх країнах, де існують кредитні бюро, обов’язково забезпечується доступ до власної кредитної історії суб’єктів кредитних історій. Суб’єкт кредитної історії отримує також інформацію про осіб, які мали доступ до його кредитної історії, та дату їх звернень.

В багатьох країнах світу розвиток кредитного та товарного ринків стимулював виникнення спеціалізованих структур (інформаційних посередників), основним завданням яких є акумулювання та надання інформації щодо виконання позичальниками своїх фінансових зобов’язань та кредитних ризиків.

Створення в Україні надійної системи ідентифікації ділової та фінансової репутації компаній та приватних позичальників є однією з фундаментальних умов подальшого розвитку ринків кредитів та інвестицій, особливо в сфері кредитування малого та середнього бізнесу, іпотечного та споживчого кредитування.

З метою зниження кредитних ризиків, підвищення надійності роботи банківської системи НБУ в 2001 році створив “Єдину інформаційну систему обліку позичальників (боржників), які мають прострочену заборгованість за кредитами” – ЄІС “Реєстр позичальників” [13].

Створення Реєстру вирішило частину проблеми доступу до інформації щодо позичальників – банки отримали можливість ознайомитись з негативною інформацію про позичальника. Разом з тим це не надало можливості відслідковувати поведінку боржника на ринку за деякий період, і за межами Реєстру залишилась інформація щодо добросовісного позичальника.

Над вивченням міжнародного досвіду роботи кредитних бюро у 2002 – 2005 роках працювали Національний банк України, Асоціація українських банків, Центр “Економіка і право” АУБ, Українська Міжбанківська Асоціація Членів Europay International (EMA), Центр комерційного права. За підтримки Світового банку, USAID, фахівцями НБУ, Асоціацій – АУБ та ЕМА, Центру комерційного права були проведені (із залученням іноземних консультантів-представників кредитних бюро: Великобританії, США, Ісландії, Канади, Кіпру, Польщі тощо) конференції та семінари з питань перспектив впровадження в Україні Інституту кредитних бюро.

Ця робота надала можливість розробити та затвердити у 2005 році Закон України “Про організацію обігу та формування кредитних історій” [5], який вступив в дію з 1 лютого 2006 року та в якому враховується міжнародний досвід діяльності кредитних бюро.

Закон [5] визначає правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій.

Метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії.

Згідно Закону впроваджені наступні терміни:

- бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію;

- ведення кредитної історії - діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;

- кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону;

- користувач Бюро (далі - Користувач) - юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію;

- Договір - правочин, сторонами якого є Користувач і Бюро і предметом якого є врегулювання питань надання та отримання інформації, що складає кредитну історію;

- Положення Бюро - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;

- кредитний звіт - сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;

- кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування);

- кредитний бал - особлива форма кредитного звіту, який відображається у цифровому значенні;

- суб'єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;

- Уповноважений орган - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, що здійснює державне регулювання діяльності Бюро.

Принципами формування та доступу до інформації, яка складає кредитну історію, є:

- забезпечення конституційних прав і свобод суб'єктів кредитних історій;

- адекватність обсягів інформації цілям, для яких вони збираються;

- значимість, всебічність, об'єктивність, повнота і достовірність інформації;

- регулярність та безперервність надходження інформації;

- цільове використання інформації;

- строковість зберігання інформації;

- конфіденційність інформації та її захист;

- збір і надання інформації, що складає кредитну історію, виключно за згодою суб'єкта цієї кредитної історії;

- незалежність Бюро.

Джерелами формування кредитних історій є:

- відомості, що надаються Користувачем до Бюро за письмовою згодою суб'єкта кредитної історії відповідно до цього Закону;

- відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел за винятком відомостей (інформації), що становлять державну таємницю.

Бюро має право отримувати відомості та інформацію на договірних засадах. Органи або уповноважені особи (держателі, адміністратори державних реєстрів тощо) зобов'язані на запит Бюро надавати відомості з державних реєстрів в електронному вигляді (у форматі бази даних) у разі наявності письмової згоди суб'єктів інформації.

Користувачами Бюро можуть бути банки, небанківські фінансові установи та інші суб'єкти господарської діяльності, які надають послуги з відстроченням платежу або надають майно в кредит.

Кредитна історія містить таку інформацію:

1) відомості, що ідентифікують особу:

а) для фізичних осіб:

- прізвище, ім'я та по батькові;

- дата народження;

- паспортні дані;

- місце проживання;

- ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (у разі наявності) (далі - ідентифікаційний номер);

- відомості про поточну трудову діяльність;

- сімейний стан особи та кількість осіб, які перебувають на її утриманні;

- дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації та основний предмет господарської діяльності фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності;

б) для юридичних осіб:

- повне найменування;

- місцезнаходження;

- дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації;

- ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (далі - ідентифікаційний код);

- прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і головного бухгалтера;

- основний вид господарської діяльності;

- відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу юридичної особи:

- для фізичних осіб - власників: прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

- для юридичних осіб - власників: повне найменування, місцезна-ходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії:

а) відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

б) сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;

в) вид валюти зобов'язання;

г) строк і порядок виконання кредитного правочину;

ґ) відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином;

д) дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

е) відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо);

є) відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

3) інформацію про суб'єкта кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних реєстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:

а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими платежами;

б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;

в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб'єкта кредитної історії;

г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань;

4) відомості про операції з інформацією, яка складає кредитну історію:

а) дата оновлення кредитної історії;

б) найменування Користувача, який надав інформацію до кредитної історії, у разі його згоди на це;

в) коментар суб'єкта кредитної історії у випадках, передбачених цим Законом.

Інформація для формування кредитної історії надається Користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з Користувачем.

Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб'єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію:

1) про себе, що ідентифікує його як Користувача;

2) про суб'єкта кредитної історії.

Користувач зобов'язаний повідомити суб'єкта кредитної історії про назву та адресу Бюро, до якого передаватиме інформацію для формування його кредитної історії.

Бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів. Кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням Бюро або Договором.

Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб'єктом кредитної історії, а також за наявності у Користувача письмової згоди суб'єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії.

Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів у разі звернення суб'єкта кредитної історії до них з метою укладення кредитного правочину, а також надання Користувачу письмової згоди на доступ до його кредитної історії.

Суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме:

1) кредитним звітом;

2) інформацією з реєстру запитів.

Бюро створюється у формі господарського товариства відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Засновниками Бюро можуть бути юридичні та фізичні особи. Засновники Бюро - юридичні особи повинні здійснювати діяльність не менше трьох років з дня реєстрації та не мати заборгованості із сплати податків та інших обов'язкових платежів за останні три роки.

Статутний капітал Бюро формується виключно за рахунок грошових коштів засновників Бюро і має бути не менше п'яти мільйонів гривень. У назві Бюро обов'язково зазначаються слова "бюро кредитних історій". Слова "бюро кредитних історій" та похідні від них дозволяється використовувати в назві лише тим юридичним особам, діяльністю яких є виключно ведення кредитних історій.

Предметом діяльності Бюро є виключно ведення кредитних історій, а також здійснення іншої діяльності, що має на меті реалізацію положень цього Закону. Бюро починає здійснення своєї діяльності з моменту отримання ліцензії. Ліцензія надається Міністерством юстиції України на підставі заяви Бюро.

На сьогоднішній день в Україні зареєстровані та функціонують 3 бюро кредитних історій :

1. ТОВ “Українське бюро кредитних історій” (засновники ЗАТ КБ “ПриватБанк” і іноземна компанія BigOptima Limited).

Державна реєстрація ТОВ “Українське бюро кредитніх історій” датована 6 червня 2005 року [61].

На сьогоднішній день ТОВ “Українське бюро кредитних історій” є єдиним реально діючим та може надати доступ до більш ніж 10 000 000 кредитних історій як фізичних, так юридичних осіб, що складає близько 40 % усього працездатного населення України.

2. Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (засновники Асоціація українських банків, 30 банків і дві страхові компанії) [26].

3. Національне бюро кредитних історій — вже третє кредитне бюро в Україні [27]. Його засновники — Національна асоціація кредитних спілок України, міжнародна холдингова компанія Creditinfo Group, а також інвестиційно-фінансова група «ТАС».

3.3 Шляхи оптимізації кредитних ризиків в АКБ “Приватбанк”

Для вироблення пропозицій по шляхам оптимізації кредитних ризиків в АКБ “Приватбанк” в дипломному дослідженні на базі інформації по першим 15 банкам банківської системи України [58] проведений статистично-порівняльний аналіз:

- впливу питомої ваги створеного резерву на кредитні ризики в кредитному портфелі банку на часткове зниження ефективності – рентабельності активів банку по чистому прибутку після оподаткування;

- впливу структурного співвідношення в кредитному портфелі кредитів, виданих юридичним особам, до кредитів, виданих фізичним особам, на рівень створеного резерву під кредитні ризики;

- впливу рівня питомої ваги створеного резерву на кредитні ризики в кредитному портфелі банку на відносний рівень податку на прибуток банку ( в % від операційного доходу);

- впливу абсолютного росту обсягу кредитного портфелю банку на рівень питомої ваги створеного резерву на кредитні ризики в кредитному портфелі;

- виявлення індивідуальних технологій банківського резервування кредитного ризику.

Результати розрахункового дослідження наведені на графіках рис.3.2 – 3.9. Як показують графіки рис.3.2, 3.4 для групи з 15 банків наблюдаються:

- індивідуальні характери діапазонів рівня питомої ваги резерву під кредитні ризики (2005 –2007 роки):

а) максимальний діапазон 11-12% у АКБ “Приватбанк”;

б) мінімальний діапазон 2,0 – 2,5% у АКБ “Укрсоцбанк”;

в) середній діапазон 4,0 – 6,0% у інших банків вибірки;

- невелика ( 1%) ширина діапазону змін резерву під кредитні ризики у банків аналізуємої вибірки (окрім “Ощадбанка” та “Кредитпромбанка”);

- загальна тенденція зниження рівня кредитного резерву з 2005 по 2007 рік.

Рис.3.2. – Порівняння рівнів питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях перших 15 банків банківської системи України та в цілому в банківській системі України

Рис.3.3. – Регресійний пошуковий аналіз впливу питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях перших 15 банків банківської системи України на рівень рентабельності активів у 2005 – 2007 роках

Рис.3.4. – Аналіз рівнів питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях перших 15 банків банківської системи України у 2005 – 2007 роках

Рис.3.5. – Пошуковий аналіз впливу питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях перших 15 банків банківської системи України у 2005 – 2007 роках на рівень витрат операційного доходу на сплату податку на прибуток

Рис.3.6. – Динаміка зниження обсягу резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі АКБ “Приватбанк” при зміні співвідношення кредитів, наданих юридичним та фізичним особам в 2004 –2007 роках

Рис.3.7. – Динаміка зниження обсягу резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі АКБ “Надра” при зміні співвідношення кредитів, наданих юридичним та фізичним особам в 2005 –2007 роках

Рис.3.8. – Регресійний аналіз зниження обсягу резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях АКБ “Приватбанк” та АКБ “Надра” при зміні співвідношення кредитів, наданих юридичним та фізичним особам в 2004 –2007 роках

Рис.3.9. – Пошуковий регресійний аналіз змін обсягу резервів на кредитні ризики в кредитному портфелі АКБ “Приватбанк” при зростанні обсягів кредитного портфелю в 2004 –2007 роках

Як показано на графіках рис.3.3 – результати регресійного пошукового аналізу впливу питомої ваги резервів на кредитні ризики в кредитних портфелях перших 15 банків банківської системи України на рівень рентабельності їх активів у 2005 – 2007 роках можна трактувати як негативні, тобто вплив рівня резервів кредитного ризику на рівень рентабельності активів статистично не доведений.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5