Розширення спектру фінансових послуг та зростання
ролі небанківських фінансових установ у інвестиційному процесі є важливим підґрунтям
економічного зростання. Сучасний фінансовий сектор України, внаслідок інституційних
та функціональних характеристик, не повною мірою відповідає тенденціям світових
фінансових ринків.
Досвід економічно розвинутих країн свідчить, що
добре налагоджена страхова справа, розвиток і належне функціонування небанківських
кредитних установ, пенсійних фондів, інших видів фінансових посередників та інституційних
інвесторів сприяють сталості фінансових систем та розв’язанню соціальних проблем.
У багатьох країнах світу рівень розвитку небанківського фінансового сектора і фінансових
ринків у цілому є індикатором зрілості ринкових відносин.
На сучасному етапі в фінансовій галузі здійснюється
багато наукових досліджень, мета яких - розгляд та встановлення взаємозв’язків між
тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми
вивчення фінансового ринку пов’язані з відсутністю єдиного трактування основоположних
фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінанси
підприємств, державні фінанси, регіональні фінанси, місцеві фінанси тощо.
Основу ринку послуг складає
величезна і швидко зростаюча частина - сфера фінансових послуг. Предметом обміну
на цьому ринку є фінансові послуги, які є результатом діяльності фінансового сектора:
банківські, страхові, інвестиційні послуги, операції з цінними паперами.
Розвиток промисловості
призводить до вивільнення робочої сили, яка поглинається сферою послуг і відповідно
розширюється до необхідності "виробничих" послуг, що дають можливість
продавати товари спільно з послугами.
Змінилася структура надання
послуг. Зросла частка професійних послуг державних та недержавних банківських установ,
небанківських заощаджувальних інститутів, державних інститутів на ринку фінансових
послуг, контрактних небанківських фінансових інститутів.
Трансформування економіки
України характеризується впливом низки чинників неекономічного характеру, таких
як поведінка уряду, економічна культура та економічний порядок, схильність до заощадження,
недовіра фізичних осіб до суб'єктів господарювання, низький рівень розвитку ринкової
інфраструктури тощо. Все це в цілому призводить до нерозвиненості ринку фінансових
послуг та їх слабкого впливу на економічне зростання.
Законом України
"Про банки і банківську діяльність" та Положенням про порядок видачі банкам
банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій
визначено перелік банківських операцій і послуг, які банк має право надавати.
Банківські послуги - це комплекс упорядкованих дій банку, пов'язаних з обслуговуванням клієнтів,
у процесі яких створюється додана вартість працівниками банку без додаткового відчуження
накопиченої вартості, без посилення ризику втрати активів. Банківськими послугами
можна вважати також дії банку, які супроводжують його основні функції і спрямовані
на збільшення доходу банку.
Нетрадиційні банківські
операції та послуги включають: лізингові операції банків, факторинг та форфейтинг,
гарантійні операції банків, трастові послуги банків та інші нетрадиційні банківські
операції.
Лізингові операції
банків
Лізинг - це комплекс економічних відносин, що виникають у зв'язку з купівлею у власність
майна та його подальшим наданням у тимчасове платне користування.
Іноді лізинг ототожнюють
з поняттям "оренда". Але насправді лізинг не обмежується зданням майна
в оренду.
Вигоди лізингодавця:
отримання доходів;
забезпечення реалізації
продукції та надання послуги, що за інших умов було б невигідно або неможливо;
підвищення економічної
ефективності зданого в оренду обладнання;
розширення клієнтури,
зміцнення зв'язків з нею.
Розмір відсотка, що сплачується
за лізингові послуги, нижчий від відсотка, що сплачується за кредитом, тому клієнту
вигідніше користуватися лізингом, ніж брати кредит на придбання обладнання.
Переваги для лізингоодержувача:
100 % кредитування, що
не потребує негайного початку виплат;
як правило, лізинг отримати
легше, ніж кредит;
поява доступу до сучасного
обладнання, можливості оперативного оновлення виробництва, причому за ризик старіння
обладнання відповідальний лізингодавець.
Лізинг здійснюється за
договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу. Договір укладається
у формі багатосторонньої угоди за участю лізингодавця, лізингоодержувача, продавця
об'єкта лізингу або двосторонньої угоди між лізингодавцем і лізингоодержувачем у
письмовій формі.
Фінансовий договір - це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач на своє
замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк,
не менший від строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної
в день укладення договору.
Оперативний договір -
це договір лізингу, у результаті укладення якого лізингоодержувач
на своє замовлення отримує у платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу
на строк, менший від строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу,
визначеної в день укладення
Зворотний договір - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника
і передання цього майна йому в лізинг.
Пайовий договір - це здійснення лізингу за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього
договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні
лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не
може перевищувати 80 % вартості набутого для лізингу майна.
Міжнародний договір -
це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які
перебувають під юрисдикцією різних держав, або якщо майно чи платежі перетинають
державні кордони. Міжнародний лізинг здійснюється відповідно до Закону України
"Про лізинг", інших законодавчих актів України, міжнародних договорів,
в яких бере участь Україна, та договорів, укладених суб'єктами лізингу.
Об'єкт лізингу протягом
терміну дії договору лізингу є власністю лізингодавця. У разі переходу права власності
на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає силу
щодо нового власника. У договорі фінансового лізингу може передбачатися право викупу
об'єкта лізингу лізингоодержувачем після або до закінчення строку договору, але
не раніше строку, протягом якого амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної
в день укладення договору лізингу. Право власності на об'єкт фінансового лізингу
набувається лізингоодержувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу відповідно
до умов договору лізингу та законодавства України.
З метою забезпечення інтересів
суб'єктів лізингу при виконанні ними лізингових операцій об'єкт лізингу і ризики,
пов'язані з виконанням лізингових договорів, а також ризики випадкового знищення
або пошкодження об'єктів лізингу підлягають страхуванню за домовленістю сторін договору
лізингу відповідно до законодавства.
Лізингоодержувач за користування
об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі. Тривалість періоду, за який
вноситься лізинговий платіж, встановлюється договором лізингу і може бути нерівномірною.
Для розрахунку суми лізингових
платежів використовують концепцію теперішньої вартості, яка пов'язана з вартістю
(процентами) за користування грошима протягом строку лізингу.
Теперішня вартість пов'язана
з розрахунком складного дисконту для кожного лізингового платежу. Теперішню вартість
одного лізингового платежу на 1 грн (яку суму коштів необхідно вкласти зараз, щоб
через п періодів отримати 1 грн) розраховують за формулою: 1 (1+і)
п, (1.1), де і - ставка процента; п - кількість
періодів.
Сплату мита, податку на
додану вартість та акцизного збору при ввезенні об'єктів лізингу на митну територію
України при здійсненні операцій міжнародного лізингу здійснюють відповідно до законодавства
України.
Якщо об'єктом лізингу
є державне майно чи договір пайового лізингу передбачає залучення державних коштів
або для забезпечення виконання лізингового договору надаються державні гарантії,
то договір лізингу підлягає обов'язковій реєстрації у встановленому Кабінетом Міністрів
України порядку. Договори, не зареєстровані у встановленому порядку, визнаються
недійсними.
Факторинг і форфейтинг.
Законом України
"Про банки і банківську діяльність" факторинг визначається як придбання
права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризику виконання цих
вимог та інкасація цих вимог.
У факторингу беруть участь
три сторони:
фактор (спеціалізована
установа, спеціальний відділ комерційного банку);
постачальник;
покупець.
При факторингу без фінансування
клієнт подає фактору документи, що підтверджують відвантаження
товару, а фактор зобов'язується отримати на користь клієнта грошові кошти, тобто
роль фактора зводиться до інкасування фінансових документів.
Факторинг з фінансуванням
полягає в тому, що фактор купує рахунки-фактури клієнта і виплачує
йому грошові кошти в розмірі 80-90 % суми боргу. Решта 10-20 %, що залишилася, банк
отримує як компенсацію ризику до погашення боргу. Після погашення боргу банк повертає
отриману суму клієнту.
Факторинг з правом регресу
передбачає, що банк-фактор має право повернення фактором клієнту
несплачених покупцем розрахункових документів з вимогою повернення коштів.
Факторинг без права регресу
зумовлює ризик для фактора при відмові платника від виконання
своїх зобов'язань.
При відкритому факторингу
дебіторам надсилається повідомлення про укладення угоди і пропонується здійснити
платежі безпосередньо фактору.
При закритому факторингу
дебітори направляють кошти клієнту, а той розраховується з
фактором.
Внутрішній факторинг
- коли постачальник, його клієнт і фактор перебувають в одній
країні.
Зовнішній факторинг -
коли один з учасників операції перебуває в іншій країні.
Простий факторинг - коли об'єктами факторингу є рахунки-фактури.
Вексельний факторинг
- коли об'єктом є векселі, виписані на постачальника, які обліковуються
фактором.
Факторинг за партіями
товарів - коли здійснюється відкритий облік рахунків-фактур
за партіями товарів, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику.
Факторинг агентського
типу - коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит
забезпечується фактором з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.
Форфейтинг дещо схожий
на факторинг. Але якщо факторинг використовують для кредитування короткострокової
заборгованості всередині країни та за кордоном і, як правило, через придбання всіх
вимог, то форфейтування є інструментом кредитування окремих експортних вимог, зазвичай
середньострокових.
Спільне між факторингом
та форфейтингом полягає в тому, що ці методи використовують для скорочення заборгованості
в балансі в результаті продажу вимог.
Переваги форфейтингу для
клієнта:
·
не існує ризику процентних ставок;
·
відсутність витрат на інкасування (стягнення за дорученням
клієнта) боргу;
·
усунення валютних ризиків;
·
відсутність політичного ризику;
·
відсутність ризику неплатежу;
·
поліпшення ліквідної позиції експортера. До недоліків
форфеитингу належать такі:
·
висока вартість операції;
·
складність знайти форфейтера.
Форфейтинг застосовують
у таких операціях:
·
фінансових - з метою швидкої реалізації довгострокових
фінансових зобов'язань;
·
експортних - для сприяння надходженню готівки експортеру,
який надав кредит зарубіжному покупцеві.
У вартість форфейтингу
входять:
прибуток форфейтера;
вартість наданих грошових
коштів;
покриття від комерційного
ризику;
покриття від політичного
ризику;
покриття від валютного
ризику;
покриття процентного ризику.
Гарантійні операції
банків.
Гарантійні операції полягають у зобов'язанні банку виплатити борг свого клієнта, якщо останній
не зможе (не захоче) виконати свої зобов'язання.
Плата за надання гарантійних
послуг - це комісія.
Банківські гарантії, особливо
відомих платоспроможністю банків, фактично означають доступ клієнта до кредиту.
Поручительство є однією з форм гарантії - це договір, згідно з яким одна особа (поручитель)
бере на себе перед кредитором відповідальність за виконання боржником зобов'язання
в повному обсязі або тільки частково.
Поручительство за відсутності
іншої домовленості забезпечує не тільки основне зобов'язання головного боржника,
а й додаткові, що виникають з основного відповідно до закону (наприклад, зобов'язання
сплатити законні проценти за прострочення платежу, відшкодування збитків, що відбулись
при невиконанні зобов'язання, сплату договірної неустойки).
Платіжне зобов'язання
- це форма гарантії, яка створює абстрактне (не акцесорне)
зобов'язання щодо бенефіціара (покупця). Гарант залишається зобов'язаним навіть
тоді, коли зобов'язання, що становить основу договору, з якихось причин втрачено.
Він повинен без заперечення здійснити платіж на першу вимогу. Тому він може й буде
тільки перевіряти, чи правильно запитана гарантія, тобто чи виконані формальні умови
згідно з текстом гарантії. Він не перевірятиме матеріальну правомірність пред'явлення
вимог за гарантією.
Відклична банківська гарантія
- це гарантія, яка може бути відкликана або її умови можуть
бути змінені без попереднього повідомлення бенефіціара. Така гарантія не містить
твердого зобов'язання банку перед бенефіціаром і, отже, не є достатнім забезпеченням
для бенефіціара. У практиці міжнародних розрахунків відклична банківська гарантія
практично не використовується.
Безвідклична банківська
гарантія - це гарантія, яка не може бути відкликана, а її умови
не можуть змінюватись без згоди бенефіціара. Бенефіціару, який хоче отримати тверде
зобов'язання банку, доцільніше використовувати саме такий тип гарантії.
Умовні гарантії - це гарантії,
при реалізації яких мають дотримуватись певні умови. Вони меншою мірою вигідні бенефіціару.
Платіжні гарантії виставляються банками-гарантами в забезпечення платіжних зобов'язань покупців
(боржників) щодо продавців (кредиторів). Такі гарантії використовують у міжнародних
розрахунках за відкритим рахунком і у формі інкасо, у розрахунках на умовах комерційного
кредиту, захищаючи інтереси експортерів (продавців).
Договірні (контрактні)
гарантії забезпечують платежі за будь-якими договорами (наприклад,
договори про постачання товару, про надання певної послуги) і виставляються банками
в забезпечення інтересів покупця (імпортера).
Розглянемо основні види
договірних гарантій, найпоширеніші в міжнародних операціях.
Гарантія повернення авансу
(гарантія авансових платежів) - це зобов'язання банку повернення
авансу (або його невикористаної частини) у разі невиконання продавцем (підрядчиком)
закріплених у контракті обов'язків щодо постачання товару (виконання робіт). Така
гарантія видається банком за дорученням підрядчика (експортера), який відповідно
до умов контракту отримує авансом повну вартість товару або його частину.
Аванс, як правило, становить
10-20% суми контракту. Гарантії авансового платежу завжди складають у такій формі,
за якою вони вводилися б у дію тільки після отримання продавцем узгодженого авансу.
Гарантія виконання (виконання договору, контракту) забезпечує сплату банком-гарантом сум штрафів
на вимогу бенефіціара. Гарантія виконання видається за дорученням продавця або підрядчика
(експортера) на користь покупця (імпортера). Умови контрактів (особливо зовнішньоторговельних)
зазвичай передбачають санкції, які застосовуються до продавця або підрядчика (експортера)
у разі невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань. Такими санкціями
є штрафи. Найчастіше ці гарантії видаються при здійсненні підрядного будівництва,
їх сума завжди не перевищує 10-15 % суми контракту.
Гарантія коносамента
(гарантія за втрачений коносамент - документ, який видається
перевізником вантажу його відправнику, посвідчує прийняття вантажу до перевезення
й містить зобов'язання доставити вантаж у пункт призначення і передати його отримувачу)
- зобов'язання здійснювати всі витрати, що виникають, якщо виявиться, що приймальник
товару не був правомірним отримувачем. Цей вид гарантії найчастіше використовують
тоді, коли платіж забезпечується акредитивом, а товар уже перебуває в порту призначення.
Сума гарантії коносаменту
встановлюється в розмірі вартості товару плюс відповідна маржа (150-200% вартості
вантажу). Термін дії гарантії не лімітується або визначається до моменту подання
оригіналів коносаменту.
Митна гарантія (гарантія митного очищення, тимчасового ввезення) видається банками за дорученням
підрядчиків для забезпечення безмитного тимчасового ввезення обладнання або матеріалів,
необхідних для будівництва об'єктів чи виконання інших робіт.
Гарантія якості забезпечує покупцеві (імпортерові) гарантії в разі отримання неякісних товарів.
Цю гарантію видають на випадок, якщо постачальник при зверненні до нього все ж не
усуне певних недоліків. Сума гарантії вказується в контракті й становить 5-20 %
його вартості.
Гарантія поставки забезпечує покупця (імпортера), якщо продавець не поставить товар або не
надасть відповідних послуг у зазначений строк. По суті вона близька до гарантії
виконання.
Гарантія обслуговування
передбачає, що після завершення робіт будівельник виконає свої
зобов'язання в період обслуговування об'єкта. Такі гарантії можуть використовуватись
при укладенні контрактів на будівництво об'єктів до моменту отримання грошей від
замовника.
Судова гарантія забезпечує витрати процесу і сторін у судових процесах, які завершуються
на користь судових інстанцій або сторін.
Гарантія накладення арешту
на майно (або гарантія забезпечення ризику). Якщо на майнові
цінності дебітора накладається арешт, то він може виставити гарантію забезпечення
позову (наприклад, солідарне поручительство). Після цього йому знову надається право
розпоряджатися цими цінностями.
Трастові послуги
банків.
Трастові послуги - це
відносини між заінтересованими сторонами, одна з яких (довіритель) передає, а інша
(траст) бере на себе відповідальність за управління власністю, майном на користь
третьої сторони (бенефіціара).
Активні операції - коли
власність на майно, що розміщується в довірчому управлінні, може відчужуватись шляхом
продажу, надання застави без згоди довірителя.
Пасивні операції - коли майно, передане в довірче управління, не може використовуватися без
згоди довірителя.
Трастові операції, не
пов'язані з управлінням майном довірителя - коли траст зобов'язується
виконати юридичні дії за рахунок і від імені клієнта.
Відкличний траст - коли довіритель без попереднього повідомлення траста може в будь-який момент
розірвати угоду.
Безвідкличний траст -
коли розірвання угоди без попереднього повідомлення забороняється.
Повні трастові послуги
- коли здійснюється управління всіма видами майна довірителя.
Спеціальні трастові послуги
- коли здійснюється управління окремими видами майна довірителя
(наприклад, грошовими коштами, цінними паперами, нерухомістю).
Доходи від трастових послуг
формуються за рахунок комісійних винагород. Ставки внесків
диференційовані за видами трастів і пов'язаними з ними послугами з управління трастами.
Плата може бути фіксованою від суми майна; залежати від доходу, одержаного від управління
майном; бути визначена іншим зафіксованим в угоді способом.
Інші нетрадиційні
банківські операції.
Агентські послуги характеризуються
тим, що банк (агент) вчиняє як юридичні, так і фактичні дії за дорученням і за рахунок
клієнта (принципала).
Кінцева мета агентських
послуг полягає у встановленні договірних зобов'язань між принципалом і третьою особою.
Агент діє, як правило,
від імені принципала, і укладені ним або за його сприяння угоди визначають права
і обов'язки безпосередньо для принципала.
В окремих випадках, вступаючи
у відносини з третьою особою за дорученням принципала, агент має право діяти від
власного імені, не розкриваючи перед третьою особою факт існування принципала (або
може вказати на те, що діє за дорученням і за рахунок принципала, не зазначаючи
його імені). Незалежно від того, як виступає агент у відносинах з третіми особами,
результат укладених ним угод полягає на принципала.
Агенти можуть бути:
·
генеральними, якщо мають повноваження вести всі справи
принципала, які належать до визначеної сфери діяльності;
·
спеціальними, якщо виконують лише конкретно визначені
дії.
Агентські послуги включають:
·
збереження активів;
·
одержання доходів за ними та повідомлення клієнта;
·
купівлю-продаж цінних паперів та доставку їх клієнту;
·
обмін цінних паперів;
·
погашення облігацій;
·
сплату податків;
·
оформлення страхових полісів;
·
оплату рахунків;
·
укладення угод від імені клієнта;
·
отримання кредитів;
·
купівлю-продаж іноземної валюти і дорогоцінних металів.
Відмінність агентських
послуг від трастових полягає у тому, що при їх наданні клієнт не втрачає повноважень
власника, а лише доручає банку вчинення операцій від свого імені.
Банки можуть консультувати
клієнтів з певних питань:
·
бухгалтерського обліку і звітності, оподаткування, аналізу
фінансово-господарської діяльності та платоспроможності господарських партнерів
клієнта;
·
організації емісії та вторинного обігу цінних паперів;
·
вибору напрямів інвестування коштів.
Цей вид послуг тісно пов'язаний
з іншими, зокрема кредитними та лізинговими. Такі послуги надають менеджери підрозділів
банку, працівники спеціально створених підрозділів. Плата за консультації враховується
у складі плати за основний вид операцій, що супроводжуються консультацією.
Банки здійснюють інформаційну
діяльність: одержують інформацію, використовують її, поширюють і зберігають.
Інформація буває відкрита
(публікації в офіційних друкованих виданнях) і з обмеженим доступом. [12.]
Цінні папери - це свідоцтва
про участь їх власників у капіталі акціонерного товариства або наданні позички.
Вони передбачають зобов'язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді
дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери - майнове право, яке
засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що вказується в цьому
документі.
У зв'язку з розвитком
електронних систем торгівлі цінними паперами змінюється зовнішня форма їх існування.
Цінні папери, операції з якими здійснюються через електронні системи, не мають речового
титулу, тобто це - не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп'ютерній системі
та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку на рахунки
інших.
Цінні папери є капіталом,
тому що їх власники одержують доходи від володіння цими цінними паперами. Проте
капітал цей фіктивний, оскільки цінні папери не мають вартості, хоча продаються
і купуються на ринку; їх ціни мають ірраціональний характер. [5.]
Особливості формування
ринку акцій.
Акція - цінний папір без
установленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного
товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками,
тому вони не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони
можуть продати акції, але у цьому випадку втрачають право співвласника.
Власники акцій, як співвласники
товариства, мають право на одержання частини прибутку товариства пропорційно своїй
участі, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.
Дохід, що одержує акціонер на акції, називається дивідендом.
Товариства (корпорації)
намагаються підтримувати дивідендні платежі на високому рівні, тому що переважно
саме через ринкову ціну акцій визначають репутацію (рейтинг) корпорації, яка, в
свою чергу, визначає спроможність корпорації до залучення позичкового капіталу або
до додаткового випуску акцій. Крім дивідендів, власники акцій можуть одержати дохід
(у вигляді курсової різниці), якщо вони продадуть акції дорожче, ніж їх купили.
Випуск акцій дає засновникам
акціонерного товариства необмежені можливості консолідувати значний капітал на основні
об'єднання безлічі індивідуальних капіталів і заощаджень.
Акціонерне товариство
(компанія, корпорація) - це домінуюча форма комерційної організації
у країнах з ринковою економікою. Важливою перевагою акціонерної форми, порівняно
з іншими формами комерційної організації (індивідуальний бізнес, партнерство, кооперативи),
є обмежена відповідальність за зобов'язаннями. Виникнувши на початку розвитку приватного
підприємництва, акціонерна форма виявилася надзвичайно гнучкою і життєздатною.
[6.]
Для створення акціонерного
товариства його засновники розробляють статут, форма якого узаконена державою. У
статуті визначаються найменування і мета створення товариства, розмір капіталу,
характеристика акцій, які випускатимуться товариством, та спосіб їх розповсюдження,
порядок управління, структура керівних органів та ін. Товариство подає статут і
документи, які стверджують, що воно дотримується всіх вимог згідно із законом про
організацію акціонерних товариств у державну установу, яка здійснює реєстрацію товариств
і видачу дозволу на їх організацію. Після одержання дозволу засновники приступають
до випуску і розповсюдження акцій.
Теоретично контрольний
пакет повинен становити 50% від усіх випущених акцій плюс одна акція. Проте при
сучасному розпорошенні акцій серед великої кількості дрібних акціонерів для реального
контролю над тією чи іншою корпорацією іноді досить володіти лише 5 - 20% від усіх
випущених акцій.
Корпоративні облігації
- це свідоцтво про надання їх власникам довгострокової позички
корпорації, фірмі, підприємству, тобто це облігації, емітовані юридичними особами.
Випуск облігацій - більш вигідний спосіб формування додаткового капіталу, ніж випуск
акцій, тому що проценти за облігаціями сплачуються з прибутку корпорацій до виплати
податків. Крім того, власники облігацій не одержують права голосу, оскільки вони
не співвласники корпорації, а її кредитори. Корпоративні облігації більше піддаються
ризику, ніж державні облігації, проте доходи за ними значно вищі.
В Україні облігації підприємств
можуть бути випущені лише після реєстрації цього випуску в Державній комісії цінних
паперів та фондового ринку. Якщо облігації пропонуються для відкритого продажу,
емітент зобов'язаний подати до ДКЦПФР для реєстрації також інформацію про випуск
таких облігацій. Реєстрація випуску облігацій та інформації про випуск облігацій
здійснюється в порядку, визначеному Тимчасовим положенням про порядок реєстрації
випуску акцій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, затвердженим
наказом ДКЦПФР від 20 вересня 1996 року №210.
Акціонерні товариства
можуть випускати облігації на суму, що становить не більше 25 відсотків від розміру
статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій. Таке обмеження щодо випуску
облігацій, встановлене Законом України "Про цінні папери та фондову біржу"
(ст.11).
Фактори формування
ринку державних цінних паперів.
Ринок державних цінних
паперів - важливий компонент фінансових ринків світу. У фінансовому світі цінні
папери держави використовуються як еталон вільного від ризику доходу, як вічна альтернатива
іншим вкладам капіталу. Формування ринку державних цінних паперів відбувається після
виникнення ринку цінних паперів корпорацій.
Характеристика державних
облігацій
Облігація - це свідоцтво
про надання позички, яке дає право на одержання, як правило, щорічного доходу у
вигляді процента. Привабливість облігації для власників полягає в одержанні фіксованого
доходу. На відміну від акцій облігації після закінчення визначеного строку підлягають
викупу, до того ж емітент повинен сплатити номінальну вартість облігацій і дохід
у вигляді процента.
Облігації випускаються
іменні та на пред'явника, причому останні переважають. Залежно від емітента облігації
поділяються на державні та корпоративні.
Випуск та обіг облігацій
в Україні передбачено главою З Закону України "Про цінні папери і фондову біржу",
згідно зі ст.10 якого облігація визначається як цінний папір, що засвідчує внесення
її власником грошових коштів і затверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну
вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з вимогою фіксованого
процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).
Сьогоднішнє чинне законодавство
передбачає випуск облігацій двох видів:
1)облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;
2)облігації підприємств.
Інші види цінних
паперів та похідні (спеціальні) інструменти ринку цінних паперів.
В Україні допущений до
обігу такий вид цінного паперу як ощадний сертифікат.
Ощадним сертифікатом визнається письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке
засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту
і відсотків за ним (ст.18 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу").
Ощадні сертифікати видаються
строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання,
іменні та на пред'явника.
На українському ринку
цінних паперів спостерігається активний обіг такого класичного цінного папера як
вексель.
Векселем визнається цінний
папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після
настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) (ст.21
Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"). [3.]
Після прийняття Закону
України "Про цінні папери і фондову біржу" та постанови Верховної Ради
України від 17 червня 1992 року "Про застосування векселів у господарському
обороті України" у нашій державі був запроваджений вексельний обіг з використанням
простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року.
Інвестиційний сертифікат
- цінний папір, який випускається інвестиційним фондом або
інвестиційною компанією і дає його власникові право на отримання доходу у вигляді
дивідендів. [7.]
Окрім розглянутих вище
видів цінних паперів, існують інструменти фондового ринку, які поєднують у собі
елементи декількох видів цінних паперів або є настільки специфічними документами,
що їх неможливо віднести до тієї чи іншої категорії. Такі інструменти одержали назву
похідних або спеціальних.
До спеціальних (похідних)
фондових інструментів ринку цінних паперів належать опціони, варанти, ф 'ючерси
та інші.
Опціон - це контракт на право купити або продати певну кількість цінних паперів у
будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною. При сприятливій
для власника опціону зміні ціни на цінні папери він це право використовує й одержує
дохід у вигляді різниці між поточною ринковою ціною та тією, що зафіксована у контракті.
При несприятливій зміні ціни власник опціону своїм правом не скористається і втратить
при цьому суму, заплачену за придбання опціону.
Опціонні угоди можуть
бути укладені з приводу будь-якого товару. На ринку цінних паперів опціони пов'язані
з торгівлею різними видами цінних паперів. Отже, відповідно до опціонної угоди один
із її учасників набуває права купівлі або продажу цінних паперів за зафіксованою
ціною протягом певного періоду часу, а інший учасник за грошову премію зобов'язується
забезпечити у разі необхідності реалізацію цього права. Тобто бути готовим продати
або купити цінні папери за обумовленою договором ціною.
Ф'ючерс - це різновид термінових угод на купівлю або продаж стандартної кількості
визначених цінних паперів у зазначений день та за визначеною ціною. На відміну від
опціону, розрахунок після закінчення ф'ючерсної угоди є обов'язковим.
До похідних (спеціальних)
фондових інструментів необхідно віднести також такі документи, як коносамент і складське
свідоцтво.
На сьогодні законодавство
України не передбачає обігу похідних фондових інструментів на вітчизняному ринку
цінних паперів, що відчутно гальмує розвиток ринку в цілому.
Біржові операції
з цінними паперами.
Фінансовий ринок - це
ринок, де відбувається розподіл та перерозподіл усіх фінансових активів країни під
впливом попиту і пропозиції на них з боку різноманітних суб'єктів економіки.
В останні десятиріччя
значна частина операцій із цінними паперами, здійснюваних раніше на біржі, відбувається
безпосередньо між банками, між банками і корпораціями, на позабіржовому ринку. Позабіржовий
відображає угоди, які укладаються і здійснюються поза біржею. Він стосується, насамперед,
первинного ринку, однак позабіржові операції можуть здійснюватись і на вторинному
ринку.
Фондова біржа є особливим
посередником на ринку цінних паперів, виступаючи центром торгівлі ними. Іншими словами,
фондова біржа - це ринок, який регулярно функціонує і на якому здійснюється торгівля
цінними паперами. При цьому саме оформлення і передача цінних
паперів провадяться за її межами.
Фондова біржа виконує
три основні функції:
•
посередницьку;
•
індикативну;
•
регулятивну.
Суть посередницької функції
полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й всебічні умови для торгівлі
цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.
Індикативна функція фондової
біржі полягає в оцінці вартості та привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться
котирування цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну
оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює передумови для надійного
і достовірного механізму торгівлі, хоча не виключає можливостей цілеспрямованих
махінацій з метою спекуляції цінними паперами. Водночас це важливий чинник стимулювання
ефективної діяльності емітентів.
Регулятивна функція фондової
біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Вона встановлює вимоги
до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладання
і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.
Таким чином, біржа забезпечує
прискорення централізації капіталу і розширює межі використання тимчасово вільних
коштів для фінансування господарства. Крім того, біржа підвищує мобільність акціонерного
капіталу, створює умови для прискорення його кругообороту. У результаті постійного
обігу капіталів і змін у складі інвесторів біржа забезпечує перерозподіл капіталу
між різними галузями і сферами економіки.
Фондові біржі відіграють
надзвичайно важливу роль як в економічній та фінансовій системі окремих країн, так
і на рівні міжнародної економіки та міжнародних фінансів. Через них проходять колосальні
фінансові ресурси, доступ до яких досить непростий. Тільки найбільш потужні, надійні
й стабільні емітенти, які мають високі фінансові результати, можуть їх отримати.
Стабільність у світі багато в чому залежить від урівноваженості попиту та пропозиції
на фондових біржах, що є основою регулювання біржової діяльності. На відміну від
банків, які самостійно визначають напрями вкладення своїх ресурсів, фондова біржа
не може адміністративно регулювати грошові потоки. Однак хоча інвестори самостійно
визначають, куди вкладати гроші, керуються вони при цьому, насамперед, біржовим
котируванням цінних паперів.
Главная