2) внести зміни та доповнення до Закону України «Про страхування», в якому: уточнити головні страхові поняття і терміни; уточнити порядок припинення договорів страхування; уточнити процедуру санації та порядок ліквідації страховика; провести комплексний аналіз законодавчих актів з питань обов'язкового державного страхування з метою його впорядкування.

Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку і прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство країни, зокрема Закони України «Про перестрахування», «Про медичне страхування», «Про товариства взаємного страхування», «Про діяльність страхових посередників», «Про страхування фінансово-кредитних ризиків». У законодавчому акті з перестрахування треба визначити механізм проведення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної біржі в Україні як єдиного центру, де укладатимуть перестрахувальні угоди у випадку великих обсягів ризиків. Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульовано діяльність такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні, і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має діяти в інтересах страхувальника: визначити разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, сьогодні через законодавчу невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика. Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, фінансової звітності й аудиту. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку треба врахувати передачу резервів перестраховикові або резерви у майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їхніх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, а також преси і страхувальників). Важливо також законодавчо вдосконалити систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування тощо.

Для розширення переліку страхових послуг та підвищення їхньої конкурентоспроможності, на нашу думку, треба: уніфікувати страхові продукти; сприяти розвиткові системи перестрахування; створити систему медичного страхування «Асістанс-Україна». Розвиток інфраструктури страхового ринку повинен передбачати: підвищення рівня страхової культури населення України; створення системи аварійного комісарства; створення системи актуаріїв; створення розгалуженої мережі страхових посередників. Для підвищення платоспроможності страховиків треба: переглянути діючу систему розміщення страхових резервів; реформувати систему взаємного страхування та співстрахування. Розвиток страхового ринку в період переходу до ринкової економіки, потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, які спеціалізуються на найважливіших напрямах страхової діяльності. Подальша інтеграція України до міжнародних структур дає змогу вивірити державну політику щодо регулювання трудової діяльності відповідно до форм, методів і важелів, які застосовують у світі. Розвинені країни — члени Європейського Союзу — мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, визначені відповідними директивами цього Союзу. Україна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, які відповідають найвищим світовим стандартам. Державна політика має також удосконалюватись через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням. Закон України «Про страхування» передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна. Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто, під час розширення поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги, а оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність із запровадженням обов'язкового страхування набуває значної ваги. У цьому плані сьогодні постають три головних завдання.

1. Перегляд щодо можливого зменшення наявних видів обов'язкового страхування.

2. Упорядкування умов та порядку проведення зазначених видів.

3. Введення нових видів тільки у разі реальної потреби. Наявні види обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найменш захищені, а також дуже ризикові категорії населення й об'єкти національної економіки не залишилися без страхового захисту. Скажімо, цілком застарілим є обов'язкове державне страхування певних категорій державних службовців — митників, податкових інспекторів тощо. У випадку травмування або загибелі держава безпосередньо з бюджету має відшкодувати, а не пропускати ці кошти через комерційні страхові компанії. Доки не буде створено адекватного механізму соціального захисту, знімати зі страхового захисту ці категорії не можна. Деякі види обов'язкового страхування треба впорядкувати, вдосконалюючи умови їхнього проведення, якомога чіткіше визначаючи обов'язки страховика і форми типових договорів. Завдання з упорядкування наявних видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких видів, як авіаційні ризики, втрата врожаю, нещасні випадки на транспорті. Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування у космічній галузі та ядерній енергетиці стосовно відповідальності перед третіми особами та особистого страхування персоналу. Щодо цих видів уже внесено проекти законодавчих актів. Великі дискусії спричиняє введення обов'язкового медичного страхування. Проблема полягає в найраціональнішому розподілі системи страхового захисту між державним соціальним страхуванням через страхові організації. Загалом, сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана і полягає не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні наявних. Зазначене завдання споріднене із: залученням страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування. Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат унаслідок травм на виробництві тощо лише за рахунок державного бюджету. Отже, треба залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично трактуватиметься як введення нових податків. Крім того, кошти, які залучатимуть, потрібно деякий час розміщувати так, щоб вони приносили додатковий дохід. Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають унаслідок залучення страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, спричинених прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і провести ті виплати, під які взято зобов'язання. Тому найближчим часом треба законодавчо визначити поле, що його має посісти страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження до цих програм. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе зобов'язання щодо виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямами. Страховий ринок України виник із проголошенням незалежності країни і водночас відчув на собі всю жорсткість і безкомпромісність міжнародної страхової системи. Входження цього сектора національної економіки у світове господарство є актуальним і водночас проблематичним, оскільки воно зумовлене великою кількістю об'єктивних і суб'єктивних факторів. Найбільша проблема — формування його за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків. Поки що рано говорити про завершення формування страхового ринку України, оскільки процес його формування супроводжувався кризовими явищами, що виявилися на етапі ринкової трансформації економіки України. Ситуація, що склалася у страховій галузі в Україні, визначається двома групами факторів — тими, що гальмують розвиток страхової справи, і тими, що стимулюють її розвиток. Завдання державних органів на цьому етапі — виявити всі фактори, які стимулюють розвиток страхового ринку, реалізувати їхній потенціал та послабити вплив факторів, що гальмують цей процес. До факторів, що уповільнюють розвиток страхового ринку, відносимо: відсутність чіткої цілеспрямованої державної політики у сфері розвитку страхування; фінансово-економічна нестабільність у країні; недосконалість страхового законодавства; низька страхова культура населення; слабкість податкових стимулів; відсутність надійних схем інвестування. Успішний розвиток інтеграційних процесів на національному страховому ринку, на наш погляд, буде залежати від: сталості фінансового середовища господарюючих суб'єктів та населення — потенційних страхувальників; формування фінансово стійких страхових організацій; активізації ролі держави і її органів у зміцненні та розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку національного страхового ринку; розвитку законодавчої бази страхування; використання сучасних методів в управлінні страховими організаціями.

2. Реєстрація та ліцензування страховиків

Ліцензування страхової діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Вона відповідно до вимог нормативно-правових актів України щодо страхування видає фінансовим установам ліцензію на проведення певного виду страхування, визначеного ст. 6, 7 Закону України «Про страхування». Для отримання ліцензії на право проведення конкретних видів страхування фінансова установа зобов'язана виконати всі вимоги нормативно-правових актів України, які регулюють страхову діяльність. Після отримання відповідної ліцензії в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України страховик має право вести страхову діяльність на всій території України. Страховик має право здійснювати страхування через свій відокремлений підрозділ за умови внесення інформації про відокремлений підрозділ до Державного реєстру фінансових установ. Ліцензія чинна до закінчення строку дії ліцензії або її анулювання. Ведення страхової діяльності після закінчення строку дії ліцензії або її анулювання не допускають. Якщо страховик має намір провадити зазначені в ліцензії види страхування після закінчення строку її дії або в разі його реорганізації, то страховик зобов'язаний отримати нову ліцензію. Нову ліцензію видають не раніше останнього робочого дня дії попередньо виданої ліцензії. Строк дії переоформленої ліцензії або дубліката ліцензії не може перевищувати строку дії, який був зазначений у цій ліцензії. Ліцензія, видана страховику Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, не підлягає передачі для використання іншими юридичними або фізичними особами для провадження страхової діяльності. Вимоги, встановлені законодавством України у сфері регулювання страхової діяльності, повинні виконуватися страховиками протягом усього строку дії ліцензії. За видачу ліцензії щодо кожного виду страхування, за переоформлення ліцензії, за видачу дубліката ліцензії справляють плату в розмірі, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України. Плата за видачу ліцензій сплачується одноразово з розрахунку за кожний рік користування ліцензією у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Ліцензії видають на такий строк:

— на страхування життя — безстрокові;

— на види страхування, інші, ніж страхування життя, — три роки. При повторній видачі ліцензії на даний вид страхування, якщо

до страховика протягом попереднього терміну користування ліцензією не застосовували заходи впливу, — 5 років. Якщо до страховика були застосовані заходів впливу, повторно ліцензія може бути видана строком на 3 роки. Ліцензія на кожен вид страхування оформлюється на окремому бланку. Страховик повинен розмістити отриману ліцензію в доступному для огляду місці за своїм місцезнаходженням. Для отримання ліцензії на провадження страхової діяльності заявник подає до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України документи, перелік яких передбачено Законами України «Про страхування» і «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме:

— заяву про видачу ліцензії встановленого зразка;

— копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копію довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (надалі — ЄДРПОУ), засвідчену нотаріально або органом, який видав оригінал документа;

— копії установчих документів, засвідчені в установленому законодавством порядку;

— довідки з банків або висновки аудиторських фірм (аудиторів), що підтверджують формування та розмір сплаченого статутного фонду;

— довідку про фінансовий стан засновників страховика, підтверджену аудиторською фірмою (аудитором), якщо страховик створений у формі повного чи командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю та акціонерного товариства;

— правила (умови) страхування;

— економічне обґрунтування запланованої страхової (перестрахувальної) діяльності;

— інформацію про учасників страховика;

— інформацію про голову виконавчого органу та його заступників, яка має бути підписана керівником страховика і скріплена печаткою, копію диплома голови виконавчого органу страховика або його першого заступника про вищу економічну або юридичну освіту, копію диплома головного бухгалтера страховика про вищу економічну освіту, засвідчені печаткою страховика і відповідним підписом;

— інформацію про наявність відповідних сертифікатів у випадках, передбачених Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Крім того, заявник повинен подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України: Документи подають у швидкозшивачі, з внутрішнім описом та пронумерованими аркушами. Заяву про видачу ліцензії (копії ліцензії) разом з усіма необхідними документами юридичні особи надсилають поштою або подають особисто до Комісії. Заявник несе відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства за достовірність інформації, вказаної у заяві та документах, поданих для отримання ліцензії (копії ліцензії), та в їх електронних копіях. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймають за описом.

Заяву про видачу ліцензії (копії ліцензії) залишають без розгляду, якщо:

— заява підписана особою, яка не має на це повноважень;

— документи оформлені з порушенням вимог Ліцензійних умов.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляє у письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду і в строки, передбачені для видачі ліцензії (не більше 30-ти календарних днів з часу одержання передбачених ліцензійними умовами документів). Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в установленому порядку. Рішення про видачу ліцензії або відмову в її видачі приймається директором департаменту страхового нагляду Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України.

Не пізніше 30-ти днів з дня надходження заяви та всіх необхідних документів від заявника Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має прийняти рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначають підстави для такої відмови. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

— недостовірність даних у документах, поданих заявником для отримання ліцензії;

— невідповідність заявника, згідно з поданими документами, Ліцензійним умовам.

Підставою для відмови у видачі юридичній особі ліцензії на провадження страхової діяльності може бути невідповідність поданих документів, що додаються до заяви, вимогам чинного законодавства України.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих про видачу ліцензії, заявник може подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України нову заяву про видачу ліцензії не раніше, ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії. У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника цим Ліцензійним умовам, фінансова установа може подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржене в судовому порядку. У разі прийняття Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України позитивного рішення про видачу ліцензії, Комісія оформлює ліцензію не пізніше п’яти робочих днів з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Якщо заявник протягом 30-ти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся для отримання оформленої ліцензії, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право скасувати рішення про видачу такої ліцензії. Після видачі фінансовій установі ліцензії на право провадження конкретних видів страхування інформацію про страховика вносять до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України. У разі створення страховиком нового відокремленого підрозділу, що провадитиме страхову діяльність згідно з отриманою ліцензією, для провадження страхової діяльності страховиком через такий відокремлений підрозділ страховик зобов'язаний повідомити та подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву про внесення інформації про відокремлений підрозділ до Реєстру та реєстраційну картку з інформацією про такий відокремлений підрозділ для Реєстру. Наявність такої заяви і реєстраційної картки, яку заповнюють окремо для кожного відокремленого підрозділу, та внесення інформації про відокремлений підрозділ до Реєстру є обов'язковою умовою для провадження страхової діяльності через такий відокремлений підрозділ.

Якщо страхову діяльність проводять через кілька відокремлених підрозділів, то для кожного такого підрозділу страховик подає окрему заяву.

Протягом десяти робочих днів з дати подачі відповідної заяви Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України вносить інформацію про відокремлений підрозділ до Реєстру.

У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії (зміна назви страховика, якщо ця зміна не пов'язана з реорганізацією страховика або зміна місцезнаходження страховика) страховик зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та нотаріально засвідчені копії відповідних документів, що засвідчують зазначені зміни. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України протягом десяти робочих днів з дати надходження заяви про переоформлення ліцензії та документів, що додаються до неї, зобов'язана (за умови подання страховиком до Комісії документа про внесення плати за переоформлення ліцензії) видати переоформлену на новому бланку ліцензію з урахуванням змін, зазначених у заяві про переоформлення ліцензії. У разі переоформлення ліцензії Комісія приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була переоформлена, з внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) України не пізніше трьох робочих днів після прийняття такого рішення.

У разі втрати або пошкодження ліцензії страховик зобов'язаний звернутися до Комісії та подати:

— заяву про видачу дубліката ліцензії;

— інформацію про публікацію оголошення у засобах масової інформації про втрату чи пошкодження ліцензії;

— документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.

Якщо бланк ліцензії не придатний для користування внаслідок його пошкодження, страховик подає до Комісії:

— заяву про видачу дубліката ліцензії;

— непридатну для користування ліцензію;

— документ, що підтверджує внесення плати за видачу дубліката ліцензії.

Комісія повинна за умови подання страховиком до Комісії документа про внесення плати за видачу дубліката ліцензії протягом десяти робочих днів з дати одержання заяви про видачу дубліката ліцензії видати заявникові дублікат ліцензії замість втраченої або пошкодженої. У разі видачі дубліката ліцензії замість втраченої або пошкодженої Комісія приймає рішення про визнання недійсною ліцензії, що була втрачена або пошкоджена, з унесенням відповідних змін до відповідного реєстру не пізніше наступного робочого дня.

Підставами для анулювання ліцензії є:

— заява страховика про анулювання ліцензії;

— рішення про скасування державної реєстрації страховика;

— виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих страховиком для одержання ліцензії;

— рішення про застосування заходів впливу;

— неможливість страховика забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для страхової діяльності, зокрема початок відповідно до вимог нормативно-правових актів процедури ліквідації страховика;

— нездійснення страховиком страхової діяльності відповідно до виданої ліцензії протягом 12 місяців з дати її видачі.

У разі анулювання ліцензії за заявою страховика до неї необхідно додати:

— копію повідомлення в засобах масової інформації про прийняття рішення про звернення до Комісії щодо анулювання ліцензії;

— копію документа відповідного органу управління фінансової установи, що підтверджує факт прийняття рішення про звернення до Комісії щодо анулювання ліцензії;

— висновок аудиторської перевірки;

— баланс за останній звітний період та довідку про виконання всіх угод (зобов'язань) перед клієнтами при провадженні страхової діяльності, підписані керівником і головним бухгалтером та засвідчені печаткою товариства;

— бланк ліцензії (оригінал). Комісія має право провести перевірку страховика щодо його зобов'язань перед страхувальниками за укладеними договорами страхування з видів страхування, ліцензія на які анулюється.

Комісія у разі отримання в установленому порядку заяви страховика (з доданням відповідних документів) про анулювання ліцензії або рішення про скасування державної реєстрації страховика як юридичної особи повинна протягом 30-ти днів з дати надходження вказаних документів прийняти рішення про анулювання ліцензії. Розгляд питань про анулювання ліцензії здійснюється Комісією відповідно до вимог нормативно-правових актів. У разі анулювання ліцензії як заходу впливу страховик може одержати нову ліцензію на право провадження страхової діяльності не раніше, ніж через рік з дати прийняття рішення Комісією про анулювання попередньої ліцензії. У разі ліквідації відокремленого підрозділу страховика, який вів страхову діяльність згідно з отриманою ліцензією, або в разі припинення провадження ним страхової діяльності згідно з отриманою ліцензією страховик зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дати ліквідації відокремленого підрозділу або з дати припинення його діяльності подати до Комісії відповідне повідомлення у письмовій формі. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

Єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України — це система обліку, збору, нагромадження та вилучення з Реєстру даних, що стосуються ліцензування страхової діяльності та нагляду за страховою діяльністю страховиків. До Реєстру вносять дані про страховиків (перестраховиків), які отримали ліцензії на проведення страхової діяльності.

Реєстр ведуть у формі книги, пронумерованої, прошнурованої та завіреної печаткою.

Документи, які надходять на ліцензування від суб'єктів підприємницької діяльності, реєструють у журналі реєстрації документів суб'єктів підприємницької діяльності, поданих на ліцензування. Підставою для внесення страховика (перестраховика) до Реєстру є рішення про видачу страховику ліцензії. Вносячи страховика (перестраховика) до Реєстру, йому надають порядковий реєстраційний номер, а також зазначають номер виданої ліцензії. Записи у Реєстрі ведуть українською мовою, від руки. Вносять зміни та доповнення до Реєстру на підставі наказу органу нагляду за страховою діяльністю. Підставою для видання наказу про внесення змін та доповнень до Реєстру є:

— зміна місцезнаходження (юридичної адреси) страховика (перестраховика);

— зміна назви страховика (перестраховика);

— зміна організаційної форми або форми власності страховика (перестраховика);

Страховика вилучають з Реєстру в разі:

— відкликання у страховика (перестраховика) ліцензії на проведення страхової діяльності, якщо відкликання не було оскаржене;

— рішення арбітражного суду;

— реорганізації страховика.

Для нагромадження даних Реєстру, довідок про видані та відкликані ліцензії на ведення страхової діяльності, а також результатів перевірок діяльності страховиків, орган нагляду за страховою діяльністю створює інформаційну базу страховиків. Інформаційну базу страховиків (перестраховиків) формують на підставі даних, передбачених у додатку 4 «Положення про єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) України».

База даних, на підставі якої формують інформацію про страховика (перестраховика), містить:

— назву страховика (перестраховика);

— скорочену назву;

— реєстраційний номер у державному реєстрі;

— дату створення страховика;

— місце реєстрації;

— юридичну адресу;

— місцезнаходження;

— організаційну форму господарювання;

— форму власності;

— код ЗКПО;

—відомчу підпорядкованість;

—види підприємницької діяльності;

— ліцензію (номер ліцензії; дата видачі; види страхової діяльності; термін дії ліцензії (в роках); місце проведення діяльності (Україна, регіон або область));

— розмір статутного фонду;

— частку іноземного капіталу;

— засновників;

— керівництво (керівник та його заступники);

— телефон і факс;

— філії (підрозділи) (дата створення; місцезнаходження (юридична адреса); керівництво; телефон/факс; види страхової діяльності, відповідно до положення про філії);

— дані по перевірці (прізвища та посади перевіряючих; планова або позапланова; дата перевірки; види порушень);

— ужиті заходи за результатами перевірки (припис (дата та номер листа); призупинення дії ліцензії (дата та номер наказу); обмеження дії ліцензії (дата та номер наказу); відкликання ліцензії (дата та номер наказу); звернення до Арбітражного суду про скасування державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності та скасування або відмова суду (дата та номер листа, рішення суду));

— зміни та доповнення до установчих документів (дата, назва документа).

У разі зміни даних, що становлять інформаційну базу страховиків (перестраховиків), страховик повинен у десятиденний термін надіслати до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України відповідні зміни та доповнення.

3. Авіаційне страхування

Об'єктом авіаційного страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням повітряним судном. Страхувальником є юридична чи фізична особа — власник повітряного судна або його експлуатант, який експлуатує це повітряне судно на законних підставах.

Страхова сума, встановлена договором обов'язкового страхування, не повинна бути меншою, ніж балансова вартість повітряного судна.

На повітряне судно, що підлягає обов'язковому страхуванню, повинні бути в наявності:

— посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна;

— документи, що підтверджують право власності на повітряне судно або його оренду.

Страховим випадком є повна загибель повітряного судна, а також пошкодження окремих його частин, систем та елементів конструкції.

Повною загибеллю повітряного судна вважається:

— повна втрата повітряним судном здатності виконувати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний;

— втрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на місцевість, яка непридатна для зльоту повітряного судна, або економічною недоцільністю його евакуації.

Зникнення повітряного судна безвісти, коли повітряне судно, яке виконувало плановий політ у період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків, або коли його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну, також вважається повною загибеллю повітряного судна. Страхувальники мають право під час укладання договорів обов'язкового страхування призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхового відшкодування.

Якщо повітряне судно є власністю кількох осіб, кожна особа отримує страхове відшкодування пропорційно її частці у праві власності на повітряне судно.

Для отримання страхового відшкодування страхувальник зобов'язаний надати страховику оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, передбачених договором обов'язкового страхування, а саме:

— заяву про страхове відшкодування;

— страховий поліс (сертифікат);

— розрахунковий документ, що підтверджує внесення страхових платежів;

— сертифікат льотної придатності;

— технічний акт огляду повітряного судна після його пошкодження та документи, які обґрунтовують суми витрат на ремонт повітряного судна, а у разі загибелі — акт списання повітряного судна;

— документи, які засвідчують право власності страхувальника на повітряне судно або встановлюють межі його відповідальності перед власником у разі загибелі або пошкодження повітряного судна;

— документи реєстрації події з повітряним судном.

Якщо заподіяну шкоду компенсовано іншими особами, страховик сплачує тільки різницю між сумою, що підлягає відшкодуванню за договором обов'язкового страхування, і сумою, компенсованою іншими особами. Про таку компенсацію страхувальник зобов'язаний повідомити страховика. Розміри максимальних страхових тарифів на один рік для повітряних суден з максимальною злітною масою до 15 000 кг не повинні перевищувати 8%, від 15 001 кг і більше — 6%, для вертольотів — 10% страхової суми, визначеної договором обов'язкового страхування. У разі, коли договором обов'язкового страхування передбачено страхування двох чи більше повітряних суден, вимоги цього розділу застосовуються окремо для кожного повітряного судна.

4. Фінансова надійність страхової компанії

Фінансова надійність страхової компанії забезпечує Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні. Державний нагляд здійснюють з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків і захисту інтересів страхувальників. В Україні страховий нагляд розвивається з 1993 p., коли був утворений Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю «Укрстрахнагляд».У 1999 р. в ході адміністративної реформи його функції були передані Міністерству фінансів України. Це відомство не приділило належної уваги страховій системі, внаслідок чого виявилися відсутніми чітко визначені концептуальні основи державної політики стосовно страхування. Залишаються не вирішеними питання соціально-економічних пріоритетів страхування; питання моделі державного регулювання страхового ринку; не визначено балансу між соціальним страхуванням і страхуванням на цивільно-правових основах; політика держави стосовно страхування непослідовна, окремі заходи декларуються без попереднього фінансово-економічного обґрунтування тощо. У 2003 р. на ринку фінансових послуг з'явився новий контролюючий орган — Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. Його першочерговими кроками, на нашу думку, повинні стати: розробка та впровадження стратегії розвитку страхової справи; встановлення єдиних вимог і стандартів надання страхових послуг; гармонізація страхового законодавства з європейськими стандартами; приведення статистичної та бухгалтерської звітності у відповідність з міжнародними стандартами; вирішення методологічних питань, в тому числі уточнення критеріїв і процедур оцінки страхових компаній, їх перевірок і моніторингу діяльності; посилення вимог до капіталізації з метою підвищення платоспроможності страховиків; розробка нормативних актів, що регулюють перестрахування, посередницьку діяльність на страховому ринку, механізм формування резервів. Державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України та його органи на місцях. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у сфері страхування, керуючись у своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і у визначеному порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України організовує виконання актів законодавства і систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування є:

— розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю;

— регулювання в межах своїх повноважень взаємовідносин страховиків зі страхувальниками, а також страхових брокерів зі страхувальниками і страховиками;

— проведення роботи з удосконалення методів фінансової діяльності страховиків;

— участь у міжнародному співробітництві з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

— веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

— видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності виданій ліцензії;

— видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру страхових брокерів та проводить перевірки додержання ними законодавства про посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні і достовірності їхньої звітності;

— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства про страхову діяльність і достовірності їхньої звітності;

— у межах своєї компетенції методично забезпечує роботу страховиків та страхових посередників;

— розробляє рекомендації для захисту фінансових інтересів страховиків, страхових посередників і страхувальників;

— узагальнює практику страхової діяльності і посередницької діяльності на страховому ринку, розробляє і подає у визначеному порядку пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України щодо страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— у межах своєї компетенції приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— проводить аналіз додержання законодавства об'єднаннями страховиків і страхових посередників;

— контролює платоспроможність страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— забезпечує проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, підвищення ефективності державного страхового нагляду;

— визначає правила формування і розміщення страхових резервів, а за погодженням із Державним комітетом статистики України — правила їх обліку та показники звітності;

— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків і страхових посередників;

— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні; — у визначеному законодавством порядку організовує і координує навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової діяльності;

— бере участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід, організовує виконання міжнародних договорів України з цих питань;

— роз'яснює порядок застосування законодавства про страхову діяльність і посередницьку діяльність у страхуванні та перестрахуванні, проводить через засоби масової інформації інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій з питань, що належать до його компетенції;

— розробляє нормативні і методичні документи з питань страхової діяльності, що віднесена Законом України «Про страхування» до компетенції Уповноваженого органу;

— узагальнює практику страхової діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства України про страхову діяльність;

— бере участь у проведенні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього завдань.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України має право:

— одержувати у визначеному порядку від страховиків звітність про страхову діяльність, інформацію про їхнє фінансове становище та пояснення щодо звітних даних, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян — інформацію, потрібну для виконання покладених на нього завдань;

— одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також; пояснення щодо цих даних;

— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання — приймати рішення про вилучення страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

— одержувати у визначеному порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

— створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків та страхових брокерів;

— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

— одержувати безоплатно від органів виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на нього завдань;

— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів — зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;

— звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

Посадові особи Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Задача

Розглянути умови використання безумовної франшизи, якщо страхова сума становить 200 тис. грн.., франшиза – 20 %, збитки страхувальника дорівнюють:

1) 15 тис. грн..;

2) 20 тис. грн.;

3) 30 тис. грн..;

4) 50 тис. грн..;

5) 60 тис. грн..

Розв`язок

1) 200 * 20 % = 40 (тис. грн..) – розмір безумовної франшизи.

При безумовній франшизі збиток відшкодовується за вирахуванням визначеної франшизи. У випадках, коли збитки складають 15 тис. грн.., 20 тис. грн.., 30 тис. грн.. – страхове відшкодування не сплачується, так як сума збитків менша від суми франшизи.

2) У випадку, коли сума збитків складає 50 тис. грн.., сума страхового відшкодування складатиме 50 – 40 = 10 тис. грн..

3) У випадку, коли сума збитків складає 60 тис. грн.., сума стахового відшкодування складатиме 60 – 40 = 20 тис. грн..

Список використаної літератури

1. Плиса В.Й. «Страхування: навч. посібник» - К.: Каравела, 2006 р.

2. Базилевич В.Д. «Страхова справа» - К.: Знання, 2003 р.

3. Горбач Л.М. «Страхова справа: навч. посібник» - К.: Кондор, 2003р.

4. Закон України «Про страхування»

5. Ротова Т.А. «Страхування: навч. посібник» - К.: КДТЕУ, 2001 р.

6. Заруба О.Д. «Страхова справа: підручник» - К., 2002 р.

Страницы: 1, 2