Рефераты

Страхування відповідальності

Страхування відповідальності

Страхування відповідальності

Загальні поняття відповідальності та її страхування


Визначення об'єкта страхування. Крім особистого та майнового виділяється також страхування відповідальності, коли об'єктами страхування є «майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані ... з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі» (Закон України «Про страхування», стаття 4).

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страховою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страхувальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку. Страхування відповідальності перевізників, судновласників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продукції вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'язковій, так і в добровільній формі.

В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Для страхування становлять інтерес види відповідальності, що мають майновий характер і пов'язані з компенсацією завданої шкоди. До таких видів відповідальності належать цивільна, матеріальна та деякі види адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної , відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі-| ністративного правопорушення.

Деякі види страхування відповідальності на транспорті розглянуто в розділі 13 у складі морського й авіаційного страхування.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які виникли внаслідок явно протиправної поведінки працівника, такої, що її можна поставити йому у вину.

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридичний наслідок невиконання або неналежного виконання особою передбачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майнового характеру. Ідеться про відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), компенсацію шкоди. Можливі випадки, коли для накладання відповідальності на заподіювана шкоди необхідна наявність його вини; або відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді не тільки випадок, але навіть дія непереборної сили не звільнює заподіювана шкоди від відповідальності; ураховується специфіка діяльності, під час здійснення якої заподіюється шкода. Цивільне право засновується на презумпції вини, згідно з якою, відсутність вини має доводитися самим правопорушником. Правопорушник вважається винним доти, поки він не доведе свою невиновність. Тобто для виникнення відповідальності потерпілий зобов'язаний довести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками. У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричинили шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає відшкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені Кодексом торговельного мореплавства зобов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перевозиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем співрозмірно до їх вартості. На спеціальних умовах будується відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення цих видів відповідальності не вимагається наявності вини винуватця шкоди. Звичайно відповідальність, що виникає без вини, називається безумовною або суворою. Особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники автотранспортних засобів і т. п.), зобов'язані відшкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Проте передбачені цивільним законодавством випадки відповідальності, незалежно від вини, не роблять її безмежною. В деяких випадках відповідальність не настає, якщо має місце умисел потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпілого. У більшості ж випадків відповідальність знімається, якщо мала місце дія непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, що покладає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії непереборної сили.

Термін страхування. Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років, коли, можливо, страхувальник буде страхуватися вже в іншого страховика, виникають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи покладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди незначний, то договір укладається на основі «прояву». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із «заявленими позовами». Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву» (рис. 15.1). Це означає, що страхувальник несе відповідальність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страхувальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору. При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шкода виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються страховиком.

Останнім часом поширилися договори на підставі «заявлених позовів». Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог» (рис. 15.2). Тобто договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів «з довгим хвостом» (коли шкода виявилася через тривалий час), страховики вводять ретроспективну дату. Усі втрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достатніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів.

Рис. 15.1. Відповідальність за договорами на основі «прояву» збитків:


страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;

страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитків А, С;

страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків D і Е;

страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В


Рис. 15.2. Відповідальність за договорами на основі «заявлених позовів»:

страховик 95/96 року не відшкодовує ніяких збитків;

страховик 96/97 року відшкодовує позови щодо збитку С;

страховик 97/98 року відшкодовує позови щодо збитків А і Е;

страховик 98/99 року відшкодовує позови щодо збитків В (попередній страховик не був повідомлений про збитки під час дії договору, умова продовженого періоду не діє). Збиток D буде відшкодовано за договором 98/99 року, якщо він виявиться після ретроспективної дати цього договору. Інакше страхувальник може залишитися без захисту за цим позовом.

Щодо збитку F, то в обох випадках його буде відшкодовано страховиками майбутніх років, залежно від часу подання позову

Проте існує проблема для страхувальника. Якщо на момент закінчення дії договору виникнуть обставини, які, можливо, призведуть до висування вимог проти останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші страховики не візьмуть ризик на страхування. У такій ситуації страхувальник опиниться без страхового захисту саме в той час, коли потенційно йому може бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із «заявленими позовами» часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів — «умову останнього періоду». Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання щодо позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період (наприклад, кілька років). Цей захист діє лише стосовно позовів, спричинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до дати закінчення договору страхування.

У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страховика. Так, суди США розробили систему «потрійної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів найбільше відповідає його випадку — час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними.

Розглянемо докладніше найперспективніші для України види страхування відповідальності.


Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів


Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов'язковим видом страхування.

Здійснення такого страхування в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами.

По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства більшості країн світу визначають саме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

По-друге, такі цивільно-правові відносини стосуються всього суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний громадянин. Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами

України, свідчить статистика. Щороку в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв автомототранспорту гине або одержує травми значна кількість людей (за 1996 рік - 28 819 ДТП; загинуло 5 133 особи; травмовано 33 916 осіб). Показник тяжкості наслідків таких аварій за 1996 рік (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7 - 10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями автоаварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін. Більш як дві тисячі дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особливої системи соціального захисту постраждалих.

По-третє, навіть установлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну спрямованість, у більшості країн запроваджувалося "адміністративно-силовим" шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зрозумілий і сам об'єкт страхування - цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим". Законом України "Про страхування" страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів включено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет міністрів України прийняв постанову про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо). Обов'язковість такого страхування поширюється на резидентів та нерезидентів - власників транспортних засобів. Маються на увазі власники автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, що експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Суб'єктами обов'язкового страхування цивільної відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи - юридичні й фізичні особи, яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Об'єктом обов'язкового страхування цивільної відповідальності є цивільна відповідальність власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Ідеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

Страхове забезпечення стосується прямої шкоди, заподіяної третій особі під час руху транспортного засобу, коли існує причинний зв'язок між рухом транспортного засобу і заподіяною ним шкодою. Як страховий випадок розглядається дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю транспортного засобу страхувальника і через яку настає його цивільна відповідальність за заподіяну цим транспортним засобом шкоду майну, життю і здоров'ю третіх осіб. Були встановлені такі два види договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності:

o звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;

o додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

Страховою сумою за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхо-| вого випадку.

Страхова сума та страхові платежі за обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності визначаються Кабінетом міністрів України.

Страхувальникові надається право вибору страховика для укладання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховик (страхова організація) не може відмовити будь-якому страхувальникові в укладанні договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховик за домовленістю має право зменшувати розмір страхових платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються МТСБУ, але не більше як 50 % розміру страхового платежу в обох випадках).

У разі виїзду за межі України страхувальник зобов'язаний укласти додатковий договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах, установлених МТСБУ, якщо користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

Для відшкодування збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страхувальник або третя особа (її спадкоємець, правонаступник страхувальника) зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ.

Виплата страхового відшкодування третій особі здійснюється страховиком на підставі таких документів:

o заяви про виплату страхового відшкодування;

o довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

o довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сертифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її виникнення;

o довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;

o копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час дорожньо-транспортної пригоди або померлих внаслідок цієї пригоди) та документа про правонаступництво для спадкоємців.

Виплата страхового відшкодування здійснюється третій особі або її спадкоємцям протягом 15 робочих днів з дня отримання страховиком зазначених документів, крім випадків, коли спори, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

За шкоду, заподіяну здоров'ю третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, страховик (страхова організація) здійснює виплату страхового відшкодування в межах страхової суми у разі:

o загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи - у розмірі страхової суми;

o установлення третій особі інвалідності І групи - в розмірі 100 % страхової суми, II групи - 80 %, III групи - 60 % цієї суми;

o тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу - у розмірі 0,2%, але не більш як 50 % страхової суми.

Страховик (страхова організація) сплачує зазначені страхові суми кожній потерпілій третій особі, але в цілому не більш як п'ять страхових сум. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується.

У разі заподіяння шкоди майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика. Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється на рівні до 2 % страхової суми.

Страховик не відшкодовує збитків:

o у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

o за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

o за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

o за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;

o за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

o за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

o якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

o якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров'ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків (страхових організацій), у разі:

o коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;

o коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

o надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

o коли страховик (страхова організація) - член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

МТСБУ забезпечує також відшкодування збитків, коли страховий випадок спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків. Страховик (страхова організація) та МТСБУ мають право в межах, визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи - страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:

o навмисного заподіяння шкоди третій особі;

o керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують швидкість реакції та увагу;

o відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії;

o коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не порушивши встановлені правила;

o коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;

o коли страхувальник без поважних причин протягом трьох робочих днів не повідомив страховикові про настання страхового випадку, не подав йому письмового пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди або в разі потреби не надав свій транспортний засіб для огляду й експертизи;

o коли після виплати страхового відшкодування з'ясується, що страхувальник або третя особа надали неправдиві відомості, які призвели до підвищення суми страхового відшкодування або безпідставної виплати.

Якщо за рішенням судових органів дорожньо-транспортна пригода сталася через незадовільне експлуатаційне утримання автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів або через інші перешкоди у здійсненні руху, страховик (страхова організація) виплачує третій особі страхове відшкодування і має право одержати відповідну компенсацію від юридичних та фізичних осіб, винних у створенні таких умов.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеного у страховому полісі, але не раніше внесення, що посвідчується відповідними документами страхувальником страхового платежу на користь страховика.

У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування третій особі страховиком в обсязі, більшому за 25 % страхової суми, страхувальник, з вини якого сталася дорожньо-транспортна пригода, має переукласти договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховий поліс складається за формою, що містить: назву та адресу страховика, тип, марку транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи - її найменування та адресу, для страхувальника- фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашню адресу, підписи сторін. Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я водія та пасажирів. Зразок страхового полісу встановлюється МТСБУ за погодженням з Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може поширюватися на нового власника за умови переоформлення страхового полісу на його ім'я.

У разі в'їзду на територію України незастрахований власник (водій) транспортного засобу має укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності. Це не поширюється на випадки, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією зі страхування цивільної відповідальності якої МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування. У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

o додержувати правил дорожнього руху, установлених чинним законодавством;

o вживати всіх заходів з метою запобігати збільшенню розміру шкоди;

o надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації");

o повідомити протягом трьох робочих днів страховикові (страховій організації) про настання страхового випадку, надати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та в разі потреби надати транспортний засіб для огляду й експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначеної дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду працівники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

Органи внутрішніх справ згідно з чинним законодавством зобов'язані видавати страховикові (страховій організації) або МТСБУ після їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку. Контроль за наявністю страхового полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу здійснюється під час його експлуатації органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством. Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійснювати страховик (страхова організація), який має філії, представництва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом МТСБУ, а також за наявності у нього не менш як двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті. Завдяки запровадженню обов'язкового страхування власників транспортних засобів Україна приєдналася до міжнародної системи страхування відповідальності автовласників, так званої системи "Зелена картка", яка функціонує з 1 січня 1953 року. Основним завданням цієї системи є створення ефективного захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах за участю автовласників-нерезидентів країни, в якій трапилась така пригода. Така система мала насамперед запровадити механізм гарантованих виплат компенсацій потерпілим з вини автовласників інших країн. Це забезпечувалося виконанням певних умов країнами - членами системи "Зелена картка". По-перше, у таких країнах має здійснюватись обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

По-друге, у кожній країні має бути єдина організація, що здійснює врегулювання збитків, заподіяних автовласниками цієї країни на території інших держав, а також єдина організація, що врегульовує збитки автовласників-нерезидентів на території свого перебування.

По-третє, держава - член системи "Зелена картка", не повинна здійснювати перешкод при трансфері вільно конвертованої валюти, що спрямовується на страхові виплати.

Збитки у країнах - членах системи "Зелена картка" врегульовуються, як правило, через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника-резидента іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. У цьому разі перше моторне страхове бюро розглядається як бюро - регулювальник збитків, а друге - як бюро-платник. Взаємовідносини між моторними страховими бюро країн - членів системи "Зелена картка" регулюється двосторонніми угодами, що укладаються за уніфікованою формою. Отже, якщо автовласник є резидентом країни - члена системи "Зелена картка", він безперешкодно може проїжджати територіями всіх країн - членів цієї системи без обов'язкового страхування на умовах країни відвідання. У разі скоєння ДТП резидентом однієї країни на території іншої країни претензії потерпілих врегульовують через Національне моторне страхове бюро. Функціонування цієї міжнародної системи довело її ефективність, насамперед, як механізму захисту потерпілих від транспортних засобів, що задіяні в міжнародних сполученнях.


Страхування відповідальності перевізника вантажів


Географічне положення України, рівень її економічного розвитку та всеохоплююче включення у світову економіку забезпечують безперервні вантажопотоки з внутрішніх та міжнародних перевезень всіма видами транспорту. До процесу перевезень вантажів залучені автотранспортні підприємства, авіакомпанії, судновласники, експедитори з фрахту, експедиторські агентства, залізниця. Вони є формальними або фактичними перевізниками. Так, при зверненні до експедиторського агентства вантажовідправник укладає з ним договір перевезення. При цьому агентство стає формальним перевізником, що несе відповідальність за зазначений у договорі вантаж. Експедитор вишукує придатний транспортний засіб та домовляється з фактичним перевізником, що безпосередньо здійснює перевезення. Якщо перевезення здійснюються з перевантаженнями або різними видами транспорту (комбіновані перевезення), то вантажовідправникові немає потреби укладати договір перевезення з кожним перевізником окремо. Досить укласти його з одним перевізником на весь маршрут, а фактичний перевізник буде змінюватися у процесі транспортування.

Згідно з договором перевезення перевізник зобов'язується перевезти товари з одного місця до іншого за відповідну винагороду. Відповідальність перевізника за товар, що підлягає перевезенню або тимчасовому зберіганню, визначається рядом факторів, зокрема:

o торговельною практикою;

o законодавчими актами, що регламентують перевезення;

o міжнародними конвенціями.

Щодо перевезень, які не підпадають під дію міжнародних угод України, перевізник несе відповідальність згідно зі статтею 14 "Закону про транспорт" за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталося не з його вини. До уваги беруться також кодекси (статути) окремих видів транспорту та інші законодавчі акти України. Існуюча практика визначення відповідальності перевізника вантажів тісно пов'язана зі страхуванням відповідальності перевізника за товари, що приймаються до перевезення. Зауважимо, що страхування няття перевізником вантажу для транспортування та закінчується одночасно з відповідальністю перевізника після видачі вантажу отримувачеві. Ліміт відповідальності (страхова сума) установлюється за угодою сторін. Він може визначатися за обсягами перевезень та цінністю вантажів, а також залежно від максимально можливих сум претензій, що їх перевізник повинен буде виплатити за нормами права та чинною судовою практикою у країнах, де здійснюється бізнес перевізника. Як правило, для перевізника, що транспортує вантажі в межах країни, необхідні нижчі ліміти відповідальності, ніж у разі міжнародних вантажоперевезень.

Страхові премії. Здебільшого договір страхування укладається на рік щодо всіх перевезень транспортом страхувальника або його субпід-рядчиків, якщо це обумовлено, та може бути подовжений на будь-який подальший період зі сплатою щорічної премії. На момент укладання договору страхувальник заявляє суму доходу, яку він розраховував одержати від перевезень. Виходячи з обсягу перевезень, страховик визначає розмір страхової премії, яка може бути внесена частинами (депозитна премія). Також обумовлюється розмір мінімальної страхової премії, який за будь-яких обставин належить страховикові. Якщо по закінченні страхового року заявлений обсяг відрізнятиметься від реально отриманого прибутку, різниця буде компенсована або доплатою додаткової премії страховикові, або поверненням відповідної суми страхувальникові. Проте повернення не може перевищувати обумовленого відсотка (як правило, воно не більш як 20%) страхової премії.

Договором можуть бути передбачені:

o види вантажів, відповідальність за які не покриватиметься таким договором;

o географічні ліміти дії страхового захисту, наприклад тільки на території області, України, СНД і т. ін.;

o ліміти відповідальності страхової компанії за одним перевезенням або одним транспортним засобом;

o вимоги із забезпечення безпеки, а також щодо сигнальних та охоронних пристроїв, використовуваних на момент навантаження, розвантаження, транспортування та тимчасового зберігання;

o умови з прийняття претензій перевізником, строки та процедура повідомлення страхової компанії.

Зауважимо, що в цьому виді страхування, як і в інших видах страхування відповідальності, груба недбалість або навмисні дії страхувальника не покриваються договором. Страховий захист надається щодо співробітників страхувальника та субпідрядників, схвалених страховою компанією, якщо у результаті їх недбалості або помилки вантаж був пошкоджений і ця шкода не покривається ніякими іншими полісами страхування. Ризики та винятки в договорі страхування визначаються згідно з нормами права та традиціями, що склалися стосовно відповідальності перевізника вантажів, котрий здійснює транспортування даним видом транспорту. Тому перейдемо до розгляду особливостей страхування відповідальності вантажоперевізників для різних видів перевезень.

Страхування відповідальності автоперевізника за вантаж. Згідно зі статтею 362 Цивільного кодексу України і статтею 133 Статуту автомобільного транспорту Української РСР (далі - Статут) автотранспортне підприємство несе відповідальність за прийнятий до перевезення вантаж - його втрату, нестачу, псування або пошкодження.

При розробці умов страхування необхідно враховувати ось що. Обсяг відповідальності перевізника вантажів визначається в розмірі реальної шкоди, а в разі втрати або загибелі - у розмірі справжньої вартості. При міжміських перевезеннях вантаж вважається загубленим, якщо він не доставлений протягом ЗО днів після строку доставки. У випадках прибуття його в несправному кузові або з пошкодженими пломбами, а також з пломбами попутної вантажної автостанції перевізник зобов'язаний видати вантаж із перевіркою. Вантаж видається з перевіркою і тоді, коли навантаження здійснено автоперевізником зі складу вантажної станції або в разі видачі зі складу автостанції (стаття 66 Статуту). В усіх випадках тарні та штучні вантажі видаються з перевіркою ваги і стану вантажу тільки в пошкоджених місцях. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності вантажоперевізника при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами у товарно-транспортних документах.

Істотне значення для страховика мають і строки позовної давності. Протягом шести місяців отримувач вантажу має право подати претензію перевізникові, який видав вантаж, а в разі втрати вантажу, нарівні з вантажовідправником - автотранспортному підприємству, що прийняло до перевезення вантаж. Претензія має супроводжуватись документами, що підтверджують наявність шкоди та розрахунок збитків. Якщо претензія відхиляється перевізником, то протягом двох місяців на нього може бути поданий позов. Перевізник може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе відсутність своєї провини. При міжнародних перевезеннях страховий захист автоперевізника будується згідно з Конвенцією CMR (Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів), що уніфікує умови таких перевезень та відповідальності автоперевізника. Якщо в накладній зазначається, що перевезення здійснюється на умовах CMR, то жодні інші положення до такого перевезення не застосовуються. IV розділ Конвенції визначає всі випадки, коли перевізник несе відповідальність та уникає її, у тому числі пов'язані з недостатнім упакуванням, маркіруванням вантажу, використанням відкритих транспортних засобів тощо. Відповідальність визначається за реальною ' Шкодою, але не може перевищувати 25 золотих франків за 1 кг загиб-*лого або пошкодженого вантажу. За протоком CMR максимальна відповідальність автоперевізника встановлює 8,33 спеціальних прав запозичення (СПЗ - умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодженого вантажу. Якщо ж при укладанні договору перевезення цінність вантажу була заявлена, то обсяг відповідальності стає вищип. У разі грубої недбалості або злого наміру перевізник не може скористатися захистом, передбаченим Конвенцією, і несе необмежену відповідальність за вантаж.

При здійсненні транспортування кількома перевізниками в разі шкоди позов може бути пред'явлений першому, останньому або тому вантажоперевізникові, на чиєму етапі було завдано шкоди, або одночасно кільком. Усі перевізники, які беруть участь в одному транспортуванні, несуть солідарну відповідальність, що також слід ураховувати страховій компанії при складанні договору та розрахунку премій.

Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты