· страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

· страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів;

· страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту;

· страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

· страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

· страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора, ліквідатора фінансової установи та працівників Міністерства фінансів України, які визначені ним для вирішення питань щодо участі держави у капіталізації банку;

· страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

· страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

· страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатацією її у космічному просторі;

· страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

· страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

· страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів України) щодо шкоди, яка може бути заподіяна третім особам;

· страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї;

· страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

· страхування відповідальності морського судновласника; страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

· страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;

· страхування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт.

9.2 Обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів

На сьогодні одним із найбільш поширених видів страхування цивільної, зокрема цивільно-правової, відповідальності є страхування ЦВ власників транспортних засобів. Його частка у країнах з розвинутим страховим ринком – близько 50-90% усіх страхових внесків. Зумовлено це, насамперед, зростанням інтенсивності дорожнього руху, що, в свою чергу, супроводжується кількісним зростанням дорожньо-транспортних пригод. Тому у багатьох країнах цей вид страхування – обов’язковий і відсоток власників ТЗ, котрі застрахували свою ЦВ, там наближається до 90-100%. Україна не є винятком, оскільки страхування ЦВ власників ТЗ тут здійснюється в обов’язковій формі ще з 28 вересня 1996 р.

Існують внутрішні та зовнішні нормативні акти, що регулюють відносини у сфері ОСЦПВВНТЗ.

До зовнішніх належать:

· Законом України «Про страхування" № 86/96-ВР від 7 березня 1996 року

· Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" № 1961–ІV від 01.07.04

До внутрішніх належать накази Компанії, додатки до них, Інструкції та доповнення зі змінами.

Метою страхування ОСЦПВ є:

1. Забезпечити потерпілим (фізичним чи юридичним особам) відшкодування збитків, заподіяних власниками ТЗ під час їх експлуатації;

2. Захистити майнові інтереси специфічної групи страхувальників – власників механізованих засобів транспорту.

Отже, страхування ЦВ власників ТЗ – свого роду гарантія збереження майнових благ цих власників у разі виникнення обов’язку відшкодувати шкоду третім особам.

Об’єктом договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Суб’єкти страхування

Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

Страховики – страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених Законом "Про ОСЦПВ" та Законом України "Про страхування".

Потерпілі – треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо–транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно–правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу. Попри те, що договір страхування ЦВ укладається із страхувальником з метою захисту власне його майнових інтересів, страхове відшкодування виплачується саме потерпілій особі.

Особи, відповідальність яких застрахована – визначені в договорі обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності особи, цивільно–правова відповідальність яких застрахована згідно з цим договором, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, будь–які особи, що експлуатують забезпечений транспортний засіб.

Моторне (транспортне) страхове бюро (далі - МТСБУ) - це неприбуткове об'єднання страховиків, яке здійснює свою діяльність відповідно до даного Закону, законодавства України та Статуту МТСБУ. Першочерговою метою створення МТСБУ було забезпечення платоспроможності страховиків, які отримали право здійснювати обов’язкове страхування відповідальності власників ТЗ та здатності їх виконувати власні зобов’язання перед страхувальниками.

Типи договорів

Особами, відповідальність яких застрахована, вважаються особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована відповідним типом укладеного договору.

Відповідно до Закону існують 3 типи договорів (полісів), розподіл відбувається в залежності від осіб, відповідальність яких застрахована.

Договір I типу (один ТЗ – багато водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність не лише особи, яка укладає договір, а й будь–якої особи, яка експлуатує ТЗ, вказаний в договорі страхування, на законних підставах (генеральне доручення, доручення, договір оренди, найму тощо).

По Договорам І типу на страхування не приймається відповідальність власників:

1)ТЗ, що експлуатуються в якості таксі, маршрутних таксі;

2)ТЗ, що використовуються для прокату;

3)ТЗ, що використовуються в учбових цілях;

4)ТЗ, що використовуються в тест – драйвах.

Договір II типу (багато ТЗ – один водій)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність особи, вказаної в договорі страхування при експлуатації будь–якого ТЗ тієї категорії (категорій), що вказана в договорі. Договори II типу укладаються лише з фізичними особами

Договір III типу (один ТЗ – один чи декілька водіїв)

За договором цього типу застрахованою є відповідальність Страхувальника (особи, яка укладає договір), включаючи додатково вказаних в договорі осіб (але не більше 5 разом із Страхувальником) при експлуатації зазначеного в Договорі ТЗ. Страховик не може відмовити Страхувальнику в укладені договору III типу.

Цивільно–правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, які зареєстровані в іноземних державах та тимчасово використовуються на території України страхується по договорах I або ІІІ типів.

Продавцям договорів (полісів) ОСЦПВВНТЗ рекомендовано укладати договори:

ü 1-го типу – з юридичними особами та фізичними особами, які не можуть чітко визначити осіб, які можуть керувати належним їм транспортним засобом;

ü 2-го типу – з фізичними особами;

ü 3-го типу – з фізичними та юридичними особами.

Врегулювання збитків

Дії страхувальника при настанні страхового випадку

Ø терміново повідомити про настання ДТП уповноважену службу МВС України;

Ø вжити всі можливі заходи з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди, в тому числі вжити заходи для надання першої допомоги потерпілим і за необхідності викликати швидку допомогу;

Ø зберегти транспортний засіб чи пошкоджене майно в такому стані, в якому воно знаходилося після дорожньо–транспортної пригоди, до тих пір, доки їх не огляне призначений страховиком аварійний комісар або експерт;

Ø записати інформацію про іншого учасника ДТП, його паспортні дані, контактний телефон, марку, модель та державний номер його ТЗ, а також номер його страхового поліса (за наявності), а також зібрати інформацію про можливих свідків пригоди.

Ø вжити заходи для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, письмового повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності, або, в окремих випадках, МТСБУ про настання ДТП. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Заява про страхове відшкодування

Для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає страховику (або якщо страховик невідомий – МТСБУ) відповідну заяву.

У заяві про виплату страхового відшкодування має міститися:

v найменування страховика, до якого подається заява, або МТСБУ;

v назва (для юридичної особи), прізвище, ім'я, по батькові (для фізичної особи) заявника, його місцезнаходження або місце проживання;

v зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування завданих збитків;

v інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, та потерпілих;

v обставини, якими заявник обґрунтовує свою вимогу, та докази, що підтверджують її відповідно до законодавства;

v розмір шкоди;

v підпис заявника і дата подання заяви.

До заяви додаються:

v довідки про дорожньо–транспортну пригоду,

v довідки відповідних закладів охорони здоров'я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення,

v інші документи, які мають відношення до даної дорожньо–транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку.

Страховик зобов'язаний надавати консультаційну допомогу заявнику при складанні заяви та на прохання заявника зобов'язаний ознайомити його з відповідними нормативними актами та порядком обчислення страхового відшкодування.

Подання потерпілим страховику завідомо неправдивої інформації з метою завищення суми страхового відшкодування є підставою для відмови у виплаті такого відшкодування.

Страховою сумою за договором ОСЦПВ є грошова сума, в межах якої страховик у разі настання страхового випадку зобов’язаний компенсувати відповідно до умов страхування збитки третій(-тім) особі(-ам), потерпілій(-им) у дорожньо-транспортній пригоді.

Особливе значення під час укладення договору страхування має визначення страхової суми. У зв’язку з тим, що наперед неможливо передбачити розмір шкоди, яку завдасть страхувальник третім особам, а отже, встановити чіткий розмір страхової суми, було введено поняття “ліміт відповідальності страховика”. Це поняття означає, що збитки потерпілих осіб покриваються страховиком лише в межах зазначеного в договорі страхування ліміту. Якщо ж збитки потерпілих осіб перевищують цей ліміт, то вони відшкодовуються безпосередньо страхувальником за рахунок його власних коштів.

Ліміти грошових зобов’язань Страховика щодо компенсації потерпілим завданих страховою подією збитків за договором ОСЦПВВНТЗ встановлені Законом України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”:

Ø ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25 500 грн. на одного потерпілого. якщо загальний розмір шкоди, заподіяної майну потерпілих за одним страховим випадком, перевищує п’ятикратний ліміт відповідальності страховика (127 500 грн), відшкодування кожному потерпілому шкоди, заподіяної його майну, пропорційно зменшується.

Ø ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, становить 51 000 грн. на одного потерпілого.

Ø ліміт відповідальності страховика за моральну шкоду, заподіяну потерпілим, становить 2 550 грн (згідно з чинним законодавством України не більше 5 % ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю одного потерпілого).

При страхуванні відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих, чинним законодавством України не встановлене обмеження кількості постраждалих осіб внаслідок однієї ДТП, яким страховик повинен здійснити страхову виплату. Зазначені страхові виплати виплачуються за кожним страховим випадком у межах ліміту на одного потерпілого.

Франшиза

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно–правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика (не більше 510,00 грн.) в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страховик здійснює відшкодування майнових збитків за вирахуванням суми франшизи.

При страхуванні цивільно-правової відповідальності осіб, що належать до пільгових категорій застосовується ставка франшизи по майновим збиткам в розмірі 510 грн.

При страхуванні ТЗ, що використовуються в якості таксі, маршрутних таксі, для прокату, в учбових цілях, в тест–драйвах – застосовується ставка франшизи по майновим збиткам в розмірі 510 грн.

Франшиза при відшкодуванні моральної шкоди та шкоди, заподіяної життю і/або здоров’ю потерпілих, не застосовується.

Порядок виплати страхового відшкодування

Страховик приймає рішення про сплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом одного місяця з дня отримання страховиком всіх необхідних документів.

Протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення, страховик зобов'язаний направити заявнику письмове повідомлення щодо прийнятого рішення.

Якщо особа, яка має право на отримання відшкодування, не задоволена рішенням страховика щодо виплати страхового відшкодування, вона має право подати до МТСБУ скаргу про перегляд вищезазначеного рішення. Якщо прийняте МТСБУ рішення не задовольняє таку особу, то вона має право подати позов до суду щодо відшкодування шкоди в установленому законом порядку.

Страхування ЦВ власників ТЗ – це надійний механізм швидкого і здебільшого повного відшкодування збитків, заподіяних страхувальником третім особам. Але що робити в тих випадках, коли шкоду було заподіяно невідомим ТЗ, або шкода була заподіяна особою, яка не уклала договір страхування ЦВ?

Саме для врегулювання таких ситуацій і відшкодування шкоди потерпілим особам в Україні було створене МТСБУ. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених законодавством, у разі її заподіяння:

v транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тільки за умови наявності у потерпілого на момент ДТП чинного договору ОСЦПВВНТЗ;

v невстановленим транспортним засобом (виплата тільки за шкоду життю);

v транспортним засобом, який вийшов з володіння власника (транспортного засобу був викрадений);

v особами, які звільнені від укладення договору ОСЦПВВНТЗ;

v страхувальником такого страховика, у якого недостатньо коштів та майна на виконання своїх обов’язків, або який визнаний банкрутом, та (або) ліквідований;

v у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу працівникам міліції та медичним працівникам закладів охорони здоров’я згідно з чинним законодавством України.

За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

При вирішенні питання про виплату страхового відшкодування у зв'язку із заподіяною особі шкодою страховик має право письмово вимагати від відповідного закладу охорони здоров'я відомості про діагноз, лікування та прогноз хвороби потерпілого, використовувати висновки судово–медичної експертизи, а також за необхідності отримати додаткову інформацію, направити потерпілого на медичне обстеження, відшкодовуючи всі пов'язані з цим витрати. Відомості, отримані страховиком про діагноз, лікування та прогноз захворювання потерпілого, є конфіденційними.

Страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, потерпілому має бути компенсована сума франшизи у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування.

Страхове покриття.

Шкодою, заподіяною майну потерпілого у результаті ДТП, є шкода, пов’язана:

Ø з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

Ø з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

Ø з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

Ø з проведенням робіт, необхідних для врятування потерпілих у результаті ДТП;

Ø з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставлення потерпілого до відповідного закладу охорони здоров’я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

Ø з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

Шкодою, заподіяною життю і здоров’ю потерпілого у результаті ДТП, є шкода, пов’язана:

Ø з лікуванням потерпілого;

Ø з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

Ø зі стійкою втратою працездатності потерпілим;

Ø зі смертю потерпілого.

Випадки, коли шкода не відшкодовується

Відповідно до Закону "Про ОСЦПВ" страховик не відшкодовує шкоду:

– заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно–правової відповідальності відповідно до законодавства України;

– заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду;

– заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду, та які є застрахованими за особистим страхуванням від нещасних випадків на транспорті.

– заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо–транспортну пригоду;

– заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях;

– яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента;

– пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу;

– заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо–транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій;

– заподіяну в результаті дорожньо–транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

Вартість страхування

Базовий страховий платіж з обов’язкового страхування цивільно–правової відповідальності власників наземних транспортних засобів складає 291,49 грн.

Страховий платіж по Договору ОСЦПВ розраховується шляхом добутку (множення) базового платежу та відповідних коригуючих коефіцієнтів, які залежать від:

Ø типу транспортного засобу (К1),

Ø території його переважного використання (К2),

Ø сфери використання транспортного засобу (К3),

Ø водійського стажу застрахованих осіб (К4),

Ø кількості зазначених у договорі осіб (для договорів ІІІ типу) (К5),

Ø наявності у страхувальника спроб страхового шахрайства (К6),

Ø строку дії договору (К7).

Страховий платіж може зменшуватися: на розмір пільги - при страхуванні фізичних осіб, що належать до пільгових категорій; на відповідний відсоток (5%, 10% або 15%) – при страхуванні парків транспортних засобів.

Формула розрахунку страхового платежу:

СП = 291,49 х К1 х К2 х К3 х К4 х К5 х К6 х К7

Отриманий в результаті розрахунку страховий платіж округляється до гривень методом математичного округлення (до 0,5 – в бік меншого значення, більше та рівно 0,5 – в бік більшого значення).

При розрахунку страхового платежу добуток коригуючих коефіцієнтів K2, K3 та K4 не може бути меншим за половину коригуючого коефіцієнта К1 та перевищувати трикратний його розмір.

У разі укладання договору 2-го типу (оформленні поліса відповідно до умов 2-го типу договору) для розрахування розміру страхового платежу до уваги приймається транспортний засіб, що має згідно з Законом найбільший коригувальний коефіцієнт.

Коригуючі коефіцієнти

К1 – залежно від типу транспортного засобу

Зазначаються відомості в документі про реєстрацію транспортного засобу.

К2 – залежно від території переважного використання

Для транспортних засобів, зареєстрованих в Україні, застосовуються відомості про місцезнаходження (місце проживання) власника, зазначені в документі про реєстрацію транспортного засобу, який визначений у договорі страхування.

Для транспортних засобів, зареєстрованих у інших країнах, застосовується значення коефіцієнта 1.

К3 – залежно від сфери використання транспортного засобу

Визначаються особи, відповідальність яких застрахована за договором страхування.

К4 – залежно від водійського стажу

Значення водійського стажу визначається як різниця між поточним роком та роком видачі першого посвідчення водія.

Якщо договір страхування укладається на умовах ІІІ типу, але в ньому зазначені декілька осіб, відповідальність яких застрахована, при розрахунку страхового платежу застосовується такий коефіцієнт водійського стажу осіб, відповідальність яких застрахована, з найменшим водійським стажем серед зазначених осіб. За відсутності відомостей про водійський стаж будь-якої з осіб, відповідальність яких застрахована, застосовується розмір коефіцієнта, визначений для осіб з водійським стажем до 1 року.

К5 – залежно від кількості зазначених у договорі осіб (для договорів ІІІ типу)

Зазначаються відомості в договорі страхування про кількість осіб, відповідальність яких застрахована.

К6 – залежно від наявності чи відсутності у страхувальника (протягом попереднього року) доведених у судовому порядку спроб шахрайства або випадків, що були підставою для пред’явлення регресного позову

К7 – залежно від строку дії договору

Застосовується при визначенні розміру страхового платежу для договору (полісу) зі строком дії менше одного року.

Строк страхування – від 15 днів до 1 року. Час початку дії Поліса вказувати як 00 год. 00 хв. дня, наступного, або будь-якого іншого дня, що йде за днем сплати Страхувальником страхового платежу на поточний рахунок чи в касу Страховика.

Територія дії – Україна.

При укладенні договору ОСЦПВ страхувальник, а для договору ІІІ типу і особи, відповідальність яких застрахована, повинні надати такі документи:

– оригінал свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту);

– посвідчення водія страхувальника – фізичної особи;

– посвідчення водіїв всіх осіб, цивільно-правова відповідальність яких застрахована за договором (для договору ІІІ типу);

– документи (свідоцтва), що підтверджують права на отримання пільг при страхуванні.

Пільги

За умови страхування не більше одного транспортного засобу з робочим об'ємом двигуна до 2500 куб. см включно розміри страхових платежів за договорами ОСЦПВ ІІІ типу становлять 50% розміру базового платежу з урахуванням коригуючих коефіцієнтів, зокрема для:

o учасників війни, що визначені законом,

o інвалідів II групи,

o осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесених до I та II категорій,

o пенсіонерів - громадян України, які особисто керують такими транспортними засобами.

При укладенні договору ІІІ типу з юридичною особою необхідне документальне підтвердження водійського стажу водіїв страхувальника.

Особи, які звільняються від укладення Договорів ОСЦПВ на території України:

Ø учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, які особисто керують транспортним засобом;

Ø інваліди І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами;

Ø особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду І групи у його присутності.

Відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному Законом.

10. Перестрахування і співстрахування

10.1 Необхідність і сутність співстрахування та перестрахування

З метою мінімізації ризику при страхуванні великих об’єктів первинні страховики і перестраховики часто об’єднують свої зусилля. Вже на етапі первинного страхування великі ризики, такі як, наприклад, ризик пожежі на промисловому підприємстві, розподіляються між декількома страховиками. Цей процес отримав назву співстрахування. Первинні страховики, в свою чергу, визначають розмір власного утримання, а частину ризику, яка його перевищує передають у перестрахування.

Приклад:

Промислове підприємство застраховане на суму 100 млн. євро. П’ять первинних страховиків покривають цей ризик на основі співстрахування. При цьому ризик розподіляється наступним чином: перша страхова компанія бере на себе 40% ризику, дві наступні – по 20%, і ще дві компанії – по 10%. Кожний первинний страховик залишає собі 20% своєї частки ризику, а частину, яка залишилась передає в перестрахування.

10.2 Сутність співстрахування та порядок його здійснення

Співстрахування – це узгоджена участь декількох страховиків в покритті одного ризику, при цьому кожен з них бере на себе певну частину (квоту) страхової суми або певну частину покриття. В страховому полісі вказуються всі компанії, які беруть участь у співстрахуванні, та їх частки. При цьому з кожним страховиком заключається індивідуальний договір на покриття певної частини ризику.

З метою полегшення роботи головна страхова компанія, а це, як правило, страховик, який покриває найбільшу частину ризику, бере на себе проведення переговорів із страхувальником від імені решти первинних страховиків. В договір з цією компанією включається так зване застереження про лідерство. В силу цього застереження у відносинах зі страхувальником головний страховик наділяється повноваженням виступати від імені решти співстраховиків з заявами про наміри і повідомленнями, а також приймати повідомлення страхувальника, адресовані іншим страховикам. За цю роботу головний страховик отримує, як правило, комісійну винагороду за керівництво або на покриття своїх додаткових витрат.

Застереження про лідерство або застереження про представництво в судових органах надає головному страховику повноваження з врегулювання зі страхувальником всіх питань, пов’язаних з договором, від імені решти співстраховиків, в тому числі таких, як стягнення страхових платежів, врегулювання збитків і, у випадку необхідності, розв’язання суперечок в судовому порядку.

Комісійна винагорода головного страховика складає, як правило, від 1 до 3% страхової премії, яка належить іншим співстраховикам

Участь співстраховиків в покритті ризику відображається у відомості розподілу ризику.

Приклад:

Розглянемо договір страхування промислового підприємства від вогню. Страхова сума складає 16 500 000,00 євро, ставка страхового тарифу – 1,4%. Страхування здійснюється в формі співстрахування. Первинні страховики покривають ризик в наступних частках: страховик А – 15%, страховик В – 25%, страховик С (головний страховик) – 30%, страховик D - 10 %, страховик Е- 20 %.

а) Складіть відомість розподілу ризику. Розрахуйте, яку частину страхової суми взяв на себе кожен із співстраховиків і яка частина страхової премії належить кожному співстраховику (окремо з урахуванням і без урахування 10% податку на операції страхування);

б) Комісійна винагорода головного страховика С складає 2% суми страхової премії, яка належить решті співстраховиків (без врахування податку на операції страхування). Яку комісію повинен заплатити головному страховику кожен співстраховик.

Розв'язок а:

Знаючи, яку частину страхової суми (у %) взяв на себе кожен співстраховик, можна розрахувати її та частину страхової премії, яка належить кожному співстраховику у грошовому виразі.

Таблиця 1. Відомість розподілу ризику

Відомість розподілу ризику, євро
Частка окремих співстраховиків	Страхова сума	Страхова премія без урахування податку на операції страхування	Податок на операції страхування	Страхова премія з урахуванням податку на операції страхування
А 15 %	2 475 000,00	3 465,00	346,50	3 811,50
В 25 %	4 125 000,00	5 775,00	577,50	6 352,50
С 30 %	4 950 000,00	6 930,00	693,00	7 623,00
D 10 %	1 650 000,00	2 310,00	231,00	2 541,00
F 20 %	3 300 000,00	4 620,00	462,00	5 082,00
100%	16 500 000,00	23 100,00	2 310,00	25 410,00

Розв'язок б:

Таблиця 2. - Головний співстраховик отримає в якості комісійної винагороди

Від страховика	Частка страхової премії (без урахування податку на операції страхування), яка належить кожному співстраховику, євро	Частка кожного співстраховика в комісії головного страховика, євро
А 2 %	3 465,00	69,30
В 2 %	5 775,00	115,50
D 2 %	2 310,00	46,20
Е 2 %	4 620,00	92,40
Загальна сума комісії за керівництво, яка має належати страховику С		323,40

10.3 Сутність та методи перестрахування

Перестрахування є свого роду системою захисту страхових компаній. В основі страхового бізнесу лежить основоположний принцип, згідно з яким страхові премії з одного боку, і страхові виплати і витрати на ведення страхової справи – з іншого, повинні компенсувати один одного за принципом еквівалентності, що і дозволяє здійснювати покриття ризику. Хоча в основу розрахунків премій кладуться статистичні дані, абсолютно точно розрахувати їх необхідну величину неможливо. Дійсна частота і середній розмір збитку можуть суттєво відхилятися від розрахункових показників. Можливість таких відхилень, обумовлена самою сутністю страхування, отримала назву технічного ризику. В основі даного явища лежать різні причини.

Таблиця3. - Технічні ризики

Технічні ризики
Форми прояву
Ризик випадкових відхилень	Ризик зміни обставин	Ризик кумуляції збитку, або ризик катастроф	Ризик помилки
В силу свого випадкового характеру фактична частота і середній розмір збитку по одиничним ризикам відхиляються від розрахункових значень. Несприятливі для страховика відхилення можуть бути також наслідком страхування ризиків, розмір збитку за якими може досягти значень, які суттєво перевищують середній рівень.	По багатьом ризикам первинний страховик не має достатньо надійної бази для проведення розрахунків або така база взагалі відсутня. Це ускладнює можливість передбачити структурні зміни, які впливають на появу і розвиток ризиків.	Кумуляція збитків, наприклад, у випадку загибелі літака або стихійних лих, ставить під загрозу можливість покриття ризику страховиком.	Калькуляція премії або тарифікація ризиків базується на невірних розрахунках або оцінках.

Завданням перестрахування є зниження технічного ризику для первинного страховика. Таким чином, перестрахування являє собою одну із основних можливостей зменшення негативних фінансових наслідків реалізації страхових ризиків для первинного страховика.

Передача ризику в перестрахування здійснюється шляхом укладання відповідного договору. Сторонами договору перестрахування є первинний (або прямий) страховик (цедент, перестрахувальник) і перестраховик.

Отже, згідно з ЗУ «Про страхування»

Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

За прийнятий на себе ризик перестраховик отримує від цедента перестрахувальну премію.

У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та предмет договору страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів - перестраховиків та про перестраховиків брокерів, іншу інформацію, визначену Кабінетом Міністрів України.

Уповноважений орган може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен враховувати вартість перестрахування.

Вартість перестрахування включає:

- частину страхової премії, що передається перестраховику;

- витрати компанії на ведення справи у зв’язку з передачею ризиків.

Передавання ризиків у перестрахування здійснюється постійно або одноразово.

За методом передавання ризиків у перестрахування перестрахувальні операції поділяються на три види:

- Факультативні – характеризуються певною свободою сторін договору перестрахування, існує можливість регулювання страховиком розміру власного утримання. Попередньою умовою для укладання договору факультативного перестрахування є сліп, який містить певну інформацію про наміри сторін перестрахувальних відносин.

- Облігаторне (договірне) – передбачає обов’язкову передачу в перестрахування раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями, визначаються межі відповідальності, перестрахувальна комісія, обмеження щодо покриття. Зазначений метод має свої переваги: досягнення рівномірності розподілу ризиків; автоматичність прийняття ризиків; розвиток довгострокових відносин між сторонами; збільшення обсягів страхових операцій; гарантії підтримки перестраховика.

- Факультативно-облігаторне – поєднує риси факультативного та облігаторного, використовується в особливо великих, небезпечних ризиках, з можливістю кумуляції збитків та можливими катастрофічними наслідками.

Перерозподіл ризику у перестрахувальних операціях відбувається за двома формами:

1. Пропорційною – сторони частково приймають участь у розподілі відповідальності. Інтереси цедента і перестраховика в цілому співпадають. Застосовується при обов’язковому страхуванні відповідальності, при автокаско. Здійснюється за наступними видами договорів перестрахування:

- квотний – коли цедент зобов’язується передати перестраховику частку у всіх ризиках даного виду, а перестраховик зобов’язується їх прийняти;

- ексцедентної суми – використовується, коли застраховані ризики різні за страховими сумами; цедент несе відповідальність за всіма ризиками у розмірі страхової суми, яка менша чи рівна власному утриманню, перестраховик – за всіма ризиками, де страхова сума перевищує розмір власного утримання;

- квотно-ексцедентний – змішаного типу, використовується дуже рідко, поєднує риси двох попередньо зазначених договорів.

2. Непропорційною – найчастіше використовується в договорах страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, спричинений третім особам в результаті ДТП. Застосовується також там, де немає верхньої межі відповідальності страховика. Здійснюється за наступними видами договорів:

- ексцедента збитку – застосовується тоді, коли страховик намагається не вирівняти окремі ризики даного виду страхування, а спрямовує свою діяльність безпосередньо на забезпечення фінансової рівноваги страхових операцій;

- ексцедента збитковості – перестрахування стосується всього страхового портфелю, має на меті захистити фінансові інтереси страховика перед наслідками надто великої збитковості.

Обслуговування договорів непропорційного перестрахування досить просте, не вимагає особливих витрат.

В залежності від ролі, яку відіграє цедент і перестраховик в укладеному між ними договорі, перестрахування поділяється на:

- активне – означає передачу ризику;

- пасивне – означає приймання ризику.

Отже, перестрахування – це вторинний розподіл ризику, що відбувається у певній формі та за відповідними методами.

11. Доходи, витрати і прибуток страховика

11.1 Витрати страховика

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов’язані процеси:

- виконання зобов’язань перед страхувальниками;

- фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи:

1. Виплата страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування та перестрахування

2. Витрати на ведення страхової справи

3. Витрати на фінансування превентивних заходів

4. Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії:

1. Організаційні – витрати, пов’язані із організацією, створенням страхової компанії, відносяться до фінансових ресурсів страховика, є інвестиціями.

2. Аквізаційні – виробничі витрати страховика, пов’язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових страхових договорів.

3. Інкасаційні – витрати, пов’язані із обслуговуванням товарно-грошового обігу страхової компанії. Витрати на виготовлення бланків, квитанцій, облікових регістрів тощо.

4. Ліквідаційні – витрати, пов’язані із ліквідацією збитку, спричиненого страховим випадком. До них відносяться витрати на оплату праці ліквідаторам, судові витрати, поштово-телеграфні витрати тощо.

5. Управлінські – витрати поділяються на загальні витрати управління та витрати по управлінню майном. Ці витрати пропорційні зібраним страховим внескам. При оцінці рентабельності діяльності страхової компанії головне значення мають управлінські витрати.

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов’язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Витрати на здійснення інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

11.2 Доходи страхової компанії

Дохід страховика відображає всю суму надходжень та поділяється і залежності від видів діяльності на три великих групи:

1. Доходи від страхової діяльності

Відноситься до доходів від основної операційної діяльності, включають всі надходження, пов’язані з проведенням страхування та перестрахування. У складі цих доходів – страхові премії за договорами страхування та перестрахування, комісійні винагороди, частки від страхових сум та страхових відшкодувань, сплачені перестраховиками, повернені суми із централізованих страхових фондів, повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Зазначені доходи формуються за рахунок страхової премії, в основу якої покладено тариф-брутто. При цьому обсяг премій забезпечує формування страхового фонду, а структура страхового тарифу – напрямки використання надходжень.

Основним джерелом доходів страховика є зароблені страхові премії. Тобто, кошти страховика є «заробленими» після закінчення договору страхування, якщо за період дії цього договору не відбуваються страхові випадки. За економічним змістом зароблені страхові премії є результатом реалізації страхової послуги, аналогічно поняттю «виручка від реалізації продукції»

Незароблені страхові премії є складовою технічних резервів страховика, являють собою страхові премії, що отримані страховиком, зберігаються ним до закінчення терміну дії договору страхування, не є власністю страховика.

Якщо страхова компанія при перестрахуванні виступає у ролі цедента (перестрахувальника), то вона отримує доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризику у перестрахування.

Якщо страхова компанія входила до складу професійного об'єднання страховиків, то при виході з нього їй повертається частка раніше зроблених внесків, які також вважаються доходами від страхової діяльності.

2. Доходи від інвестиційної діяльності

Відносяться до додаткових доходів від фінансової діяльності і включають в себе доходи від розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів за визначеними напрямками їх вкладання. Інвестиційна діяльність ґрунтується на вірогідному характері кругообігу коштів в процесі страхової діяльності, а тривалість вкладання коштів страхувальників визначається договором страхування. Напрямки інвестування в загальному плані закріплені законодавчо, а конкретно – визначаються умовами господарювання страхової компанії. Зазначені доходи використовуються не тільки на страхові виплати, а й на розвиток страхової справи.

3. Інші доходи

Відносяться до звичайної діяльності страховика і включають в себе : доходи від здачі майна в оренду, доходи від перерахунку страхових виплат, доходи безповоротної фінансової допомоги, результат індексації основних засобів штрафи, пеня тощо.

Різниця між доходами і витратами створює фінансовий результат діяльності страхової компанії.

11.3 Фінансові результати діяльності страхової компанії

Фінансовий результат діяльності страховика – це кінцевий підсумок його діяльності за певний період з приводу формування доходу і відповідних фондів фінансових ресурсів та їх використання.

Фінансовий результат включає два елементи: прибуток (збиток); приріст (відплив) резерву внесків.

Позитивний фінансовий результат відображає прибуток, негативний – збиток.

Прибуток, як фінансовий результат діяльності страховика, являє собою результат використання доходу на відшкодування понесених ним витрат за певний період часу. Тобто відбувається зіставлення доходів і витрат страховика.

Приріст резервів внесків має цільове призначення. Хоча в період зберігання на рахунках страхової компанії може бути використаний як джерело інвестицій в економіку держави.

Отримання прибутку є однією із цілей страхування як виду бізнесу з метою забезпечення розвитку організації, покращення добробуту акціонерів та власників, соціального захисту працівників та їх заохочення. Проте при формуванні прибутку страховика мова йде про перерозподільні відносини у суспільстві. Найпершим джерелом отримання прибутку є норма прибутку, яка закладена в страховому тарифі і забезпечує рентабельність страхових операцій. Іншими джерелами отримання прибутку – є надходження від всіх видів діяльності страховика.

Аналогічно доходам страховика його прибуток складається з:

- прибутку від страхових операцій;

- прибутку від не страхових операцій – інвестиційної діяльності та іншої звичайної діяльності;

- прибутку від надзвичайної діяльності.

Прибуток також є одним із основних показників результативності діяльності підприємств. Як абсолютний показник, він характеризує ефективність діяльності страхової компанії, хоч і неоднозначно.

Головними показниками ефективності фінансово-господарської діяльності страховика є її рівень фінансової стійкості, платоспроможності, рентабельності та надійності, які дозволяють обрати «свою» страхову компанію.

12. Фінансова надійність страхової компанії

12.1 Поняття про фінансову надійність страховика, способи її забезпечення

Фінансова надійність страховика – це його здатність виконати страхові зобов’язання, які прийняті за договорами страхування та перестрахування у разі впливу несприятливих чинників.

Економічною передумовою фінансової надійності страхових компаній є наявність певного співвідношення між величиною зобов’язань компанії і розміром коштів, якими вона розпоряджається. Коли власні кошти страховика дорівнюють його зобов’язанням або перевищують їх, то страховик може виконати свої зобов’язання і є надійним партнером застрахованих. Коли ж розмір власних коштів менший від величини зобов’язань, то страховик не може виплатити усі відшкодування. Така ситуація невигідна як для страховика, так і для застрахованого, бо перший може стати банкрутом, а другий – недоотримати належне страхове відшкодування.

Фінансова надійність досягається кількома способами і вимірюється різними показниками. Страховики можуть забезпечити фінансову надійність шістьма способами, а саме:

1) правильно розрахованими страховими тарифами;

2) розміром власних коштів (статутний фонд, спеціальні та резервні фонди, нерозподілений прибуток, вільні резерви);

3) наявністю страхових резервів в розмірах, відповідних до суми (величини) страхових зобов’язань;

4) правильним розміщенням страхових резервів;

5) збалансованим страховим портфелем (наявністю договорів страхування з різних видів страхування з різними розмірами відповідальності і різними ризиками);

6) перестрахувальними операціями.

Перші три способи відносяться до економічних і опираються на кількісні показники величини цін на страхові продукти та розміри власних коштів і страхових резервів. Другі три – відносяться до організаційно-управлінських і в першу чергу передбачають вибір відповідних операцій для забезпечення фінансової надійності – страхових для збалансування страхового портфеля, інвестиційних для розміщення страхових резервів, перестрахувальних для передачі надлишкової відповідальності.

12.2 Умови забезпечення платоспроможності страховиків

Згідно ст.30 ЗУ «Про страхування» страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

1.Наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика;

2.Створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

3.Перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку.

Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви.

Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом.

На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам;

друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05.

Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя.

Якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування

Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.

12.3 Страхові резерви

Згідно ст. 31 ЗУ «Про страхування» страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених Законом, станом на кожен день.

Установити, що страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку.

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя):

· незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату;

· збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку:

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту;

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу;

· частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих;

· одержані добутки додаються.

У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя:

· резерв незароблених премій;

· резерв заявлених, але не виплачених збитків;

· резерв збитків, які виникли, але не заявлені;

· резерв катастроф;

· резерв коливань збитковості.

Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування.

Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік.

Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами.

Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя:

· довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

· належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції. Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

1.Грошові кошти на поточному рахунку;

2.Банківські вклади (депозити);

3.Валютні вкладення згідно з валютою страхування;

4.Нерухоме майно;

5.Акції, облігації, іпотечні сертифікати;

6.Цінні папери, що емітуються державою;

7.Права вимоги до перестраховиків;

8.Інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

9.Банківські метали;

10. Кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

11. Готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності.

Кредитний рейтинг банківської установи, в якій розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Страницы: 1, 2, 3, 4