Управління банківськими ризиками (на прикладі ВАТ КБ "Іпобанк")

 Для визначення розміру резерву сума дебіторської заборгованості, класифікованої за групами ризику, зважується на відповідний коефіцієнт резервування (табл.1.15).

Резерв під дебіторську заборгованість за відповідною групою ризику формується з урахуванням кількості днів прострочення (визначених у колонці 4 таблиці) за відповідним коефіцієнтом, але не меншим, ніж передбачено за загальним строком обліку на балансі (що встановлений для дебіторської заборгованості за капітальними вкладеннями в колонці 2 таблиці або для іншої дебіторської заборгованості в колонці 3 таблиці).

Таблиця 1.15

Резервування під ризики дебіторської заборгованості [24]

Якщо фактичний ризик не перевищує межі допустимого, керівництво може обмежитися контролюючою функцією, аби не допустити зростання рівня ризиковості, тобто зразу перейти до останнього етапу управлінського процесу.

Якщо ж рівень реального ризику перевищує допустимі межі, необхідно його знизити, застосувавши відповідні методи управління. Відтак виникає проблема пошуку оптимальних методів управління, вибір яких великою мірою визначається видом ризику, а також особливостями та можливостями конкретного банку, загальним станом економіки, ступенем досконалості елементів інфраструктури фінансового ринку, законодавчим і нормативним середовищем країни.

Цінові ризики мінімізуються за допомогою методів хеджування, що базуються на проведенні операцій з похідними фінансовими інструментами (деривативами) на строкових фінансових ринках. Необхідною умовою здійснення операцій хеджування є активно діючий строковий ринок, який створює можливості для проведення фінансових операцій у будь-який час і в будь-яких обсягах. В Україні, наприклад, строковий ринок перебуває на стадії становлення, тому застосування методів хеджування вітчизняними банками обмежене.

У процесі мінімізації кредитного ризику банк може вдатися до таких методів: аналіз кредитоспроможності позичальника або емітента цінних паперів; диверсифікація; встановлення лімітів; вимоги забезпечення кредиту та ін. Вибір методу або групи методів управління кредитним ризиком залежить від стратегії конкретного банку, ставлення керівництва до проблеми ризику, рівня підготовки працівників, кола клієнтів та особливостей того сегмента ринку, який обслуговує банк. Так, для спеціалізованих банків можливості застосування методу диверсифікації обмежені. Банк, який працює з невеликими клієнтами, може не практикувати встановлення лімітів.

Функціональні ризики банку можуть бути знижені завдяки посиленню систем контролю та внутрішнього аудиту; застосуванню спеціального програмного забезпечення, що виявляє помилки та локалізує збої в комп'ютерних мережах; відпрацюванню систем повноважень і посадових інструкцій; вдосконаленню технічних засобів зв'язку та передавання інформації.

З погляду можливості застосовування окремих методів управління доцільно вирізнити кілька груп фінансових ризиків, об'єднавши їх за ознакою можливості застосування тих чи інших методів мінімізації. Це групи ризиків, які можуть бути:

 диверсифіковані;

 застраховані;

 прохеджовані;

 знижені за допомогою інтегрованого управління активами і пасивами банку.

Якщо рівень ризику з якоїсь причини не вдається мінімізувати, керівництво банку може прийняти рішення про його обмеження. Обмеження ризику або його зниження до допустимого рівня досягається обмеженням обсягів операцій, у зв'язку з якими виникає ризик, і (або) скороченням періоду часу, упродовж якого банк наражається на відповідний ризик. Обмеження обсягів операцій забезпечує зменшення розмірів можливих втрат, а скорочення ризикового періоду дає змогу знизити ймовірність настання негативної події.

У своїй діяльності банки можуть використовувати тактику уникнення ризику, відмовляючись від проведення певних фінансових операцій, освоєння нових ринків, впровадження нових послуг і продуктів та інших дій, які супроводжуються підвищеним ризиком. Однак у банківській практиці, на відміну від інших видів бізнесу, такий підхід не завжди прийнятний. Якщо компанія може працювати без залучення кредитних ресурсів, розміщення коштів на депозитах, купівлі цінних паперів, проведення експортно-імпортних операцій і завдяки цьому уникнути багатьох видів ризиків, то для банку такий шлях неприйнятний. Адже переважна більшість банківських операцій визначається передусім потребами клієнтів, без яких банк існувати не зможе.

Розробка стратегії мінімізації банківського ризику проходить ряд етапів [88]:

 Виявлення факторів, що збільшують і зменшують конкретний вид ризику при здійсненні визначених банківських операцій.

Аналіз виявлених факторів з погляду сили впливу на ризик.

Оцінка конкретного виду ризику.

Встановлення оптимального виду ризику.

Аналіз окремих операцій з погляду відповідності прийнятному рівню ризику.

Розробка заходів щодо зниження ризику.

Для зниження рівня процентного ризику банк може застосувати наступні інструменти [91]:

1. Видача кредитів із процентною ставкою, що плаває. Такі міри дозволяють банку вносити відповідні зміни в розмір процентної ставки по виданому кредиті відповідно до коливань ринкових процентних ставок. У результаті банк одержує можливість уникнути ймовірних втрат у випадку підвищення ринкової норми позичкового відсотка.

2. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення. Узгодження активів і пасивів по термінах їхнього повернення можливо по всьому балансі банку (макрохеджування) чи по конкретному активу і конкретному пасиву (мікрохеджування). Для максимального хеджування процентного ризику терміни повернення по активу і пасиву повинні цілком збігатися, що, однак, значним образом обмежує маневреність у діяльності банку.

3. Процентні ф'ючерсні контракти. Вони являють собою термінові контракти, що використовуються для гри на процентних ставках.

4. Процентні опціони. Процентний опціон це угода, що надає власнику опціону право (а на зобов'язання) купити чи продати деякий фінансовий інструмент (короткострокову позичку чи депозит) за фіксованою ціною до чи по настанні визначеної дати в майбутньому.

5. Процентні свопи. Одним зі способів зниження процентного ризику є операції "своп" з відсотками, тобто коли дві сторони укладають між собою угоду, за умовами якої зобов'язуються сплатити відсотки один одному по визначених зобов'язаннях в заздалегідь обумовлені терміни.

6. Термінові угоди. Цей метод захисту від процентного ризику зв'язаний з заключенням між банком і клієнтом спеціальної форвардної угоди про надання в обговорений день позички з визначеному розмірі і під установлений відсоток.

7. Страхування процентного ризику. Воно припускає повну передачу відповідного ризику страхової організації.

Процентний ризик містить у собі інфляційний ризик ризик збитків у результаті знецінення сум відсотків, що сплачуються позичальником. Методом його страхування є індексація, при якій у кредитному договорі обмовляється, що сума платежу залежить від зміни визначеного індексу, наприклад, цін, а також заключення поновлюваних (револьверних) позик на короткий термін із правом їхнього поновлення і перегляду рівня ставки.

 Для зниження валютного ризику банк може використовувати наступні прийоми [109]:

1. Видача позичок в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі. Такі міри дозволяють банку застрахуватися від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Форвардні валютні контракти. Це основний метод зниження валютного ризику. Такі операції припускають заключення термінових угод між банком і клієнтом про купівлю-продаж іноземної валюти при фіксації в угоді суми угоди і форвардного обмінного курсу.

3. Валютні ф'ючерсні контракти. Також як і форвардні валютні контракти, фьючерсы являють собою угоду купити чи продати визначену кількість іноземної валюти у визначений день у майбутньому.

4. Валютні опціони. Незважаючи на подібність у назві форвардного валютного контракту з опціоном, вони є інструментом, що дають їх власнику право (а не зобов'язання) купити деяку кількість іноземної валюти за визначеним курсом у рамках обмеженого періоду чи часу по закінченні цього періоду.

5. Валютні свопи. Валютний своп являє собою угода між двома сторонами про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

6. Прискорення чи затримка платежів. Прискорення чи затримка платежів використовується при здійсненні операцій з іноземною валютою. При цьому банк у відповідності зі своїми чеканнями майбутніх змін валютних курсів може зажадати від своїх дебіторів прискорення чи затримки розрахунків. Цим прийомом користаються для захисту від валютного ризику чи одержання виграшу від коливань валютних курсів. Однак ризик втрат присутній, оскільки цілком ймовірно неправильне прогнозування напрямку зміни валютного курсу.

7. Диверсифікованість валютних коштів банку в іноземній валюті. Цей метод зниження валютного ризику припускає постійне спостереження за коливанням курсів іноземних валют.

8. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику припускає передачу всього ризику страхової організації.

Методами зниження ринкового ризику є наступні [108]:

1. Ф'ючерсні контракти на  купівлю-продаж цінних паперів.

2. Фондові опціони. Фондовий опціон це право купити чи продати акції (чи інші цінні папери фондової біржі) протягом обговореного терміну.

3. Диверсифікованість інвестиційного портфеля. Найважливішим засобом захисту від знецінення цінних паперів є диверсифікованість інвестиційного портфеля банку.

Керування кредитним ризиком здійснюється за допомогою наступних банківських інструментів та процедур [104]:

1. Оцінка кредитоспроможності. Кредитні працівники звичайно віддають перевагу саме цьому методу, оскільки він дозволяє запобігти практично цілком усі можливі втрати, зв'язані з неповерненням кредиту.

2. Диверсифікованість кредитного ризику припускає розосередження наявних у банку можливостей по кредитуванню й інвестуванню. Кредитний ризик зростає в міру збільшення загального обсягу кредитування і ступені концентрації кредитів серед обмеженого числа позичальників.

3. Зменшення розміру видаваних кредитів одному позичальнику.

4. Страхування кредитів.

5. Залучення достатнього забезпечення.

6. Видача дисконтних позичок. Дисконтні позички лише в невеликому ступені дозволяють знизити кредитний ризик. Такий спосіб надання кредитів гарантує, як мінімум, одержання плати за кредит, а питання про її повернення залишається відкритим, якщо не використовуються інші методи захисту від кредитного ризику.

7. Оцінка вартості видаваних кредитів і наступний їхній супровід виражається в класифікації кредитів по групах ризику і створенням резерву по сумнівних боргах у залежності від групи ризику.

Серед усіх видів ризиків, з якими зіштовхуються банки, не найдеться іншого, аналу і контролю якого приділяється стільки уваги в останні роки, як ризик процентних ставок, оскільки зміна рівня процентних ставок може негативно впливати на доходи і вартість банківських активів, пасивів і капіталу [100].

Зміни рівня процентних ставок на ринку можуть нанести втрата прибутковості банку, збільшуючи його витрати фінансування, зменшуючи надходження по активах, скорочуючи вартість інвестицій акціонерів (чисту вартість або власний капітал). Останнім часом у періоди коливань процентних ставок банкіри змушені діяти в зовсім новій і більш непередбаченому середовищі.

Значні коливання процентних ставок останнім часом істотно змінювали рівні витрат, прибутки і вартість активів банку. Для багатьох з них, що звикли інвестувати в кредити і цінні папери з фіксованими ставками, одержання засобів від короткострокових депозитів з відсотком, що плаває, часто було згубно, оскільки сприяло значному прискоренню банкрутства банку. Банкіри почали активно шукати способи огородження своїх портфелів активів і пасивів, а також прибутку від впливу змін кредитних ставок. Багато банків у даний час реалізують стратегію керування активами і пасивами під керівництвом спеціальних комітетів. Подібні комітети не тільки вибирають стратегію для боротьби з ризиком змін процентних ставок, але також займаються короткостроковим і довгостроковим плануванням, вибирають заходу для захистові від ризику неліквідності, організують контроль за якістю видаваних кредитів, витратами і податковими зобов'язаннями.

Ціль захисних мір проти ризику процентних ставок огородження прибутку банку (чистого доходу після виплати податків і інших витрат) від негативних впливів їхніх змін. Не так уже важливо, у якому напрямку міняються ставки, головне, щоб прибуток залишався стабільної.

Для досягнення цієї мети менеджери банку повинні концентрувати свою увагу на тих складового портфеля, що найбільш чуттєві до зміни процентних ставок. У рамках активної частини портфеля це звичайно кредити й інвестиції в цінні папери, а в рамках пасивної частини це депозити і позики на грошовому ринку.

У випадку, якщо процентні ставки по зобов'язаннях банку ростуть швидше, ніж доход по кредитах і цінних паперах, значення ЧПМ буде скорочуватися з негативними наслідками для прибутку. Якщо процентні ставки знижуються і викликають більш швидке зменшення доходу по кредитах і цінних паперах у порівнянні зі скороченням процентних витрат по запозичених засобах, то ЧМП банку теж скоротиться. У цьому випадку менеджери банку повинні шукати можливі шляхи зниження ризику значного росту витрат запозичення в порівнянні з процентними доходами, що загрожує величині ЧПМ.

Найбільш популярна стратегія хеджування ризику процентних ставок, що використовують банки сьогодні, називається керування дисбалансами. Ця стратегія вимагає проведення аналізу термінів дії і можливостей зміни цін, зв'язаних з активами, що приносять процентний доход, банку, депозитами і позиками на грошовому ринку.

Банк може застрахуватися від негативного впливу змін процентної ставки (причому не важливо, росте вона або зменшується), якщо для кожного моменту часу виконана рівність [63]:

При нерівності виникає дисбаланс між активами і пасивами, чуттєвими до змін процентних ставок [63]:

Банк відносно захищений від ризику процентних ставок, тільки коли обсяги чуттєвих до змін процентних ставок активів і пасивів рівні. У цьому випадку процентні надходження по активах і витрати фінансування змінюються в однаковій пропорції, тобто дисбаланс банку буде дорівнює нулеві і його ЧПМ буде стабільна незалежно від напрямку змін процентних ставок. Однак, як показує практика, нульовий дисбаланс не гарантує повний захист від процентного ризику, оскільки процентні ставки по активах і зобов'язанням у дійсності можуть мінятися в різному ступені.

Методи керування дисбалансом можуть бути корисним інструментом захисту від ризику процентних ставок, але вони далеко не цілком враховують вплив динаміки процентних ставок на ринкову вартість банківського капіталу (інвестицій акціонерів банку). Більш того, ці методи не можуть дати ніякого кількісного показника, по якому можна визначити, наскільки банк у цілому підданий ризикові зміни процентних ставок. Щоб врахувати ці істотні характеристики, повинен розрахуватися середньозважений термін погашення банківських активів і пасивів.

Важлива особливість показника середньозваженого терміну погашення з погляду керування ризиком полягає в тому, що він вимірює чутливість ринкової вартості фінансових інструментів до змін процентних ставок.

Банк, зацікавлений у повному хеджуванні змін процентних ставок, прагне вибирати активи і зобов'язання таким чином, щоб [63]:

тобто так, щоб дисбаланс середньозважених термінів погашення був максимально наближений до нуля.

Тому що вартість банківських активів звичайно перевершує вартість пасивів (у противному випадку банк буде банкрутом!), банк, що прагне звести дисбаланс середньозважених термінів погашення до нуля, повинний домогтися, щоб [63]:

Оскільки більший середньозважений термін погашення припускає велику чутливість до змін процентних ставок, це рівняння говорить про те, що для зведення до нуля загального ризику процентних ставок банку вартість банківських пасивів повинна мінятися трохи в більшому ступені чим вартість активів. Чим більше дисбаланс середньозважених термінів погашення, тим більше чуттєвою буде акціонерний капітал банку до змін процентних ставок.

РОЗДІЛ ІІ

АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМИ РИЗИКАМИ (НА ПРИКЛАДІ ВАТ КБ “ІПОБАНК”)

2.1 Загальна характеристика діяльності та організації ризик-менеджменту в ВАТ КБ “ІПОБАНК”

Відкрите акціонерне товариство Комерційний Банк „Іпобанк” працює на банківському ринку України з 31.10.2006. Станом на 01.01.2007 року фактичний статутний капітал банку становив 200 млн.грн. [111], а єдиним фактичним засновником та власником ВАТ КБ “ІПОБАНК” за даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України [114] на 17.02.2007 року було ТОВ “Незалежна нафтова компанія”.

28 листопада 2007 року ВАТ АБ "Укргазбанк", як андеррайтер, почав відкрите розміщення облігацій ВАТ КБ "Іпобанк" серії "А" [58] обсяг випуску за номінальною вартістю 200 млн. грн. під заставу акцій статутного фонду.

04.12.2007 року ВАТ КБ “ІПОБАНК” змінив свого основного власника – ТОВ “Незалежна нафтова компанія” вийшла зі складу власників банку [111]. В новий состав власників ввійшли 16 акціонерів – 11 юридичних осіб та 5 фізичних осіб (громадяни України та США). Юридичні особи володіють часткою 99,81% акцій, при чому мажоритарні акціонери – відсутні.

В Додатку Б наведені звітні баланси та звіти про фінансові результати роботи ВАТ КБ “Іпобанк” за 4 квартал 2006 року (початок діяльності банку) та за 1 – 4 квартали 2007 року [111].

В Додатку А наведені дані рейтингу банків банківської системи України по рівню активів станом на 01.01.2008 року [110]. Згідно з даними рейтингу банківської системи України, серед 150 банків ВАТ КБ “Іпобанк” станом на 01.01.2008 року займає наступні місця:

Обсяг валюти активів балансу – 963,94 млн.грн.( 68 місце – 0,173% БС);

Обсяг власного капіталу – 207,931 млн.грн.( 53 місце );

Обсяг статутного капіталу – 26,956 млн.євро (42 місце);

Обсяг кредитноінвестиційного портфеля

– 888,61 млн.грн.( 62 місце – 0,193% БС);

Обсяг поточних і строкових депозитів фізичних осіб

– 8,249 млн.грн.( 143 місце – 0,005%);

Обсяг поточних і строкових депозитів юридичних осіб

– 93,512 млн.грн.( 111 місце – 0,067%);

Обсяг балансового прибутку – 8,31 млн.грн. (63 місце – 0,131%);

Прибутковість статутного капіталу – 4,154 % (103 місце);

Прибутковість активів балансу – 0,862 % (66 місце);

Таким чином, станом на 01.01.2008року ВАТ КБ “Іпобанк”:

має надзвичайно низький рівень залучених коштів клієнтів –юридичних та фізичних осіб;

має низьку рентабельність статутного капіталу;

знаходиться за показниками валюти балансу, власного капіталу та балансового прибутку за 2007 рік в кінці 1 половини списку рейтингу банків України.

Побудова системи ризик-менеджменту в ВАТ КБ “Іпобанк” відбувається згідно “Методичним рекомендаціям щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України” [19].

Ризик-менеджмент (управління ризиками) в банку це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, проводить оцінку їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки між різними категоріями (видами) ризиків. Комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

 ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

 ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

 рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

 рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

 очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

 розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

 стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди).

До процесу ризик-менеджменту залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку:

 спостережна рада у межах своїх функцій та відповідальності перед власниками банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

 правління банку у межах своїх повноважень та відповідальності перед спостережною радою банку, вкладниками/контрагентами та органами банківського нагляду;

 підрозділ з ризик-менеджменту у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісної та якісної оцінки, контролю та моніторингу ризиків;

 бекофіси у межах своїх функцій контролю за дотриманням встановлених вимог;

 фронтофіси у межах своїх функцій прийняття банком ризиків у рамках доведених повноважень.

На рівні організаційної структури в банку створені на рівні вищих колегіальних органів банку наступні окремі профільні комітети:

 Контрольно-дорадчий комітет з ризик-менеджменту спостережної ради банку;

 виконавчий кредитний комітет Правління банку;

 виконавчий депозитний комітет Правління банку;

 виконавчий комітет Правління банку по комплексному управлінню активами та пасивами, валютною позицією та прибутковістю банку;

 виконавче казначейство банку по оперативному управлінню дисципліною платіжних потоків.

 виконавчий підрозділ банку (відділ) з ризик-менеджменту структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку.

 виконавча служба внутрішнього аудиту банку.

Відділ з ризик –менеджменту підпорядковується голові Правління банку, є повністю незалежним від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронтофісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бекофісів). Керівник відділу з ризик-менеджменту є членом Правління банку та членом профільних комітетів, має право вето на рішення цих комітетів, якщо вони можуть призвести до здійснення ризикових операцій, що становитимуть загрозу інтересам вкладників, інших кредиторів банку та його власників або завдадуть шкоди належному веденню банківської діяльності.

До функцій відділу з ризик-менеджменту належать:

 забезпечення проведення кількісної та якісної оцінки або формалізованого аналізу на основі визначених показників тих ризиків, на які наражається банк або які можуть надалі з'явитися в його діяльності;

 розроблення та подання на затвердження правління банку методик оцінки ризиків. Ці методики мають забезпечувати можливість зіставлення різних ризиків, а також величини одного ризику в часі;

 розроблення інфраструктури для отримання даних від інших систем, створення системи для автоматизованого ведення та оброблення бази даних щодо ризиків, а також для забезпечення безперервного моніторингу й оцінки різних ризиків;

 розроблення та актуалізація засобів аналізу ризиків і методик для нових та діючих моделей, у тому числі їх бектестування;

 накопичення спостережень (історичних даних) для порівняльного аналізу;

 здійснення моніторингу даних щодо позицій та цін, ризикових позицій;

 ідентифікація і моніторинг порушення лімітів;

 аналіз можливих сценаріїв;

 підготовка загального опису ризикових позицій і звітування щодо них правлінню (або, у разі потреби, спостережній раді банку або її комітету);

 забезпечення координації з іншими підрозділами і сферами діяльності банку;

 на основі проведеного аналізу величини ризиків банку та всіх факторів, які можуть призводити до її зниження (страхування, хеджування тощо), а також рівня розвитку систем управління конкретними ризиками, надання рекомендацій на розгляд правління щодо подальшої тактики роботи з цими ризиками, у тому числі за допомогою встановлення лімітів та інших обмежень, до заборони проведення операції;

 надання рекомендацій спостережній раді і правлінню щодо потрібних вимог до капіталу з метою покриття неочікуваних збитків і збитків, пов'язаних з ризиками, виявленими (ідентифікованими) і виміряними кількісно з використанням методики найгіршого сценарію;

 надання допомоги спостережній раді і правлінню у розробленні і впровадженні політик, положень і процедур з управління ризиками.

Під час виконання покладених на відділ з ризик-менеджменту функцій він:

 надає керівним органам банку рекомендації щодо використання капіталу банку, розподілу (алокації) капіталу між структурними підрозділами та розподілу капіталу за видами ризиків (наприклад, кредитним, ринковим, операційним тощо);

 використовує адекватні методи та прийоми кількісної та якісної оцінки ризиків;

 підрозділ з ризик-менеджменту є найбільш логічним підрозділом для здійснення функції ведення нормативної бази документів щодо положень з ризик-менеджменту і забезпечення доступу до них для відповідного персоналу.

 взаємодіє з службою внутрішнього аудиту органом оперативного контролю спостережної ради, який здійснює нагляд за дотриманням системи внутрішнього контролю в банку, а також надає висновки щодо її достатності та ефективності.

Служба внутрішнього аудиту банку в частині процесу ризик-менеджменту оцінює достатність та ефективність систем внутрішнього контролю банку в частині ризик-менеджменту та вносити рекомендації спостережній раді та правлінню щодо їх удосконалення.

2.2 Управління фінансовими ціновими ризиками банку

Функція керування ціновими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк” здійснюється на сучасному етапі становлення банку, в основному, щодо наступних цінових фінансових ризиків:

 ризик зміни відсоткових ставок;

 валютний ризик;

Основними цілями керування ціновими фінансовими ризиками є визначення лімітів ризику і контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися.

В табл.2.1 наведені чисельні оцінки цінових ризиків зміни відсоткових ставок по депозитним та кредитним операціям ВАТ КБ «Іпобанк» у 2007 році

Таблиця 2.1

Фактичні показники середньозважених відсоткових ставок по депозитним та кредитним операціям ВАТ КБ “Іпобанк” у 2007 році [110] %

Як показує аналіз даних, наведених в табл.2.1, статистична різниця ставок доходу від активних операцій в ВАТ КБ “Іпобанк” та ставок витрат за депозитними операціями банку становить 3,5 – 6,0%, що забезпечує толерантний рівень ризику рівня прибутковості діяльності банку у 2007 році при нормативних вимогах до рентабельності активів банку не нижче ROA > 1,5%. Рівень процентної маржі в ВАТ КБ “Іпобанк” відповідає загальному рівню процентної маржі в банківській системі України у 2007 році на рівні стабільності відсоткових ставок на протязі року (табл.2.2, 2.3) [110].

Таблиця 2.2

Проценті ставки за кредитами в реальний сектор економіки та за залученими депозитами за даними статистичної звітності банків України за грудень 2007 року [110], % річних

Таблиця 2.3

Проценті ставки за кредитами в реальний сектор економіки та за залученими депозитами за даними статистичної звітності банків України за січень 2007 року [110] % річних

В табл.2.4 наведені чисельні оцінки валютних цінових ризиків діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» по валютним показникам нормативів діяльності Н13 [9].

Таблиця 2.4

Фактичні та нормативні значення показників валютного цінового ризику

Рис.2.1. Повалютні та сумарні значення валютної позиції ВАТ КБ «Іпобанк» станом на 01.07.2007 та 01.01.2008 року

2.3 Управління фінансовими неціновими ризиками банку

Функція керування фінансовими неціновими ризиками в ВАТ КБ “Іпобанк” здійснюється на сучасному етапі становлення банку, в основному, щодо кредитного ризику, ризику ліквідності та ризику неплатоспроможності.

Основними цілями керування ціновими фінансовими ризиками є визначення лімітів ризику і контроль над тим, щоб ці ліміти не перевищувалися.

В табл.2.5 наведені чисельні оцінки основних фінансових нецінових ризиків діяльності ВАТ КБ «Іпобанк» по показникам нормативів діяльності Н1 Н12 [9].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7