Рефераты

Управління кредитною діяльностю банку

Дохідність і ризик – основні параметри управління кредитним портфелем банку. За співвідношенням цих показників визначається ефективність кредитної діяльності банку. Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку суттєво впливає специфіка сектору ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострокове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам [40, с. 420-422].

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

-                     офіційна кредитна політика банку;

-                     правила регулювання банківської діяльності;

-                     величина капіталу банку;

-                     досвід і кваліфікація менеджерів;

-                     рівень дохідності різних напрямів розміщення коштів.

На характеристики кредитного портфеля банку також впливають досвід, кваліфікація та спеціалізація кредитних працівників, адже одне з правил кредитного менеджменту полягає в тому, що банку не слід надавати кредити, які не можуть бути професійно оцінені фахівцями.

У процесі кредитування клієнтів комерційні банки завжди зустрічаються з суперечностями між дохідністю кредитних операцій, ризиками і ліквідністю вкладених у позички коштів. Чим більший дохід приносять позички, тим вищий ступінь кредитного ризику і нижча ліквідність вкладених у кредити активів, і навпаки. Якщо кредитна політика банку буде спрямована тільки на забеспеченн високої ліквідності позичок, то він програє в конкуреції з іншими банками у прибутковості, а якщо пріоритетним буде прагнення тільки до високої прибуковості кредитів, то банк втратить платоспроможність, що межує з банкрутством.

Комерційні банки повинні володіти певними заходами для запобігання виникнення збитків від кредитної діяльності, серед яких найважливіше значення мають правові. Основні правові, фінансові та економічні принципи кредитування знаходять свій прояв у кредитній політиці комерційного банку. Головними елементами ефективного управління кредитами є: ретельно розроблена кредитна політика, якісне управління портфелем, ефективний контроль за кредитами і добре підготовлений для цієї роботи персонал.

Кредитний портфель - це характеристика структури і якості виданих позичок, класифікованих по визначених критеріях. Одним із таких критеріїв, застосовуваних у практику, є ступінь кредитного ризику. За цим критерієм визначається якість кредитного портфеля. Аналіз і оцінка якості кредитного портфеля дозволяє менеджерам банку управляти його позичковими операціями.

При формуванні кредитного портфеля необхідно враховувати такі ризики:

1. Кредитний ризик - при якому позичальники можуть бути не в змозі погасити свій борг;

2. Ризик ліквідності - при якому у банку виявиться недостатньо коштів для виконання платіжних зобов'язань у встановлені терміни;

3. Процентний ризик - ризик змін процентних ставок, що негативно позначаються на прибутку банку.

Структура кредитного портфеля банку може вважатися задовільною в тому випадку, якщо питома вага кредитів без забезпечення, сумнівних для повернення, прострочених і пролонгованих складає не більш 50% [40, с. 482-483].

З погляду забезпечення повернення позичок Національний банк України пропонує виділити три групи кредитів, що різняться за ступенями ризику:

1.                 Перша група - забезпечені позички;

2.                 Друга група - недостатньо забезпечені позички;

3.                 Третя група - незабезпечені позички.

З урахуванням зазначених критеріїв Національний банк України пропонує виділяти п'ять груп кредитів, що диференціюється рівнем відрахувань у резервний фонд банку, що відповідає утриманню другого етапу керівництва кредитним портфелем.

Робітники банку визначають структуру кредитного портфеля в розтині класифікованих позичок, тобто сумують усі позички однієї групи й одержують дані обсяги кожної групи, а також кредитного портфеля банку в цілому на відповідну дату. Визначається також сукупний ризик кредитного портфеля банку. Для цього сума кредитів по кожній групі перемножується на відповідний відсоток ризику.

Внутрішньобанківський контроль за якістю кредитного портфеля і факторами ризику, є одним із найважливіших напрямків внутрішньобанківської роботи. Цю роботу необхідно розглядати не тільки з погляду економічної безпеки банку, у зв'язку з учиненням яких-небудь зловживань його службовцями або несумлінними клієнтами, але і як засіб визначення стану ліквідності банківських операцій, ступеня концентрації їхньої ризикованості, ефективності розміщення власних і залучених коштів. Інакше кажучи, аналітичний внутрішньобанківський контроль необхідно розглядати як систему керівництва факторами ризиків, а також як інструмент прогнозування і здійснення ефективної грошово-кредитної політики банку. Як перший, так і другий аспекти внутрішньобанківської системи контролю спрямовані на підтримку стабільної роботи банківського закладу.

В процесі активних кредитних операцій формується елемент ліквідності кредитного портфеля банків, а за правильно розміщені кредитні ресурси вони одержують відсотки, що є основним джерелом прибутку, формування якісного кредитного портфеля банку має вирішальне значення для його рентабельної роботи і надійності як партнера у фінансово-господарській діяльності.

Для попередження погіршення якості кредитного портфеля в процесі концентрації тих або інших видів кредитів, у тому числі в залежності від періодичності діяльності, банк повинний оперативно визначати ріст ризиків, і відкоригувати балансову вартість кредитів шляхом створення спеціальних резервів для покриття можливого збитку [34, с. 350-351].

Отже, кредитна діяльність є головною для комерційного банку. Зважаючи на це, а також на неможливість уникнення ризику у процесі кредитування суб'єктів господарювання, банк повинен раціонально й виважено підходити до вирішення проблем, пов'язаних з поверненням наданих позик та отриманням належних процентів. Для цього він розробляє основну стратегію кредитної політики, керуючись метою своєї діяльності, рівнем розвитку банківської установи, контрольованою часткою ринку кредитів, і визначає пріоритети при формуванні кредитного портфеля з точки зору генеральної мети: максимізації ефекту від кредитних вкладень при оптимізації витрат на його отримання.


1.3 Система управління кредитнем портфелем банку


Поняття „кредитний потрефль” комерційного банку трактується як сукупність усіх наданих банком позик, згрупованих на основі критеріїв, що дозволяють диверсифікувати кредитні вкладення з метою мінімізації кредитного ризику і забезпечення ліквідності банку.

Портфельний підхід до управління кредитними операціями дає змогу:

- по-перше, на основу розроблених параметрів кредитної політики встановлювати межі кредитного портфеля, визначаючи при цьому долю ресурсів банку, яку можна використовувати для надання кредиту; типи кредитів, які можна видавати і яку частину кредитного портфелю вони повинні займати; допустиму концентрацію кредитів окремим позичальника, галузям тощо;

- по-друге, надавати тільки тим клієнтам, що попадають під допустимі параметри ризику, які підтверджені кредитною політикою банку;

- по-третє, формувати портфель позик, класифікувати їх на групи в залежності від фінансового стану клієнта та параметрів його розвитку, оцінки погашення боргу тощо, що дає можливість для кожної групи встановлювати і розробляти конкретні заходи щодо мінімізації та запобігання кредитних ризиків;

- по-четверте, на основі емпіричних даних та заходів по запобіганню кредитних ризиків банк може створювати певний прогноз щодо свого кредитного портфеля і відповідно до цього прогнозувати основні фінансові показники своєї діяльності.

Отже, портфельний підхід до кредитного обслуговування дає можливість систематизації позик за ступенем ризику, а також розробити певні заходи щодо підходів до кредитування, запобігання кредитних ризиків, а також узагальнити напрями та інструменти механізму кредитування клієнтів.

Формування конкретного кредитного портфеля для комерційного банку пов'язане із сегментацією ринку грошових капіталів та його адаптування до розвитку конкретного регіону. Адже основна функція банківської системи за умов ринку є трансформація коштів юридичних та фізичних осіб із депозитів та вкладів у капітали, змінюючи при цьому і диференціюючи строки, суми і умови їх надання. Працюючи в тому чи іншому регіоні, банки стають посередниками між господарськими суб'єктами, фізичними особами і від того, наскільки вони будуть відповідати умовам функціонування і роботі клієнтів, залежить, врешті-решт, ефективність їх роботи та фінансовий стан.

Враховуючи стратегічні напрями кредитної політики комерційних банків, які випливають із макроекономічного розвитку держави, основні особливості сегментації ними кредитного ринку полягають у наступному:

- найменшу питому вагу в кредитних портфелях комерційних банків займають кредити фізичним особам;

- при кредитуванні основна перевага надається торгівлі та промисловості, зменшується частка кредитів на будівництво, транспорт та іншу інфраструктуру, що означає відсутність економічного пожвавлення в державі;

- при формуванні кредитного портфеля пріоритетним є кредитування колективних та приватних підприємств недержавної форми власності і, відповідно, абсолютне та відносне скорочення кредитування державних підприємств;

- кредити спрямовуються на поточну діяльність господарюючих суб'єктів, а не на інвестиційну діяльність, що характеризує негативно майбутній економічний стан держави;

- велика питома вага безнадійних та сумнівних щодо повернення кредитів, які потребують значних відрахувань в резервні фонди комерційних банків, що негативно впливає на їх фінансовий стан;

-ризикованість кредитних операцій приводить до обмеження підтримки вітчизняного товаровиробника джерелами авансування процесу виробництва та реалізації продукції;

- зростають частки кредитів у валюті, що посилює інфляційні очікування;

- в практичній роботі комерційних банків рідко застосовуються прогресивні методи кредитування та види кредитів.

Реалізуючи стратегічні напрями управління кредитною діяльністю, які продиктовані нерівномірністю регіонального розвитку, політичними, економічними, законодавчими факторами, комерційні банки формують свої кредитні портфелі враховуючи свою конкурентну силу, яка проявляється у фінансовій стійкості, ліквідності, у прибутковості банків. З іншої сторони, якість формування кредитного портфеля, ефективне управління ним прямо пов'язане із прибутковістю банку, а також забезпеченням високого рівня надійності і мінімізації ризику, що можливе за умови врахування внутрішніх факторів, які впливають на формування кредитного портфеля, тобто вибору тактики його формування.

Якщо стратегія банку в галузі кредитування вимагає конкурентну силу на ринку позичкових капіталів, то тактика кредитування підпорядкована максимальному отриманню прибутку при мінімізації ризику, пов'язаного з процесом кредитування, який визначається об'ємом, структурою та якістю кредитного портфеля.

Процес управління кредитним портфелем комерційного банку найбільш доцільно представити як певну систему, що включає ряд послідовних етапів, у числі яких необхідно виділити наступні:

1. Збір і аналітична обробка інформації.

2. Вибір критеріїв для диверсифікації позик.

3. Встановлення лімітів кредитування на основі обраних пріоритетів серед критеріїв диверсифікації і моделювання загальної структури портфеля.

4. Контроль якості кредитного портфеля і корегування його структури на основі системи коефіцієнтів.

Перший етап процесу управління кредитним портфелем являє собою збір і аналітичну обробку інформації, що здійснюється шляхом підбору й систематизації усіх внутрішніх даних про кредитні операції комерційного банку, динаміку руху коштів за позичковими рахунками, а також даних, що характеризують зовнішні аспекти впливу як на кредитну активність самого банку, так і на фінансово-господарську діяльність його позичальників.

Основними джерелами указаної інформації можуть слугувати дані синтетичного і аналітичного обліку про здійснювані позичкові операції, договори про надання кредитів, угоди про заставу майна, інші матеріали з кредитних справ клієнтів, а також різні форми фінансової звітності. Крім того, необхідною умовою управління портфелем кредитів є аналіз інформації про основні закономірності й тенденції розвитку економіки в цілому та у розрізі окремих галузей господарства і прогнозування на цій основі змін ринкової кон'юнктури. Йдеться про вивчення показників, що відображають тенденції розвитку макроекономічних процесів: обсяги валового внутрішнього продукту, рівень інфляції, обсяги інвестицій, динаміка виробництва, стан ділової активності, загальні обсяги споживання і нагромадження, ситуація на фінансовому ринку.

Другий етап передбачає вибір найбільш прийнятних критеріїв для диверсифікації кредитного портфеля. Загалом поняття диверсифікації означає розміщення банківських активів (у даному разі кредитних вкладень) серед якомога більшої кількості позичальників з метою зниження кредитного ризику, результатом якого є втрати банку від фінансової неспроможності того чи іншого клієнта.

Диверсифікація кредитного портфеля за розміром позик пов'язана з необхідністю мінімізації банківського ризику, що може зростати в міру збільшення загального обсягу кредитування і рівня концентрації кредитів серед обмеженого кола позичальників.

Третій етап управління кредитним портфелем передбачає встановлення певних лімітів на здійснення позичкових операцій на основі обраних банком пріоритетів серед критеріїв диверсифікації кредитних вкладень. У даному разі йдеться про систему обмежень, яка запроваджується внутрішніми нормативними документами банку і спрямована на регулювання дій працівників, відповідальних за організацію кредитних операцій, з тим, щоб уникнути укладання угод, котрі з великою вірогідністю можуть призвести до втрат банку і підриву його ліквідності.

Четвертий етап передбачає контроль за дотриманням встановленої структури кредитного портфеля і відповідності цієї структури завданням щодо зниження ризиків, забезпечення дохідності та уникнення критичних для збереження ліквідності втрат. Інакшими словами, йдеться про оцінку якості кредитного портфеля та корегування його структури відповідно до змін, що відбуваються на ринку та позначаються на можливостях клієнтів своєчасно розраховуватись за зобов'язаннями перед комерційним банком.

Управління кредитним портфелем у даному разі як основна складова більш загального процесу регулювання рівня ліквідності комерційного банку відображає таку спрямованість фінансового менеджменту, яка характеризується пріоритетністю завдання щодо забезпечення належної платоспроможності банківської установи, що є цілком виправданим в умовах перехідної економіки при істотно більших ризиках, які супроводжують як підприємницьку діяльність в цілому, так і банківський бізнес зокрема.

Головна мета процесу управління кредитним портфелем банку полягає в забезпеченні максимальної дохідності за певного рівня ризику. Рівень дохідності кредитного портфеля залежить від структури й обсягу портфеля, а також від рівня відсоткових ставок за кредитами. На формування структури кредитного портфеля банку істотно впливає специфіка сектора ринку, який обслуговується цим банком. Для спеціалізованих банків структура кредитного портфеля концентрується в певних галузях економіки. Для іпотечних банків характерним є довгострове кредитування. У структурі кредитного портфеля ощадних банків переважають споживчі кредити та позики фізичним особам.

Обсяг і структура кредитного портфеля банку визначаються такими чинниками:

• розмір банку (капіталу);

• правила регулювання банківської діяльності;

• офіційна кредитна політика банку;

• досвід і кваліфікація менеджерів;

• рівень дохідності різних напрямків розміщення коштів.

Величина капіталу банку значною мірою впливає на загальний обсяг залучених та запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Максимальний розмір окремої позики теж визначається величиною капіталу. Капітал банку використовується при встановленні лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків.

Національним банком України встановлено ряд пов'язаних із кредитуванням нормативів, які розраховуються у відношенні до капіталу банку. Розмір капіталу банку визначає обсяг та структуру його кредитного портфеля.

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню з боку органів нагляду в багатьох країнах. Установлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють значну роль у процесі формування кредитного портфеля.

Кредитна політика банку визначає пріоритетні напрямки кредитування, а також перелік кредитів, які не повинні входити до кредитного портфеля. Один і той самий кредит може не відповідати основним вимогам кредитної політики одного банку, але бути цілком прийнятним для іншого.

У формуванні структури активів банку вирішальним фактором є рівень дохідності кожного виду активів. Але висока дохідність, як правило, супроводжується високим рівнем ризику, тому банку необхідно врахувати обидва фактори. Якщо рівень дохідності різних видів активів приблизно однаковий, то перевага надається найменш ризиковим напрямкам розміщення коштів. У такому разі розмір кредитного портфеля банку може зменшитися на користь портфеля цінних паперів або на користь проведення інших видів активних операцій.

Формуючи кредитний портфель, банк звичайно керується правилом — видавати ті кредити, які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Дохідність кредитної операції визначається рівнем відсоткової ставки за даним кредитом, тривалістю періоду надання кредиту та прийнятою системою нарахування відсоткових платежів.

Для оцінювання прибутковості кредитів банк повинен мати ефективну систему обліку не лише доходів, а й витрат за кожним видом кредитів. На прибутковість кредитних операцій банку впливають як доходи та витрати, так і можливі збитки, що визначаються рівнем кредитного ризику за кожною позикою. Вимірювання, мінімізація та контроль за рівнем кредитного ризику — одне з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом при формуванні кредитного портфеля.

Рівень кредитного ризику кожного позичальника безпосередньо впливає на рівень відсоткової ставки за кредитом. Високий рівень ризику пов'язується з високою кредитною ставкою, і навпаки. Але кредитна ставка залежить не тільки від ризику. Вона формується під впливом наведених далі зовнішніх і внутрішніх чинників, які необхідно враховувати, визначаючи її.

•Попит і пропозиція на ринку кредитів;

•рівень конкуренції;

•рівень кредитного ризику, що пов'язується з конкретним клієнтом;

• кредитна політика банку;

•категорія клієнта, яка відображає, чи орієнтований банк на розвиток відносин з даним позичальником;

•загальний рівень прибутковості всіх зв'язків з клієнтом;

• вартість кредитних ресурсів для банку;

•рівень базових ставок;

•форма забезпечення кредиту та вартість контролю за його станом.

Усі ці чинники по-різному впливають на ставку конкретного кредиту. Наприклад, високий рівень кредитного ризику клієнта підвищує ставку, а надання забезпечення знижує кредитний ризик. Але з наданням забезпечення у формі застави матеріальних цінностей зростають витрати банку, пов'язані з необхідністю зберігання застави чи з контролем за її станом та ліквідністю. Ці видатки необхідно враховувати, установлюючи кредитну ставку.

За умов високої конкуренції банк змушений підтримувати кредитні ставки на певному рівні, який був би прийнятний для клієнтів і приносив би прибуток. Кредитна ставка повинна бути достатньо низькою, аби позичальник не звернувся до іншого банку. Тому на висококонкурентних ринках кредитор швидше приймає ставку, ніж встановлює її. У результаті банківська маржа має тенденцію до скорочення. З огляду на сказане значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом.

Загалом оптимальність сформованого банком кредитного портфеля можуть відображати показники, що характеризують його дохідність і надійність. До таких, зокрема, можна віднести:

1. Коефіцієнт процентної маржі, що відображає прибутковість кредитного портфеля банку загалом:


К 1 = (Д – В) / П  (2.5)


де Д - величина процентних доходів, отриманих за кредитними операціями; В - сукупні процентні витрати, здійснені банком за залученими депозитами усіх видів; П - загальна сума залишків за всіма позичковими рахунками.

Даний показник характеризує рентабельність кредитних операцій банку з огляду на витрати, що здійснюються на формування ресурсної бази для надання позик.

2. Коефіцієнт середньої дохідності кредитного портфеля:


К 2 =   (2.6)


де n - кількість позичок виданих банком; Пі - суми окремих позик; Сі - відповідні процентні ставки за кожною окремою позикою; П - загальна величина кредитного портфеля.

Використання даного показника ґрунтується на чіткій класифікації усіх позик за рівнем їх дохідності, а його динаміка характеризує як зміну процентних ставок, так і структури кредитного портфеля банку.

3. Частка прострочених кредитів у загальному обсязі позик, наданих комерційним банком:


К3 = КП / П * 100%  (2.7)


де КП - прострочена заборгованість за кредитами; П - величина кредитного портфеля банку.

Даний коефіцієнт може характеризувати ефективність кредитної політики комерційного банку з огляду на підвищений ризик неповернення певної частини позик, а відтак і підриву банківської ліквідності.

4. Частка сумнівної заборгованості у кредитному портфелі банку:


К 4 – КС / П * 100 % (2.8)


де КС - загальний обсяг заборгованості за кредитами, погашення яких викликає сумнів; П - величина кредитного портфеля банку.

Використання даного коефіцієнта дозволяє оцінити потенціальний рівень збитковості кредитного портфеля комерційного банку та визначити можливі напрями раціоналізації його структури. На додаток до цього показника може розраховуватись також частка кредитів, за якими не сплачені в строк проценти, що характеризує такі позики як проблемні і вказує на потенційно можливий рівень простроченої заборгованості.

5. Коефіцієнт втраченої вигоди:


К 5 + Вн / Во * 100% (2.9)


де Вн - недоотримана банком сума процентів за позичковими операціями; Во - сума процентного доходу, отриманого банком за період, що аналізується.

Даний показник вказує на рівень доходів, що не отримані банком унаслідок появи за аналізований період простроченої заборгованості, пролонгації та списання безнадійних кредитів з балансу, що у сукупності призводить до втрати тієї вигоди у формі процентів, які мали бути отримані за вказаними категоріями позичкових операцій.

6. Частка позик, погашених із порушенням строків:


К 6 = Ппс / ОБ пр * 100%  (2.10)


де Ппс - позики, погашені за певний період із порушенням строків, узгоджених відповідними кредитними договорами; ОБпр -загальна величина обороту за позичковими рахунками за цей же період.

Даний показник відображає якісний результат кредитних операцій комерційного банку за період, що аналізується (місяць, квартал, рік), вказуючи, які проблеми мав банк із погашенням позик та тенденції щодо виконання клієнтами своїх зобов'язань з повернення кредитів. Але, при видачі кредитів банк обов’язково наражає свою діяльність на ризик.

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення — на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

До чинників, які збільшують ризик кредитного портфеля банку, належать:

• надмірна концентрація — зосередження кредитів в одному із секторів економіки;

• надмірна диверсифікація, яка призводить до погіршення якості управління за відсутності достатньої кількості висококваліфікованих фахівців зі знаннями особливостей багатьох галузей економіки;

• валютний ризик кредитного портфеля;

• структура портфеля, якщо він сформований лише з урахуванням потреб клієнтів, а не самого банку;

• рівень кваліфікації персоналу банку.

Методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи: 1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремої позики; 2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

До першої групи методів належать:

1) аналіз кредитоспроможності позичальника;

2) аналіз та оцінка кредиту;

3) структурування позики;

4) документування кредитних операцій;

5) контроль за наданим кредитом та станом застави. Особливістю перелічених методів є необхідність їх послідовного застосування, оскільки одночасно вони являють собою етапи процесу кредитування. Якщо на кожному етапі перед кредитним співробітником поставлено завдання мінімізації кредитного ризику, то правомірно розглядати етапи кредитування як методи управління ризиком окремої позики.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

1) диверсифікація;

2) лімітування;

3) створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком показано на рис. 2.4.


Рис. 2. 4. Схема класифікації методів управління кредитним ризиком


Дамо коротку характеристику методів управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля.

Метод диверсифікації полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розмір капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). розглядають три види диверсифікації — галузеву, географічну та портфельну.

Галузева диверсифікація означає розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють діяльність у різних галузях економіки. Для зниження загального ризику портфеля вирішальне значення має добір галузей, який повинен ґрунтуватися на результатах статистичних досліджень. Найвищий ефект досягається в разі вибору позичальників, котрі працюють у галузях з протилежними фазами коливань ділового циклу. З допомогою кореляційного аналізу виявляються такі галузі, в яких результати діяльності різною мірою залежать від загального стану економіки. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного росту, то інша переживає стадію спаду, а з часом їх позиції змінюються на протилежні. Тоді зниження доходів від однієї групи клієнтів компенсується підвищенням доходів від іншої групи, що допомагає стабілізувати доходи банку і суттєво знизити ризик.

Географічна диверсифікаііія полягає в розподілі кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних регіонах, географічних територіях, країнах із різними економічними умовами. Географічна диверсифікація як метод зниження кредитного ризику доступна лише великим банкам, які мають розгалужену мережу філій та відділень на значній території. Це допомагає нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників. Невеликі банки застосовують метод географічної диверсифікації здебільшого у процесі формування портфеля цінних паперів, що дозволяє знизити загальний ризик банку.

Портфельна диверсифікація означає розосередження кредитів між різними категоріями позичальників — великими і середніми компаніями, підприємствами малого бізнесу, фізичними особами, урядовими та громадськими організаціями, домашніми господарствами тощо. Кредити, надані у сфері малого бізнесу, часто супроводжуються підвищеним рівнем ризику, хоча й мають вищий рівень дохідності. Такі позичальники часто обмежені у виборі кредитора, тому банк може диктувати власні умови кредитної угоди. Якщо позичальником є велика компанія, то кредитний ризик оцінюється як незначний, але й дохідність такого кредиту невелика.

Іноді банк надає кредит відомій у світі компанії за ставками, які не приносять йому прибутків. Але проведення подібних операцій сприяє зростанню популярності та рейтингу банку. Загалом невеликі провінційні банки не мають змоги широко застосовувати метод портфельної диверсифікації, що призводить до підвищення ризиковості їх кредитних портфелів. Такі портфелі, сформовані насамперед за рахунок надання кредитів підприємствам малого бізнесу, а також споживчих кредитів, характеризуються вищим рівнем дохідності порівняно із середніми та великими банками. Портфельна диверсифікація допомагає збалансувати ризик і дохідність кредитного портфеля банку.

Метод диверсифікації слід застосовувати зважено та обережно, спираючись на статистичний аналіз і прогнозування, враховуючи можливості самого банку і, насамперед, рівень підготовки кадрів. Диверсифікація потребує професійного управління та глибокого знання ринку. Саме тому надмірна диверсифікація призводить не до зменшення, а до зростання кредитного ризику. Адже навіть великий банк не завжди має достатню кількість висококваліфікованих фахівців, котрі володіють глибокими знаннями в багатьох галузях економіки, знають специфіку різних географічних територій, мають практичний досвід роботи з різними категоріями позичальників.

Концентрація є поняттям, протилежним за економічним змістом диверсифікації. Концентрація кредитного портфеля означає зосередження кредитних операцій банку в певній галузі чи групі взаємопов'язаних галузей, на географічній території, або кредитування певних категорій клієнтів. Концентрація, як і диверсифікація, може бути галузева, географічна і портфельна.

Формуючи кредитний портфель, слід додержувати певного рівня концентрації, оскільки кожний банк працює в конкретному сегменті ринку і спеціалізується на обслуговуванні певної клієнтури. Водночас надмірна концентрація значно підвищує рівень кредитного ризику. Часто банки концентрують свої кредитні портфелі в найпопулярніших секторах економіки, таких як енергетика, нафтова та газова промисловість, інвестування нерухомості. Як показує міжнародний досвід, саме надмірна концентрація кредитного портфеля стала причиною погіршення фінансового стану та банкрутства ряду банків у розвинених країнах протягом 70 — 80-х років.

Визначення оптимального співвідношення між рівнями диверсифікації та концентрації кредитного портфеля банку є завданням, яке має вирішувати менеджмент кожного банку залежно від обраної стратегії, можливостей та конкретної економічної ситуації.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризиковими напрямками кредитування, такими як надання довгострокових позик, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо розмірів наданих позик. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального розміру кредитного портфеля, обмеження величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний розмір грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.

Перш ніж визначати ліміти кредитування, потрібно ідентифікувати основні сфери та фактори ризику. Для різних банків, окремих країн і регіонів ключові сфери ризику відрізнятимуться. З огляду на виявлені особливості керівництво банку встановлює ліміти кредитного портфеля.

Лімітування як метод зниження кредитного ризику широко застосовується у практиці як на рівні окремого комерційного банку, так і на рівні банківської системи в цілому. Менеджмент банку має визначати обмеження згідно з обраною кредитною політикою та з урахуванням конкретної ситуації. Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові ліміти, які здебільшого виражені у відносних величинах. Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Формування резервів є одним із методів зниження кредитного ризику на рівні банку, слугуючи для захисту вкладників, кредиторів та акціонерів. Одночасно резерви за кредитними операціями підвищують надійність і стабільність банківської системи в цілому.


Розділ 2. Дослідження механізму управління кредитною діяльністю в комерційному банку «Кредитпромбанк»


2.1 Дослідження та оцінювання управління ризиками кредитної діяльності банку


Аналіз кредитної діяльності банку передбачає вирішення таких завдань:

-                     визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів покриття фактичних і потенційних збитків;

-                     оцінка адекватності кредитного ризику сумі очікуваного прибутку;

-                     визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;

-                     визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів [24, с. 98-99].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Встановлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

Величина капіталу банку великою мірою впливає на загальний обсяг залучених і запозичених коштів, а отже, і на розмір кредитних ресурсів. Показник величини капіталу банку використовується під час встановлення лімітів та обмежень у процесі регулювання кредитної діяльності банків. Так, всі встановлені Національним банком України нормативи, пов'язані з кредитуванням, розраховуються у відношенні до капіталу банку. Отже, величина капіталу банку визначає обсяг і структуру його кредитного портфеля. Власний капітал ВАТ „Кредитпромбанк” з урахуванням фінансового результату 2009 року станом на кінець дня 31.12.2009р. склав 257 741 тис. грн., або 7,84% від сумарної валюти балансу Банку (нетто). За звітний рік він зріс на 98 908 тис. грн. або на 62,27%. (Додаток А).

Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та коштами. Банком кредити можуть надаватися виключно у межах наявних вільних коштів, а видача кредиту позичальнику повинна бути забезпечена заставою або іншою формою забезпечення у розмірі більше як 1,5 суми кредиту. Рішення про надання кредитів позичальникам, незалежно від розміру кредиту, приймається банком колегіальне більшістю голосів і оформляється протоколом.

У разі надання позичальникам "великих кредитів" (розмір яких перевищує 10% власного капіталу), банк повідомляє про це НБУ. Жоден з виданих великих кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банку. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку [5].

Банки можуть за попереднім дозволом Комісії Національного банку використовувати цінні папери власної емісії для забезпечення кредитів у розмірі до 20% загальної суми внеску акціонера (учасника) до статутного капіталу банку за умови дотримання банком усіх економічних нормативів протягом шести місяців поспіль. Дозвіл на використання банками ощадних сертифікатів власної емісії для забезпечення кредитів не потрібен [5].

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

З метою зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань. Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н7 не має перевищувати 25 відсотків.

(2.1)

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів. Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку. Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов’язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку. Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-кратний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) автоматично підвищуються: якщо перевищення становить не більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються, якщо перевищення більше ніж 50 відсотків, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються [5].

(2.2)

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9) установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно. Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов’язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н9 не має перевищувати 5 відсотків.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10) установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку. Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов’язань усіх інсайдерів перед банком і 100 відсотків суми позабалансових зобов’язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку. Нормативне значення нормативу Н10 не має перевищувати 30 відсотків.

У разі невиконання цих вимог Національний банк має застосовувати до банку та керівників банку жорсткі заходи впливу відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань застосування до банків заходів впливу за порушення вимог банківського законодавства [10, с. 208-209].

З огляду на те, що контроль за банківськими ризиками є одним з найважливіших факторів, які визначають прибутковість, ВАТ «Кредобанк» реалізує та постійно вдосконалює комплекс процедур з управління ризиками у відповідності з нормативними актами Національного банку України та з використанням пропозицій і рекомендацій Базельського Комітету щодо контролю за банківською діяльністю та інших міжнародних організацій.

Протягом 2008-2009 років ВАТ „ Кредитпромбанк” не порушував нормативів економічної діяльності, встановлених Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001р. № 368 і зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.09.2001р. за № 841/6032, зі змінами.

В умовах переходу до ринкової економіки в банківській сфері збільшується значення правильної оцінки ризику, який бере на себе банк, здійснюючи різні операції. Для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.

До методів, які знижують кредитний ризик, можна віднести:

-                     лімітування кредитів;

-                     диверсифікація кредитних вкладень;

-                     вивчення та оцінка кредитоспроможності позичальника;

-                     вимагання від клієнтів достатнього та якісного забезпечення за виданими кредитами;

-                     контроль та оперативність під час стягнення боргу;

-                     страхування кредитних операцій;

-                     видача кредитів на консорціумній основі;

-                     використання плаваючої процентної ставки;

-                     облік та врахування зовнішніх ризиків (ризик галузі, району, країни);

-                     використання теорії зважених ризиків [11, с. 407-408].

Якісна оцінка кредитного портфеля націлена насамперед на те, щоб максимально знизити ризик неповернення позики, що веде до значних втрат для банків і може призвести його до банкрутства. Для оцінки якості кредитного портфеля з погляду кредитного ризику застосовуються такі показники:

-                     коефіцієнт покриття класифікованих позик;

-                     питома вага зважених класифікованих позик;

-                     коефіцієнт проблемних позик;

-                     коефіцієнт збитковості позик.

Перелічені показники варто проаналізувати в динаміці, з’ясувати їх зміни, причини погіршення. Розрахунок цих коефіцієнтів допомагає виявити тенденції погіршення фінансового стану та визначити способи збільшення економічної ефективності кредитних операцій.

Коефіцієнт покриття класифікованих позик (Кп.кл.п) розраховується як відношення зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до власного капіталу (ВК):


 (2.3)


Цей показник комплексно характеризує якість кредитного портфеля з погляду ризику в сукупності з його захищеністю власним капіталом. Підвищення цього коефіцієнта в динаміці вважається негативним явищем та свідчить про підвищення ймовірності збитків у майбутньому [9, с. 167-168].

Коефіцієнт питомої ваги зважених класифікованих позик (Чк.п) розраховується як співвідношення зважених класифікованих позик (Пзв.кл) до загальної суми позик (П):


 (2.4)


Зважені класифіковані позики розраховуються множенням суми кредитів певної групи ризику на відповідний коефіцієнт.

Коефіцієнт несплачених позик (Кн.п) розраховується як співвідношення позик із простроченою виплатою відсотків та основної суми (Ппр) до загального обсягу позик (П):


 (2.5)


Цей коефіцієнт показує ту частину позик у портфелі банку, виплати за якими були невчасно погашені, та яка не була погашена в строк. У ВАТ „ Кредитпромбанк” на кінець 2008 року цей коефіцієнт становив 0,077, а на кінець 2009 року – 0,046. Коефіцієнт несплачених позик зменшився на 0,031, що свідчить про покращення кредитної діяльності банку, зниження кредитного ризику і збільшення прибутків від кредитної діяльності (Додаток Б).

Особливу увагу, як ми вже визначили раніше, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6 липня 2000 р. затверджено «Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків».

Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами. Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспектив його розвитку кредити відносять до таких категорій за ступенем ризику (рис. 2.3.).

Виходячи з погашення позичальником кредитної заборгованості за основним боргом та відсотків за нею погашення є:

-                     добрим — якщо заборгованість за кредитом та відсотки за ним сплачуються у встановлені строки, та за кредитом, пролонгованим один раз на строк не більше 90 днів;

-                     слабким — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та відсотками становить не більше 90 днів, чи заборгованість за кредитом, пролонгованим на строк понад 90 днів, якщо відсотки сплачуються;

-                     недостатнім — якщо термін прострочення заборгованості за кредитом та відсотками становить понад 90 днів, чи заборгованість за пролонгованим кредитом понад 90 днів та відсотки не сплачуються.


Рис. 2.3. Категорії кредитів за ступенем ризику [9, с. 144]


Відповідно до перелічених критеріїв кредитний портфель банків класифікується за такими групами (табл. 2.1)


Таблиця 2.1

Класифікація кредитного портфеля за групами

Фінансовий стан (клас)

Погашення заборгованості

Добре

Слабке

Недостатнє

А

стандартний

під контролем

субстандартний

Б

субстандартний

сумнівний

безнадійний

В

сумнівний

безнадійний

безнадійний

Г

безнадійний

безнадійний

безнадійний


На підставі класифікації позик комерційний банк створює резерв щодо кожної групи кредитів. Резерв має бути сформований у повному обсязі відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за групами ризику та встановленого рівня резерву з розподілом за видами валют (табл. 2.2).


Таблиця 2.2

Рівень резерву за групами кредитів

Групи кредитів

Рівень резерву (ступінь ризику),%

Стандартні кредити

0

Кредити під контролем

5

Субстандартні кредити

20

Сумнівні кредити

50

Безнадійні кредити

100

 

У випадках, коли після здійснення, відповідно до чинного законодавства, вичерпних заходів щодо стягнення, безнадійна заборгованість за кредитною операцією повністю не повернена, вона списується за рахунок спеціальних резервів. Питання списання безнадійної кредитної заборгованості підлягає розгляду і затвердженню Правлінням банку [6].

Рух резервів під заборгованість по кредитам на основі фінансової звітності ВАТ „ Кредитпромбанк” за 2008-2009 роки розглянуто в табл. 2.3.


Таблиця 2.3

Рух резервів під заборгованість за кредитами ВАТ „Кредитпромбанк” за 2008-2009 звітні роки (тис. грн.)

Рядок

Рух резервів

2008 рік

2009 рік

Відхилення, +/-

абсолютне


відносне, %

1

2

3

4

5

6

1.

Залишок на 1 січня

43 927

75 554

+31 627

+71,9

2.

Відрахування до резервів під:

55 955

60 414

+4 459

+8,0

2.1

нестандартну заборгованість

52 377

55 166

+2 789

+5,3

2.2

стандартну заборгованість

3 578

5 248

+1 670

+46,7

3.

Списання активів за рахунок резервів

2 553

1 907

-646

-25,3

4.

Зменшення резерву під:

21 775

40 973

+19 198

+88,2

4.1

нестандартну заборгованість

19 587

37 174

+17 587

+89,8

4.2

стандартну заборгованість

2 188

3 799

+1 611

+73,6

5.

Залишок на кінець дня 31 грудня

75 554

93 088

+17 534

+23,2


Отже, у 2009р. списано за рахунок сформованих резервів 26 кредитів на суму 1 907 тис. грн., що на 25,3% менше ніж у 2008 році. У 2009р. повернення попередньо списаних кредитів не було. Взагальному сума кредитних резервів у 2009 році збільшилися на 23,3% (на 17 534 тис. грн.). Також в 2009 році порівняно з 2008 роком у зв’язку із збільшенням кредитного портфеля ВАТ „ Кредитпромбанк” збільшилися відрахування до резервів на 8,0% (на 4 459 тис. грн.): під нестандартну заборгованість на 2 789 тис. грн. (на 5,3%) та під стандартну заборгованість на 1 670 тис. грн. (на 46,7%). Це свідчить про помірно ризикову кредитну політику банку так як відповідно до росту кредитного портфеля банк збільшує і суму резервів під заборгованість за кредитами [45].

Коефіцієнт несплачених позик зменшився на 0,031, що свідчить про покращення кредитної діяльності банку, зниження кредитного ризику і збільшення прибутків від кредитної діяльності [45].

Якість кредитного портфеля суттєво впливає на рівень ризиковості та надійності банку, тому саме кредитна діяльність підлягає регулюванню органами нагляду в багатьох країнах. Встановлені обмеження та нормативи, а також правила регулювання банківської діяльності відіграють важливу роль у процесі формування кредитного портфеля.

З метою захисту інтересів кредиторів і вкладників банків, кредитування позичальників здійснюється згідно з чинним законодавством України з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів діяльності комерційних банків та вимог щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів. Протягом звітного періоду ВАТ „Кредитпромбанк” не порушував нормативів економічної діяльності, встановлених Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні.

Комерційні банки зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, включаючи надані депозити, кредити іншим банкам, суб’єктам господарювання (овердрафт, ураховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), за наданими гарантіями та поручительствами

Отже, для банківської діяльності важливим є не уникнення ризику взагалі, а його передбачення та зниження до мінімального рівня, тобто застосування різних методів управління ризиками.


2.2 Ефективність управління кредитним портфелем банку


Аналіз кредитної діяльності банку доцільно починати з визначення місця, яке посідають кредитні операції в загальному обсязі активів банку, тобто необхідно дати загальну оцінку масштабів кредитної діяльності. Для цього розраховується коефіцієнт частки кредитів у загальних активах банку.

Він показує частку кредитних операцій у загальних активах банку і характеризує кредитну активність банку. Якщо даний коефіцієнт занадто високий, то це означає, що діяльність банку, можливо, недостатньо диверсифікована, що, у свою чергу, підвищує ризик у разі погіршення кредитного портфеля. Навпаки, коефіцієнт низький свідчить про те, що банк недостатньо використовує джерела фінансування у процесі формування прибуткових активів і тим самим обмежує свій прибутковий потенціал.

Банк, який занадто перевантажений позиками, має високий коефіцієнт частки позик у загальних активах. Показник понад 65% вважається високим. Ліквідні банки мають нижчий рівень цього коефіцієнта, але більшу частку коштів у короткострокових коштах грошового ринку та в інвестиційних цінних паперах, які, у свою чергу, можуть легко конвертуватися в грошові кошти, що потім можуть бути видані у формі позик.

У ВАТ „Кредитпромбанк” коефіцієнт частки кредитів у загальних активах на 31 грудня 2009 року становив 73% на 3% менше ніж на 31 грудня 2008 року. Це свідчить про досить високу кредитну активність банку, але занижену ліквідність (ДодатокА).

Станом на 31 грудня 2009 року, відповідно до фінансової звітності ВАТ „Кредобанк”, загальна сума прострочених кредитів становила 88 187 тис. грн.; сума резервів за цими кредитами становила 70 462 тис грн. (2005 р.: 105 902 тис. грн. та 82 076 тис. грн. відповідно). Станом на 31 грудня 2009 року концентрація кредитів ВАТ „Кредитпромбанк”, наданих десяти великим позичальникам, становила 253 056 тис. грн. (13% від загального кредитного портфелю) на 2% більше ніж на 31 грудня 2008 р. (2008 р.: 190 681 тис. грн. або 11%). По зазначених кредитах був створений резерв в сумі 25 087 тис. грн. (2008 р.: 11 399 тис. грн.) [45].

Завдяки ефективній роботі з покращення якості кредитного портфеля, сума витрат на формування резервів за активними операціями зменшилась з 39 557 тис. грн. у 2008р. до 15 875 тис. грн. у 2009р. (-59,87%).

Кредити надавалися таким типам клієнтів (табл. 2.4).


Таблиця 2.4

Кредити ВАТ „Кредитпромбанк” на 31 грудня 2005-2006 року за типами клієнтів (тис. грн.)

Рядок

Тип клієнтів

31.12.2008

Питома вага, %

31.12.2009

Питома вага, %

Відхилення, +/-

Темп зміни,%

Абсолютне

Відносне, %

1

Корпоративні клієнти

1 331 259

82,0

1 914 622

76,0

+583 363

-6,0

+44,0

2

Роздрібні клієнти

282 798

18,0

590 877

24,0

+308 079

+6,0

+108,0

3

Усього кредити клієнтам

1 614 057

100,0

2 505 499

100,0

+891 442

-

+55,0


Як бачимо з таблиці 2.4 взагальному кредити ВАТ „Кредитпромбанк” зросли на 55% (на 891 442 тис. грн.). Найбільше кредитів надається корпоративним клієнтам, 82% від всіх кредитів у 2008 році та 76% у 2009 році (у 2006 році їх питома вага зменшилася на 6%). А кредити роздрібним клієнтам збільшилися на 308 079 тис. грн. (питома вага зросла на 6%), їх темп зміни становив 108%.

Стратегічними бізнес-пріоритетами ВАТ „Кредитпромбанк” є такі сегменти фінансового ринку:

1). роздрібний сегмент, у тому числі:

-         обслуговування «масового клієнта»;

-         іпотека і фінансування нерухомості;

-         індивідуальне (private-banking) обслуговування через спеціалізовані канали продажу;

2). корпоративний сегмент, насамперед:

-         малі та середні підприємства;

-         підприємства, що здійснюють експортно-імпортну діяльність;

-         спільні україно-польські підприємства;

3). ринок небанківських фінансових послуг, у тому числі:

-         ризикове страхування та страхування життя;

-         лізингові операції;

-         недержавне пенсійне забезпечення.

Коефіцієнт захищеності позик (відношення резервів на покриття збитків за позиками до загальної суми позик) ВАТ „Кредитпромбанк” на 31.12.2009 р. становив 0,04, а на 31.12.2008 р. – 0,04. Це свідчить про те, що ступінь захищеності позик від можливих втрат знаходиться на досить доброму рівні (Додаток Б).

У кредитному портфелі ВАТ „Кредитпромбанк”, який аналізується, у 2009 році переважають кредити надані в поточну діяльність. Як бачимо з табл. 2.5 на 31.12.2009 р. питома вага іпотечних кредитів у кредитному портфелі банку зменшилася на 46% порівняно з 31.12.2008р. і становила 16%, а частка кредитів в поточну діяльність зросла на 35,5% і становила 60%. В загальному кредитний портфель збільшився на 55,5% (на 893 804 тис. грн.), а найбільше зросли кредити овердрафт - на 110% (на 33 923 тис. грн.), кредити в поточну діяльність - на 279% (на 1 105 829 тис. грн.) та кредити в інвестиційну діяльність - на 212% (на 363 121 тис. грн.). А іпотечні кредити, навпаки, зменшилися на 62,5% або на 625 134 тис. грн., враховані векселі на 15% або на 1 935 тис. грн. (Додаток Б).


Таблиця 2.5

Структура кредитного портфеля ВАТ „Кредитпромбанк” на 31 грудня 2008-2009 рр., тис. грн.

Показники

на 31.12.2008 р.

на 31.12.2009 р.

Відхилення (+, -)

Темп зміни, %

Сума, тис. грн.

Питома вага, %

Сума, тис. грн.

Питома вага, %

в сумі, тис. грн.

в питомій вазі, %

Кредитний портфель:

1 613 270

100,0

2 507 074

100

+893 804

-

+55,5

Кредити овердрафт

30 778

2,0

64 701

2,5

+33 923

+0,5

+110,0

Враховані векселі

12 579

1,0

10 644

0,5

-1935

-0,5

-15,0

Кредити в поточну діяльність

396 296

24,5

1 502 125

60,0

+1 105 829

+35,5

+279,0

Кредити в інвестиційну діяльність

171 000

10,5

534 121

21,0

+363 121

+10,5

+212,0

Іпотечні кредити

1 002 514

62,0

377 380

16,0

-625 134

-46,0

-62,5


Коефіцієнт покриття позик капіталом (відношення капіталу банку до загальної суми позик) на 31.12.2009 р. становив 0,10, а на 31.12.2008 р. – 0,10. Це вказує на те, що захищеність кредитів власним капіталом стабільна та знаходиться на одному рівні.

Аналіз галузевої структури кредитів дає змогу визначити галузеву диверсифікацію кредитів порівняно з попередньою звітною датою. Для цього розраховується питома вага вкладених в окремі галузі позик у цілому за короткостроковими та довгостроковими позиками, а також у динаміці.

Структурний аналіз проводиться для визначення надмірної концентрації кредитних операцій в одному сегменті, що підвищує ступінь кредитного ризику. Проте надмірна диверсифікація кредитного портфеля створює певні труднощі в управлінні позиковими операціями і може стати причиною банкрутства банку, тому зарубіжні комерційні банки визначають для себе межі вкладення ресурсів у певний сегмент, у тому числі застосовують метод лімітування. Ці межі враховують у своїй діяльності кредитний комітет та керівники вищого рівня [40, с. 414-415].

За даними фінансової звітності ВАТ „Кредитпромбанк” кредити надаються головним чином клієнтам, що здійснюють свою діяльність на території України в таких галузях економіки, як торгівля, роздрібні клієнти, промислове виробництво, сільське господарство та харчова промисловість, нерухомість та будівництво, сектор послуг, спорт та відпочинок, транспорт, фінансові послуги, тощо (рис. 2.4. та 2.5.).

В 2008 році найбільшу частку становили такі галузі економіки – торгівля (34%), роздрібні клієнти (18%), промислове виробництво (19%), сільське господарство та харчова промисловість (11%), тощо.


Рис. 2.4. Галузева структура кредитів ВАТ „Кредитпромбанк” на 31 грудня 2008 року


У 2009 році структура кредитів ВАТ „Кредитпромбанк” майже не змінилася. Зменшилася лише питома вага торгівлі до 30%, промислового виробництва до 14%, але зросла частка роздрібних клієнтів до 24%.


Рис. 2.5. Галузева структура кредитів ВАТ „ Кредитпромбанк ” на 31 грудня 2009 року


За даними фінансової звітності ВАТ „Кредитпромбанк” на 01.01.2008-2009 років кредитний портфель банку динамічно зростає, що свідчить про ефективну кредитну політику та динамічний розвиток банку вцілому.


Рис. 2.6. Динаміка росту кредитного портфеля ВАТ „Кредитпромбанк”, тис. грн.


Дохід за кредитними операціями на основі фінансової звітності за 2008-2009 роки ВАТ „Кредитпромбанк” у 2009 році зріс на 94 439 тис. грн. порівняно з 2008 роком. Дохідність кредитних вкладень (відношення доходу від кредитних операцій до середьої суми кредитних вкладень за досліджуваний період) у 2008 році і в 2009 році становила 0,11, що свідчить про стабільний дохід банку (Додаток Д).

Даний коефіцієнт є універсальним показником, він характеризує ефективність вкладень у кредитні операції і показує, скільки банк отримує доходів з кожної гривні, вкладеної саме в кредитні операції За умови ідеальної фінансової дисципліни позичальників, коли виконуються всі умови договорів і всі кредити та проценти за ними повертаються повністю, цей коефіцієнт дорівнюватиме середньозваженій процентній ставці за кредитами. Під час розрахунку даного коефіцієнта чисельник береться фактична сума отриманого доходу від процентів за кредитами. Для точнішого розрахунку вона може бути скоригована на суму втрат від списання безнадійних кредитів за аналізований період.

Отже, у ВАТ „Кредитпромбанк” коефіцієнт частки кредитів у загальних активах на 31 грудня 2009 року становив 73% на 3% менше ніж на 31 грудня 2008 року. Це свідчить про досить високу кредитну активність банку. Взагальному кредити ВАТ „Кредитпромбанк” зросли на 55% (на 891 442 тис. грн.). Найбільше кредитів надається корпоративним клієнтам, 82% від всіх кредитів у 2008 році та 76% у 2009 році (у 2009 році їх питома вага зменшилася на 6%). А кредити роздрібним клієнтам збільшилися на 308 079 тис. грн. (питома вага зросла на 6%), їх темп зміни становив 108%.

Завдяки ефективній роботі з покращення якості кредитного портфеля, сума витрат на формування резервів за активними операціями у звітному періоді зменшилась на 59,87%.

Коефіцієнт захищеності позик ВАТ „Кредитпромбанк” на 31.12.2009 р. становив 0,04, а на 31.12.2008р. – 0,04. Це свідчить про те, що ступінь захищеності позик від можливих втрат знаходиться на досить доброму рівні. Захищеність кредитів власним капіталом також стабільна та знаходиться на одному рівні.

У 2009 році структура кредитів ВАТ „Кредитпромбанк” майже не змінилася. Зменшилася лише питома вага торгівлі до 30%, промислового виробництва до 14%, але зросла частка роздрібних клієнтів до 24%.

Отже, кредитний портфель ВАТ „Кредитпромбанк” динамічно зростає в аналізованому періоді, що свідчить про ефективну кредитну політику та динамічний розвиток банку вцілому.


Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты