|
Рефераты Главная Программирование икомп-ры Психология Радиоэлектроника Аудит АХД экпред финансыпредприятий Банковское дело Биографии Биология и химия Биржевое дело Финансы деньги и налоги Философия Физика и энергетика Военная кафедра Ветеринария Валютные отношения География и экономическая география Геология гидрология игеодезия Государство и право Товароведение Транспорт Нотариат Архитектура Химия Гражданское право и процесс Графология Делопроизводство Деньги и кредит Новые и неперечисленные |
Валютні операції банку (на прикладі діяльності АКБ "Приватбанк")У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання (leads and lags від англ. випередження та відставання), який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дає змогу закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їхнього ринкового курсу і відповідно довгі позиції – до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать: – прискорення репатріації (повернення до своєї країни зза кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти; – прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу; – дострокова оплата послуг і товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів у разі очікування зниження курсу; – прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку та ін.; – регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту. Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються передусім законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У переважній більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається і можливість дострокової оплати, і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки та ін.) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів. В останньому випадку затримка платежу через зниження курсу буде виправдана лише тоді, коли зниження витрат на придбання валюти за новим курсом перекриє суму нарахованих штрафів. Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті становить різновид обліку векселів і полягає в перевідступі банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. Банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність цієї операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться з великими обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менш як 1 млн. дол. США) та з тривалим кредитом (на період від півроку до 5–7 років). Загальноприйнятою практикою є наявність гарантії третьої особи або аваль, а також здійснення серії регулярних платежів, які оформлені простими векселями. Форфейтинг може розглядатись як експортний факторинг і є, по суті, кредитуванням експортера. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, які мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс та ін. Добір платіжних вимог, що дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією. Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має низку обмежень і недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов'язаного зі зміною курсу валюти платежу впродовж дії форфейтингової угоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів. Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком для отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їхньому власнику, а також одержання комісійного доходу. Законодавство та правила валютного регулювання в окремих країнах можуть обмежувати можливості використання методу дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті, як це й відбувається у вітчизняній практиці. Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам і планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат. Вітчизняні банки змушені вдаватися до таких прийомів за браком необхідних умов для застосування сучасніших і досконаліших методів регулювання валютної позиції, таких, зокрема, як строкові валютні угоди. Друга група методів, пов'язана з хеджуванням валютного ризику, передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод за іноземною валютою, які дають змогу компенсувати можливі фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу. Хеджування здійснюють за допомогою проведення операцій з форвардними валютними контрактами, валютними ф'ючерсами та опціонами, валютними своп-контрактами, свопоціонами, а також різних їх комбінацій типу подвійний форвард, валютний своп. Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дає змогу банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій і застосовувати досконалі методи управління валютною позицією для зниження валютного ризику. Інструменти хеджування валютного ризику відрізняються за характеристиками та механізмами функціонування і докладно розглянуто в наступному розділі. Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність: – довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження; – коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу. 3.2 Перспективні напрямки валютних операцій в АКБ «Приватбанк» Згідно статті 47 (Банківські операції) Закону України «Про банки та банківську діяльність» [2], за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати такі валютні операції за дорученням клієнтів або від свого імені:– з інструментами грошового ринку; - з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках; – з фінансовими ф'ючерсами та опціонами; Проаналізуємо перспективні стратегії і технології операцій валютного хеджування с використанням похідних фінансових інструментів. А) Ф'ючерсні стратегії і хеджування за допомогою ф'ючерсних контрактів Спред – це стратегія, що складається в одночасній покупці і продажу ф'ючерсних контрактів. Інвестор та банкхеджер використовує її, коли думає, що різниця між цінами контрактів у майбутньому повинна змінитися. Хеджування – це страхування від несприятливої зміни ринкової кон'юнктури [39]. Недолік хеджування полягає в тім, що воно не дозволяє хеджеру скористатися сприятливим розвитком подій. Хеджування продажем ф'ючерсного контракту використовують для страхування від падіння ціни базисного активу, хеджування покупкою – від її підвищення. При неповному хеджуванні використовують коефіцієнт хеджування. Він розраховується на основі статистичних даних зміни цін розглянутого активу і ф'ючерсного контракту за попередні періоди часу. Тимчасові періоди вибираються рівними терміну хеджування. Найпростішими ф'ючерсними стратегіями є покупка або продаж ф'ючерсного контракту. Інвестор може також одночасно відкрити і коротку і довгу позиції по ф'ючерсних контрактах. Дана стратегія називається спред або стреддл. Інвестор прибігає до таких дій, коли думає, що різниця між цінами різних ф'ючерсних контрактів не відповідає ціні доставки або значенням, що звичайно спостерігаються. Формування спреда є менш ризикованою стратегією, ніж відкриття тільки довгої або короткої позиції. За допомогою спреда інвестор виключає ризик втрат, зв'язаних із загальним рівнем коливання цін, і розраховує отримати прибуток за рахунок цінових відхилень. Розрізняють часовий, міжвалютний спред і спред між ринками. Часовий спред складається в одночасній покупці і продажу ф'ючерсних контрактів на той самий актив з різними датами виконання. Ціль стратегії – отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів. Розрізняють спред «бика» і спред «ведмедя». Спред «бика» припускає довгу позицію по далекому і коротку – по ближньому контрактах. Спред «ведмедя» включає коротку позицію по далекому і довгу – за ближнім контрактом. Коли інвестор формує першу стратегію, то говорять, що він купує спред, коли другу – продає. Інвестор купить спред, якщо думає, що величина спреда повинна зрости; продасть спред. коли розраховує на його зменшення. Наступна стратегія поєднує одночасно три контракти і називається спред метелик. Вона включає спред бика і спред ведмедя. у яких середній ф'ючерсний контракт є загальним. Інвестор використовує дану стратегію, коли між середнім і крайнім контрактами не дотримується необхідна величина спреда, однак неясно, у яку сторону зміняться ф'ючерсні ціни. Міжвалютний спред складається у заключенні ф'ючерсних контрактів на різні, але взаємоконвертовані валюти з метою отримати прибуток від змін у співвідношенні цін контрактів. Якщо на різних біржах обертаються ф'ючерсні контракти на той самий базисний актив, то можна створити між ними спред при виникненні істотної різниці у ф'ючерсних цінах на даних біржах [39]. Існує хеджування продажем і покупкою ф'ючерсного контракту. Хеджування продажем контракту використовується для страхування від майбутнього падіння ціни на спотовому ринку, хеджування покупкою – від її підвищення. На практиці повне хеджування трапляється рідко, тому що терміни виконання ф'ючерсного контракту і здійснення спотової угоди можуть не збігатися. У результаті не буде повного збігу ф'ючерсної і спотової цін, і хеджер може одержати як деякий виграш, так і понести збитки, хоча по величині вони будуть менше, ніж у випадку відмовлення від страхування. Тому хеджер повинний прагнути звести до мінімуму час між закінченням хеджа і скінченням терміну ф'ючерсного контракту. Для хеджування варто вибирати ф'ючерсний контракт, що минає після здійснення спотової угоди. Хеджування за допомогою найближчого ф'ючерсного контракту називають спотхеджуванням. Відкривши позицію за ф'ючерсним контрактом, хеджер повинний оплачувати негативну варіаційну маржу, якщо кон'юнктура на ф'ючерсному ринку буде розвиватися для нього не в сприятливий бік. Чим більше часу залишається до терміну скінчення контракту, тим більше можливий розкид коливання ф'ючерсної ціни і відповідно негативна маржа. Щоб зменшити витрати фінансування позиції, доцільно хеджувати ризик шляхом послідовного виконання ряду короткострокових ф'ючерсних контрактів [39]. Наприклад, період хеджування складає три місяці. Хеджер спочатку відкриє позицію за контрактом, що минає через місяць. Перед його закінченням він закриє позицію за даним контрактом і відкриє позицію по наступному місячному контракті і по його закінченні переключиться на третій контракт. На біржі може бути відсутнім контракт на необхідний базисний актив. У такому випадку для страхування вибирається контракт на родинний актив. Дана техніка називається кроссхеджуванням. Б) Опціонні стратегії і хеджування за допомогою опціонних контрактів Опціонні контракти заключають як на біржовому, так і позабіржовому ринках. До 1973 р. у світовій практиці існувала тільки позабіржова торгівля опціонами. У 1973 р. утворена перша опціонна біржа – Чикагська Біржа Опціонів. Позабіржові контракти заключають за допомогою брокерів або дилерів. Контракти не є стандартними. Біржова торгівля опціонами організована по типу ф'ючерсної [39]. Її відмінна риса – сторони не знаходяться в однаковому положенні з погляду контрактних зобов'язань. Тому покупець опціону при відкритті позиції сплачує тільки премію. Продавець опціону зобов'язаний внести початкову маржу. При зміні поточного курсу базисного активу розмір маржі може мінятися, щоб забезпечити гарантії виконання опціону з боку продавця. При виконанні опціону розрахункова палата вибирає особу з протилежною позицією і пропонує йому здійснити дії відповідно до контракту. Біржові опціони є стандартними контрактами. Крім інших умов біржа також встановлює і ціну виконання опціонів. У процесі торгівлі узгоджується величина премії опціону. На той самий базисний актив біржа може одночасно кілька опціонних контрактів, що відрізняються друг від друга як ціною виконання, так і термінами витікання. Всі опціони одного виду, тобто колл або пута, на один базисний актив називають опціонним класом. Опціони одного класу з однаковою ціною виконання і датою витікання контракту утворять опціонну серію. Одним з важливих питань функціонування ринку опціонів є питання визначення величини премії або ціни опціонів. Розглянемо основні моменти даної проблематики на основі опціонів на акції. 1. Вартість американського і європейського опціонів колл до моменту витікання терміну дії контрактів Відповімо на запитання, скільки буде коштувати опціон колл безпосередньо перед витіканням терміну його дії. У цей момент його вартість може приймати тільки два значення. Якщо Р < X (де: Р – ціна спот акції в момент витікання опціону, X – ціна виконання), то премія дорівнює нулеві, оскільки покупка такого опціону не принесе інвесторові ніякого виграшу. Якщо Р > X, то премія складе Р – X, тобто дорівнює його внутрішньої вартості. При порушенні даної умови виникає можливість зробити арбітражну операцію. Безпосередньо перед витіканням терміну дії контрактів ціна опціону пута може приймати тільки два значення. Якщо Р? X, премія дорівнює нулеві. Якщо Р < X, вона складе X – Р. При порушенні останньої умови можна зробити арбітражну операцію. Верхня границя премії опціону колл у будь-який момент часу дії контракту не повинний бути більше ціни спот акції, тобто з? S, де: з – премія опціону колл, S – ціна спот акції. При порушенні даної умови інвестор може зробити арбітражну операцію: він купить акцію і випише на неї опціон. Ціна американського опціону пута в будь-який момент часу дії контракту не повинний бути більше ціни виконання, тобто X, де ра – ціна американського опціону пута. У противному випадку інвестор може дістати прибуток без ризику, продавши опціон. До моменту витікання терміну дії контракту європейський опціон пута повинний коштувати не більше ціни виконання. Тому в момент його придбання він повинний коштувати менше приведеної вартості ціни виконання. У противному випадку інвестор може дістати прибуток, виписавши опціон і розмістивши суму премії під відсоток без ризику на період дії контракту. Нижня границя премії американського і європейського опціонів колл на акції, по яких не виплачуються дивіденди, складає: (3.2) де: Т – період дії контракту, rf – ставка без ризику для періоду Т. Якщо дана умова не буде виповнюватися і премія опціону колл виявиться менше відзначеної величини, то виникне можливість здійснення арбітражної операції. Формула (3.2) показує перемінні, від яких залежить величина премії опціону колл, а саме: премія опціону колл тим більше, чим вище спотовая ціна акції (S), більше період часу до витікання контракту (T), більше ставка без ризику (rf) і менше ціна виконання (X). Премія опціону колл також залежить від величини стандартного відхилення ціни акції. Чим воно більше, тим більше імовірність того, що курс акції перевищить ціну виконання й опціон принесе прибуток. Тому, чим більше σ, тим дорожче опціон. Нижня границя премії європейського опціону пута на акції, по яких не виплачується дивіденд, дорівнює: (3.3) При порушенні даної умови відкриється можливість для здійснення арбітражної операції. Нижня границя американського опціону пута дорівнює: (3.4) Формула (3.4) показує перемінні, котрі впливають на величину премії опціону пута. Вона буде тим більше, чим більше ціна виконання (X), менше курс акції (S), менше ставка без ризику (rf).У відношенні перемінної (T) можна в загальному плані сказати, що чим більше часу залишається до витікання контракту, тим дорожче повинний коштувати опціон, тому що, чим більше часу, тим більше імовірності, що опціон принесе прибуток. Чим більше величина стандартного відхилення ціни акції, тим дорожче буде коштувати опціон. Найголовніша задача, яку необхідно вирішити інвесторові – це визначення ціни опціону. Дві найбільш відомі моделі визначення премії опціонів – це модель БлэкаШоулза і биноминальная модель (BOPM) Коксу, Росса і Рубинштейна. Модель Блэка Шоулза була разработна для оцінки вартості європейського опціону колл на акції, по яких не виплачуються дивіденди. Щоб використовувати дану формулу для оцінки вартості опціону на акції, по яких виплачуються дивіденди, у формулу були внесені деякі зміни. Формула Блэка Шоулза для оцінки дійсної вартості опціону має такий вигляд [39]: Vc = N(d1) Ps – E/eRT * N(d2), (3.5) де: d1 = [ln(Ps/E)+(R+0,5s2)T]/sÖT (3.6) d2 = [ln(Ps/E)+(R – 0,5s2)T]/sÖT = d1sÖT (3.7) де: Vc дійсна вартість опціону колл; Ps – поточна ринкова ціна базисного активу; Е – ціна виконання опціону; R – ставка, що безупинно нараховується, без ризику в розрахунку на рік; Т – час до витікання, представлений у частках у розрахунку на рік; s – ризик базисної звичайної акції, обмірюваний стандартним відхиленням прибутковості акції, представленої як відсоток, що безупинно нараховується, у розрахунку на рік. Варто звернути увагу на те, що E/eRT це вартість ціни виконання на базі відсотка, що безупинно нараховується. Величина ln(Ps/E) – це натуральний логарифм Ps/E. N(d1) і N(d2) позначають імовірності того, що при нормальному розподілі із середньої, рівної 0, і стандартним відхиленням, рівним 1, результат буде відповідно менше d1 і d2. У даній формулі ставка відсотка R і стандартне відхилення активу (передбачаються постійними величинами протягом усього часу дії опціону. Для полегшення підрахунків по даній формулі були розроблені таблиці значень N(d) для різних d. Формула Блэка Шоулза часто застосовується тими, хто намагається знайти ситуації, коли ринкова ціна опціону серйозно відрізняється від його дійсної ціни. Опціон, що продається по істотно більш низькій ціні, чим отримана по формулі, є кандидатом на покупку; і навпаки, – той, котрий продається по значно більш високій ціні, – кандидат на продаж. Слід зазначити, що в середині 80х років найбільш популярним стало використання опціонів для страхування портфеля (portfolio insurance). Використовують опціон пута на індекс, що дуже схожий на портфель інвестора. За допомогою опціонів інвестор може також страхуватися від росту або падіння ціни конкретного цікавлячого його активу. Якщо вкладник хеджирует свою позицію від росту ціни активу, йому варто купити опціон колл або продати опціон пута. В другому випадку інвестор страхується тільки на величину премії, отриманої від продажу опціону пута. в) Досвід використання фінансових інструментів валютних контрактів у діяльності АКБ «Приватбанк» у 2001–2002 роках при регулюванні валютної позиції забалансовими операціями хеджування3.3 ГЕП-менеджмент як сучасний метод контролю ризиків валютної позиції разночасових валютних активів та пасивів в АКБ «Приватбанк» ГЕП – менеджмент – це комплексний метод одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю, валютною позицією та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка (кредити та цінні папери) [32]. Регулюючи геп-розриви за рахунок оперативного запозичення коштів на міжбанківському ринку, включаючи механізми регулювання ліквідності, пропонуємі НБУ [1], банк наражається на проблеми відсоткового ризику, тобто ціна на короткострокові ресурси запозичень може суттєво знизити прибутковість банку, оскільки такі запозичення є додатковими витратами банку, які знижують рівень розрахункової процентної маржі між вартістю залучених коштів та доходами від їх розміщення в активні операції. Стратегія управління гепом має на меті при збереженні вимог по забезпеченню платоспроможності та ліквідності банку отримання підвищених прибутків і передбачає свідомий ризик банку, а тому характеризується як агресивніша. У разі реалізації ризику маржа банку знизиться, що буде зумовлено підвищенням ставок за від'ємного гепу або зниженням ставок за додатного гепу. У процесі реалізації стратегії управління гепом необхідно досягти відповідності між видом гепу (додатний чи від'ємний) та прогнозами зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Очевидно, запорукою успіху цієї стратегії є наявність надійного прогнозу (або можливість отримати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Якщо спрогнозувати зміну відсоткових ставок неможливо, наприклад, через нестабільність економіки або під час кризових періодів, набагато безпечнішою для банку буде стратегія фіксації спреду. Основними параметрами управління ГЕПом є строки та обсяги активів і зобов'язань банку. Узгодження строків розміщення активів і залучення зобов'язань – один із методів, з допомогою якого банк фіксує спред і нейтралізує ризик зміни відсоткової ставки. Припускається, що всі відсоткові ставки і за активними, і за пасивними операціями змінюються з однаковою швидкістю в одному напрямі. Це припущення пов'язане з концепцією «паралельного зсуву» кривої дохідності. Сутність прийомів комплексного управління активами та пасивами банку (УАП) полягає у встановленні співвідношень між строками залучення та розміщення однакових за обсягом коштів. Узгодження строків вхідних і вихідних фінансових потоків використовується менеджментом банків паралельно з іншими прийомами управління платоспроможністю, ліквідністю та відсотковим ризиком, оскільки на практиці узгодити всі позиції за строками та сумами майже неможливо. Показник гепу визначається як різниця між величиною чутливих активів і чутливих зобов'язань банку в кожному із зафіксованих інтервалів. Геп може бути додатним, якщо активи, чутливі до змін ставки, перевищують чутливі зобов'язання (FA(t) > FL(t)), або від'ємним, якщо чутливі зобов'язання перевищують чутливі активи (FA(t) < FL(t)). Збалансована позиція, коли чутливі активи та зобов'язання рівні між собою, означає нульовий геп. За нульового гепу маржа банку буде стабільною, незалежною від коливань відсоткових ставок, а відсотковий ризик – мінімальним. Проте одержати підвищений прибуток внаслідок сприятливої зміни відсоткових ставок на ринку за нульового гепу неможливо. І додатний, і від'ємний геп надають банку потенційну можливість отримати більшу маржу, ніж у разі нульового гепу. Для визначення співвідношення чутливих активів і зобов'язань банку використовують коефіцієнт гепу – FGAP (t), який обчислюється як відношення чутливих активів до чутливих зобов'язань. Якщо коефіцієнт гепу більший за одиницю, це означає, що геп додатний, якщо менший – геп від'ємний. Якщо коефіцієнт дорівнює одиниці, геп нульовий. Головна ідея управління гепом полягає в тому, що величина та вид (додатний або від'ємний) гепу мають відповідати прогнозам зміни відсоткових ставок. Правило управління гепом [38]: – якщо геп додатний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зростатиме і, навпаки, у разі їх зниження маржа зменшуватиметься; – якщо геп від'ємний, то зі зростанням відсоткових ставок маржа банку зменшуватиметься, а з їх зниженням – збільшуватиметься. Це означає, що для банку не так вже й важливо, як змінюються відсоткові ставки на ринку. Головне – щоб геп відповідав тому напряму руху ставок, який забезпечить підвищення прибутку, тобто був додатним за підвищення ставок і від'ємним – за їх зниження. Проте менеджменту банку потрібно пам'ятати, що потенційна можливість одержання додаткового прибутку супроводжується підвищеним рівнем відсоткового ризику. Якщо прогноз зміни ставок виявиться помилковим або не справдиться, то це може призвести до зниження прибутку і навіть до збитків. Отже, за наявності в банку додатного чи від'ємного гепу цілком реальною є і ймовірність одержання додаткових прибутків, і ймовірність фінансових втрат. Тому геп є мірою відсоткового ризику, на який наражається банк упродовж зафіксованого часового інтервалу. Незалежно від того, додатний чи від'ємний геп має банк, що більша абсолютна величина гепу, то вищий рівень відсоткового ризику бере на себе банк і то більше змінюється його маржа. Головне завдання менеджменту банку в процесі управління гепом – досягти відповідності між видом гепу та прогнозом зміни напряму, швидкості й рівня відсоткових ставок. Необхідною умовою управління гепом є наявність надійного прогнозу (або можливість одержати такий прогноз) і передбачуваність економічної ситуації. Метод гепу дає змогу банку зважено керувати співвідношенням обсягів активів і зобов'язань банку, проте на практиці виникає необхідність одночасного управління і обсягами, і строками фінансових потоків банку. Для цього застосовують метод кумулятивного гепу. За економічним змістом кумулятивний геп – це інтегральний показник, що відбиває рівень ризику відсоткових ставок, на який наражається банк упродовж розглянутого часового горизонту. Банк може управляти цим ризиком, встановлюючи ліміт кумулятивного гепу як максимально допустиму його величину та у відповіднюючи структуру чутливих активів і зобов'язань до установленого ліміту. Висновки Основна класифікація банківських валютних операцій спирається на функціональний принцип: – валютні операції по обслуговуванню міжнародних торговельних розрахунків; - валютні операції по обслуговуванню міжнародного руху капіталу; - валютні операції по обслуговуванню міжнародних депозитів та кредитів, а також фінансових допомог; - валютні неторгові операції по обслуговуванню міжнародних грошових потоків платежів юридичних та фізичних осіб; - операції по торгівлі валютою на національному та світовому міжбанківському та біржовому ринках; - валюто-обмінні операції з готівкою, чеками, пластиковими картками та банківськими металами; - ведення валютних рахунків юридичних та фізичних осіб; - ведення корреспондентських валютних рахунків комерційного банку в банках – нерезидентах (нострорахунки) та корреспондентських валютних рахунків банків-нерезидентів та резидентів в комерційному банку (лоро-рахунки); - валютні операції по залученню валютних депозитів фізичних та юридичних осіб; - валютні операції по розміщенню залучених валютних депозитів в кредитування фізичних та юридичних осіб; Валютні операції супроводжуються «Валютним ризиком» – ймовірністю виникнення можливих збитків унаслідок несприятливих змін курсів іноземних валют. Фактори, які впливають на ризик, можна розподілити на дві групи. 1. Фактори впливу на валютний ризик. а) Збільшують ризик: – коливання валютних курсів; – відкриті валютні позиції. б) Зменшують ризик: – ліміти позицій за валютами; – контроль за ризикам з боку керівництва; – використання методів хеджування. 2. Методами хеджування (страхування) валютного ризику є: – погодження надходжень і платежів (структурне балансування); – «валютні кошики» – набір валют, об'єднаних у певних пропорціях, тобто курс валюти стосовно певного набору інших валют; – методи короткострокового хеджування – поєднують форвардні, опціонні угоди та угоди «своп»; – методи довгострокового хеджування – фінансові ф'ючерси і дисконтування вимог у валюті (уступка права вимоги боргу в іноземній валюті замість негайно сплаченої суми банком у національній або іншій валюті). В дипломному проекті на базі АКБ «Приватбанк» виконані дослідження валютного ризику та інструментарію його зменшення як при застосуванні методології нормативного обмеження Національного банку України на розмір загальної валютної позиції банку, так і при методології детального дослідження валютної позиції банка на окремих короткострокових та довгострокових відрізках функціонування банку (повалютний ГЕП-менеджмент). Аналіз повалютної структури залучених коштів банків та клієнтів в пасивах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показав, що при виконанні нормативів загальної валютної позиції Н13 за рахунок позабалансової валютної позиції: а) залучені кошти банків – структурна частка залучених коштів в EUR знизилась з рівня 6,66% у 2005 році до рівня 4,40% у 2006 році; – структурна частка залучених коштів в USD знизилась з рівня 66,49% у 2005 році до рівня 63,6% у 2006 році; – структурна частка залучених коштів в RUB, знизилась з рівня 3,12% у 2005 році до рівня 2,97% у 2006 році; – зниження частки залучених валютних коштів виникло за рахунок підвищення структурної залучених коштів в національній валюті UAH, з рівня 23,73% у 2005 році до рівня 29,04% у 2006 році; б) залучені кошти клієнтів – структурна частка залучених коштів в EUR, знизилась з рівня 7,34% у 2005 році до рівня 4,03% у 2006 році; – структурна частка залучених коштів в USD, незначно знизилась з рівня 32,23% у 2005 році до рівня 32,05% у 2006 році; – структурна частка залучених коштів в RUB, незначно знизилась з рівня 0,28% у 2005 році до рівня 0,26% у 2006 році; – зниження частки валютних залучених коштів виникло за рахунок підвищення структурної частки залучених коштів в національній валюті UAH з рівня 60,32% у 2005 році до рівня 63,45% у 2006 році; Таким чином, структури залучених валютних коштів від банків та клієнтів, як і у 2005 році, на кінець 2006 року мають суттєві структурні різниці: - структурна частка залучених коштів в доларах США від клієнтів становить 32,0–32,2%, а від банків 63,6 – 66,5%; – структурна частка залучених коштів в національній валюті від клієнтів становить 60,3–63,4%, а від банків 23,7 – 29,0%; Аналіз повалютної структури кредитів банкам та клієнтам в активах АКБ «Приватбанк» станом на 31.12.2005 та 31.12.2006 показує, що при виконанні нормативів Н13 за рахунок забалансової валютної позиції: а) міжбанківське кредитування – структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 12,76% у 2005 році до рівня 3,85% у 2006 році; – структурна частка кредитів, наданих в USD, знизилась з рівня 68,36% у 2005 році до рівня 38,22% у 2006 році; – структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,51% у 2005 році до рівня 0,94% у 2006 році; – зниження частки валютних кредитів виникло за рахунок різкого підвищення структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 17,84% у 2005 році до рівня 56,06% у 2006 році; б) кредитування клієнтів – структурна частка кредитів, наданих в EUR, знизилась з рівня 1,95% у 2005 році до рівня 1,6% у 2006 році; – структурна частка кредитів, наданих в USD, підвищилась з рівня 32,8% у 2005 році до рівня 38,78% у 2006 році; – структурна частка кредитів, наданих в RUB, знизилась з рівня 1,3% у 2005 році до рівня 0,76% у 2006 році; – підвищення частки валютних кредитів виникло за рахунок зниження структурної частка кредитів, наданих в національній валюті UAH, з рівня 64,83% у 2005 році до рівня 57,98% у 2006 році; Таким чином, структури кредитного валютного портфелю банкам та клієнтам, які у 2005 році мали суттєву різницю, на кінець 2006 року практично вирівнялися, тобто основними показниками є: – кредити в національній валюті зайняли частку 56 –58%; – кредити в доларах США зайняли частку 38,2 – 38,8%; – кредити в євро зайняли частку 1,6 – 3,8%; Таким чином, для керування валютним ризиком і максимізації прибутку на збільшенні обсягів валютообмінних операцій, на ринку похідних цінних паперів АКБ «Приватбанк» у рамках законодавчих обмежень проводить позабалансові операції хеджування (термінових контрактів по обмеженню ризику відкритої довгої і короткої валютної позиції). Так, дослідження в дипломній роботі роботі показали: - у 2001 році позабалансове форвардне хеджування (форвардні контракти на продаж валютних активів) дозволило привести балансову «довгу» відкриту валютну позицію 43,2% у нормативну зону 29,92% (норма «довгої» валютної позиції – не більш 30%); - у 2002 році позабалансове форвардне й опціонне хеджування на міжнародних фондових ринках (покупка форвардно-опціонних контрактів на постачання валютних активів) дозволило привести балансову «коротку» відкриту валютну позицію 58,7% у нормативну зону 4,73% (норма по «короткій» валютній позиції – не більш 5%); Таким чином, в діяльності АКБ «Приватбанк» було практично доведено, що хеджування валютних ризиків ф'ючерсними й опціонними контрактами – могутній та перспективний засіб, однак воно вимагає законодавчого рішення по відміні заборони ф’ючерсних та опціонних валютних операцій в Україні та відкриттю ф'ючерсних і опціонних валютних бірж, які по законодавству України тимчасово заборонені. В дипломному дослідженні валютних операцій АКБ «Приватбанк» в якості удосконалення процесів регулювання валютного ризику був запропонований інструмент повалютного ГЕПменеджменту. Повалютний аналіз короткострокового та довгострокового ГЕПу в АКБ «Приватбанк» у 2005–2006 роках дозволив ідентифікувати наступні валютні ризики, які не виявляються традиційною методологіїю НБУ врахування загальної валютної позиції банку: 2005 рік (31.12.2005) 1. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31 дня: - по ВКВ – довга валютна позиція 22,43%(активи більше пасивів); - по НКВ – коротка валютна позиція 4,54%(пасиви більше активів); 2. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31 дня до 92 днів: - по ВКВ – коротка валютна позиція 3,42%(пасиви більше активів); - по НКВ – коротка валютна позиція 5,03%(пасиви більше активів); 3. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів: - по ВКВ – довга валютна позиція 2,53%(активи більше пасивів); - по НКВ – коротка валютна позиція 0,24%(пасиви більше активів); 4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів: - по ВКВ – коротка валютна позиція 64,72%(пасиви більше активів); - по НКВ – коротка валютна позиція 0,0%(пасиви більше активів); Тобто, без врахування позабалансових операцій з спотовими, форвардними контрактами на покупку валюти в АКБ «Приватбанк» (поява позабалансової довгої валютної позиції), якими він «знивелював» сумарну валютну позицію до нормативних рівнів, станом на 31.12.2005 року: а). Валютні активи вкладені в короткострокових термінах, при чому їх величина значно менше довгострокових валютних пасивів, тобто при поверненні довгострокових валютних пасивів (вкладів) стратегічно прогнозувалось зниження курсу ВКВ, яка була залучена на довгий термін та проконвертована в національну валюту. б). Це і було реалізовано в 1 кварталі 2006 року, коли курс долара США знизився з 5,29 грн./1 долар США до 5,05 грн./ 1 долар США. Виграш АКБ «Приватбанк» становить приблизно 150 млн. грн. за рахунок короткої довгострокової валютної позиції по ВКВ величиною в 1,47 млрд. грн. еквівалентом. 2006 рік (31.12.2006) 1. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю до 31 дня: - по ВКВ – коротка валютна позиція 17,5%(пасиви більше активів); - по НКВ – коротка валютна позиція 3,43%(пасиви більше активів); 2. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 31 дня до 92 днів: - по ВКВ – коротка валютна позиція 36,03%(пасиви більше активів); - по НКВ – довга валютна позиція 0,47%(пасиви більше активів); 3. За короткостроковими активами та пасивами тривалістю від 92 до 365 днів: - по ВКВ – довга валютна позиція 11,10%(активи більше пасивів); - по НКВ – коротка валютна позиція 0,0%(пасиви більше активів); 4. За довгостроковими активами та пасивами тривалістю більше 365 днів: - по ВКВ – довга валютна позиція 136,64%(пасиви більше активів); - по НКВ – довга валютна позиція 7,49%(пасиви більше активів); Тобто, без врахування позабалансових операцій з спотовими, форвардними контрактами на покупку валюти в АКБ «Приватбанк» (поява позабалансової довгої валютної позиції), якими він «знивелював» сумарну валютну позицію до нормативних рівнів, станом на 31.12.2006 року: 1. Валютні активи вкладені в довгострокових термінах, при чому їх величина значно більше короткострокових та довгострокових валютних пасивів, тобто при поверненні довгострокових валютних активів (кредитів) стратегічно прогнозується підвищення курсу ВКВ, яка була видана за рахунок конвертації національної валюти в ВКВ та видана у вигляді автомобільно-іпотечних кредитів в ВКВ. 2. Позабалансові валютні операції на продаж валюти дозволяють привести показник довгої валютної позиції в нормативний діапазон, при цьому АКБ «Приватбанк» повинен зайняти «жорстку» позицію недопущення зниження курсу долара (подальшої ревальвації, на якій він «виграв» у 2006 році). Практична цінність отриманих в результаті дипломного дослідження результатів полягає в пропозиції та обґрунтуванні доцільності застосування інструменту часового повалютого ГЕП-менеджменту для більш глибокого аналізу валютної позиції на різних короткострокових та довгострокових відрізках часу функціонування комерційного банку, що дає змогу більш об’єктивної ідентифікації величин та джерел валютних ризиків в діяльності банку. Список використаної літератури 1. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року №679XIV // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 1 грудня 2005 року №3163IV 2. ЗАКОН УКРАЇНИ «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 року №2121III // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом від 27 квітня 2007 року №997V3. Закон України «Про порядок виконання розрахунків в іноземній валюті» // №185/94ВР від 23.09.1994 (Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України станом на 5 лютого 2004 року №1454IV) 4. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15–93 // Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України та Господарським кодексом України від 23 лютого 2006 року №3509IV5. Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах // Постанова Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від від 26 червня 2006 року №236) 6. Інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні // Постанова Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року №368 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 19 лютого 2007 року №52)7. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України // Постанова Правління НБУ від 17.06.2004 №280 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Правління Національного банку України від 13 грудня 2006 року №457) 8. Інструкція про касові операції в банках України // Постанова Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року №337 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом від 2 квітня 2007 року №111)9. Інструкція про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України // Постанова Правління Національного банку України від 12 липня 2000 року №283 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 15 січня 2007 року №3)10. Інструкції про порядок організації та здійснення валютнообмінних операцій на території України // Постанова Правління Національного банку України від 12 грудня 2002 року №502 (Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Правління Національного банку України станом на 23 серпня 2006 року №337)11. Правила проведення
Торговельної сесії та здійснення окремих операцій, пов'язаних з
купівлеюпродажем іноземних валют та банківських металів // Постанова
Правління Національного банку України
|
|