Перші зародки філософських ідей починають проявлятися ще в надрах міфологічного осмислення дійсності. У Стародавньому Китаї міфологія була розвинена слабо. Стародавні китайці були для цього дуже практичними людьми. Однак все таки прояви філософського характеру зустрічаються вже у «П'ятикнижжі».

Філософія в Китаї виникає в кінці III періоду в історії Стародавнього Китаю і одержує свій найвищий розквіт в наступний період Чжаньго. Цей період «держав та царств, що змагаються» був також тим, що часто називають «золотим століттям китайської філософії». На ранніх етапах розвитку філософської думки на першому плані поставало позбавлене індивідуальності, узагальнене уявлення про світ, проте з часом все більше починають приділяти увагу проблемам людини, її життю.

При цьому в більшості шкіл переважала практична філософія, пов'язана з проблемами житейської мудрості, моральності, управління. Це майже цілком відноситься до конфуціанства, моїзму, легізму, погляди вчень яких були або слабкі, або запозичені з інших шкіл, наприклад з даосизму - самої філософічної з шести шкіл старокитайської філософії.

Основні школи давньоїкитайської філософії

Історія Стародавнього Китаю розпадається (не рахуючи неоліту) на шість періодів:

* Шан-Інь (18-12 ст. до н.е.);

* Чжоу - Західне Чжоу (12-8 ст. до н.е.);

* Чжоу - Східне Чжоу - Лего (тобто «окремі держави»);

* Чжоу - Східне Чжоу - Чжаньго (тобто «держави, що б'ються»);

* імперія Цинь (221-206 р. до н.е.);

* Хань (кінець 3 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.).

Філософських шкіл в Стародавньому Китаї було так багото, що самі китайці говорять про них як про «сто шкіл». Пізніше в «Історичних записках» Сима Цяня (2-1ст. до н.е.) наводиться перша класифікація шкіл Стародавньього Китаю. Там названо шість головних шкіл:

· «прихильники вчення про інь і ян»( натурфілософи);

· «школа служивих людей» (конфуціанство);

· «школа моїстів»;

· «школа номіналістів», «школа імен» (софісти);

· «школа законників» (легістів);

· «школа прихильників вчення про дао і де» (даосизм).

Школа Інь-Ян

Перша -- «Інь-Ян цзя», або школа «Інь-Ян», школа натурфілософів. Вона одержала свою назву від принципів Інь і Ян, які в китайській думці вважаються двома головними принципами космології. Інь -- жіноче начало, Ян -- чоловіче. Як вважають китайці, всі космічні явища є результат взаємодії і комбінацій Інь і Ян.

Інь і Ян одночасно є і протилежними, і взаємозв'язаними, вони обидва протистоять один одному і доповнюють один одного. Теорія Інь та Ян є своєрідною інтерпретацією матеріалістичного принципу єдності та боротьби протилежностей в основі всіх проявів навколишнього світу.

Взаємовідношення Інь--Ян були зображені у формі монади (ТАЙ ЦЗІ ТУ), на котрій білий колір відображає Ян, а чорний -Інь, протилежність і взаємозв'язок втілюються у кривій лінії, а здатність трансмутації один одного показана «точками - зародками» одного початку в другом.

Основні положення цієї теорії полягають в наступному:

· Протилежність Інь та Ян проявляється головним чином в здатності протистояти і контролювати один одного. Саме протистояння підтримує певний фізіологічний баланс, від якого багато чого залежить(наприклад, самопочуття людини);

· Взаємозалежність полягає в тісному зв'язку двох початків: без одного не можу існувати іншого, і навпаки;

· Інь та Ян постійно підтримують один одного, а не знаходяться у фіксованому стані;

· Нескінченна подільність Інь та Ян, адже будь-які прояви навколишнього середовища можуть бути нескінченно поділені на саме ці два початки.

Конфуцій. Конфуіанство

Друга школа -- «жу цзя», або «школа вчених». У західній літературі ця школа відома як конфуціанська, але ієрогліф жу дослівно означає «освічена людина», «вчена». Таким чином, західна назва частково вводить в оману, бо впускає те значення, що послідовники цієї школи є не тільки мислителями, але і вченими. Вони, перш за все, були вчителями стародавньої класики і тим самим, спадкоємцями стародавнього культурного надбання. Конфуцій, поза сумнівом, є лідируючою фігурою цієї школи, і з повним правом може вважатися її засновником. Проте, термін жу не тільки позначає «конфуціанський» або «конфуціанець», але має і більш широкий сенс.

Конфуціанці -- громадські діячі, у центрі уваги яких лежать взаємостосунки між людьми, проблеми виховання Культ минулого -- характерна риса всього старокитайського історичного світогляду. У давнину на дрібниці не звертали уваги и поводили себе гідно, відрізнялись прямотою, вчилися, щоб вдосконалюватися, уникали людей с грубими висловлюваннями и негарними манерами, уникали безладу. Ідеалізуючи стародавність, Конфуцій раціоналізує и вчення про моральність, думаючи, що він, воскрешаючи старе, створює нове. В уявленнях про небо і духів Конфуцій слідував традиціям. Піднебесся для нього -- вища сила. Воно стежить за справедливістю на землі, стоїть на варті соціальної нерівності.

Конфуціанська етика опирається на такі поняття, як «взаємність», «золота середина » і «людинолюбів», складаючи в цілому «правильний шлях», якому повинен був слідувати кожній, хто бажає жити в згоді сам з собою, з іншими людьми і самим світом, що означає -- жити щасливо. Тобто суть конфуціанства полягала в такому: нероби іншим так, як не хочеш, що робили з тобою.

Позитивне в конфуціанстві є те, що головний засіб управління народом полягає в силі прикладу і навіть в переконанні, а не в голом примусі.

Все населення країни ці філософи поділили на 4 категорії (свого роду, віддалений прообраз каст індуїстів):

1. Люди, що володіють мудрістю з народження;

2. Люди, які можуть придбати мудрість;

4. Люди, що насилу осягають учення;

5. Народ, який не в змозі навчитися мудрості або придбати знання.

«Виправлення імен» («чжень мін») -- кульмінація конфуціанського культу минулого. Кун Фу-цзи визнавав, що «все тече», і “час біжить не зупиняючись». И тим більше треба піклується про те, щоб в суспільстві все залишалося незмінним. Тому конфуціанське виправлення імен означало насправді не приведення суспільної свідомості у відповідність з суспільним буттям, що змінюється, а спробу привести речі у відповідність з їх минулим значенням.

Після смерті Конфуція його школа розпалася на вісім напрямів, серед яких особливо яскравими є Мен-цзи та Сюнь-цзи.

Мен-цзи та Сюнь-цзи

Учень онука Конфуція, Мен-цзи, ще більш підсилив вчення про піднебесся як безособову об'єктивну необхідність долі, що стоїть на варті добра. Нове у нього полягало в тому, що він побачив найбільш адекватне віддзеркалення волі піднебесся у волі народу. Пізнання доброї природи прирівнюється Мен-цзи до пізнання піднебесся. Немає кращого служіння піднебессю, чим відкриття в своїй душі початку добра і справедливості. Учивши про природну рівність людей, Мен-цзи, проте, виправдовував їх соціальну нерівність потребами розподілу праці.

Інший конфуціанець, Сюнь-цзи, ставив у центр уваги проблеми людини і суспільства. Його картина всесвіту - основа його етико-політичного вчення. Він позбавляв небо всіляких надприродних якостей. Усе у природі відбувається за законами самої природи. З постійності явищ природи Сюнь-цзи робить два важливі висновки. По-перше, ніщо не є таким, що «походить від духу». Те, що люди думають, що речі походять від духу, пояснюється тим, що вони бачать лише результат процесу, а не сам процес, вони не бачать, що здійснюється всередині. Не уявляючи собі цих невидимих внутрішніх змін, людина пов'язує явні зміни з діяльністю духу або самого неба. Другий висновок стосується волі піднебесся. Постійність неба, будучи зіставленою з непостійністю суспільного життя, говорить про те, що піднебесся не впливає і не може впливати на те, що відбувається з людьми.

Варто відзначити, що Сюнь-цзи на відміну від Мен-цзи вчив, що людина від природи зла. Отже, як бачимо, навіть в одному напрямку філософської течії вже є протистояння думок.

Вчення Сюнь-цзи про злу природу людини, про значення в переробці цієї природи держави і правителів, про необхідність однодумності було підхоплене школою «фа-цзя» (п'ята школа) і направлене проти самого конфуціанства. Матеріалістичні ж моменти світогляду Сюнь-цзи були забуті.

Моїзм

Третя школа -- «мо цзя», або моїстська школа. Вона відрізнялася згуртованою організацією і суворою дисципліною під керівництвом Мо-цзи. Її послідовники дійсно самі називали себе монетами.

Школа моїстов багато в чому відрізнялася від інших філософських шкіл Стародавнього Китаю. Мо-цзи залишився єдиним видатним її представником. Його філософія не зародила інших вчень. При Мо-цзи і пізніше школа була чітко побудованою воєнізованою організацією, що неухильно виконувала накази її голови (членами в більшості були, вихідці з прошарку бродячих воїнів).

Після смерті Мо-цзи школа розпалася на три угруповання--Сянфу-ши, Сянлі-ши, Денлін-ши, по прізвищах їх вождів, кожна з яких відкидала приналежність до Мо-цзи двох інших. У діяльності школи, не дивлячись на її нетривалість, виділяються два етапи -- ранній, коли Моїзм володів певним релігійним забарвленням, і пізній, коли він повністю від нього звільнився.

Моїсти вважали, що «небо - зразок для правителя. Зразком же піднебесся може служити завдяки своєму людинолюбству». Небо «бажає, щоб люди допомагали один одному, щоб сильні допомагали слабкому, щоб люди вчили один одного, щоб той, хто знає, вчив незнаючого, ділили б майно один одного. Піднебесся також бажає, щоб верхи проявили старанність в управлінні країною, щоб в Піднебесній панував порядок, а низи були старанні у справах». Отже, небо у них здатне “бажати” і “не бажати”, воно володіє волею. Більш того, піднебесся нагороджує і карає, і той, хто спонукає людей до зла, неодмінно понесе покарання.

Моисты отрицали конфуцианское предопределение. Небо ничего конкретно не предопределяет. Люди свободны. Небо только желает, чтобы люди любили друг друга.

У своїй позитивній програмі моїзм вимагав лише зміни методів управління, не зачіпав класових стосунків.

Моїсти відносилися до традиції критично, вибираючи звідти лише добре, хороше. Вони висміювали конфуціанців, що прирівнюючих чесноту дотриманню старизні, де було багато зла. Не фетишизували вони і закон. Закон -- підручний засіб управління, закони повинні погоджуватися з волею неба, тобто служити загальній любові.

Моїсти -- переконані противники війни. Вони проти вирішення політичних суперечок між державами військовими засобами. Воля неба вимагає, щоб держави любили один одного.

Моїстське вчення про знання демократичне. Джерело знання -- народ, його трудова, практична діяльність. Знання народа -- крітерій істини. Знання повинні мати практичну цінність, служити народові. Велике значення моїсти надавали вмінню вести міркування, логіці.

Мо-цзи був глибоко переконаний в істинності свого вчення, саме як міркування. Він говорив, що спроби інших шкіл спростувати його роздуми -- це все одно, що спроба розбити камінь яйцем. Можна перебити всі яйця в Піднебесній, але камінь не зруйнується.

Школа имен

Четверта школа -- «мін цзя», або «школа імен». Її послідовників цікавили відмінності і зв'язок між тим, що вони називали «іменами» і «фактами». головними представниками школи були Хуй Ши (4 ст. до н.е.) і Гунсунь Лун (4-3 ст. до н.е.).

Хуй Ши є автором парадоксів, покликаних продемонструвати подібність (або навіть тотожність) суті, що розрізняється в найменуванні, завдяки чому він вважається родоначальником течії, що затверджувала «збіг подібний і різний» (хе тун і).

Виходячи з того, що «вся пітьма речей і схожа, і різна», Хуй Ши ввів поняття "Велике єдине", яке "настільки велике, що не має нічого зовні", і "мале єдине", яке "настільки мало, що не має нічого усередині". Однак до нашого часу праці Хуй Ши не збереглись, залишились лише окремі вислови.

На відміну від Хуй Ши, трактат Гунсунь Луна, що носить його ім'я, зберігся до наших днів. Гунсунь Лун намагався побудувати «логіко-семантичну» теорию, поєднуючи логіку и граматику, котра покликана, «виправив імена и реалії, перетворити Піднебесну». Проголошений ще Конфуцієм ідеал однозначної відповідності «імен» і «реалій» зумовив появу знаменитої тези Гунсунь Луна: «Білий кінь не є кінь».

Подібно до Піднебесся, правитель не може бути «великодушний» до людей: Небо допускає стихійні лиха, правитель не обходиться без вживання покарань. Йому належить бути «безтурботним» і «замкнутим в собі», але одночасно «авторитетно-самовладним» і «просвітленим» відносно законодоцільної відповідності «імен» і «реалій».

У конфуціанській концепції «виправлення імен» відповідно порядку речей, в моїстській, орієнтованій на науку систематиці термінологічних дефініцій і в пов'язаних з судовою практикою, -- методологічних побудовах легізма, в даоській теорії знакового релятивізму і словесної невимовності істини. Сама ж школа имен акумулювала у вченнях своїх представників протологічну і "семіотичну" проблематику.

Легістська школа

П'ята школа -- «фа цзя», або легістська. Ієрогліф фа означає «правило», «закон». Школа бере початок від державних діячів, що затверджували, що хороше управління повинне бути засновано на затвердженому кодексі законів, а не на тих етичних нормах, про які говорили вчені.

Шан Ян -- це законник-практик. Що піднісся в середині 4 ст до н.е. в царстві Цинь як радник правителя цього царства. Шан Ян провів реформи, що увійшли до історії як «реформ Шан Яна». Була введена приватна власність на орні землі. В області управління затвердилася система кругової поруки і взаємних доноси.

Якщо раніше можна було управляти людьми, виходячи з чеснот, то тепер «необхідно перш за все мати закони покарання». Шан Ян відповідає конфуціанцям: «…Той, хто йде наперекір старовині, не обов'язково заслуговує на засудження», і «щоб принести користь державі, не обов'язково наслідувати старовині», адже «мудрий творить закони, а дурний обмежений ними; обдарований змінює ритуал, а нікчемний зв'язаний ритуалом».

Шан Ян заявляв, що «доброта і члюдинолюбіє --мати провини», що дійсна чеснота «веде своє походження від покарання» і що до такої чесноти можна прийти лише «шляхом страт і примирення справедливості з насильством» Щоб можна було наводити лад ще до того, як спалахнуть безлади необхідно:

1) мати в державі багато покарань і мало винагород;

2) карати жорстоко, вселяючи трепет;

3) жорстоко карати за дрібні злочини (наприклад, людина, що упустила по дорозі вуглинку, що горіла, карається смертю), тоді великим нізвідки буде взятися;

4) роз'єднувати людей взаємною підозрілістю, стеженням і доносами. Лише так, стверджував Шан Ян, може скластися «країна, де народ боїться державних законів і слухняний до війни», де «народ піде на смерть за правителя».

Період Цинь -- єдиний період в історії Китаю, коли була перервана традиція.

Даосизм

Шоста школа -- «дао-де цзя», або «школа шляху і благої сили». В основі метафізики її послідовників лежало поняття небуття (Дао, або шлях) і його концентрації в індивіді як природна чеснота людини (де). Термін переводиться як «чеснота», але краще перекладати його як «сила», яка прихована в будь-якій одиничній речі. Ця філософська течія пізніше здобула назву даосизм. Її засновником вважається старокитайський філософ Лао-цзи.

На противагу ідеалістам, що розглядали небо як сферу божественного розуму, прихильники Лао Цзи затверджували, що закону Дао підкоряється не тільки земля, але і небо. У вченні Лао Цзи знайшли своє віддзеркалення атомістичні уявлення про будову миру. Він вважав, що всі речі складаються з найдрібніших неподільних частинок - ци. А Дао (шлях) - основний закон буття, вічна зміна миру, незалежна ні від волі богів, ні від зусиль людей. Тому люди повинні підкорятися природному ходу подій, їх доля - не твориться сама, тобто пасивна. Свій ідеал Лао Цзи виражав в заклику до злиття з природою і повернення до минулого, мальованого їм в ідилічних тонах.

Даосизм був представлений великою кількістю сект, частково релігійного вчення, що значно розходилися в трактуванні. На більшість сект сильний вплив чинив буддизм. П'ять заповідей даосизму повністю повторюють заповіді для мирян в буддизмі. В список 10 чеснот разом з такими, як виконання обрядів, дотримання синового боргу, розведення тварин і рослин, входили також близькі до буддизму вимоги терпіння, любові, боротьби проти злих діянь, освіта дурнів.

Ця школа була однією з найпродуктивніших шкіл по відношенню до воєнних ідей.

Висновки

Історія становлення і розвитку філософії нерозривно пов'язана з класовою боротьбою в суспільстві, яка і відображає цю боротьбу. Протистояння філософських ідей відображало боротьбу різних класів в суспільстві, боротьбу між силами прогресу і реакцією, що чіплялися за все, що старе освячувало авторитетом традиції, непорушність і вічність свого панування. Зрештою зіткнення поглядів і точок зору виливалися в боротьбу двох основних напрямів у філософії - матеріалістичного і ідеалістичного

Антиподом конфуціанства була школа ранніх і пізніх моїстов. Моїзм не тільки був протилежним конфуціанству вченням, але й дещо висміював його (ритуальність). Їх погляди на пізнання були не лише узагальненням досягнень китайських думок V-III ст. до н.е. в області вивчення мислення і процесу пізнання, але вершиною досягнення китайської філософії в області гносеології і логіки аж до кінця XIX ст. Також погляди законників и конфуціанців щодо правителя и традицій дуже відрізнялися. Легізм був побудований на відношеннях суспільства та закону. Даоси найбільше прихилялися до війскових справ,ніж інші.

Джерела

1. Філософія. Навчальний посібник для студентів вузів/ Авторський колектив під керівництвом д-ра філ. наук, проф.Ю.В.Осічнюка, д-ра соціології, проф. В.С. Зубова.-К.: Фірма «Фіта», 1994

2. «Философский энциклопедический словарь» М.: «Советская энциклопедия» 1989 год.

3. http://uk.wikipedia.org/wiki/Категорія:Філософія_Китаю

4. http://www.mystic-chel.ru/~ancient-china/the-confucianism.htm

5. http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi1.html#2.3

6. Энциклопедия Кольера

7. «История китайской философии» под редакцией М. Л. Титаренко М.: «Прогресс» 1989 год.