Фінансові ресурси підприємства

Аналізуючи дані таблиці №2.1.4, можна сказати, що найбільшу питому вагу в поточних активах займає готова продукція. На початок року на її долю припадало 38,05% поточних активів, або 1000тис.грн. до кінця року абсолютна її сума збільшилась на 308тис.грн., також збільшилась її питома вага (на 7,11%), що свідчить про затовареність ринку збуту, високу собівартість виготовленої продукції, це призводить до замороження оборотних засобів, відсутність грошових коштів, що є негативним для ефективної діяльності підприємства.

Позитивним моментом в діяльності підприємства є збільшення маса грошових коштів на 47тис.грн., що збільшує коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємства; також збільшилась дебіторська заборгованість, яка в кінцевому випадку може перетворитися в готівку підприємства.

Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів.

Рівень самофінансування розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1.Коефіцієнт фінансової стійкості (Кс) - це співвідношення власних і запозичених коштів:

Коли розраховуємо коефіцієнт фінансової стійкості, то бачимо, що частка засобів, які підприємство може використовувати тривалий час на початку року становить 0,45, а на кінець року - 0,48, тобто вона збільшилась на 0,03, що свідчить про збільшення вартості коштів. Виходячи з того, що коефіцієнт фінансової стійкості на кінець звітного періоду більше ніж на початок, можна сказати, що фінансовий стан підприємства став стійкішим на 3%.

2.Коефіціент фінансової стабільності (фінансування) (Кф.ст.) :

,

Даний коефіцієнт показує співвідношення джерел фінансових ресурсів, тобто у скільки разів власні джерела перевищують запозичені кошти. Коефіцієнт фінансової стабільності поки що не виконує норматив (понад 1), але прямує до нього, хоча протягом року він був не змінним. І це вказує на те, що поки що підприємство не досить стабільне, так як не має достатню кількість власних коштів.

3.Коефіціент фінансового ризику (Кф.р):

Позитивною тенденцією для коефіцієнта фінансового ризику є його зменшення, яке в нашому випадку не відбулося, то це свідчить про залежність підприємства від зовнішніх кредиторів, але існує ймовірність до зменшення цього коефіцієнта.

4. Коефіцієнт фінансової залежності (Кф.з.):

,

Позитивною тенденцією для коефіцієнта фінансової залежності є його зростання, яке в нашому випадку це також не відбулося, то це свідчить про залежність підприємства від зовнішніх кредиторів.

5. Коефіцієнт незалежності (Кн):

Оскільки коефіцієнт фінансової залежності на кінець звітного періоду склав 0,35, а на початок - 0,36, це говорить про залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування і ймовірність ризику втрати самостійності.

6. Іншим показником, що характеризує використання власних коштів підприємства, є оборотний капітал, що визначається як різниця поточних витрат і короткострокових зобов'язань.

Для цього розраховується так називаний коефіцієнт маневреності.

Км показує, яка частина власного обороту капіталу знаходяться в обороті, тобто дозволяє вільно маневрувати цими засобами, а яка капіталізована. Значення Км зменшилось за рік, що не є добрим. Так як значення Км повинно бути високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства.

Проаналізувавши коефіцієнти фінансової стійкості підприємства та показники діяльності підприємства можна зробити такі висновки. Збільшення валюти балансу в загальному обсязі свідчить про посилення ділової активності підприємства, що підіймає рівень платоспроможності.

Власний капітал зменшився на 92 тис. грн. за рахунок зменшення іншого додаткового капіталу. Але відбулося скорочення непокритого збитку на 860 тис. грн.. Також відбулось зменшення поточних зобов'язань на 190 тис. грн. за рахунок покриття кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

Виходячи з того, що питома вага власних коштів повинна становити не менше 50%, можна зробити висновок, що підприємство залежить від залучених джерел фінансування, тобто його власники фінансують лише на 35%.

Зростання показника фінансової залежності також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.

В структурі власного капіталу відбулися зміни лише за двома статтями. Так, інший додатковий капітал зменшився на 952 тис. грн. , а непокритий збиток на - 860 тис. грн. Таким чином, загалом власний капітал зменшився на 92 тис. грн.

В свою чергу позиковий капітал збільшився на 173 тис. грн., що видно за таким статтями, як Довгострокові зобов'язання, Короткострокові кредити банків, Інші поточні зобов'язання.

В поточному періоді власний та залучений капітал було інвестовано в придбання нематеріальних активів, будівництво та купівлю виробничих запасів.

Залучення позикових коштів дозволяє підприємству оплатити термінові зобов'язання, а також є засобом розширення своєї діяльності. При цьому варто мати на увазі, що використання окремих видів позикових коштів (позички банку, позики, кредиторська заборгованість постачальникам і т.д.) мають для підприємства різноманітну вартість. У обов'язковому порядку відсотки за користування позиковими засобами виплачуються по позичках банку. Плата по банківських відсотках ставиться на собівартість продукції і на чистий прибуток.

2.2. Аналіз ефективності використання майна

Функціонування підприємства залежить від його спроможності приносити необхідний прибуток. При цьому варто мати на увазі, що керівництво підприємства має значну свободу в регулюванні розмірів фінансових результатів. Так, виходячи з прийнятої фінансової стратегії, підприємство має можливість збільшувати або зменшувати розмір балансового прибутку за рахунок вибору того або іншого способу оцінки майна, порядку його списання, установлення терміна використання і т.д.

До питань облікової політики, що визначає розмір фінансового результату діяльності підприємства, у першу чергу, ставляться такі:

- вибір способу нарахування амортизації основних засобів;

- вибір методу оцінки матеріалів, відпущених і витрачених на виробництво продукції, робіт, послуг;

- визначення способу нарахування зносу по малоцінним і предметах, що швидкозношуються, при їхній експлуатації;

- порядок віднесення на собівартість реалізованої продукції окремих видів витрат (шляхом безпосереднього їхнього списання на собівартість в міру уточнення витрат або за допомогою попереднього утворення резервів майбутніх витрат і платежів);

- склад витрат, віднесених безпосередньо на собівартість конкретного виду продукції;

- склад непрямих витрат і спосіб їхнього розподілу і ін.

Цілком зрозуміло, що підприємство, разом обравши той або інший засіб формування собівартості реалізованої продукції і прибутку, буде притримуватися його протягом усього звітного періоду (не менше року), а всі подальші зміни в обліковій політиці повинні мати вагомі підстави і неодмінно обговорюватися.

У цілому, результативність діяльності будь-якого підприємства може оцінюватися за допомогою абсолютних і відносних показників.

Існує і використовується система показників ефективності діяльності, серед них коефіцієнт рентабельності активів.

Рентабельність активів на початок звітного періоду становить 0,16 та на кінець звітного періоду - 0,15, а це значить, що підприємство з кожної вкладеної гривні в активи одержує 0,16 грн. на початок звітного періоду та 0,15 грн. на кінець звітного періоду. Також можна зробити висновок, що активи підприємства використовувались не ефективно.

У аналітичних цілях розраховується, як рентабельність усієї сукупності активів, так і рентабельність необоротного капіталу.

Рентабельність необоротних активів на початок звітного періоду становить 0,23 та на кінець звітного періоду - 0,22, а це значить, що підприємство з кожної вкладеної гривні в необоротні активи одержує 0,23 грн. на початок звітного періоду та 0,22 грн. на кінець звітного періоду. Також можна зробити висновок, що необоротні активи підприємства використовувались не ефективно.

Показник прибутку на вкладений капітал, названий також рентабельністю власного капіталу, визначається по формулі:

Показник рентабельності власного капіталу на початок звітного періоду становить 0,45, а на кінець - 0,41. А це значить, що з кожної гривні вкладеного власного капіталу підприємство отримує 0,45 грн. на початок звітного періоду, а на кінець звітного періоду - 0,41 грн.

Інший важливий коефіцієнт - рентабельність реалізованої продукції - (рентабельність продажів) розраховується по формулі:

На початок періоду з кожної гривні реалізованої продукції підприємство отримує 0,35 грн. прибутку, а на кінець - 0,26 грн. Скорочення попиту на продукцію підприємства призвело до зниження рентабельності, як це видно з розрахунку коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції.

Також зниження коефіцієнта рентабельності реалізованої продукції було викликано змінами в структурі реалізації, зниження індивідуальної рентабельності виробів, що входять у реалізовану продукцію.

Розділ 3. Удосконалення процесу управління власним капіталом на підприємстві

3.1. Шляхи удосконалення управління структурою капіталу

Поняття "структура капіталу" в найбільш загальному виді характеризується всіма закордонними та вітчизняними економістами як співвідношення всіх форм власних та позичених фінансових коштів, що використовуються підприємством в процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві основні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за рахунок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних пропорціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства.

Оптимальна структура капіталу являє собою співвідношення між зобов'язаннями та власним капіталом підприємства, яке збільшує величину власного капіталу підприємства і як наслідок - прибутки його акціонерів. Це співвідношення не є постійним, а змінюється з часом і під впливом певних факторів.

Оптимальну структуру капіталу кількісно визначити неможливо.

Однак керівництво підприємства може знати приблизне її значення, розраховане на підставі факторів впливу та власного практичного досвіду, яке максимально наближає планову структуру до оптимального значення.

Мета управління структурою капіталу - мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання - коефіцієнт фінансової незалежності? заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями? оборотність і рентабельність активів і власного капіталу).

2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості? кон'юнктура товарного і фінансового ринків? рівень прибутковості поточної діяльності підприємства? рівень податків, які сплачує підприємство? ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу.

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу.

Управління капіталом (пасивами балансу) здійснюється за допомогою оцінки його вартості.

Вартість капіталу відбиває ціну, яку підприємство сплачує за його залучення з різних джерел у відносному виразі.

Приймаючи рішення про застосування (залучення) будь-якого джерела (ресурсу), важливо оцінити вартість цього джерела. Вартість капіталу (cost
capital) - це відносна величина витрат на обслуговування складових капіталу. Окремі складові капіталу мають різну вартість. Ця вартість відображається у відносних величинах як процента ставка (річні проценти).

Концепція ціни капіталу являє собою одну з базових в теорії капіталу. Але вона не зводиться тільки до визначення процентів, які підприємство мусить сплатити власникам за використання їх капіталу. Ціна капіталу характеризує ту норму рентабельності, нижче розміру якої підприємство не повинно приймати будь-яких рішень інвестиційного характеру.

Вартість капіталу використовується як:

- вимірювач дохідності поточної діяльності підприємства?

- базовий критерій ефективності фінансових інвестицій?

- механізм управління структурою капіталу?

- критерій ефективності лізингових операцій (якщо вартість обслуговування лізингу перевищує ціну капіталу підприємства, то застосовувати фінансовий лізинг для підприємства невигідно)?

- вимірювання рівня ринкової ціни підприємства (ціна підприємства - це величина власного капіталу). Зниження ціни капіталу супроводжується зростанням ринкової вартості підприємства, і навпаки. (Цей взаємозв'язок чітко проявляється в діяльності акціонерного товариства. Якщо ціна акцій на фондовому ринку змінюється (піднімається - знижується), то змінюється і вартість капіталу товариства).

Узагальнюючим показником, що відображає мінімальну норму прибутку, яку отримують інвестори від своїх вкладень, є середньозважена вартість капіталу (СЗВК - WACC).

Для визначення СЗВК (WACC) застосовується формула:

;

де КВК - очікувана ставка вартості власного капіталу; КПК - очікувана ставка вартості позикового капіталу; ВК - сума власного капіталу; ПК - сума позикового капіталу; S - коефіцієнт ставки податку на прибуток

Обчислимо середньозважена вартість капіталу для ЗАТ «Вант»:

для 2005 р.

для 2006 р.

Структура капіталу на даному підприємстві складає 36% власних коштів та 64% залучених.

Завдання фінансового менеджера - слідкувати за оптимальним співвідношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволить піддержувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового лівереджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість із них зводиться до того, що доля залучених коштів в пасиві не повинна перевищувати 50%. Таким чином для даного підприємства є можливість додатково залучити кошти. Це дозволить зменшити середньозважену вартість капіталу.

3.2 Удосконалення управління нерозподіленим прибутком

Аналіз, проведений в ІІ розділі показав, що власний капітал підприємства формується переважно за рахунок нерозподіленого прибутку. В зв'язку з цим, доцільно розглянути схему розподілу та використання прибутку на ЗАТ «Вант», яку наведено на рис. 4, з метою вдосконалення системи управління нерозподіленим прибутком.

Рис.4. Схема розподілу і використання прибутку ЗАТ «Вант»

Порядок і напрями розподілу й використання прибутку визначаються підприємством самостійно й фіксуються у його фінансовій політиці. Сьогодні, створення фондів не є обов'язковим, тобто процес розподілу не пов'язаний із фондоутворенням.

При прийнятті рішень про розподіл чистого прибутку підприємство повинно знати оптимальне співвідношення у спрямуванні додаткових фінансових ресурсів на цілі виробничо-технічного розвитку, соціального розвитку, матеріального заохочення трудівників (акціонерів, пайовиків) і на інші цілі.

Чистий прибуток умовно поділяється на дві частини. Перша збільшує майно підприємства і бере участь у процесі нагромадження. При цьому не обов'язково весь прибуток, що спрямовується на нагромадження, використовується повністю. Залишок прибутку, невикористаний на поповнення активів підприємства, має важливе резервне значення й може бути використаний у наступні роки для покриття можливих збитків, фінансування різноманітних витрат. Такий прибуток носить назву нерозподіленого.

Прибуток, використаний на нагромадження й нерозподілений прибуток минулих років свідчить про фінансову стійкість підприємства, про наявність джерела для подальшого розвитку.

Друга частина прибутку характеризує ту його частку, яка використовується на нагромадження й споживання і називається розподіленим прибутком. За своєю економічною сутністю нерозподілений прибуток є однією з форм резерву власних фінансових ресурсів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток у наступному періоді.

Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) минулих років поряд із статутним (реєстрованим) капіталом та резервним (страховим) капіталом є складовими власних коштів (власного капіталу) підприємства. Як вже було відзначено, наявність достатнього обсягу власних коштів забезпечує розвиток підприємства, позитивно впливає на стан відносин розподілу між різними суб'єктами господарювання. Цей показник є одним із найважливіших при визначенні таких істотних ознак підприємства як забезпеченість коштами для функціонування підприємства, кредитоспроможність підприємства, його платоспроможність.

На відміну від статутного фонду (вкладу внеску), основними функціями якого є:

1) інвестування діяльності підприємства (це першочергове джерело формування майна підприємства);

2) регулювання відносин власності (розподіл майна, виробленої продукції, одержаного прибутку тощо);

3) управління підприємством (кількість голосів кожного учасника пропорційна (або дорівнює його внеску), нерозподілений прибуток - добровільний додатковий внесок виконує лише першу із зазначених функцій - інвестування. Його кошти можуть бути спрямовані на розвиток підприємства, закупівлю товарно-матеріальних цінностей, покриття збитків тощо.

Нерозподілений прибуток визначається як різниця між сумою одержаного у звітному році прибутку та сумою його використання протягом року на внутрішні й зовнішні цілі (тобто частка прибутку поточного року, що лишається не спожитою). Нерозподілений прибуток може перебувати у двох формах:

- власне нерозподіленого прибутку;

- створених відповідно до статуту підприємства спеціальних фондів (преміювання, надання допомоги, розвитку соціальної сфери тощо).

Наявність реінвестованого прибутку означає, що активи компанії були збільшені за рахунок операцій, за якими одержаний прибуток. Самий же нерозподілений прибуток дорівнює сумі прибутку компанії (з початку її надходження) за вирахуванням різноманітних збитків, сплати за дивідендами та прибутку, трансформованому в авансований капітал (суми, вкладені акціонерами у корпорацію). Прибуток вважається реінвестованим, якщо активи фірми у цілому збільшилися .

Однією з найдискусійніших проблем у сфері фінансового менеджменту є питання ефективності розподілу сформованого суб'єктами господарювання прибутку як джерела фінансового забезпечення різних за економічним змістом по-треб.

Без сумніву, визначальною складовою цього процесу є розподільчі грошові від-носини , характер впливу яких на виробництво цілком залежить від адекватності форм і методів системи розподілу та її організації інтересам держави, потребам суб'єктів господарювання й окремим працівникам.

Механізм розподілу чистого прибутку на сучасному етапі включає виплати власникам акцій дивідендів, спрямування прибутку до статутного капіталу та відрахування до резервного капіталу, все решта це нерозподілений прибуток ЗАТ «Вант».

Протягом 2004-2006 рр. підприємство не спрямовувало отриманий прибуток на виплати дивідендів, та на збільшення статутного капіталу. Саме тому на підприємстві необхідно приділити увагу саме цим напрямкам управління власним капіталом.

Висновок

Фінансові ресурси займають особливе місце в економічних відносинах. Їхня специфіка виявляється в тому, що вони завжди виступають у грошовій формі, мають розподільний характер і відбивають формування і використання різноманітних видів прибутків і нагромаджень суб'єктів господарської діяльності сфери матеріального виробництва, держави й учасників невиробничої сфери.

Фінанси підприємств, будучи частиною загальної системи фінансових відносин, відбивають процес утворення, розподілу і використання прибутків на підприємствах різноманітних галузей народного господарства і тісно пов'язані з підприємництвом, оскільки підприємство є формою підприємницької діяльності.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто початкового капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства. Конкретні засоби утворення статутного капіталу залежать від організаційно - правової форми підприємства.

Для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів підприємств потрібна виважена, довгострокова політика держави щодо розвитку підприємництва та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралася на інтереси основних суб'єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв'язанні соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення дохідності підприємств.

Список літератури:

1. Закон України «Про підприємство» від 25 листопада 1998 року.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затверджено на- казом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові резуль-тати», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87.

4. Азаренкова Р.М. Фінанси підприємства, 2000р., Київ, - 250с.

5. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / М.Г. Грещак, О.М. Гребешкова, О.С. Коцюба; За ред. М.Г. Грещака. -К.:КНЕУ, 2001

6. Ізмашова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000

7. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2000

8. Поддерьогін А.М. Фінанси підприємства, 2004р., Київ, - 550с.

9. Рогов Г.К. Фінанси підприємства. Навчальний посібник. - Миколаїв: УДМТУ, 2004, - 148с.

10. Фінансова діяльність підприємства: Підручник / Бандурка О.М. та ін. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 2002. - 384с.

Додатки

Додаток А.

БАЛАНС

тис. грн.

Продовження додатку А.

Додаток Б.

ЗВІТ ПРО ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ

І. Фінансові результати

ІІ. Елементи операційних витрат

Продовження Додатку Б

ІІІ. Розрахунок показників прибутковості акцій

Страницы: 1, 2