4. Залучення вітчизняного та іноземного капіталу в економіку країни в результаті створення механізму інвестування й розширення сфери впливу капіталу на економічні процеси.

Наступний сектор - валютний ринок, який є сферою економічних відносин, де здійснюється купівля-продаж іноземної валюти та цінних паперів в іноземній валюті на основі попиту і пропозиції.

Спільним між різними секторами фінансового ринку є те, що купівля особливого фінансового інструменту (товару) не означає його виходу із сфери обігу. Навпаки, всі вони є ліквідними, однак кожній групі інструментів прита-манний свій механізм і можливості ліквідності.

Зазначені три сектори фінансового ринку -- системоутворюючі. У межах кожного сектору можна виділити окремі сегменти. Так, наприклад, на ринку банківських кредитів залежно від строку можна виділити короткострокові по-зички, середньо- та довгострокові позички; залежно від позичальника -- споживчі позич-ки, позички суб'єктам господарювання, органам місцевої влади тощо. На ринку цінних паперів виділяють ринок акцій, облігацій (державних, корпора-тивних або місцевих).

Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фондовий ринок поділяють на пер-винний та вторинний ринки.

Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіта-лу в різні галузі економіки. Обов'язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів і інвестори.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в еко-номіку. Найважливішими рисами вторинного ринку є ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину опе-рацій на вторинному ринку становлять операції, пов'язані з перероз-поділом сфер впливу на ринку, та спекулятивні операції. Як прави-ло, вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

Вторинний ринок для деяких типів фінансових активів є досить обмеженим, для інших -- практично відсутнім. Для таких фінансо-вих активів, як акції, ф'ючерси та опціони, характерним є не тільки розвинений вторинний ринок, а й наявність спеціалізованих бірж для торгівлі цими активами. Вторинного ринку кредитів в Україні прак-тично немає. В країнах з розвиненою ринковою економікою вторин-ний ринок кредитів розвивається за рахунок впровадження фінан-совими посередниками інновацій на ринку інструментів позики, а саме внаслідок використання процедури сек'юритизації активів.

Розрізняють також організований та неорганізований ринок цінних паперів. Діяльність учасників на організованому ринку охоплює біржові операції та операції за допомогою торгово-інформаційних систем. Ішні операції належать до неорганізованого ринку цінних паперів.

Як вже зазначалося вище, наявність багатьох типів фінансових ринків пов'язана з існуванням різних підходів. Ми розглянемо найбільш поширені види структур фінансового ринку [32]:

1. За умовами передачі фінансових ресурсів в користування фі-нансовий ринок поділяють на ринок позикового і ринок акціонер-ного капіталу . На ринку позикового капіталу ресурси передають-ся на умовах позики на визначений термін та під процент за допо-могою боргових цінних паперів або кредитних інструментів. На рин-ку акціонерного капіталу кошти вкладаються на невизначений термін. При цьому інвестор отримує право на частину прибутку у вигляді дивіденду, право співвласності на активи підприємства і повністю поділяє підприємницькі ризики з іншими акціонерами підприємства.

2. За терміном обігу фінансових активів, що можуть бути в обігу на ринку, фінансовий ринок поділяють на грошовий ринок та ринок капіталів (див. рис. № 1.6.).

Рис. № 1.6. Класифікація фінансових ринків за терміном обігу фінансових

активів.

На ринку грошей здійснюється короткострокове інвестування коштів. На цьому ринку перебувають в обігу фінансові активи, термін обігу яких не перевищує одного року: короткострокові казначейські зобов'язання, ощадні та депозитні сертифікати, векселі, різні види короткострокових облігацій тощо. На ринку грошей корпорації за-лучають кошти для підтримки обігового капіталу в разі виникнення тимчасових короткострокових потреб у грошових коштах. Фінан-сові інститути, зокрема комерційні банки, залучають кошти на тако-му ринку для надання позичок іншим суб'єктам ринку та для під-тримки ліквідності на належному рівні. Короткострокові цінні па-пери на ринку грошей більш ліквідні і характеризуються меншим коливанням цін, ніж на ринку капіталів, тому здійснення інвестицій на грошовому ринку менш ризикове, ніж на ринку капіталів.

Ринок капіталів призначений для довгострокового інвестування коштів в основний капітал. На ринку капіталів надаються середньо-та довгострокові кредити, перебувають в обігу середньо- та довгостро-кові боргові цінні папери, а також інструменти власності -- акції, для яких термін обігу не встановлюється. Емітуючи акції та облігації, залучаючи банківські кредити, корпорації формують на ринку капі-талів фінансові ресурси, необхідні для модернізації і розширення виробництва, впровадження нових технологій, освоєння виробницт-ва нових видів продукції. Фізичні особи та будівельні організації за-лучають кошти для придбання та будівництва нерухомості. Фінан-сові інститути формують власні фінансові ресурси, які перебувають у їх використанні протягом усього періоду функціонування і забез-печують економічне зростання та економічну стабільність фінансо-вому інституту.

В цілому на ринку довгострокових запозичень держава, підприєм-ницькі структури і населення отримують за визначену плату в дов-гострокове або безстрокове користування фінансові ресурси інших учасників ринку. Ринок капіталів розвивається більшою мірою в країнах з досить визначеними та сприятливими економічними пер-спективами. Становлення ринку капіталів передбачає невисокі тем-пи інфляції, а також стабільність політичної та економічної ситу-ації в країні.

3. Залежно від місця, де відбувається торгівля фінансовими ак-тивами, розрізняють біржовий та позабіржовий ринки. Біржовий ринок пов'язують із поняттям біржі як особливий спосіб орга-нізованого ринку, що сприяє збільшенню мобільності капіталу та виявленню реальних ринкових цін активів. Біржовий ринок є пе-реважно вторинним ринком, оскільки на ньому в більшості випад-ків відбувається торгівля емітованими раніше фінансовими актива-ми. На позабіржовому ринку діють так звані торгово-інформаційні системи. Учасниками таких систем є фінансові посередники, які ма-ють змогу ознайомитись з попитом-пропозицією на фінансові ак-тиви та укласти угоди з тими посередниками, пропозиції яких їх зацікавлять.

На різних сегментах фінансового ринку біржовий та позабіржо-вий ринки відіграють різну роль. Так, на валютному ринку торгівля валютними ресурсами переважно зосереджується на позабіржовому міжбанківському ринку. На ринку цінних паперів як біржовий, так і позабіржовий ринки мають велике значення. Організаторами торгівлі на біржовому ринку цінних паперів виступають фондові та спе-ціалізовані біржі з торгівлі ф'ючерсними та опціонними контракта-ми. На позабіржовому ринку торгівля цінними паперами здійсню-ється через торговельно-інформаційні системи, які створюються тор-говцями цінними паперами відповідно до законодавства конкретної країни.

4. Якщо для класифікації взяти поняття глобальності, то можна здійснити поділ фінансових ринків на міжна-родні та національні. Останні, у свою чергу, можуть бути поділені на ринки резидентів та нерезидентів (див. рис. 1.7.).

Рис. № 1.7. Класифікація фінансових ринків за умовами емісії та меха-нізмом обігу фінансових активів

Ринок резидентів є ринком фінансових активів, емітованих ре-зидентами на національному ринку. Ринок нерезидентів -- це ри-нок, на якому нерезиденти емітують фінансові активи відповідно до законодавства певної країни. Ринки нерезидентів досить розвинені лише в окремих країнах, де державне регулювання сприяє розвитку таких ринків.

На міжнародному фінансовому ринку активи, емітовані поза юрис-дикцією будь-якої однієї країни, пропонуються інвесторам багатьох країн. Учасниками міжнародного ринку виступають уряди, центральні банки, фінансові інститути, великі промислові корпорації, а також міжнародні фінансові інститути та організації. Основними фінансо-вими інструментами, що мають обіг на міжнародному ринку, є єврокредити, єврооблігації, євро акції.

Існування на міжнародному ринку даних фінансових інструментів свідчить про розвиток відносин між його учасниками, які намагаються зробити фінансові відносини більш зручнішими та ефективнішими.

Фінансовий ринок на міжнародному рівні може бути як повністю сегментований, так і повністю інтегрований. Якщо ринок повністю сегментований, інвестор з однієї країни не може вкласти кошти в цінні папери в іншій країні. При цьому цінні папери одного ступеня ризику на різних ринках мають різну ставку доходу, що обумовлюється як сегментованістю ринків, так і різницею в курсах валют та відмінностями в системах оподаткування. В повністю інтегрованому ринку інвестор може інве-стувати кошти будь-де. При цьому цінні папери одного ступеня ри-зику забезпечують інвестору однаковий рівень доходу. Сьогодні фінан-сові ринки різного рівня і ринки різних фінансових інстру-ментів різною мірою інтегровані. В наслідок цього емітенти мають можли-вість щодо залучення більш дешевого капіталу поза місцевим рин-ком, а інвестори -- щодо вкладення коштів на ринках інших країн та на міжнародному ринку.

Постійний розвиток міжнародних ринків та інтеграційні проце-си сприяють розвитку світової економіки, оскільки дають можливість кращого розподілу фінансових ресурсів у світовому мас-штабі. Водночас вони роблять більш взаємозалежними економіки різних країн і зменшують можливості урядів країн в регулюванні процесів на національних фінансових ринках. Яким чином відбувається функціонування фінансових ринків інших країн, яким чином держава впливає на їх розвиток, які вади та переваги мають ці ринки ми розглянемо в наступному розділі.

1.3. ПРАКТИКА ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ РОЗВИНУТИХ КРАЇН

За останнє десятиріччя фінансові ринки багатьох країн, а особливо фондові, стали більше та активніше. Це пов'язано з розширенням обсягів міжнародної торгівлі і, як наслідок, зростанням міжнародних фінансових потоків. Американські ринки цінних паперів та в особливості Нью-Йоркська фондова біржа продовжують домінувати на світових фондових ринках. В Європі як і раніше лідерами є Лондонська, Паризька, Цюріхська фондові біржі. Яскравий представник ефективного функціонування фондового ринку Японії -Токійська фондова біржа. Нові ринки виникли у Тихоокеанському регіоні. У більшості країн Східної Європи ринки цінних паперів знаходяться у процесі становлення, а ринки Латинської Америки оживилися після декількох десятиліть.

Розглянемо більш детальніше, як відбувався розвиток цих ринків і як вони здійснюють свою діяльність на сьогоднішній день, які фінансові інструменти використовують і як відбувається регулювання цих ринків.

У 1792 році була створена Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange), яка зараз є найбільшою з обсягами цінних паперів та за значенням. ЇЇ основна задача полягає забезпечення діяльності самого ефективного ринку, на якому можна легко і швидко купувати і продавати акції найбільших корпорацій.

Члени біржі - брокери - ведуть за доручення інвесторів шести континентів торгівлю мільйонами акцій провідних акціонерних компаній світу. На біржі представлені акції біля 1600 корпорацій. Їх сукупна ринкова вартість оцінюється приблизно в 2 трлн. дол. - половина ВНП США. Необхідною умовою включення цінних паперів компанії до лістингу Нью-Йоркської фондової біржі є відповідність певному рівню чистих доходів, активів, обсяг продажу; її акції повинні належати широкому колу інвесторів. Згідно біржових стандартів умовою допуску до лістингу є згода фірми надати необхідну інформацію про керівний склад та акціонерів. Це робить інформаційне забезпечення ринку більш прозорим і дає можливість відповідним чином контролювати всі зміни. Для на біржі використовується повністю автоматизована система „Сток Уотч”, яка спостерігає за торгівельною активністю за всіма акціями, які котируються на біржі. Якщо під час торгівлі рух курсу акції або обсягів виходить за встановлені розміри, комп'ютер інформує біржових аналітиків. Тобто використання на даному ринку нових інформаційних та автоматичних систем дало можливість скоротити час на проведення контролю за діяльністю всіх учасників і вчасно вживати необхідні заходи для регулювання.

Всі акції в США є іменними інструментами. В більшості випадків вони емітуються в документальній формі у вигляді сертифікатів, на якому вказується ім'я власника. Передача прав власності на акції потребує перереєстрації прав власності в реєстрі акціонерів і виписки нового сертифікату. На біржі також ведеться торгівля облігаціями, опціонами та ф'ючерсами. Інвестори на біржі мають вибір серед 4000 видів облігацій - їх номінальна вартість перевищує 300 млрд. дол.

З 1966 року біржа ввела індекс звичайних цін з чотирма під індексами (за промисловістю, транспортом, комунальному господарству та фінансовій діяльності) для відображення загальної зміни курсів за всіма котируємими акціям. Якщо на певну дату індекс дорівнює 100,0, то це означає, що в цей день середній обсяг всіх котируємих звичайних акцій в два рази перевищує обсяг останнього робочого дня 1965 року. Використання цього індексу дозволяє спостерігати тенденцію розвитку фондового ринку і робити відповідний аналіз про покращення або погіршення стану ринку.

Одна з найбільших та найпопулярніших бірж в Європі - Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), яка програє за обсягами торгівлі Токійській фондовій біржі, Нью-Йоркській фондовій біржі. Офіційно була заснована в липні 1773 року під назвою Фондова біржа. В кінці 80-років 20 сторіччя вона змінила назву і стала Міжнародній фондовій біржею.

Якщо порівнювати термінологію британську та американську, то Лондонська біржа має свої специфічні особливості. Наприклад, американський термін „акція” (stock) в Великобританії означає цінний папір, який приносить фіксований дохід. Звичайні акції в США позначаються словом “common stock”, а в Англії - “ordinary shares”. Термін „угоди” в США позначається словом „trades”, а в Англії -“deals”. Американці вважають, що угоди з акціями некотируємих на біржі компаній проводяться на позабіржовому ринку. Для лондонців також існує „ринок акцій некотируємих компаній”, але в дійсності від є часткою біржі. Тобто фактично біржовий та позабіржовий ринки об'єднані в єдиний біржовий ринок.

На біржі введена система автоматизованих біржових котировок - „моніторна” система торгівлі на базі технології системи NASDAQ. Члени біржі отримали дозвіл на здійснення угод з котируємими акціями безпосередньо через комп'ютери. Тому прийшлось відмовитись від операційного залу біржі, за виключенням невеликої частини для опціонів. В даному випадку автоматизація біржі не тільки зробили її функціонування зручнішим для її членів, але й докорінним засобом змінили зовнішній вигляд.

Паризька фондова біржа є найбільшою серед сьома французьких фондових бірж. На неї припадає більше 90% всіх операцій, які здійснюються на фондовому ринку Франції. У 1989 році була ведена електронна система торгівлі Асоціації фондових брокерів, яка повністю замінила торги в залі біржі. У 2000 році відбулося об'єднання з біржами Брюсселя та Амстердама і створення єдиної біржі під назвою Euronext, яка стала найбільшою за обсягами торгів та величиною капіталізації. В 2001 році Euronext також придбала Лондонську міжнародну біржу фінансових ф'ючерсів та опціонів (LIFFE), а в 2002 році була приєднана Лісабонська фондова біржа.

Об'єднання декількох фінансових ринків і створення єдиної торгової системи з єдиними вимогами та правилами, свідчить про процес глобалізації, який останнім часом притаманний більшості країн. Повністю перевагу такого злиття відчути не вдалося за браком часу, але можливість виробити єдині стандарти та принципи дій на фінансовому ринку допоможуть його учасникам діяти більш ефективно.

Основу фондового ринку Швейцарії складали 3 фондові біржі, які були розташовані в Цюріху, Женеві та Базелі, а також чотири регіональні біржі. Найбільш активною виступала Цюріхська фондова біржа і питома вага валової торгівлі цінними паперами на неї складала до 70%. Починаючи з 1996 року торгівельні площадки Женеви та Базеля закрились і всі торги пересунулись до Швейцарської фондової біржі (м. Цюріх) з електронною системою ведення торгів.

Більшість інших європейських фондових ринків існує на протязі багатьох років. Деякі, наприклад голландські та бельгійські, відносно малі, але вони активні і в цілому вільні від державного втручання. Інші, наприклад, іспанський, італійський та французький фондові ринки, були примушені на протязі років боротися з урядом, який проводив політику жорсткого регулювання економіки і залишали обмежену кількість можливостей для вільного підприємництва. На сьогодні національні фондові біржі продовжують своє функціонування і виходячи з росту активів, будуть продовжувати свою діяльність. Введення електронних систем для проведення торгів посилило конкуренцію між біржами.

Датою створення Франкфуртської фондової біржі вважається 1585 рік, коли франкфуртські купці домовились використовувати фіксовані курси обміну різних грошових одиниць. У 1682 році були введені в дію перші необхідні правила і норми біржі, була сформована організаційна структура. До кінця 18 століття торгівля велась виключно монетами та векселями, тільки наприкінці 18 століття починається періодична торгівля облігаціями. За сукупністю цінних паперів Франкфуртська фондова біржа програє Лондонській. Більшість німецьких компаній не котирують свої акції на біржі, тільки банки за допомогою брокерів у торговому залі біржі активно займаються купівлею-продажем цінних паперів за дорученням своїх клієнтів. Хоча для найбільш ліквідних активів існує і постійний ринок, за деякими паперам котировки встановлюються один раз на день. Історія німецького ринку цінних паперів достатньо велика і ті норми та правила, які зараз існують на Франкфуртській біржі сформувались з врахуванням певного досвіду.

Амстердамська фондова біржа є однією з найстаріших бірж у світі та веде свою історію з початку 17 сторіччя. На сьогодні вона налічує біля 225 фондів нідерландських компаній та 270 іноземних фондів. Амстердам є також батьківщиною Європейської опціонної біржі, яка розпочала роботу в 1978 році.

Сучасна Амстердамська фондова біржа була організована Асоціацією по торгівлі цінними паперами, яка видала кодекс правил поведінки членів біржі та котировочних компаній. Всі операції з цінними паперами здійснюються через біржових маклерів, за виключенням випадків, коли торговець має дозвіл Міністерства фінансів на проведення торгівельної діяльності. Для того, щоб уникнути небажаного придбання акцій нідерландські компанії використовують такі заходи, як емісія привілейованих або пріоритетних акцій для окремих партнерів, обмеження кількості голосів або переміщення акцій до виборчого тресту.

Найбільш яскравим представником ефективної діяльності японського ринку цінних паперів виступає Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange). За звання найбільшої вона конкурує з Нью-Йоркською фондовою біржею. Наприклад, за обсягом торгівлі акціями, вона була першою на протязі декількох років.

Торгівельна практика відрізняється від тієї, яка застосовується на Нью-Йоркській фондовій біржі. Акції найбільших корпорацій котируються у першій секції і продаються у визначених місцях залу, які використовуються для наступних галузей: автомобілебудування, хімічна промисловість, будівництво та ін. Більше 1000 емісій припадає на котирувальний лист першої секції. Приблизно 150 найбільш ходових емісій акцій продаються и купуються шляхом підняття руки через систему публічних торгів. Це складає 60% всього обсягу Токійської фондової біржі. Інша частина емісії акцій в першій секції, а також біля 500 котируємих емісій у другій секції (головним чином нові та середні компанії) продаються та купуються через автоматизовану систему. Стандартна мінімальна одиниця торгівлі для всіх вітчизняних японських акцій складає 1000 акцій. Іноземні емісії можуть купуватися і продаватися по 100, 50 та 10 акцій в залежності від ціни.

За останній час загальне число зареєстрованих компаній на Токійській фондовій біржі не змінюється на протязі 10 років, а на Нью-Йоркській за цей час воно зросло на 44 %. Таку стабільність іноземні інвестори пов'язують з жорстокими умовами лістингу, тобто допуску цінних паперів до котирування. вважають, До того ж дотримання правил публікації обходиться дуже дорого. Такі вимоги з одного боку роблять ринок стабільним, бо проходження процедури лістингу автоматично виключає слабкі компанії з ринку, але з іншого - середні компанії з невеликим статутним капіталом не можуть вийти на такий ринок і розвити свій потенціал. Врегулювання цього питання відчула і біржа. У листопаді 1999 був створений новий ринок для венчурних копаній під назвою “Mothers” (Market of High Growth and Emerging Stocks) з дуже м'якими умовами критеріями лістингу для нових фірм.

Довга історія розвитку біржі спонукає до введення нових змін і покращення умов діяльності. Так планується признати за іноземними компаніями право продавати звіти на англійській мові та налагодити співпрацю з іншими азіатськими біржами для крос-реєстрації акцій.

На сьогодні спостерігається бум торгівлі цінними паперами через Інтернет (on-line Trading). У жовтні 1999 року з'явилися і почали діяти 3 брокерські фірми через Інтернет: “Monex Inc”, “E*Trade Japan KK” та “DLJ direct SFG Securities Inc.” Це спростило умови доступу на фінансовий ринок нових компаній.

На Токійській фондовій біржі існує також активний ринок торгівлі облігаціями, де основними інструментами є облігації держави Японії та ф'ючерсні контракти на ці облігації, які були введені у 1985 році. В 1988 році почалась торгівля ф'ючерсними контрактами на індекс цін Токійської фондової біржі (TOPIX), а на протязі наступних двох років додались опціони на ці ф'ючерсні контракти. Тобто, на відміну від США, найбільші японські ринки торгівлі акціями, борговими інструментами і фінансовими ф'ючерсами сконцентровані на одній біржі. Звісно, що контролювати великий, але майже єдиний фондовий ринок уряду легше.

В Японії існує ще 7 фондових бірж, найбільш поважні з яких розташовані в Осаці і Нагоє.

Швидкий ріст фондових ринків спостерігається в азіатських країнах, які розвиваються, особливо в Південно-Східної Азії. Крім ринків Японії активні біржі спостерігаються зокрема в Гонконгу, Тайбеє, Сінгапурі, Сеулі, Бангкоці, Джакарті та Бомбеї. Деякі з ринків займають провідне місце серед найбільших бірж світу за величиною. Лібералізація економіки країн Латинської Америки та Африки сприяла розширенню фондових ринків цих регіонів. З 1990-х років в більшості держав відбулося спрощення умов на купівлю акцій національних компаній іноземцями. Але в умовах глобалізації економіки інвесторами на цих ринках все частіше виступають фонди, які керуються американськими та європейськими інвестиційними банками та іншими фінансовими компаніями.

Торгівля цінними паперами в Гонконгу існує ще з кінця 19 сторіччя, але з 1969 року розпочався активний ріст даного фінансового ринку. З 1972 по 1986 роки з'явилися чотири фондові біржі: Hong Kong Stock Exchange, Far East Exchange, Kam Nagan Stock Exchange та Kowloon Stock Exchange. У 1986 році вони об'єднались і роботу розпочала вести єдина біржа Stock Exchange of Hong Kong (SEHK). Регулюванням фондового ринку займається державна комісія - Securities and Futures Commission (SFC), яка контролює всі процеси на ринку цінних паперів.

З початку свого існування Тайванський ринок був у значній міри закритий для зовнішніх інвесторів, для яких основними засобами участі залишались два фонду відкритого типу “Formosa Fund” і “Taipei Fund” та фонд закритого типу “Taiwan Fund”. Сьогодні цей ринок має репутацію самого спекулятивного ринку в Азії.

Про глобалізацію фондових ринків та фінансової системи Азії свідчить той факт, що п'ять азіатських інвестиційних компаній сформували першу в регіоні транснаціональну інтернет-трейдингову систему - електронна біржа Asia Stock Exchange Network. До її складу входять Aizawa Securities Ltd. (Японія), Capital Securities Corp. (Тайвань), Dongwon Securities (Южна Корея), Tai Fook Securities Group Ltd. та Asia Securities Group Ltd. (Гонконг). Ця система дозволила інвесторам, які працюють на ринках чотирьох різних країн здійснювати операції через єдиний канал інтерактивного доступу. Тобто процес об'єднання відбувається навіть у таких молодих фінансових ринків, як азіатські. І хоча ці ринки є досить специфічними і з початку створення були досить зактирі для зовнішніх інвесторів та компаній, але з часом виникла потреба у їх відкритості і створенні нових умов діяльності. Так введення інтернет-трейдингової системи і створення єдиної електронної біржі зробило ринок більш доступнішим для учасників, збільшило обсяги фінансових інструментів на ньому, але поряд з тим зробило контролювання ринку досить важким.

В Канаді існує декілька фондових бірж, але тільки три найбільші. Фінансовим центром Канади вважається Торонто. Це поєднує Канаду з США, Швейцарією, Австралією та Германією в якості країн, де політична столиця не є фінансовою. Офіційно ця біржа була відкрита у 1861 році. Для реєстрації цінних паперів на біржі необхідно, щоб вони відповідали жорстким вимогам в області стану фінансів. Учасниками біржової діяльності вважається більше 12000 компаній. Чотири мільйона канадців мають свої внески в питому вагу компаній, які керуються державою або у взаємних акціонерних фондах. Більше 70 фірм-членів біржі є власниками фондової біржі Торонто, забезпечуючи її діяльність. Ці фірми займаються купівлею-продажем цінних паперів, а брокери ще й надають консультації клієнтам або допомагають провести інвестиційні дослідження. Ефективним інструментом діяльності фондової біржі є загальний індекс, складений на підставі даних про прибуток 300 найбільших угод, які проведені на біржі. Зміни цього індексу свідчать про розвиток не тільки ринку Торонто, а й біржову діяльність в цілому в Канаді. Якщо цей індекс збільшується, то ціни на біржі зростають. Крім того, фондова біржа Торонто складає індекс „Торонто-35”, який відображає стан на 35 відомих канадських біржах.

Таким чином, сучасний досвід розвинених країн свідчить про те, що внаслідок ефективності комп'ютерних технологій та засобів зв'язку контакти між національними фондовими ринками стали інтенсивнішими. Збільшення кількості операцій на ринку призводе до збільшення масштабів угод і суттєвого зниження витрат. Використання різних біржових індексів дає можливість спостерігати тенденцію розвитку ринку і робити відповідний аналіз для майбутнього.

Український фінансовий ринок є досить відокремленим від інших фінансових ринків, і сьогодні тільки розпочинається його інтеграція в систему міжнародних фінансових ринків. Це пов'язано з відсутністю практики функціонування, тому що Україна стала незалежною державою відносно недавно і процес регулювання фінансового ринку розпочався після проголошення незалежності. Ми бачимо , що різні країни обрали різні шляхи розвитку і важко впевнено сказати який саме буде ефективним для України. В наступній главі ми розглянемо передумови і механізм становлення українського ринку цінних паперів, яки види фінансових інструментів використовуються на ньому, як проводиться регулювання ринку.

ГЛАВА 2. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ

2.1. ПЕРЕДУМОВИ І МЕХАНІЗМ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ

Одним із сегментів фінансового ринку виступає ринок цінних паперів або фондовий ринок. Це дуже важлива складова ринкової економіки. В Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, оборот цінних паперів стає однією з основних галузей фінансової сфери, без якої даремно сподіватися на нормальне функціонування складового механізму ринкової економіки. Реформування власності супроводжується структурною перебудовою народного господарства і зумовлює створення фондового ринку. В свою чергу, фондовий ринок сприяє закріпленню результатів цього реформування.

Початком становлення ринку цінних паперів України, можна вважати 1991 коли наша держава набула статусу суверенної та незалежної держави із підписанням Акту незалежності. Формування ринку починалося практично з нуля, тому що o6iг облігацій внутришніх позик колишнього Радянського Союзу ринком цінних паперів у повному розумінні цього поняття назвати важко.

Звичайно, історія розвитку поки що коротка, але в основних своїх характеристиках - як кількісних, так i якісних - український фондовий ринок сформувався.

До головних передумов становления українського ринку цінних паперів можна віднести [29]:

- політичне: проголошення Украною політичної незалежності, прийняття Декларації та в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні результатами всенародного референдуму;

- економічні: перехід Украни на шлях ринкових перетворень, створення певної законодавчої бази для проведения економічних реформ;

- соціальні: поява i розширення недержавного сектора господарювання, комерційних структур, насамперед комерційних банків.

На теоретичному рівні з самого початку існувало дві концепції укранського ринку цінних паперів. Згідно першою - ринок цінних паперів мав виникнути стихійно на первинному piвнi, а біржові торги мали розпочатися лише згодом. Тобто за основу бралася політика "вільного" ринку, поява ж фондової бipжi очікувалася в кращому випадку через кілька років, після остаточного завершения процесу приватизації.

Інша точка зору полягала в тому, що перехід до ринку в Україні можливий лише через роздержавлення власності. Цей процес мав проходити регульовано, під контролем держави з одночасним впровадженням механізму єдиної фондової біржі, який забезпечив би обмін приватизаційних паперів i продаж акцій корпоративних підприємств на відкритих торгах за конкурсом.

Процес приватизації став основою виникнення та розвитку первинного ринку акцій. Тільки потім почався розвиток біржового ринку цінних паперів. Основним завданням процесу приватизації було створення умов для формування та розвитку підприємницької діяльності. З цією метою відбувалося роздержавлення власності і пошук нових власників. Це обумовило створення нової форми господарювання - акціонерних товариств.

Процес приватизації триває і сьогодні. Для розвитку необхідні фінансові кошти, які можна залучити у виробництво за допомогою емісії цінних паперів. Тому кількість емітентів цінних паперів з кожним роком зростає. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, торговці цінними паперами у 1999 році здійснювали угоди з акціями 3895 емітентів, у 2000 - з 4814, у 2001 - 4254, у 2002 році - 4583 емітенти (див. рис. № 2.1.).

Рис. № 2.1. Кількісь емітентів за 1999-2002 роки

Діяльність національної фондової біржі повинна була бути чітко підпорядкована чинному законодавству. Саме вона повинна була, залишаючись некомерційною, безприбутковою, саморегульованою i незалежною від держави структурою, тісно взаємодіяти з державними органами влади. За ініціативою провідних комерційних банків, Міністерства фінансів та економічного відділу КМУ, які дотримувались концепції єдиної національної фондової біржі, ще на початку 1991 року розпочалась робота з створення Української фондової біржі і розробки нормативно-правової бази її діяльності. На її прикладі ми розглянемо розвиток вітчизняного фондового ринку.

Українська фондова біржа (УФБ) є старішою фондовою біржею України. Створена і зареєстрована КМУ восени 1991 року. Філії та брокерські контори працюють в ycix регіонах України. При бipжi був створений Центральний депозитарій цінних паперів i введена в дію система їх електронного обігу. В 1993 році УФБ виступила піонером грошової приватизації із застосуванням біржового механізму ціноутворення.

На сьогоднішній день Українська фондова біржа (УФБ) уявляє акціонерне товариство закритого типу, статутний фонд якого розподілений на 222 прості іменні акції, що розміщені виключно серед юридичних осіб. Має 5 філій на території України. В червні 1998 року отримала статус саморегульованої організації ринку цінних паперів. Відповідно до чинного законодавства України вона здійснює діяльність з організації торгівлі цінними паперами на підставі Свідоцтва про реєстрацію фондової біржі від 10 червня 2001 року та Ліцензії на право здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів від 23 липня 2001 року, виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Є членом Координаційної ради з питань функціонування ринку цінних паперів при Президентові України, Консультаційно-експертної ради при Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Виконавчого комітету Федерації Євро-Азіатських фондових бірж та Робочої групи з фондового ринку в Організації по економічній співпраці та розвитку (OECD).

Важливим питанням організації фондового ринку є його регулювання. В рамках єдиного фондового ринку країни, як правило, співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому фондовому ринку - фондовою бipжою, на позабіржовому - асоціаціями ділерів з цінних паперів.

В Україні функції інституту-регулятора на біржовому фондовому ринку виконують [21]: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР), а також в межах своїх повноважень Національний банк України (НБУ), Міністерство фінансів України (МФУ), Міністерство економіки України, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет, відповідні біржі та інші органи. А на позабіржовому - Українська асоціація інвестиційного бізнесу (УАІБ), ПФТС, Південно-українська торгова інформаційна система (ПТІС), Професійна асоціація реєстраторів та ділерів (ПАРД), Українська асоціація торговців цінними паперами та ряд інших асоціацій. Зазначені два сектори фондового ринку i відповідно дві системи інституційного регулювання доповнюють один одного. Проте між ними існують i певні розбіжності.

Особливість інституційно-правового регулювання фондового ринку полягає в тому, що воно ґрунтується, з одного боку, на законодавчих засадах i державному контролі, який обмежений певними рамками, з іншого - на принципах самоврядування. Як правило, інститути-регулятори здійснюють правове регулювання відносин у двох напрямках: внутрішнього устрою цих інститутів i рамках взаємодії між різними учасниками.

Так, в Україні до системи органів державно-правового регулювання фондового ринку України входить низка органів законодавчої, виконавчої, судової влади, а також тих, які не є органами законодавчої або виконавчої влади, але підзвітні ВРУ і мають право регулювати ринок цінних паперів. Icнyє певна сукупність законів та підзаконних актів України, в яких визначається компетенція конкретних органів держави та спеціально вповноважених органів щодо регулювання фінансового ринку ( див. додаток № 10). Основні законодавчі документи в цій сфері: Закони “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, ”Про банки та банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, “Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та ін. До того ж інститут-регулятор повинен виконувати свої регулятивні заходи з огляду на інтереси інших учасників фондового ринку з метою покращення їх функціонування. Ці законодавчі акти характеризують загальний аспект зовнішнього регулювання, тобто впровадження правил обов'язкових для всіх чи більшості учасників фондового ринку.

Поряд існує конкретний аспект регулювання - конкретні нормативні документи, які впорядковують окремі аспекти діяльності на ринку, наприклад, котирування цінних паперів, реєстрація емісії цінних паперів, ліцензування діяльності. Котирування цінних паперів на фондовій біржі є показником солідності емітента, підтверджує його репутацію i характеризує його як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють набагато суворіші i більш досконалі процедури допуску цінних паперів до котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які укладаються на 6ipжових торгах.Наприклад, для того, щоб Українська фондова біржа допустила цінні папери до торгів, емітент повинен відповідати наступним вимогам:

· існування емітента з часу його державної реєстрації - не меньше 3 років;

· мінімальна величина активів емітента повинна становити суму, еквівалентну 400'000 ЄВРО;

· мінімальний прибуток емітента за останній балансовий рік повинен становити суму, еквівалентну 80'000 ЄВРО, або мінімальний сумарний прибуток за останні три роки повинен становити суму, еквівалентну 220'000 ЄВРО (за умови, що кожен рік був прибутковим);

· кількість випущених емітентом-акціонерним товариством у обіг акцій - не менше 1'000'000 штук;

Страницы: 1, 2, 3, 4