Рефераты

Фінансовий стан сільськогосподарських формувань Тростянецького району Вінницької області, його оцінка та шляхи стабілізації в умовах ринкових відносин

Рис.3. Організаційна структура бухгалтерії в господарствах Тростянецького району Вінницької області

Облікова політика підприємствами визначається самостійно, згідно із Законом україни «про бухгалтеський облік і фінансову звітність в Україні». Облікова політика - це сокупність принципів і процедур, що використовуютяся підприємством для складання та подання фінансової звітності, тобто - це вибір самим підприємством певних і конкретних методик , форм і техніки вадення бухгалтерського обліку виходячи з чинних ормативних актів і особливостей діялбності підприємства. Наказ «Про облікову політику» подано в додатку - Б.

Важливою складовою бухгалтерського обліку є документообіг. Документообігом називається встановлений порядок і термін руху документів у прцесі їх використання згідно з методами бухгалтерського обліку від моменту складання або отримання від інших підприємств до передачі в архів. Виписка з графіку документообігу представлена в додатку - В.

На Рис.4 представимо схему бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою.

Рис.4 Схема бухгалтерського обліку за журнально-ордерною фрмою.

3.ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВ ТА ШЛЯХИ ЙОГО

ПОКРАЩЕННЯ

3.1 Осоновні показники оцінки фінансового стану

підприємства

Оцінка фінансового стану - це розгляд кожного показника, отриманого в результаті фінансового аналізу, з точки зору відповідності його фактичного рівня нормальному для певного підприємства рівню, ідентифікація чинників, які вплинули на величину показника і визначення необхідної величини показника на перспективу та способів її досягнення.

Оцінка фінансового стану підприємств здійснюється здебільшого на основі аналізу фінансових звітів. Основним джерелом інформації при аналізі фінансового стану є типові форми річної бухгалтерської звітності підприємств, зокрема: Баланс підприємства (ф. №1), Звіт про фінансові результати (ф. №2), Звіт про рух грошових коштів (ф. №3), Звіт про власний капітал (ф. №4), Примітки до річної фінансової звітності (ф. №5), іноді (наприклад, при обчисленні показників ринкової активності підприємства, для уточнення деяких показників ліквідності) залучаються також дані статистичної звітності, бірж, оперативна бухгалтерська інформація тощо.

У результаті аналізу фінансового стану підприємства отримують певні показники, необхідні для його оцінки, планування та підготовки оперативних управлінських рішень за всіма аспектами фінансової діяльності підприємства, тобто формується інформаційна система фінансового менеджменту, або фінансова інформація. Слід зазначити, що користувачами фінансової інформації є не тільки управлінський персонал підприємства та його засновники, а й інвестори (для вивчення ефективності використання ресурсів), банки (для оцінки умов кредитування і визначення ступеня ризику); постачальники (для своєчасного отримання платежів); потенційні санатори (при прийняті рішень про участь у фінансовому оздоровленні неспроможного боржника), податкові інспекції (для виконання плану надходження коштів до бюджету) та ін.

Аналіз фінансового стану підприємства найчастіше провадять за такими напрямами оцінки:

- майнового стану підприємства;

- ліквідності активів та платоспроможності підприємства;

- показників фінансової належності та структури капіталу;

- показників прибутковості та рентабельності підприємства;

- показників ділової активності;

- ринкової активності.

У методологічному аспекті на сьогодні в Україні фінансові аналітики можуть скористатися такими методиками оцінки фінансового стану підприємств:

- Методикою проведення поглибленого аналізу фінансово - господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 27.06.97 р. № 81;

- Методикою інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій, затвердженою наказом Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій від 23.02.98 р. № 22;

- Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, затвердженим Міністерством фінансів України, фондом державного майна України від 26.01.2001 р. № 49/121;

- Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дії з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затвердженими Міністерством економіки України від 17.01.2001 р. № 10;

- Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. № 279;

- Рекомендаціями щодо визначення фінансового стану позичальників, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 29.09.97 р. №323.

Зазначені нормативні документи висвітлюють загальні напрями аналізу та встановлюють основні методичні засади проведення поглибленого аналізу фінансового стану підприємств. Проте вони мають певні недоліки при застосуванні запропонованого порядку обчислення показників на практиці.

Отже, можна дійти висновку, що на сьогодні відсутня єдина методологія оцінки фінансового стану підприємств на основі форм річної звітності, складеними за національними стандартами бухгалтерського обліку. У зв'язку з цим актуальним буде вирішення спірних питань у галузі методології фінансового аналізу та оцінки фінансового стану.

Оцінка майнового стану

Здійснюючи оцінку майнового стану, підприємства згідно з деякими методиками проводять аналіз такого показника, як сума наявних у підприємства господарських коштів, що дорівнює валюті (підсумкові) балансу, в динаміці. Цей показник дає узагальнену оцінку вартості майна підприємства. В літературних джерелах найчастіше трапляється трактування зростання цього показника як свідчення про збільшення майнового потенціалу підприємства та визначення цього явища як позитивної тенденції. У Методиці проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану неплатоспроможних підприємств та організацій (п. 3.1) чітко визначено, що зменшення валюти балансу за звітний період свідчить про скорочення підприємством господарської діяльності, що призводить до його неплатоспроможності. На наш погляд, якщо з твердженням про збільшення майнового потенціалу підприємства при збільшенні в динаміці валюти балансу ще можна було б погодитись, то твердження, що це завжди характеризує його діяльність з позитивного боку, і, тим більше, що зменшення підсумку може призвести до його неплатоспроможності, навряд чи можна сприймати беззаперечно. Існують об'єктивні причини зменшення валюти балансу (повернення раніше отриманих позик, скорочення простроченої та звичайної дебіторської й кредиторської заборгованості тощо) при поліпшенні його структури. Для сільськогосподарських і переробних підприємств взагалі характерні сезонні коливання, і якщо проміжна звітність такого підприємства складатиметься щомісяця або щокварталу, то зменшення або збільшення суми господарських коштів підприємства свідчитиме лише про сезонну активність підприємства і в ніякому разі про зменшення його потенціалу, тим більше про зниження його платоспроможності.

Збільшення валюти балансу також не завжди характеризує підприємство позитивно: якщо воно досягнуто за рахунок збільшення, з одного боку, довгострокових і поточних зобов'язань, а з іншого - неліквідних активів, довгострокової та поточної дебіторської заборгованості, то це також навряд чи свідчитиме, що підприємство успішно функціонує. Тому, аналізуючи динаміку цього показника, не можна ігнорувати так званий вертикальний аналіз, який відображує структуру коштів підприємства та їх джерел. Тільки у взаємозв'язку з таким аналізом можна робити об'єктивні висновки щодо фінансового стану підприємства, діяльність якого аналізується.

При здійсненні оцінки майнового стану обчислюють такі показники: питома вага активної частини основних засобів; коефіцієнти зносу та придатності; коефіцієнти оновлення та вибуття.

Коефіцієнти зносу та придатності хара-ктеризують частку зношених основних засобів у загальній їх вартості та відображують частку вар-тості основних засобів, що залишилася до списан-ня в наступних періодах. Коефіцієнти доповнюють один одного, даючи в підсумку одиницю, тому не-доцільно обчислювати обидва показники. Ступінь зношеності основних засобів більш чітко характе-ризує показник зносу, який і слід обчислювати для оцінки стану необоротних активів. Проте ана-ліз одного цього показника не відображує реаль-ного стану основних засобів підприємства. Обов'язково, на нашу думку, слід також обчислю-вати показники оновлення та вибуття.

Коефіцієнти оновлення та вибуття ві-дображують, яку частину наявних на кінець звіт-ного періоду основних засобів становлять нові та яка частина цих засобів, з якими підприємство по-чало діяльність у звітному періоді, вибула через знос та з інших причин. Якщо в динаміці коефіці-єнт оновлення зростає, це є позитивною тенденці-єю. Важливо також, щоб коефіцієнт вибуття був меншим за коефіцієнт оновлення. Така ситуація свідчить про наявність нормальної інвестиційної політики на підприємстві.

Оцінка ліквідності активів та платоспроможності підприємства

У ході фінансового аналізу активи підприєм-ства та їх структура досліджуються з погляду участі їх як у виробництві, так і оцінки ліквід-ності їх.

Згідно з п.16 Концептуальних основ складан-ня та подання фінансових звітів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО) ін-формація щодо ліквідності та платоспро-можності є корисною для прогнозування спро-можності підприємства вчасно виконувати свої фінансові зобов'язання. Ліквідність стосується наявності грошових коштів у найближчому май-бутньому після виконання фінансових зо-бов'язань певного періоду, платоспроможність - наявності грошових коштів упродовж більшого періоду для вчасного виконання фінансових зо-бов'язань.

Ліквідність активів - це здатність окремих елементів активів трансформуватись у грошові кошти. Для оцінки залучається форма фінансової звітності - баланс, де статті активів розміщено за принципом зростання ліквідності зверху донизу.

Платоспроможність - це здатність підпри-ємства протягом певного періоду часу виконувати перед кредиторами зобов'язання, які виникають у результаті здійснення ним фінансово - господар-ської діяльності.

Здійснюючи оцінку ліквідності активів підпри-ємства та його платоспроможності, обчислюють ключові показники: величина чистих оборотних активів; коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності; коефіцієнт швидкої ліквідності; коефіцієнт абсолютної ліквідності; коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів; частка оборотних коштів в активах; частка запасів в поточних активах; частка оборотних активів у покритті запасів; з використан-ням балансу, складеного за П(С)БО 2.

Коефіцієнт поточної ліквідності дає уза-гальнену оцінку ліквідності активів, показуючи, скі-льки гривень поточних активів підприємства припа-дає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Логіка обчислення цього коефіцієнта полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Якщо поточні активи пе-ревищують поточні зобов'язання, підприємство мо-жна розглядати як таке, що успішно функціонує. В більшості літературних джерел визначено, що кое-фіцієнт покриття, більший за 2, свідчить про сприя-тливий стан ліквідності активів підприємства.

Слід зазначити, що таке нормативне значення коефіцієнта розраховано на основі зарубіжної ста-тистики. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підля-гають приватизації, визначено, що про сприятли-вий стан справ на вітчизняних підприємствах сві-дчить значення коефіцієнта покриття > 1. Вважаємо цілком прийнятною таку межу показника, оскільки за результатами проведених нами дослі-джень маємо значення показника 1-1,5 для під-приємств із стабільним фінансовим станом. Проте слід зауважити, що коефіцієнт покриття не є аб-солютним показником спроможності повернути борги, оскільки він характеризує лише наявність оборотних активів і не відображує їх якість.

Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідно-сті (в літературі має ще назву показник «кисло-тного тесту») на відміну від попереднього врахо-вує якість активів і є більш суворим показником лік-відності, оскільки при його розрахунку враховують найбільш ліквідні поточні активи (запаси не врахо-вуються). У літературі найчастіше визначають орієн-товне нижнє значення показника, що дорівнює 1. По-ложенням про порядок здійснення аналізу фінансово-го стану підприємств, що підлягають приватизації, нормативне значення коефіцієнта швидкої ліквідно-сті встановлено на рівні 0,6 - 0,8, проте ця оцінка має умовний характер. Аналізуючи динаміку цього коефіцієнта, слід звертати увагу на чинники, що зу-мовили його зміну. Так, якщо зростання коефіцієнта відбулося за рахунок збільшення розмірів дебіторсь-кої заборгованості, то це навряд чи характеризувати-ме діяльність підприємства позитивно. Тому динаміку цього показника слід розглядати лише в тісному взаємозв'язку з динамікою коефіцієнта абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності ха-рактеризує частину короткострокової заборговано-сті, яку підприємство має можливість погасити негайно. Він є найбільш жорстким критерієм ліквід-ності підприємства. Зростання цього показника характеризує підприємство з позитивного боку. Зарубіжними експертами визначено нижню межу показника, яка дорівнює 0.2. тобто вважають, що 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати можливість погасити в будь-який момент.

Проте за умови нормальної, стабільної роботи підприємства та якісного управління фінансами коефіцієнт абсолютної ліквідності може наближа-тися до нуля. Адже якщо підприємство залишає навіть 20 % грошових коштів від розміру коротко-строкової заборгованості, воно фактично вилучає їх зі свого обороту і, як наслідок, використовує свої оборотні активи менш ефективно, ніж його конкуренти. Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, значення коефіцієнта визначено > 0 за умови його збільшення в динаміці.

Наступні показники характеризують різні ас-пекти фінансового стану підприємства. Трактуван-ня автором змін цих коефіцієнтів у динаміці мало чим відрізняється від трактування їх у різноманіт-них літературних джерелах, але вважаємо за доці-льне подати методологію їх розрахунку в таблицях з використанням форм звітності, складених за на-ціональними положеннями (стандартами).

З позиції довгострокової перспективи фінан-сова стійкість підприємства характеризується структурою джерел коштів, ступенем залежності від зовнішніх інвесторів і кредиторів. Джерелами коштів підприємства є власний і позиковий капі-тал. Співвідношення між цими величинами дасть змогу оцінити довгострокову платоспроможність підприємства.

Оцінка показників фінансової незалежності та структури капіталу

Розраховують основні коефіцієнти такі як: коефіцієнт незалежності; коефіцієнт концентрації позикового капіталу; коефіцієнт фінансової залежності; коефіцієнт фінансової стабільності; коефіцієнт заборгованості; коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів; коефіцієнт структури залученого капіталу; коефіцієнт інвестування.

Для обчислення залучено дані балансу підпри-ємства та форми № 4.

Коефіцієнт незалежності визначає частку коштів власників підприємства в загальній сумі коштів, вкладених у його майно, та характеризує незалежність підприємства від позикових коштів. Чим вище значення цього показника, тим більш фінансове стійке, стабільне і незалежне від креди-торів підприємство. Слід зазначити, що значення показника > 0,5, яке визначено більшістю існую-чих методик, є цілком прийнятним для оцінки віт-чизняних підприємств.

Нормативне значення для коефіцієнта фінансової залежності <1; коефіцієнта фінансової стабільності ? >0,6; коефіцієнта маневреності власних коштів ? >0,3.

Оцінка показників ділової активності

Показники ділової активності дають змогу оціни-ти, наскільки ефективно підприємство використовує свої кошти. До цієї групи відносять показники обо-ротності, які мають велике значення для оцінки фінансового стану підприємства, оскільки швидкість обороту коштів, тобто швидкість перетворення їх на грошову форму, безпосередньо впливає на плато-спроможність підприємства. Зокрема такі показники: коефіцієнт оборотності активів; коефіцієнт оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості та інші.

Для аналізу використовують дані Балансу (ф. №1) та Звіту про фінансові результати (ф. № 2).

Хотілося б звернути увагу на те, що для обчис-лення коефіцієнтів оборотності активів, дебіторсь-кої та кредиторської заборгованості Положенням про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації, визна-чено для розрахунку брати в чисельнику показник чистого доходу. На нашу дум-ку, такий підхід до визначення показників не до-сконалий, оскільки контрагенти відвантажують та отримують продукцію (товари, послуги) за вартіс-тю з урахуванням непрямих податків, тому для отримання більш точної інформації про оборот-ність всього капіталу та заборгованості слід в чи-сельнику використовувати показник "дохід (виру-чка)" з урахуванням податку на додану вартість, акцизного збору та інших вирахувань з доходу. Динаміка для всіх коефіцієн-тів оборотності має зростати і, відповідно, трива-лість обороту в днях - скорочуватися.

Оцінка показників прибутковості

У процесі аналізу фінансового стану розрахо-вують також групу показників прибутковості: коефіцієнт рентабельності активів; коефіцієнт рентабельності реалізації; рівень сокупної рентабельності. При цьому досліджують процес формування і викорис-тання прибутку. Визначають, як змінюються про-тягом певного періоду значення валового та чисто-го прибутку, розглядають чинники, що призводять до зміни їх. Крім того, вивчають вплив на валовий та чистий прибуток таких показників, як дохід (виручка) від реалізації продукції, сума непрямих податків, собівартість реалізованої продукції, а також фінансові результати від операційної діяль-ності, надзвичайних доходів і витрат тощо.

При оцінці прибутковості (збитковості) підпри-ємства слід звернути особливу увагу на величину його збитків, які виникають внаслідок збільшення сумнівних (безнадійних) боргів, визнаних еконо-мічних санкцій у складі інших операційних ви-трат, крадіжок на виробництві та визначити, які заходи вживаються керівництвом щодо подолання цих негативних явищ.

Основні показники які використовуються при визначенні фінансового стану розглянемо в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Основні показники які використовуються при визначенні фінансового стану

Показники

2000 р.

2001 р.

2002 р.

2003 р.

В середньому за 2000-2003 роки.

2004 р.

Відхилення показника 2004 року від середнього за 2000-2003 роки.

+/-

%

Коефіцієнт зносу

0,43

0,39

0,44

0,44

0,42

0,47

0,05

12,0

Коефіцієнт покриття

1,76

1,70

1,29

1,73

1,62

1,73

0,11

6,8

Коефіцієнт швидкої ліквідності

0,56

0,38

0,39

0,44

0,44

0,34

-0,10

-22,7

Коефіцієнт абсолютної ліквідності

0,120

0,010

0,013

0,027

0,042

0,008

-0,034

-80,9

Коефіцієнт платоспрможності

0,81

0,79

0,71

0,76

0,76

0,76

-

-

Коефіцієнтфінансової стабільності

4,40

3,85

2,45

3,12

3,45

3,20

-0,25

-7,2

Коефіцієнт оборотності активів

0,30

0,32

0,32

0,35

0,32

0,47

0,15

46,8

Коефіцієнт сокупної рентабельності

21,2

2,70

-7,70

0,67

4,22

4,60

0,38

9,0

Як видно таблиці 3.1 з даних таблиці коефіцієнт зносу суттєво не змінився, але тенденція іде до підвищення, що є негативним явищем. В 2004 році даний показник становив 0,47 - це свідчить про те , що основні засоби віддали майже половину своєї вартості на засоби виробництва. В 2004 році в порівнянні з середнім значенням за 2000-2003 роки зріс на 12%.

Коефіцієнт покриття знаходиться на досить високому рівні. Це засвідчує те, що в підприємствах району достатньо ресурсів які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. В 2004 році даний показник становив 1,73, що на 6,8% більше за середнє значення за 2000-2003 роки.

Коефіцієнт швидкої ліквідності 2004 році становив 0,34 , що на 22,7% менше ніж за середнє значення за 2000-2003 роки. Він нижчий нормативного значення і відображає низькі платіжні можливості щодо погашення своїх поточних зобов'язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності знизився. В 2004 році він становив 0,008 , що 80,9% менше ніж за середнє значення за 2000-2004 роки. Це свідчить про те , що підприємства району не мають змоги розрахуватись за своїми боргами негайно.

Коефіцієнт платоспроможності - в 2004 році становив 0,76 і не змінився в порівнянні з середнім значенням за 2000-2003 роки. Це свідчить про високу частку власного капіталу в загальній сумі коштів авансованих у його діяльність.

Коефіцієнт оборотності активів в 2004 році становив 0,47, що на 46,8% більше ніж середнє значення за 2000-2003 роки. Це свідчить про те, що ефективність використання підприємствами усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їх залучення зростає.

Коефіцієнт фінансової стабільності зменшився на 7,2% в порівнянні з середнім значення за 2000-2003 роки. Це свідчить про те , що підприємства району мають низьку залежність від позикового капіталу.

Коефіцієнт сокупної рентабельності в 2004 році становив 4,6% , що на 9% більше за середнє значення за 2000-2003 роки. Це засвідчує про прибутковість діяльності підприємств Тростянецьког району.

Отже можна відмітити, що підприємства Тростянецького району мають задовільний фінансовий стан рпро що засвідчують наведені показники.

3.2 Джерела формування фінансових ресурсів підприємств Тростянецького району Вінницької області.

Фінансові ресурси - це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні засоби підприємства. Вони характеризують фінансовий потенціал, тобто можливості підприємства у проведенні витрат з метою отримання доходу. Фінансові ресурси класифікуються за такими ознаками: за кругообігом, за використанням, за правом власності.

Фінансові ресурси мають створити передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання, що визначає конкурентноспроможність підприємств на ринку. Виграє той, хто зуміє залучити більше ресурсів з найменшими затратами.

Стабільний розвиток підприємства потребує достатнього і своєчасного ресурсного забезпечення . Визначальне місце в його структурі займає фінансове забезпечення, оновою якого є фінансові ресурси. Оскільки сільськогосподарське виробництво має переважно сезонний характер нормальне функціонування галузі вимагає раціонального і обґрунтованого співвідношення між власними та залученими коштами. На сучасному етапі основними видами фінансування підприємств є зовнішні та внутрішні.

Джерела формування фінансових ресурсів:

1 внутрішні

виручка від реалізації продукції, товарів, робіт,послуг,активів; амортизаційні відрахування; нерозподілений прибуток; внески акціонерів у статутний капітал; надходження від фінансових та нереалізаційних операцій; перерозподіл від галузевих структур; дивіденди та відсотки за фінансивими вкладами;

2 зовнішні

А) залучені

бюджетне фінансування; емісія акцій; поглинання та злиття підприємств; страхові відшкодування; благодійні внески; іноземні інвестиції;

Б) позичені

кредити; кредиторська заборгованість; позички; випуск облігацій; лізинг; векселі.

У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів. Амортизаційні відрахування являють собою специфічний вид цільових фінансових ресурсів. У кругообігу коштів вони відображають перенесену на готову продукцію вартість основних засобів, їх знос у процесі експлуатації. З цих позицій - це витрати підприємства в даному виробничому циклі. Водночас у вилучені від реалізації ця сума розглядається як цільовий дохід, який призначений для простого відтворення основних засобів. За економічною суттю амортизаційні відрахування мають забезпечити просте відтворення основних засобів.

Амортизаційні відрахування, як фінансові ресурси підприємства, окремо не формується, а знаходяться на поточному рахунку, куди вони надходять у складі виручки від реалізації. їх виділення проводиться на підставі обліку на окремому бухгалтерському рахунку.

Оборотні кошти являють собою ту частину фінансових ресурсів, яка постійно перебуває в обігу. По-перше, вони спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів. По-друге, частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції. По-третє, до них належать залишки грошових коштів підприємства.

Оборотні кошти також призначенні для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

До фінансових ресурсів підприємства належать також бюджетні асигнування.

Бюджетні асигнування можуть надаватися підприємством у таких формах:

- бюджетні інвестиції, що являють собою виділення коштів на розвиток виробництва, насамперед у вигляді капітальних вкладень. Вони спрямовуються у пріоритетні галузі і проекти, які визначають розвиток економіки країни в цілому;

- бюджетні кредити - виступають формою фінансової допомоги підприємствам у разі тяжкого фінансового стану. Вони відрізняються від банківських порівняно невисоким рівнем процентних ставок;

- державні дотації - це виділення коштів з бюджету на покриття збитків підприємств, як правило у тому випадку, коли збитковість є наслідком певної політики держави, наприклад, цінової;

- державні субсидії - це виділення коштів з бюджету на вирішення певних завдань у рамках різного роду державних програм.

Кредити характеризують фінансові ресурси, які тимчасово знаходяться у розпорядженні підприємств. Однак, незважаючи на це, вони всигають забезпечити певні потреби.

Прибуток є формою фінансових ресурсів прирощенні (зароблені) підприємством в результаті його господарської діяльності. Він спрямовується'в першу чергу на розвиток виробництва. Капітальні вкладення та приріст

оборотних коштів відображають збільшення статутного фонду, тобто тих ресурсів, які постійно знаходяться в розпорядженні підприємства.

В 2004 році сільськогосподарські підприємства Тростянецького району отримали 2065,5 тис. грн. прибутку, що є формою фінансових ресурсів, спрямованих на розвиток виробництва. Також в Тростянецькому районі використовують як джерело фінансових ресурсів амортизаційні відрахування.

Фінансову основу підприємства представляє сформований ним власний капітал. На підприємстві діють такі форми функціонування власного капіталу :

1. Статутний фонд - це початкова сума власного капіталу підприємства, що інвестована в формування його активів для початку здійснення господарської діяльності. Розмір статутного фонду визначається статутом підприємства.

2. Резервний фонд - це частина власного капіталу підприємств, призначена для внутрішнього страхування їх господарської діяльності. Розмір їх резервної частини власного капіталу визначається засновницькими документами. Формування резервного фонду (резервного капіталу ) здійснюється за рахунок прибутку підприємства.

3. Спеціальні (цільові фінансові фонди). До них відносяться цілеспрямовано сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх послідуючого цільового використання. В складі цих фондів виділяють амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.

4. Нерозподілений прибуток - це частина прибутку підприємства, одержана в попередньому періоді і не використана на потреби власників. За своїм економічним змістом нерозподілений; прибуток є однією з форм резерву власних фінансових засобів підприємства, що забезпечує його виробничий розвиток в послідуючому періоді.

5. Інши форми власного капіталу. До них відносяться розрахунки за майно (якщо здали майно в оренду ), розрахунки з учасниками (по виплаті їм доходів у формі відсотків чи дивідендів) та деякі інші, які відображаються в першому розділі пасиву балансу.

3.3.Напрямки використання фінансових ресурсів підпримств.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд спрямовуються в основні та оборотні фонди. А в процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування спрямовуються на фінансування капітальних вкладень - на будівництво, розширення і модернізацію діючих потужностей, технічне переозброєння, придбання нової техніки, впровадження нових технологій. їх використання здійснюється в сукупності з іншими джерелами фінансування капітальних вкладень (прибутком, середньо- і довгостроковим кредитом, бюджетними асигнуваннями, надходженнями з централізованих фондів та іншими коштами).

Оборотні кошти спрямовуються на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, напівфабрикатів та інших елементів виробничих запасів, а також частина цих коштів перебуває у незавершеному виробництві та в готовій нереалізованій продукції.

Оборотні кошти також призначені для забезпечення простого відтворення оборотних фондів, яке здійснюється як за рахунок власних оборотних коштів, так і залучених джерел - короткострокових кредитів і кредиторської заборгованості.

Забезпеченість підприємства оборотними коштами, як і основними фондами безпосередньо впливає на його діяльність. Недостатність цих коштів веде до незабезпеченості виробничого процесу. Нераціональне та неефективне їх використання звужують виробничі і фінансові можливості підприємства.

Роль прибутку, як фінансового ресурсу характеризується саме його спрямуванням на розширення виробництва. В умовах ринку стабільні позиції займають ті підприємства, що постійно розвиваються. Можливості ж розвитку визначаються масою отриманого прибутку, адже він характеризує різні сторони діяльності підприємства.

З реформуванням бухгалтерського обліку та фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств. Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховується при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку підприємства ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено використання чистого прибутку лише на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду та інші напрямки використання.

Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасникв процесу відтворення. Так у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді чистого прибутку .

У випадку , якщо підприємство працює з прибутком і після розподілу коштів на визначені цілі залишається ще певна сума, вона може бути використана на інвестування діяльності інших підприємств. Ефективне формування й використання ресурсів пілприємства викликає потребу оцінки ефективності фінансових проектів на рівні окремих підприємств.

Підприємства використовують прибуток на створення грошових фондів цільового призначення в Тростянецькому районі. Сільськогосподарські підприємства використовують амортизаційні відрахування на нове будівництво, прибавлення нової техніки, впровадження нових технологій. Використовують також і оборотні кошти в сільськогосподарських підприємствах району на придбання сировини, напівфабрикатів та основних і допоміжних матеріалів. Але, нажаль, ще досить багато підприємств району мають недостатню кількість оборотних коштів.

4. ОБЛІК ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ТА СКЛАДАННЯ ФІНАНСАОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ.

4.1 Облік фінансових результатів

Основним показником результативності виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток або збиток. Для обліку фінансових результатів роботи сільськогосподарського підприємства використовуються різні рахунки .

Поняття фінансових результатів діяльності характеризується в П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".

Доходи - збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів чи зменшення зобов'язань, які сприяють зростанню власного капіталу (крім збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу (за винятком капіталу, який вилучають чи розділяють власники).

Збитки - перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійсненні ці витрати.

Прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Власний капітал визначається як частина в активах підприємства, що записується після вирахування його зобов'язань.

Фінансовий результат від операційної діяльності визначаються як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрати на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших витрат.

Фінансовий результат від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


© 2010 Современные рефераты