Вступ

Сучасна дійсність характеризується високим ступенем невизначеності як соціально-політичних, так і економічних процесів, яка посилюється зі змінами, що відбуваються у структурі суспільних зв'язків, трансформації народного господарства. Валютний курс відіграє одне з ключових значень у процесі переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, він є інструментом забезпечення макроекономічної стабільності і являється одним з основних чинників, що визначають конкурентоспроможність національних товаровиробників на закордонних ринках.

Теоретичні дослідження питань курсоутворення є теоретико-методичним підґрунтям вирішення проблем української економіки в зовнішньоекономічній сфері. Такі макроекономічні фактори як дефіцит торговельного балансу, зовнішні борги, зростання рівня безробіття, прискорення темпів внутрішньої інфляції, виступають важливими факторами дестабілізації економіки і впливають як на поведінку курсу національної валюти, так і на взаємовідносини України з світовою економікою, отже, невідкладним завданням розвитку національної економіки на сучасному етапі є формування методології курсоутворення яка базувалась би на аналізі саме макроекономічних показників розвитку країни, як таких що найбільш повно відображають внутрішні процеси в економіці країні.

Дослідженням поведінки валютного курсу під впливом різних зовнішніх екстремальних факторів з метою визначення ефективності фіксованого та плаваючого режимів валютного курсу, ще у 1953 р. займався М. Фрідман. Роль курсоутворюючих факторів у перехідних економіках досліджена вченими Я. Френзель, С. Едвардс та М.Едвардс, П.Кругман, Е.Штайн, Л.Бачетт. Вплив макроекономічних факторів на динаміку валютного курсу розглянуто в роботах В.Ліховідова, Д.Купера, Д.Каміна. Фундаментальні статистичні та економічні дослідження проблем валютного курсу здійснили науковці В.Хорн, Н. Ротстейн, К.Холден, Д.Піл.

Вагомий внесок у проблему дослідження курсоутворення зробили такі зарубіжні та вітчизняні вчені як Бальцерович Л., Бартон Г., Диннікова О., Ковальов П., Конторович В., Мерфі Дж., Мізес Л., Моісєєв С., Попов В., Сичов В., Сичов І., Сорос Дж., Холопов А., Шостак Ф., Гальчинський А., Климко Г., Рогач О., Рокоча В., Савлук М., Сікора В., Стельмах В., Філіпенко А., Чухно А., Ющенко В. та багато інших.

Основна мета даної курсової роботи полягає у дослідженні особливостей макроекономічних аспектів формування валютного курсу.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов'язаних завдань:

1. дослідити теоретичні основи формування валютного курсу;

2. розглянути макроекономічні та світогосподарські умови які впливають на процеси курсоутворення;

3. вивчити вплив світових глобалізаційних процесів на формування валютного курсу.

Предметом курсової роботи є економічні відносини які виникають в процесі становлення валютного курсу.

Об'єктом курсової роботи є макроекономічні аспекти курсоутворення.

Робота складається із трьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.

Розділ 1. Теоретичні основи формування валютного курсу

1.1 Поняття валютного курсу та валютного ринку

Валютний курс - співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій [3, c.152].

Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи - паритету купівельної спроможності валют - під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв'язок валютного курсу з іншими економічними категоріями - вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін.

Розрізняють кон'юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон'юнктурні чинники пов'язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами [7, c.45].

Поряд з кон'юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі:

1. Зростання національного доходу. Цей чинник зумовлює підвищений попит на іноземні товари, водночас товарний імпорт може збільшувати відплив іноземної валюти.

2. Темпи інфляції. Співвідношення валют за їх купівельною спроможністю (паритет купівельної спроможності) є своєрідною віссю валютного курсу, тому на валютний курс впливають темпи інфляції. Чим вищі темпи - інфляції в країні, тим нижчий курс її валюти, якщо не протидіють інші фактори. Таку тенденцію звичайно можна простежити в середньо- та довгостроковому плані. Вирівнювання валютного курсу, приведення його у відповідність з паритетом купівельної спроможності відбуваються в середньому протягом двох років.

3. Стан платіжного балансу. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.

У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти, відволікаючи вільну грошову готівку від обміну на ВКВ.

4. Різниця процентних ставок у різних країнах. Вплив цього фактора на валютний курс зумовлюється двома основними обставинами. По-перше, зміна процентних ставок у країні впливає за інших рівних умов на міжнародний рух капіталів, насамперед короткострокових. Підвищення процентної ставки стимулює приплив іноземних капіталів, а її зниження заохочує відплив капіталів, у тому числі і національних, за кордон. По-друге, процентні ставки впливають на операції валютних ринків та ринків позичкових капіталів.

5. Діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс якої-небудь валюти має тенденції до зниження, то фірми та банки завчасно продають її на більш стійкі валюти, що погіршує позиції ослабленої валюти. Валютні ринки швидко реагують на зміни в економіці та політиці, на коливання курсових співвідношень. Тим самим вони розширюють можливості валютної спекуляції та стихійного руху "гарячих" грошей.

6. Ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках. Наприклад, той факт, що 60-70% операцій євробанків виконується в доларах, визначає масштаби попиту на цю валюту та її пропозицію. На курс валюти впливає і ступінь її використання в міжнародних розрахунках.

7. Ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках. Вона визначається станом економіки та політичною обстановкою в країні, а також розглянутими вище чинниками які впливають на валютний курс, причому дилери враховують не лише темпи економічного зростання, інфляції, рівень купівельної спроможності валюти, співвідношення попиту та пропозиції валюти, а й перспективи їх динаміки.

8. Валютна політика. Співвідношення ринкового та державного регулювання валютного курсу впливає на його динаміку. Формування валютного курсу на валютних ринках через механізм попиту та пропозиції валюти, як правило, супроводжується різкими коливаннями курсових співвідношень. На ринку складається реальний валютний курс - показник стану економіки, грошового обігу, фінансів, кредиту та ступеня довіри до певної валюти. Державне регулювання валютного курсу спрямоване на його підвищення або зниження виходячи з завдань валютно-економічної політики.

9. Ступінь розвитку фондового ринку, який є конкурентом валютному ринку. Фондовий ринок може залучати іноземну валюту безпосередньо, а також "відтягувати" кошти в національній валюті, які могли б бути використані на валютному ринку для купівлі іноземної валюти.

Коливання валютного курсу впливають на співвідношення експортних та імпортних цін, конкурентоспроможність фірм, прибуток підприємств. Різкі коливання валютного курсу посилюють нестабільність міжнародних економічних, зокрема валютно-кредитних та фінансових, відносин, викликають негативні соціально-економічні наслідки, втрати одних та виграші інших країн [11, c.72-73].

При зниженні курсу національної валюти, якщо не протидіють інші чинники, експортери або отримують експортну премію при обміні вирученої іноземної валюти, яка подорожчала, на національну валюту, яка подешевшала, або мають можливість продавати товари за цінами, нижчими від середньосвітових. Але одночасно зниження курсу національної валюти впливає на подорожчання імпорту, що стимулює зростання цін у країні, скорочення ввезення товарів та споживання або розвиток національного виробництва товарів замість імпортних. Зниження валютного курсу скорочує реальну заборгованість у національній валюті та збільшує тягар зовнішніх боргів, виражених в іноземній валюті. Невигідним стає вивезення прибутків, процентів, дивідендів, які одержують іноземні інвестори у валюті країн перебування. Ці прибутки реінвестуються або використовуються для закупівлі товарів за внутрішніми цінами і наступного їх експорту.

Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини - не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в національні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов'язань. Такий ринок заведено називати валютним [17, c.25].

Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виводить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури.

За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта.

За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок - це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продати-купити національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні - для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні - для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об'єктом купівлі-продажу водночас виступають національні та іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які "зводять" продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Спільним для всіх суб'єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибуток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують згодом, після завершення подальших господарських операцій, оплачених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий [11, c.81]. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному "майданчику", який називається валютною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб'єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг традиційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність.

Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, коли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою. Сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківсь-ка валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцевими покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова практика, на секторі біржового ринку поступово зосереджується переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф'ючерсні, опціонні та ін.).

Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. [17, c.23].

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські - Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту - Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб'єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв'язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні розмахи валютних потоків на світовому ринку.

Питання валютно-курсової політики України завжди перебувають у центрі уваги уряду, банків, населення країни. Проте вони й досі залишаються не розв'язаними, складними і дискусійними, передусім через невизначеність шляхів здійснення цієї політики в умовах перехідної економіки.

Стабільний розвиток валютного ринку України у другій половині 2005 р. та першій половині 2006 р. дозволив уряду сплачувати зовнішній борг у відповідні терміни навіть після призупинення фінансування з боку МВФ в рамках програми EFF і збільшити міжнародні валютні резерви Національного банку майже на $50 млн. за рахунок викупу на ринку надлишкової пропозиції іноземної валюти. Можна говорити про виконання всіх зовнішніх зобов'язань після реструктуризації зовнішнього боргу [12].

Оцінюючи ситуацію в Україні щодо валютних операцій і потоків капіталу важливо відзначити, що вклади фізичних осіб у ВКВ за 2005 р. зросли на 43% і на кінець року становили близько $980 млн. Звичайно, це дуже істотне зростання, хоч абсолютна цифра і невисока. На готівковому валютному ринку за цей самий період пропозиція перевищувала попит. На валютному ринку України така ситуація спостерігалася вперше. Залишки іноземної валюти в комерційних банках на початку 2006 р. збільшилися на $193 млн. та на кінець року становили близько $1450 млн..

Стосовно першої половини 2006 року можна відзначити сталу тенденцію до зростання вкладів фізичних осіб у ВКВ, у порівнянні з початком року вони збільшились на 15%, проте враховуючи дану динаміку скоріше всього темп збільшення на кінець року буде меншим ніж у 2005 р. [12].

Структура операцій на валютному ринку в розрізі валют характеризувалася зменшенням питомої ваги операцій з доларами США та зростанням операцій з євро (рис. 1.1)..

Рис. 1.1 Структура валютного ринку України у розрізі валют

Побудовано за даними НБУ

Відмітимо основні внутрішні фактори впливу на ситуацію на валютному ринку в 2005 р.:

· підтримання високого рівня іноземної валюти на валютному ринку внаслідок збереження позитивного сальдо торговельного балансу, подальшого зростання обсягів прямих іноземних інвестицій;

· створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

· можливість поповнення золотовалютних резервів НБУ за рахунок викупу з ринку надлишкової пропозиції іноземної валюти і створення умов для сплати зовнішніх заборгованостей у повному обсязі;

· помірні темпи зростання грошових агрегатів, що унеможливлюють додатковий тиск надлишкової гривні в обігу на обмінний курс.

Таким чином, в даному параграфі ми з'ясували що являє собою валютний курс, валютний ринок, визначили суб'єктів та об'єкти валютного ринку та що саме продається та купується на даному ринку. Також ми дослідили структуру валютного ринку України, що дозволяє нам перейти до вивчення питання курсоутворення.

1.2 Особливості формування попиту та пропозиції на міжнародному валютному ринку

У сучасних умовах валютний курс формується, як і будь-яка ринкова ціна, під впливом попиту та пропозиції. Зрівноважування останніх на валютному ринку приводить до встановлення рівноважного рівня ринкового курсу валюти. Це так називана „фундаментальна рівновага”. Тут розмір попиту на іноземну валюту визначається рядом факторів: потребами країни в імпорті товарів і послуг, витратами туристів даної країни, що виїжджають в іноземну державу, попитом на іноземні фінансові активи і попитом на іноземну валюту в зв'язку з намірами резидентів здійснювати інвестиційні проекти за рубежем.

Розмір пропозиції іноземної валюти визначається наступними факторами: попитом резидентів іноземної держави на валюту даної держави, попитом іноземних туристів на послуги в даній державі, попитом іноземних інвесторів на активи, виражені в національній валюті даної держави, і попитом на національну валюту в зв'язку з намірами нерезидентів здійснювати інвестиційні проекти в даній державі [13, c.125].

Таким чином, існує цілий ряд факторів, що приводять до зміни фундаментальної рівноваги обмінного курсу валют. Умовно їх можна розділити на фактори структурного характеру, що відбивають стан економіки даної країни, і кон'юнктурні фактори, що постійно міняються під впливом тенденцій світового ринку.

До структурних факторів можна віднести:

· показники економічного росту (валовий національний продукт, обсяги промислового виробництва й ін.);

· стан платіжного балансу, ступінь залежності від зовнішніх джерел сировини;

· ріст грошової маси на внутрішньому ринку;

· рівень інфляції й інфляційні чекання;

· платоспроможність країни і довіра до національної валюти на світовому ринку.

Поряд з факторами структурного характеру на попит та пропозиція валюти діють фактори кон'юнктурного характеру:

· спекулятивні операції на валютних ринках;

· ступінь розвитку інших секторів світового фінансового ринку, наприклад ринку цінних паперів, що конкурує з валютним ринком.

Розглянемо детальніше вплив окремих факторів на попит та пропозицію на міжнародному валютному ринку. Так, одним з дієвих факторів впливу на ринкову ситуацію є обсяги експорту і імпорту. Чим вище ціни і витрати виробництва усередині країни в порівнянні з закордонними, тим більше зростає імпорт у порівнянні з експортом. Тому високий рівень цін усередині країни і низький рівень цін за її межами звичайно означає високі ціни на іноземну валюту. Цей фактор, що у 20-і роки XX століття вважався найбільш важливим, одержав назву "паритету купівельної спроможності" валютних курсів. Теорія паритету купівельної спроможності, що була висунута ще в 1556р. Мартіном де Ацпілкуєта Наварро. В подальшому вона досліджувалася Рікардо Д. та Юмом Д., а в остаточному варіанті була сформульована лауреатом Нобелівської премії Ірвіном Фішером [19, c.54]. Для формулювання даної теорії застосовують так званий закон єдиної ціни: ціна товару в одній країні повинна дорівнювати ціні товару в іншій країні; а оскільки ці ціни виражаються в різних валютах, то співвідношення цін і визначає курс обміну однієї валюти на іншу. Зрозуміло, що подібне визначення обмінного курсу є досить спрощеним, воно приймає на розгляд тільки один товар і не враховує національних особливостей тієї чи іншої країни, а також ряд інших факторів. Тому інший, більш реалістичний, варіант закону єдиної ціни порівнює загальні рівні цін в двох країнах не на якийсь визначений товар, а на групу товарів та послуг (споживчий кошик). Таким чином виділяють абсолютний і відносний паритет купівельної спроможності. Абсолютний паритет купівельної спроможності це „співвідношення між двома валютами, яке зрівнює їх купівельні спроможності по відношенню до визначеного набору товарів і послуг („товарній корзині”)”. Відносний парите купівельної спроможності це „похідна від курсу валюти в базисному періоді, дефльована по співвідношенню росту цін в країнах порівнюваних валют. В основі цього показника знаходиться ринковий курс валют, але він дозволяє нівелювати вплив на зміну валютного курсу нецінових, найчастіше чисто спекулятивних, факторів” [19, c. 55].

Мороз А. відмічає, що „обчислити абсолютний паритет досить складно, у зв'язку з тим, що використання різноманітних „товарних корзин” і різних цін (внутрішні, зовнішньоторгові, оптові, роздрібні і т.п.) приводить до різних результатів. Задовільного теоретичного обґрунтування відносно кількісного составу „товарної корзини” не існує. Однак слід відмітити, що її склад повинен бути як можна більш представницьким і з якісної точки зору відповідати умовам поставленої задачі ... Якщо мова йде про обрахування орієнтованого валютного курсу, то слід включити товари, які представлені у зовнішньоторговому обороті двох країн.” [18, c.111].

Загалом можна констатувати, що чим сильніше бажання мати закордонні товари і користатися закордонними послугами, тим більшу ціну приходиться пропонувати за іноземну валюту. З ростом національного доходу збільшується і попит на імпортні товари. Це викликає тенденцію до здешевлення національної валюти. З іншого боку, високий національний доход за кордоном знижує ціну іноземної валюти. Усе це відбувається через "схильність країни імпортувати": ріст національного доходу веде до розширення імпорту майже в такому ж ступені, у якому збільшується внутрішнє споживання.

Експортери й імпортери є постійними користувачами міжнародного валютного ринку. В експортерів існує постійний інтерес продавати іноземну валюту, а в імпортерів - купувати її. При великих фірмах, що займаються експортно-імпортними операціями, існують аналітичні відділи, які спеціалізуються на прогнозуванні валютних курсів з метою більш-менш вигідно продати чи купити іноземну валюту. Вплив експортерів і імпортерів на ринок є короткостроковим і не є причиною глобальних трендів, оскільки обсяги зовнішньоторговельних операцій незначні в порівнянні з загальним обсягом операцій на валютному ринку. Найчастіше їхня діяльність створює на ринку відкоти (корекції), оскільки при досягненні визначених рівнів стає вигідним продати чи купити іноземну валюту.

Значний вплив на попит та пропозицію валют справляє рух капіталу. Якщо інвестори прагнуть одержати побільше іноземних боргових зобов'язань, облігацій, акцій, банківських депозитів чи готівки, то вони тим самим набавляють ціну на іноземну валюту. На противагу цьому, платежі інших країн визначеній державі сприяють посиленню курсу її національної валюти.

Цей фактор, що визначає рух капіталу, тісно пов'язаний зі спекуляцією валютою. Якби мова йшла тільки про експорт товарів чи платежах по поточним операціях, то курс іноземної валюти, можливо, коливався б дуже незначно. Однак коли курс долару падає, скажімо, з 1.04 до 0.97 євро за долар, багато хто починає побоюватися, що він упаде ще більше. Тому вони намагаються звільнитися від долару. Збільшення продажів долару США і скорочення попиту на нього в результаті короткострокових спекулятивних рухів капіталу сприяє ще більшому зниженню його курсу [17, c.203].

Таким чином, невеликі коливання валютного курсу часто мимовільно збільшуються внаслідок руху "гарячих грошей", що переміщаються з однієї країни в іншу при будь-якому слуху про можливі проблеми, зміні політичних факторів чи ж коливанні валютного курсу. Коли подібна "втеча капіталу" починається у великих масштабах і в якомусь одному напрямку, то це може привести до різких рухів валютних курсів і навіть до фінансової кризи.

1.3 Режими валютного курсу

Сучасні типи режимів валютних курсів у світовій валютній системі включають фіксований та плаваючий режими. При фіксованому режимі (fixed rate) валютний курс фіксується до однієї валюти або "кошика" валют. Плаваючі курси (floating rate) змінюються залежно від попиту та пропозиції на валютному ринку.

Після Другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було введено режим фіксованих золотих паритетів та курсів. Центральні банки були зобов'язані підтримувати курс національної валюти до долара в межах 1% від паритету за допомогою валютної інтервенції та дисконтної політики. Якщо при цьому бракувало золотовалютних резервів, проводилася девальвація валюти.

Унаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи золоті паритети та фіксовані на них валютні курси були скасовані та встановлено режим гнучких курсів валют [3, c.68].

У сучасних умовах за фіксованого курсу центральний банк підтримує валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют. Зміни співвідношення попиту та пропозиції іноземної валюти впливають на обсяг золотовалютних резервів країни, та відповідно й на грошову базу (корекція платіжного балансу здійснюється шляхом змін у рівні золотовалютних резервів). Режим вільного плавання передбачає встановлення валютних курсів тільки на підставі співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту. У міру зміни цього співвідношення змінюється валютний курс, що сприяє автоматичному вирівнюванню платіжного балансу, і немає потреби витрачати золотовалютні резерви.

Плаваючий курс дає змогу нівелювати (певний час) зовнішній вплив та оперативно досягти рівноваги платіжного балансу, забезпечити автономність монетарної політики, але не обмежує інфляцію. Режим "плавання" знімає з уряду відповідальність за регулювання валютного курсу, але водночас не залишає можливості підтримання окремих галузей національної економіки.

Між вказаними режимами валютних курсів є й інші відмінності. Зокрема, дестабілізуюча спекуляція валютою ймовірніша у випадку плаваючих, а не фіксованих валютних курсів. Плаваючі валютні курси послабляють "дисципліну" цін і посилюють інфляцію, а фіксований курс позбавлений цих вад. Водночас при дефіциті платіжного балансу найбільша свобода маневру зберігається за плаваючого курсу.

Симптоматичною є помічена останнім часом тенденція до відмови від застосування фіксованих режимів валютних курсів і переходу до більш гнучких її варіантів. Плаваючі обмінні курси дають змогу долати наслідки кризи, пов'язаної із зовнішньою заборгованістю, та протидіяти зовнішнім "шокам" [3, c.45].

Статутом МВФ передбачено, що в сучасних умовах "валютний режим може включати підтримку державою-членом вартості своєї валюти у СДР або, за вибором держави-члена, в іншому еталоні вартості, крім золота; або спільні заходи регулювання вартості своїх валют відносно вартості однієї валюти або валют інших держав-членів; або інші валютні режими за вибором держави-члена" (Стаття IV, розділ 2 (в)).

За станом на кінець вересня 2005 р. 47 держав мали валютний курс "фіксований" відносно однієї валюти, 4 - відносно СПЗ, 13 - відносно інших "кошиків валют". Решта країн користується гнучкими валютними курсами. У 56 країн - керовані плаваючі курси, у 45 - незалежно (вільно) плаваючі курси.

Україна, як і більшість держав СНД, входить до групи країн із керованими плаваючими курсами. Режим керованого плавання означає, що уряд виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс, але не зобов'язується підтримувати його на стабільному (незмінному) рівні. "Валютний коридор" - це такий режим курсу національної валюти, коли на визначений термін установлюються мінімальна та максимальна межі офіційного курсу валюти, а центральний банк бере на себе зобов'язання підтримувати курс у встановлених межах.

Стосовно обмінного курсу гривні, то він залежить від трьох основних чинників [15]:

1. співвідношення рівнів внутрішніх та зовнішніх цін. За інших рівних умов підвищення внутрішніх цін відповідно до теорії паритету купівельної спроможності призводить до здешевлення національної валюти, тобто до підвищення її курсу по відношенню до інших валют;

2. характеру та інтенсивності торговельних потоків. Втрата або значне зменшення обсягів експортних ринків призводить до скорочення експорту, збільшення дефіциту платіжного балансу та знецінення національної валюти, що, в свою чергу, при конкурентоспроможності товарів на світових ринках створює умови для збільшення обсягів експорту, скорочення дефіциту платіжного балансу та подорожчання національної валюти;

3. інтенсивності перетоку капіталів. Підвищення відсоткових ставок на внутрішньому фінансовому ринку сприяє залученню іноземного капіталу та подорожчанню національної валюти.

Важливим інструментом формування ефективного валютного курсу на сучасному етапі розвитку ринкових відносин є валютні інтервенції, які здійснюються Національним банком України. При використанні цього інструменту чільне місце належить наявному валютному резерву, який дає змогу НБУ проводити активну політику на валютному ринку України. Однак слід пам'ятати, що хоча валютні інтервенції Національного банку належать до ринкових методів впливу на попит та пропозицію, проте такі дії можуть розглядатися як ефективні тільки в короткостроковому періоді, оскільки в довгостроковому вони можуть викривлювати співвідношення попиту та пропозиції, які зумовлені реальними економічними процесами (докладніше це питання буде розглянуто нами нижче).

В цьому контексті хотілося б розглянути таке поняття, як офіційний обмінний курс гривні. Встановлення і використання офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют здійснюється відповідно до Порядку, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 березня 1999 р. № 129. Національний банк України встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют, міжнародних рахункових одиниць (СДР, євро тощо), який використовується резидентами України та нерезидентами для всіх видів платіжно-розрахункових операцій в іноземних валютах, у тому числі з бюджетом і митницею, для бухгалтерського обліку цих операцій та при аналізі зовнішньоекономічної діяльності [15].

Офіційний обмінний курс гривні до долара США встановлюється як середньозважений курс між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. Крім того, може враховуватися співвідношення попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку України, стан міжнародних ринків іноземних валют та платіжного балансу країни, зміна обсягів валютних резервів НБУ та динаміка основних макроекономічних чинників.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих іноземних валют, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та продаються на головних валютних ринках світу, розраховуються на підставі встановленого офіційного курсу гривні до долара США та фіксингу Європейського центрального банку і поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Офіційні обмінні курси гривні до вільно конвертованих валют, які обмежено використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями та не продаються на головних валютних ринках світу, а також до неконвертованих іноземних валют встановлюються через крос-курси, розраховані на підставі офіційного курсу гривні до долара США та курсів національних валют до долара США, встановлених центральними банками держав СНД та Балтії, а також поточних крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках, які публікує газета „Financial Times”.

В практичних розрахунках часто користуються показником реального валютного курсу (RER), що представляє собою зміну рівня цін в одній країні в порівнянні з рівнем цін в іншій, обмірюване через номінальний валютний курс. Оскільки індекс реального валютного курсу є функцією трьох факторів - зміни рівнів цін у двох країнах і зміни курсу їхніх валют одна до одної, то його величина міняється в залежності від змін як кожної з них, так і їхньої сукупності. Наприклад, при підвищенні рівня цін в Україні на один відсоток і незмінному рівні цін у США і номінального курсу долара до гривні реальний курс гривні до долара також підвищиться на один відсоток. При однаковому підвищенні рівня цін в обох країнах і незмінному номінальному курсі реальний курс гривні до долара залишиться на колишньому рівні. При незмінних рівнях цін в обох країнах і зниженні (підвищенні) номінального курсу гривні до долара реальний курс гривні до долара також знизиться (підвищиться) [15, 16].

Проте, оскільки зовнішньоекономічні відносини країни не обмежуються одною країною-партнером, розрахунки реального курсу до долара доповнюються розрахунками реальних курсів до євро, ієні, фунту стерлінгів, рубля, тенге й іншим валютам. Зважування індивідуальних реальних курсів по частці відповідних країн у зовнішньоторговельному обороті приводить до величини реального ефективного валютного курсу (REER), що показує зміну рівня внутрішніх цін у даній країні щодо середньозваженого рівня цін у країнах-торгових партнерах.

Розділ 2. Макроекономічні та світогосподарські умови формування валютного курсу

2.1 Макроекономічна складова валютного курсу

Теоретичне обґрунтування ринкового валютного курсу дає сучасна економічна наука. Існує декілька теорій визначення так називаного реального валютного курсу, однак всі вони базуються на фундаментальній концепції, згідно якої всі ціни, в тому числі і ціна валюти визначаються співвідношенням попиту і пропозиції. Тому теорії визначення валютного курсу розрізняються тільки по різному визначенню попиту і пропозиції на іноземну валюту. Так на базі класичної моделі Манделла-Флемінга (кейнсіанський підхід) виводиться загальновідома модель платіжного балансу, один з найпоширеніших підходів до визначення валютного курсу. Суть його полягає в тому, що при чистому коливанні валютний курс будуть врівноважувати потоки попиту та пропозиції на іноземну валюту, тобто сальдо платіжного балансу повинне дорівнювати нулю. При чистому плаванні будь-який надлишок поточного рахунка (потік пропозиції іноземної валюти) повинний бути точно компенсований дефіцитом капітального рахунка [11, c.314]. Таким чином, у кейнсіанській теорії моделювання валютного курсу буде різним у залежності від того, якими перемінними буде визначений поточний і капітальний рахунок. Розвиток кейнсіанського визначення валютного курсу відбувається внаслідок збільшення кількості перемінних і вихідних передумов, що впливають на платіжний баланс. При визначенні валютного курсу в рамках кейнсіанської моделі відкритої економіки особливе значення має рівняння валютного ринку, засноване на рівновазі платіжного балансу.

У базовій моделі Манделла-Флемінга рівняння платіжного балансу має вид:

ТБ + РК = 0,

де ТБ - торговий баланс; РК - рахунок руху капіталу.

Треба взяти до уваги, що в моделі Манделла-Флемінга торговий баланс вважається рівним балансу поточного рахунка і тому ці два терміни можуть використовуватися однаково вірно.

Модель Манделла-Флемінга функціонує при наступних припущеннях кейнсіанської теорії рівноваги на товарному і грошовому ринках:

· короткострокова орієнтація моделі - заробітна плата і ціни фіксовані;

· сукупний попит абсолютно еластичний, тобто визначає реальний рівень випуску;

· попит на гроші є позитивною функцією від національного доходу і негативною функцією від процентної ставки;

· передбачається абсолютна мобільність капіталу.

Можна зробити висновок, що наслідком збільшення національного випуску є знецінення національної валюти, а при підвищенні вітчизняних процентних ставок спостерігається подорожчання валюти.

Дана інтерпретація кейнсіанської теорії валютного курсу є дуже спрощеною, далекою від реальної дійсності і ставить своєю метою полегшити розуміння сутності первісної кейнсіанської теорії валютного курсу. Подальший її розвиток йде в міру виявлення недоліків, тобто неадекватного поводження валютного курсу при зміні тої чи іншої перемінної, пояснюючої платіжний баланс [11, 17].

Монетаристський підхід до теорії валютного курсу передбачає, що чистий попит на валюту буде дорівнювати нулю при умові „вільного плавання” валютного курсу, що забезпечить автоматичне урівноваження попиту та пропозиції. Якщо ж розглядати чисто технічні аспекти проблеми, то реальним валютним курсом слід визнати таке його значення, яке дозволяє (при інших рівних, таких як митні тарифи, податки процентні ставки за кредитами тощо) досягнути внутрішньої і зовнішньої рівноваги. Під внутрішньою рівновагою розуміється відсутність дефіциту товарів на внутрішньому ринку (при нормальному рівні безробіття). Під зовнішньою рівновагою розуміють ситуацію, при якій будь-який дисбаланс по поточним операціям фінансується за рахунок автоматичного руху капіталів.

Ринкова економіка - внутрішньо стійка система, а всі негативні моменти в економіці розглядаються як результат некомпетентного державного втручання. Ці положення є обґрунтованим варіантом класичної теорії. Найбільший розвиток монетаризм одержав при проведенні економічних перетворень Р. Рейганом і М. Тетчер у середині і кінці 70-х років ХХ ст.. Зараз монетарна політика розглядається як найбільш прийнятний спосіб державного регулювання для цивілізованої країни. Таким чином, монетаризм спробував з'єднати в собі як визнання оптимізуючої функції вільного ринку, так і необхідність державного регулювання економіки [17, c.29].

В контексті аналізу впливу макроекономічних факторів на поведінку валютного курсу розглянемо ситуацію, яка склалася на валютному ринку України в 2005 р.. А саме нас цікавить різка ревальвація гривні стосовно долара США. Дослідимо, чи можна було спрогнозувати цю ревальвацію засобами макроекономічного аналізу.

Передумовами ревальвації стали інфляційні очікування, частково спричинені великими валютними доходами українського експорту та загальною світовою тенденцією до ослаблення долара, до якого тривалий час була прив'язана гривня. Використовуючи підходи фундаментального аналізу можливо було спрогнозувати укріплення гривні. Так, існувало декілька причин щодо можливої її ревальвації. Перша причина для зростання гривні - об'єктивна недооцінка валюти. Виходячи з паритетів купівельної спроможності, гривня на сьогодні є недооціненою щодо світових валют і передусім долара. За даними британського тижневика The Economist, згідно розрахованого ним Біг Мак індексу, який базується на теорії паритету купівельної спроможності, курс гривні до долару США станом на липень 2005 р. повинен складати приблизно 2,37 грн. за 1 долар США. Така значна недооцінка вітчизняної валюти сформувалася через те, що економіка України орієнтована на експорт. За даними Держкомстату України лише у 2004 р. Україна експортувала продукції на $ 3,67 млрд. більше, ніж імпортувала.

Друга причина для подальшого зростання гривні - зростання цін на пальне. Імпортерам найбільш вигідна сильна валюта країни імпорту (купують відносно дешевше, продають відносно дорожче). Згідно інформації Держкомстату України у 2004 році 35,49 % імпорту припадало на енергоносії (передусім, на нафту і газ).

Третя причина ревальвації гривні це менеджмент державного боргу. Урядом було задекларовано про наміри зменшення державного боргу, а чим дешевшим буде долар США, тим реально менше заплатить держава за своїми боргами закордонним кредиторам.

Четверта причина щодо зміцнення гривні - боротьба з інфляцією. За даними Міністерства фінансів України, в українську економіку щодня надходить до 300 млн. дол. США. Доволі велику частину цієї суми викуповує Нацбанк, проте великий щоденний обсяг вкидання гривні може спровокувати інфляцію. Отже, із підвищенням валютного курсу гривні, менше вітчизняної валюти буде вкидатися в економіку, це зменшить ризики інфляції.

2.2 Вплив теорії паритету купівельної спроможності на формування валютного курсу

Теорія паритету купівельної спроможності робить спробу звести воєдино економічні фактори, що пояснюють формування попиту та пропозиції валют і їх динаміку. Одне з фундаментальних понять, що лежать в основі теорії ПКС - правило однієї ціни: ціна одиниці одного й того самого товару в одній країні має відповідати ціні на цей товар в іншій країні, перерахованій на поточний валютний курс. Інакше кажучи, для кожного товару справедливо наступне вираження: Pі(t) = S(t) x P'і (t), де Pі(t) - ціна товару в національній валюті; S(t) - поточний обмінний курс; P'і(t) - ціна товару в іноземній валюті. Валютний курс по паритету купівельної спроможності є ідеальним курсом обміну валют, розрахованим як середньозважене співвідношення цін для стандартного кошика промислових товарів, споживчих товарів і послуг двох країн. В ідеальній моделі формування курсу, побудованій виключно на основі цін торгівлі двох країн, реальний валютний курс повинен би дорівнювати курсу по паритету купівельної спроможності. У такій постановці правила однієї ціни закладена гіпотеза нульових витрат обігу, відсутність торгових бар'єрів (як тарифних, так і нетарифних) і однорідність товарів. Правило однієї ціни справедливо тільки в тому випадку, якщо всі товари мають однакову вагу в обох країнах. Отже, з цього випливає висновок, що при використанні теорії ПКС слід дуже ретельно підходити до виміру індексу цін адже необхідно, щоб склад і структура споживчого кошику були однакові [11, c.186].

Серед найбільш відомих економічних індексів, які базуються на теорії ПКС можна виділити індекс Penn World Table (PWT) та індекс Big Mac. Розрахунками індексу PWT займається Центр міжнародних порівнянь, який діє при Пенсільванському університеті (США). Його робота відбувається в рамках програми ООН яка має назву United Nations Comparisons Program. При розрахунку даного показника використовується споживчий кошик який містить приблизно 150 категорій товарів.

Починаючи з 1986 року, британський журнал The Economist регулярно знайомить читачів з курсами різних валют, розрахованими за допомогою індексу Big Mac. Суть даного індикатора полягає в тому, що для визначення валютного курсу застосовується порівняння ціни гамбургера Big Mac від МакДоналдс. Так як цей товар продається в 120 країнах світу і виробляється по одному рецепту, то його вартість у національних валютах повинна відбивати реальне співвідношення цих валют.

Після першого виходу індикатора, у світовій економічній теорії виник цілий напрямок - „гамбургерономіка”. Хоча творці методу ніколи не зараховували індекс до точних економічних індикаторів, він дозволив істотно популяризувати теорію валютних курсів, зробивши її більш доступною для розуміння широких верств населення. У таблиці 2.1 наведено паритет купівельної спроможності національних валют стосовно долара США за допомогою індексу PWT та Big Mac. Якщо значення якогось з індексів є меншим за 100, то це означає, що національна валюта недооцінена (згідно даного індексу) по відношенню до долара США і навпаки.

Кореляція між цими двома показниками по більшості країн в середньому становить приблизно 0,85, що дозволяє зробити висновок про можливість використання індексу Big Mac (незважаючи на більш спрощений алгоритм розрахунку) на рівні з „більш серйозними” індексами для визначення валютного курсу по паритету купівельної спроможності.

Таблиця 2.1

Індикатори паритету купівельної спроможності

(за даними 1995року)*

Страницы: 1, 2