Придбання патенту здійснюють на основі поданої декларації, у якій вказують: прізвище, ім'я, по батькові платника; адресу проживання; найменування й вартість товару; кількість днів; кількість товару; вартість одиниці товару; сумарну вартість то-вару. Декларацію, на підставі якої визначають об'єкт оподат-кування, подають у податкову інспекцію за місцем проживання громадянина України або до податкового органу за місцем реа-лізації товару (якщо громадянин не має постійного місця про-живання). В декларації, окрім загальних даних про громадянина, вказують перелік товарів, які передбачають реалізувати, та їхню вартість.

Ставку податку на промисел встановлено в розмірі 10% від зазначеної у декларації вартості товару, що підлягає реалі-зації протягом трьох днів, але не менше розміру однієї мінімаль-ної заробітної плати. У випадку збільшення терміну продажу товарів до семи днів ставку податку збільшують до 20%. Таким чином, ставка для визначення вартості одноразового патенту під час здійснення торгової діяльності з урахуванням податку на промисел складає:

1) 10 % -- у випадку придбання одноразового патенту на З дні;

2) 20 % -- у випадку придбання одноразового патенту на 7 днів.

За допомогою пільг створюють умови для активізації інвес-тиційних процесів, насамперед у пріоритетних сферах матері-ального виробництва, що відповідає основним напрямам струк-турної перебудови за конкретними програмами й проектами збільшення випуску та здешевлення необхідних товарів.

Декрет передбачає своєрідну пільгу: не декларують і не об-кладають податком реалізацію продукції, виробленої у особис-тому підсобному господарстві, як у сирому вигляді, так і у виг-ляді первинної переробки. Особливим є те, що цю пільгу не виділено ні окремою статтею, ні окремим пунктом, а включено до ст. 2 «Об'єкт оподаткування».

Ще однією з пільг, закріплених Декретом, є надання права фізичним особам, без реєстрації суб'єктами підприємницької діяльності й без придбання одноразового патенту, здійснювати продаж ними особистих автотранспортних засобів. Цю пільгу застосовують у випадку здійснення такого продажу не більше одного разу на рік.

Консолідовані податки

єдиний податок

Особливості застосування спрощеної системи оподаткуван-ня, обліку й звітності закріплено Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 28 червня 1999 р. (далі --Указ) Офіційний вісник України. -- 1999. -- № 26. -- Ст. 1230.

. На сплату єдиного податку може перейти платник, що здійснює будь-які види підприємницької діяльності, під якою розуміють безпосередню, самостійну, систематичну, на влас-ний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, надання послуг із метою отримання прибутку, яку здійсню-ють фізичні та юридичні особи, зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законо-давством.

Відповідно до ст. 1 Указу спрощену систему оподаткуван-ня, обліку й звітності вводять для суб'єктів малого підприєм-ництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяль-ність без створення юридичної особи, та юридичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційної форми й форми власності.

Перейти на спрощену систему оподаткування можуть підпри-ємства, на яких працює до 50 чоловік і розмір виручки від реалізації яких складає до 1 млн. грн. на рік. Зарахувати себе до платників єдиного податку можуть також фізичні особи -- підприємці, які мають не більше 10 найманих робітників і обо-рот до 500 тис. грн. на рік.

В Указі розкрито поняття «виручка від реалізації». Такою вважають суму, фактично отриману суб'єктом підприємниць-кої діяльності на розрахунковий рахунок або/та в касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, по-слуг), і прибуток від реалізації основних фондів.

Конкретні ставки єдиного податку встановлено Указом тільки для юридичних осіб, а саме:

6% -- у разі сплати податку на додану вартість відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»;

10% -- у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Для фізичних осіб -- платників єдиного податку ставки вста-новлюють місцеві ради за місцем їхньої державної реєстрації, залежно від виду діяльності в межах від 20 до 200 грн. на місяць.

Суб'єкта малого підприємництва, який сплачує єдиний по-даток, звільняють від сплати податків і зборів, вичерпний пе-релік яких закріплено Указом.

ЄДИНИЙ (ФІКСОВАНИЙ) ПОДАТОК

З СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРОВИРОБНИКІВ

На початку 1998 року в Україні з'явився специфічний пода-ток -- єдиний (фіксований) податок з сільськогосподарських товаровиробників, який закріплено Законом України від 17 груд-ня 1998 року «Про фіксований сільськогосподарський податок». Цей Закон визначає механізм справляння єдиного (фіксовано-го) податку, який сплачують сільськогосподарські товаровироб-ники в грошовій формі.

Загальнодержавний єдиний (фіксований) податок є сукуп-ністю податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, а саме:

податку на прибуток підприємств;

плати (податку) за землю;

податку з власників транспортних засобів і інших самохідних машин і механізмів;

комунального податку;

збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

збору на обов'язкове соціальне страхування;

збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

плати за придбання торгового патенту на здійснення торгівельної діяльності;

збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо використання води для потреб сільського господарства).

Платниками єдиного податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, які здій-снюють діяльність із виробництва, переробки та збуту сіль-ськогосподарської продукції (колективні й державні сільсько-господарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, селянські (фермерські) господарства та інші виробники сільськогосподарської продукції (далі -- підприємства), в яких сума, отримана від реалізації сільськогосподарської продукції влас-ного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний рік, перевищує 75% загальної суми валового доходу підприєм-ства.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використо-вують рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства для розведення, вирощування й вилову риби у внутрішніх водой-мах (озерах, ставках і водосховищах).

Ставку єдиного податку встановлюють за галузями в гро-шовій формі з кожного гектара угідь із диференціацією його відповідно до бонитетної оцінки ґрунтів у середньому по райо-ну з урахуванням коефіцієнта родючості гектара оранки кож-ного господарства.

Сплату єдиного податку провадять щомісяця протягом ЗО ка-лендарних днів, наступних за останнім календарним днем звітно-го періоду в розмірі третини суми податку, визначеної на кож-ний квартал від річної суми податку.

Мито

МИТО

Мито -- вид митного платежу, що справляють із товарів, які переміщують через митний кордон держави (ввезених, ви-везених або слідуючих транзитом). Поряд із чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функції. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкод-жають проникненню на територію держави товарів, більш конкурентоздатних стосовно національних, або в яких держава не зацікавлена.

Платниками мита є особи, які ввозять (вивозять) чи пере-міщують товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов-новажена особа (декларант). На відміну від податкового регу-лювання, тут можлива передача обов'язку щодо сплати митних платежів іншій особі, яка не має відношення до товару. За ха-рактеристикою платника мито поділяють на:

а) те, що сплачують юридичні особи;

б) те, що сплачують фізичні особи. В цьому випадку досить значно різняться ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки віднос-но невеликі) чи виробничого (рівень ставок вищий).

Об'єкт мита становить митну вартість переміщуваних то-варів, щодо яких повинні нараховувати мито. Митну вартість перераховують у національну валюту за курсом Національного банку України, що діє на день подачі митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виключає їхнього різноманіття Див.: Козирин А. Н. Налоговое право зарубежньїх стран: вопросьі теории и практики. -- М., 1993. -- С. 48.

а) адвалорна -- ставка, яку нараховують у відсотках до митної вартості товарів, які обкладено митом;

б) специфічна -- ставка, яку нараховують у встановленому розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Вона припускає специфічну характеристику товару, тоді як адвалорна припускає знеособлений предмет обкладання;

в) комбінована (змішана) -- ставка, що поєднує обидва ці види митного обкладення. Змішані мита використовують як доповнення до специфічних або за їх недостатньої ефективності. Застосовують, наприклад, у Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митну ставку встановлюють як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні -- ставки, за допомогою яких можливо оператив-не реагування на ввезення й вивезення з території держави се-зонних товарів. Здебільшого термін їхнього введення не може перевищувати шести місяців;

д) особливі -- являють собою ставки, що реалізують за-хисні функції мита.

Механізм застосування пільг щодо сплати мита досить різно-манітний і включає:

1) звільнення від сплати мита визначених категорій плат-ників;

2) зменшення ставок мита;

3) повернення раніше сплачених сум мита;

4) звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати й ставки мита визначає Єдиний митний та-риф України. Митний тариф становить собою систему ставок мита, які застосовують до товарів, що переміщують через мит-ний кордон.

ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне мито становить плату, яку справляють за здій-снення юридично значущих дій у інтересах юридичних і фізич-них осіб уповноваженими на це компетентними органами й ви-дачу їм відповідних документів, що мають правове значення. Особливості застосування механізму державного мита регулює Декрет Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 13. -- Ст. 113..

Платниками державного мита виступають юридичні й фізич-ні особи, які звертаються до відповідних органів і в інтересах яких останні здійснюють юридично значущі дії і видають доку-менти, що підтверджують це. Об'єктом оподаткування висту-пають певні дії, з яких справляють державне мито (з позовних заяв, касаційних скарг, вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів громадянського стану, оформлення документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб із інших країн, видачі паспортів, прописки тощо).

Державне мито справляють:

1) із позовних заяв, заяв із переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження й скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, із апеляційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банк-рутство, які подають до господарських судів, і апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, а також заяв про їхній перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальни-ми конторами й виконавчими комітетами, а також за видачу Дублікатів нотаріально засвідчених документів; ключній (морській) економічній зоні, родовищах, які було за-здалегідь оцінено і за згодою зацікавлених надрокористувачів передано їм для промислового освоєння.

Розмір відрахувань залежить від виду мінеральної сирови-ни (природний газ, тверде пальне, торф, чорні метали, кольо-рові метали, рідкі метали тощо). Одиницю виміру для міне-ральної сировини визначають у відсотках від вартості добутої мінеральної сировини за цінами її реалізації без урахування плати за користування надрами під час видобутку корисних копалин, рентної плати й податку на додану вартість. Є два види розрахунку:

-- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (за добутими корис-ними копалинами, частину яких реалізують у не перероблено-му, а частину в переробленому вигляді);

-- розрахунок відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету (під час видобутку водних ресурсів).

Від сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи звільнено власників землі, землекористувачів, що здійснюють у встановленому порядку видобуток корисних копалин місце-вого значення для власних потреб (тобто без реалізації добутої мінеральної сировини або продукції її переробки) чи надра, що використовують для господарських і побутових потреб, на на-даних їм у власність чи користування земельних ділянках.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справля-ють при видобутку:

1) раніше погашених запасів корисних копалин, які від-несено в процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

2) вуглеводневої сировини з нерентабельних свердловин з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населе-них пунктах нафтогазопромислових районів;

3) підземних вод, що не використовують у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним, у зв'язку з видобут-ком інших корисних копалин у обсягах, погоджених із відпо-відними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища;

4) копалин, що здійснюють для усунення забруднення надр;

5) копалин для усунення їхньої шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).

Вартість добутої мінеральної сировини визначають виходя-чи з обсягів видобутку й ціни одиниці реалізованої мінеральної сировини за відповідний період.

ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ

РЕСУРСІВ

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тому, що його назва відбиває смислове на-вантаження платежу, але не дає його визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:

1) плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

2) плата за спеціальне використання водних ресурсів;

3) плата за спеціальне використання надр. Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюють відповідно до статей 89 -- 91 Лісового ко-дексу України. Використання лісових ресурсів підрозділяють на спеціальне й загальне. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюють тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один або кілька тимчасових лісокористувачів у тому випадку, якщо використовують кілька лісових ресурсів. Дозволено здійснювати такі види спеціального використання лісових ре-сурсів: заготівлю деревини під час порубки головним користу-вачем; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових мате-ріалів (луб, кора й інше); побічне лісове використання.

Розмір плати за спеціальне використання лісових ресурсів встановлюють відповідно до лімітів їхнього використання, такс на лісову продукцію та послуги з урахуванням якості й доступ-ності. Такси й порядок справляння таких платежів встановлює Кабінет Міністрів України. У випадку застосування конкурс-них умов реалізації лісових ресурсів плату встановлюють не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюють за згодою сторін у договорі оренди, але не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів дер-жавного значення зараховують у розмірі 80% до Держбюдже-ту, 20% -- до бюджету областей. Плату за спеціальне викорис-тання лісових ресурсів місцевого значення зараховують до бюд-жетів місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовують на виконання робіт із відновлення лісів, проведення лісогосподарсь-ких заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

Відповідно до Водного кодексу України плату за спеціаль-не водовикористання справляють із метою забезпечення раціо-нального використання й охорони вод, відновлення водних ре-сурсів. Сюди ж включають плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогоспо-дарських потреб і потреб населення. Його здійснюють за допо-могою спеціальних пристроїв або установок чи без їхнього зас-тосування, що впливає на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів. Плату встановлено за спеціальне використан-ня водних ресурсів загальнодержавного й місцевого значення.

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності -- водокорис-тувачі, незалежно від форм власності, які є юридичними особа-ми, що включають підприємства гідроенергетики й водного транс-порту, підприємства з іноземними інвестиціями, їхні філії, пред-ставництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не є юридичними особами, але мають окремий баланс, поточний і розрахунковий рахунки в банку. Плату за спеціальне викорис-тання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу, й підвідомчі негоспрозрахункові організації. У деяких випадках фізичні осо-би зобов'язані платити за спеціальне використання води.

Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, яку водоспоживачі використову-ють для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підзем-них джерел) чи від інших водокористувачів, або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водо-постачання, плату до бюджетів вносять тільки за воду, яку відби-рають із водогосподарчих систем і використовують для попов-нення оборотної системи.

Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначають на основі нормативів оплати фактичного забору води й установле-них лімітів на забір води. Розмір плати за скидання забрудню-ючих речовин у водні об'єкти визначають на основі нормативів оплати фактичного скидання забруднюючих речовин і встанов-лених лімітів скидання. Нормативи платежів і порядок їхнього справляння регулює Інструкція про порядок обчислення й сплати платежів за спеціальне використання водних ресурсів і Закон України «Про охорону навколишнього природного середови-ща» від 25 червня 1991 року.

Плату за спеціальне використання прісних водних ресурсів не справляють:

а) за воду, яку відпускають платники збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів іншим водокористувачам;

б) за використання підземних вод, що є сировиною в техно-логічному процесі, для витягу компонентів, які знаходяться в них;

в) за використання підземних вод, що витягають із надр разом з видобутком корисних копалин, а також забір яких до-помагає усувати небезпечні дії вод у господарській діяльності (забруднення, підтоплення, засоленість, заболоченість, зрушення тощо).

Плату за спеціальне використання надр під час видобут-ку корисних копалин введено на підставі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Кодексу України про надра й Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження базових нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин» від 19 січня 1998 року.

Платниками збору за спеціальне використання надр під час видобутку корисних копалин є суб'єкти підприємницької діяльності (незалежно від форм власності), в тому числі підпри-ємства з іноземними інвестиціями, які здійснюють видобуток корисних копалин.

Об'єктом справляння плати за спеціальне використання надр під час видобутку корисних копалин є обсяг фактично погашених у надрах балансових і забалансових запасів корис-них копалин, який визначають як суму обсягів добутих корис-них копалин і фактичних втрат у надрах під час їхнього видо-бутку. Але є втрати, що не підлягають урахуванню під час ви-значення розміру платежів за використання надр при видобутку корисних копалин.

Розмір плати за використання надр для видобутку корис-них копалин надрокористувачі визначають самостійно: для ву-гілля кам'яного, вугілля бурого, металевих корисних копалин, нерудної сировини для металургії, гірничо-хімічної, гірничо-рудної галузей і будівельної сировини -- відповідно до обсягів погашених у надрах балансових і забалансових запасів корис-них копалин і нормативів плати та одиниці погашення в надрах запасів корисних копалин; для нафти, конденсату, газу при-родного, підземних вод, мінеральних брудів і мулу -- відпові-дно до обсягів добутих корисних копалин і нормативів плати за одиницю добутих корисних копалин; для урану, сировини юве-лірної, ювелірно-виробничої, виробничої і для лицювальних матеріалів -- відповідно до вартості мінеральної чи сировини продукції його первинної обробки та нормативів плати. У ви-падку встановлення лімітів плату за використання надр для видобутку корисних копалин обчислюють з їхнім урахуванням.

Від сплати збору звільнено землевласників, землекористу-вачів, що добувають корисні копалини без подальшої їхньої реалізації (тобто для власних потреб). Пільги передбачено при використанні надр для господарських і побутових потреб, якщо земельні ділянки перебувають у власності або в користуванні суб'єктів, які добувають корисні копалини. Знижку за вико-ристання надр застосовують до платежів за користування над-рами й можуть надавати користувачу надр, що здійснює видо-буток:

-- дефіцитних корисних копалин при низькій економічній ефективності розробки покладів, об'єктивно обумовленої і не

пов'язаної з порушенням умов раціонального використання розвіданих запасів;

-- корисних копалин із запасів, що залишилися, зниженої якості, крім випадків погіршення якості запасів корисних ко-палин у результаті вибіркового відпрацьовування родовищ.

Платежі за користування надрами спрямовують до Держав-ного бюджету, бюджетів Автономної Республіки Крим, облас-тей, міст Києва й Севастополя в такому співвідношенні:

1) за видобуток корисних копалин загальнодержавного зна-чення: до Державного бюджету -- 40%, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя -- 60%;

2) за видобуток корисних копалин місцевого значення та за користування надрами з метою, не пов'язаною з видобутком корисних копалин: до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя -- 100%;

3) за пошук і розвідку родовищ корисних копалин: до Дер-жавного бюджету -- 80%, до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва й Севастополя -- 20%;

4) за користування надрами континентального шельфу й у межах виключної (морської) економічної зони: до Державного бюджету -- 100%.

ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО

СЕРЕДОВИЩА

Відносини в сфері охорони навколишнього середовища ре-гулює Закон України «Про охорону навколишнього природ-ного середовища», а за окремими видами використання при-родних ресурсів -- земельне, водне, лісове законодавство, за-конодавство про надра, про охорону атмосферного повітря тощо.

Зазначений збір є загальнодержавним збором, що визначе-но ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Підприємства, установи, організації, що забруднюють навко-лишнє середовище, підлягають державному обліку й зобов'я-зані безкоштовно надавати інформацію установам, які здій-снюють охорону навколишнього природного середовища, про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань щодо охорони навколишнього природного середовища та іншу інформацію в поряд-ку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Збір за забруднення навколишнього природного середови-ща розраховують на підставі лімітів викидів і скидів забрудню-ючих речовин і розміщення відходів промислового, сільсько-господарського, будівельного й іншого виробництва. Порядок встановлення нормативів збору затверджує Кабінет Міністрів України. В 1999 році було розроблено Порядок встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища від 1 березня 1999 року. Документом встановлено диференційований підхід щодо встановлення лімітів для різних видів забруднення навколишнього середовища. За понадлімітні обсяги викидів і скидів, розміщення відходів збір обчислюють у п'ятикратному розмірі. Якщо в платників збору відсутній за-тверджений ліміт викидів, скидів, розміщення відходів, то збір стягують як за понадлімітні викиди й скиди, розміщення відходів відповідно до їхніх обсягів. Попередній розрахунок збору, що підлягає сплаті, подають до податкової інспекції до 1 червня поточного року на наступний рік.

Сплату збору провадять протягом 10 календарних днів, на-ступних за останнім днем граничного терміну подання розра-хунку збору, за місцем податкової реєстрації. Остаточний річний розрахунок збору платники подають до податкової інспекції за місцем податкової реєстрації платника протягом 40 календар-них днів, наступних за останнім календарним днем звітного року.

ЗБІР НА ОБОВ'ЯЗКОВЕ ДЕРЖАВНЕ ПЕНСІЙНЕ

СТРАХУВАННЯ

Цей збір сплачують відповідно до Закону України від 26 черв-ня 1997 року «Про збір на обов'язкове державне пенсійне стра-хування».

Платниками збору на обов'язкове державне пенсійне стра-хування є:

1) суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші уста-нови й організації, об'єднання громадян і інші юридичні особи, а також фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих робітників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи плат-ників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташо-вані на території іншої, ніж платник зборів, територіальної гро-мади;

3) фізичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси, інші особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності й займаються діяль-ністю, пов'язаною з отриманням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового дого-вору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (по-слуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами твор-чих спілок тощо.

Під час визначення об'єкта збору до Пенсійного фонду на-явний певний взаємозв'язок податку з доходу фізичних осіб і пенсійного збору, тобто, якщо не існує об'єкта оподаткування відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізич-них осіб» від 22 травня 2003 року, -- немає й пенсійного збору.

Об'єктом оподаткування є:

1) для суб'єктів підприємницької діяльності -- фактичні витрати на оплату праці робітників, які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохо-чувальних і компенсаційних виплат при обчисленні середньо-місячної заробітної плати для призначення пенсій, затверджу-ваних Кабінетом Міністрів України, а також винагороди, що виплачують громадянам за виконання робіт (послуг) за угода-ми цивільно-правового характеру;

2) для платників збору -- фізичних осіб і фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності -- сума оподатковувано-го доходу (прибутку), яку обчислюють у порядку, визначено-му Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства України;

3) для фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору, -- сукупний оподатковуваний дохід, обчислений відпо-відно до законодавства України. Ставки збору, що надходять до Пенсійного фонду, встанов-лено в таких розмірах:

1) із фізичних осіб, що працюють на умовах трудового до-говору (контракту), й з фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, збір до Пенсійного фонду встановлено в розмірі 1% від сукупного опо-датковуваного доходу, якщо такий дохід не перевищує 150 грн., і 2% -- якщо такий дохід перевищує 150 грн.;

2) з юридичних і фізичних осіб, що здійснюють операції з купівлі-продажу валюти за гривні, збір у Пенсійний фонд справляють із суми операцій з купівлі-продажу валюти в роз-мірі 1%;

3) із суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок, глад-ко-шліфованих і з алмазною обробкою), платини й дорогоцін-них каменів, збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 5% від вартості реалізованих ювелірних виробів;

4) з юридичних і фізичних осіб, що відчужують легкові автомобілі (крім тих, якими забезпечують інвалідів і тих, що переходять у власність за спадщиною), збір до Пенсійного фонду справляють у розмірі 3% від вартості легкового автомобіля.

Для суб'єктів підприємницької діяльності, що використову-ють найману працю, ставка збору складає 32% від суми оподат-ковуваного доходу. Згідно з роз'ясненнями Пенсійного фонду України № 04/3278 від 11 грудня 1997 року, під час розрахун-ку суми оподатковуваного доходу цих суб'єктів у складі витрат враховують суму заробітної плати й прирівняних до неї виплат найманих працівників.

Згідно з п. 2 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за окремими видами господарських опе-рацій, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року1, з урахуванням змін і доповнень (далі -- Порядок), платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при здійсненні операцій із придбання іно-земної валюти є юридичні та фізичні особи, що купують валю-ту. Ставку цього збору встановлено в розмірі 1% від суми, ви-траченої на купівлю валюти.

ЗБІР НА РОЗВИТОК ВИНОГРАДАРСТВА, САДІВНИЦТВА Й

ХМЕЛЯРСТВА

Зазначений обов'язковий платіж введено Законом України «Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмеляр-ства» від 9 квітня 1999 року. За один день до вступу Закону в дію Кабінет Міністрів прийняв постанову «Про затвердження Порядку справляння збору і використання коштів на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 29 червня 1999 ро-ку № 1170 і сам Порядок; наказом ДПАУ «Порядок заповнен-ня і подання звіту про суму нарахованого збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства» від 28 березня 2002 року було затверджено форми звіту.

Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, які реалізу-ють у оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво. Збір сплачують підприємства торгівлі.

1. Суб'єкти роздрібної торгівлі платять збір від реалізації алкогольної продукції чи пива, що надійшли безпосередньо від виробника.

2. У випадку надходження алкогольної продукції і пива в роздрібну мережу з оптової торгівельної мережі збір платить оптовик. Потрібно, щоб у товарно-транспортних і платіжних документах суму збору було зазначено окремим рядком.

Об'єктом оподатковування є виручка від реалізації алко-гольних напоїв і пива.

Ставка збору складає 1% від об'єкта оподаткування. Об-числення суми платежу платник здійснює самостійно й відоб-ражає у відповідному звіті, який подає в податкові органи що-місяця протягом 20 днів, наступних за останнім календарним днем звітного періоду.

Збір сплачують щомісяця протягом 10 днів, наступних за граничним терміном подання звіту. Збір нараховують на всю суму виручки, включаючи ПДВ.

Цей збір зараховують на спеціальні рахунки Державного казначейства України. 30% цих коштів використовують на роз-

виток виноградарства, садівництва й хмелярства. Розпорядни-ками цих коштів є місцеві органи виконавчої влади. Централь-ний орган виконавчої влади, що здійснює державну політику в сфері виноградарства, садівництва й хмелярства, розпоряджаєть-ся 70% коштів від збору. Суми збору, що надходять на спеці-альний рахунок Державного казначейства України, розподіля-ють у співвідношенні: 70% -- на розвиток виноградарства, 30% -- на розвиток садівництва й хмелярства.

ЄДИНИЙ ЗБІР, ЩО СПРАВЛЯЮТЬ У ПУНКТАХ ПРОПУСКУ

ЧЕРЕЗ ДЕРЖАВНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Зазначений платіж є загальнодержавним збором, що визна-чено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кор-дон України» від 4 листопада 1999 року. Порядок справляння єдиного збору визначає Кабінет Міністрів України.

Єдиний збір встановлено щодо транспортних засобів вітчиз-няних та іноземних власників, які перетинають державний кор-дон України, справляють за здійснення в пунктах пропуску через державний кордон України відповідно до законодавства України митного при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспортних засобів; за проїзд транспортних засобів автомобільними дорогами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням установлених розмірів загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Отже, єдиний збір складається з:

1) плати за здійснення передбачених вищевказаним Зако-ном видів контролю вантажу й транспортного засобу;

2) плати за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами;

3) додаткової плати за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень і (або) габаритних параметрів.

Платниками єдиного збору можуть бути такі суб'єкти:

1) власник транспортного засобу й вантажу;

2) перевізник вантажу;

3) інша особа, вповноважена власником або перевізником. Законодавством також передбачено випадки, коли єдиний збір не справляють. Ними є: 1) перетинання державного кор-дону авіаційними й водними транспортними засобами, заліз-ничними вагонами без вантажу, залізничними пасажирськими вагонами, легковими автомобілями; 2) транзит вантажу, що не підлягає пропуску через митний кордон, і який перевантажу-ють на інший транспортний засіб у зоні митного контролю пун-кту пропуску, який є одночасно пунктом ввезення й вивезення цього вантажу; 3) в'їзду та виїзду транспортного засобу в ме-жах одного пункту пропуску через державний кордон без пере-тинання митного кордону; 4) переміщення товарів трубопро-відним транспортом і лініями електропередачі. Окрім цього, єдиний збір не справляють із транспортних засобів, якими перевозять вантажі гуманітарної допомоги, якщо товаросу-провідні документи оформлено на отримувачів гуманітарної до-помоги в Україні, яких внесено до Єдиного реєстру таких отри-мувачів.

Ставки збору залежать від виду транспортного засобу, міст-кості або загальної маси транспортного засобу з вантажем, ре-жиму переміщення й встановлені в євро. Але цей платіж спла-чують у національній валюті України за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день сплати цього збо-ру. Єдиний збір не може перевищувати вартість витрат, пов'я-заних із здійсненням митного під час транзиту вантажів і транс-портних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного й екологічного контролю вантажів і транспорт-них засобів, і витрат, пов'язаних із відновленням автомобіль-них доріг.

Єдиний збір справляють одноразово, залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), за єдиним платіжним доку-ментом, форму й порядок заповнення якого затверджує Держмитслужба.

Єдиний збір у повному обсязі перераховують до Державно-го бюджету України.

ЗБІР ЗА ВИКОРИСТАННЯ РАДІОЧАСТОТНОГО РЕСУРСУ

УКРАЇНИ

Збір за використання радіочастотного ресурсу є загально-державним збором, що передбачено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його справляння здійснюють на підставі Закону України «Про радіочастотний ресурс України» від 1 червня 2000 року. Справляння цього збору має на меті формування джерела коштів на фінансування заходів щодо ефективного використання радіочастотного ресурсу в Україні.

Платниками є користувачі радіочастотного ресурсу, а саме -- юридичні або фізичні особи, діяльність яких пов'язано з викори-станням радіоелектронних засобів та/чи радіовипромінювальних пристроїв.

Об'єкт оподаткування -- 1 МГц смуги радіочастот.

Ставки збору за використання радіочастотного ресурсу вста-новлює Кабінет Міністрів України не частіше одного разу на рік у гривнях окремо для кожного регіону України (Автоном-ної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) й залежать від виду радіозв'язку та діапазону радіочастот.

Збір сплачують з дати фактичного використання радіочас-тотного ресурсу України щомісяця до 15 числа кожного поточ-ного місяця. Суму платежу розраховують платники самостійно, відповідно до розмірів встановлених ставок і ширини смуги радіочастот, визначеної в ліцензії на використання радіочас-тотного ресурсу України.

Кошти, що надходять від користувачів радіочастотного ре-сурсу України у вигляді зборів, зараховують до Державного бюджету України.

ЗБОРИ ДО ФОНДУ ГАРАНТУВАННЯ ВКЛАДІВ ФІЗИЧНИХ

ОСІБ

Цей платіж є загальнодержавним збором, що визначено ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування». Його сплату провадять на підставі Закону України «Про Фонд гарантуван-ня вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 року.

Платникам збору є учасники Фонду гарантування вкладів фізичних осіб -- банки -- юридичні особи, які зареєстровано в Державному реєстрі банків, що веде Національний банк Украї-ни, та мають банківську ліцензію на право здійснювати бан-ківську діяльність. Окрім того, такі суб'єкти повинні викону-вати встановлені Національним банком України економічні нор-мативи щодо достатності капіталу й платоспроможності та можуть виконувати свої зобов'язання перед вкладниками.

Законодавством виокремлено такі види збору до Фонду га-рантування вкладів фізичних осіб: початковий, регулярний, спеціальний. Початковий збір встановлено в розмірі 1% за-реєстрованого статутного капіталу банку. Його сплачують бан-ки-учасники протягом ЗО календарних днів із дня отримання банківської ліцензії на здійснення банківської діяльності.

Регулярний збір встановлено в розмірі 0,25% загальної суми вкладів, включаючи нараховані за вкладами відсотки, за ста-ном на 31 грудня року, що передує поточному, та ЗО червня поточного року. Отже, нарахування регулярного збору здійсню-ють банки-учасники двічі на рік. Сплату його здійснюють щок-вартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом.

Спеціальний збір встановлюють у разі, якщо поточні до-ходи Фонду є недостатніми для виконання ним у повному об-сязі своїх зобов'язань щодо обслуговування й погашення за-лучених кредитів, спрямованих на відшкодування коштів вкладникам банків-учасників Фонду. Рішення про встанов-лення спеціального збору приймає адміністративна рада Фон-ду за погодженням із Національним банком України. Внесен-ня спеціального збору банками-учасниками проводять у стро-ки й згідно з умовами, що також встановлює адміністративна рада Фонду. Законодавством встановлено тільки загальний розмір спеціальних зборів, які мають сплатити банки-учасни-ки протягом року -- він не повинен перевищувати розмір щорічного регулярного збору.

ГАСТРОЛЬНИЙ ЗБІР

Цей загальнодержавний збір встановлено Законом України «Про гастрольні заходи в Україні» від 10 липня 2003 року. Платниками збору за проведення гастрольних заходів на території України є організатори гастрольних заходів, за винят-ком організаторів благодійних гастрольних заходів.

Об'єктом оподаткування є виручка від реалізації квитків на гастрольний захід.

Ставку збору встановлено в розмірі 3% об'єкта оподатку-вання.

Платники цього збору протягом 10 календарних днів після дати проведення гастрольного заходу подають до органу дер-жавної податкової служби за місцем його проведення розраху-нок збору за формою, встановленою центральним податковим органом. Збір сплачують одним платіжним дорученням протя-гом двадцяти календарних днів, наступних за датою проведен-ня гастрольного заходу, якою вважають дату його фактичного завершення. Надходження від збору розподіляють так: 30% нарахованих сум залишають на спеціальних рахунках управлінь Державно-го казначейства в Автономній Республіці Крим і в областях і використовують на підтримку гастрольних заходів у зазначе-них регіонах; 70% перераховують на спеціальний рахунок Дер-жавного казначейства України й використовують на підтримку гастрольних заходів вітчизняних гастролерів на загальнодер-жавному рівні.

ПЛАТА ЗА ТОРГОВИЙ ПАТЕНТ

З 1998 року в Україні почали з'являтися альтернативні фор-ми оподаткування, до яких належать: здійснення підприємниць-кої діяльності з придбанням спеціального патенту1 та спрощена система оподаткування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва. Обидва способи передбачають можливість доб-ровільного обрання. Стосовно фіксованого сільськогосподарсь-кого податку, то він, хоч і передбачає спрощене оподаткуван-ня, але його застосовують не за вибором платника. Іншими сло-вами, він не є альтернативним.

Визначення платників щодо сплати за патенти наведено в п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року: суб'єктами правовідносин, що підлягають регулюванню за цим Зако-ном, є юридичні особи й суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, -- резиденти й нерези-денти, а також їхні відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва й ін.), які займаються підприємницькою діяль-ністю, передбаченою ч. 1 ст. 1 Закону.

Відповідно до наведеного визначення, є три групи платників:

-- юридичні особи, незалежно від організаційно-правової форми господарювання й форми власності;

-- громадяни-підприємці;

-- відокремлені підрозділи (філії, відділення тощо), проте ні місце їхнього розташування, ні наявність окремого банків-ського рахунку чи відокремленого балансу в цьому випадку зна-чення не мають.

Обов'язковою умовою, за якої перераховані категорії рези-дентів і нерезидентів класифікують як суб'єктів патентування, є здійснення ними кожного з видів діяльності, яка підлягає патентуванню.

Об'єкт патентування містить у собі чотири укрупнених види підприємницької діяльності.

1. Торговельна діяльність за готівкові кошти й по кредит-ним карткам на території України. Слід звернути увагу, що об'єктом патентування є не тільки роздрібна торгівля, а вся торгова діяльність, під якою відповідно до Порядку заняття торговою діяльністю і правилами торгового обслуговування населення, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року Зібрання постанов Уряду України. -- 1995. -- № 5. -- Ст. 118.

, розуміють роздрібну й оптову торгівлю, а також діяльність у торгово-виробничій сфері (гро-мадське харчування).

2. Діяльність із надання побутових послуг.

Об'єктом регулювання згідно зі ст. З Закону про патенту-вання є діяльність із надання побутових послуг, під якими ро-зуміють «діяльність, пов'язану з наданням платних послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівкові кошти, а також із використанням інших форм розрахунків, включаючи кредитні картки».

3. Діяльність із обміну готівкових валютних цінностей (вклю-чаючи операції з готівковими платіжними засобами, виражени-ми в іноземній валюті, та з кредитними картками).

Під торгівлею готівковими валютними цінностями слід ро-зуміти продаж готівкової іноземної валюти, інших готівкових платіжних засобів, виражених у іноземній валюті (в тому числі дорожніх, банківських і персональних чеків), а також операції з дебетування кредитних (дебетових) карток у обмін на валюту України, інших готівкових платіжних засобів, виражених у валюті України, а також у обмін на іншу іноземну валюту.

4. Діяльність із надання послуг у сфері грального бізнесу. Варто відзначити, що в Законі про патентування (п. 5.2 ст. 5) застосовано спеціальне (яке використовують тільки в цілях цього Закону) визначення грального бізнесу: під гральним бізнесом слід розуміти діяльність, пов'язану з влаштуванням казино, інших гральних місць (будинків), гральних автоматів із гро-шовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) і розиграшів із видачею грошових виграшів у го-тівковій або майновій формі.

Наведений перелік об'єктів оподаткування є вичерпним, і ніякі інші види діяльності патентуванню не підлягають.

Оплату провадять щомісяця, до 15 числа місяця, який пере-дує звітному. Під час придбання патенту вносять одноразову плату в розмірі вартості торгового патенту за один місяць (остан-ній місяць дії патенту). У випадку, якщо торговий патент набу-вають не з початку місяця, розмір плати за перший місяць виз-начають пропорційно кількості календарних днів із дня при-дбання торгового патенту до кінця місяця. При придбанні патенту після 15 числа місяця одночасно оплачують вартість торгового патенту за наступний звітний місяць.

Місцеві податки й збори

До певного часу в Україні не було чіткої законодавчої ви-значеності щодо місцевих податків і зборів. Етапним став 1993 рік, коли було прийнято Декрет Кабінету Міністрів Ук-раїни «Про місцеві податки і збори» від 20 травня 1993 року.

Пізніше Законом України від 16 червня 1993 року було внесено низку змін у Декрет. Основний зміст цього специфічного нор-мативного акту полягає в характеристиці конкретних видів по-датків і зборів, а кілька заключних статей розкривають механізм їхнього обчислення, вилучення, компетенції місцевих органів самоврядування.

Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, слід відзначити, що в основу цього переліку буде покладено класифікацію, яка ґрунтується на ст. 15 Зако-ну України «Про систему оподаткування» і статтях 2--17 Дек-рету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збо-ри». Справа в тому, що низка загальнодержавних податків, зазначених у ст. 14 Закону України «Про систему оподаткуван-ня», також надходить до місцевих бюджетів (податок із до-ходів фізичних осіб, плата за землю, податок на промисел). Однак, компетенцію місцевих органів самоврядування не по-ширено на ці податкові важелі.

Збір за паркування автотранспорту. Платники -- юридичні й фізичні особи, які паркують автомобілі в спеціаль-но відведених або обладнаних місцях. Об'єкт обкладання -- одна година паркування автотранспорту. Сплачує водій на місці паркування. Ставка (граничний розмір) -- 3% неоподатковува-ного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% у віддалених місцях. Облік платників визначають органи місцевого самоврядування. Джерело оплати -- собівартість про-дукції (робіт, послуг) або особисті кошти. Подібний механізм передбачає й податкова система Російської Федерації.

Ринковий збір. Платники -- юридичні й фізичні особи, що реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію. Об'єкт обкладання -- торгівельне місце (на ринках, у павіль-йонах, на майданчиках, із автомашин). Ставка податку: для фізичних осіб -- 20% мінімальної заробітної плати; для юри-дичних осіб -- 3 мінімальні заробітні плати. Й у першому, й у другому випадках за наданою схемою нараховують податкові відрахування за кожний день торгівлі. Облік платників веде адміністрація ринку. Термін сплати -- до початку реалізації про-дукції, а термін перерахування збору до бюджету визначають рішенням місцевого органу самоврядування. Джерело сплати -- собівартість продукції або особисті кошти.

Кабінетом Міністрів України рекомендовано змінити максимальні ставки місцевих податків на граничні (мінімальну й максимальну) межі цих ставок. Наприклад, ринковий збір має складати від 10 до 20% неоподатковуваного мінімуму доходів у столиці; від 5 до 20% -- у містах; від 3 до 15% -- в інших населених пунктах. Для іноземних юридичних осіб відповідно: від 2 до 3 неоподатковуваних мінімумів -- у столиці; від 1 до 2 -- у містах; від 0,5 до 1 -- в інших населених пунктах. Розмір ринкового збору диференціюють залежно від ринку, його місце знаходження й виду продукції.

Ринки перераховують до місцевого бюджету на рахунок міськфінуправління 50% зібраного ринкового збору, але не менше середньомісячної індикативної суми ринкового збору. 50% рин-кового збору й середньомісячний збір, що залишився, і кошти, зібрані понад середньомісячної індикативної суми, залишають у розпорядженні ринку й використовують: 30% -- на розвиток ринку; 20% -- на покриття витрат із утримання ринку. Збір за видачу ордера на квартиру. Платник -- отримувач ордера. Об'єкт обкладання -- послуги, пов'язані з видачею ордера. Ставка -- 30% неоподатковуваного мініму-му. Облік платників здійснюють органи обліку й розподілу житла. Цей збір сплачують до бюджету через установи банків до отримання ордера. Джерело оплати -- особисті кошти от-римувача ордера.

Збір із власників собак. Платники -- громадяни -- влас-ники собак, які проживають у будинках державного й громад-ського житлового фонду та приватизованих квартирах. Об'єкт обкладання -- за кожну собаку (крім службових) щорічно. Ставка (граничний розмір) -- 10% неоподатковуваного мініму-му на момент нарахування збору. Облік платників визначають місцеві органи самоврядування, що влаштовують комісійні відра-хування для компенсації витрат щодо проведення обліку плат-ників. Джерело сплати -- особисті кошти платників.

Курортний збір. Платники -- громадяни, які перебува-ють у курортній місцевості. Об'єкт обкладання -- проживання в межах курортної місцевості. Ставка -- не більше 10% неопо-датковуваного мінімуму. Облік платників здійснюють адміні-страції готелю, квартирно-посередницькі організації, органи внутрішніх справ, які контролюють дотримання паспортного режиму. Утримують під час реєстрації не пізніше 3-добового терміну з дня прибуття чи під час поселення в приватному житлі громадян. Джерело оплати -- особисті кошти платників. Цей вид збору передбачає широкий перелік пільгових звільнень (ст. 7 вказаного Декрету).

Збір за участь у бігах на іподромі. Платники -- юридичні й фізичні особи, що виставляють своїх коней на іпод-ромі в змаганнях комерційного характеру. Об'єкт обкладання -- за кожного коня, виставленого на змаганнях комерційного ха-рактеру. Гранична ставка збору -- 3 неоподатковуваних мі-німуми. Облік платників здійснює адміністрація іподромів. Утримують із платників до початку змагань. Механізм перера-хування його до бюджету визначають місцевими органи само-врядування. Оплачують за рахунок прибутку (доходу).

Збір за виграш на бігах. Платники -- особи, що вигра-ли на тоталізаторі під час гри на іподромі. Об'єкт обкладання -- сума виграшу. Гранична ставка -- не більше 6% від суми вигра-шу. Облік платників здійснює адміністрація іподромів, яка й утримує збір під час видачі їм виграшів. Терміни перерахуван-ня до бюджету визначають місцеві органи самоврядування. Джерело сплати -- особисті кошти громадян.

Збір із осіб, що беруть участь у грі на тоталі-заторі на іподромі. Останній із трьох зборів, що мають схожу сферу застосування. Платники -- особи, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі. Об'єкт обкладання -- плата за участь у грі на тоталізаторі в формі відсоткової надбавки до плати за участь у грі. Гранична ставка не повинна перевищува-ти 5% від суми цієї надбавки. Облік платників здійснює адміні-страція іподромів. Збір утримують під час придбання квитків на участь у грі та в строки, затверджені місцевими органами самоврядування, перераховують до бюджету. Сплачують за рахунок особистих коштів громадян.

Податок із реклами. Платники -- юридичні й фізичні особи, що рекламують свою продукцію чи діяльність. Об'єкт обкладання -- вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Гранична ставка -- 0,1% вартості послуг за одноразо-ву рекламу й 0,5% -- за розміщення реклами на тривалий час. Облік платників проводять органи, на які покладено функції

розміщення реклами. Сплачують під час оплати послуг. Дже-рело сплати -- за рахунок собівартості продукції (робіт, по-слуг) або за рахунок особистих коштів.

Збір за право на використання місцевої символі-ки. Платники -- юридичні й фізичні особи, що використову-ють місцеву символіку з комерційною метою. Об'єкт обкладан-ня -- вартість виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг із використанням місцевої символіки. Граничний розмір збору -- 0,1% вартості виробленої продукції з використанням місцевої символіки для юридичних осіб і з громадян -- до 5 неоподатковуваних мінімумів. Облік платників здійснюють органи місцевого самоврядування, що видають дозвіл на вико-ристання символіки. Джерело сплати -- собівартість продукції (робіт, послуг) або особисті кошти платника.

Збір за право на проведення кіно- й телезйомок. Платники -- комерційні кіно- й телеорганізації, в тому числі закордонні, під час зйомок яких потрібні додаткові заходи. Об'єкт обкладання -- витрати на проведення додаткових за-ходів. Граничний розмір збору не має перевищувати фактич-них витрат на проведення таких заходів. Сплачують за раху-нок доходів кіно- й телеорганізацій. Конкретні механізми реалі-зації затверджують місцеві органи самоврядування.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсних розпродажів і лотерей. Платники -- юри-дичні й фізичні особи, що мають дозвіл на проведення аукці-онів, конкурсних розпродажів і лотерей. Об'єкт обкладання -- вартість заявлених на місцеві аукціони, лотереї тощо товарів, відповідно до їхньої початкової ціни чи суми, на яку випуска-ють лотерею. Гранична ставка -- 0,1% від вартості чи від суми товарів, на яку випускають лотерею; граничний розмір збору за право проведення лотерей -- 3 неоподатковуваних мінімуми. Платників визначають органи місцевого самоврядування, що видають дозволи на проведення місцевих аукціонів, конкурс-них розпродажів і лотерей. Стягують збір за 3 дні до проведен-ня аукціону тощо або під час отримання дозволу на випуск лотерей. Джерело сплати -- за рахунок прибутку (доходів), що залишається в розпорядженні юридичних осіб і громадян.

Комунальний податок. Платники -- юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних сільгосппідприємств. Об'єкт обкладання -- річний фонд оплати праці, роз-рахований відповідно до мінімального розміру заробітної пла-ти. Гранична ставка -- 10% річного фонду оплати праці. Облік здійснюють податкові інспекції на місцях. Джерело сплати -- прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні юридич-них осіб. З 20 січня 1995 року по Харківській області ставку збільшено в 10 разів.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі. Платники -- юридичні й фізичні особи, що реалізу-ють продукцію. Об'єкт -- оформлення й видача дозволів на торгівлю в спеціально відведених місцях. Граничний розмір збору -- 20 неоподатковуваних мінімумів для суб'єктів, що постійно торгують, і 1 неоподатковуваний мінімум у день за одноразову торгівлю. Облік здійснюють організації, що воло-діють подібними правами. Сплачують за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні юридичних осіб чи особистих коштів громадян.

Висновок

Аналізуючи зміст податків, потрібно враховувати, що вони не є єдиним джерелом доходів бюджету й становлять собою тільки один із видів позаекономічного державного примусу. Крім власне податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень до бюджетів: ліцензійні та реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприєм-ства й громадяни роблять обов'язкові відрахування до поза-бюджетних фондів, платять різні тарифи та інші обов'язкові платежі. Різноманіття форм вилучень обумовлює потребу виз-начити, що ж із них є безпосередньо податком, а що -- неподатковими платежами. Мабуть, усю систему платежів, що вхо-дять до податкової системи, можна розділити на податки й пла-тежі податкового характеру. Якщо до першої групи належать саме податки (на прибуток, на землю тощо), то друга група складається зі зборів і відповідних податкових платежів (мито, державне мито тощо).

Р озмежування податків, зборів, платежів є не виключно теоретичною проблемою, а й значною мірою проблемою прак-тики. По-перше, коли йдеться про податки, то це, насамперед, безумовні та нецільові платежі, й після їхнього надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та це й не потрібно. В ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають чітке цільове призначення. Тому можна пору-шувати питання про нецільове використання коштів (навіть може йтися про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки здебільшого надходять до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові (в тому числі й позабюд-жетні) фонди. Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, -- це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких їх спрямовують, -- це збори.

І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є виключно ком-петенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію вико-навчих органів.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч посібник. - К.: Основи, 1998.

2. Халфина Р. О. Право как средство соціального управления. - М.: Наука, 1998.

3. Основи налогового права / Под ред. С. Г. Пепеляева. -- М., 1995.

4. Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 15.

5. Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н. И. Химичева. -- М.: БЕК, 1996. - С. 232; Финансовое право: Учебник / Под ред. О. Н. Горбуновой. - М.: Юристь, 1996. - С. 185.

6. Офіційний вісник України. - 1998

7. Воронова Л. К., Кучерявенко Н. П. Финансовое право: Учеб. Пособие - Харьков: Легас, 2003.

8. Основы налогового права Под ред С. Г. Пепеляева. - М., 1995.

9. Козырин А. Н. Налоговое право зарубежных стран: воросы теории и практики. - М., 1993.

Array

Страницы: 1, 2, 3