Відзначаючи постійне зростання протягом XX століття впливу держави па економіку (з 1913 до 1995 року частка державних видатків у ВВП в індустріальне» розкинених країнах зросла в середньому від 12 до 45 %), а також те, що конкретні форми і методи, які забезпечували практичне втілення механізму державного регулювання, на окремих етапах розвитку економічної теорії та практики господарювання змінювалися залежно від потенціалу, можливостей, пішім розвитку країни, зовнішніх умов та багатьох інших факторів, ці зміни все ж ґрунтувалися переважно па двох концепціях: кейнсіанцеві та монетаризмі. І сьогодні ці концепції, постійно трансформуючись, обумовлюють відповідні напрями економічних реформувань; у тому числі і в економіках перехідного типу. Перша знаменує собою інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики, друга -- ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політику "шокової терапії". Тобто історій свідчить про відому одноманітність функціонування та розвитку. Проте кожний перехід відкриває нові сходинки, тому важливо не тільки їх врахувати, але й прагнути реально та, по можливості, одночасно реалізувати всі аспекти процесу перетворень.

У найбільш загальному щодо державного регулювання контексті основний зміст кейнсіанської концепції полягає в активній ролі держави у вирішенні завдань стабілізації економіки, пом'якшенні економічних спадів і стимулюванні зростання, оскільки власне ринок не спроможний вирішити ці завдання з належною ефективністю. Об'єктами державної економічної політики виступають заходи, спрямовані па підвищення попиту, інвестицій, зростання експорту і державних витрат, які формують рівень виробництва, зайнятості, доходів і цін. Це пояснюється тим, що згідно з цією концепцією коливання сукупних витрат впливають, насамперед, не па ціпи, а па виробництво і зайнятість. Тому основними категоріями на макроекономічному рівні, якими оперує така концепція, виступають дохід, інвестиції, рівні споживання, заощаджень та зайнятості, відсотки за кредити. Державне регулювання полягає у впливі па величину сукупного попиту через його головний інструмент -- бюджет.

Теорія дефіцитного фінансування державних витрат виступає па порядок денний, особливо з розвитком неокейнсіанському напряму. Зокрема, вважається, що дефіцит бюджету, викликаючи розширення грошового обігу, зумовлює зростання виробництва. Заміщення приватного попиту на гроші державним досягатиметься через реальне зростання економіки, низький відсоток на кредити та розширення грошової пропозиції.

Концепція монетаризму базується на протилежних позиціях. Згідно з її положеннями високий ступінь макроекономічної стабільності найкращим чином забезпечує система вільного ринку, що діє на основі конкуренції за умови мінімізації втручання держави у функціонування економіки. Визнається, що коливання сукупних витрат впливають саме на ціни продукції та ресурсів, а не на рівні виробництва і зайнятості. Тому втручання держави у монопольну політику, фінансово-бюджетну та грошово-кредитну системи підриває здатність вільного ринку до забезпечення макроекономічної стабільності. Саме незадовільна грошова політика, на думку прихильників концепції монетаризму, провокує інфляцію, спад економіки, безробіття, кризи платіжного балансу.

Вирішальними для оздоровлення економіки у такий спосіб визнаються жорстке регулювання приросту грошової маси, зниження рівня податків і кредитів, зменшення соціальних витрат, забезпечення вільного розвитку підприємництва, ринкове ціноутворення, скасування мінімальних рівнів заробітної плати. Методи державного регулювання переорієнтовуються з аитициклічного регулювання попиту на стимулювання довгострокового зростання, інвестиційної активності, ліквідацію диспропорцій, структурну перебудову економіки. Відбувається відмова від політики повної зайнятості, акцепт переміщується у бік боротьби з інфляцією.

Світова практика демонструє приклади застосування обох концепцій. У 30-ті роки мав місце перехід від моделі неврегульованого ринку до кейнсіанської парадигми, у 70-ті роки -- від останньої до монетаризму. Кейнсіанська концепція домінувала в США після Великої депресії 30-х років, в індустріальних країнах Європи -- у повоєнний період, що в обох випадках слугувало підтвердженням її" ефективності. Цей досвід достатньо чітко окреслив основну закономірність: переваги кейнсіанської концепції проявляються саме в складних умовах розцінку економіки. Цьому є свої пояснення, які випливають з вищезазначених узагальнених характеристик. Державне регулювання логічне в умовах становлення ринку, саморегуляція потребує його зрілих форм. Проте цей висновок не завжди однозначний і в часі, і стосовно конкретної держави. Так, Японія, яка, починаючи з повоєнного періоду і до сьогодні, надає перевагу кейнсіанському підходу, демонструє високий рівень розвитку національної економічної системи. Усі ці процеси збагатили світовий досвід відповідними положеннями, значення яких важко переоцінити, особливо для країн, які переживають подібні зміни.

Щодо практичного використання в умовах України кейнсіанської концепції державного регулювання, яка базується або на зниженні податків, або на збільшенні державних витрат чи поєднанні цих заходів з метою розширення сукупного попиту, слід зазначити, що розширення видатків бюджету не можна визнати обґрунтованим в умовах їх надмірних обсягів, а саме це має місце в Україні. Більш прийнятним бачиться варіант зниження податків, однак за відсутності структурних реформ політика розширення сукупного попиту не спроможна бути ефективною, а при умові достатньої грошової маси може навіть викликати загрозу інфляції. Сукупний попит слід стимулювати одночасно із сукупною пропозицією, що зумовлює потребу активізації структурних реформ і стимулювання виробництва. Як буде показано далі, порушення таких вимог здатне призвести до поглиблення існуючих протиріч.

У сучасній економічній теорії названі концепції оцінюються по-різному: від протиставляння до становлення нового оригінального напряму економічної думки -- теорії перехідної економіки. Це обумовлено, з одного боку, наявністю позитивних моментів, які містяться в кожній з концепцій, а з іншого - складністю моделювання перехідних систем. Формування та реалізація транзитивних перетворень потребують урахування співвідношення загального та особливого, універсального характеру світового економічного знання та національного досвіду. Те, що практичні рекомендації, сформовані па основі звичних теоретичних підходів, не дають бажаної результативності, активізує необхідність пошуку альтернативної методології, яка, природно, потребує осмислення та розумного симбіозу загальнотеоретичних проблем системних трансформацій. Сьогодні йде пошук форм і методів регулювання світового ринку па Наднаціональному рівні: готується трансформація системи регулювання економіки у глобальному масштабі. Ця обставина надзвичайно суттєва для дослідження вітчизняної економічної системи.

Розглядаючи еволюцію форм і методів державного регулювання економіки, не можна залишити поза увагою можливості змішаних підходів до організації та структури інститутів регулювання.

У II історичному періоді традиційно відрізняють, по-перше, "чистий капіталізм". Тут передбачається, що при досягненні вимог дії чистої, досконалої конкуренції немає жодної необхідності державного втручання у функціонування системи чистого капіталізму. Однак відразу слід зазначити, що такої системи ніколи не існувало та не існує й зараз; швидше, це ідеал ринкової системи, до якої капіталістичний спосіб виробництва повинен був прагнути. Об'єктивно закладені внутрішні протиріччя капіталізму (які одночасно є джерелом його розвитку) віддалили капіталістичну систему від системи "чистого капіталізму".

По-друге, виділяють командну економіку, за західною термінологією, або, за термінологією постсоціалістичних країн, "адміністративно-господарську систему", головний зміст якої виражено у самій назві. Основна ознака такої системи - панування виробника над споживачем і як результат -- вибір у споживача відсутній, суспільна оцінка праці товаровиробників спотворюється і, врешті-решт, стає хибною, суб'єктивною. У результаті ефективність системи неухильно знижується, що є критично важливим при вирішенні питань її існування.

І, нарешті, змішані системи. Власне, ідея "змішаної економіки" була викладена австрійським економістом А. Ватером у книзі "Основи політичної економії". На його думку, загальнодержавне господарство -- це не якась окрема і єдина система, а сполучення трьох різних господарських систем: а) приватний капіталізм з його прагненням до отримання максимального прибутку; б) суспільно-господарська система, що керується принципом спільної користі; в) благодійна система, діюча за альтруїстичними спонуканнями.

Подальший розвиток теорія "змішаної економіки" отримали в 30-ті роки XX ст. у працях американських економістів, особливо С. Чейза, якому і належить термін "змішана економіка". У наукових дослідженнях Дж. Кейнса, Е. Хапсена, Л. Харріеа, II. Самуельсона та інш. відображається основний напрям пошуків конкретних шляхів поєднання, визначення пропорцій між приватною та державною власністю, методів запобігань кризовим режимам економіки.

Досягнення найкращого поєднання цих систем, без перебільшення, є сьогодні центральним завданням багатьох держав, їх економічної політики. Водночас, уже накопичено значний досвід практичного застосування змішаних економік. Високою результативністю, зокрема, відзначаються китайська та індійська системи. Перша поєднує у собі ліберальний режим та експортну орієнтацію швидко зростаючих "вільних зон" з жорстким державним регулюванням та замкненістю внутрішнього ринку. Друга узгоджує самоорганізацію внутрішнього ринку (з його закритістю від іноземних, конкурентів) з активною політикою стимулювання економіки па основі державних інститутів. В обох випадках економіки швидко розвивалися, забезпечуючи високі темпи приросту (більше 6 % відсотків у рік), незважаючи навіть па глобальну фінансову кризу.

Країни Південно-Східної Азії, які нещодавно також демонстрували швидкий та стійкий розпиток, реалізували синтезуючу активну політику розвитку на основі Інституті державного регулювання з поступовою лібералізацією внутрішнього ринку. Що ж до трати останнім часом даними країнами стійкості, то фахівці вбачають основні причини цього у невиправданому форсуванні (під тиском міжнародного капіталу та МВФ) лібералізаційного процесу. Це призвело до внутрішніх диспропорцій налагодженої системи через вплив спекулятивного капіталу. Подібна ситуація була характерна для Японії. Форсована лібералізація її економічної системи, яка синтезувала у собі активну політику розвитку, експортну орієнтацію та закритість внутрішнього ринку, призвела до її дезорганізації та втрати стійкості.

З досвіду реформування постсоціалістичних систем, за оцінкою Ю. Ольсевича, виділяються "дві здорові моделі перехідної економіки -- чеська та китайська".

Сутність першої моделі - у проведенні прискореного роздержавлення державного сектора, повна лібералізація економіки, її вибір рядом країн (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Україна, Росія) був однозначно зумовлений сценарними рекомендаціями міжнародних фінансових організацій. Що стосується кінцевих результатів застосування цієї моделі, то н Україні, наприклад, її наслідком стало падіння виробництва, реального ВВІ І (спричинене, насамперед, негайним порушенням вертикальних та горизонтальних зв'язків), багатостороння фінансова та соціальна криза. Якщо за роки Великої депресії, як показувалося вище, спад виробництва у СІПЛ був на рінні 25 %, то и Україні пін становив ЗО %. Фактично псі країни переліченого ряду відзначалися загальноекономічним падінням. Те, що його рівень відрізнявся за окремими країнами, - наслідок різного рівня їх практичної адаптації до застосування згаданих рекомендацій, що буде проілюстровано в. подальшому.

Другий напрям реформувань характеризувався "м'яким" входженням у ринок, базувався, що не мети важливо, на відповідному ідеологічному підґрунті і відзначався послідовністю заходів господарського реформування у напрямі ринку. Він був успішно реалізованим у Китаї та В'єтнамі,

Отже, коректна наступна постановка проблеми. Змішані системи (за певних умов) мають високий потенціал ефективності. Однак при вирішенні питань реалізації цього потенціалу виникає комплекс складних проблем. Вони стосуються як розробки теорії трансформації, так і вибору адекватної умовам країни моделі і практичних методів її реалізації. З їх сукупності далі виділено окремі вузлові, намічено головні та альтернативні попереднім вимоги до організації процесів формування змішаних систем. Дуже коротко вимоги до забезпечення ефективності синтезу різних систем державного регулювання вказують на багатовекторність такого процесу і зводяться до таких:

- визнання цільовою функцією реформаційних перетворень підвищення соціально-економічної ефективності економічної системи. Тому інститути державного регулювання не повинні заміщати процеси ринкової саморегуляції чи надбудовуватися над ними. Стоїть завдання створення єдиного цілого. Інакше системний ефект не забезпечується, що спрямовує проведені реформування па отримання негативного результату;

- концептуального забезпечення і високого рівня інформованості з мстою побудови пової моделі та формування сприяння і довіри до її дієздатності;

- цілісність конструкції, що створюється, внутрішня узгодженість та злагодженість її головних елементів. Інакше вона формуватиметься спонтанно, підкидаючи несумісні елементи та створюючи ті, яких бракує;

- недопустимість форсованого впровадження. Лібералізація по винна здійснюватися поступово при збереженні дії основних інститутів, державного регулювання;

- послідовність та виваженість у напрямі обраних пріоритетів, зважаючи на тс, що економічні процеси та їх результативність піддаються змінам не миттєво, а вимагають певного часу та ресурсів;

- стійкість та захищеність від необґрунтованого втручання зовнішніх чинників.

Наведені вимоги стосуються і України. Водночас результати здійснених трансформацій у її новітній історії вказують на незадовільний рівень вирішення завдань взаємодії ринку та держави з точки зору врахування та реалізації багатовекторності такого процесу. У такому разі правомірним є виявлення формуючого значення, "внеску" ринку та держави в отриманий в Україні результат ринкових перетворень, адже будь-який з них чинників спроможний стати вирішальним у долі існування такого результату. Стоїть завдання своєчасного і врівноваженого впливу кожного з чинників на функціонування економічної системи з тим, щоб у міру становлення ефективної соціально-економічної структури суспільства їх вага знижувалася до звичайного протиріччя в межах існування змішаної системи.

Формування змішаної системи для багатьох транзитивних економік висуває завдання першочергової побудови ринку. Справа в тому, що перехід від планово-розподільчої до змішаної економіки потребує проміжного етапу - етапу ринкової економіки. Остання ж як ефективна форма господарювання та засіб досягнення більш глобальної мсти, яку визначає суспільство, є складним і суперечливим щаблем розвитку економічних систем. Досвід його подолання свідчить, що в перехідний період особливо великою стає роль держави, оскільки багато функцій тоталітарної системи вже спрощені, а нові ринкові ще не сформувалися. Це пояснює, чому останнім часом проблема економічної ролі держави знову набула рис гострої полеміки: адже від її розв'язання багато в чому залежить майбутнє транзитивних економік, здатність забезпечити максимізацію загального динамізму виробництва, зведення до мінімуму негативних економічних і соціальних наслідків ринкових диспропорцій, які постійно виникають і в розвинених у ринковому плані економіках, а особливо гостро стоять у перехідних економіках, де взаємовідносини між державою та ринком тільки формуються, і цей процес ще буде тріщати.

Загальні тенденції історичної взаємодії держави і ринку вказують па помилковість тверджень щодо досконалості як суто ринкового механізму, так і державного регулювання. Відповідь па цю проблему влучно сформульована Дж. Гелбрейтом: "Існує велика сфера господарської діяльності, в якій роль ринкових механізмів не підлягає сумніву і не повинна заперечуватись, але є й не менш широка, постійно зростаюча у міру підвищення рівня економічного добробуту, сфера, де послуги і функції держави або жорстко необхідні, або уявляються доцільнішими з соціальної точки зору. Справді, ринкові механізми, незважаючи на свій спонтанний характер, дозволяють досягти певної рівноваги між попитом і пропозицією, оскільки гнучкість ціп через вільну конкуренцію (якщо остання має місце) зводить відхилення від рівноважного стану до мінімуму. Це сприяє прийняттю агентами ринку раціональних рішень щодо виробництва, збуту і використання економічних ресурсів. Досягнення суб'єктами підприємництва через власні економічні Інтереси високої ефективності, врешті-решт, сприяє результативності економіки в цілому. Децентралізація влади як неодмінний супутник ринкової економіки, політичний плюралізм та демократія сприяють ефективності суспільного виробництва. Разом з тим, помітним явищем XX століття стало монополістичне та олігополістичне витіснення досконалої конкуренції. Ринок не в змозі самостійно досягти оптимального розв'язання такої проблеми. Наявність зовнішніх впливів, розрий лиж приватними та соціальними витратами, внутрішньо притаманні ринку протиріччя, що проявляються через суперечності між приватними та суспільними, потомними та довгостроковими інтересами, -- це лише частина завдань, які потребують державного втручання.

1.2 Принципи функціонування податкової системи ринкового типу.

Кожній соціально-економічній формації притаманна фіскально-економічна система, раціональність якої визначається рівнем розвитку товарно-грошових відносин, способом виробництва, природою і функціями держави. Ефективність насамперед податкового механізму ґрунтується на певних, об'єктивно обумовлених засадах податкової політики, критеріях фіску, формах і методах оподаткування, адекватних відповідному етапу економічного й соціального розвитку суспільства. Формування головних принципів становлення, функціонування й розвитку податкової системи ринкового типу є важливим завданням фіскальної теорії та практики, від успішного вирішення якого значною мірою залежить економічний потенціал країни, соціальна стабільність у суспільстві, підвищення рівня добробуту малозабезпечених верств населення.

Уперше науково обґрунтовану концепцію оподаткування запропонував А. Сміт, який визначив такі базові принципи оподаткування.

Усі громадяни повинні брати участь в утриманні уряду пропорційно до своїх доходів, які вони отримують під захистом та опікою держави. Тобто потрібно дотримуватися рівності оподаткування.

Податки повинні бути чітко визначені, а не довільні. Це означає встановлення термінів сплати, способів платежу, сум податків, зрозумілих для платника та всіх інших осіб.

Податки повинні стягуватися тоді та в такий спосіб, щоб це було вчасно й зручно для платника. Ця необхідна умова оподаткування передбачає зручність їх справляння.

Кожний податок має бути розроблений так, щоб якомога менше вилучати грошей у платників понад той дохід, який вони приносять у скарбницю, тобто забезпечити дешевину справляння податків. Великі витрати на утримання податку роблять сам податок недоцільним Смит А. Исследованпе о природе й причинах богатства народов. -- М. - Соизкгиз. -- 1962 - С. 565-589..

Дослідження А. Сміта продовжив Дж. С. Мілль, який критикував вчення свого попередника з позицій фіскальної рівності та стверджував, що дохід не є точним критерієм платоспроможності. Вирішального значення він надавав принципу рівномірності податкового тягаря: "Подібно до того, як уряду не слід проводити розмежувань між окремими особами або класами в тому, що стосується їхніх вимог щодо вигід від діяльності уряду, так і будь-які жертви, яких він, у свою чергу, вимагає від них, мають по можливості рівним тягарем лягати на всіх. Як наслідок, рівномірність оподаткування як принцип політики означає рівномірність жертв. Вона означає такий розподіл податків, що стягуються для покриття урядових витрат, від якого ніхто із платників податків не відчував не більше і не менше невигід від своєї частки, ніж кожний інший від своєї. Цей досконалий розподіл, як і інші принципи досконалості, неможливо впровадити в життя повною мірою, але в кожному практичному дослідженні слід насамперед виходити із знання ідеалу" Милль Дж. Основы политической экономии /Т 3 -- М -- Прогресс -- 1981 -- С 455 2.

Подальшого розвитку вчення про принципи оподаткування набуло у працях А. Вагнера. Він, зокрема, вважав, що система оподаткування в суспільстві ґрунтується на цілій низці принципів, які можна систематизувати в такі групи:

- фінансово-технічні, що охоплюють принципи достатності й рухомості;

- народногосподарські, тобто ті, за якими належить вибирати потрібне джерело й окремі податки з урахуванням впливу певних форм і видів оподаткування на діяльність платника;

- справедливості, що передбачають всезагальність і рівнонапруженість;

- податкового управління, що передбачають визначеність, зручність, дешевину стягнення податків J. Wagner A. Finanazw / В 2. - 1883 -- S. 304.

Серед окреслених принципів нерівність, на думку А. Вагнера, властива фінансово-технічним. Водночас меншого значення набувають народногосподарські принципи і принципи справедливості. Він вважав, що ці принципи дають змогу вибирати джерела, об'єкти, види і форми оподаткування відповідно до народногосподарських підходів.

На нашу думку, пріоритетність фінансових принципів є правомірною, оскільки податки насамперед є фінансовою категорією. Крім того, з розширенням недержавних форм власності та обмеженням господарських функцій держави, народногосподарські підходи щодо організації фіску втрачають своє значення.

На відміну від А. Вагнера, А, Тривус (прихильник кейнсіанської концепції оподаткування) виходив із домінуючого значення народногосподарських принципів. Він вважав, що фіскально-економічна система для виконання своєї ролі як знаряддя економічної політики має будуватися так, щоб самі підприємці були зацікавлені в економічній діяльності в потрібному для держави руслі. "Тут маємо такий принцип: податковий прес повинен розподілятися між окремими галузями народного господарства в оберненій пропорції відповідно до їхнього значення для економічного розвитку країни" Тривус А.А. Налоги как орудие зкономической политики. -- Баку. РИО АС ПС. -- 1925. -- С. 52. Природно, А. Тривус прагнув повніше сформулювати принцип визначеності податків відповідно до завдань економічної політики. За А. Смітом податки повинні бути визначені відносно часу, способу, розміру платежу, що, очевидно, є дуже суттєвим правилом фіску, оскільки відсутність визначеності негативно впливає на економіку, не дає можливості суб'єктам господарювання скласти достовірний бізнес-план, розподілити в часі передбачені видатки, примушує іммобілізувати частину коштів на випадок податкової неплатоспроможності тощо.

Значення окреслених чинників важливі для платника лише з огляду на негативний вплив носіїв фіскальних відносин на нагромадження та раціональне використання фінансових ресурсів. Якщо законодавчий орган керується тим, щоб податки не тільки "менше шкодили, а й мали позитивне значення для народного господарства, щоб платник податку здійснював діяльність у бажаному для держави напрямі, щоб у нього виник відповідний інтерес, необхідно, аби він знав не лише час, спосіб сплати, розмір, внутрішню цінність наступного внеску, а й самі основи оподаткування (об'єкт, одиницю) і, зокрема, які фіскальні наслідки має в кожному окремому випадку та чи інша дія чи бездіяльність" Там само..

Розглядаючи запроваджений А. Вагнером принцип достатності, А. Тривус надає йому дещо більшого значення: "Під достатністю податків, з точки зору економічної політики, треба розуміти такий розмір податкових ставок, який гарантував би той народногосподарський ефект, до якого прагне законодавець" Там само..

Аналіз головних принципів проведення податкової політики, запропонованих А. Тривусом, має суттєве значення для побудови раціональної системи оподаткування у перехідній економіці, бо правильність його висновків і узагальнень підтвердила світова фіскальна практика.

На особливу увагу заслуговують позиція В. Твердохлєбова щодо формування основних принципів оподаткування та їх критичний аналіз, проведений А. Соколовим у роботі "Теорія податків". В. Твердохлєбов вважає найважливішим принципом фіскально-економічної політики принцип розвитку продуктивних сил. "Розвиток продуктивних сил -- ось той зовнішній принцип оподаткування, який повинен лягти в основу кожної податкової системи, і з позицій якого наука має право оцінювати ці системи, не втручаючись у галузь етики і зберігаючи свій політичний нейтралітет" Твердоліебов В.Н. Новейшие финансовые проблеми (1914--1923 гг ) -- Петроград -- 1923. - С 49.

Розвиток продуктивних сил, як відомо, характеризується насамперед зростанням обсягу чистого національного продукту та його збільшенням на душу населення. З огляду на це А. Соколов універсальний принцип оподаткування сформулював так: "...податки мають сприяти або хоча б не суперечити абсолютному й відносному зростанню чистого національного продукту" Соколов А. Теория налогов. -- М. -- 1928. -- С. 65..

У такому узагальненому вигляді цей принцип не повинен викликати будь-яких заперечень, оскільки суспільство зацікавлене в зростанні національного багатства. Однак дещо суперечливою є сама ідея того, що податки здатні сприяти розвитку продуктивних сил. Адже саме через податки вилучається певна частина коштів із народного господарства, частково знекровлюючи його. Із цього можна зробити висновок, що податки стримують розвиток економіки. Не підлягає сумніву, що для народного господарства було б значним полегшенням, коли б ті послуги, які надає йому держава, могли б здійснюватися безоплатно. Але сподіватися, що держава, володіючи апаратом управління, не витрачатиме коштів на його утримання, марно. Утримання державного апарату -- це необхідні витрати народного господарства, без яких воно не може обійтися. Очевидно, виходити треба з того, що певна частина національного продукту обов'язково повинна вилучатися від суб'єктів господарювання на потреби державного управління, і йдеться лише про те, щоб вилучати відповідну суму коштів з якнайменшою шкодою для розвитку продуктивних сил. Природно, одну й ту саму суму коштів можна стягувати або з більшою, або з меншою шкодою для розвитку продуктивних сил, і та фіскально-економічна система, при якій таке можливо зробити з меншими витратами, є ефективною і сприяє розвитку народного господарства.

Отже, податки певним чином знекровлюють економіку, але це не виключає необхідності побудови податкової політики відповідно до рівня розвитку продуктивних сил. Тут важлива інша обставина. Вона полягає в тому, що цей принцип є не досить визначеним, тому в окремих випадках щодо нього можуть робитися різні висновки, причому не завжди обґрунтовані.

"Річ утому, -- зауважує А. Соколов, -- що якщо формула розвитку продуктивних сил може вважатися загальноприйнятою, то шляхи і способи її практичної реалізації можуть бути зовсім різними. І тут, уже при виборі шляхів її практичного здійснення, можуть і виникають суттєві суперечності. Наприклад, нагромадження є, поза сумнівом, необхідною умовою розвитку продуктивних сил, але нагромадження потребує обмеження поточного споживання трудящих, тим часом підвищення їхнього добробуту є необхідним чинником і метою розвитку продуктивних сил. Це істотно порушує стійкість і практичну цінність вказаного критерію" Соколов А. Теория налогов. -- М -- 1928 -- С 66.

На нашу думку, усі суперечності з приводу основного принципу побудови фіскально-економічної політики вирішуються самим життям. Це не означає, що на окремих етапах система оподаткування не може увійти в конфлікт Із тенденціями зростання народного господарства. Але в кожному економічно прогресивному суспільстві пріоритетність повинна надаватися розвитку продуктивних сил, а не податковій системі.

На наш погляд, сучасна податкова система має відповідати перехідним економічним умовам і ґрунтуватися на таких принципах:

- стабільність податкового законодавства;

- правове регламентування взаємовідносин платників податків і держави;

- рівномірний розподіл податкового тягаря між окремими категоріями платників;

- пропорційна відповідність стягнених податків доходам платників;

- зручність способу, дати, механізму справляння податків для їхніх платників;

- рівність усіх платників податків перед законом -- принцип недискримінації;

- мінімізація витрат, пов'язаних із нарахуванням і сплатою податків;

- нейтральність системи оподаткування щодо різних сфер економічної діяльності та форм господарювання;

- доступність і відкритість податкової інформації;

- дотримання податкової таємниці.

Охарактеризуємо зміст вказаних принципів оподаткування.

Під стабільністю податкового законодавства слід розуміти незмінність норм і правил, які регулюють сферу податкових відносин. Відповідно до цього принципу податкове законодавство не повинно змінюватися протягом бюджетного року, а діючі пільги та преференції зберігати свою чинність до встановленого законом періоду. Важливою є також незмінність податкових норм у тривалішому періоді, оскільки щорічний перегляд механізмів справляння податків і зборів обмежує розвиток економіки, скорочує обсяги інвестицій, Істотно ускладнює податкову роботу, підвищує вартість адміністрування податкового процесу, створює передумови для ухилення від оподаткування та перенесення податків.

Зміни в податковому законодавстві розвинених країн оприлюднюються відповідно до чинної процедури ухвалення законів. Зазначена процедура передбачає існування тривалого періоду між датою прийняття змін до нормативних актів з питань оподаткування і періодом їх впровадження. Цей механізм може бути реалізований тільки у правових державах, де право податкової ініціативи належить лише парламенту, а виконавчі структури органів державного управління можуть тільки вносити відповідні пропозиції. Правовий характер податкових взаємовідносин передбачає також взаємну відповідальність усіх суб'єктів оподаткування в галузі податкового права.

Податковій системі кожної країни притаманні суперечності, зумовлені загальним рівнем податкового тягаря, непропорційністю його розподілу між окремими сферами господарювання. Природно, створити систему оподаткування, яка б відповідала критеріям абсолютної справедливості для всіх платників, в умовах ринкового середовища неможливо. Водночас податкове законодавство має бути спрямоване на вирівнювання нерівномірності фіскального навантаження між різними категоріями платників податків, які відрізняються соціальним складом, родом занять, місцем проживання тощо, а також не допускати суттєвих розбіжностей при оподаткуванні суб'єктів підприємництва з пропорційно рівними доходами. Пропорційність оподаткування доходів населення не повинна стати обов'язковою метою законодавця, однак і значні диспропорції небажані, особливо в соціальному плані.

Принцип пропорційної відповідності стягнених податків доходам платників має подвійне призначення. По-перше, після виконання платниками податкових зобов'язань їм має залишатися необхідна сума обігових коштів для забезпечення операційної, інвестиційної та фінансової діяльності. По-друге, належна до сплати сума податкових платежів у момент сплати не повинна перевищувати рівня поточних надходжень. В іншому разі подібне вилучення обігових коштів до бюджету створить передумови для масових банкрутств.

Дотримання принципу створення максимальних зручностей для платників податків -- важливе завдання кожної держави, яка дбає про підвищення обсягів економічного зростання. Під зручностями платника слід розуміти не лише встановлення оптимальних термінів сплати податків, механізмів їх справляння, можливість отримання податкових знижок і кредитів, а й доступність норм і правил податкового законодавства. Реалізація останнього критерію зручності оподаткування має ґрунтуватися на таких чинниках.

Кожний податковий термін повинен мати єдине тлумачення, яке вста
новлено Податковим кодексом.

Кількість нормативно-правових актів, шо регламентують податкові відносини не повинна бути надмірною.

Законодавчі норми мають відповідати одна одній, взаємодоповнюватися, а не заходити в суперечність між собою.

Зміни в податковому законодавстві необхідно в оперативному порядку доводити до платників, запобігаючи тим самим порушенням платіжно-розрахункової дисципліни.

Важливим принципом побудови податкових систем є недопущення податкової дискримінації. Формою її вияву є індивідуальний підхід при наданні податкових пільг, тобто перевагами від зниження податкового тиску користуються не всі платники як суб'єкти оподаткування, а окремі їх категорії. Як показує вітчизняний фіскальний досвід -- це передумови для порушення цінових пропорцій, структури споживання та нагромадження, переміщення капіталу в тіньовий сектор економіки. З огляду на це доцільно впорядкувати правовий режим пільгового оподаткування, оптимізувати структуру податкових пільг на основі їхньої економічної ефективності та соціальної значимості для суспільства, ліквідувати пільгові важелі для індивідуальних платників і окремих секторів господарювання.

Податки є важливим джерелом формування доходів бюджету, гарантом фінансової стабільності держави, що виражається у можливості повного та своєчасного фінансування урядових витрат. Водночас процес податкової роботи передбачає низку витрат на адміністрування податків, які в свою чергу забезпечуються бюджетними надходженнями. Фіскальній історії відомі випадки, коли державні видатки на розроблення та заповнення документації, перерахунки податкових зобов'язань у поєднанні з широким діапазоном пільг призводили до того, що сума податкових надходжень була меншою за здійснені витрати. Традиційно високими витратами вирізняється система оподаткування доходів фізичних осіб, особливо в умовах відносно низького рівня доходів середнього класу. З великими витратами пов'язане, як правило, запровадження нових форм оподаткування, які передбачають повну заміну старих форм звітності. Тому принцип рентабельності податкових заходів має набути особливої актуальності, лежати в основі функціонування кожного виду податкових платежів, усебічно враховуватися в умовах проведення податкових реформ.

Принцип нейтральності оподаткування щодо форм і методів економічної діяльності не суперечить регулювальній функції податків. Умови оподаткування впливають на прийняття рішень в економіці поряд з такими чинниками, як вартість засобів виробництва, витрати на оплату праці, рівень процентних ставок, темпи інфляції.

Виправданим є використання податків для стимулювання приросту капіталу в пріоритетних секторах економіки, створення сприятливих умов для національних товариств, стримування перенаселення великих міст, зниження споживання промисловими підприємствами енергетичних і природних ресурсів. Податки можуть також використовуватися як протекціоністський інструмент при зовнішньоекономічних операціях. Придбання устаткування, сировини, матеріалів, іноземної валюти, залучення кредитів, створення нових підприємств, їхніх структурних підрозділів і філіалів підприємства повинні здійснювати з метою підвищення ефективності господарювання, а не залежно від умов оподаткування. Наслідком грубого порушення принципу нейтральності податків є поширення організаційно-правових форм підприємницької діяльності (банків, бірж, страхових компаній, інноваційних фірм, підприємств з великою кількістю працівників-інвалідів тощо), для яких встановлені особливі умови оподаткування -- особливості формування податкової бази, специфічні пільги, відмінний від інших порядок виконання податкових зобов'язань перед бюджетом.

До основних принципів побудови цивілізованої податкової системи належить доступність і відкритість інформації про нарахування й сплати податкових платежів, а також даних про використання коштів платників податків. Практичне застосування цього принципу означає, що податковий орган зобов'язаний надати будь-яку інформацію з питань регламентування податкової сфери кожній особі, що звернулася по неї. Відкритість і доступність інформації може обмежуватися лише галуззю правил щодо контролю за справлянням податків.

Дотримання податкової таємниці є обов'язковим атрибутом для податкових служб правових держав. У багатьох країнах діє законодавча заборона на розголошення й публікацію в засобах масової інформації даних, які б давали підстави для оприлюднення показників економічної діяльності суб'єктів оподаткування.

Законодавче закріплення та практична реалізація окреслених принципів функціонування податкової системи дають належний ефект за умови комплексного реформування всіх сегментів ринкової економіки як чинника забезпечення загальнополітичної та соціально-економічної рівноваги в державі, активізації проведення інституційних, структурних, правових реформ.

1.3 Основні напрями податкової політики в Україні

Як зазначав один з «батьків» соціального ринкового господарства Л. Ерхард, система оподаткування повинна будуватися на таких принципах:

- забезпечувати по можливості якнайменший податковий тиск;

- не перешкоджати конкуренції;

- відповідати структурній політиці держави;

- забезпечувати більш справедливий розподіл доходів;

- поважати приватне життя людини;

- виключати подвійне оподаткування;

- забезпечувати адекватність розміру податків обсягові державних послуг Эрхард Л. Благосостояние для всех. -- М.: Начала-Пресс, 1991. -- С.18-20.

Забезпечення довгострокового інноваційно орієнтованого економічного зростання та якісної структурної перебудови національної економіки потребує зосередження навколо цього завдання усіх напрямів державної економічної політики. Відтак на даному етапі перебудова податкової політики повинна виходити насамперед з потреби максимізації регуляторної та стимулюючої функцій податків.

Серед сучасних експертів основними завданнями податкової реформи вважаються значне зниження і вирівнювання податкового тягаря, спрощення податкової системи, посилення податкового контролю за рівнем витрат виробництва, мінімізація витрат виконання й адміністрування податкового законодавства, зниження ставок податків. Система оподаткування має бути гранично спрощена, що дозволить розширити базу оподаткування, суттєво скоротити витрати на документообіг і утримання податкової служби і таким чином збільшити обсяг надходжень до бюджету без підвищення (або навіть за зниження) ставок податків. Слід істотно підвищити оподаткування непродуктивних видів діяльності: бізнесу розваг, деяких видів посередництва тощо. Фахівці наголошують на необхідності поступового відходу від податку на додану вартість як одного з головних джерел формування бюджетних надходжень. ПДВ ефективно спрацьовує в розвинутих економіках як важіль стримування платоспроможного попиту та упередження «перегріву» економіки, проте в Україні -- гальмує економічне зростання та, до того ж, збільшує державний борг.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6