Економіка Куби

У цей час є більше 700 тисяч професіоналів, вихованих на ідеях Революції. Один з кожних 7-і працівників має вищу освіту. Рівень середньої освіти досягає сьогодні вже 11-і класів.

Персонал, що займається в галузі науки й технології, досяг цифри 78 497, що становить майже 700 чоловік на 100 тис. жителів. 6 965 чоловік одержали звання Доктора Наук.

Крім того, є 310 507 викладачів і професорів; налічується 380 000 студентів, які навчаються в 64-х університетах і 938-і центрах у всіх муніципалітетах країни, у яких викладають 65 427 професорів.

До цього треба додати й активну участь громадськості, що стежить за тим, щоб жоден дитина не припинила навчання в школі. Гарантія на освіту дана всім, навіть якщо в класі менше 5-і учнів. Таких класів у країні існують тисячі. 2 335 класів перебувають у віддалених районах. Електроенергію для них одержують за допомогою сонячних батарей. У країні також гарантована фахова освіта для дітей з обмеженими можливостями. Одержавши фахову освіту, вони здатні включатися в життя суспільства. У країні більше 50-і тисяч дітей з різними видами непрацездатності.

Безкоштовна школа, що дає всебічний розвиток і освіта -- була більшим досягненням у країні, що не має великих економічних ресурсів.

Об'єктом глибоких перетворень є й те, що всім підліткам у системі середньої освіти гарантується безперервне навчання. Так, протягом 2004 р. затвердили нову виховну й інтегровану модель для середньої освіти. З її допомогою одержують більшу віддачу в процесі навчання й можливість більше тісних відносин між викладачем і його 15-ю учнями, увагою кожному й більшим можливостями використання кожного дня, завдяки розширенню безкоштовних шкільних обідів або безкоштовних полуденків і зміцненню матеріальної бази аудіовізуальних технічних засобів і обчислювальної техніки.

Інша революційна концепція виражається у всебічній програмі освіти, що вже охопила 938 муніципальних освітніх центрів і 233 тис. учнів, внесених до реєстру по 46-і професіях.

Також, як вираження бажання полегшити доступ до вищої освіти, говорить і те, що більше 50 % студентів, зарахованих на денні курси, одержують стипендію, крім того, 58,2 % студентів, зарахованих в університети становлять жінки.

Крім того, молоді гарантується повна доступність до занять із використанням Курсів Інтегрального Перевищення, на них навчаються 129 038 чоловік.

Додатково, розширилася кількість шкіл Образотворчого мистецтва. Вони перебувають в 17 головних кубинських містах. Національна Школа Балету приймає дітей з усією країни. У столиці більше 4 тисяч дітей із всіх муніципалітетів займаються в балетних студіях.

Для всього населення, також впроваджується типова об'єднана культура, заснована на вже досягнутих рівнях виховання й освіти. Із цією метою вдосконалюється виховний вплив телебачення, яке доступне для всіх, так само, як і бібліотечні програми, видавництва й проведення книжкових ярмарків - все це є важливими компонентами, що роблять вплив на виховання.

Не існує ще такої іншої виховної моделі в Латинській Америці, що могла б так наблизитися до кубинської моделі щодо справедливості, без якого-небудь відкидання, однаково рівної для всіх і по наданню особистої допомоги для кожного, хто в ній найбільше бідує, так, щоб всебічний підхід був би дійсно ефективним, а не формальним.

Уряд Кастро побудував тисячі сільських шкіл, оголосивши 1961 рік -- «Роком освіти», почало масовану кампанію по подоланню неграмотності, коли багато учнів університетів і коледжів були спрямовані в село. До 1980 року неграмотність серед дорослого населення знизилася до 2%. Після революції значно збільшилося число учнів у школах; якщо в 1955 році у школах навчалося лише біля половини дітей шкільного віку, то в 1991 році школи відвідувало більше 90% (918 тис. чоловік - початкову школу й 912 тис. - середню).

Кубинська революція поставила завдання -- дати освіту всьому народу. Зараз вже стала обов'язковою середня освіта. Для Куби характерне поширення системи шкіл-інтернатів. Велика кількість фахівців у всіляких галузях підготовлено для Куби в Радянському Союзі. В 1978 році у ВНЗ і в середньо-спеціальних навчальних закладах СРСР навчалося більше 4000 кубинців.

Освіта тут є безкоштовною на всіх ступенях -- з початкових класів до вищих навчальних закладів -- і обов'язковим аж до закінчення дев'яти класів. Всім випускникам початкової, середньої, повної середньої школи й технікумів гарантована можливість продовжувати навчання, а випускникам вищих навчальних закладів гарантоване право на роботу.

Після перемоги Революції до сьогоднішнього дня на Кубі закінчило вищі навчальні заклади по різних спеціальностях близько 630 тисяч чоловік, і мільйони одержали середню освіту. Рівень неграмотності (серед населення в зрости десяти років і більше) становить 3,8 відсотки.

Державний бюджет 1999 року забезпечив фінансування, достатнє для функціонування 12 тис. навчальних закладів різного рівня (включаючи дошкільні заклади, початкові і середні школи), із загальною кількістю учнів 2,2 млн. На Кубі діють 4 університети і 47 центрів вищої і середньої спеціальної освіти, в яких за даними на 1999 рік навчалося більше ніж 101 тис. осіб, у тому числі 23,2 тис. у вищих і середніх медичних навчальних закладах, 35 тис. у педагогічних інститутах і училищах і 13 тис. у навчальних закладах технічного профілю. Національною системою народної освіти охоплений кожний п'ятий мешканець Куби.

У цей час державна політика освіти на Кубі вирішує завдання переходу до загальної безкоштовної вищої освіти. Для цієї мети відбувається процес наближення вузів до регіонів шляхом створення їхніх філій у кожному місті, причому, не тільки в центрах провінцій. Тільки за період 2002-2006 років у країні створено більше двох десятків таких філій.

Особливо варто зупинитися на державній програмі надання доступу до вищої освіти осіб, що відбувають покарання. Відповідно до цієї програми, ув'язнені, що виразили бажання одержати вищу освіту, вступають до ВНЗ після здачі вступних іспитів поза конкурсом, кожному надається можливість пройти заочний підготовчий курс до вступних іспитів.

У цей час на Кубі одержують вищу освіту більше 27 500 іноземних студентів з 120 країн, у тому числі близько 700 зі США. Латиноамериканський медичний університет уже нараховує більше 21,5 тисяч студентів з 84 країн. Число латиноамериканських і карибських випускників Латиноамериканського медичного університету, що прибули із країн Південної, Центральної й Північної Америки, разом з молодими кубинцями, що випускаються сьогодні, становить цифру десять тисяч нових лікарів у рік, щоб виконати зобов'язання сформувати на Кубі за десять років сто тисяч латиноамериканських і карибських лікарів відповідно до принципів Боліваріанської альтернативи для країн американського континенту (АЛБА), підписаними Кубою й Венесуелою, що випустить таке ж число лікарів.

Охорона здоров'я

Куба по праву може пишатися своїми досягненнями в області охорони здоров'я. У сфері турботи про благо народу Острів Волі служить маяком не тільки для Латинської Америки, але й для багатьох капіталістичних країн, у т.ч. для самої багатої з них США.

Загальнодоступність охорони здоров'я є одним із самих істотних прав людини, тому що вона визначає можливість життя або смерті людей. Система охорони здоров'я Куби перебуває в безперервному вдосконалюванні, і розроблена, щоб сприяти довгого й здорового життя з рівними й ефективними можливостями для всіх громадян і на високому якісному рівні. Для цього приймалися й приймаються всі рішення, які гарантують досягнення цієї мети.

Куба досягла значних успіхів в області народної охорони здоров'я, у системі медичного обслуговування, у науково-технічному розвитку медичних центрів і в підготовці медичного персоналу. Помітною рисою кубинських лікарів є дуже уважне й дбайливе відношення до пацієнтів, -- із глибокою людською участю.

Після революції більше 2 000 лікарів і більшість викладачів медицини покинули країну. В 1958 році в країні було 6 286 лікарів. В 1962 залишилося 3 960, тобто виїхало 2 326 лікарів, і пізніше це число продовжувало збільшуватися. Було необхідно компенсувати ці втрати. На Кубі залишилося тільки 9 000 державних лікарняних ліжок. Хворим з небагатих шарів суспільства в лікарнях часто доводилося спати на підлозі; бідність і страшні умови панували в багатьох лікарнях.

Революція кидається на боротьбу із хворобами й має намір урятувати тисячі життів від правця, дифтериту, коклюшу й інших хвороб, від яких гинуть щорічно тисячі дітей, і якими може заразитися будь-яка дитина в будь-якій родині. Як? Запобігаючи їхньою вакцинацією проти цих хвороб. І так йде боротьба з однією хворобою за іншою, так знижується кількість епідемій, число померлих. Так виконується велике завдання: переходу від медицини лікувальної до медицини превентивної.

Сьогодні, медичним обслуговуванням охоплене все населення країни. Медична допомога надається більше 30 000 сімейними лікарями й 35 000 медичними сестрами на ділянках і у кварталах за місцем проживання, обслуговуючи 98% населення. Крім цього кубинці отримують медичну допомогу в поліклініках, лікарнях і інших лікувальних і наукових установах.

У країні майже 70 тисяч лікарів, це значить, що є приблизно один лікар на кожних 150 жителів -- це найвищий показник лікарів на душу населення у світі. Hа кожні 100 тисяч населення тут доводиться більше 600 лікарів, 750 медсестер і близько 650 ліжок стаціонару. В 1958 році в країні було 826 медичних сестер і санітарок. Зараз їх майже 90 тисяч. Ці показники реального стану охорони здоров'я в 4-10 разів краще, ніж у країнах Латинської Америки, багатьох європейських країнах, включаючи Україну й Росію.

Кубинським лікарям належить слава багатьох наукових відкриттів. Так, Карлос Хуан Фінлей (1833-1915) відкрив переносника жовтої пропасниці -- москіта Aedes aegypti. З інших кубинських вчених необхідно відзначити зоолога Карлоса де ла Торре-і-Уерта; біолога і медика Хуана Гутьєрреса; ботаніків Хосе Томаса Ройг-і-Меса і Мануеля Гомеса де ла Маса, авторів Флори Куби. У 1962 році була створена Академія наук Куби, і наукові дослідження здобули державну підтримку. На Кубі створена (уперше в світі) вакцина проти менінгіту-В. У 1998 році в країні існувало понад 200 наукових центрів.

З 1989 по 1995 рік, у найбільш важкий період для країни, одержали освіту 27 тисяч лікарів. В 1997 році число професійних лікарів зросло до 6 368, з них 1 690 одержали освіту у Вищому Медичному Інституті Гавани.

Громадянам Куби не треба переборювати більші відстані, щоб одержати лікування, вони не зобов'язані оплачувати високу ціну потрібного їм ліки. На Кубі, коли громадянин прибуває в лікарню, у нього не запитують, наскільки він процвітає, є чи в нього медична страховка або кредитна карта. У нього не вимагають підтвердження виборчого права й не цікавляться його політичними поглядами, щоб забезпечити йому увага, який він вимагає.

На початок 1999 року 406 лікарів надавали медичну допомогу в найбільш віддалених і важкодоступних регіонах цих країн, ця цифра в цей час зросла до 800.

Національна система охорони здоров'я успішно розвивалася з 1959 по 1989 рік. В 90-их роках, як відповідь на державному рівні на економічну кризу, що вразила країну, діяльність сектора охорони здоров'я була вдосконалена відповідно до ситуації для підтримки й навіть підвищення рівня здоров'я кубинського народу. Таким чином, ця сфера продовжувала розвиватися в основному завдяки людському факторові.

Винятковий характер кубинського народу, медичних працівників і організаторські можливості системи дозволили виконати вищезгадані цілі.

У цей час охорона здоров'я розвивається у двох основних напрямках. Одне з них -- домогтися того, щоб масові організації й сектори, а також і все суспільство, приймали більше активну участь у діяльності, спрямованої на санітарне обслуговування. Інший напрямок -- зробити більше ефективної систему охорони здоров'я, приділяючи при цьому особливу увагу основним стратегіям і пріоритетним програмам.

Серед основних стратегій -- удосконалення первинного обслуговування, відродження лікарень і розвиток традиційної й природної медицини. Серед найбільш важливих програм -- здоров'я матері й дитини, контроль інфекційної захворюваності й обслуговування старих.

Показник дитячої смертності на Кубі (7,2 на кожну тисячу народжених живими) є одним з найнижчих у світі й може зрівнятися лише з показниками розвинених країн. Показники дитячої смертності у віці від одного року до чотирьох років (4,3 на 10 000 дітей) і в дітей шкільного віку (2,7 на 10 000), досягнуті в 2000 році, були найнижчими в історії. Тривалість життя кубинців становить сьогодні 75,5 року. 99,9% пологів приймаються в лікувальних установах. У середньому кожна вагітна жінка проходить 12 дородових оглядів і більше 90% з них стають на облік по вагітності в першому триместрі. У перші місяці після народження всі діти одержують щеплення проти дванадцяти захворювань: це поліомієліт, дифтерія, правець, коклюш, туберкульоз, тиф, кір, краснуха, паротит, менінгіт У и С і гепатит В.

Сьогодні Куба одна із країн світу, найбільш захищена вакцинаціями. У даний момент діти молодше 2 років захищені від 13 небезпечних захворювань, на 6 інфекційних захворювань більше, ніж у цілому в латиноамериканському регіоні.

Національна система охорони здоров'я включає 276 лікарень, 442 поліклініки, 165 стоматологічних поліклінік, а також 466 установ різного призначення. На кожну тисячу жителів доводиться 5,6 лікарняного ліжка й 1,3 ліжка в установах соціальної допомоги. Майже все населення країни користується послугами сімейних лікарів -- це новаторська система первинної медичної допомоги.

В 2000 році було проведено 886 887 хірургічних операцій, активізувалася програма пересадження органів. Обнадійливі результати дають методи кубинської медицини в справі профілактики й контролю за СНІДом, частота випадків якого становить зараз 0,034% -- це низький показник у порівнянні з іншими країнами світу. Мова йде про стратегію, що сполучить сексуальне виховання із санаторно-амбулаторними методами, завдяки яким вдається відтягнути початок захворювання в носіїв вірусу й продовжити життя хворим. Кубинські дослідники працюють над створенням вакцини для запобігання цього захворювання. На Кубі виробляються нові ліки й вакцини, деякі з яких є єдиними у своєму роді у світі.

Регулярно проводяться з використанням найсучаснішої техніки пересадження нирок, серця, спинного мозку, печінки, підшлункової залози, невротрансплантації й інші складні хірургічні втручання, які також абсолютно безкоштовні для населення. Тут розроблена також унікальна практика розсмоктування тромбів і попередження інфарктів. Щорічно на Кубі робиться близько 30 тис. операція по видаленню катаракти (а в сусідній Венесуелі -- усього менш 150).

Місії «Диво» по ліквідації сліпоти в результаті офтальмологічних хвороб, боротьбу з ВІЛ і здійснення інших важливих соціальних і економічних програм, що мають великий людський і інтеграційний зміст у цьому регіоні. В даний час за програмою Місія «Диво» вже проопероване більше 515 000 чоловік в 29 країнах. Кубинськими фахівцями створено 41 хірургічний центр з найсучаснішою технологією в 7 країнах Латинської Америки і Карібського Басейну. Комплексна програма розповсюдилася на інші латиноамериканські і карібські країни і дуже скоро розповсюдиться на багато віддалених країн Африки. Сьогодні в кубинську Комплексну програму охорони здоров'я включений навіть Східний Тимор в далекій Океанії.

Спеціально для боротьби з наслідками стихійних і інших масових нещасть на Кубі створений міжнародний контингент лікарів, що спеціалізуються на ситуаціях нещасть і важких епідемій - «Генрі Рив», названий на честь громадянина США, що воював на Кубі за її незалежність. Так у допомогу США після урагану «Катрін» в 2005 році Куба була готова із цим міжнародним контингентом послати по повітрю в США в строк від 12 до 36 годин 1 100 лікарів з 24 тоннами необхідних медикаментів у рюкзаках. По закінченні 48 годин, 4 вересня 2005 року, цей загін, уже досягав числа 1 586 фахівців, готових відправитися з 36 тоннами медикаментів. Бригади цього міжнародного контингенту працюють і в Пакистані в гірських районах Кашміру, постраждалих від наймогутнішого землетрусу.

Особливо варто зупинитися на інтернаціональній допомозі Куби болівійської революції. У цей час у Болівії надають медичну допомогу 1700 кубинських лікарів, що створюють паралельно медичну інфраструктуру в самих глухих і відсталих куточках цієї країни. Тільки за півроку в 2006 році було розгорнуто більше 30 госпіталів, а також вісім офтальмологічних центрів для здійснення операцій на очах і кілька сотень медичних пунктів. Для кубинських медиків справою великої честі стало створення сучасного госпіталю в селищі Вайе Гранді, де вбитому Че Геваре карателі відітнули кисті рук для підтвердження ЦРУ факту його загибелі, а також відкриття медпункту в гірському селі Ла Игера, де Че прийняв останній бій, був захоплений пораненим у полон і через день розстріляний. Таким чином, збулося пророкування Че в розмові з молодою сільською вчителькою, що погодувала його в день розстрілу: «незабаром прийде час, коли тут з'являться кубинські лікарі, вчителі й техніка».

З огляду на той факт, що кубинські госпіталі розташувалися в основному в самих бідних і глухих районах країни, багато хто з них виявилися в прикордонній зоні. Це привело до того, що жителі прикордонних зон сусідніх країн стали нелегально перетинати кордон з метою одержання безкоштовного лікування. Усього за 2006 рік кубинські медики надали медичну допомогу більше 400 тисяч болівійцям, у тому числі зроблено більше 40 тисяч операцій по відновленню зору й ліквідації сліпоти в рамках Місії «Чудо».

Тривалість життя кубинців -- 75 років. Цей показник став результатом політики турботи про людину, проведеної з першого років після перемоги Революції, що полягало не тільки в тім, що в цю сферу направлялися значні грошові ресурси бюджету, але також навчалися лікарі й медичний персонал, будувалися медичні установи в самих віддалених регіонах, відкривалися науково-дослідницькі інститути, при цьому охорона здоров'я на Кубі є пріоритетною у всіх відносинах сферою життя.

12,5% кубинського населення старше 60 років. Уже в 43% муніципій країни є будинки для людей похилого віку, що вони можуть відвідувати в денний час. У різних регіонах існують муніципальні будинки відпочинку й по інтересах.

Один з 10 кубинців у цей час одержує соціальну допомогу. Більше 1 400 000 кубинців, жінок і чоловіків, одержують пенсію за віком.

Варто вказати на мережу установ оздоровчого туризму. В 2000 році в них було обслуговано близько 6 000 іноземних пацієнтів, що приїхали на Кубу спеціально для цього, у той час як ще 30 000 туристів випробували необхідність звернутися в ці установи, уже перебуваючи на Кубі.

Стрімке зростання міжнародного попиту на оздоровчий туризм на Кубі за останні п'ять років можна пояснити лише його доброчинною дією на пацієнтів, що приїжджали сюди за допомогою, а саме, повним лікуванням або радикальним полегшенням їхніх недуг.

Причину цих високих результатів варто шукати в існуванні найширшої мережі лікувальних установ, що охоплюють все населення, і людських і технічних ресурсів -- дослідницьких центрів і вчених, цілком відданих своєї професії. Можна говорити не про диво, а справжне служіння справі.

Варто привести наступні дані: у країні на мільйон жителів доводиться 1050 науковців, тут є 200 науково-дослідних установ, значна частина яких займається проблемами охорони здоров'я й навколишньої людини середовища.

Ще один сприятливий фактор визначається самою природою архіпелагу -- відсутність забруднення, постійно чиста атмосфера завдяки режиму вітрів і морських течій, пляжі, омивані неправдоподібно прозорим і теплим морем.

Виходячи із цих умов, удалося створити добре оснащену матеріальну інфраструктуру й у той же час, незважаючи на важке матеріальне становище, зберегти відмінну якість і масовість медичного обслуговування.

Сьогодні Куба з її висококваліфікованими медичними послугами включена в міжнародну комерційну мережу, що усе ширше пропонує оздоровчий туризм. Примітний ріст пропозицій у цій сфері -- більше двохсот агентств подорожей у світі включають у свої пропозиції цей різновид послуг, -- що можливо тільки затверджувати, що ця популярність подорожей у пошуках здоров'я аж ніяк не пояснюється рекламними кампаніями. Немає кращої реклами для цих послуг, чим хворий, який вилікувався на Кубі, його родичі й друзі.

Недавно почав приймати туристів Міжнародний центр здоров'я «Ла Прадера», де роблять самі складні спеціалізовані послуги відповідно до методів, розробленими авторитетними науково-медико-хірургічних досліджень (СИМЕК), Міжнародний центр неврологічної реабілітації (СИРЕН).

Зараз Куба пропонує довгий список медичних послуг, що починаються прямо в готелі, де проживає турист. А історичних корінь цього можна виявити, згадавши відомих мандрівників, які в минулі століття приїжджали на острів, притягнуті його благодатним кліматом, або просто випадкове відкриття, зроблене рабом Таитой Домингесом в XVII столітті, якого вигнали із садиби, оскільки він страждав хворобою шкіри, схожої на проказу, -- і от, самотньо бродячи по лісах, він знайшов чудотворне цілюще джерело (нині знаменитий курорт Сан-Дієго в провінції Пінар-Дель-Ріо) і вилікував.

З тих пор почалося це паломництво на Кубу в пошуках здоров'я, що стає усе більше масовим.

Куба -- єдина країна третього миру, що має програму передових технологій для пренатальної діагностики вроджених аномалій розвитку.

Економіка Куби

Економіка Куби є однієї із самих націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації довелися на перші два післяреволюційних роки, коли у власність й під керування держави перейшло більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва. До кінця 1970-х років у приватному секторі перебувало всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку й менш 1% рибальського флоту.

Централізоване планування було уведено на Кубі в 1960-ті роки за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від централізованого планування, розробки державного бюджету й матеріального стимулювання й перейшло до економічних експериментів, заснованим на моральному заохоченні працівників, практиці широкого використання примусової безкоштовної праці й здійсненні галузевих планів. Погіршення, що пішло, економічної ситуації, падіння виробництва й ріст випадків відхилення від примусової праці змусили кубинське керівництво повернутися до традиційних методів планування по радянському зразку.

Кубинська економіка в період після революції 1959 року опиралася на різнобічне співробітництво з СРСР і іншими країнами «світової соціалістичної системи». Закупівлі кубинського цукру використовувалися при цьому як схована форма субсидування кубинської економіки. Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Паливо, зерно, риба, верстати й машини, побутова техніка й т.д. -- все це завозилося на Кубу з-за кордону, а власні можливості виробництва збільшувалися незначно. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку.

Але стрімкий розвал СРСР і зміна політичного й економічного курсу майже всіх країн колишнього «соціалістичного табору» кинули кубинську економіку в безодню найтяжкої кризи.

Донедавна в країні існувало Центральне управління планування, у завдання якого входила розробка річних, середньо- і довгострокових планів, хоча основні рішення по ключових питаннях економіки приймалися політичним керівництвом країни. Під час економічної кризи початку 1990-х років Центральне керування було скасовано, а його функції передані Міністерству економіки й планування. При цьому державні підприємства й організації одержали більшу автономію й можливість розпоряджатися прибутком. Керування основними секторами економіки як і раніше здійснюється із центра відповідним міністерством, що, взаємодіючи з Міністерством економіки й планування, розподіляє необхідні ресурси (паливо, сировина, трудові й грошові ресурси) і встановлює планові показники рівня виробництва для даного сектора.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів виробляється планіруючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підлеглі державі. У межах «частки» сільськогосподарського сектора в значному обсязі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), однак продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежений, а в ряді випадків розцінюється як злочин.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США й згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи й колишнього СРСР поставили Кубу у важке економічне становище, що зажадало введення твердої економії коштів та ресурсів. З метою виходу із кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі міри, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності й ін. призупинили процес стагнації економіки.

Однак багато проблем залишилися невирішеними. Зокрема, для другої половини 1990-х років характерно незбалансований розвиток окремих галузей; ріст досягнуть в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 році зросло на 12%) і міжнародного туризму.

За 1989-1992 роки відбулося різке (майже повне) припинення закупівель цими країнами кубинського цукру, що означало не тільки припинення схованого субсидування, але й взагалі різке скорочення експортних доходів Куби. Перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті вкрай обмежив можливості закупівлі нафтопродуктів, машин і встаткування, споживчих товарів і продовольства на колишньому ринку СЕВ. До 1993 року товарообіг Куби з колишніми країнами СЕВ упав до 15% від рівня 1988 року.

Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеного США блокаді (чого не робили навіть Західна Європа й Канада). Так, «вільна Росія» відмовлялася в 1992-1993 роках поставляти на Кубу нафту й нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.

Це був страшний удар. Заводи й сільськогосподарські підприємства залишилися без пального, будівництва -- без металоконструкцій і цементу, машини -- без запчастин. Припинення поставок нафти й нафтопродуктів, добрив, запчастин для сільськогосподарської техніки призвело до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва (як продовольства, так і цукрового очерету). Занепад у виробництві цукрового очерету означав ще більше скорочення експортних доходів, а значить, неможливість компенсувати припинення поставок зі СРСР і інших країн СЕВ імпортом з інших джерел. Продовольчий ринок раптово оголився. Практично всі продукти харчування стали розподілятися по картках. Розцвів чорний ринок зі скаженими цінами. Те ж саме відбулося й з іншими предметами споживання.

У цілому за 1989-1993 роки виробництво валового внутрішнього продукту на Кубі скоротилося майже на третину.

Але ні що не стоїть на місці. Кинута Куба початку адаптуватися до нових умов, уряд Фіделя Кастро по своїй суті зробив подвиг. Спрацювавши чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце й не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити із кризи.

Куба є членом ВТО, Всесвітньої митної організації. Бере участь у міжнародних угодах -- Нью-Йоркської конвенції про міжнародний арбітраж, Паризьку конвенцію й Мадридський протокол, пов'язаних із промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій по туризму, торгівлі, цивільній авіації, захисту навколишнього середовища й т.д. В 1999р. Куба була вибрана членом Ради по експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованого установи ООН, а також була обрана членом Керівної ради МАГАТЄ.

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно по картковій системі. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, установлюваним державою; певні квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад на телевізори, і пральні машини, виділяються підприємствам, які, у свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. При цьому порядок черговості на покупку техніки визначається відповідно до успіхів, досягнутими потенційним покупцем у праці, і його активністю в політичному житті. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує «чорний» ринок, наявність якого в сполученні з корумпованістю державних чиновників якоюсь мірою зм'якшує твердість існуючої розподільної системи.

В 1993 році кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці одержали доступ у приналежній державі мережа валютних магазинів і інших закладів, який колись могли користуватися тільки іноземні туристи й дипломатичний корпус.

Важливим джерелом твердої валюти на Кубі є засоби, що надходять через границю, особливо зі США, у вигляді перекладів від емігрантів членам їхніх родин. У січні 1999 року уряд США дозволило також переводити певні суми (до 1200 дол. у рік) кубинським громадянам, що не мають родичів у США.

Потреби Куби в промисловому й транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини й багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари й морепродуктів. За станом на 1990 рік, торговельний дефіцит Куби оцінювався в 2,2 млрд. дол.

До розпаду СРСР три чверті обсягу зовнішньої торгівлі Куби доводилося на країни радянського блоку (у тому числі близько 60% -- на торгівлю зі СРСР); іншими великими торговельними партнерами були Японія й Іспанія. СРСР фінансував дефіцит у торгівлі Куби із країнами соціалістичного табору шляхом видачі кредитів і надання позик, а поставки радянської нафти в обмін на кубинський цукор і нікель здійснювалися на досить вигідних умовах. В 1990 році сума торговельної заборгованості Куби у твердій валюті становила близько 7 млрд. дол., а в 1994 р. -- 8,5 млрд. дол.

В 1990-ті роки відбулися корінні зміни в зовні економічних зв'язках Куби, насамперед з Росією. У травні 1996 року була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, що закріпила їх новий -- ідеологізований і економічно взаємовигідний -- характер. Основу торгово-економічних зв'язків становить моно бартер «нафта -- цукор». Після істотного скорочення товарообігу (з 3,3 млрд. дол. в 1991 до 350 млн. дол. в 1995) надалі намітився підйом -- 670 млн. дол. в 1997. Росія залишається одним із провідних торговельних партнерів Куби й найбільшим імпортером цукру-сирцю.

За даними на 1998 рік, близько 45% зовнішньоторговельного обігу Куби доводилося на країни Європи, 39% -- на країни Латинської Америки й Канади й 16% -- на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США й розвиток міжнародного співробітництва.

На початку 1980-х років Куба стала вживати серйозні зусилля по розвитку міжнародного туризму; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердив своє рішення, заборонивши американським громадянам відвідувати Кубу, в 1992 році країну відвідало близько 500 тис. туристів з Європи, Канади й країн Латинської Америки. В 1998 році кількість туристів зросло до 1 млн. чоловік. Планується подальше збільшення їхнього числа до 7 млн. чоловік до 2020 року.

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй в 1963 році прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Знову розроблена економічна стратегія другої по важливості завданням проголошувала розвиток скотарства й виробництво цитрусових. В 1970-х роках країна перейшла до більше реалістичної економічної політики, при цьому минулому поставлені реальні завдання по плановому обсязі виробництва цукру й зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрового очерету, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т у рік, а в 1982 році досяг 8 млн. т. Однак з початку 1990-х років через недостачу пального, добрив і пестицидів (раніше поставлялися зі СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося й становило в середньому менш 5 млн. т. у рік. В 1997, на початку сезону збирання цукрового очерету, біля двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через недостачу засобів (приблизно 200 млн. дол.).

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м'ясо-молочної продукції й розведення цитрусових культур з'явилося значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції в порівнянні з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів -- традиційних сільськогосподарських культур, що становлять основу «нецукрового землеробства», -- залишалося практично постійним або знижувався. В 1962 році важке положення в сільському господарстві змусило кубинський уряд увести тверде раціонування продовольства. У наступні роки ситуація покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі із країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову уведене нормування основних продуктів харчування.

У період з 1961 по 1976 кубинський уряд закупило 257 рибальських судів (в Іспанії, Франції, СРСР і Японії), а також організувало будівлю невеликих власних верфей для будівництва рибальських судів малої водотоннажності. До 1976 році по тоннажі рибальського флоту Куба займала 6 місце серед країн Латинської Америки. В 1989 році загальний улов риби склав 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального.

Самим коштовним корисним копалинам на Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 року виросла вдвічі в порівнянні з дореволюційної; крім того, у середині 1980-х років у країні було почате виробництво нікелевого концентрату ще на одному гірничо-металургійному комбінаті. В 1991 на Кубі було зроблено близько 40 тис. т нікелю; до 1997 року обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту й міді.

За кілька десятків років, що пройшли із часу кубинської революції, у країні була створена промислова база, при цьому встаткування й технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найбільш помітний ріст спостерігався у важкій промисловості, особливо у виробництві стали, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби й сигари, йшов набагато більш повільними темпами.

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця -- на початку століття, центральна автомагістраль -- в 1930-х роках, авіаційне повідомлення почалося в 1940-х роках. Протягом 1960- 1970-х років стан залізничної мережі погіршилося, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг із твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 році у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 року Куба володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного ембарго, проведена США стосовно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього заходити в американські порти протягом 6 місяців.

Телемовлення на Кубі в середині 1990-х років ведеться під контролем державного Кубинського інституту радіомовлення й телебачення по двох загальнонаціональних каналах; крім того, свої телестанції існують у кожній провінції. У країні функціонують п'ять державних радіомереж, служба радіомовлення на закордонні країни, а також ряд місцевих радіостанцій.

На 1997-2004 роках була намічена модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни; передбачувана вартість робіт становить 900 млн. дол. Передбачається також значне збільшення числа абонентів телефонної мережі -- з 3 до 9 на кожних 100 жителів. План передбачає також установку 50 тис. суспільних телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни й доведення її до сучасних міжнародних стандартів.

Страницы: 1, 2, 3