Вступ
Актуальність дослідження. Водою користуються більше 250 міст, в яких проживає понад 25 мільйонів чоловік. Щодня з озер забирається приблизно 18 млрд. л води. Найкрупніші запаси прісних вод має свій в розпорядженні Канада. Це безумовно Великі американські озера, які частково їй належать. Крім того на її території знаходяться крупні озера - Велике Ведмедяче, Велике Невільниче, Вінніпег, Атабаска, Оленяче, Вінніпегосис і інші. Прісна вода може бути для Канади джерелом експорту. Багато країн зацікавлено в отриманні канадської води. Якщо Канада експортуватиме 10% свого річного стоку, то дохід буде більше, ніж дохід від експорту пшениці нафти і продукції лісової промисловості, разом узятих. Ось яка ціна звичайної прісної води.
Також великий інтерес представляють Великі американські озера в рибогосподарському відношенні. Хоча в цілому їх продуктивність невелика - 2,5 кг /га. Промисловими рибами тут є оселедець, сиг, щука, американський окунь, озерна форель. Якщо на початку нашого сторіччя улов озерної форелі досягав 7 млн. тонн, то в 60-70 роки в озерах Гурон і Мічиган вона стала ловитися рідко, а зараз практично зникла зовсім.
Величезні гідроенергоресурси мають свій в розпорядженні річки, витікаючи з Великих американських озер. Особлива роль, звичайно, відводиться Ніагарі і річці Святого Лаврентія. Ці озера є важливими транспортними артеріями. Достатньо сказати, що, наприклад, вантажообіг Великих американських озер в чотири рази перевищує вантажообіг Панамського каналу. Будівництво крупних гідротехнічних споруд на порожистих ділянках річки Святого Лаврентія відкрила шлях у Великі озера крупним морським судам. Тепер до портів озер, у тому числі і до Чікаго, встановлені рейси вантажних судів з європейських країн. Це єдиний у своєму роді внутрішній глибоководний шлях для морських судів з Атлантичного океану в глибінь материка Північної Америки завдовжки близько 4 тисяч км. Великі озера в даний час каналами пов'язані з річками Гудзон і Міссісіпі. У Чікаго бере початок Іллінойський водний шлях, що сполучає систему Великих озер з басейном Міссісіпі і Мексиканською затокою. Голубі, як небо, озера привертають масу відпочиваючих. По озерах можна вчинити екскурсії на теплоходах, підкотитися на моторних човнах і яхтах. Перш за все, це озеро Верхнє - найбільше (82 кв. метрів), найхолодніше, глибоке (406 метрів). Це найсуворіша і велична зі всіх озер системи. Воно вражає своїми розмірами і грізним характером. Висота хвиль під час шторму досягає 5-6 метрів, а іноді 12м. Береги озера суворі і дикі, майже незаймані людиною.
Мета дослідження. Вивчити історію та фізико-географічну характеристику озер Північної Америки. Поставити рекомендації для покращення екосистем озер. Дослідити проблеми забруднення та гідроресурси озер.
Об'єкт дослідження. Фізико-географічна характеристика озер Північної Америки.
Завдання дослідження:
щ Вивчити фізико-географічну Північної Америки.
щ Дати загальну характеристику внутрішніх вод Північної Америки.
щ Розглянути кожне озеро зокрема.
щ Дослідити екологічні забруднення озер.
Курсова робота складається зі вступу, обґрунтованого актуальністю, завданнями та метою дослідження. Відповідно до завдань розглянуті три розділи, висновки, список використаної літератури та додатків
Містить 45 сторінок.
Розділ І. Північна Америка
1.1. Географічне положення
Північна Америка - материк у Західній півкулі. Крайні точки: на півночі - мис Мерчісон (71°50' пн. ш.), на заході - мис Принца Уельського (168° зх. д.), на сході - мис Сент-Чарльз (55°40' зх. д.), на півдні - мис Мар`ято. На півдні з'єднується з Південною Америкою, кордон з якою проходить через Панамський перешийок. До Північної Америки часто відносять Центральну Америку.
Площа Північної Америки 20,36 млн. км2, з островами 24,25 млн. км2. Найбільші острови: Гренландія, Канадський Арктичний архіпелаг, Вест-Індія й острови біля західних берегів материка - Алеутські, архіпелаг Олександра, острови Королеви Шарлоти, острів Ванкувер та інші.
Північну Америку омивають: на півночі - Північний Льодовитий океан із Гудзоновою затокою, на сході та південному сході - Атлантичний океан з Мексиканською затокою, на заході - Тихий океан з Каліфорнійською затокою. Великі півострови: на півночі - Бутія, Мелвіл, на сході - Лабрадор, Флорида, Юкатан, на заході - Каліфорнія, Аляска, Сьюард.

1.2. Береги
Береги Північної Америки розчленовані вкрай нерівномірно. Найбільше порізані береги гірських районів - Гренландії, східної частини Канадського Арктичного архіпелагу, Тихоокеанського узбережжя Канади і південної Аляски. Вони належать до льодовиково-тектонічного і льодовиково-ерозійного типів і являють собою складні системи фіордів. Береги затоки Святого Лаврентія - рівні абразивні і бухтові, півострови Нова Шотландія і північно-східна частина США - тектонічні й ерозійно-тектонічні з численними шхерними островами, на південь від 43° пн. ш. береги Атлантичного океану - аккумулятивні, лагунові, ускладнені естуаріями і дельтами рік. Особливо великі естуарії характерні для ділянки берегів між 37° і 40° пн. ш. На півдні Флориди й у деяких районах Центральної Америки береги утворені побудовами коралів і заростями мангрової рослинності. Береги Тихого океану, крім північної частини, розчленовані слабкіше, особливо від Каліфорнійського півострова до кордону США і Канади, де переважають береги абразійно-бухтового типу. На заході Канади і півдні Аляски - береги фьордові. Для західного і північного узбережжя Аляски характерні аккумулятивні бухтові, дельтові і термоабразивні береги.

1.3. Рельєф
Побудова поверхні материка асиметрична: західну частину займає гірська система Кордильєр, східну - великі рівнини і невисокі гори. Поверхня західної частини материка розташовується на висоті в середньому близько 1700 м, східна близько 200-300 м. Середня висота Північної Америки - 720 м.
Широкий розвиток платформних структур сприяв формуванню великих плоскогір'їв і рівнин у центральній і східній частинах материка. На півночі і північному сході розташовується Лаврентійська височина. На південь від неї, переважно на території США, знаходяться Центральні рівнини, на заході вони поступово переходять у більш високі (500-1500 м) Великі рівнини, що утворюють велике передгір'я Кордильєр. На північ від Великих рівнин розташовується низовина Маккензі. Центральні рівнини облямовані зі сходу Аппалачами, що витягнуті з південного заходу на північний схід і продовжуються до о. Ньюфаундленд. Гірський рельєф характерний для східних частин Канадського Арктичного архіпелагу і берегових частин Гренландії; у сполученні зі сприятливими кліматичними умовами він сприяв нагромадженню великих льодовиків на півночі материка. Південно-східні краї материка утворюють Берегові низовини, що включають Приатлантичну низовину на сході і Примексиканську низовину на півдні.
Кордильєри включають ряд гірських дуг, витягнутих переважно із північного заходу на південний схід. Східна дуга складається з хребта Брукса, гір Маккензі, Скелястих гір (мис Елберт, 4399 м) і Східних Сьєрра-Мадре. На захід від цих хребтів розташовується пояс внутрішніх плоскогір'їв і плато висотою 1000-2000 м - плоскогір'я Юкон, вулканічне плато Британської Колумбії і Колумбійське плато, плоскогір'я Великий Басейн і плато Колорадо, вулканічне плато і плоскогір'я внутрішньої частини Мексиканського нагір'я. Плоскогір'я здебільшого складаються з плоских столових поверхонь, хребтів і улоговин (Долина Смерті у Великому Басейні - 85 м). Із заходу пояс плато і плоскогір'їв обмежений системою найбільш високих хребтів Кордильєр. До неї відносяться вулканічна гряда Алеутських островів і Алеутський хребет, Аляскінський хребет, що сягає у вершині Мак-Кінлі висоти 6193 м (найвища вершина Північної Америки), Береговий хребет Канади, Каскадні гори, Сьєрра-Невада і Західна Сьєрра-Мадре, Поперечна Вулканічна Сьєрра з вулканом Орісаба 320 (5700 м) та інші. На захід від цієї системи розташована смуга знижень, зайнятих або затоками (Кука, Пьюджет-Саунд, Каліфорнійською), або низовинами (долина р. Уілламет, Каліфорнійська долина).
Західний берег материка утворюють Кенійський, Чугачський, Святого Іллі (мис Логан, 6050 м) хребти, острівний хребет Канади, Берегові хребти США. На південь від Мексиканського нагір'я гірські ланцюги Кордильєр роздвоюються: один відхиляється на схід, утворюючи підводні хребти й острови Вест-Індії, і потім переходить в Анди Венесуели, інша простягається через Теуантепекський і Панамський перешийки до Анд Колумбії.
1.4. Корисні копалини
Більшість родовищ корисних копалин Північної Америки знаходиться на Канадському щиті і в Кордильєрах. Докембрій Канадського щита включає великі родовища залізних руд (район озера Верхнього, півострова Лабрадор), сульфідних, мідних, нікелевих і уранових руд (північне узбережжя озера Гурон), а також золота (район Поркьюпайн) і кольорових металів; осадовий чохол платформи, в основному по кордону зі складчастими областями, містить численні поклади нафти, газу і кам'яного вугілля (Східні і Західний внутрішні кам'яновугільні басейни Північно-Американської плити).
У Кордильєрах відомі численні і місцями великі родовища руд золота, срібла, міді, цинку, свинцю (родовище Пайн-Пойнт), молібдену, вольфраму, ртуті, менш поширені залізні руди. Уздовж Тихоокеанського узбережжя, у Каліфорнії і на Південній Алясці, а також у передгір'ях (Канада) і в східній частині (США) Скелястих гір є значні родовища нафти і газу. До крейдових відкладень Скелястих гір і внутрішніх прогинів Кордильєр у Канаді залягають поклади кам'яного вугілля, а до низів мезозою Скелястих гір - осадові руди урану; у палеозої того ж району - пластові поклади фосфоритів.
1.5. Клімат Північної Америки
Північна Америка витягнута з півночі на південь на 7000 км і в зв'язку з цим розташована в усіх широтних кліматичних поясах Північної півкулі, за винятком екваторіального. Більша частина материка лежить у субарктичному і помірному поясах, менша - в субтропічному. Арктичний, тропічний і субекваторіальний пояси у межах материка займають порівняно невеликі території.
Внаслідок великої протяжності материка з півночі на південь різні частини його дістають неоднакову кількість тепла. Так, річні суми сонячної радіації в північних районах Канади становлять лише 80 ккал/кв. см, а у південних районах США і в Мексиці вони перевищують 140 ккал/кв. см.
Меридіональне простягання найбільших гірських хребтів на заході материка сприяє проникненню повітряних потоків із сходу і перешкоджає доступу у внутрішні райони повітряних мас з Тихого океану. Внутрішні райони материка відкриті і для холодних арктичних мас повітря з півночі, і для теплих тропічних з півдня.
Великий вплив на клімат Північної Америки мають баричні центри, які формуються над океанами. В північній частині Атлантичного океану такими центрами є Ісландський мінімум й Азорський максимум, в північній частині Тихого океану - Алеутський мінімум і Гавайський максимум.
Атмосферні процеси над Північною Америкою проявляються по-різному.
Узимку материк дуже охолоджується, а тому в центрі його формується область підвищеного тиску. Баричний максимум знаходиться приблизно в районі 40° пн. ш. і 110° з. д., звідки повітря розтікається в різні напрями. Проте в зв'язку з невеликою протяжністю материка в широтному напрямі стійкого континентального антициклону не буває. Найінтенсивніші в цей час Ісландський і Алеутський мінімуми.
В середині зими області зниженого тиску майже змикаються над північною Канадою і «витискують» область підвищеного тиску над материком на південь.
У зв'язку з тим, що в помірних широтах переважає західний перенос, великий вплив на материк має Алеутський мінімум. Узимку по його південно-східній периферії виноситься відносно тепле тихоокеанське повітря. Наприклад, у Сіетлі в цей час середня температура над поверхнею землі становить близько +8°. Переваливши через Скелясті гори, циклони, що рухаються з Тихого океану, втрачають вологість і відносно прогріваються. Лише на межі між США і Канадою в районі Британської Колумбії, де гори знижуються, тихоокеанське повітря проникає далеко на схід.
Взимку також переноситься морське арктичне повітря, яке заходить далеко на південь і часто приносить снігові опади. Холодне повітря нерідко досягає навіть узбережжя Мексиканської затоки і півострова Флоріди, викликаючи заморозки. Разом з тим відбувається і зворотний процес: тепле і вологе повітря проникає на північ.
У результаті взаємодії таких різних повітряних мас над центральною і східною частинами Північної Америки погода досить нестійка.
Взимку на півночі материка радіаційний баланс має від'ємне значення, в січні нульова ізолінія теплового балансу проходить приблизно по 40° пн. ш.
Середня температура січня на більшій частині Канади й Аляски становить -20°, -25°, в центрі Гренландії -55°. Однак на півдні США зимові температури плюсові, а в південній частині Центральної Америки досягають +20°, +25°.
На відміну від Європи у Північній Америці на тих самих широтах температура повітря значно нижча. Так, у Нью-Йорку січень на 9° холодніший, ніж у Неаполі; в Міннеаполісі - на 11°, ніж у Мілані, у Вінніпезі - на 14,5°, ніж у Києві. Лише тихоокеанське узбережжя за температурними умовами січня наближається до Західної Європи.
Дощі взимку - часте явище на узбережжі Британської Колумбії і в південно-східній частині Аляски.
Суха, малосніжна зима, подібна до забайкальської, спостерігається лише в західній частині Канади і на східних схилах Скелястих гір.
Улітку над материком утворюється барична депресія з центром на південному заході. Області підвищеного тиску над океаном розростаються і переміщуються на північ. Алеутський циклон досягає великої сили, але охоплює тільки узбережну смугу в межах субтропічних широт.
Значно більший вплив на материк має Азорський антициклон. Повітряні маси Атлантики проникають аж до східних схилів Скелястих гір і, звичайно, панують над внутрішніми рівнинами. З віддаленням від океану вони трансформуються над материком у повітря помірних широт.
Влітку сильніше позначається вплив вологих повітряних мас з Мексиканської затоки, які переміщуються по західній периферії антициклону і несуть велику кількість атмосферних опадів на південно-східні райони Північної Америки. Цей мусон чітко проявляється до 40° пн. ш.
Як і взимку, з півночі по західній периферії Ісландського мінімуму на материк проникають холодні арктичні маси повітря, які поширюються лише на північну частину материка.
Циклонічна діяльність влітку значно слабша, ніж взимку, а тому й слабший в цей час меридіональний обмін повітряних мас.
У районі Центральної Америки влітку панують тропічні атлантичні повітряні маси, а на самому перешийку діє південно-західний екваторіальний мусон.
Напрям ізотерм у липні такий самий, як і в січні, - приблизно із заходу на схід. У липні в північній частині материка температура знижується на північ і в напрямі до Атлантичного океану. Це - наслідок безперервного впливу Ісландського мінімуму.
Найнижча температура липня (не вище ніж +5°) на північному узбережжі Канади та Аляски. Ніде на земній кулі ізотерми липня +10° (північна межа лісу) не заходять так далеко на південь (56--67° пн. ш.), як у Північній Америці.
Найвища температура спостерігається в області баричного мінімуму - в пустині Мохаве, яка має замкнуту ізотерму +30°, що є найвищою середньою температурою в США. В окремих закритих западинах стоїть виняткова спека. Так, Долина Смерті, дно якої лежить на 85 м нижче від рівня океану, має середню температуру липня +38°, а абсолютний максимум +56,6°.
Температура +49°, +50° - типове явище в штатах Арізона, Нова Мексика, Юта, Південна Каліфорнія.
Розподіл атмосферних опадів улітку на території Північної Америки нерівномірний. На заході материка їх випадає порівняно мало, крім південно-східної Аляски, острівних груп і району Британської Колумбії. і найменше в замкнутих улоговинах Великого Басейну (менше за 100 мм).
Максимум опадів випадає в літні місяці у центральних і східних районах США. Багато опадів на південному узбережжі Мексики, оскільки туди надходять вологі маси повітря з Мексиканської затоки.
Географічне положення материка, процеси атмосферної циркуляції, специфічні орографічні умови, ступінь розчленованості берегової лінії тощо зумовлюють надзвичайно різноманітні кліматичні відмінності різних частин Північної Америки. З півночі на південь на материку чітко простежуються майже всі кліматичні пояси північної півкулі, а в межах їх - ряд кліматичних областей.
Північне узбережжя материка й острови, що до нього прилягають, охоплює арктичний пояс. Пояс характеризується пануванням арктичних повітряних мас протягом усього року. Найнижча температура в січні тут -35°, -40°, а в Гренландії -45°, -50°. Влітку у прибережних районах, особливо на північному сході, де дуже позначається вплив Лабрадорської течії, досить холодно; в липні середня температура змінюється від +7 до +13°. Охолоджуючий вплив має також Гудзонова затока.
Протягом майже всього року тут чергуються періоди із сніговими хуртовинами, частими туманами тощо. Полярна ніч триває понад п'ять місяців. У межах цього поясу містяться центри сучасного зледеніння покривного типу.
На південь від арктичного поясу лежить пояс субарктичного клімату. Південною межею його служить зимове положення арктичного фронту; на заході ця межа збігається з 60° пн. ш., на сході - з 55° пн. ш.
У межах субарктичного поясу можна виділити три області: дві океанічні й одну континентальну.
У континентальній області зима суворіша. Середні січневі температури тут -25°, -30°, тоді як в океанічних областях -20°, -15°. Середня температура липня в області від +5 до +10°. Кількість опадів трохи більша, ніж в арктичному поясі, і становить 400-500 мм. Вологий клімат має південно-східна Аляска, де випадає 1500-2000 мм опадів на рік.
У субарктичному поясі поширена багаторічна мерзлота.
Найбільші простори займає помірний кліматичний пояс. Південна межа його лежить на сході поблизу 40° пн. ш., а на заході - недалеко від гирла річки Колумбії. У межах цього поясу виділяють три кліматичні області: Тихоокеанську, Континентальну й Атлантичну мусонну.
Атлантична мусонна область охоплює крайню східну частину помірного поясу. Середня температура січня тут становить -5°, -10°, а на півночі області навіть -18°, -20°. Літні опади приносять вологі вітри Атлантики. Температура липня під впливом Лабрадорської течії не перевищує +20°. Влітку холодна течія зумовлює утворення густих і тривалих туманів.
Клімат внутрішніх просторів узимку суворіший. У цей період тут часто бувають хуртовини, які є результатом вторгнення арктичних повітряних мас. Ось чому в східних частинах Канади утворюється товстий сніговий покрив. Влітку, в зв'язку з проникненням тропічного повітря з Мексиканської затоки, часто спостерігається значне підвищення температури (до +45°), що супроводиться суховіями та засухами. Середня ж температура літа не перевищує +20°, Більше опадів улітку.
Тихоокеанська область помірного поясу, перебуваючи під впливом Аляскинської теплої течії, має середню температуру січня близько 0°, а влітку +15°, +17°. Влітку випадає багато опадів, переважно у вигляді дощу. Середня річна кількість їх досягає місцями від 3000 до 6000 мм.
На узбережжі Тихого океану, від Алеутських островів до Сан-Франциско, панує океанічний клімат з м'якою зимою і прохолодним літом. Тут - царство вічної осені. Опади випадають весь рік, але більше восени і взимку.
Узбережжя перебуває під впливом теплого морського повітря, яке приносять західні вітри, що дмуть з Тихого океану, північні ж холодні повітряні маси сюди проникають рідко, їх не пропускають гори Аляски.
Погода на узбережжі звичайно хмарна, туманна, вітряна і дощова. Ясні дні бувають дуже рідко, і люди, які живуть тут, майже ніколи не бачать сонця і голубого неба. На навітряних схилах гір, огорнутих туманом і густими хмарами, випадає величезна кількість опадів (від 2000 до 6000 мм на рік). Тут майже щодня йде дощ або сніг.
Велику частину Північної Америки охоплює пояс субтропічного клімату. Він тягнеться від півострова Флориди на сході і до Каліфорнійського півострова на заході. Південна межа цього поясу проходить приблизно по 30° пн. ш. В його межах можна виділити такі кліматичні області: Атлантико-мусонну, Атлантико-континентальну, Високогірну, Континентальну і Тихоокеанську.
Атлантико-мусонна область охоплює південно-східні штати США і північну частину півострова Флориди. Вона характеризується умовами субтропічної циркуляції. Влітку мусонні повітряні маси приносять з Атлантики багато опадів, а взимку сюди проникає холодне континентальне повітря. Тому зима тут суха і досить холодна, іноді із снігопадами.
Атлантико-континентальна область займає великі простори середньої і нижньої частин басейну Міссісіпі. Влітку тропічні повітряні маси приносять сюди багато вологи з Мексиканської затоки. Середні температури липня досягають +25°, +30°. Взимку тут переважає континентальне повітря, але січневі температури майже скрізь вищі від 0°, а на півдні навіть +15°. Проте майже скрізь можливі сильні похолодання (навіть до -10°), зумовлені проникненням сюди холодних повітряних мас з півночі.
Влітку і навесні, коли проходять циклони, бувають катастрофічні бурі -- торнадо. Вони утворюються в теплих секторах циклонів перед холодними фронтами.
Континентальна область охоплює внутрішні плато та плоскогір'я Кордельєр в межах субтропічного поясу. Вона характеризується сухим жарким літом і відносно холодною зимою. Тут випадає мало опадів, тому переважають пустинні ландшафти. Річні і добові амплітуди температур у цій області досить великі.
Тихоокеанська область субтропічного поясу займає вузьку смугу західного узбережжя Північної Америки, охоплюючи штат Каліфорнію і північну частину однойменного півострова. Для області характерне сухе літо і порівняно дощова зима. Літні температури тут значно нижчі, ніж на таких самих широтах Європи, що пояснюється впливом холодної Каліфорнійської течії.
У цьому районі панує середземноморський клімат, дуже схожий на клімат європейського узбережжя Середземного моря. Тут, як в Італії або Іспанії, літо тривале, жарке й сухе, а зима коротка і дощова. Влітку протягом багатьох місяців яскраво світить сонце і небо весь час яскраво-блакитне. Тоді пісок місцями нагрівається до 80° і рослинність на низовинах майже вся вигоряє. Звідси і походить назва «Каліфорнія», що по-іспанському означає «Розжарена піч».
Особливо жарко і сухо у відгородженій від океану Береговими ланцюгами великій Каліфорнійській долині. Дощі в цій долині випадають так само рідко, як у пустинях Середньої Азії. Ось чому сільське господарство тут не може розвиватися без штучного зрошення. Майже всю потрібну вологу Каліфорнійська долина дістає з вкритих багаторічними снігами схилів Сьєрра-Невади.
Простори Північної Америки на південь від 30° п.н. ш., за винятком крайнього півдня Центральної Америки, розташовані в поясі тропічного повітря. Кліматичні умови цього поясу визначаються повітряними масами Атлантичного і Тихого океанів. Вплив східної периферії Тихоокеанського антициклону в західних частинах цієї зони зумовлює тут дуже сухий клімат. Внаслідок постійного впливу холодної течії і низхідних повітряних потоків опадів тут не буває майже протягом цілого року. Амплітуди температурних коливань через близькість океану незначні.
Східна частина цього поясу характеризується майже однаковим впливом на неї області високого тиску Тихого й Атлантичного океанів. Максимум опадів тут припадає на літній час. Взимку і навесні опадів мало, що пояснюється віддаленням пасатного фронту в східному напрямі.
У внутрішніх районах, розташованих на високих плоскогір'ях, закритих із заходу і сходу гірськими хребтами, опадів буває значно менше, ніж на узбережжі.
Крайня південна частина Центральної Америки від 10-12 і до 7° пн. ш. перебуває під впливом екваторіальних тихоокеанських мусонів, які влітку приносять велику кількість опадів. Багато опадів приносить взимку також північно-східний пасат з Атлантики. Тут тримаються високі температури, які майже не зазнають сезонних коливань.
1.6. Внутрішні води Північної Америки
Північна Америка досить багата річками й озерами. Вона має найдовшу річкову систему на земній кулі - р. Міссісіпі з Міссурі, а в районі Великих американських озер - найбільше скупчення прісної води. Проте територія континенту зрошується дуже нерівномірно, що зумовлено як кліматичними, так і орографічними особливостями. Великі простори заходу і південного заходу материка внаслідок інтенсивного випаровування і несприятливих топографічних умов мають дуже слабо розвинуту річкову сітку, тобто практично вона відсутня; ряд невеликих річок цього району не досягає моря. Найгустіша сітка повноводних річок - на добре зволожуваному південному сході материка.
Річки Північної Америки належать до басейнів Тихого, Північного Льодовитого й Атлантичного океанів; частина має внутрішній стік. Більшість річок впадає в Атлантичний океан.
Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів проходить по підвищених ділянках внутрішніх рівнин і виражений слабо.
Вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів проходить по середньовисотних ділянках Кордельєр, не далі як на 120--150 км від Тихого океану, тому річки Тихоокеанського басейну короткі. Проте в північній частині, яка отримує достатню кількість вологи, вони багатоводні і мають великі запаси гідроенергії.
Важливим вододілом є також Аппалачські гори.
Річки басейну Північного Льодовитого океану, більша частина якого зазнала недавнього покривного зледеніння, характеризуються молодістю русел, хоч деякі з них мають значну довжину і велику водоносність. Навпаки, річкова система Атлантичного океану має зрілий характер, річки тут утворюють досить розгалужену сітку і мають значну довжину.
Більшість річок Північної Америки багата на водну енергію, має велике транспортне значення.
Залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.
Дощове живлення річок Північної Америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої Каліфорнійської долини. В цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. Проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. Річки, що беруть початок з Аппалачських гір, впродовж року повноводні. Найзначніші з них Гудзон, Делавер, Саскуіхана, Потомак. Високі рівні майже протягом усього року мають також ліві притоки Міссісіпі.
Високі температури влітку зумовлюють значне випаровування, тому максимум витрат річок припадає на осінь. Це зумовлюється ще значною вологоємністю і водонепроникністю грунтів.
Річки переносять велику кількість алювію, часто змінюють течії і утворюють широкі заплави. Під час інтенсивних літніх злив на річках часто бувають катастрофічні повені.
Снігове живлення характерне для річок гірських районів заходу - Сьєрра-Невади, Каскадних гір, Берегового хребта, більшої частини Скелястих гір та ін. Максимум витрат припадає тут на весну і літо. Річки басейну Північного Льодовитого океану та Лаврентійські озера також мають переважно снігове живлення. Взимку витрати води скорочуються, весною максимально збільшуються.
На регулюванні режиму цих річок позначається озерний район. Такі озера, як Верхнє, Гурон, Мічіган, Ері, Онтаріо і Сент-Клер, забезпечують стійкі витрати річок Ніагари і Св. Лаврентія.
На режим річок басейну Північного Льодовитого океану істотно впливає багаторічна мерзлота; наявність її тут обумовлює відсутність запасів ґрунтових вод. Незважаючи на велику озерність цього басейну, спад води в кінці літа і взимку виражений досить чітко. Період повені припадає на початок літа. Особливо це типово для Маккензі з її численними притоками.
1.7. Природне районування
Північна Америка розташована в межах шести кліматичних поясів. Виділяються дві великі частини: рівнинний Позакордильєрський Схід і гірський Кордильєрський 3ахід.
У межах Позакордильєрського Сходу виділяються: Гренландія - найбільший острів на земній кулі; Канадський Арктичний архіпелаг - один з найбільших на земній кулі; Південний і західний острови за характером природних умов близькі до північних частин материка, північно-східні - до північних частин Гренландії; Лаврентійська височина - основна частина Канадського щита; Центральні рівнини займають велику (східну) частина басейну Міссісіпі; Великі рівнини - великі передгірні плато Кордильєр, вкриті сухим степом; Аппалачі - система складчастих хребтів, долин, плато і плоскогір'їв; Берегові низовини - плоский рельєф, сильна заболоченість.
У межах Кордильєрського Заходу виділяються: Кордильєри Аляски - займають північну частину Кордильєр і включають усю територію штату Аляска, частина плоскогір'я Юкон, що лежить у Канаді. Канадські Кордильєри - найбільш вузька частина Кордильєр; Кордильєри США, або Південні Кордильєри, - найбільш висока частина цих гір; Мексиканське нагір'я - у рельєфі переважають високі плато і нагір'я, місцями сильно розчленовані.
Розділ ІІ. Великі американські озера
2.1. Загальна характеристика
Озеро Верхнє - найкрупніше прісноводе озеро суші. Це справжнє прісне внутрішнє море. Перші європейські дослідники так його і називали. Відповідно розмірам озер і їх глибини, що досягають 200-400 м (окрім озера Ері, де найбільша глибина - до 64 м). Північні береги Великих озер розчленовані затоками і бухтами. Високі скелясті і обривисті, вони виглядають дуже живописно. Особливо красиві береги озер Верхнього і Гурон, складені червоними, сірими, жовтими пісковиками, гранітами і гіпсом. Південні і південно-східні береги - низькі, піщано - глинисті, місцями зайняті дюнами. Часто озера обрамляють обширні, абсолютно плоскі рівнини - колишні днища стародавніх озер. Озера Гурон, Ері, що входять до групи Великих американських озер, отримали свої назви від індіанських племен, що мешкали на їх побережжі.
Озера живуть поки одержують воду. Об'єм водної маси озера і його зміни залежать від надходження і втрат води, тобто від водного балансу озера.
Озера, одержуючи воду, одночасно і втрачають, оскільки багато хто з них дає життя річкам, що грають велику роль в житті країни. Такою є річка Святого Лаврентія, що витікає з озера Онтаріо. Цією річкою Великі американські озера сполучені з Атлантичним океаном. Ці озера таять в собі величезні багатства. Раніше всього озера - це запаси прісної води, рибальство, видобуток корисних копалин і транспортні перевезення, джерела електроенергії. Ці озера важливе джерело водопостачання, не випадково на їх берегах розташовуються крупні міста і промислові підприємства США і канади, центр чорної металургії, автомобільної, машинобудівної, хімічної промисловості - Чікаго, детройт, Буффало, Клівленд, Торонто і інші.
Особливо неприступно виглядає північне побережжя, де високі обривисті скелі складені гранітами, кварцами, гнейсами і покриті сосновими лісами. На озері Верхньому чотири національних і провінційних парків.
Озеро Гурон - займає площу 59 т км квадратних найбільша глибина 228 метрів. Озеро незвичайно по своїх контурах і дуже контрастно по будові побережжя. Північна частина відділяється від основної частини водоймища великим островом Манітулін (вважається найбільшим островом в прісноводому водоймищі), утворюючи обширну затоку Джорджіан - Бий. Північний берег затоки крутий, скелястий, покритий густим сосновим лісом. В затоці безліч кам'янистих островів, гранітних скель, вулканів, що стирчать з води. Далі на південь затоки берег займає суцільні піщані пляжі, місцями що перетинаються дюнами. В окремих місцях майже у самого урізання води можна бачити 300 метрові вапнякові обриви, що отримали назву «Голубі гори». Ю.в. беріг низький, піщаний, С-З лісистий. Територіями, що охороняються, є два провінційні парки. На північному березі затоки Джорджиан-бей парк представлений хвойно-широколистними лісами, парк на південному березі включає дюни, ліси, болота з цікавою орнітофауною.
Мічіган є третім по величині озером. Площа 58 т кв. км, найбільша глибина 281 метр. Озеро з'єднується широкою протокою з озером Гурон, через який прокладений найдовший в світі міст (8 км).
Береги переважно прямолінійні, займають дно стародавнього льодовикового озера, піднятого над рівнем сучасного Мічігану на 6-8 метрів. На цій озерній рівнині паралельно береговій лінії пнулися гряди піщаних дюн. Північна частина побережжя майже також дика і необжита як біля озера Верхнього. Південне побережжя густо заселено. Тут знаходиться найбільший промисловий центр США - місто Чікаго.
Озеро Ері - площа 26 т кв. км, найбільша глибина 64 метри. Після суворих і строгих пейзажів Верхнього і Гурона радує око відкритими піщаними пляжами, а оточуюча його рослинність має майже тропічний вигляд. Правда, вона зберігається на території національних парків і заповідників. Низький західний берег місцями сильно заболочений але більшість боліт нині осушена. Заболочені землі, що залишилися, перетворені на заповідники. Південний берег щільно заселений.
Тут розташовані крупні порти США - Толідо, Клівленд, Буффало і ін. Північний канадський берег заселений слабше, але там інтенсивно ведеться сільське господарство. З озера Ері витікає Ніагара - коротка, але повноводна річка, на якій утворився 48 метровий Ніагарський водопад, що користується світовою популярністю. За рік водопад відвідують 17 млн. туристів. За допомогою ліфта можна спуститися в спеціальний тунель, звідки видний головний струмінь водопаду на відстані витягнутої руки. Можна також піднятися на оглядовий майданчик 150 метрової башти в місті Ніагара-Фолс, з якою відкривається панорама на водопад.
Озеро Онтаріо - найменше (19 т кв км) з системи Великих озер але глибоке, максимальна глибина 244м. Береги невисокі, покриті густим листяним лісом. В південно-східній частині зустрічаються загострені скелі, в північно-східній високі дюни, круто що спливає в озеро. Велика частина південного і південно-західного побережжя зайнято садами і виноградниками. На північному канадському побережжі розташовані крупні промислові міста: Гамільтон, Торонто, Оттава, Кабург і ін. На побережжі США і канади є національні парки. З Онтаріо витікає річка Святого Лаврентія, по якій здійснюється стік з Великих озер.
В даний час тривогу людства викликає забруднення навколишнього середовища. Забруднюються атмосфера, Світовий океан, води суші. Забруднення також торкнулося і Великих американських озер, особливо в районах з розвинутою промисловістю, інтенсивним сільським господарством і великою густиною населення. Це - Ері, Онтаріо, південна частина озера Мічіган. Тільки річка Детройт щодоби скидає в озеро Ері 7,5 млн. м куб. стічних вод. Щорічно в озеро поступає 46 млн. т твердих речовин 4 млн. т хлоридів, 27 тис. тонн фосфатів, 160 тис. тонн азотних продуктів.
Вже сьогодні ці озера настільки забруднені, що буде потрібно не менше 500 років для того, щоб стан їх став задовільним. Звичайно, мається на увазі, що скидання стічних вод буде заборонено. Оскільки озера забруднюються швидше, ніж річки, тому що відрізняються сповільненим водообміном. Існує ще фізичне забруднення озерних вод, тобто забруднення за рахунок тепла. На електростанціях для охолоджування використовується озерна вода. При цьому назад скидається підігріта на 8-12 градусів. А це веде до зниження розчиненого у воді кисню, уповільнює процес її саме очищення, сприяє бурхливому розвитку водоростей і зрештою веде до погіршення якості води.
Погіршення якості води озер в результаті діяльності людини примусило його шукати шляху оздоровлення озер. Показовою в цьому значенні є історія Великих американських озер. Їх стан в результаті проведених заходів покращав, але про добру екологічну обстановку говорити поки рано. Адже ця програма розрахована на декілька десятиріч. Але пам'ятати про це щодня і берегти озера.
Адже озера є невід'ємною частиною ландшафту, живою клітинкою природи. А яку красу нам дарують ці озера! І на скільки потьмяніли б барви природи, якби раптом зникли ці озера.
Знамениті на весь світ Великі озера є унікальною екологічною системою, що складається з п'яти прісних озер. Потрібно сказати, що подібного природного явища більше немає ніде в світі, площа, яку займають озера, складає більш ніж дев'яносто п'ять тисяч квадратних миль. Свого часу Великі озера грали дуже важливу роль в житті, розвитку і історії двох країн - Сполучених штатів Америки і Канади. В той історичний період Великі озера служили транспортним каналом, по якому переправляли хутра, тим самим, дозволяючи регіону розвиватися. Так було декілька століть назад, але і зараз, знаменита на весь світ «прекрасна п'ятірка» служить одним з основних транспортних шляхів. Сьогодні по Великих озерах відправляють сталь, масло, нафту, зерно, американські автомобілі і ще незліченну безліч видів сировини і готової продукції. Довжина прибережної смуги Великих озер складає приблизно десять тисяч миль, в цій унікальній екологічній системі живе більше 350 видів риб. Також, хотілося б відзначити, що одним з найважливіших чинників є те, що ця унікальна екологічна система, якої ви просто не знайдете ніде в світі, забезпечує прісною, придатною для пиття водою населення в більш ніж сорок мільйонів чоловік.

Страницы: 1, 2