1. Географічна характеристика Корецького району Рівненської області
Корецький район займає пiвденно-схiдну частину Рівненської області i межує на заходi та пiвночi з Гощанським та Березнiвським районами Рiвненщини, на сходi - з Новоград-Волинським районом Житомирщини, на пiвднi - Славутським районом Хмельниччини.

Територiєю краю протiкає кiлька невеликих рiчок, якi впадають у рiчку Случ. Великi лiсовi масиви та болота вкривають пiвнiчну частину району.

Адмiнiстративним центром району є м. Корець (лiтописний Корчеськ), перша згадка про який датується у лiтописi Руському пiд 1150 р. Край має багату i славну iсторiю. У 2000 р. місто відсвяткувало свій 850-річний ювілей. Населення району становить 36,3 тис. чол., з них 7,9 тис. міського і 28,4 сільського населення.

До перiоду Київської Русi належать древнi городища та могильники поблизу сiл Сапожин, Стовпин, Устя, м. Корець. А "харалужнi мечi", про якi згадується у "Словi о полку Iгоревiм", були, як вважають дослiдники, виготовленi у зброярнi с. Харалуг з металу, виплавленого в домницях сусiднiх сiл Залiзниця та Даничiв з болотних руд.

Пiд час князiвських мiжусобиць населення Корця та навколишнiх сiл допомагало волинським князям у їх боротьбi за великокняжий стiл у золотоверхому Києвi. Коли в 1151 р. Iзяслав Мстиславович повторно розпочав вiйну проти Юрiя Долгорукого та його суздальцiв i йшов з Волинi на Київ, корецькi жителi "вийшовши, з радiстю поклонялися йому".

Саме ця пiдтримка наших землякiв з погоринських та корецьких сiл допомогла Iзяславу Мстиславовичу прогнати Юрiя i остаточно утвердитися у стольному градi. Надавали допомогу краяни також i сину Iзяслава - Мстиславу в його боротьбi за стольний Київ.

У 1157 р. вокняжився у Києвi ще один волинський князь - Iзяслав Давидович (до цього титулувався князем Корчеським). Як бачимо, Корець з околицями був надiйною опорою волинських князiв у їх протистояннi з пiвнiчно-схiдними прибульцями.

Древнiй Корець 1239 року бачив славного державобудiвника Данила Галицького. Вдруге Данило (тепер уже як король) прийшов в околицi Корчеська з вiйськом у 1258 р., щоб надати допомогу своєму синовi Шварну у каральному походi проти так званих "татарських людей".

Так називали жителiв Возвягля (пiзнiше Звягеля, тепер Новоград-Волинського на Житомирщинi) та iнших мiст на схiд вiд Корчеська, якi добровiльно пiддалися татаро-монголам i пiшли в услужiння загарбникам. Пам'ятає Корець князя Федора Острозького (володаря мiста з 1386 р) - одного з героїв битви пiд Грюнвальдом (1410 р) та ватажка загону волинякiв у вiйнi чехiв з нiмцями в 1422-1430 рр. (гуситськi вiйни).

Корець був родовою колискою князiв Корецьких, серед яких були першi органiзатори запорiзького козацтва, героїчнi й вiдомi особистостi, що прославились у боротьбi з турками й татарами.

Зокрема, три сини князя Iвана - Василь, Лев i Олександр ще молодими загинули в 1519 р. у кривавiй битвi з татарами пiд Сокалем (Львiвщина). Бував у Корцi i митрополит київський Петро Могила, сестра якого Катерина була дружиною легендарного Самiйла Корецького, що прославився на всю Європу своєю самовiдданою боротьбою з турками i загинув у 1622 р. у Стамбулi лютою смертю, пiдвiшеним на гаку за ребра.

Селяни й мiщани краю брали активну участь у повстаннi Северина Наливайка. Зокрема, мешканцi Межирiч жваво вiдгукнулися на заклик одного iз сподвижникiв Наливайка - Григорiя Лободи, що розсилав своїх людей "з Овруча на рiзнi мiсця" (у т. ч. й до Корця та Межирiч), i створили в 1596 р. в селi та околицях двi повстанськi сотнi пiд проводом межирiцького вiйта Охрiма Гуменицького.

Сам Северин проходив з повстанським вiйськом через це славне село, прямуючи наприкiнцi лютого 1596 р. iз Степаня до Корця, який протягом мiсяця був пiд опiкою повстанцiв.

А пiд час Хмельниччини козаки Максима Кривоноса наприкiнцi липня 1648 р. здобули Корець, пiднiмали поспiльство навколишнiх сiл на боротьбу з гнобителями. Мiсто ввiйшло до складу козацької держави й було включено у Звягельський полк на чолi з полковником Iваном Донцем.

Повстанськi загони Максима Кривоноса поповнилися багатьма жителями Крилова, Межирiч, Щекичина та iнших сiл. А в другiй половинi 1649 р. в Корцi спалахнуло народне повстання, ватажками якого були мiсцевi жителi Васько Качановський, Федько Возниця, Ясько Коритар, Тимко Рудковський. Було створено великий загiн, що пiзнiше брав участь у битвi пiд Берестечком.

У 1654 р. у Корцi з вiйськом перебував Б. Хмельницький. Дух волi надихнув мешканцiв Межирiч на захист рiдного мiстечка в червнi 1660 р., коли пiд його стiни пiдiйшло двотисячне польське вiйсько. Опiр волинян був такий мужнiй, що ворог вiдступив.

На Волинi iдея козацького патронату не згасала впродовж тривалого часу i пiсля смертi славного Богдана. У 1658 р. козацькi загони стояли в Корцi, Межирiчах, Гощi та iнших волинських мiстах. На чолi новоорганiзованого волинського полку був Тарнавський, який мав резиденцiю в Межирiчах.

Пiд час Пiвнiчної вiйни мiж Росiєю та Швецiєю у Межирiчах та околицях у 1774 р. побували козацькi полки гетьмана Iвана Мазепи.

У 1920-21 рр. у Корцi дiяв один з трьох розвiдувальних пунктiв генерала Юрка Тютюнника, воєначальника армiї УНР, що готувався до Другого Зимового Походу в пiдрадянську Україну.

У цьому походi брали участь i кореччани. Зокрема, серед 360 повстанцiв, що потрапили в полон до бiльшовикiв i були розстрiлянi 22 листопада 1921 р. в м. Базар на Житомирщинi, був житель с. Гвiздiв Бронiслав Бiлевич.

Наприкiнцi вересня 1921 р. з околиць Корця у рейд на схiдноукраїнськi землi вiдбув загiн у 30 шабель пiд орудою Василя Нельговського.

У 20-тi роки Корець опинився на самому радянсько-польському кордонi. Вогнi у вiкнах його будинкiв у темнi ночi були маяками для тих, хто втiкав з бiльшовицького "раю". Саме тут, в околицях Корця, перейшов кордон один з органiзаторiв Вiльного Козацтва, керiвник повстанського руху в Гайсинському повiтi на Вiнниччинi отаман Ананiй Волинець, якого пiзнiше совєти розстрiляють.

У роки вiйни (1941-1945) на теренах району активно дiяли загони УПА та пiдпiльники. У лiсах поблизу сiл Даничiв i Головниця дiяла школа новобранцiв УПА. А на плодоовочевому заводi в Корцi для повстанцiв нелегально виготовлялися консерви.

У груднi 1945 р. вiйська НКВД почали здiйснювати посилену блокаду мiсць базування повстанських вiддiлiв у трикутнику Гоща-Межирiчi-Корець. Тодi ж вкотре було використано провокацiйний метод, коли енкаведисти у формi воякiв УПА чинили розбiй i грабунки в селах та на хуторах краю.

Проте боротьба продовжувалася. Про звитяги i втрати цiєї нерiвної боротьби, про її героїв i рядових учасникiв, про живих i мертвих, про тих, хто вклав у фундамент незалежностi України своє здоров'я, кров або й саме життя, ви, шановнi читачi, дiзнаєтеся з цiєї книги.

Територія Корецького району складає 72 тис. га., протяжність з півночі на південь - 25 км, зі сходу на захід - 32 км. Лісовий фонд становить 10.4 тис. га.

Природно-ресурсний потенціал: поклади каоліну, гончарна глина, будівельний камінь та пісок, запаси мінеральних родонових вод.

В усіх сферах економічної діяльності зайнято близько 5 тисяч чоловік.

У промисловому комплексі району діє 7 промислових підприємств різної форми власності: ДП АТЗТ "Фаворит", КВТП "Радон". Великомежиріцький плодоовочевий консервно-сушильний завод, СП "Корецький хлібокомбінат", Корсцький комбікормовий завод, ТОВ "Віта" (виробництво цукру-піску, хлібобулочних, кондитерських, ковбасних виробів), ПП " Богданівський цегельний завод".

Провідне місце в економіці району займає сільське господарство.

В агропромисловий комплекс району входять 50 підприємств, у т.ч.:

9 сільськогосподарських товариств

8 сільськогосподарських виробничих кооперативів.

7 приватних сільськогосподарських підприємств.

2 державні сільськогосподарські підприємства.

24 фермерські господарства.

Основні напрями розвитку:

виробництво продукції тваринництва,

вирощування зернових культур,

цукрових буряків,

кукурудзи,

кормів.

Транспортне обслуговування району здійснюється автомобільним транспортом. У сфері торгівельного обслуговування населення працює 257 підприємств. Функціонує два ринки на 1200 робочих місць.

В галузі культури діють:

11 будинків культури,

25 клубів,

будинок школяра,

школа мистецтв,

32 бібліотеки,

історичний музей.

На державному обліку знаходиться 74 пам'ятки історії та культури.

В районі 50 населених пунктів, з них одне місто.

Вигідне географічне положення, розміщення на перетині торгових шляхів спонукало до інтенсифікації економічного розвитку міста і околиць, що в свою чергу сприяло містобудуванню, особливо в середні віки. Найбільшої уваги в історико-архітектурному аспекті заслуговують споруди світського і церковного характеру.

Головною архітектурно-історичною перлиною Корця без сумніву є живописні руїни старого замку. Як магнітом притягують подорожнього загадкові руїни - німі свідки колишньої магнатської слави князів Корецьких.

Замок закладений у 1386 році князем Федором Острозьким. В першій половині ХVI ст. князь Богуш Корецький укріпив замок мурами. Тоді ж було побудовано чотириарковий кам'яний міст. Зараз подібні мости збереглися тільки в Кам'янець - Подільському та в смт. Цумань на Волині.

В ХVIІ - ХVIІІ ст. замок перебудовувався і набув рис світського характеру. Це був цілісний комплекс, який складався з житлових, господарських споруд, замкової церкви, розкішного саду та ін.

Замок оточений високими стінами і ровом, куди в свій час були відведені води р. Корчик. В 1832 році в замку спалахнула пожежа, яка повністю його знищила всередині. Залишилися тільки стіни. Потім декілька разів намагалися його відреставрувати, але без відчутного результату.

На північ від замку, майже впритул до головної вулиці міста, стоїть Миколаївська церква, збудована в 1834 році в стилі класицизму за заповітом Ю. Чарторийського.

В основі композиції її плану лежить типова для волинського культового будівництва трьохчастинна структура з дещо розширеною та підвищеною середньою, або центральною частиною. В 1844 році в храмі було встановлено іконостас, а в 1860 р. - горішнє місце і жертовник.

Біля Миколаївської церкви знаходиться добре збережений малий палац Ю. Чарторийського, збудований ним в 1788 році з наміром надати цій будові світського характеру на противагу просторово ізольованому розташуванню старого замку. Широкий покатий партер об'єднає двоповерхову будівлю з головною вулицею Корця. Навпроти малого палацу видно будівлю келій Воскресенського монастиря.

Є непідтверджені документально свідчення, що в 1064 році ігумен Києво-Печерського монастиря Варлаам заклав на цьому місці жіночий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці, який був зруйнований татарами в 1242 році.

Вони збудовані в 1764-1767 р. в стилі пізнього бароко. Належали колишньому Воскресенському монастирю отців василіан. Споруда зараз реставрується за участі Свято-Троїцького монастиря. На лівому березі р. Корчик, на невеличкому підвищенні розмістився приходський костел св. Антонія.

Костел на цьому місці був заснований князями Корецькими ще в 1533 році. В 1706 році споруду було оздоблено декором в стилі бароко, а в 1916 році повністю перебудовано.

В південній частині розміщений вхід і дзвіниця з арками для дзвонів. Костел орієнтований алтарною частиною на захід. Основний об'єм доповнений часовнею, покритою куполом. Нині діючий.

Найбільшим архітектурним ансамблем м. Корця є жіночий Свято-Троїцький монастир. Він задумувався в 1620 році як францисканський кляштор.

Як вiдзначалось вище в 1831 р. через польське антиросійське повстання будівлю у католиків було вилучено й передано православній громаді.

В 1863 році тут заснували жіночий православний монастир, який без перерв діє до сьогодні. Підпорядкований безпосередньо Московському Патріарху.

Ансамбль складається з Троїцької церкви, Теплої (літньої) церкви Іоанна Предтечі, келій і Надбрамної дзвіниці. Трохи далі в сторону Києва біля дороги видніється дерев'яна церква св. Георгія. Вона знаходиться на території центрального міського кладовища. Дата побудови не з'ясована. Відомо, що поновлена вона була в 1877 році.

2. Села Корецького району
Березівка (до 1957 року-Мала Харуча). Перша згадка - 1623 рік. Площа - 121,8 га. Населення - прибл.225 чол. Кількість дворів - 102. На території села є ЗОШ І ступеня., ФАП., Українська православна церква св. Параскеви, Село підпорядковане Іванівській сільській раді.

Богданівка. Перша згадка - 1584 р. Площа-171,6 га. Населення - прибл.591 чол. Кількість дворів - 233. Підпорядковане Бриківській сільській раді. В селі діє загальноосвітня школа І-ІІ ступеня, публічно-шкільна бібліотека та фельдшерсько-акушерський пункт.д.іє церква св. Параскеви (УПЦ). Поблизу села - курган ІІІ-ІІ тис. до н. е.

Бокшин. Перша згадка - 1577 р. Площа - 99,1 га. Населення - бл.78 чол. Кількість дворів - 102. Підпорядковане Світанківській сільській раді. На території села знаходиться Українська православна церква св. Параскеви.

Бранів. Перша згадка - 1855 рік. Площа - 55,4 га. Населення - бл.103 чол. Кількість дворів - 55. На території знаходиться фельдшерсько-акушерський пункт, українська православна церква св. Михайла.

Бриків (центр сільської ради). Перша згадка - 1577 р. Площа - 146,4 га. Населення - бл.484 чол. Кількість дворів - 178. На території села є загальноосвітня школа І-ІІ ст., публічно-шкільна бібліотека, клуб, ФАП. Діє Українська православна церква св. Параскеви.

Велика Клецька (центр сільської ради). Перша згадка - 1629 р. В селі знайдено предмети епохи неоліту.

За 3 кілометри на захід села та на сході села є кургани. 1910 р. - відкрито церковно-приходську школу, в якій навчалося 30 дітей.

Площа-354 га. Населення - бл.60чол. Дворів-265.

Заклади соціальної сфери: ЗОШ І-ІІІ ступенів, клуб, публічно-шкільна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, стоматологічний кабінет.

На території села є УПЦ св. Дмитра.

Великі Межиричі (до 1965 року - Межиричі) - центр сільської Ради. Перша згадка - 1544 рік. Площа населеного пункту - 583,7 га. Кількість населення - бл. 2071чол. Кількість дворів - 751. З ХУІ до поч. ХХ ст. Межиричі були містом.1793 - 1800 роки - в містечку закладений перший на Волині Ботанічний сад.

Замок (мур)	1550-1780 рр.	вул. Б. Хмельницького
Костел Св. Антонiя (мур)	1533-1916 рр.	вул. Костельна
Троїцький монастир (мур)	17-19 ст.	вул. Київська, 56
Троїцький собор (мур)	1620-1880 рр.	вул. Київська, 56
Корпус келiй (мур)	1620-1880 рр.	вул. Київська, 56
Тепла церква Iоанна Предтечi (мур)	1890 р.	вул. Київська, 56
Дзвiниця (мур)	1905 р.	вул. Київська, 56
Миколаївська церква (мур)	1834 р.	вул.Б. Хмельницького
Келiї монастиря францисканiв (мур)	1754-1767 рр.	вул. Монастирська
с. Великі Межирічі
Костел Св. Антонiя (мур)	1702-1725 рр.
Садиба графiв Стецьких (мур)	18 ст.
Палац (мур)	1789 р.
Флiгелi (мур)	1789 р.
Петропавлiвська церква (дер)	1733-1848 рр.
Покровська церква (дер)	18 ст.	с. Світанок

3. Географічна класифікація
Географічна класифікація опирається на факт географічного сусідства народів і відбиває спільний характер їхнього проживання в межах якийсь, найчастіше великої території.

Єдиною прийнятою у всіх країнах світу географічною класифікацією є так звана "континентальна" класифікація:

народи Австралії й Океанії;

народи Азії;

народи Америки;

народи Африки;

народи Європи.

Географічна класифікація ґрунтується на тому об'єктивному, безсумнівному факті, що етноси розселені в певних частинах ойкумени й зони їхнього розселення перебувають у межах регіонів, відомих за географічними даними.

Користуючись матеріалами різних розділів географічної науки, можна в межах великих регіонів розглядати етноси по певних кліматичних або ландшафтних областях і одержати уявлення про фізико-географічне середовище їхнього перебування. Зазначені обставини, цінні самі по собі й тим, що відбивають як загальні, так і часткові моменти, для характеристики етносів, однак, дають лише первинну схему.

Із цієї причини географічна класифікація, зручна на початковому етапі вивчення етнічної картини світу, повинна доповнюватися іншими класифікаціями, тому що не може відповістити на запитання, чому в подібних за ландшафтом й клімату областях Старого й Нового Світу живуть різні етноси.

Або чому великі регіони типу Азії, Америки, Африки багатоетнічні і як у такому різноманітті виділяти родинні й неспоріднені етноси, тобто як їх систематизувати?

Список використаної літератури

1. Гуссейн-Заде С.М., Тикунов В.С. Состояние, проблемы и перспективы классификации в географии. В кн.: Классификация в современной науке. - Новосибирск, Наука, Сибирское отд., 1989. - С.119-129.

2. Пам'ятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. - К., 1986. - Т.4. - С.161-162.

3. Tикунов В.С. Классификации в географии: ренессанс или увядание? (Опыт формальных классификаций). - Москва-Смоленск: Изд-во СГУ, 1997. - 367 с.