Історія XV ст. характеризується появою торгівельно-промислової буржуазії і формуванням крупних централізованих держав. Наслідком розвитку товарно-грошових стосунків був великий інтерес до золота, яке безперервно витікало з Європи на схід для покупки прянощів і шовку. Торгівля йшла через посередників-арабів. Проте з посиленням імперії Османа ці торгівельні шляхи опинилися перервані, що послужило основним поштовхом для пошуку нових шляхів до країни прянощів - Індії.

Становлення капіталістичного способу виробництва у Європі привело до зміни світоглядних критеріїв і прагнення до звільнення від релігійних догм і опіки церкви. Клас буржуазії, що народжується, був зацікавлений в розвитку експериментального природознавства і прикладних наук. Стовпами наукової революції XVII ст. стали Г.Галілей, Ф.Бекон, Р.Декарт, І.Ньютон. Вже до середини XVII ст. були значні досягнення в області «елементарного природознавства» (механіки), а також в становленні таких наук як математика, астрономія, фізика, геологія і ін. В той же час зникала ідея єдиної картини миру, його цілісного сприйняття.

Буржуазні революції кінця XVIII ст в Англії і Франції відкрили шлях до розвитку капіталістичного способу виробництва (бавовнопрядильні машини, ткацькі верстати, парова машина, пароплав, паровоз), формування буржуазії і робочого класу, прошарки інтелігенції. Останні визначали зростання технічного прогресу на базі наукових розробок. Залучення природних ресурсів до промислового виробництва стимулювало розвинені країни до вивчення і захоплення нових територій, багатих цими ресурсами. Для координації географічних відкриттів в цих країнах створюються національні географічні суспільства.

1. Епоха Великих географічних відкриттів

Великим географічним відкриттям передувала лава обставин, пов'язаних з книгодрукуванням і поширенням країнознавчих описів, в яких містилися відомості про країни Сходу, багаті золотом, коштовними каменями і прянощами. Вони формували потужний соціальний мотив до пошуку багатств, задовольняючи цікавість і стаючи керівництвом для багатьох мандрівників, авантюристів і мрійників. З'являється і достовірний картографічний матеріал, що забезпечує передбачуваність подорожей.

Центром географічної думки цього часу була Венеція. Вона стала «вищою школою географічних і історичних наук». У бібліотеках міста були зібрані багаточисельні рукописи античних, персидських і арабських авторів. Латинською мовою перекладалася праця античних географів. Складалися збірки подорожей і лоцій. Все це сприяло відродженню географічних концепцій античності і звільненню наукової думки від церковних догм.

Спробу досягти Індії «своїм шляхом» роблять іспанці в кінці XV ст Це було перше плавання Христофора Колумба (1492г.), коли він відкриває острови Карибського моря (Багамські, Кубу, Еспаньолу) і помилково називає їх Вест-Індією. Плавання Колумба вважається за початок Великих географічних відкриттів. Під час третього (1498г.) і четвертого (1502-1504г.г.) плавань Колумб відкриває північне побережжя Південної Америки від о. Тринідад і гирла Оріноко до Дарь'єнської затоки. П. Кабрал досягає берегів Бразилії, яку називає о. Санта-Крус.

Морський шлях до Індії був відкритий португальцями, коли Васко Да Гамма обігнув м. Доброї Надії і в 1498г. досяг бажаної мети. Вся торгівля прянощами опинилася в руках португальців. Французи і англійці (наприклад, Д. Кабот) намагалися потрапити до Індії північно-західним проходом, але досягли тільки берегів Північної Амеріки в районі Лабрадору.

Для пошуку нових шляхів до Індії в 1519 р. була направлена іспанська ескадра з 5 Кораблів Фернана Магеллана. Через протоку, що носить нині його ім'я, він обігнув Ю.Амеріку і вийшов в Тихий океан. Після чотиримісячного плавання Магеллан досяг Філіппінських островів, де і загинув в сутичці з місцевими жителями. Перше кругосвітнє плавання було завершене в 1522г.

У епоху Великих Географічних відкриттів з'являється добре картографічне забезпечення. Були створені спеціальні картографічні установи і їх продукція мала великий попит. У другій половині XVI ст. центром картографії стає Антверпен зі своєю знаменитою фламандською школою, що прославилася іменами А. Ортелія і Г. Меркатора. Перший прославився виданням зборів карт, що включили 70 найменувань і що отримали назву «Театрум». Другою розробив математичні основи картографії. Меркатором була створена карта світу в подвійній серцеподібній проекції, де назва материка Америка було поширено на обидва материки Нового Світла. До цього Америкою найчастіше називали район Бразилії. У 1569г. він створює карту світу на 18 листах в циліндровій проекції, а в 1570г. - свій «Атлас», який був виданий в 1595г. його сином під назвою «Атлас, або Картографічні міркування про створення світу і вигляд створений».

Епоха Великих Географічних відкриттів продовжувалася в кінці XVI і початку XVII ст. Френсіс Дрейк здійснює друге після Магеллана кругосвітнє плавання (1577-1580 р.р.). Абель Тасман в 1642-1643гг. обійшов з півдня Австралію і відкрив Тасманію і Нову Зеландію. До цього ж часу відносяться і перші топографічні зйомки. Так, Ф. Апіан провів зйомку Баварії, а Секстон - Англії і Уельсу. При складанні карт користувалися великим числом картографічних проекцій, у тому числі знаменитою циліндричною проекцією Меркатора. На його картах можна було вже розрізнити сучасні контури материків.

Крупні відкриття були зроблені російськими землепроходцями на сході Азії. Після розгрому Єрмаком хана Кучума зачалося швидке просування козаків до річки Лена. Іван Моськвитін вийшов до берегів Тихого океану. Василь Поярков по Амуру спустився до його гирла. Федот Попов і Семен Дежньов у 1648г. обігнули Чукотку і відкрили протоку, що відокремлює Азію і Америку.

В той же час дослідження Епохи географічних відкриттів розширили кордони відомою європейцям частки нашої планети. Вони сприяли:

-- розвитку картографії, формуванню сучасної карти світу, де були показані материки і океани, видавництву карт, яке стало можливе завдяки поширенню книгодрукування і гравірування на міді.

-- освітленню в літературі географічних відкриттів.

-- появі перших країнознавчо-статистичних описів

-- розвитку ідей математичної географії, що було пов'язане з сильним впливом античної географії.

-- появі учбових закладів, званих добровільними «академіями» (Флоренція, Болонья, Неаполь), де читалися лекції з математики, механіки, астрономії.

2. Розвиток географії в епоху мануфактурного виробництва і торгівлі (XVII-XVIII вв.)

Час закінчення Великих географічних відкриттів визначив початок формування географії як самостійної області знань, особливо в частці картографії.

Після Великих географічних відкриттів було потрібно більше двох століть, щоб уточнити картографічний матеріал і систематизувати дані про компоненти природи материків і океанів. Із завершенням цих робіт закінчується «топографічна» стадія розвитку географії. Категоріям схоластики протиставила доктрина «природної» філософії, що базується на дослідному пізнанні (Ф.Бекон), достовірності і перевірки знань за допомогою розуму (Р.Декарт). Вводиться поняття фізичного простору, який розуміється як незалежне від матерії, абсолютне вмістище речей (ньютонівська інтерпретація). І.Кант назвав його порожнім, тривимірним простором, який можна було вимірювати інструментальний. Проте воно не сприймалося матеріальним.

Метафізичний матеріалізм звільнив людей від влади релігії, але віддав їх під владу законів природи. Причини розвитку природи і людини почали шукати усередині природи. У географії відбувалося становлення «географічного природознавства» і географічного детермінізму, які базувалися вже не на кількісному аналізі карт і умоглядних допущеннях, а на достовірному природничонауковому матеріалі, отриманому в «польових» умовах експедицій. На базі філософської категорії фізичного простору зачинають формуватися землеведческое напрям зі своїм об'єктом вивчення (земноводна куля Б.Варенія) і приватна (хорографическая) географія, що описує окремі території і місцевості. Зберігало свої позиції і країнознавчое опис з тією, що картографічною генералізує накопичених даних, що створюють картографічний.

В цей період продовжується дослідження Північної Європи, Сибіру і Далекого Сходу російськими поморами і землепрохідцями. Брати ордена єзуїтів проникають до Тибету, Індії, Передньої Азії, Східної Африки і Мадагаскару, де проводять топографічні зйомки, збирають коштовну географічну інформацію. Французи і англійці освоюють не лише прибережні райони Атлантичного побережжя Північної Америки, але і зачинають проникати в центральні і північні райони материка. Наносяться на карту Аппалачі, досліджується долина Міссісіпі, Великі американські озера, побережжя Гудзонова затоки, долина Атабаски. Семирічна подорож Д.Г.Мессершмідта (1720-1727гг.), здійсненого їм для вивчення Сибіру за завданням Петра I, завершилася 10-млосним «Оглядом Сибіру», який можна розглядувати як перший досвід складання звіту за джерелами експедиції.

Беспрецендентна по розмаху організації і обхвату території Велика Північна експедиція. Біля витоків її стояв Петро I, що мріяв про «дорогу через Льодовите море до Китаю і Індії». Їм була організована перша експедиція під керівництвом Вітуса Берінга і Петра Чирікова, яка в 1728г. досягла Берінгова протоки і Чукотського моря. Під час другої експедиції (1741г.) вони відкривають Північно-західну Америку. Учасниками цієї експедиції також були Г. Стеллер (описував Північно-західну Америку), С. Крашенінников (Камчатку), І. Гмелін (Південний Сибір) та ін.

Подорожі Кука зробили переворот в географічному пізнанні Землі і поховали гіпотезу рівноваги материкових майданів північної і південної півкуль. Було доведено, що між екватором і південним полярним кругом немає міфічного південного материка, а тягнеться єдиний океан. Під час плавання велися наукові роботи. Ч. Грін проводив спостереження по уточненню координат, а І. Рейнгольд і Г. Форстер (майбутній наставник А.Гумбольдта) першими досліджували рослинний і тваринний мир островів Тихого океану.

У 1787г. Ж.Лаперуз проводить опис східного побережжя Азії, включаючи Східно-Китайське і Японське моря, а потім Сахалін і Курильські острови. У 1788г. експедиція Лаперуза пропала без вісті. В кінці 90-х років Д.Ванкувер уточнює карту північно-західної Америки. М. Фліндерс відкриває Бассов пролив.

Описувана епоха була періодом становлення експериментального природознавства.

Не дивлячись на певні успіхи, географія ще не стала теоретичною наукою і виконувала по суті довідкову функцію. Краънознавство слідувало в основному старим традиціям. На першому місці були історичні події і перерахування фактів. Фізико-географічні відомості мали підлегле значення. Ці ж тенденції панували у викладанні географії. Проте були й успіхи. Зачинається час географічної літератури. З'являються цікаві роботи Б. Варенія, В. Татіщева, М. Ломоносова, С. Крашенінникова, І. Канта.

У 1625г. у Оксфорді видається вигадування Н.Карпентера «Географія», в якій багато було запозичено з робіт Б.Кеккермана. Винятковим явищем стало видання в Нідерландах в 1650г. книги Бернхарда Варення «Географія генеральна».

Заселення і господарське освоєння найбільшого в світі масиву суші, свого роду «океану» лісів, степів, тундри і пустель сприяло становленню в XVIII ст російської географічної школи. Найбільш яскравим її представником є В.Н.Татіщев (1686-1750 рр.

М.В.Ломоносов (1711-1765 рр.), очолюючи географічний департамент Академії наук, велику увагу приділяв складанню Російського атласу, а також підготовці молодих географів і картографів. У своєму відомому вигадуванні «Про шари земних» він пише про безперервність зміни земній поверхні під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх сил. Крупні форми руху, на його думку, є результат руху земної кори.

Освоєнню Камчатки присвятив свою діяльність С.П. Крашенников, автор праці «Опис землі Камчатською», в якій охарактеризував природу, людей і господарство цього регіону. В цей же час цікаву роботу про географію Грузії публікує Багратіоні Вахушті. Він же задо Великих географічних відкриттів до Гумбольдта дав уявлення про вертикальну поясну диких і культурних рослин.

У другій половині XVIII ст зачинають формуватися концепції, в яких зароджується нове осмислення отриманих фактів, пов'язане з розхитуванням поглядів про незмінність природи Землі. Перший пролом в цьому «скам'янілому погляді на природу», по словах Ф.Енгельса, пробив Еммануїл Кант (1724-1804 рр.), що опублікував «Загальну природну історію і теорію неба».

У 1752г. Ф.Бюаш ввів басейновий підхід, розділивши мир по басейнах, оздоблюваних гірськими системами. А.Бюшинг вперше в історії географії використовував показник щільності населення для характеристики окремих країн.

На цьому етапі:

-- в кінці XVIII ст географія почала відділятися від космографії і фізики і зачинає формуватися як самостійна галузь знання.

-- уявлення про предмет і вміст географії не було чітким.

-- методологія науки була в початковій стадії становлення і представлялася набором методів окремих галузевих наук.

-- країнознавчий напрям виконував функції накопичення фактів і зводився переважно до політичного, етнографічного і статистичного опису держав.

-- з'явилися перші підручники по географії: І.Гюбнера «Земноводного круга короткий опис» (1719г.), С.Наковальніна «Політична географія» (1758-1772), Г.Крафта «Коротке керівництво до математичної і натуральної географії» (1738), Х.Чеботарева «Географічний методичний опис Російської імперії» (1776) і др.;

-- наукові методи дослідження і науково-доказові експерименти сприяли не лише формуванню наукових напрямів, але і зміні уявлень про єдність світу.

3. Початок нової географії в епоху розвитку капіталізму

Успіхи природознавства зіграли вирішальну роль в розхитуванні метафізики і натурфилософских концепцій. Геологія відмовляється від теорії катастроф і переходить до еволюційних теорій розвитку земної кори. Ч.Дарвін створює еволюційне учення і в біологію, як і у фізику після Ньютона, прийшли ідеї руху і розвитку. Було названо три ключові слова: мінливість, спадковість і відбір. Сталося розмежування природних наук на точне природознавство (фізичні науки), геологію і біологічні науки. Еволюційні представлення біологів і геологів зробили великий вплив на всі науки, включаючи і географію. Завдяки методу актуализма Ч.Лайеля природознавство придбало науковий метод пояснення природних процесів, що дозволило формулювати закони.

Єдина (топографічна) географія в світлі еволюційних переконань природознавства втратила свою значущість. Географія як наука вступила в смугу кризи, яка ознаменувалася розпадом єдиної географії на велике число галузевих наук. На методології географії позначився вплив позитивізму, філософського напряму, який заперечував метафізику і грунтувався на принципі, що справжнє (позитивне) знання може бути отримане лише як результат спецнаук. Провідною загальнонауковою установкою, що впливає на географію, стає природничонаукова установка, а також концепція географічного детермінізму. Проте, на ранньому етапі реалізувати ці ідеї могли лише галузеві природні науки (геологія, кліматологія, гідрологія, геоморфология і ін.), що мають чітко позначений об'єкт і предмет дослідження, а також свій набір методів. Не втрачає свого значення і страноведение, оскільки залишалося ще багато не описаних і не вивчених територій материків і океанів. У прикладних інтересах географії головним стає пошук природних ресурсів.

Становлення теоретичних основ географії минуло під знаком двох корифеїв географічної науки - А.Гумбольдта і К.Ріттера.

XIX ст в основному були завершені відкриття в океанах, покладені на карту контура материків. Проте залишалися ще не відомими арктичні береги Північної Америки, береги Антарктиди і обширні території внутрішніх часток материків.

Наукові дослідження океанів здійснювалися головним чином експедиціями трьох країн: Росії (Беллінсгаузен і Лазарєв, Коцебу, Літке, Невельський і ін.), Франції (Дюмон-Дюрвіль) і Англії (Бичі, Фіцрой і ін.). З 1818г. британський уряд відновив пошуки північно-західного морського проходу. До 1855г. були відкриті основні острови Канадського архіпелагу і все північне побережжя материка Північної Амеріки.

У 1820-1821 рр. Ф.Ф.Беллінсгаузен і М.П.Лазарев вперше проникли в антарктичні води далі Д.Кука і відкрили береги Антарктиди. Згодом окремі ділянки цього материка описували Д.Бісько, Д.Баллені, Ж.Дюмон-дюрвіль, Д.Росс і ін. Обширні дослідження були проведені російськими. Ф.П.Врангель описав побережжя Чукотки, П.Ф.Анжу - Новосибірські острови, Ф.П.Літке - Нову Землю, К.Бер - тваринний світ і геологічна будова Нової Землі.

Вивчення Африки європейцями почалося з басейну Нігера в 20-і роки. У 1822г перші європейці досягли озера Чад. Велике значення мали подорожі Г.Барта по Сахарі і Судану (1850-1855гг.), описані їм в п'яти томах. Найбільших успіхів добився англієць Д.Лівінгстон, що вивчав з 1852 по 1873 рр. басейн Замбезі, Анголу і верхню частку басейну Конго.

У багаточисельних експедиціях у внутрішні райони Австралії беруть участь Т.Мітчел, Е.Ейр, Ч.Стерт, Ф.Грегорі. На початку 60-х років перший перетин цього материка здійснюють Р.Берк і Д.Стюарт.

У 1842-1845гг. Д.Фремон проводить обширні дослідження в Скелястих горах і Каліфорнії. У 1799-1804 рр. А.Гумбольдт вивчає природу Центральної і Південної Америки. Матеріали подорожі були опубліковані в 30 томах і викликали великий інтерес до Ю.Амеріке. У багаточисельних наукових експедиціях по її вивченню беруть участь Жоффруа Сент-ілер, І.Спікс, А.Уоллес, Ч.Дарвін і ін.

Великого розмаху досягає дослідницька робота по вивченню географії Росії. Природу європейської частки в1830-1840гг. вивчають А.І.Шренк, К.Бер, Ф.І.Рупрехт, Н.А.Северцев і ін. Обширний матеріал по орографії, геології, клімату, вічній мерзлоті і органічному миру Східного Сибіру і Далекого Сходу був зібраний експедицією А.Ф.Міддендорфа (1843-1844гг.). Вивчення Приамур'я і Примор'я пов'язане з ім'ям Л.І.Шренка, К.І.Максимовіча, Г.І.Радде і ін. Великі заслуги у вивченні Кавказу належать Г.В.Абіху (орографія і геологія), Ф.І.Рупрехту (рослинність) і Г.І.Радде (тваринний світ). Праця учасників академічних експедицій дозволила зробити широкі наукові узагальнення, лежачі біля витоків географії, зоології, мінералогії і геології Росії. Розміри території Росії при проведенні маршрутних експедицій давали можливість просторового порівняння окремих районів, розташованих в різних географічних умовах, - від Субарктіки до субтропіків.

П.П.Семенов поклав початок дослідженню Центральної Азії. Його знаменита подорож до «Небесних гір» і матеріали, зібрані під час експедиції 1856-1857гг., додали до прізвища почесне додавання Тян-шанський. Під час подорожі склався ландшафтно-географічний підхід із застосуванням порівняно-просторового методу. Їм було виділено п'ять висотних зон в Заїлійськом Алатау і чотирьох типові степів - російською, сибірською, барабинской і киргизькою. Цікавий досвід підготовки П.П.Семенова до експедиції до Тянь-Шаня. У Берлінському університеті він слухав лекції К.Ріттера про Азію, переклав російською мовою його «Землезнавство Азії», зробив експедиції до Альп по вивченню льодовиків і на Везувій. У російську географію він ввів терміни: фирн, фліш, грабен, горст, кар, ландшафт.

Російські мандрівники активно відвідують території, прикордонні з Російською державою: П.А.Чихачев - Малу Азію, Н.В.Хаников - Іранське нагір'я, Е.П.Ковальовський і Ч.Ч.Валіханов - Центральну Азію, К.І.Максимовіч - Японію.

Накопичення величезного фактичного матеріалу в природознавстві спонукало учених систематизувати його. Краще всього з цим справлялися галузеві науки. З іншого боку, біля суспільства з'явилося спеціальне замовлення на вивчення окремих природних ресурсів. Прикладом може служити геологія. В результаті промислової революції кам'яне вугілля і метали висувалися на перше місце серед природних ресурсів. Для їх пошуку почали створюватися державні геолого-съемочные установи. Перше така установа була створена в Англії в 1835 р. Вже на початок 40-х років в геології була розроблена стратиграфическая шкала зі всіма системами (від кембрію до чверткового періоду) і з'явилися перші оглядові геологічні карти.

Олександр Гумбольдт (1769-1859гг.) - найбільший географ першої половини XIX ст, дослідник Південної Амеріки і Центральної Азії, видатний теоретик природознавства, основоположник порівняльної фізичної географії. Його перу належить більше 600 наукових робіт. У своїй знаменитій п'ятитомній роботі «Космос», яка писалася в сімдесятип'ятирічному віці, він зробив спробу узагальнити все накопичене наукою про Землю. У ній він виступив проти механістичного розуміння природи як простий суми частковостей, чим завдав удару по позитивізму, поширеному серед учених-галузевиків.

Карл Ріттер (1779-1859гг.) - творець порівняльної географії і перший завідувач кафедрою географії в Берлінському університеті. Він займав її з 1820г. і до своєї смерті. Його блискучі лекції слухали Елізе Реклю, П. Семенов, А. Гюйо, К. Маркс та ін. Серед багаточисельних праць виділяється його дев'ятнадцятетомне «Землезнавство у відношенні до природи і до історії людини, або Загальна порівняльна географія». Порівняльне землезнавство, створене їм, вивчає не лише природу країн, але і історію народів, в них що мешкають, і вважається за науку історичну. Рівень культури народів багато в чому залежить від території і її ресурсів, особливо биотических і мінеральних. «Спільне землезнавство, - пише він, - повинно розглядувати Землю як житло роду людського» (1864, с.7). Тим самим своє землезнавство він протиставляв «фізичному землеопису», що вивчав Землю як тіло природи. У такому трактуванні чітко є видимою ідея географічного детермінізму.

Сучасником Гумбольдта і Ріттера був Іоган Тюнен, що став основоположником перших законів економічної географії («кільця Тюнена»). На прикладі свого маєтку в Мекленбурге він розгледів вплив на сільське господарство ринкового центру. Кожна культура повинна розміщуватися від ринку на такій відстані, щоб дати найбільшу вигоду. При цьому виділяються концентричні круги або зони, створюючі пояси ринку: «вільне господарство», лісове господарство, плодосеменне господарство і так далі Тим самим була створена перша абстрактна функціональна просторова модель, що розглядує просторові закономірності зв'язків кільцевих зон з центром. Система розрахунків, яка при цьому використовувалася, з'явилася прообразом лінійного програмування.

Таким чином, цьому етапі розвитку географії:

-- Посилюється розбіжність між географами. Одна частка пішла в «чисте» природознавство, розвиваючи ідеї фізичної географії. Інша група розробляла проблеми регіональної географії, де природа розглядувалася «як щось фатальне пов'язане з історією народів, що населяють Землю, а специфіка суспільних стосунків зв'язувалася з визначальним впливом природних умов.

-- були здійснені організаційні заходи за освітою географічних суспільств (1821 - Париж, 1828 - Берлін, 1830 - Королівське в Англії, 1833 - Мексиканське, 1838 - Ріо-де- Жанейро, 1852 - Нью-Йорк), створенню університетської географії і кафедр географії (у Берліні в 1820г., потім в Лондоні в 1839г.), виданню географічних журналів (журнал «Земля» в Германії в 1839г.).

-- під впливом природничонаукової установки з біологічним запозиченням були змінені уявлення про об'єкт спільної географії - земноводній кулі

-- наголошувався початок розробок деяких концептуальних положень сучасної методології і теорії географії.

-- намітилося відособлення физико-географического напряму, який відмежувалася від «статистики» і політичної географії, спираючись на досягнення фізики.

Висновки
Наслідком розвитку товарно-грошових стосунків став початок Епохи Великих географічних відкриттів.
Становлення капіталістичного способу виробництва у Європі привело до зміни світоглядних критеріїв і прагнення до звільнення від релігійних догм і опіки церкви. Клас буржуазії, що народжується, був зацікавлений в розвитку експериментального природознавства і прикладних наук. Ця участь не минула і географію, географія стала більш експериментальною, з описової науки перетворюється на теоретичну.
Буржуазні революції кінця XVIII ст в Англії і Франції відкрили шлях до розвитку капіталістичного способу виробництва . Залучення природних ресурсів до промислового виробництва стимулювало розвинені країни до вивчення і захоплення нових територій, багатих цими ресурсами. Для координації географічних відкриттів в цих країнах створюються національні географічні суспільства.

Список літератури:

1. Круть И.В., Забелин И.М. Очерки истории представлений о взаимоотношении природы и общества (общенаучные и геолого-географические аспекты). Институт истории естествознания и техники АН СССР . - М. : Наука, 1988 . - 415 с. - Библиогр.:с.408-413.

2. Економiчна i соцiальна географiя свiту. Навчальний посiбник: / Степан Кузик, О. Шаблiй, М.М. Книш та I. Ровенчак . - Львiв: Свiт, 2003 . - 671 с.

3. История географии как науки (http://www.teory.narod.ru)