Територія та географічне положення. Королівство Іспанія -- держана на південному заході Європи, що посідає 4/5 території Піренейського півострова. На заході вона межує з Португалією (1), на північному сході -- із Францією (2) та Андоррою (3). Територія Іспанії включає також Балеарські й Канарські острови й три невеликі групи островів біля узбережжя Африки (Велес-де-ла-Гомера, Алусенас і Чафаринас). Під управлінням Іспанії перебувають Сеута й Мелілія -- дві невеликі території на півночі африканської держави Марокко. На півдні Піренейського півострова поблизу Ґібралтарської протоки розташований Ґібралтар -- володіння Великої Британії з 1718 р. Питання про управління Ґібралтаром залишається суперечливим між Іспанією та Великою Британією.

На півночі й північному заході Іспанію омивають води Атлантичного океану, а на півдні й сході -- Середземного моря. Від Північної Африки країну відокремлює вузька Ґібралтарська протока, де з південного краю Іспанії в ясну погоду можна побачити береги Африканського континенту. Від європейських сусідів Іспанія відгороджена гірським бар'єром Піренеїв.

Природа. Іспанія вважається найвисокогірнішою країною Європи після Швейцарії. Плоскогір'я й гори займають майже 90 % її території. У центрі Іспанії простягається велике плоскогір'я Месета, на північному сході піднімаються Піренеї, уздовж Атлантичного узбережжя простягнулися Кантабрійські гори, південніше розміщені Іберійські гори, а південь і південний схід країни зайнятий Анда-лузькими горами.

Клімат Іспанії -- один із її головних природних ресурсів. Для більшої території характерний субтропічний середземноморський клімат із сухим і жарким літом і м'якою дощовою зимою. У Південній Іспанії до 200 днів на рік середньодобова температура не опускається нижче за 25 С. У центральних і південних районах країни так багато сонця, що в їхніх жителів стало звичкою перечікувати жаркі денні години вдома, у прохолоді (знаменита іспанська сієста). Клімат Північної Іспанії значно відрізняється від посушливої Месети й жаркого Середземномор'я. Там набагато прохолодніше, і часто йдуть дощі, принесені вітрами з Атлантики. Кліматичні відмінності визначили й відмінності в природній рослинності. На середземноморському узбережжі переважають вічнозелені чагарники, у центральних областях -- рослинність напівпустельного типу, а на півночі поширені широколисті ліси помірного поясу Західної Європи.

Через посушливість південних і центральних територій в Іспанії існує проблема забезпеченості водою. Головні річки -- Ебро, Хукар, Сеґура, Тахо, Дуеро, Гвадіана, Гвадалквівір -- мають пороги, улітку міліють. Озера розташовані переважно в горах.

Історичний розвиток. У давнину Іспанія була заселена іберами й називалася Іберією. Протягом багатьох століть цією територією по черзі володіли Карфаґен, Римська імперія, вестготи. У 711 р. майже весь Піренейський півострів був захоплений арабами-мусульманами (маврами), які утворили Кордовський халіфат із центром "у Кордові. Чотири століття знадобилося корінному населенню півострова, щоб звільнити свої землі (Реконкіста). Наприкінці XV ст. під час правління королеви Ізабелли й короля Фердінанда Іспанія стала єдиною державою. Реконкіста завершилася, почалася конкіста -- захоплення заморських колоній (звідси й назва "конкістадор" -- загарбник, завойовник). Прагнучи розширити свої володіння, іспанські монархи почали фінансувати далекі морські подорожі, поклавши тим самим початок епосі Великих географічних відкриттів. У 1492 р. почалася знаменита подорож мореплавця Христофора Колумба. Незабаром багато збіднілих ідальго (дворян), що звикли жити війною та розбоєм, почали завойовувати Новий Світ. У 1519--1526 рр. іспанські конкістадори на чолі з Кортесом підкорили Мексику, у 1532--1534 рр. на чолі з Пісарро -- імперію інків у Південній Америці. У 1600 р. Іспанія володіла великими територіями в Північній, Центральній і Південній Америці, низкою Карибських островів. Пограбування колоній гальмувало розвиток метрополії, її економіка майже не розвивалася. У результаті війн і внутрішніх конфліктів до кінця XIX ст. Іспанія втратила більшу частину володінь і перестала бути колоніальною імперією. Протягом XIX ст. країна пережила п'ять буржуазно-демократичних революцій, але жодна з них не була завершена. Початок

XX ст. ознаменувався зміною диктаторських і республіканських режимів, а в 1936 р. почалася кровопролитна громадянська війна, що закінчилася в 1939 р. установленням воєнно-фашистської диктатури генерала Ф. Франко. Після його смерті в 1975 р. в Іспанії була відновлена монархія. її очолив Хуан Карлос І -- онук останнього іспанського короля з династії Бурбонів.

Сучасна Іспанія -- це парламентська монархія, у якій влада короля обмежена конституцією. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси (парламент), що складаються з двох палат: Сенату (256 осіб) і Конгресу депутатів, що обираються терміном на чотири роки. Автономні області Каталонія, Країна Басків, Галісія й Андалузія мають свої парламенти, які розв'язують питання охорони здоров'я, культури, освіти, економіки. Під гаслами негайного відділення від Іспанії ииступає підпільна збройна організація басків ЕТА, яка заявляє про себе терористичними актами в іспанських містах.

Населення. Іспанці як народ сформувалися з представників різних історичних областей та етнічних груп, основними з яких є каталонці (15,6%), андалузійці (15,6 %), кастильці (11,1 %), валенсійці (9,7 %), Галісійці (7,4 %), баски (5,6 %). За межами країни проживають більше ніж 2,7 млн іспанців (Північна й Південна Америка, Західна Європа). У зв'язку зі зміною в країні економічної й політичної ситуації зріс потік іспанців, що повертаються на батьківщину. Крім того, за останні два десятиліття збільшилася кількість іммігрантів з арабських країн Північної Африки. Густота населення становить 79,8 особи/км2, тобто є однією з найнижчих серед країн ЄС. Спостерігаються значні розбіжності в густоті населення окремих регіонів країни: найбільш висока концентрація населення поблизу середземно морського узбережжя, на островах (Балеарських і Канарських), у ве ликих містах і їхніх передмістях, що багато в чому пов'язане з роз витком індустрії туризму.

У зв'язку з переходом у 80-х рр. XX ст. на більш високий рівень розвитку виробництва й розширенням сфери послуг відбувається відтік іспанців із сільської місцевості в міста й курортні райони. Зараз у містах проживає близько 78 % населення.

Найбільше місто Іспанії -- Мадрид (4,9 млн осіб) -- столиця й ре зиденція уряду країни, центр культури, науки, освіти й туризму. Місі то розташоване в центрі плоскогір'я Месета, удалині від великих рі чок і морського узбережжя, що досить незвичайно для європейської столиці. Несподіваний розквіт міста почався в 1561 р., коли тут про живало менше ніж 10 тис. осіб. Причина несподіваного розквіту була простою. Філіппу II, королю Іспанії, набридло переїжджати зі своїм двором з одного міста Кастилії до іншого. Він був завзятим мислив цем і захотів, щоб двір улаштувався в такому місці, ізчякого було б зручно добиратися до його мисливських угідь. Таким вимогам повніс тю відповідав Мадрид, до того ж у його околицях були родючі землі. У XVII ст. Мадрид став найбільшим містом Іспанії.

Сьогодні Мадрид -- головний культурний і науковий центр країни, що має світове значення. У місті налічується більше ніж 100 музеїв, у тому числі всесвітньо відомий музей Прадо, де зібрані видатні витвори живопису іспанських та іноземних художників, театри, бібліотеки. У місті дуже багато гарних архітектурних пам'яток.

Барселона (5 млн осіб) -- столиця Каталонії, друге за розмірами місто Іспанії, із яким Мадрид постійно змагається за першість у всіх сферах життя, є найбільшим середземноморським портом і центром великого, густо заселеного промислового регіону. Барселона з'явилася на початку нової ери на місці римської колонії, у XIX ст. стала центром текстильної промисловості Іспанії. Барселону часто називають "сухопутними воротами" Іспанії до Європи, оскільки вона розташована в годині їзди до французького кордону. Вигляд міста відбиває вплив різних культур. Пам'ятки ґотики й античності поєднуються з вигадливими витворами видатного архітектора Антоніо Ґауді. Саме йому належить безліч будівель початку XX ст., виконаних у стилі модерн. Серед них такі шедеври, як будинки Каса Міла й Каса Батло, недобудований собор Саграда Фамілія (Святої родини), парк Ґюель.

У 1992 р. Барселона була столицею літніх Олімпійських ігор.

Культура. Багатство й стародавність іспанської культури, різноманіття її джерел визначили незвичайність й оригінальність традицій країни, самобутність й унікальність її народу.

Говорячи про Іспанію, не можна не сказати про кориду. Корида -- дійсно іспанське видовище, що лякає багатьох іноземців своєю жорстокістю. Кориду вважають одночасно й мистецтвом, і спортом, і своєрідним ритуалом. Розрізняють два основні види: перший -- усім м і доме видовище, що закінчується вбивством бика або тореадора; другий -- кінна корида. Іспанці обожнюють кориду, й ідеї про її заборону є дуже непопулярними. У країні налічується близько 400 арен, які наповнюються дуже швидко. Найбільшим центром кориди вважається Севілья.

Іспанці -- дуже музичний народ. Країна подарувала світу великих композиторів, співаків і музикантів, таких, наприклад, як М. де Фаль (1876-1946), І. Альбеніс (1860-1909), Е. Ґранадос (1867-1918), П. Ка- зальс (1876-1973) та ін.

Іспанська музика -- суміш культур іберів, арабів, циган та деяких народів Близького Сходу Танцювальне мистецтво народів Іспанії славилося в сивій давнині -- ще до епохи еллінізму й римського панування. Особливо цікавим є стиль фламенко, що виник на півдні Іспанії у XVIII ст.,-- пристрасний танець під акомпанемент гітари й кастаньєт. Музика й танці супроводжують усі іспанські свята й карнавали, вражаючи вишуканістю фарб. Музика, веселощі, багато яскравих убрань і квітів приваблюють величезну кількість туристів з усього світу.

Спекотливий іспанський клімат викликав звичку перечікувати найспекотливіші денні години вдома. Сієста -- полуденний відпочинок -- часто є приводом для обвинувачення іспанців у лінощах, але всі аргументи зникають, коли хоч на півгодини опинишся на вулиці в 45-градусну спеку.

Образотворче мистецтво Іспанії подарувала світу імена Ель Ґре-ко, X. Рібери, Ф. Сурбарана, Д. Веласкеса, Б. Е. Мурільйо, Ф. де Ґойї, С. Далі, П. Пікассо та ін.

У музеї Прадо в Мадриді зберігаються найзнаменитіші картини Дієґо де Веласкеса (1599--1660) -- "Фрейліни" і "Прялі" -- художника золотої доби іспанського живопису, найбільшого реаліста, портретиста й автора монументальних жанрових полотен.

Особливо бурхливо іспанська література розвивалася із середини XVI до середини XVII ст., в епоху Відродження/Справжньою "енциклопедією" життя Іспанії того часу став безсмертний витвір Міґеля де Сервантеса (1547--1616) "Дон Кіхот".

Основоположником іспанської драми класичного періоду є Лопе де Веґа (1562--1635), автор численних комедій ("Собака на сіні" та ін.), героїчних драм ("Зірка Севільї" та ін.), релігійних драм ("Ауто"),- інтермедій.

На боці республіканців у боротьбі із франкістами був знаменитий іспанський поет і драматург Федеріко Ґарсія Лорка (1898--1936), автор поем, героїчних драм, романтичних казок.

Господарство. До 50-х рр. XX ст. Іспанія була однією з найбідніших країн Європи, де провідну роль відігравали сільське господарство й гірничодобувні галузі.

Вступивши в 1986 р. у Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Іспанія почала перебудовувати свою економіку. Одержали розвиток багато промислових галузей, був налагоджений випуск автомобілів, за виробництвом яких країна посідає одне з провідних місць у Європі. Зараз за обсягом промислового виробництва Іспанія посідає п'яте місце у Європі. Крім автомобілебудування, інтенсивно розвиваються суднобудування, електротехнічна, електронна, хімічна, текстильна галузі; ведеться видобуток корисних копалин, яких у країн налічується більше ніж сто найменувань. За видобутком металовмісної сировини (залізних руд, піритів, міді, олова, срібла, ртуті та ін.) Іспанія посідає дев'яте місце у світі й перше у Європі. На чорній металургії спеціалізується місто Більбао. Навколо нього склалася промислова агломерація із загальною кількістю населення більше ніж 1 млн осіб. Недостатні запаси нафти призвели до необхідності її імпорту й розвитку альтернативних джерел енергії -- сонячних і геотермальних станцій.

Найбільшу користь від приєднання до європейських ринків одержали південні області, де вирощують цитрусові культури, що не ростуть майже ніде у Європі (перше місце у Європі за збором апельсинів), а також ранні сорти картоплі, цибулі, томатів та інших овочів (60 % посівних площ). В Іспанії добре розвинене тваринництво; кіз й овець розводять у більш посушливих районах, а на півночі -- велику рогату худобу. Іспанія -- одна з провідних країн-виробників иина. Всесвітньо відомі іспанські вина херес і малаґа успішно конкурують із французькими й італійськими винами. Іспанія входить у першу десятку країн світу за виловом і переробкою риби й морських продуктів.

Однак незважаючи на позитивні структурні зміни в економіці Іспанії, залишаються високими рівень безробіття (близько 25 %),' інфляція й великі зовнішні борги. Стратегічним завданням економічного розвитку є вступ до "головної групи" країн ЄС. Для цього держава стимулює розвиток приватного сектору, залучає іноземні інвестиції. Сфера послуг і надходження від іноземного туризму -- важливі джерела доходів Іспанії. Країна має розвинену транспортну систему й інші елементи інфраструктури, які дозволяють піклуватися про мільйони туристів, що приїжджають до країни. Гостей приваблюють теплий клімат, чудові середземноморські пляжі, історичні центри архітектури й мистецтва -- Барселона, Мадрид, Валенсія, Кордова та ін. Популярним місцем відпочинку туристів є Балеарські острови в Середземному море й Канарські острови в Атлантичному океані, які належать Іспанії. До групи Балеарських островів входять Мальорка, Менорка й Івіса. На найбільшому з Канарських островів -- Тенері-фе -- розташований гігантський конус вулкана Тейде (3718 м) -- найвища вершина Іспанії.

Туризм як високоприбуткова галузь впливає на економіку Іспанії. Завдяки туризму змінилися пріоритети в багатьох галузях народного господарства, підвищився рівень життя населення, а географічне положення Іспанії, її природно-кліматичні ресурси, культурно-історичні визначні пам'ятки стають благом! що приносить велику економічну користь.

Греція - колиска європейської цивілізації

Територія та географічне положення. Греція -- держава, розташована в Південно-Східній Європі, на півдні Балканського півострова й на прилеглих островах Іонічного, Середземного й Егейського морів. Материкова частина країни відрізняється сильно порізаною береговою лінією завдовжки більше ніж 4000 км. Дві великі затоки -- Коринфська і Патраїкос -- майже відсікають півострів Пелопоннес від материкової Греції, із якою він з'єднаний вузьким Коринфським перешийком. У 1893 р. перешийок був поділений каналом, що з'єднав Егейське іі Іонічне моря. Греції належить близько 2000 островів, найбільшим і:і яких є Кріт. На суходолі Греція межує з Албанією (1), Македонією (2), Болгарією (3) і Туреччиною (4).

Розташування Греції на перетині торговельних шляхів здавна було пигідним, численні затоки та гавані служили зручними бухтами для кораблів. Ці чинники в поєднанні з м'яким кліматом зумовили зародження на території Греції однієї з найдавніших світових культур.

Природа. Типовий грецький ландшафт характеризується чергуванням скелястих, зазвичай безлісних гір, долин, численних островів, проток і бухт. Гірські масиви й плоскогір'я займають більше ніж полонину території країни. Найвища точка Греції -- гора Олімп (2917 м). Грецькі гори є молодими й дотепер продовжують формуватися, про що свідчать численні землетруси в регіоні. Рівнини й низовини розташовані головним чином у прибережних! районах.

На всій території Греції переважає середземноморський клімат із м'якою дощовою зимою й жарким сухим літом. Від'ємні середньомісячні температури спостерігаються тільки в горах.

Па вузькому й гористому Балканському півострові немає місця для великих річок. Тому всі річки Греції -- гірські, короткі, із мальовничими порогами й водоспадами. Найдовша річка -- Аліак-мон (майже 300 км). Річки країни непридатні для судноплавства, проте вони є джерелами енергії. Карстові процеси на півострові призвели до утворення численних карстових озер. Великі озера -- Трихоніс, Волві, Вегоритіс -- мають тектонічне походження.

Ліси займають 10--11 % території. Раніше їхні площі були більш значними, однак необхідність в орних землях призводила до вирубування лісів. Більша частина країни зайнята маслиновими гаями, виноградниками, ріллями, а природна рослинність представлена вічнозеленими й листопадними чагарниками (маквіс, шибляк). Тваринний світ Греції є досить бідним. Ссавці зустрічаються дуже рідко в горах на півночі, такі як дикі лісові коти, лисиці, шакали, гірські цапи. На території країни живе велика кількість плазунів -- черепах, ящірок, змій, а острів Родос славиться "долиною метеликів". У заповіднику на острові Закінф збереглася популяція морських черепах.

Історичний розвиток. Уже в ПІ тис. до н. є. на території сучасної Греції існувала високорозвинена цивілізація. А в II тис. до н. є. на півострові й прилеглих островах формуються найдавніші грецькі держави Кнос, Мікени та ін. Давня Греція -- загальна назва давньогрецьких держав. Від VIII ст. до н. є. починається процес становлення єдиного грецького етносу з окремих племен. Згодом це об'єднання народів стало називатися- еллінами (за назвою одного з племен, що населяли Елладу). Цей процес супроводжувався формуванням єдиної загальногрецької мови -- койне. Грецькі області стають центром політичного, культурного, інтелектуального життя Середземномор'я. Міжусобні війни й еміграція населення в колонії послабили Елладу, у II ст. до н. є. ця територія стала римською провінцією. Останні Олімпійські ігри, що відбулися в 393 р. н. є., є символічною датою закінчення ери Давньої Греції. Після поділу Давньоримської імперії на Західну та Східну, у 395 р. н. є. Греція опинилася у складі Візантійської держави. Важливою подією в історії країни є прийняття християнства. Греція стає центром раннього християнства й батьківщиною одного з його напрямків -- православ'я. Турки, що ринули на територію Візантійської імперії, у 1460 р. захопили Грецію. Турецьке панування тривало близько чотирьох століть і залишило глибокий слід у культурній спадщині країни. У результаті національно-визвольної війни греків і поразки Туреччини у війні з Росією в 1830 р. Греція стала незалежною державою. До 1973 р. країна була конституційною монархією. У Першій світовій війні Греція брала участь на боці Антанти. На початку Другої світової війни, у 1941 р., її територія була окупована військами Німеччини й Італії, а звільнена в 1944 р. народно-визвольною армією. В умовах політичної нестабільності в країні в 1967 р. владу захопила хунта "чорних полковників", був установлений режим військової диктатури. У результаті антиурядового заколоту в 1974 р. хунта занепала, до влади прийшов громадянський уряд.

Із листопада 1974 р. Греція -- парламентська республіка. Голова держави -- президент, що обирається парламентом терміном на п'ять років. Однопалатний парламент складається з 300 депутатів, що обираються на чотири роки. У 1981 р. Греція стала повноправним членом ЄС.

Населення. Грецію можна віднести до однонаціональних країн. Основну частину населення країни (98 %) складають греки. Національні меншини представлені албанцями, македонцями, вірменами й турками. Близько 1 млн греків проживають за кордоном -- в Америці, Німеччині, Австралії. Мовою спілкування є новогрецька, що утворилася з класичної грецької мови. Для спілкування з іноземцями використовується англійська мова.

Греки -- православні християни. Із великим розмахом -- карнавалами, застіллями, народними гулянками -- у країні заведено відзначати релігійні свята: Різдво, Великдень, Масницю, Георгіїв день таін. Головне в житті греків -- родина, де голова -- батько, що розв'язує всі питання. За традицією, люди старшого віку живуть разом із молодими членами родини.

У містах проживає 2/3 населення країни. Більша частина городян зайнята у сфері обслуговування туристів.