Славу першовідкривача водоспаду здобув венесуельський льотчик авантюрист Хуан Анхель. У 30-ті роки двадцятого століття у Венесуелі спалахнула «діамантова лихоманка». Сотні шукачів пригод та любителів легкої наживи подалися в непрохідні тропічні ліси. Анхель придбав невеликого спортивного літака і полетів у бік гірського масиву Ауян-Тепуї (Гора Диявола). В цих місцях зазвичай ідуть рясні дощі й завжди густа хмарність, проте Анхелю несподівано пощастило: він летів у ясну погоду і перший побачив гігантський струмінь води, що спадав із прямовисного кілометрового урвища. Підлетівши ближче, Анхель розгледів, що вода падає не з найвищого виступу столоподібного нагір'я, а з вузького каньйону завглибшки близько 100 метрів, який вона «пропиляла» у верхній частині.На зворотному шляху літак Хуана Анхеля зламався, і льотчику довелося приземлитися на плато Рарайма. Насилу діставшись до найближчого поштового відділення, він повідомив про своє відкриття в Національне географічне товариство Сполучених Штатів. Тепер ім'я льотчика, який став першовідкривачем найвищого в світі водоспаду, можна знайти на всіх географічних мапах світу. Сам Анхель (англійською мовою його ім'я звучить як Енджел) помер 1956 року в Венесуелі, в штаті Сьюдад-Болівар. За останньою волею Анхеля його прах був розвіяний над водоспадом, названим його ім'ям. Він не знайшов алмазів, але став відомий у всьому світі. Щоправда, на латиноамериканських мапах водоспад часто називають Сальто Анхель -- Стрибок Анхеля.

Заради справедливості слід сказати, що індіанці, корінні жителі цих місць, знали про існування величезного водоспаду на річці Чурумі й називали Алемей (Дівоча Брова). До речі, є ще одна назва -- водоспад Чурумі, за ім'ям річки.

Підходи до найвищого в світі водоспаду дуже складні, тому що він розміщений в одному з найглухіших і важкодоступних куточків землі. Дорогу охочим потрапити до його підніжжя заступає південноамериканська сельва -- дрімучий тропічний ліс.

Для того, щоб точніше визначити висоту водоспаду, через чотирнадцять років, 1949 року, до нього вирушила експедиція американських і венесуельських геодезистів. П'ятеро чоловіків, прорубуючи собі дорогу мачете в первісному лісі, крізь переплетіння ліан та кущів, витратили на подолання останніх 36 кілометрів дев'ятнадцять днів!..

Те, що вони побачили, перевершило всі сподівання. Згідно з описом, висота падіння води така велика, що потік, не досягаючи дна прірви, перетворюється на водяний пил, який осідає на каміння дощем. І справді, на відстані близько 300 метрів від дна прірви потужний, пружний потік ніби обривався в тумані, а на самому дні раптом із нічого народжувалася річка...

Кажуть, що на території Венесуели є водоспад, який набагато вищий від Анхеля, але розповіді ці надто суперечливі. Відкрив його італійський дослідник Альдо Гарбарі під час подорожі південними районами Венесуели в горах Марауака. Сталося це 1953 року. А через 20 років, 1973 року, Гарбарі знову вирушив до водоспаду, але про результати його експедиції нічого невідомо...

Із майже кілометрової висоти падає й інший водоспад -- Тугела. Він розміщений в Драконових горах і має п'ять каскадів. Усі, хто бачив водоспад, називають його «бурхливим і розлюченим». Інших відомостей про водоспад та довколишню місцевість майже немає. Про нього написано лише те, що вінцікавий об'єкт туризму.

ВОДОСПАД ЙОСЕМІТСЬКИЙ

«Йосеміті» -- означає «великий ведмідь гризлі». Індіанці назвали так мальовничу долину й водоспад у серці гір Сьєрра-Невада на честь молодого вождя, який під час голоду вбив величезного ведмедя і влаштував для народу бучний бенкет. Після цього «Йосеміті» почали називати і вождя, і все плем'я.

Ніхто з європейців до 1851 року нічого не знав про долину й водоспад. Кілька білих переселенців, переслідуючи індіанців, випадково проникли в Йосеміті, але їхнім захопленим розповідям про красу долини довго не вірили.

Долина тягнеться на десять кілометрів між гірськими гранітними хребтами. Прямовисні стіни оточують її з усіх боків. Декілька приток річки Мерсед падають зі скель униз напрочуд гарними водоспадами, а сама Мерсед починається водоспадом Невада.

Кожен водоспад названо відповідно до особливостей його зовнішнього вигляду. Так, найбілосніжніший має назву Брайделвейл, що означає «серпанок нареченої». Він заввишки 189 метрів.

Крім найголовнішого Йосемітського водоспаду, Невади і Брайделвейла, в долині ще є п'ять водоспадів, кожний з яких -- понад 100 метрів.

Тепер у долині відкрито національний Йо-семітський парк. Тут прокладено автомобільні дороги, об лаштовано оглядові майданчики для десятків тисяч туристів, які щороку приїздять сюди.

Американці називають долину місцем, яке посідав Бог, коли створював Америку. Натураліст і філософ американець Джон Мюїр так написав про Йосемітську долину: «Там є найблагородніші ліси, величезні гранітні стрімчаки, глибочезні, пробиті кригою ущелини, поля найблискучіших льодових кристалів і снігові гори, що здіймають свої вершини в не-о на дванадцять-тринадцять тисяч футів. Килими диких квітів вкривають сонячні схили. Грізно шумлять і піняться водоспади. Біля їхніх підніжжів -- новонароджені озера, чисті або з плавучими айсбергами, як мініатюра арктичного океану,-- вони сяють, виблискують і спокійні, немовби зірки».

НАЙШИРШІ ВОДОСПАДИ СВІТУ

Найширші водоспади світу називають Великою п'ятіркою, і розміщені вони на чотирьох континентах нашої планети: Ніагарський водоспад -- у Північній Америці на річці Ніагара; Гуаїра, або Сеті-Кадас -- у Південній Америці на річці Парана; Ігуасу -- там само, на річці Ігуасу, притоці Парани; водоспад Вікторія -- в Південній Африці на річці Замбезі; водоспад Кон (Хон) -- у Південно-Східній Азії на річці Меконг.

Усіх їх об'єднує одне -- ширина річки, з якої падає водоспад, становить понад один кілометр, а кількість води, яка падає, величезна.

Є в них ще одна незвичайна на перший погляд закономірність. Усі вони розміщуються на кордонах двох і навіть трьох держав. І це, мабуть, не випадково. Річки завжди вважалися природними кордонами країн, звідси і неймовірна звивистість кордонів -- адже вони повторюють на місцевості всі повороти і закрути річок. Про великі водоспади упродовж історії існування людства складали легенди та перекази, вони були місцем поклоніння і звершення культових обрядів. Але про два водоспади Великої п'ятірки, Гуаїра та Кон, майже нічого невідомо. Вони розміщені в такій глушині, куди важко потрапити мандрівникам і тим більше туристам.

НІАГАРСЬКИЙ ВОДОСПАД

На рівнинах довкруг могутньої та повноводної річки Міссісіпі, біля самого кордону США й Канади, розміщена система найвеличніших озер світу. Всі ці озера -- Верхнє, Мічиган, Гурон, Ері та Онтаріо -- зв'язані між собою короткими річками або протоками. Онтаріо знаходиться на сто метрів нижче від Ері й з'єднане з ним річкою Ніагара, на якій і міститься потужний Ніагарський водоспад.

«Ніагара» -- індіанське слово, в перекладі воно означає «гуркотлива вода». І справді, шум Ніагарського водоспаду чути на відстані понад 2,5 кілометра, і ще далі -- вночі. Вода спадає вниз з виступу заввишки 50 метрів, а перед ним із пінястої річки виступає невеликий острів. Розповідають, що колись на ньому жили дикі кози. Однієї холодної зими вони загинули, а острів отримав назву Козячий.

Річка, розітнута островом на дві частини, падає в прірву двома великими широкими потоками, один з яких належить США, інший -- Ка-наді. Ширина правого, американського,-- 305 метрів, лівого -- 914 метрів. Поряд з островом Козячий є маленький острів Місячний. Між ними також утворився водоспад -- Місячний Каскад -- завширшки 20 метрів. Якщо скласти разом розміри всіх потоків, то загальна ширина Ніагарського водоспаду буде 1239 метрів. За цим показником Ніагарський водоспад -- п'ятий у світі. І один із найпотужніших. Щохвилини вниз спадає 360 000 тонн води, причім більша частина із канадського притоку, який має назву Хорсшу, або Підкова. Він справді скидається на підкову, хоча іноді його називають Громовержець.

Товща водяного потоку становить декілька метрів; вода, яка падає, здається нерухомою і тільки внизу кипить і клекоче, підіймаючи на висоту до 100 метрів стовпи водяного пилу.

Водоспад вибив у кам'янистому ґрунті западину завглибшки 50 метрів так називають гігантські ями, що утворюються біля підніж водоспадів від ударів водяного струменя й обертання у ' цьому вирі величезного каміння.

Сонячного дня над водоспадом виникає широка дуга райдуги. Часто їх буває декілька -- одна всередині іншої. Особливо захоплює нічна райдуга, що постає при світлі Місяця. Туристи, які відвідують водоспад, приходять сюди вночі й годинами милуються цим дивом природи.

Щороку біля Ніагарського водоспаду буває близько 20 мільйонів туристів. Навколо нього споруджено готелі, мотелі, оглядові вежі, підвісну дорогу. З'явилися навіть два містечка під однією назвою -- Ніагара-фолс. Одне на канадському боці, інше на американському.

Із обох берегів до підніжжя водоспаду ведуть штольні з ліфтами, пробиті в скелях. Туристів одягають у спеціальні водонепроникні плащі, і, стоячи на бетонованих майданчиках на відстані півтора-два метри від падаючої води, вони відчувають благоговійний жах і схиляються перед могутністю стихії.

Побутує давня легенда племені ірокезів про Діву Туманів.

Колись, певного дня року, найгарнішу дівчину племені віддавали на пожертву богові Маніту, який,-- а саме так уявляли собі індіанці,-- жив у цьому водоспаді. Дівчину вдягали в найгарнішу одіж, саджали в пірогу без весел і спускали на воду. Згідно з легендою, дівчата самі прагнули зустрітися з Маніту й через це не боялися смерті. Та якось була обрана дочка вождя. Він не міг розлучитися з улюбленою донькою, подався за нею і загинув. Лишившись без вождя, плем'я відмовилося від цього страшного обряду.

Кілька років тому можна було прогулятися по вапнякових мілинах під Місячним водоспадом, або Весільною Фатою, як називають американці ділянку між островами Місячним і Козячим. Ця незвичайна мілина утворилася між стіною падаючої води і гребенем Місячного водоспаду, який називається Печерою Вітрів.

Але тепер про відвідання Печери Вітрів, або Еолової Печери, можна тільки згадувати. Нині «гуляти» під водоспадом заборонено через можливий обвал.

Маса води, яка падає, така велика, що несе з собою навіть уламки скель. 18 січня 1931 року обвалилася в річку й була підхоплена водою брила завважки 75000 тонн. А 28 липня 1954 року зірвалося 185000-тонне здоровило!

Якось течією річки пустили до водоспаду старий корабель. Подивитися на це видовищезібралися юрби туристів. Корабель з величезною швидкістю понісся до водоспаду і зник назавжди. Не знайшли навіть його уламків.

Але траплялися диваки, які кидали виклик цьому грізному диву природи, 1883 року американський капітан Вебб оголосив, що за великі гроші перепливе Ніагару в тому місці, де починається водоспад. Зібралося безліч людей, але Вебб доплив тільки до середини річки і зник у гігантському вирі. Лише через чотири дні його тіло було знайдене в 15 кілометрах нижче за течією.

Дуже ризиковану подорож у дерев'яній бочці, вимощеній усередині м'якими подушками, здійснила 4 жовтня 1901 року 43-річна вчителька міс Енні Тейлор. Вона залізла в бочку, її щільно закрили і пустили вниз за течією. Підпливши до водоспаду, бочка перевернулася, зникла в бурхливому потоці й випірнула далеко від місця падіння водоспаду. Коли «плавучий засіб» зловили й відкрили, міс Тейлор виявилася живою, але обличчя в неї було сильно розбите. Від неминучої загибелі вчительку врятувало те, що бочка мала невеликі розміри і овальну форму. Після «стрибка» міс Тейлор отримала сумнівний титул Королева Імли.

Такі трюки для багатих туристів багато разів влаштовували безробітні. А після невдалої спроби Реда Гілла 5 серпня 1951 року «смертельні стрибки» були заборонені.

Створено навіть музей, що увіковічнює пам'ять про «смертників», які скотилися поводоспаду або намагалися пройти над ним по канату.

З водоспадом пов'язано безліч усіляких неймовірних пригод. Так, 9 липня 1960 року, човен, у якому пливли батько, сорокарічний Джим Генікат, його семирічний син Роджер Вуд і сімнадцятирічна дочка Діна, перекинувся на відстані декількох кілометрів вище від водоспаду. З останніх сил усі троє намагалися доплисти до острова Козячий, але стрімка течія несла їх до ревучої води. Дівчину вдалося зловити за ЗО метрів від водоспаду, а батька й брата вода скинула вниз. Врятувався тільки Роджер, бо на ньому був рятувальний жилет.

За водоспадом річка звужується майже до ста метрів, але й далі мчить із величезною швидкістю в дикій ущелині завдовжки близько 11 кілометрів. Тут немає ні піни, ні бризок. Найстрашніша і вражаюча частина Ніагари -- біля відомих своєю люттю порогів неподалік від міста Куїнстон. Потім річка виходить на рівнину, її течія стає спокійна, вона розширюється і несе свої приборкані води в озеро Онтаріо.

В різні пори року Ніагарський водоспад має різний вигляд. Навесні і влітку білий кипучий потік оточений яскравою зеленню, восени -- темним багрянцем. Узимку річка замерзає лише по краях, а зі скель звисають величезні крижані бурульки. Часто виникають крижані труби, через прозорі стінки яких видно, як падає вода, яка «не хоче» замерзати.Страшний Ніагарський водоспад навесні, під час льодоходу. Величезні крижини падають з виступу вниз, розбиваються на дрібні частини і зникають у гігантському вирі. Незвичайна історія сталася з водоспадом 1948 року. На певний час він перестав існувати! Місцеві жителі, не розуміючи, чому це скоїлося, чекали кінця світу. Але виявилося, що крига озера Ері щільною масою загатила річку в самому її початку, і вода змогла пробити цю перешкоду лише через тридцять годин.

ЯК І КОЛИ ВИНИК НІАГАРСЬКИЙ ВОДОСПАД

Приблизно 12 тисяч років тому, коли закінчився черговий льодовиковий період і крига звільнила область Великих озер, на одному з крутих берегів Онтаріо, які в ті часи були вищі, ніж тепер (близько 15 метрів), виник водоспад. Але породи, з яких складалося дно річки і сам виступ водоспаду, під дією води поступово руйнувалися, і водоспад повільно та неухильно рухався за течією в бік озера Ері. Важко визначити швидкість, з якою водоспад відступає й відступатиме. Але з 1841 року ведуться спостереження, які показали, що з американського боку водоспад відсувається щороку на 4 сантиметри, а з боку Канади -- на метр із гаком. Немає сумніву в тому, що через якихось 25 -- ЗО тисяч років Ніагарський

Немає сумніву в тому, що через якихось 25--ЗО тисяч років Ніагарський водоспад досягне озера Ері.

Оскільки річка ближче до озера стає ширшою, а товща твердих шарів ґрунту, що складають виступ, зменшується, то й висота водоспаду зменшуватиметься; на відстані восьми -- десяти кілометрів від озера висота потоку сягне ЗО метрів, а може, й менше.

ВОДОСПАДИ ІГУАСУ ТА ГУАЇРА

У тому місці, де сходяться кордони Бразилії та Аргентини, серед вологої тропічної рослинності тече дивна й загадкова річка Парана.

На одній із її приток, річці Ігуасу (що в перекладі означає «велика вода»), на відстані 20 кілометрів від Парагвайського кордону, виникли сотні дуже гарних водоспадів. Згідно з легендою, їх створив якийсь із місцевих богів, аби втопити свого суперника. Водоспад неймовірної, магічної краси і потужності, страшнішого від нього немає, мабуть, у цілому світі. Місцеві жителі називають його Горлянкою Диявола. З висоти 80 метрів падає водоспад у безодню, завширшки він понад чотири кілометри. Цю визначну пам'ятку природи, до якої можна легко дістатися із Буенос-Айреса на автобусі, ніяк не можуть поділити між собою прикордонні країни.

Водоспад Ігуасу справедливо називають одним із семи чудес світу і причисляють до найпотужніших водоспадів Землі. Кожну добу через гребінь скелястого виступу падає мільярдтонн води! Гуркіт цього унікального водоспаду подібний до гуркоту космічної ракети на старті.

Якщо поглянути на водоспад із літака, то можна побачити 275 двоступінчастих каскадів, їх загальний вигляд нагадує дві гігантські зазубрені, стиснуті з боків підкови, накладені виступами одна на одну. Головних каскадів 28, по одному з них проходить кордон Бразилії та Аргентини.

Усі водоспади на річці Ігуасу відкрито 1541 року іспанським конкістадором доном Лльваро Нуньєсом Касесо де Вака, який із чгіброєним загоном висадився на узбережжясучасної Бразилії й вирушив на пошуки золота інків. Коли загін перетнув Бразильське нагір'я, люди почули далеке й незрозуміле гуркотіння. Підійшовши ближче, іспанський завойовник побачив водоспад. Тепер ім'я першовідкривача водоспаду вирізьблене на кам'яній плиті біля каскаду Араягарай. Дон Альваро був настільки вражений грандіозним видовищем, що дав водоспаду назву Сальто-де-Санта-Марія -- в перекладі з іспанської «Стрибок Святої Марії»,-- але вона так і не прижилася. В Іспанії водоспадами ніхто не зацікавився, і про них забули на кілька століть. Лише під час складання мали цього району в кінці XIX століття їх відкрили знову.

Струмені, які падають, такі різноманітні, що кожному з каскадів присвоєне власне ім'я, часто пов'язане з їхнім зовнішнім виглядом. Наприклад, Сальто-Ескондідо (Прихований Стрибок) -- з аргентинського боку, Сальто-Флоріано (Стрибок Квітів) -- з бразильського.

Охопити всі каскади Ігуасу одним поглядом неможливо -- вони затулені дивовижно гарними скелями червоного кольору і густим тропічним лісом. Але для туристів прокладено декілька кілометрів містків, які з'єднують острови, що виступають просто з киплячої водяної піни біля самого гребеня прірви. Підійти близько до краю не можна через ударну повітряну хвилю. Вона така потужна, що навіть підкидає спортивні літаки, які підлітають надто близько.У сонячному промінні мальовничими дугами постають із тендітних, вишуканих водяних струмів багатокольорові райдуги.

І Аргентина, і Бразилія створили біля Ігуасу національні парки, збудували готелі, ресторани й навіть невеликий аеродром. У аргентинській провінції Місьйонес виросло невелике селище для жителів, які обслуговують туристів, котрих, крім водоспаду, приваблює сюди і незвичайна природа. В національних парках навколо Ігуасу ростуть пальми, залізне дерево -- кебрачо, водяться мавпи, тапіри, найдрібніші на землі пташки -- колібрі. Тут же зустрічаються дуже рідкісні метелики най-неймовірнішого забарвлення й вражаючих розмірів -- завбільшки з блюдце.

Неподалік від водоспаду Ігуасу, на кордоні Бразилії та Парагваю, є ще один потужний і дуже широкий водоспад. Він не такий відомий, хоча ширший від Ігуасу на 800 метрів.

Водоспад цей має назву Гуаїра, або Сеті-Ка-дас (Сім Каскадів), і розміщений на річці Парана. Серед європейців найперший про нього розповів іспанець де Асара, назвавши Гуаїру водоспадом річки, що вирішила «струснути Землю до самого центра і зламати земну вісь». Можливо, з часом і цей водоспад почнуть відвідувати туристи, а може, потужність води, яка падає на ширині п'яти кілометрів, обертатиме лопаті турбін гідроелектростанцій...

ВОДОСПАД ВІКТОРІЯ

У 1855 році Давид Лівінгстон, англійський лікар і мандрівник, відкрив відомий у Південній Африці надзвичайно гарний водоспад і дав йому ім'я Вікторія -- на честь англійської королеви.

Місцева назва цього чудового водоспаду -- Мосіоа-Тунья (Гуркотливий Дим), або Сеонго (Чонгуе), що означає Райдуга чи Місце Райдуги. На думку деяких мандрівників, водяний пил Вікторії справляє особливе враження вечорами, «коли згасаюче сонце кидає золотаво-жовтий потік проміння на водяні стовпи, забарвлюючи їх у сіро-жовтий колір, і тоді здається, що над водою стоять якісь фантастичні та гігантські смолоскипи».

Удар багатотонного потоку об породу такий сильний, що вода перетворюється на пару і здається, ніби над водоспадом здіймається стовп диму заввишки в декілька сотень метрів, який видно на відстані десятків кілометрів. На такій самій відстані чути і гуркотіння води, що падає вниз. Через це, мабуть, водоспад і називають Гуркотливий Дим.

За часів, коли Лівінгстон подорожував по Африці, дістатися до водоспаду було вельми складно. Місцеві жителі дуже його боялися і не підходили до нього надто близько.

Експедиції Лівінгстона знадобилося для супроводжування 300 воїнів одного з племен, а до самого водоспаду з ним підійшли тільки двоє -- Такеленг і Туба Макоро. Утрьох вони на невеликому човні підпливли до острова Казеруку (тепер він називається островом Лівінгстона), розміщеного майже біля самого гребеня водоспаду. Це було дуже ризиковане, але саме з цього місця великий мандрівник зміг зазирнути до клекотливої безодні й побачити увесь водоспад від краю до краю.У своєму щоденнику Лівінгстон писав: «Уся маса води, яка переливається через край водоспаду, трьома метрами нижче перетворюється на подобу дивовижної і страшної завіси снігу, гнаного завірюхою. Водяні частинки відділяються від неї у вигляді комет із хвостами, які струменіють, доки вся ця снігова лавина перетвориться на міріади маленьких комет, що мчать у одному напрямку, і кожна з них залишає за своїм ядром хвіст білої піни. Кожна краплина води Замбезі ніби має власну індивідуальність. Вона стікає з весел і ковзає, мов бісер, по гладенькій поверхні, як крапельки ртуті на столі... Кожна крапля з продовженням у вигляді чистої білої пари...» Він також захоплено описав і рідкісні кільцеві та концентричні, одна в іншій, райдуги над водоспадом. «Видовище настільки чудове, що ним, без сумніву, захоплювалися янголи, що пролітали вгорі».

Так само, як у водоспадів Ніагара та Ігуасу, у Вікторії спостерігається рідкісне явище природи -- місячні райдуги. Вони особливо прекрасні двічі на рік, коли місяць уповні й річка Замбезі буває найповноводніша.

Своєю побудовою водоспад Вікторія дуже схожий на Ніагару або Ігуасу. Це складна система водоспадів', що мають назви: Девілз-Катаракт (Водоспад Диявола), Острів Катаракт, Мейн-Фолс (Головний каскад), Острів Лівінгстон, Хорешу (Підкова), Рейнбоу-Фолс (Райдужний), Острів Армчеар (Крісло), Істерн-Катаракт (Східний водоспад).Ближче до Східного водоспаду розміщений так званий Бойлінг-Пот (Киплячий Котел). Звідси річка проходить складний зигзагоподібний каньйон і, вирвавшись на рівнину, заспокоюється. Течія стає розмірена.

З боку Зімбабве до водоспаду примикає містечко Вікторія-Фокс і заповідник з такою самою назвою, заснований 1939 року. Тепер тут національний парк. З боку Замбії також розміщений національний парк Мосіоа-Тунья.

Багато десятиліть тому біля водоспаду з боку теперішньої Зімбабве було збудоване місто, що дістало назву Лівінгстон. Самому лікарю Давидові Лівінгстону в цьому місті споруджено пам'ятник. Розповідають, що англійська королева Елізабет, здійснюючи поїздку по Південній Африці, зняла туфлі й босоніж підійшла до пам'ятника, підкресливши свою повагу до великого дослідника.

ІНШІ ВОДОСПАДИ СВІТУ

На всіх континентах землі є річки -- великі й малі, рівнинні й гірські. В світі немає такої країни, де б не було річок. І не знайти такої країни, де немає водоспадів. Певна річ, розповісти про кожен з них неможливо, але давайте познайомимося з найцікавішими.

У національному парку на річці Йохо розміщений найвищий водоспад Канади -- Таккакко. У перекладі з мови місцевих індіанців це означає «чудовий». Його висота 366 метрів. Іще відоміший не дуже високий -- усього 74 метри -- але дуже потужний канадський водоспад Гранд-Фолс на річці Черчілл, яка тече на півострові Лабрадор. Існує легенда про двох дівчат індіанок, які, спіткнувшись, упали в бурхливі води, але не розбились, а опинилися на невеликому майданчику біля підніжжя водоспаду, між стіною виступу й суцільним потоком. Вони не могли вийти звідти і провели там довгі роки. Постарівши, жінки стали відьмами. Час від часу вони визирають із туману, що оповиває водоспад, і хапають кожного, хто зважиться підійти до шаленіючих струменів. Неподалік від Великого Невільницького озера на притоках річки Маккензі розміщені водоспади Потопельників та Кривавий. Там же гуркотить і водоспад Хвіст Води з могутнім широким потоком заввишки 150 метрів. Його навіть вважають гарнішим, ніж Ніагара. Багато в Канаді й інших знаменитих водоспадів. Про водоспади Сполучених Штатів Америки можна написати цілу книжку. Проте в кожнім разі слід згадати про водоспади першого в історії СІЛА і на земній кулі національного парку Єллоустоунський -- в штаті Вайомінґ. Один із них -- водоспад на річці Єллоустоун (Жовтий Камінь) -- називається Ґрейт (Великий), і заввишки він понад 100 метрів, інший -- дещо менший -- Башта, названий так за формою довколишніх скель.