Територія та географічне положення. Королівство Норвегія -- унітарна держава, що складається з 19 губерній. Країна сягає західних і північних країв Скандинавського півострова й межує з Росією (1), Фінляндією (2) і Швецією (3). Береги країни на заході й півдні омиває Атлантичний океан, на півночі -- Північний Льодовитий. Крім материкової частини, до Норвегії належить ряд островів, серед яких і архіпелаг Шпіцберген.

На сьогодні Норвегія -- конституційна монархія.

Природа. Третина території Норвегії розташована за Північним полярним колом, тому країна має напрочуд точну назву -- Норвегія,-- що в перекладі означає «шлях на північ». Тут розташований північний край материкової Європи -- мис Нордкін.

Більшу частину території Норвегії займають Скандинавські гори, значна частина яких укрита хвойними лісами. Вони відрізняються пересіченим рельєфом. Прикрасою гір служать численні водоспади, серед яких і найбільший у Європі -- Мардалсфоссен. Під час льодовикового періоду вся територія Норвегії була вкрита багатометровим шаром льоду. Зараз же загальна площа заледеніння Скандинавських гір -- близько 5 тис. км2. Однак тут розташований найбільший гірський льодовик у Європі -- Юстедал.

Під час «льодовикової епохи» сформувалися багато форм рельєфу країни, зокрема один із її символів -- фіорди, яких у Норвегії дуже багато. Увесь західний берег заповнений цими вузькими глибокими морськими затоками з крутими берегами. Для фіордів характерні не тільки стрімчасті високі схили, але й велика довжина й глибина при невеликій ширині. Зазвичай від головного фіорду відходять бічні, а ті, у свою чергу, поділяються на ще більш дрібні затоки. Це нагадує річкову систему, що не дивно, адже льоди й вода створили фіорди на місці річкових русел і долин.

Загальна довжина берегової лінії без фіордів складає 3420 км. Фіорди збільшують її на 6,2, і тоді за довжиною вона перевищує половину екватора - 21 465 км. Ланцюг прибережних островів - шхер, що налічує до 150 тисяч,- захищає фіорди від сильних західних вітрів, що дмуть з Атлантичного океану. Норвежці називають їх «дитинчатами».

Клімат у Норвегії відрізняється досить м'якою для цих широт зимою і прохолодним літом, чому сприяє тепла Північно-Атлантична течія. Середні температури січня -12...+2 °С, липня +6...+15 °С Середня річна кількість опадів - від 3000 мм на заході до 300 мм на сході країни. На заході є місця, де опади випадають майже щодня, що зовсім не характерно для високих широт.

Найбільші річки протікають на сході Норвегії, «західні» водні потоки є короткими й швидкими. У південній Норвегії багато мальовничих озер.

Країна має великі запаси нафти й природного газу, тут також є вугілля, титанова руда, молібден, будівельна сировина.

Історичний розвиток. Територія Норвегії була заселена задовго до нашої ери. Пізніше корінне населення змішалося зі сторонніми германськими племенами, що прибули з півдня. Близько 900 р. тут сформувався централізований міжплемінний союз, що поклав початок утворенню великого королівства. Основу скандинавського суспільства складали незалежні селяни, що працювали самостійно або разом із родиною. І незважаючи на те що вони мали невеликі ділянки землі, селяни все-таки залишалися вільними людьми. Ріст населення в прибережних районах країни Й обмеження прав вільних общинників призвело до того, що деякі жителі були витиснуті у внутрішні райони, а деякі стали чинити набіги на окремі райони Європи. Так з'явилися вікінги. Це були вихідці із сучасної Норвегії, Швеції та Данії.

Вікінгами називали морських розбійників і піратів, що діяли в прибережних водах, їхня активність була настільки значною, що в скандинавській історії ІХ-ХІ ст. виділяють особливий період - епоху вікінгів. Це був один із найсуперечливіших і таємничих періодів в історії Європи. Протягом більше ніж двох століть вікінги займалися розбійництвом і захопленням земель, а також торгівлею. Вони захопили землі в Шотландії, Ірландії, Північно-Східній Англії, Північній Франції та навіть Італії, освоїли Ісландію, Фарерські острови та південне узбережжя Ґренландії. На своїх човнах ці мореплавці досягали берегів

Поступово Норвегія втрачала свою велич. Починаючи з XIV ст. країна стає об'єктом боротьби між сусідніми Данією та Швецією. Після епідемії чуми, що охопила країну в 1349 р. і забрала майже половину всього населення, Норвегія перетворилася на найслабшу зі скандинавських монархій. У результаті Кальмарської унії, укладеної між скандинавськими країнами в 1397 р., країна потрапила в залежність під Данії, після 1814 р. -- від Швеції. Державну незалежність Норвегія здобула тільки в 1905 р.

Населення. Норвежці складають переважну більшість жителів країни -- 98 %, також тут проживають данці, фіни, шведи, німці. На далекій півночі живуть саами, що налічують до 40 тис. осіб, і зараз багато з них займаються випасом оленів. Густота населення є невеликою -- 12 осіб/км2.

Норвегія здавна була країною мореплавців, і сьогодні частина місцевих жителів проживає на узбережжі, у тому числі в невеликих селищах. Близько третини населення облаштувалося в столиці країни -- Осло й у найближчих поселеннях. Загалом у долинах і по обох берегах Осло-фіорду проживає майже половина населення країни. Середній вік жителя Норвегії - 37,7 року, тривалість життя - 78,1 року. Більшість із них -- лютерани.

Здавна у всіх верствах скандинавського суспільства дуже цінувалися родинні зв'язки. Важливі питання норвежці зазвичай розв'язували всією родиною. Клани ревно охороняли честь одноплемінників, і образа когось із них часто призводила до жорстоких міжусобиць. Із того часу специфічною рисою норвезького суспільства є згуртована родина.

Міське населення Норвегії складає 76 %. Головне місто країни -Осло (799 тис. осіб). Тут проживає кожен п'ятий міський житель Норвегії. Приїжджих Осло вражає розміреним, спокійним ритмом життя: тут не побачиш автомобільних пробок, а автомобільний і міський транспорт їздять під містом, у тунелях.

У місті багато промислових підприємств, де основну роль відіграє машинобудування (у тому числі суднобудування), металургія, текстильна й харчова промисловість. Як і вся Норвегія, її столиця невіддільна від моря. Сюди заходять океанічні судна й швартуються поблизу від центральної частини столиці. Порт у затоці Піпервік пропускає близько 40 % вантажів країни.

В Осло багато музеїв, серед яких Музей історії лиж, де можна побачити як сучасні гірські лижі, так і такі, що налічують близько 4000 років. Тут також зберігаються лижі Амундсена. Музей «Фрам» представляє головний експонат - легендарне судно, на якому Амундсен досяг берегів Антарктиди. У музеї «Кон-Тікі» експонується пліт, побудований за давньоперуанським зразком, на якому норвезький етнограф і мандрівник Тур Хейердал разом із п'ятьма супутниками проплив близько 8000 км - від Перу до Полінезії.

Культура. Коріння норвезької культури сягає традицій вікінгів, де важливу роль відіграє і своєрідна природа країни опівнічного сонця, що надихала композитора Едварда Іріґа.

Не менш відомий і популярний один із творців національного норвезького театру -- драматург Генрік Ібсен.

Про зв'язок сучасної культури країни з її історією та природою свідчить пристрасть норвежців до спорту й відпочинку на лоні природи. Найпопулярніші види спорту -- лижний і ковзанярський, також норвежці полюбляють грати у футбол, займатися плаванням, вітрильним спортом, спортивним орієнтуванням, рибальством і полюванням.

Культура, природа й традиційні заняття оберігаються не тільки населенням країни, але і ЇЇ урядом. Принцип політики Норвегії полягає в тому, що розвиток промисловості в країні не має порушувати сформований спосіб життя й звичну господарську діяльність населення.

Норвегія подарувала світу видатних мандрівників і першовідкривачів. Величезний внесок у вивчення Арктики зробив видатний мандрівник і суспільний діяч Фрітьоф Нансен. Великих досягнень у вивченні високих широт домігся також Руаль Амундсен.

Господарство. Економіка цієї північної країни ґрунтується на шести «китах» -- рибальстві, переробці риби, видобутку нафти й газу, торговельному флоті, лісовій та деревообробній промисловості, а також гідроенергетиці. Ще слід зазначити, що надра країни багаті на різноманітну рудну сировину. Для норвежця море -- це не тільки гарний пейзаж або стихія, а місце роботи моряків, рибалок і нафтовиків, це славна історія й упевненість у майбутньому. Видобуток нафти й газу на шельфі Північного моря поставив Норвегію в ряд великих постачальників «чорного золота» і «блакитного палива» на західноєвропейський ринок. Паралельно з видобувною промисловістю розвивається нафтохімія й сучасне машинобудування (зокрема виробництво морських бурових платформ і суден, електроніка й електротехніка).

Гірські річки норвежці використовують для одержання енергії. За виробництвом електроенергії на душу населення країна посідає одне :і провідних місць у світі. У 2001 р. було вироблено 120,1 млрд кВт год, що складає 26 689 кВт * год на душу населення (удвічі більше за відповідний показник США). До того ж це недорога енергія, що дозволяє в промисловості орієнтуватися на енергоємні виробництва - у першу чергу на виробництво кольорових металів.

Головне багатство східних районів країни - ліс. Завдяки лісовим ресурсам працюють підприємства деревообробної та целюлозно-паперової промисловості. З інших галузей найбільше значення має чорна металургія, харчова промисловість.

Частка сільського господарства в економіці постійно зменшується й сьогодні складає 1,9 % національного багатства. Найбільше значення має продукція високопродуктивного молочного тваринництва,' також розвивається свинарство й вівчарство. Рослинництво відіграє другорядну роль: вирощують ячмінь, овес, картоплю, кормові трави й пшеницю.

Рибальство - найдавніше заняття населення на півночі країни. Світове визнання одержав традиційний об'єкт рибного промислу -норвезький оселедець.

Норвегія - одна з найбільш відвідуваних туристами скандинавських країн, У першу чергу, вона приваблює своїми гірськолижними курортами. Тільки в Ліллегаммері - столиці зимових Олімпійських ігор 1994 р. -- розташовано чотири гірськолижні центри. Максимальну розмаїтість і велику протяжність лижних трас пропонує центр Хаф'єлл.

Торговельний флот у Норвегії за загальним тоннажем посідає 11-е місце у світі. Норвезькі моряки відрізняються високою культурою й мистецтвом судноводіння, особливо у високих широтах Атлантики йу Північному Льодовитому океані. Велике значення має повітряний транспорт. Тривалий час головним був аеропорт Форне-бю, але зараз його заступив сучасний Гардемон.

ФІНЛЯНДІЯ - край тисячі озер

Територія та географічне положення. Фінляндія -- держава в Північній Європі. Офіційна назва -- Республіка Фінляндія. За площею країна посідає сьоме місце у Європі. її протяжність з півночі на південь складає 1160 км, а із заходу на схід -- 540 км. На півночі межує з Норвегією (1), на сході -- із Росією (2), на заході -- зі Швецією (3). [з заходу Фінляндія омивається водами Ботнічної затоки, а на півдні виходить до Фінської затоки Балтійського моря.

Економіко-географічне положення країни має низку особливостей. Фінляндія -- одна з найпівнічніших держав світу, 1/4 її території розташована за Полярним колом. І незважаючи на те, що Балтійське море дає вихід у Світовий океан, Ботнічна й Фінська затоки замерзають на тривалий період. Це перешкоджає господарському розвитку досить значної частини країни.

Природа. Більшу частину Фінляндії посідає рівнинна місцевість, приблизно третина її території розташована нижче за сто метрів над рівнем моря. Найвища точка -- гора Халті (1328 м), розташована на території Скандинавського нагір'я, частина якого розміщена на північному заході Фінляндії.

Приблизно 9 тис. років тому територія країни звільнилася від льодовиків і тепер увесь час піднімається, що забезпечує постійне збільшення її площі.

Клімат Фінляндії помірно континентальний. Він значно м'якший під клімату інших територій на тих самих широтах, що пояснюється впливом теплих і вологих повітряних мас Атлантики. Зима на півдні Фінляндії м'яка, із частими відлигами, літо тепле, тоді як на півночі зима сніжна, затяжна, а літо прохолодне. На далекій півночі, за полярним колом, сонце не заходить 73 дні на рік, а взимку настає довга полярна ніч, що триває 51 день.

Річки Фінляндії - багатоводні й порожисті, найбільшими є Торніо, Кемі, Оулу. У країні налічується 187 888 озер, більшість із яких мають льодовикове походження. Вони займають близько 10 % площі, найбільші - Інарі, Велика Сайма, Пяйянне, Оулуярві, Шєлінен. Близько 69 % території Фінляндії займають ліси, в основному хвойні. Біля північного кордону ліси поступово заступають рідколісся, а на схилах Скандинавського нагір'я переходять у лісотундру й тундру. Крім озер і лісів, на території Фінляндії розміщена велика кількість боліт, які займають до 1/3 країни. Фіни - жителі Фінляндії - називають свою країну Суомі, що в перекладі означає «країна боліт».

Тваринний світ Фінляндії є досить бідним. Великі лісові звірі майже не зустрічаються. Тільки в Лапландії водяться північні олені, ведмеді, вовки й полярні лиси. У водоймах країни багато риби, а у водах Ботнічної затоки водиться релікт льодовикового періоду - сайменський кільчастий тюлень.

Чергування ділянок суходолу й води - відмінна риса Фінляндії. Південно-західне узбережжя країни дуже порізане, воно поступово переходить у шхери - унікальний архіпелаг, що складається з величезної кількості скелястих островів.

Ґрунти Фінляндії малородючі, в основному дерново-підзолисті, болотні. Лише на півдні вони сірі лісові, де й розміщуються основні площі орних земель.

У Фінляндії виявлені родовища титанових, магнієвих, мідних, цинкових, залізних руд і нікелю.

Історичний розвиток. У середині І тис. н. є. на території сучасної Фінляндії утворилися групи раніше роз'єднаних фінських племен. Східні ліси країни заселяли карели, південно-західну озерну рівнину - ємь (тавасти), на південному узбережжі осіли фіни (суомі).

У 1150 р. Фінляндія була повністю підкорена Швецією, що принесла в країну християнство й до XIII ст. вела боротьбу з Великим Новгородом за вплив у цьому регіоні. Провінції Фінляндії, що ввійшли до складу Шведської держави, дістали назву «Східна земля», важливим центром якої стало місто Турку, засноване в середині XIII ст.

У 1808 р. Росія почала війну зі Швецією, вторглася на територію Фінляндії, відкривши тим самим нову сторінку фінської історії. У 1809 р. Швеція, зазнавши поразки, була змушена підписати мирний договір, згідно з яким Фінляндія переходила до складу Росії як автономне земське князівство зі своєю фінською адміністрацією.

У 1917 р., скориставшись революцією в Росії, Фінляндія оголосила незалежність і після нетривалого монархічного правління була проголошена республікою. У 1920 р. незалежна Фінляндія підписала вигідний для себе мирний договір із Радянською Росією. ЗО листопада 1939 р. Радянський Союз, розірвавши цей договір, напав на Фінляндію. Фінські війська протягом трьох місяців стримували наступ радянських військ, однак Фінляндія згодом змушена була підписати Московський договір, відповідно до якого вона втратила Карельський перешийок і частину Лапландії. У Другій світовій війні Фінляндія брала участь на боці Німеччини, вона втратила 100 тис. осіб і мала виплатити СРСР репарації в розмірі 300 млн доларів. Крім того, до Радянського Союзу відійшли Карельський перешийок, частина Приладожжя й деякі інші райони. Із часу закінчення Другої світової війни Фінляндія зберігає нейтралітет. У 1960 р. вона приєдналася до загального ринку скандинавських країн, а з 1995 р. стала членом ЄС: *

Сучасна Фінляндія -- парламентська республіка. Голова держави -- президент, що обирається терміном на шість років. У лютому 2000 р. під час чергових президентських виборів президентом Фінляндії вперше стала жінка -- Тар'я Халонен. За результатами виборів 2006 р., вона була переобрана на другий термін.

Законодавчим органом країни є однопалатний парламент, що складається з 200 депутатів, яких обирають терміном на чотири роки.

Фінляндія має адміністративний поділ на 12 губерній (ляни). Особливе положення займають Аландські острови, де проживають переважно шведи. Вони користуються широкою автономією в розв'язанні внутрішніх питань, мають свій парламент (ландстинг) і свій прапор.

Населення. Про населення Фінляндії часто говорять «фіни», але це не зовсім правильно, оскільки, незважаючи на те, що фіни складають більшість (93 %) населення, громадянами країни є й фінські шведи, і саамі, і цигани, і росіяни, і представники інших національностей. Тому правильніше й точніше було б називати жителів Фінляндії «фінляндцями». У країні дві офіційні мови -- фінська і шведська. Близько 90 % населення країни належить до євангелістської лютеранської церкви.

Для демографічної структури теперішньої Фінляндії характерна велика частка осіб працездатного віку й зростання частки людей похилого віку (інакше кажучи, «старіння нації»). Кількість дітей у країні -- менше ніж 20 %, а пенсіонерів (осіб, старших за 65 років) -- уже більше 14 %. Частка іноземців у населенні Фінляндії є найнижчою серед країн Європи.

Великі міста Фінляндії: Гельсінкі (583 тис. осіб), Тампере (202,7 тис. осіб), ЕспОо (201 тис. осіб), Турку (178 тис. осіб).

Гельсінкі -- «дочка Балтійського моря» -- було засноване в 1550 р., а столицею стало лише в 1812 р. До 1917 р. місто мало назву Гельсінгфорс. Гельсінкі, розташоване на північному березі Фінської затоки, часто називають «білим містом Півночі». Воно було засноване шведським королем Ґуставом Вазою як торговельний порт на противагу Ревелю (сьогодні -- Таллінн), що перебував у руках лівонських рицарів. Швидко рости й розвиватися Гельсінкі почало після приєднання Фінляндії до Росії. У 1816р. архітектор із Берліна Карл Людвіґ Енгель створив у центрі міста архітектурний ансамбль у стилі класицизму. У центрі ансамблю була розташована Сенатська площа з вражаючим лютеранським Кафедральним собором та будинками Університету й Державної Ради, розміщеними обабіч площі. Поруч з історичним центром Гельсінкі побудований сучасний культурно-виставковий центр Кьясма, що працює з ранку до пізнього вечора. Тут проходять різні виставки, експозиції проектів, музичні вистави, презентації кінофільмів, розміщуються кав'ярні й магазини.

Гельсінкі часто вибирають місцем проведення міжнародних конгресів і конференцій.

Тампере -- друге за значущістю місто Фінляндії. Воно було засноване в 1779 р. Місто розташоване на горбкуватому перешийку між двома

великими озерами -- Пюхяярвї й Нясиярві -- та оточене майже двома сотнями дрібніших озер. Тампере -- одне з найвідвідуваніших туристами міст у Фінляндії. У місті існує єдиний серед скандинавських країн музей шпигунства. Ще один музей -- найбільш популярний а іноземних туристів -- присвячений В. І. Леніну. Це практично єдина ленінська експозиція в Західній Європі. Крім того, у місті налічується ще близько 20 музеїв, серед яких Музей хокею, Музей боксу, Музей-аптека, Музей ляльок і костюмів та ін.

Культура. Культура Фінляндії протягом тривалого часу зазнала як шведського, так і російського впливу. Після здобуття країною незалежності в 1917 р. її жителі особливу увагу стали приділяти збереженню національної самобутності культурної спадщини країни, надаючи привнесеним традиціям північної своєрідності й елементів національної ментальності.

У Фінляндії є дев'ять університетів і 12 вузів, існує обов'язкова безкоштовна освіта дітей від 6 до 14 років.

Біля витоків фінської літератури, музики й культури перебуває видатний національний епос «Калевала», зібраний Еліасом Льонротом у 1849 р. Великої популярності після подій Другої світової війни набули романи фінського письменника Вяйне Лінна «Невідомий солдат» і «Тут, під Північною зіркою». У жанрі історичного роману здобув популярність Міка Валтарі, автор відомого «Єгиптянина». Письменниця Туве Янссон -- автор знаменитих історій, про Мумі-троллів, відомих у багатьох країнах світу.

Композитором, що здобув світову популярність, є Ям Сібеліус (1865--1957) ~ голова національної музичної ніколи. Кожні п'ять років у Фінляндії проводиться'міжнародний конкурс гри на скрипці ім. Сібеліуса.

Любителям рок-музики добре відома група «Хім» із Віллі Вало, успіх якої був відзначений музичною премією «Еммі», а перемога фінської рок-групи «Лорді» на конкурсі «Євробачення» у 2006 р. сприяла популяризації рок-музики.

Найпопулярніші у Фінляндії масові види спорту -- їзда на велосипеді, плавання, спортивна ходьба, лижний спорт; із командних видів спорту: улітку -- футбол, а взимку -- хокей. Стають популярними й нові види: сноусерфінг, біг на роликах, скейтбординг. У країні влаштовують багато масових спортивних заходів, серед яких, турніри футбольних команд, естафети зі спортивного орієнтування, лижний марафон.

Великих успіхів Фінляндія досягла в зимових видах спорту. Ковзаняр Клас Тунберг завоював у цілому п'ять золотих, одну срібну й одну бронзову медаль на Олімпійських іграх. Фінські фігуристи в 1995 р. стали чемпіонами Європи з танців на льоду і срібними призерами на чемпіонаті світу. Протягом багатьох років фінська хокейна збірна входила у «велику шістку», у 1988 р. на Олімпійських іграх у Калґарі завоювала срібну медаль, а в 1995 р. -- золоту.

Видатні спортсмени є представниками мотоспорту. У перегонах «Формули-1» найбільший успіх мав Міка Хаккінен, що завоював звання чемпіона світу в 1998 і 1999 рр.

Господарство. Фінляндія -- високорозвинена індустріальна країна. Частка Фінляндії у світовому виробництві є невеликою, але за розміром валового національного продукту на душу населення (більше ніж 20 тис. доларів на рік) вона посідає одне з провідних місць серед країн світу.

Важливу роль в економіці Фінляндії відіграє державний сектор. Підприємства, що перебувають під контролем держави, випускають приблизно 1/5 частину промислової продукції країни.

У недалекому минулому провідну роль в економіці відігравав експорт будівельного лісу й пиломатеріалів. Сьогодні основними промисловими галузями є лісопереробна (насамперед виробництво целюлози й паперу), металургія й машинобудування. Крім того, добре розвинена хімічна, харчова, текстильна, будівельна індустрія.

Через особливості кліматичних умов розвиток сільського господарства обмежений, головним чином, тваринництвом (м'ясо-молочного напрямку) і виробництвом зерна (пшениці, ячменю, вівса). Розвинене також морське рибальство.

У структурі економіки Фінляндії домінує сфера послуг, де зайнято 60 % населення країни. Найбільший прибуток приносять банківська діяльність, торгівля й туризм. Одна з особливостей банківської системи Фінляндії -- високий ступінь концентрації банківського капіталу. На два провідні комерційні банки припадає 80 % усього капіталу й кредитів, що видаються комерційними банками країни. Найбільший комерційний банк -- КОП (Кансалліс-Осаке-Панккі) -- був заснований у 1889 р. Кількість його персоналу -- більше ніж 9,5 тис. осіб, кількість контор -- 469.

Частка туризму у ВНП Фінляндії є невеликою (близько 1 %), але значення цієї галузі для країни важко переоцінити: туризм не тільки сприяє розвитку легкої, харчової промисловості, але й допомагає збереженню народних традицій і ремесел, надає 60 тис. постійних робочих місць. У країні діє приблизно 200 туристичних баз і понад 10 тис. дачних будиночків для відпочинку. Більшість об'єктів розташовані у фінляндському центральному озерному краї.

Завдяки тривалому зимовому сезону гірськолижні курорти функціонують із кінця жовтня до початку травня.