Клімат тут континентальний: середньорічна температура повітря становить +7°С, у найбільш холодний місяць (січень) середня температура становить -9°С, у найтепліші місяці (червень, липень) - +20°С, максимальна - +34°С. Зима холодна, з неглибоким сніговим покривом (10-20 см). Весна тривала, прохолодна, з частими заморозками. Літо сухе й жарке. Температура вища за +10°С триває 160-175 днів. Наприкінці весни і влітку часто бувають суховії. Середньорічна кількість опадів становить 380-400 мм, у посушливі роки - 250-300 мм.

На території Стрільцівського степу немає постійних природних водойм. В охоронній зоні на півночі протікає степова річка Черепаха, в її заплаві та біля неї є два невеликих ставки.

Основний тип рослинності тут степовий, частково представлені луки, чагарники, фрагментарно - трав'яні болота. До Зеленої книги України занесено 11 рослинних угруповань Стрільцівського степу.

Флора налічує 673 види судинних рослин, 25 видів мохоподібних, 78 зелених водоростей, а також тут виявлено 150 видів грибів. Переважають злаки: ковили, костриці, стоколоси, тонконоги. Росте до 200 видів кормових рослин, близько 50 ефіроолійних, понад 60 видів лікарських, дуже багато декоративних - гвоздики, дзвоники, ковили, незабудки, конюшини, чина, шавлії, мигдаль степовий, брандушка різноколірна та ін. Тут зареєстровано 107 ендемічних видів рослин: гвоздика рівнинна, еремогоне довголиста, смілка дніпровська, гірчак новоасканійський, кермек перетинчастий, фіалка двозначна, дворядник крейдяний, перстач пісковий, шипшина яблуневидна, ферульник камеденосний, льонок азовський і ін. Із "червонокнижних" видів, яких тут нараховується 25 видів, зростають: печериця таблитчаста, пирій ковилолистий, ковила шорстка, дніпровська, пухнастолиста, відокремлена, Граффа, Лессінга, пірчаста, вузьколиста, українська, Залеського, тюльпан змієлистий і ін.

У межах цього відділення заповідника зареєстровано також 47 видів ссавців, 190 - птахів, 7 - плазунів, 6 видів земноводних. Із безхребетних найбільшим різноманіттям відрізняються комахи - їх тут відмічено біля 1100 видів. До Європейського червоного списку віднесено 13 видів тварин, до Червоної книги України - 62 види, до Додатку 2 Бернської конвенції - 156 видів. Із "червонокнижних" у заповіднику мешкають мишівка степова, тушканчик великий, їжак вухатий, тхір степовий, полоз чотирисмугий, вівсянка чорноголова, дрофа, червоновола казарка та багато видів рідкісних комах.

Особливої уваги заслуговує бабак. Колись він траплявся майже на всіх рівнинах Європи. Нині його популяція на сході нашої держави налічує лише кілька тисяч особин. Їх чисельність скоротилася через розорювання земель і надмірне добування мисливцями. З бабаком пов'язана екологія багатьох тварин степу: в його норах оселюється їжак вухатий, влаштовує виводкові гнізда огар, знаходить сховище гадюка.

У заповідному степу досить різноманітний світ пернатих. Навесні тут багато різних видів жайворонків. У заростях кущів трапляються перепілки, куріпки, фазани, пастушки, деркачі. На відкритих місцях можна побачити лежня, чайку чубату, сивку золотисту, кроншнепа великого. Через малі розміри заповідного степу на ньому не можуть селитися такі види, як дрофа, хохітва, журавель-красень степовий, які з'являються тут тільки під час перельотів. Із хижих птахів у степу є звичайними луні, боривітер, кібчик, канюк, шуліка, осоїд та ін. Під час перельоту на деякий час тут затримуються беркут, могильник, орлан-білохвіст, змієїд.

Стрільцівський степ - це пам'ятник Старобільським степам, їх останній невеликий залишок. Колись ці степи займали площу понад 40000 га, а тепер залишилися тільки маленькі ділянки їх у Луганському заповіднику та Юницькому ботанічному заказнику. Територія Стрільцівського степу - це своєрідна жива лабораторія, де вчені України та зарубіжжя досліджують і спостерігають процеси, що відбуваються в природному степу в період інтенсивного антропогенного пресу на навколишнє середовище.

Станично-Луганське відділення, або Придінцівська заплава (площа 498,0 га), розташоване на лівому березі р. Сіверський Донець, за 30 км на північ від м. Луганська, у 8-ми км від смт. Станично-Луганськке, біля хутора Піщаний. Площа охоронної зони відділення становить 520,0 га. Тут заповідається заплавний ландшафт з боровою терасою. До встановлення заповідного режиму ця ділянка належала Кіндрашівському лісництву Станично-Луганського лісгоспу. Тут проводили свого часу рубки догляду та санітарні рубки, висаджували деревні культури, луки викошували або спасували, окремі ділянки розорювали. На половині території природний рослинний покрив був замінений лісовими культурами.

Основне природоохоронне завдання відділення - охорона комплексів рослинності, флори і фауни заплави Сіверського Дінця.

Придінцівська заплава знаходиться у Сіверсько-Донецькому фізико-географічному районі, який в тектонічному і географічному відношенні аналогічний Придонецькому району. Орографічно він охоплює акумулятивні тераси Сіверського Дінця і виділяється як Донецька терасова рівнина. Висота місцевості - до 50 м н.р.м.

На території відділення переважає чорноземоподібний супісок, підстилаючими породами є дрібно- і середньозернисті піски. Потужність алювіальних відкладів - до 15-20 м. Материнські породи - крейда і мергель. На надзаплавній терасі - піски дрібних і середніх фракцій, місцями трапляються дюни.

Гідрографічна сітка в Станично-Луганському відділенні представлена р. Сіверський Донець та її озерами-старицями. Озера Солдатське (2,0 га), Красненьке (0,8 га) знаходяться в центральній частині заплави, а інші - Піщане (7,6 га), Став (4,0 га), Мосякіна ямка (0,7 га) - у притерасній частині заплави. Головне джерело живлення річки і озер - атмосферні опади та ґрунтові води.

Характерний ландшафт Придінцівської заплави - поєднання листяних лісів з мальовничими лучними галявинами, тихими заводями стариць, гладдю озер.

Клімат місцевості континентальний, посушливий. Літо жарке (середньомісячна температура червня і липня становить +21°С при абсолютному максимумі +31-34°С), зима холодна (середньомісячна температура січня -24-30°С) і малосніжна. Вегетаційний період триває 200-210 днів. Середньорічна кількість опадів у регіоні становить 460 мм при коливаннях від 300 до 680 мм.

Оскільки відділення розташоване в заплаві і на піщаній терасі Сіверського Дінця, рослинність тут має інтразональний характер і представлена степовим, лісовим, лучним, болотним, водним типами.

У Станично-Луганському відділенні переважає лісовий тип рослинності - заплавні широколистяні ліси. Це середньо- і короткозаплавні ліси з регулярним режимом затоплення. За місцем росту рослинності лісовий фонд поділяють на: заплавнодібровний - 58,8 %, боровий - 32,9 %, судіброви - 8,9 % і субори - 1,4 %; за зволоженням ґрунту - на свіжі (43,8 %), вологі (27,2 %), сухі (24 %), сирі (3,5 %) і мокрі (1,5 %). На берегових піщаних косах ростуть тополі і верби; на підвищених місцях переважає осокір; на підвищених ділянках, складених легкими суглинками, - свіжа бересто-пакленова діброва; низини центральної частини заплави, складені суглинистими алювіальними відкладами, зайняті вологою бересто-пакленовою дібровою, яка в притерасних пониженнях змінюється сирим чорновільховим лісом.

Флора Станично-Луганського відділення включає 745 видів судинних рослин, 131 вид зелених водоростей. Тут відмічено також зростання 266 видів грибів. У цьому відділенні охороняються 10 видів рослин, занесених до Червоної книги України (рябчик малий і руський, волошка первиногерберова, косарики безкрилі, рястка Буше, сальвінія плаваюча, тюльпан дібровний, ковила дніпровська і Лесінга, рядовка опеньковидна), 7 видів, занесених до Європейського червоного списку (глід український, жовтозілля дніпровське, зірочки борові, козельці донські тощо), 12 реліктових, 65 ендемічних видів рослин (роговик неспражньоболгарський, фіалка Лавренка, молочай тонкостеблий, льонок солодкий, шавлія сухостепова, полин Черняєва, волошка волосистоголова, юринея донська тощо), більш як 25 регіонально рідкісних видів. На цій території зареєстровано 3 водних рослинних угруповання, що занесені до Зеленої книги України: формації сальвінії плаваючої, рдесника червонуватого, куширу підводного.

Тваринний світ представлений 49 видами ссавців, 169 - птахів, 6 видами плазунів, 5 - земноводних, 29 видами риб, 1 - круглоротих. Із безхребетних відомо існування 136 видів павукоподібних і 1050 видів комах. Із них до Червоної книги України занесені 52 види (вусач мускусний, джміль глинистий, ведмедиця гера, каптурниця блискуча, жук-олень, мінога українська, ялець Данилевського, вирезуб, мідянка, поручайник, лежень, скопа, нічниця Наттетера, норка європейська і ін.), до Європейського червоного списку 19 видів (вухань бурий, вовк, деркач, слимак виноградний, павиноочка грушева, синявець аргірогномон тощо), до Додатку 2 Бернської конвенції 152 види.

У лісі зимують чижі, омелюхи, снігурі, корольки, які з початком весни відлітають на північ. Із осілих хижих птахів біля лісових озер-стариць зустрічається орлан-білохвіст, що живиться рибою, водоплавними птахами, такими ссавцями, як зайці, білки, великі мишоподібні. З інших хижаків у заповіднику трапляються балобан, канюк, змієїд, могильник, орел-карлик, скопа, пугач та ін. Найчисленніші фонові види - горобці, дятли, горлиці, горихвістки, зеленяки, зяблики, вівсянки, славки, шпаки, синиці, сойки. По берегах річки та озер постійно живуть представники качиних, що відлітають тільки при замерзанні водойм. Під час перельотів зупиняються на відпочинок лежень, дрофа, журавлі сірий і степовий, лебеді, поручайник, хохітва, ходуличник.

Із ссавців в лісі можна зустріти лося, козулю, дикого кабана, лисицю, єнота, горностая, білку, борсука, зайця.

Раніше в озерах мешкала хохуля звичайна - реліктовий звірок, який зник внаслідок пересихання озер. Нині спостерігається підняття ґрунтових вод, деякі озера (Став, Красненьке) постійно заповнені водою, тому з'являється можливість провести реакліматизацію хохулі.

Відділення "Провальський степ" (площа 587,5 га) розташоване біля села Провалля Свердловського району і складається з двох ділянок (урочищ): Калинівської (299,61 га) і Грушевської (287,89 га). З 1846 року ця територія належала Провальському кінному заводу, з 1945-го - радгоспу "Провальський", у господарстві якого у 1972 році утримувалось близько 4400 голів великої рогатої худоби, 9100 овець, 2800 свиней, 3800 голів птиці. Це негативно позначилося на стані кам'янистих степів. У 1975 році тут було створено державний заповідник, до складу якого увійшли такі угіддя: пасовище -416 га, ліс - 162,4 га, сіножаті - 7,5 га і рілля - 1,6 га.

Територія "Провальського степу" належить до Лозовсько-Каменського фізико-географічного району, який в тектонічному відношенні збігається з північним крилом Донецької складчастої країни. В геологічному складі вирішальну роль відіграють пісковики, вапняки і піщані сланці кам'яновугільного віку. Рельєф території гривастий (грядово-улоговинний), поверхня сильно розчленована улоговинами і балками. Висота місцевості становить від 150 до 230 м н.р.м.

Грушевська ділянка включає частину вододілу між річками Велике Провалля і балкою Грушевською; Калинівська - між балками Велике Провалля і Калинівська.

Переважаючі ґрунти - чорноземи щебенисті на елювії піщано-глинистих і глинистих сланців, чорноземи щебенисті на елювії піщаників, дернові ґрунти на елювії некарбонатних порід, піщано- і пилувато-середньо-суглинистого механічного складу.

Клімат місцевості більш континентальний порівняно із кліматом західних районів області і вологіший, ніж в оточуючих рівнинно-степових районах Донбасу. Річна сума опадів сягає 600 мм, середньорічна температура повітря становить +6-7°С, середньомісячна температура січня - -6-8°С, липня - +20-22°С. Абсолютні температурні мінімуми досягають -30-35°С, максимуми - +35-40°С. Безморозний період триває 160-180 днів. Для цього району характерні весняно-літні суховії.

На території "Провальського степу" існують постійні водотоки - р. Верхнє Провалля та її притока р. Калинова. Вони неглибокі (15-57 см) і вузькі (3-5 м завширшки), на кам'янистих перекатах розбиваються на кілька дрібних струмків. В охоронній зоні Грушевського урочища в балці Грушевській є ставок Катарал, площею близько 42 га, у межах Калинівської ділянки - невеликий (0,3 га) ставок, що був побудований у 90-х роках минулого століття на р. Верхнє Провалля. Річки і балка належать до системи р. Велика Кам'янка - правої притоки Сіверського Дінця.

Рослинність Провальського степу представлена лісами, чагарниками, степами, луками, болотами та водною і прибережно-водною рослинністю. Лісову рослинність складають дубові ліси з ясеном звичайним, кленом польовим і татарським, грушею звичайною, яблунею лісовою, глодом несправжньокривостовпчиковим, а також берестові гаї з кленом татарським, тереном і невеликими верболозами. Більшість цих лісів зберігаються на території Калинівського урочища.

Сучасні (типові) різнотравно-типчаково-ковилові степи займають середню і нижню частини схилів північної і східної експозицій та міжгрядові пониження на чорноземах різної потужності. Типчаники перетворюються на полідомінантні угруповання з едифікаторами ковили волосистої, української, пухнастолистої і вузьколистої. Невеликі площі займають ковила найкрасивіша і шорстка, а уздовж гребенів гряд - ковила дніпровська.

Для цього степу характерна участь північностепових видів і більш північного різнотрав'я, тут зростають ковила пірчаста, кострець прибережний, пирій середній, анемона лісова, суниці зелені, оман шершавий, конюшина альпійська і гірська, незабудка Попова.

Травостій формацій дво- триярусний, висотою 40-80 см. Видова насиченість становить 40-60 видів на 100 м2. Серед різнотрав'я переважають в'язіль барвистий, залізняки бульбистий і колючий, підмаренник справжній, шавлія дібровна і поникла тощо.

Порівняно з іншими степовими заповідниками, Провальський степ відрізняється найбільшим флористичним багатством. Тут зареєстровано 792 види судинних рослин, 14 видів мохоподібних, 51 вид зелених водоростей, 25 видів лишайників, На території цього відділення зростає також 182 види грибів.

У флорі цього відділення відмічено 11 видів реліктових і 135 видів ендемічних рослин, 29 видів, занесених до Червоної книги України, 7 - до Європейського червоного списку. Багато рослин, що зберігаються тут, мають велике господарське значення: відмічено близько 100 видів лікарських, більш як 90 - декоративних, 40 - медоносних видів рослин, є значна кількість кормових видів, багатих на вітаміни, дубильні і фарбувальні речовини, більшість яких є перспективними для введення в культуру.

До Червоної книги України занесено громовик гранітний, дрік донський, калофаку волзьку, 11 видів ковили, сон чорніючий, тюльпани дібровний, змієлистий і Шренка, шафран сітчастий та ін. На території відділення росте 6 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формація мигдалю низького, формації ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили пухнастолистої, ковили вузьколистої.

У тваринному світі Провальського степу є як чисто степові і лісові, так і навіть напівпустельні види. Тут мешкають 250 видів павукоподібних, 1500 видів комах, 236 видів хордових, з яких 47 видів ссавців, 174 - птахів, 9 - плазунів, 6 - земноводних. У цьому відділені охороняються 22 види тварин, занесених до Європейського червоного списку, 68 видів, занесених до Червоної книги України, 145 видів, що підлягають особливій охороні згідно з Бернською конвенцією.

Із рідкісних ссавців тут зустрічаються горностай, тушканчик великий, мишівка степова, тхір-перев'язка, тхір степовий, борсук. По ярах та в байрачному лісі трапляються куниця кам'яна, ласка, лисиця, вовк і єнотовидний собака. Гризуни представлені, окрім уже згаданих, ще 10 видами: численні жовтогорла, миші лісова, маленька і хатня; в степу мешкають нориця східноєвропейська та сліпак звичайний; по байрачних лісах - білка звичайна, соня лісова, нориця підземна, землерийки мала і велика та рясоніжка мала. Іноді на територію заповідника заходять косуля, кабан дикий, лось.

У гніздовий період у межах Провальського степу зустрічаються огар, пугач, вівсянка чорноголова, сови вухата й сіра, боривітер, яструб великий, лунь лучний, сиворакша, одуд, рибалочка голубий, куріпка сіра. На прольоті і під час міграції зустрічаються журавель сірий, дрофа, шпак рожевий, хохітва, орел-могильник, орлан-білохвіст, змієїд; на ставку, який розташований в охоронній зоні, - лебеді, гуси, качки, кілька видів сивкоподібних.

Рідкісні плазуни представлені "червонокнижними" - гадюкою степовою східною, полозами жовточеревим і чотирисмугим.

Біосферні заповідники

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значення, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу і вивчення природного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється. За станом на 1990 рік у 76 країнах світу було близько 300 біосферних заповідників. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн. га.

Асканія-Нова (заповідник)

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" ім. Ф.Е.Фальц-Фейна

Розташування: Херсонська область, Україна Найближче місто: смт. Асканія-Нова Координати: 46°27?07? пн. ш. 33°52?51? сх. д. Площа: 33307,6 га Заснований: 1898 року

Цілинний степ „Асканія-Нова” - єдина в Європі ділянка типчаково-ковилового степу, якого ніколи не торкався плуг, - має велику наукову, культурно-пізнавальну та практичну цінність...

Фрідріх Фальц-Фейн у 1898 році в своєму родовому маєтку за власною ініциативою першим у світі вилучив з господарського використання ділянку своїх угідь, яка стала праядром теперішнього найбільшого в Європі (11054 га) заповідного типчаково-ковилового степу.

Заповідний степ складається з трьох масивів: Північний, Південний, Великий Чапельський під, а також перелогів, де з 1966 року вивчаються процеси відновлення природної рослинності.

Суха мова статистики відмічає зростання тут 478 видів вищих рослин. Але вона не може передати різноманіття всіх проявів, букету запахів, притаманних лише дикому степу. Наукове означення його досить просте і коротке: посушливий, кострицево-ковиловий. Та степ постійно змінює своє забарвлення. Загляньте сюди наприкінці квітня і побачите, як на сірому фоні минулорічної трави яскравими різнобарвними вогниками горять квіти тюльпанів, ніжною блакиттю манять півники. Розстелить ковила українська свої перисті остюки - і степ вже хвилюється наче море. Зацвіте льон австрійський - і земля ніби вкриється легким серпанком. Пройде ще трохи часу - і степ вже нагадує килим.

Переважають багаторічні трави (51 %). До “Червоної книги України” занесено 13 видів вищих рослин: карагана скіфська, зіркоплідник частуховидний, ковили українська, Лессінга та волосиста, тюльпани Шренка і скіфський, волошка Талієва, цибулі Регеля та скіфська, рябчик шаховий, зозулинець рідкоквітковий, дворядник крейдяний; 3 види грибів, 4 - лишайників. Шість видів квіткових асканійської автохтонної флори занесені до міжнародних червоних списків.

Тваринний світ заповідного степу, в основному, зберіг свою аборигенну фауну, за винятком крупних видів ссавців та птахів. Тут зустрічаються типові мешканці степового ландшафту: малий ховрашок, степовий байбак, тушканчик великий, заєць-русак, мишовидні гризуни, а також середні та дрібні хижаки: звичайна лисиця, степовий тхір, ласка.

У густому травостої мешкають не менше 1155 видів членистоногих, 7 видів земноводних і плазунів, 18 видів ссавців, в різні пори року зустрічається більше 270 видів птахів, з яких 107 видів залишаються на гніздування.

Великий Чапельський під (4х6 км) - унікальна депресія, для якої характерно періодичне заповнення талою водою. В найглибшій частині зростають гідрофіти, у тому числі найрідкісніший вид в Україні - зіркоплідник частуховидний. На цій ділянці найвищий показник видової насиченості квіткових - 368 видів. Флора поду налічує також значну кількість ендеміків - 53 види, з них 7 зустрічаються лише тут, а 8 видів занесені до “Червоної книги України”.

На території Великого Чапельського поду в умовах, наближених до природних, утримуються табуни диких копитних з різних континентів. Тут протягом усього року напіввільно мешкають бізони, сайгаки, лань європейська, коні Пржевальського, туркменські кулани, благородні олені, кафрські буйволи. Влітку сюди випускають худобу ватусі, стадо антилоп канна, гну та нільгау, зебр та вихідців з далекої Індії - гаялів. Ближче до осені в центрі поду збирається велика кількість перелітних птахів: різні види качок, багатотисячні зграї журавлів, сірих гусей, куликів.

Великою популярністю користується екскурсія на мікроавтобусі чи в кінному екіпажі маршрутом, прокладеним територією Великого Чапельського поду. Екологічна стежка заповідного степу проходить територією ділянки “Стара” (площа 520 га), де представлені майже всі характерні типи рослинності та грунтів, чітко простежується екологічний ряд.

Завдяки цілині зберігається реліктовий фауністичний комплекс. Тут надійне місце помешкання видів, котрі стали рідкісними або опинилися на грані зникнення та потрапили на сторінки "Червоної книги України" (6 видів комах, 3-плазунів, 6-птахів, 5-ссавців).

Дунайський біосферний заповідник -- самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на крайньому південному заході України, на території Кілійського району Одеської області.

Дирекція та основна база знаходяться в м. Вілкове.

Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км2, в тому числі 1200 км2 припадає на українську частину. Дунайский біосферний заповідник, площею 46402,9 га, займає її приморську зону.

Дунайський біосферний заповідник почав своє існування як філія Чорноморського заповідника в 1976 році.

В 1981 році на базі Дунайської філії Чорноморського заповідника було створено заповідник "Дунайські плавні".

Дунайський біосферний заповідник створений Наказом Президента України в 1998 році на базі природного заповідника "Дунайські плавні". До передбачених відповідним законом зон біосферного заповідника ввійшли:

Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю (нижче м. Вілкове) - заповідна, буферна зони та зона антропогенних ландшафтів;

Жебріянська гряда - зона антропогенних ландшафтів;

Стенцівсько-Жебріянські плавні - зона регульованного заповідного режиму;

Русловий острів Єрмаков - буферна зона та зона антропогенних ландшафтів;

Територія прилеглого недіючого рибного господарства - зона антропогенних ландшафтів.

Дунайський біосферний заповідник має перспективу розширення на всі найбільш цінні водно-болотні угіддя Українського Придунав'я (верхів'я лимана Сасик, озеро Кугурлуй тощо), що передбачене відповідною Програмою розвитку заповідної справи в Україні на 2001-15 роки. Для цього названі території зарезервовані спеціальним Наказом Президента України.

Клімат заповідника помірно континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим жарким літом. Зима найчастіше триває з середини грудня по першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня та триває до третьої декади вересня. Середньомісячна температура найжаркішого місяця (липня) становить 23°С з абсолютним максимумом в 39°С. Середньомісячна температура січня коливається від -1°С до -5°С. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5°С, а абсолютна - 70°С. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год./рік. Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - до 235-245 днів.

Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм, і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуванність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7°С. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1°С з максимумом в 27,6°С.

Рельєф заповідника рівнинний, поверхня майже горизонтальна з невеликим підвищенням в північній частині. Найбільш високими природними елементами території є піщані дюни Жебріянської гряди, приморські та прируслові гряди. За останні десятиріччя в результаті складування ґрунту від інтенсивних днопоглиблювальних робіт в півничній частині дельти в районі порту Усть-Дунайськ виникли штучно підвищені рельєфні елементи.

В гідрологічному плані дунайська дельта має добре розвинену систему рукавів першого та другого порядків. При цьому міжруслові дельтові острови мають блюдцеподібну форму за рахунок підвищених прируслових (сформованих в результаті відкладів мулу в повеневий період на берегах водотоків) та приморських (виникли внаслідок хвильової активності моря із морського піску та твердого стоку ріки) природних позитивних елементів дельтового рельєфу.

Гідрологічній режим заповідних територій майже повністю зумовлений гідрологією Дунаю. Протягом року ріка приносить в гирлову область в середньому близько 203 км3 води. Значно більше половини цього об'єму припадає на Кілійський рукав, який живить заповідні угіддя. Рівень води в дельті значно змінюється по сезонам. Найбагатоводніші місяці - квітень, травень і, частково, червень. Найменший стік припадає на вересень - жовтень. Підвищення фонового рівню Чорного моря, яке спостерігається в останні десятиріччя, поширилося і на дельту Дунаю. Так, за період з 1963 по 1992 роки він біля міста Вілкове (18 км від моря) зріс на 17 см.

На рівень води в дельті Дунаю значно впливають згінно-нагінні вітрові явища. В виключних випадках під їх впливом вода в дельті може підніматись на метр і навіть більше. При цьому підсолена морська вода в придонному шарі нерідко досягає м. Вілкове.

Первинна дельта Дунаю сформувалася в післяльодовиковий період із твердого стоку ріки на місці Давньодунайського лиману. Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава, що знаходиться нижче м. Вілкове, в геологічному плані досить молода. Її вік становить тільки біля 400 років. Створена вона на морських мілинах головним чином відкладами твердого стоку ріки з домішками піску морського походження. Залишком давнього пасма морських дюн є сучасна піщана Жебріянська гряда.

Ґрунти дельти сформувалися на базі річкового алювію та морського пісчаного субстрату в результаті дерново-лучного процесу в умовах сильного та тривалого зволоження. Для дельтових угідь найбільш характерні лучні, лучно-болотні, болотні ґрунти та солончаки. За механічним складом вони, переважно, важкосуглинисті та глинисті. На болотні ґрунти в дельті, природно, приходяться найбільші площі. Формуються вони практично на всіх занижених ділянках. Лучно-болотні ґрунти займають присхилові ділянки прируслових гряд і формуються в умовах тривалого затоплення. Значні площі в дельті займають новоутворені відклади приморських кіс і прибережних смуг островів. Вони звичайно є бідними на гумус та відзначаються невеликою вологоємністю. На алювіальних відкладах заплави Дунаю сформувалися дернові ґрунти різних типів. Засолені ґрунти представлені солончаками, в яких легкорозчинні солі знаходяться на поверхні.

Це найцінніша ділянка заповідника. Особливо велике природоохоронне значення має її передній край, де безперервно відбуваються інтенсивні процеси дельтоутворення. Серед усіх великих дельт середземно-морського та чорноморського басейнів, вторинна дельта Кілійського рукава Дунаю найменше змінена людською діяльністю і природні процеси дельтоутворення виражені тут в максимальній мірі. Свідченням цих процесів є нові острови та коси, що постійно створюються у приморській зоні дельти.

В плані збереження біорізноманітності найбільше значення в цій ділянці заповідника має мозаїчна приморська смуга з прилеглими мілинами. Це самі цінні в природоохоронному плані угіддя усієї української частини дельти. Тут практично зосереджений основний як ресурсний, так і видовий потенціал заповідника. Своєрідними оазисами біорізноманітності в дельті є розташовані вздовж водотоків прируслові заплавні ліси. Але майже суцільні очеретово-осокові зарості, якими представлені основні, віддалені від моря, площі дельтових островів в цьому плані значно бідніші.

На фоні плавнів ця територія заповідника значно відрізняється в рельєфі і являє собою потужні відклади піску з прошарками пилуватого піску. Рельєф цієї ділянки сильно диференційований на слобозадерновані піщані кучугури з відносною висотою до 4-х метрів та міжгривневі зниження. На жаль, основна частина пасма вкрита штучними різновіковими насадженнями сосни кримської. Але й в цих умовах Жебріянське пасмо ще зберігає значний природоохоронний потенціал, в першу чергу за рахунок рідкісних псамофітних природних комплексів. Цьому в значній мірі допомагає диференційованність рельєфу і інших екологічних факторів та їхня динамічність. Певну природоохоронну, екологічну та наукову цінність також мають екосистеми та їх сукцесії підростаючого різновікового соснового лісу. Так, наприклад, тут формується досить цікавій для региону лісовий орнітокомплекс.

Це досить цінний природний комплекс Дунайського біосферного заповідника. Незважаючи на те, що ця ділянка заплави повністю одамбована і її гідрологічний режим в значній мірі штучно регулюється, ще біля 10 років тому тут гніздилось до 50% деяких фонових водоплавних та біляводних птахів всієї української частини дельти Дунаю. Проте зараз екосистема плавнів сильно деградована, головним чином за рахунок значного накопичення в ній живих та відмерлих решток очерету та, в меншій мірі, рогозу, які зайняли до 40% об'єму води в угідді і стали причиною багатьох екологічних та економічних проблем. Ця територія потребує невідкладних заходів по її екологічному відновленню.

Одамбування острова та невдало регульований гідрологічний режим зумовили помітне осушення та засолення значної частини цього угіддя. Це призвело до значних екологічних змін в його природних комплексах. Разом з тим, утворення на острові чималих ділянок з елементами степової рослинності зумовили появу тут досить рідкого на півдні України степового ентомокомплексу. Велике природоохоронне значення має острівний природний заплавний ліс, який ще в значній мірі зберігся в позадамбовому просторі. В зимовий період відкриті ділянки острова мають велике значення для зимівлі палеарктичних видів гусей, в першу чергу білолобого та червоноволої казарки.

Флора Дунайського біосферного заповідника нараховує близько 950 видів судинних рослин, які належать до 371 роду та 97 родин. Серед них значно переважають трав'янисті види (96,7%). Основне ядро видового складу рослин утворює літоральний флористичний комплекс. Найбільшим різноманіттям відрізняється флора Жебріянськї піщаної гряди. Спектр провідних родин складають Айстрові, Злаки, Бобові, Осокові, Хрестоцвітні, Лободові, Гвоздичні, Губоцвітні, Гречкові, Зонтичні, Жовтецеві, Шорстколисті, на яких припадає більше половини всіх видів. Переважна більшість видів рослин заповідника належить до ентомофільної групи.

В екологічному аспекті у складі флори заповідника переважають мезофіти (23,3%), ксеромезофити (21,0%), мезоксерофіти (17,0%) та гігрофіти (13,2%). Вони складають рослинність травяних боліт та болотистих лук, які займають в заповіднику найбільші площі.

У складі флори заповідника налічується 65 ендемічних видів чорноморсько-каспійського ендемічного комплексу. Вони відносяться до 44 родів та 21 родини. 16 видів рослин занесені до Червоної книги України. В заповіднику знаходяться найбільші в Україні зарості водяного горіха плаваючого та меч-трави болотної.

Значним числом представлені адвентивні види - 13,3%. Вони, головним чином, приурочені до меліорованих земель, а також в значній кількості трапляються на алювіальних ділянках приморських гряд.

Рослинність заповідника являє собою територіально цілісну, але генетично різнорідну сукупність різних її типів: болотної, водної, лучної, галофітної, лісової та псамофітної. Провідним фактором, який визначає територіальний розподіл та співвідношення угрупувань різних типів є гідрологічний режим та інтенсивність алювіального процесу.

Основним компонентом рослинного покриву біосферного заповідника є болотна рослинність, яка займає більше половини його території. Друге місце належить водній рослинності. Вона представлена невкоріненими вільноплаваючими, вкоріненими зануреними, вкоріненими з плаваючими листками та повітряноводними формами. Лучна рослинність займає рівнинні ділянки прируслових та заплавних гряд і представлена угрупуваннями болотистих, засолених, справжніх та остепнених лук. Значні площі займає псамофітна рослинність. Основні її масиви приурочені до піщаних арен Жебріянської гряди.

Лісова рослинність заповідника є характерним елементом плавнів дельти Дунаю, хоч і не займає в ній значних площ. В її складі переважають різні види верб. Серед них найбільш звичайні верба біла та верба ламка. Чагарникова рослинність, як і лісова є також характерним елементом дельти. Вона поділяється на чагарникову заплавну та чагарникову приморську. Найбільш характерним видом чагарникової приморської рослинності є обліпиха крушиновидна. Її зарості в заповіднику найбільші серед природних в Україні. Солонцева та солончакова рослинність не є характерним елементом плавнів Дунаю і представлена досить незначними площами.

Для території заповідника на сьогодні відомо 39 видів грибів, які належать до 21 роду. Це далеко не повний їх список, тому, що детальні мікологічні обстеження даної території практично не проводились.

По кількості видів фауни дельта Дунаю є чи не найбагатшим місцем у сучасній Європі. Досить повно тваринний світ представленний і на території Дунайського біосферного заповідника.

Для заповідника відомо 1937 видів комах, серед яких 40 занесено до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Причому, згідно з оцінками експертів, це лише менше половини всіх видів комах, що реально мешкають на його території. Загальна кількість останніх оцінюється в 5,5 тисяч. Цікаво, що серед виявлених для заповідної території видів комах 7 є новими для науки.

Фауна риб заповідника нараховує 90 видів, які належать до 30 родин. При цьому в заповідних водах зустрічаються всі 7 видів риб із Європейського червоного списку. А серед 32 видів риб, занесених до Червоної книги України, тут мешкає 15. Серед них і білуга -- найбільша серед риб, що мешкають в прісних водах. Особливу роль Дунай, в тому числі і заповідна акваторія, відіграють для збереження чорноморських стад прохідних осетрових риб. Серед всіх річок Чорноморського басейну тільки в Дунаї ще зберігся їх природний нерест. Промислові запаси основних видів річкових риб після широкомасштабного обвалування пойми в 1960-70-х роках, що призвело до втрати близько 30 тисяч га нерестилищ, значно скоротилися.

Фауна земноводних заповідника та найближчих прилеглих територій нараховує 11 видів та 11 підвидів, які належать до 2 рядів, 6 родин і 6 родів.

Плазунів для заповідних територій відомо 5 видів та 6 підвидів, які належать до 2 рядів, 3 родин і 5 родів.

Серед земноводних найбільш чисельними є озерна та їстівни жаби, звичайна квакша та дунайський тритон, а серед плазунів -- болотна черепаха та звичайний вуж. Серед цієї групи тварин види, що занесені до Європейського червоного списку та Червоної книги України в заповіднику відсутні.

Найчисельнішою та найважливішою як в природоохоронному, так і екологічному та економічному плані групою хребетних тварин заповідника є птахи. Тільки з 1983 року їх на теперішній території біосферного заповідника відмічено 257 видів, що становить біля 63 % орнітофауни України. А всьго в дельті Дунаю за весь час спостережень зареєстровано більше 320 видів птахів. Звичайно, зустрічі значної кількісті з тих, що ще не відмічені на заповідній території досить ймовірні. Про далеко неповний існуючий список орнітофауни заповідника свідчить реєстрація на розташованному приблизно в 22 км в морі від його морського кордону острові Зміїному 236 видів птіхів, не менше 20 з яких невідомі для заповідника.

З 5-и ділянок заповідника найбільше видове різноманіття птахів характерне для вторинної дельти Кілійського рукава -- 220 видів. Далі в цьому ряду слідують Стенцівсько-Жебріянські плавні, Жебріянське пасмо, острів Єрмаків та територія ставкового господарства.

Серед зареєстрованих на заповідній території 257 видів птахів 44 (17,1 %) занесено до Європейського червоного списку та Червоної книги України. Найбільша їх кількість трапляється у вторинній дельті Кілійського рукава Дунаю -- 37. Дещо менше -- 35 -- відомі для Сценцівсько-Жебріянських плавней, 28 -- для Жебріянської гряди, 25 -- острова Єрмаков та зовсім незначна кількість для ставкового господарства

Серед колоніальних птахів територія Дунайського біосферного заповідника найбільш вагома для малого баклана -- до 700 пар, що становить біля 6 % світової популяції виду, та ковпика (косаря) -- до 360 пар. Досить численні в заповіднику великий баклан, сіра, руда, мала та велика білі чаплі, квак, річковий та рябодзьобий крячки; також в заповіднику нерідкі кормові зграї рожевого пелікану, що налічують до кількох сотень птахів (в останні роки відмічені поодинокі спроби гніздування цього птаха на території заповідника). Трапляється і кучерявий пелікан -- його єдине в межах України місце гніздування розташоване в південній частині озера Кугурлуй (вище по Дунаю відносно заповідника) і є перспективним районом для приєднання до заповідної території.

З рідкісних видів хижих птахів в заповіднику багато років гніздиться орлан-білохвіст.

Ссавці в заповіднику представлені 42 видами. Серед них 6 (14,3 %) занесено до Європейського червоного списку та 13 (31,0 %) -- до Червоної книги України. Для деяких з них -- таких як норка європейська та лісовий кіт дунайські дельтові угіддя є дуже важливими для їх виживання в європейському масштабі. Окремі види ссавців на заповідній території мають певне мисливське та промислове значення. Їх раціональна експлуатація доцільна в відповідних зонах заповідника. Це, в першу чергу, ондатра та дикий кабан.

Дунайські плавні

Дивовижна місцинка є на нашій землі -- дельта Дунаю. У 1973 році тут створений біосферний заповідник міжнародного значення «Дунайські плавні». Площа його 2000 гектарів, проживає в ньому більш трьохсот видів птахів, косулі, видри, лісовий європейський кіт, рідкісні рептилії; тут розташовані нерестилища риб. В заповіднику зустрічаються тварини, занесені до Червоної книги України: орлан-білохвіст -- найбільший пернатий хижак в Україні (його часто називають «морським орлом»), пелікан рожевий, копиця, біла і сіра чаплі, лелеки білий та чорний, скопа (хижий птах, що живиться тільки рибою, дуже рідко зустрічається у пониззі Дунаю).

Страницы: 1, 2, 3