Рефераты

Територіально-виробничі комплекси України

Територіально-виробничі комплекси України

ВСТУП

Із середини 50-х років чітко намітилися регіональні проблеми, пов'язані з великомасштабним залученням у господарський оборот великих джерел ресурсів з метою створення нових баз нафтової, газової, електроенергетичної й іншої галузей промисловості загальнодержавного значення. Як з'ясувалося, традиційні форми галузевого і територіального планування і керування не можуть забезпечити високу ефективність рішення подібних проблем. Були необхідні нові форми організації продуктивних сил. Однієї з таких форм є програмно-цільові ТВК. Відзначимо особливості проблем, що визначають необхідність формування ТВК:

кінцева мета рішення проблеми має чітке кількісне вираження, обумовлена в часі й у просторі;

масштабність і гостра необхідність інтенсивного рішення проблеми вимагають цільового централізованого виділення значної кількості різноманітних ресурсів;

часовий обрій досягнення мети й основних етапів рішення проблеми може не збігатися з прийнятою системою розроблювальних середньо- і довгострокових народногосподарських планів;

регіон рішення проблеми не відповідає офіційно функціонуючій системі одиниць адміністративно-територіального розподілу країни;

необхідність оперативного рішення складних міжвідомчих питань;

права територіальних і галузевих органів недостатні для керування процесом рішення такого типу і рангу проблем;

необхідність організації програмного планування і керування.

Важливими елементами формування і функціонування територіальних галузевих, міжгалузевих, інтегральних комплексів є економіко-екологічні і демографічні. Вони сприяють у рамках ТВК кращому забезпеченню комплексної переробки сировини, використанню природних, трудових і матеріальних ресурсів, ефективній організації суспільного виробництва, створенню системи поселень із необхідними умовами праці і життя людей.

У господарському комплексі України можна виділити 57 ТВК, які сформувалися або перебувають на стадії формування, та понад 300 різних промислових центрів, що безпосередньо не належать до територіального складу вищих за таксономічним рангом структурних елементів, оскільки переважна більшість цих структурних елементів має невеликі розміри.

В Україні, де високе господарське освоєння території, зокрема Донбасу та Придніпров'я, а також густонаселених великих міст інших районів, слід удосконалювати ТВК внаслідок оптимізації їх галузевої структури, технічного переобладнання підприємств, раціоналізації внутрішніх і міжгалузевих транспортно-економічних зв'язків, посилення дії інтенсивних факторів. Це основний шлях розв'язання проблеми вдосконалення територіальної організації продуктивних силі джерело економії суспільної праці в Україні.

Отже, як показує світовий досвід, в Україні потрібні нові методи вирішення регіональних питань економічного розвитку, насамперед більш глибоке вивчення загальноекономічної теорії розвитку ринкової економіки, оскільки вона є основою регіонального стратегічного планування.

В курсовій роботі розглядаються наукові основи формування і розвитку ТВК розкриті закономірності розвитку і територіальної організації ТВК, основні підходи до класифікації і типології комплексів, методичні основи аналізу функціонально-галузевої і територіальної структури виробничо-територіальних систем. Окремі розділи присвячені науково-методичним основам промислового районування, комплексному аналізу промислових вузлів і районів, агропромисловій інтеграції та агропромисловим комплексам. Важлива роль відводить ся дослідженню питань економічної ефективності розвитку територіально-виробничих комплексів, зокрема оцінці факторів та показників ефективності, а також методології прогнозування, планування і управління розвитком ТВК.

Курсова робота призначена для вироблення, розвитку й закріплення навичок з самостійної розробки заданої теми. У першу чергу метою курсової роботи з теми ТВК як одна із форм ефективного розмішення виробництва є підбір, поглиблене вивчання, систематизація й узагальнення статистичних і інших матеріалів з розробки матеріалу на тему ТВК як одна із форм ефективного розмішення виробництва, їхній аналіз й закріплення навичок у здатності робити правильні висновки з логічно-послідовним викладом і наочно-графічним відображенням сутності освітлюваної теми.

Виходячи з цього, основними цілями курсової роботи на тему ТВК як одна із форм ефективного розмішення виробництва є :

- закріплення знань із питань про закономірності й принципи розміщення ТВК по території країни, визначення проблем та шляхів підвищення ефективночті розвитку ТВК;

- розвиток уміння самостійно працювати над літературними, картографічними, статистичними матеріалами;

- вироблення навичок підбору й систематизації конкретного матеріалу з теми ТВК, уміння правильно його аналізувати, робити по ньому узагальнення висновки й пропозиції;

- поглиблення навичок з самостійного логічно-послідовного викладу економіко-географічного матеріалу й правильного його оформлення, а також творчої обробці статистичних даних з наочним їхнім відображенням у вигляді таблиць, графіків і діаграм.

Задачою курсової роботи є творча робота з економічною літературою, підбор, обробка й аналіз конкретних матеріалів, розвиток уміння чітко і послідовно висловлювати свої думки по теоретичних проблемах, пов'язуючи їх із практикою.

Курсова робота закріплює й поглиблює знання з регіональної економії, дозволяє розібратися в складних ситуаціях, розглядаючи їх в історичному аспекті, даючи оцінку точок зору різних учених-економістів, шкіл і напрямів.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА СОЦІАЛЬНО ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ТЕРИТОРІАЛЬНО-ВИРОБНИЧИХ КОМПЛЕКСІВ

1.1 Сутність та закономірності формування ТВК України

Виробничий комплекс, як складова частина національної економіки, являє собою цілісну сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством. При цьому сама національна економіка може розглядатися як система, сформована учасниками економічного циклу суспільного виробництва, які виробляють товари й послуги, а також приймають участь в їх обміні, розподілу й споживанні в межах країни. Інтегральним показником оцінки економічного розвитку національної економіки є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку продуктивних сил країни, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах. В регіональному вимірі інтегральним показником економічного розвитку є виробництво валової доданої вартості (ВДВ). Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах - переважну частку послуг

Формування територіально-виробничих комплексів -- це складний і тривалий процес, що відбувається на основі закономірностей географічного поділу праці. Будь-який ТВК характеризується єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система, ТВК виступає складовою частиною, або підсистемою, народного господарства країни (державного комплексу), ланкою географічного поділу і інтеграції праці. Вся різноманітність ТВК значною мірою складається в результаті соціально-економічного процесу, який носить назву географічного, або територіального, поділу праці.Основні структурні елементи ТВК наведені у додатку А.

Виробничі комплекси виділяються за організаційно-економічними та виробничо-технологічними ознаками. Інституціональна структура справляє помітний вплив на ефективність функціонування виробничого комплексу.

Виробничий комплекс характеризується структурою виробництва -- співвідношенням між його галузями, яке виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Структура виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, валова додана вартість, чисельність зайнятих, вартість основного капіталу). Вона характеризується галузевими, територіальними, відтворювальними пропорціями, а також пропорціями міжрегіонального товарообміну. Основою для виділення виробничих комплексів є сукупність галузевих пропорцій суспільного виробництва. При цьому галузь господарства являє собою цілісну сукупність організацій та підприємств, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі суспільного поділу праці. Територіальна структура виробництва відображає виробничі пропорції у певних галузях виробництва між різними територіями країни

Виробничий комплекс є складовою сфери виробництва товарів і послуг, включаючи в себе види виробничої діяльності, які створюють матеріальні товарні блага (промисловість та сільське господарство), а також виробничу інфраструктуру (наука і наукове обслуговування, будівництво із супутніми галузями, матеріально-технічне постачання, складське господарство, заготівлі, транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва).

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на:

промисловість;

аграрно-промисловий комплекс;

виробничу інфраструктуру.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість - найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й предметів споживання. Промисловість є основною трудо поглинаючою галуззю товарного виробництва. Її розвитку загалом зобов'язаний розвиток інших галузей господарства. За характером виробництва і предметів праці промисловість, у свою чергу, поділяється на видобувні й обробні галузі. Видобувна промисловість об'єднує галузі, зайняті видобуванням сировини з компонентів природних ресурсів. Обробна промисловість, як сукупність галузей промисловості, підприємства котрих обробляють і переробляють сировину й матеріали, включає в себе більшість виробництв, які створюють товари, готові для споживання. Видобувна промисловість іноді називається сировинною. Структура промисловості України може бути представлена в генералізованому вигляді чотирма великими міжгалузевими комплексами -- паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце займає промислове виробництво товарів з сировини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий комплекс. Важливою особливістю територіальної структури виробничого комплексу є формування його територіальної організації. Основними її елементами виступають:

Промисловий (агропромисловий) район - інтегральний район з переважаючим значенням промислового виробництва як головної галузі виробничої спеціалізації (Донбас, Придніпров'я та ін.)

Промисловий (агропромисловий) вузол - зосередження на обмеженій території (рангу територіально-господарського підрайону, міської агломерації) виробничо-технологічного територіального поєднання підприємств, що склалося історично або формується й на даний час.

В Україні розвиваються понад 70 промислових вузлів. Найбільшими є Донецько-макіївський, Київський, Запорізький, Харківський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузли.

Агропромисловий кущ - специфічна локальна форма організації аграрно-промислового виробництва, яка характеризується компактним розміщенням на невеликій території агропромислових пунктів і центрів з їх сировинними зонами (наприклад. Ніжинський агропромисловий кущ м'ясомолочної та овочеконсервної спеціалізації").

Промисловий (агропромисловий) центр - місто або селище міського типу, де зосереджено декілька промислових підприємств і які складають спеціалізовану місто утворюючу галузь.

Промисловий (агропромисловий) пункт - поселення разом з промисловим підприємством, яке виникло при ньому (наприклад, селище міського типу, населення якого працює на електростанції, хутір з лісопильним підприємством).

В структурі виробничого комплексу особливу роль відіграють виробничо-інфраструктурні галузі, які забезпечують базові галузі виробництва виробничими послугами. У суспільному виробництві виробнича інфраструктура забезпечує економічно ефективний, швидкий та якісний прискорений процес обігу та споживання.

Закономірності комплексоутворення мають об'єктивний характер і діють на різних етапах розвитку суспільства по-різному, виходячи з соціально-економічних умов, перш за все рівня розвитку продуктивних сил і науково-технічного прогресу.

Система закономірностей формування і розвитку ТВК в умовах переходу суспільства до ринкової економіки охоплює такі основні процеси [7, 7]:

1. Комплексно-пропорційний розвиток виробництва.

2. Територіальна концепція виробництва і населення.

3. Ефективна спеціалізація.

4. Формування раціональної структури господарства.

5. Ефективність територіальної організації виробництва.

Врахування закономірностей розвитку ТВК дозволяє обгрунтувати перспективні напрямки територіальної організації виробництва, скласти довгостроковий прогноз функціонування територіальних систем продуктивних сил і цільові комплексні програми.

Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного виробництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробничий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, галузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матеріального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та інших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробництва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих потреб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових можливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матеріального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому економічному просторі [2, 35].

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути зв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, забезпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне використання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і матеріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Характеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарстві комплексі та в світовому економічному просторі.

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким, неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріальо- і трудомістким галузям виробництва (це -- сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне, технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування, електронна, електротехнічна, радіотехнічна і комп'ютерна галузі промисловості). Паралельно мають відбуватися модернізація і переведення на нові технології всіх базових промислових галузей, тобто чорної та кольорові металургії, важко і середнього машинобудування, електроенергетики і промисловості будівельних матеріалів [2, 36].

  • 1.2 Умови і фактори розвитку ТВК

Початок створення теорії і практики вчення про ТВК припадає на 20-ті роки. У цей час економісти і географи розробляли поняття про сутність комплексів як головної форми територіальної організації продуктивних сил. Основні ідеї вчених були втілені у плані ГОЕЛРО та при розробці проекту районування Держплану. Другий період характеризувався складними умовами розвитку вченні про ТВК. Найбільш плідним у цьому періоді, що почався в 30-х роках і тривав до другої половини 50-х років, був етап післявоєнної відбудови народного господарства СРСР. Саме у цей час були остаточно сформульовані наукові основи вчення про виробничо-територіальні комплекси (вихід в 1947 році відомої роботи М.М. Колосовського ”Виробничо-територіальний комплекс в радянській економічній географії”). Третій період характеризується інтенсивним розвитком теорії, методології, методики і практики комплексоутворення, визнання з боку широких кіл науковців і практиків великого значення комплексів і комплексності для дальшого розвитку народного господарства. Особливо плідними на наукові розробки були 60-і роки. У цей час прагнення до узагальнення великого фактичного матеріалу про виробничо-територіальні комплекси обумовило закономірний інтерес до типологічних і класифікаційних схем ТВК. У зв'язку з цим необхідно згадати цікаву класифікаційну схему Є.Д. Сілаєва, що охоплювала типи трьох таксономічних груп комплексів -- великого району, підрайону і мікрорайону, Л.В. Опацького, який виділив типи макрорайонних комплексів, Ю.Г. Саушкіна, в роботах якого типи районних комплексів виявлялись на основі різноманітності поєднань енерговиробничих циклів [7, 12].

В Україні, в 70-90-і роки були проведені дослідження впливу соціальних факторів і умов на географію окремих галузей промисловості, ролі науково-технічного прогресу і закономірностей комплексоутворення. В Раді по вивченню продуктивних сил, Секторі географії (нині Інститут географії), Інституті економіки промисловості НАН України, на кафедрах економічної і соціальної географії вузів значна увага приділяється теоретичним питанням виробничого комплексоутворення. Вагомий доробок у розвиток теорії ТВК вніс колектив вчених економіко-географів Інституту географії НАН під керівництвом академіка М.М. Паламарчука. В роботах -цього колективу з'ясована суть ТВК, фактори комплексоутворення, типізація комплексів та наукові основи аналізу структури промислових і агропромислових комплексів. Із найбільш значних робіт необхідно назвати: ”Теоретичні основи функціональної структури промислового комплексу економічного району” (1972); ”Територіальна структура промислового комплексу економічного району” (1974); ”Територіальна структура виробничих комплексів” (1981) [4, 26].

Новий підхід в географії промисловості був започаткований у роботі ”Географія промисловості Української РСР” (автори Л.М. Корецький, М.М. Паламарчук, 1967). У цій книзі аргументовано, що об'єктами вивчення цієї науки є перш за все, територіально-виробничі комплекси, а її завданням -- дослідження закономірностей їх формування і розвитку. На масових економіко-статистичних матеріалах висвітлені закономірності і особливості географічного розміщення головних комплексоутворюючих галузей України. Виконані також дослідження сучасних процесів формування промислово-територіальних комплексів, зокрема промислових вузлів і міст, як промислових центрів з метою виявлення можливостей і шляхів вдосконалення їх структури. В результаті цих робіт за єдиною методикою проведений кількісний аналіз промислових вузлів України, розкриті основні проблеми і напрямки їх перспективного розвитку.

Розвиток територіально-виробничих комплексів відбувається в певних економічних, соціальних і природних умовах, які по-різному впливають на процеси комплексоутворення. Вплив може бути позитивним у тих випадках, коли умови, в яких розвивається комплекс, сприяють його формуванню, і негативним, -- коли вони стримують розвиток комплексоутворюючих процесів. Залежно від того, в яких соціальних умовах розвивається економіка країни, як вона забезпечена природними і економічними умовами формування ТВК.

Наукова розробка теоретико-методичних основ комплексоутворення перш за все вимагає глибоких знань об'єктивних закономірностей розвитку ТВК, а разом з тим широкого вивчення великої різноманітності і множини факторів їх утворення. Фактори утворення ТВК -- це ті діючі сили, які є внутрішнім джерелом формування і розвитку комплексу як системи. Їх можна об'єднати у декілька основних споріднених груп:

економічні;

соціальні;

природні;

техніко-економічні;

екологічні та ін.

Всі фактори діють в тісній взаємодії і утворюють своєрідну систему.

Аналіз дії основних факторів показує, що кожен з них окремо або в сукупності виступає як причина, що сприяє розвитку ТВК, або, навпаки, стримує формування комплексу як структуризованої системи. У кожному окремому комплексі фактори діють індивідуально і за впливом на розвиток комплексоутворюючих процесів вони досить різні [3, 29].

1.3 Структура і функції ТВК

Загальнонауковим принципом аналізу територіально-виробничих комплексів, як і інших економіко-географічних об'єктів, є системно-структурний підхід. Він дозволяє розглянути ТВК і його елементи з точки зору загальних закономірностей розвитку, внутрішньої цілісності і зв'язаності з навколишнім середовищем. Завданням структурного аналізу є виявлення місця територіально-виробничого комплексу в більш складній системі (макрорайоні, країні) на основі географічного поділу праці та різноманітних виробничо-територіальних зв'язків.

Застосування структурного аналізу як основного методу виявлення динамічних територіальних систем в народному господарстві країни дозволяє оцінити відношення між елементами системи, простежити внутрісистемні і міжсистемні потоки інформації, виявити рід елементів (форм організації продуктивних сил) та їх функціональні взаємозв'язки.

Розглядаючи територіально-виробничий комплекс як систему, тобто сукупність об'єктів (елементів, що взаємопов'язані спільністю поведінки і функціонування), необхідно відзначити, що така система відрізняється внутрішньою цілісністю, активністю і цілеспрямованістю функціонування. Будь-яка система поділяється на підсистеми, які в свою чергу можуть бути системами більш низьких порядків. Так у складних макросистемах районних ТВК об'єктивно існують підсистеми -- мезо- і мікрокомплекси, для яких макросистема виступає навколишнім середовищем. Взаємозв'язки між окремими системами здійснюються через входи і виходи.

Залежно від рівня дослідження ТВК виділяють макропідхід -- вивчення зовнішніх зв'язків, і мікропідхід -- аналіз його внутрішньої структури [14, 96].

Вся сукупність територіально-виробничих комплексів великого економічного району і всієї країни характеризується певними властивостями. Кожному ТВК як системі властиві цілісність, стійкість, організованість, динамізм, керованість. Системний підхід як метод пізнання зобов'язує дослідника розглядати будь-який комплекс через призму таких понять, як система, структура, організація, функція, управління, упорядкованість, ієрархія та ін.

Обов'язковою умовою структурного аналізу ТВК є виявлення первинних елементів системи та знаходження принципів їх об'єднання в підсистеми. Це необхідно в процесі конкретного вивчення функціонально-галузевої, функціонально-територіальної та управлінської структур. Розглядаючи структуру об'єкту, конкретизуємо такі важливі поняття як елемент і цілісність.

Методологія системно-структурного аналізу територіально-виробничих комплексів передбачає наукове трактування співвідношення таких важливих категорій як ”комплекс” і ”система”. Слово ”комплекс” означає сукупність, зв'язок, поєднання предметів, явищ або властивостей, що утворюють єдине ціле. В понятті ”територіально-виробничий комплекс” відображені всі ці ознаки. Вживання поняття ”система” (системність) необхідне для характеристики об'єкту дослідження, що має певну упорядкованість, організацію та рівень ієрархії. Система виступає як ціле, складене із частин, з'єднання, що має множину елементів, які знаходяться у певних відношеннях і зв'язках [15,105].

Ці дві категорії взаємопов'язані між собою і є вихідними в процесі застосування взаємообумовлених методів (підходів) пізнання -- комплексного і системного. Абсолютизувати комплексний і системний методи немає потреби, бо вони дають позитивний результат лише за умовами поєднання з усіма іншими методами економіко-географічного дослідження.

Головними галузями ТВК є ті, що беруть участь у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу. До таких галузей відносяться: промисловість, сільське господарство, лісове господарство, вантажний транспорт, зв'язок (обслуговування підприємств виробничої сфери), матеріально-технічне постачання і збут, інші види діяльності сфери матеріального виробництва.

До невиробничої сфери ТВК входять: житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, пасажирський транспорт; зв'язок (обслуговування організації невиробничої сфери діяльності і населення); заклади охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення; освітні і культурні заклади, мистецтво, наука і наукове обслуговування, кредитування і державне страхування; управління, партійні і суспільні організації.

Галузева структура розглядається як кількісне співвідношення, склад взаємопов'язаних частин (галузей, підгалузей), груп виробництва цілого. Галузевий склад комплексу визначає один бік його розвитку -- галузеву повноту. Зрозуміло, що галузева структура не характеризує розміщення галузей на території і практично не відбиває функціонального взаємозв'язку різних груп виробництва.

На основі аналізу галузевої структури розраховуються міжгалузеві і внутрігалузеві пропорції виробництва та зайнятості трудових ресурсів, формується певна структурна політика, вибираються пріоритетні галузі.

Розглядають галузеву структуру комплексів великих економіко-географічних районів, підрайонів, адміністративних областей, міських комплексів та комплексів сільських мікрорайонів.

На основі аналізу структури галузей в різних ТВК (в локальних і регіональних) виявляються певні недоліки в їх розвитку, а саме: часткові диспропорції відставання прогресивних галузей; тенденції надмірного розвитку окремих галузей; недостатнє врахування особливостей природних і трудових ресурсів; недоліки в розвитку системи міжрайонних і внутрірайонних зв'язків; недостатній розвиток в деяких центрах важкої промисловості виробництва, на підприємствах яких використовуються трудові ресурси жіночої статі, та інші.

Методика вивчення галузевої структури ТВК передбачає виявити співвідношення [7,38]:

а) між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання (між групою а і б);

б) між галузями важкої і легкої промисловості;

в) між галузями добувної і обробної промисловості;

г) між галузями по переробці сільськогосподарської сировини;

д) між галузями спеціалізації, доповнюючими і обслуговуючими;

е) між галузями з різною трудомісткістю.

Науковою категорією методу моделювання є модель. В процесі економіко-географічного дослідження створені моделі можуть відображати ті чи інші принципи організації (структури), функціонування та інші властивості об'єкту пізнання. Модель завжди передає лише найбільш загальні риси об'єкту пізнання [15, 63].

Моделювання охоплює такі взаємозв'язані етапи:

а) постановка задачі;

б) збір і обробка необхідної інформації;

в) розробка і створення моделі;

г) наукове вивчення і аналіз моделі як джерела нової інформації;

д) екстраполяція одержаних даних з моделі на об'єкт економіко-географічного пізнання.

Будь-який ТВК поєднує три глобальні системи -- економічну, соціальну і природну. Основними структурними елементами комплексів є такі: виробництво, інфраструктура, населення і трудові ресурси, локальні природні ресурси. Кожна із груп, в свою чергу, об'єднує елементи, які відрізняються роллю в процесі формування і функціонування ТВК, а також характеризуються специфічними рисами, внутрішньою структурою і зв'язками з іншими елементами комплексу.

Кожен елемент ТВК при аналізі і відображені його структури повинен розглядатись з точки зору його матеріальних і просторових відношень. При моделюванні комплексів визначається місце елементів у географічному поділі праці, вивчаються форми внутрікомплексних зв'язків, а також специфічні умови формування і функціонування кожного елемента.

Одним з найскладніших завдань при моделюванні структури ТВК є аналіз внутрікомплексних зв'язків: виробничих (вертикальних і горизонтальних), матеріально-технічних, зв'язків на основі спільного використання ресурсів і об'єктів виробничої інфраструктури, а також всієї системи управління процесом формування і функціонування ТВК.

Моделювання ТВК і його структури необхідно здійснювати за фазами. Оскільки процес створення комплексу може охоплювати десятиліття, виділяють такі фази [7, 48]:

наукові і проектні підготовки;

формування або інтенсивного створення основних об'єктів;

стаціонарного функціонування.

2. ТВК УКРАЇНИ ТА ЙОГО ФОРМУВАННЯ

2.1 Формвання ТВК України

Господарство кожної незалежної держави являє собою структуровану систему, в якій усі галузі матеріального виробництва і сфери господарської діяльності організаційно, економічно і технологічно взаємозв'язані, а її функціонально-компонентна і територіальна структури підпорядковані максимальному забезпеченню населення продовольчими і промисловими товарами, постійному підвищенню його життєвого рівня, розширеному відтворенню в природі й суспільному виробництві, раціональному використанню природних багатств.

Структурна перебудова господарського комплексу постає першочерговим і головним завданням нашої держави. З огляду на це, істотно зростають роль і значення конструктивної та регіональної економік. Перша з них має бути націлена на конструювання і моделювання нових територіально-виробничих комплексів, а друга -- на розробку конкретних практичних заходів, спрямованих на підвищення економічної ефективності їх функціонування. Формування територіально-виробничих комплексів-- це складний і тривалий процес, який ґрунтується на закономірностях територіального поділу праці. Кожний ТВК повинен являти собою збалансовану та інтегровану систему, відзначатися комплексністю, єдністю, виробничою цілісністю і відносною самостійністю функціонування. Як цілісна система ТВК виступає складовою господарського комплексу держави, основною ланкою територіального поділу праці.

Одним з головних завдань теорії та практики комплексоутворення е розробка принципово нових методичних положень територіального планування, проектування і моделювання територіально-виробничих утворень різних ієрархічних рівнів. У цьому і полягає весь науково-практичний зміст територіальної організації суспільного виробництва. Створення її високоефективних форм в умовах самостійності української держави і розвитку ринкової економіки пов'язане з необхідністю переходу до конструювання і моделювання як усієї господарської системи, так і ТВК, і навіть окремих інтеграційних утворень. Щоб забезпечити високу економічну ефективність її функціонування, слід розпочати конструювання і моделювання «системи систем», а для цього потрібне досить чітке її трактування. Вона повинна являти собою комплекс економічно, організаційно і технологічно взаємозв'язаних головних, допоміжних і обслуговуючих галузей, які збалансовані між собою і утворюють єдину інтеграційну систему. Для того, щоб забезпечити її ефективне функціонування, необхідним є їх комплексно - пропорціональний розвиток.

Важливо підкреслити, що Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, яка вже багато років займається прогнозуванням розвитку і розміщення продуктивних сил на перспективу, фактично прогнозувала розвиток не комплексів, а суми галузей на території республіки та її окремих районів. Хоча в умовах планової економіки такі прогнози і створювали певну наукову основу для розвитку продуктивних сил, але комплексно - пропорціональне забезпечення всієї господарської системи та її збалансованість не вдавались.

Як наслідок, ми одержали структурно незавершене, незбалансоване, нескомплексоване господарство, що не відповідає умовам і параметрам високоефективного господарського комплексу. Основною причиною такої ситуації стало те, що теорією комплексів і комплексоутворення займалися переважно економгеографи, які не брали участі у проектуванні, моделюванні та прогнозуванні їх функціонально-територіальної структури на перспективу, у виборі територій і майданчиків для розміщення підприємств і господарств. А саме проектна діяльність створює інформаційну базу для теоретичних узагальнень і формування наукових основ організації ТВК. До останнього часу має місце значний організаційний розрив між теорією і практикою реального проектування комплексів. Для ліквідації такого розриву до розробки теоретичних основ комплексоутворення, конструювання і прогнозування їх розвитку на далеку перспективу необхідно залучати спеціалістів конструктивної та регіональної економік з науково-дослідних і проектних інститутів, які б могли розробляти організаційні та технологічні моделі первісних комплексів, доводячи їх до якісних і кількісних параметрів складніших і масштабніших інтеграцій.

Практика нового господарського будівництва в Україні ставить перед економічною наукою завдання розробити такі системи територіальної організації суспільного виробництва, які б дозволяли бачити перспективу не як суму окремих галузей, а як господарство в цілому, в усіх його взаємозв'язках. Необхідно вивчати, конструювати і прогнозувати не окремі галузі чи елементарні комплекси, а більш складні територіально-виробничі утворення.

Саме в цьому полягає наукове забезпечення високоефективного розвитку господарства України.

Матеріальними умовами об'єднання всіх галузей суспільного виробництва в комплекс або спеціалізовану виробничу систему є виробничий і природноресурсний потенціали даної території: земельні, водні, мінерально-сировинні, біологічні та інші ресурси, населення і трудові ресурси, транспортно-економічні, виробничі та технологічні зв'язки, галузі господарства і окремі підприємства. Тому конструювання і моделювання ТВК передбачають оцінку ресурсозабезпеченості території, її потреб у різних видах продукції, рівня розвитку окремих галузей матеріального виробництва, економічних, технологічних, транспортних та інших зв'язків між ними, виробничої та територіальної структур виробництва, його економічної ефективності, рівня забезпеченості місцевих потреб у промисловій і сільськогосподарській продукції, фінансових можливостей щодо капітальних вкладень у розвиток різних галузей матеріального виробництва і сфери їх обслуговування, а також можливостей щодо інтеграції в господарському комплексі України і в світовому економічному просторі.

На основі оцінки ресурсної забезпеченості території, територіально-компонентної структури економічних районів і вільних економічних зон, інвентаризації всіх господарських об'єктів можна визначити ті галузі, підприємства і господарства, які у взаємозв'язку з уже існуючими можуть забезпечити формування нових ТВК з принципово новими функціонально-компонентною і територіальною структурами, безвідхідним і мало відхідним виробництвами. Отже, основним завданням конструктивної та регіональної економік в умовах структурної перебудови має стати подальше вдосконалення територіальної організації виробництва. І на основі його комплексування, комбінування, кооперування та інтегрування необхідно спроектувати такі територіально-виробничі системи (економічні райони, вільні економічні зони, промислові вузли), які б забезпечували розширене відтворення як у суспільному виробництві, так і в природному середовищі, і були максимально економічно ефективними.

Кожний ТВК повинен являти собою добре збалансовану систему, всі структуроутворюючі галузі та виробництва якої мають бути зв'язаними, скомплексованими, скомбінованими і скооперованими між собою, забезпечувати найбільш комплексне, раціональне і високоефективне використання трудових, мінерально-сировинних, сільськогосподарських і матеріально-технічних ресурсів, випускати достатню кількість високоякісної продукції, конкурентоспроможної на внутрішньому і зовнішньому ринках, забезпечувати збереження в чистоті природного середовища. Характеризуючись певними функціонально-компонентною і територіальною структурами і спеціалізацією виробництва, кожний з них повинен добре інтегруватися в загальнодержавному господарському комплексі та в світовому економічному просторі.

Структурну перебудову господарства України слід базувати на максимальному врахуванні об'єктивних законів розвитку продуктивних сил та їх територіальної організації, теорії та практиці комплексоутворення, використанні досвіду високо розвинутих країн світу, конструктивній і регіональній економіках, перспективних конструкціях і моделях ТВК (економічних районів, вільних економічних зон, промислових вузлів). Треба зауважити, що існуючі нині функціонально-компонентна і територіальна структури України не відповідають вимогам незалежної держави і параметрам високоефективної економіки і тому потребують докорінної реконструкції, а ТВК--значного реформування та пере спеціалізації. З огляду на це, в Україні необхідно розробити і прийняти на урядовому рівні довгострокову програму докорінної структурної перебудови національної економіки. Вона має передбачати будівництво нових промислових підприємств (які в поєднанні з уже існуючими покликані створити структурно завершену, збалансовану і високоефективну господарську систему); повну модернізацію і переведення на нові технології існуючих промислових підприємств і всіх провідних галузей; удосконалення їх технологічних і фінансово-економічних взаємозв'язків; комплексування всіх видів транспорту (автомобільного, залізничного, річкового, морського і повітряного) у єдину, добре налагоджену транспортну систему; здійснення економічної реформи; залучення всіх економічних механізмів стимулювання розвитку продуктивних сил.

Пріоритет у розвитку ТВК України повинен надаватися паливно-енергетичному і аграрно-промисловому комплексам, наукомістким, неметаломістким, низькоенерго-, фондо-, матеріале- і трудомістким галузям виробництва (це -- сільськогосподарське, автомобільне, середнє, точне, технологічне, комунально-побутове та ін. машинобудування, приладобудування, електронна, електротехнічна, радіотехнічна і комп'ютерна галузі промисловості). Паралельно мають відбуватися модернізація і переведення на нові технології всіх базових промислових галузей, тобто чорної та кольорової металургії, важкого і середнього машинобудування, електроенергетики і промисловості будівельних матеріалів.

Сільськогосподарські ресурси дозволяють набагато збільшити потенціал харчової промисловості, і зокрема -- таких її підгалузей, як борошномельна, хлібопекарська, макаронна, круп'яна, комбікормова, плодоовочеконсервна, виноробна, харчосмакова, кондитерська та ін. Необхідно здійснити реконструкцію і переведення на нові технології цукрової промисловості, а також прискорений розвиток молочної та м'ясної. Далеко відстає від потреб і сировинних можливостей легка промисловість, а найбільше -- її текстильна, швейна, шкіряна, взуттєва та ін. підгалузі. Отже, промисловий потенціал України може бути збільшений за рахунок і цих галузей.

Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты