Уельс (валл. Cymru англ. Wales, в старій російській передачі Вамлліс; має ряд традиційних назв на інших мовах Європи, наприклад, фр. Pays de Galles) -- одна з чотирьох головних адміністративно-політичних частин Великобританії, у минулому конгломерат незалежних кельтських королівств. Уельс розташований на південному заході Великобританії, на сході граничить з англійськими графствами Чешир, Шропшир, Херефордшир і Глостершир, з трьох сторін оточений морем: на півдні це Брістольській канал (гирло Северна), на південному заході -- проливши Святого Георга, на півночі і заході -- Ірландське море, на північному сході -- гирло річки Ді (Afon Dyfrdwy).

Формальна назва країни -- «Князівство Уельс» (Principality Wales, Tywysogaeth Cymru), проте воно використовується звичайно рідко. Уельс ніколи не був суверенною державою в нинішніх межах. Правда, приблизно з 1057 по 1063 рік Гріфід ап Ллівелін володів практично всіма тими землями, що складають нинішній Уельс. Після смерті Гріфіда такого вже не повторювалося, і до часу норманського завоювання Західного Уельсу в 1282 році країна вже знов була поділена між декількома королівствами. В 1400 р. нащадок двох стародавніх королівських пологів Уельсу, Оуен Гліндур, очолив повстання проти англійців і був проголошений королем Уельсу, проте повністю втратив підтримку до 1410 р. і був вимушений сховатися. Валлійські закони не були повністю витиснені англійськими до 1542 року. Лише в 1955 році королева офіційно проголосила Кардіфф столицею Уельсу (до цього столиці у країни просто не було), хоча Принц Уельський звичайно проходить інвеституру в Кайрнарвоне.

В 1997 році була створена Національна асамблея Уельсу, що має право вносити поправки в закони, які приймає парламент Великобританії. В 2006 році був прийнятий другий Закон про управління Уельсом, згідно якому повноваження Асамблеї були розширені.

1. Походження назви

Назва «уельс» походить від англ. Wales, а то, у свою чергу, від др.-англ. Wealas, множини слова Wealth. Останнє слово є загальногерманським і відбувається, видно, від назви племені вольків, тобто спочатку воно позначало всіх кельтів. Пізніше, після того, як германці увійшли до контакту з Римом, воно стало позначати не тільки кельтів, але і людей, говорячих на латині, пізніше -- романських мовах (ср. Валлонія в Бельгії, Валахия в Румунії). В Британії слово wealas позначало в першу чергу бриттів, у тому числі валлійців і корнців (назва Корнуолла містить той же корінь). Правда, в староанглійських пам'ятниках є і приклади того, як цей корінь використовується по відношенню до римлян.

Валлійська назва -- Cymru -- походить від загальнобритського kom-brogi (пор. також кумбрийська мова, Камберленд). Від цього слова походить і латинська назва Cambria. Згідно Гальфріду Монмутському, Cambria походить від міфічного короля Камбера, але це слідує визнати за вигадку.

2. Історія

2.1 Ранній період

Люди заселили територію нинішнього Уельсу в кінці останнього льодовикового періоду. Документальні свідоцтва з'являються під час римської окупації Британії. У той час Уельські землі були поділені між декількома бриттскими племенами, найчисленнішими і могутніми з яких були сілуры на південному сході і ордовики на північному заході. Римляни спорудили в нинішньому Південному Уельсі декілька фортів, самим західним з яких був Кармартен (Caerfyrddin, лат. Maridunum), і здобували золото в Долейкоті (нині Кармартеншир). Крім того, вони побудували фортецю в Кайрлеоне (Isca Silurum), де зберігся величний амфітеатр. Римляни просунулися і до Північного Уельсу, і одна з сердньовалійских повістей, «Сон Максена» (Breuddwyd Macsen) передає легенду, ніби один з останніх римських імператорів Магн Максим (іспанець, що служив генералом в Британії), був одружений на дочці місцевого вождя з Сегонтія, нині Кайрнарвон, графство Гвінед. Під час римської окупації, приблизно в IV столітті до Уельсу прийшло християнство.

Після відходу римських військ з Британії (до 410), романізовані бритти створили безліч дрібних королівств. Держави південних і східних рівнин острова були швидко завойовані наступаючими англосаксами, але королівства, розташовані в гористих районах Північної Англії і нинішнього Уельсу опинилися більш стійкі. Врешті-решт, бриттські королівства півночі випалини під ударами англосаксів і шотландців, але західним бриттам вдалося закріпитися в Уельсі. Проте втрата родючих земель і багатих міст південного сходу острова не дозволили їм ефективно боротися за повернення цих територій. Приблизно в 540 році Гильда Премудрий писав:

Таким чином, багато хто з нещасних уцілілих, захоплені в горах, був масово знищений; інші, виснажені голодом, підходили і протягували руки ворогам, щоб навіки стати рабами, якщо, проте, їх не вбивали негайно, що вони вважали за найвищу милість. Інші ж прагнули заморських областей з великим риданням.

До VIII століття східна межа Уельсу більш-менш встояла. Традиційно вважається, що Оффа, король Мерсиі, побудував величезний земляний вал по межі своїх володінь, щоб відділити від Уельсу заселену в основному валлійцями частину Поуїса, яку він завоював. Вал Оффи частково зберігся до наших днів, а валлійці дотепер іноді, відправляючись до Англії, говорять, що перетинають Вал Оффи (croesi Clawdd Offa).

Найкрупнішими королівствами були Гвінед (північний захід Уельсу), Дехейбарт (південний захід) і Поуїс (схід і північний схід). Більшість їх правителів походила з будинку Родрі Великого. Хоча Уельс не був єдиною державою, а королівства часто ворогували між собою (привертаючи на свою сторони англійців, ірландців і скандінавів), країна була з'єднана загальною культурною спадщиною, а також зведенням законів, кодифікуючих Хивелом Добрим.

2.2 Після норманського завоювання

Землі, що поступилися англосаксам, одержали назву Lloegyr (в сучасній мові -- Lloegr). В той же час починає розвиватися власне валлійська ідентичність, в текстах все частіше зустрічається слово Cymry «співвідчизники».

Замок Долвіделан, побудований Ллівеліном ап Іорвертом на початку XIII століття, щоб охороняти одну з долин, що ведуть в Сноудонію.

Після норманського завоювання Англії в 1066 Уельські королівства сталі поступово попадати під вплив східних сусідів, не дивлячись на опір валлійських правителів. Вільгельм Завоєватель спробував підпорядкувати валлійців, створивши декілька могутніх феодальних володінь на межі з Уельсом. Лорди так званої Валлійської марки великою мірою зберігали незалежність до часу правління Генріха VIII. Деякі валлійські правителі, такі як Оуайн Гвінед, Рис ап Гріфід, Ллівелін ап Іорверт, в різний час об'єднували під своєю владою значну частину країни, проте об'єднання Уельсу так і не відбулося. В 1282 році, після того, як Ллівелін ап Гріфід, що оголосив себе правителем всього Уельсу, загинув, а його брат узятий в полон і страчений, війська Едуарда I захопили всю територію Уельсу. Англійці звели декілька могутніх замків (зокрема, Кайрнарвон і Конуї на півночі Уельсу, біля королівської столиці Гвінеда Гарт-Келін), щоб контролювати місцеве населення. Останнім могутнім повстанням було повстання Оуайна Гліндура, що трапилося на століття пізніше. Валлійська сім'я Тюдоров, активно що брала участь у Війні Яскраво-червоної і Білої троянди, в 1485 році стала царюючою династією в Англії. Остаточне юридичне злиття князівства Уельс з Англією відбулося в при Генріху VIII після ухвалення ряду законів, згідно яким валлійське право в Уельсі замінювалося англійським.

2.3 Новий час

Після входження Уельсу до складу Англії і скасування Валлійської марки відбувається поступове руйнування традиційних порядків: валлійські дворяни переймають спосіб життя англійських сквайрів, багато валлійців переїздять до Лондона, де добиваються значних успіхів, як Джон Ді. Англійська мова замінює валлійський не тільки в державному управлінні і судочинстві, проте в ході Реформації і введення у Великобританії англіканства був проведений переклад на валлійську мову Біблії і ряду богослужебних текстів (важливу роль тут зіграли Уїльям Солсбері і Уїльям Морган).

В XVII і XVIII століттях в Уельсі набирають силу різні нонконформістскі рухи, в першу чергу методизм, при нонконформістскі каплицях існують недільні школи з викладанням на валлійській мові. В кінці XVIII століття південь Уельсу стає одним з центрів промислової революції: виявлення запасів кам'яного вугілля, залізняку і олова приводить до відкриття крупних сталеливарних центрів Доулайс і Кивартва (Мертір-Тідвіл), а також вугільних шахт, які їх обслуговували. У пошуках роботи в долини Південного Уельсу прибуває безліч людей як з самого Уельсу, так і з інших частин Великобританії і з Ірландії. В той же час багато валлійців відправляються до Англії, зокрема, в порт Ліверпуль, що росте. В XIX столітті промисловість Південного Уельсу переорієнтується на видобуток вугілля для парових машин, яке йде як на внутрішні британські ринки, так і на експорт: маркіз Б'ють підтримує розвиток Кардіффа, який стає найбільшим вугільним портом миру і найважливішим містом Уельсу. На півночі країни активно розвивається здобич сланців для будівельної галузі. Багато міст на північному і західному побережжі набувають популярність як курорти (Лландідно, Ріл, Абердіві і ін.). Холіхед стає важливим транспортним центром як місце відправлення порома до Ірландії, він з'єднується з Лондоном спочатку диліжансним, а пізніше і залізничним повідомленням.

Бурхливе зростання промисловості і притоку населення на півдні Уельсу були пов'язано з організацією робочого руху. В 1830-х роках в Уельсі відбуваються два крупнихповтаннь: повстання в Мертір-Тідвіле 1831 роки і чартистське повстання в Ньюпорте 1839 року. Вугільні долини південного Уельсу сталі однієї з колисок руху чартиста, а пізніше -- тред-юніонізму. В кінці XIX століття там же зароджується і набирає силу Лейбористська партія. Також в Уельсі були сильні позиції лібералів, найвідомішим з яких був вихідець з Уельсу Девід Ллойд Джордж, початково що здобув популярність своєю діяльністю в національному і робочому русі.

В XIX столітті набирає силу націоналістичний рух. Розвиток кельтології стимулює інтерес до валлійських історії і культурі, створюється ряд патріотичних організацій, таких як «Молодий Уельс» (валл. Cymru Fydd), в роботі якого брав участь Ллойд Джордж, і Суспільство святого Давида. В 1893 році заснований Університет Уельсу з коледжами в Аберістуїте, Бангоре і Кардіффе, значне поширення набуває валлійська періодична преса. Деніел Оуен створює перші сучасні романи на валлійській мові.

Значне розповсюдження в Уельсі одержує регбі, і збірна країни добивається крупних успіхів протягом XIX і XX століть.

2.4 XX століття

На початку XX століття промислове зростання Уельсу продовжується. В 1914 році приймається закон, згідно якому Церква Англії перестає бути державною церквою в Уельсі, проте він набуває чинності лише в 1920 році, після закінчення I світової війни.

Після закінчення війни в Уельсі, як і по всій Великобританії, відбуваються значні соціальні зміни, зв'язані, зокрема, із збільшенням зайнятості жінок. З політичної точки зору продовжується зростання популярності Лейбористської партії. В 1925 році заснована валлійська націоналістична Партія Уельсу на чолі з Сондерсом Люісом. З 1930-х років у зв'язку з Великою депресією і скороченням експортних ринків починається упадок Уельської вугільної і металургійної промисловості.

В ході Другої світової війни ряд міст Уельсу, в першу чергу Суонси, значно постраждали від нальотів німецької авіації.

Після війни продовжується упадок традиційної важкої промисловості, проте в цілому, як і по всій Великобританії, спостерігається значне зростання добробуту, зокрема, за участю валлійського представника лейбористів Анейріна Бевана створюється Національна служба охорони здоров'я. В 1953 році столицею Уельсу офіційно проголошений Кардіфф.

З 1960-х років в суспільстві починають грати важливу роль питання націоналізму, що зв'язане, зокрема, із знаменитою мовою Сондерса Люіса «Доля мови» (валл. Tynged yr Iaith), після якої створюється Товариство валлійської мови (валл. Cymdeithas yr Iaith Gymraeg). Торваріщество провело ряд акцій громадянської непокори, вимагаючи дублювати дорожні покажчики на валлійській мові. Серед інших важливих подій можна назвати протести проти затоплення села Капел-Келін (де всі жителі говорили на валлійській мові) водоймищ, забезпечуючим водою англійський Ліверпуль, і боротьбу за створенню валлійського телеканалу (відкритий в 1982 році). В 1979 році був проведений референдум про автономію і створення Уельського парламенту, проте значна більшість виборців висловилася проти цього плану.

Плани уряду Маргарет Тетчер по приватизації вугільної галузі в середині 1980-х років привели до великомасштабних страйків в Південному Уельсі, проте протестуючі не добилися своєї мети.

В 1993 році прийнятий закон про валлійську мову, згідно якій валлійський одержує в межах Уельсу рівний статус з англійською мовою; в 2001 році перепис населення зафіксував збільшення числа людей, що володіють валлійською мовою. В 1997 році проводиться повторний референдум про автономію, і невелика більшість проголосували виступила за створення Уельської асамблеї. Робота Асамблеї почалася в 1999 році.

3. Географія. Карта Уельсу

Уельс розташований на півострові на заході острови Великобританія. Загальна площа країни складає близько 20 779 км?. Протяжність країни з півночі на південь -- 274 км, із заходу на схід -- 97 км. Уельс граничить з сходу з Англією, з трьох сторін оточений морем. Загальна довжина берегової лінії -- більше 1 200 км. Біля берегів Уельсу розташовано декілька островів, найбільший з яких -- Англси (Ynys Mon) на північному заході.

Населення і промислове виробництво зосереджено в основному на півдні Уельсу, в містах Кардіфф, Суонси, Ньюпорт і прилеглих областях. Порівняно індустріалізував і північний схід (район Рексема); центр і північний захід -- аграрні райони.

Велику частину площі Уельсу займають гори, особливо на півночі і в центрі. Вони утворилися під час останнього льодовикового періоду, в ході девонського заледеніння. Самий високі гори -- в Сноудонії (Yr Eryri), гора Сноудон (Yr Wyddfa, 1085 м над рівнем моря) -- найвища точка Уельсу. Гірський масив в центрі Уельсу називається Камбрійськімі горами. На півдні розташовані гори Брекон-Біконз (Bannau Brycheiniog), порівняльно молодята в порівнянні з Камбрійськімі і що містять значні запаси вугілля. Камбрійськіє гори дали свою назву одному з періодів палеозою -- кембрію. Сноудон, найвища гора Уельсу

В середині XIX століття двох видних геологів, Родерік Мурчисон і Адам Седжвік вивчали геологію Уельсу, щоб визначити деякі принципи стратиграфії і палеонтології. Після ці два періоди палеозою -- ордовік і сілур -- були названі на честь кельтських племен, що мешкали в цьому районі.

Уельс відкритий вітрам з Атлантичного океану, тому клімат там в основному морський. На західному побережжі випадає за рік до 1270 мм опадів, а на схід від гір ці цифри дещо нижче (до 723 мм/рік), а в самих горах -- вище (до 2540 мм/рік). Середня температура липня складає 15,6° З, січня -- 5,6°C.

Сучасна межа між Англією і Уельсом вельми довільна: у загальних рисах вона була встановлена в XVI столітті, на основі меж феодальних володінь. На протязі приблизно 64 кілометрів вона досить точно слідує Валу Оффи. Проте потім вона йде більш химерно: наприклад, розділяє село Найтон в Поуїсе і її залізничну станцію, робить село Черч-Стоук фактично Уельським ексклавом в Англії і проходить прямо через село Лланімінех (отже місцевий паб частиною знаходиться в Англії, а частиною -- в Уельсі).

Велику частину території Уельсу покривають національні парки (Сноудонія, Брекон-Біконз, побережжя Пембрукшира) і так звані «Області видатної природної краси» (англ. Areas Outstanding Natural Beauty), наприклад півострів Гоуер.

4. Адміністративний розподіл

Області є графствами, якщо не помічені * (для міст) або † (для міст-графств). В дужках, дані найменування на валлійській мові

Мертір-Тідвіл (Merthyr Tudful) †

Кайрфіллі (Caerffili) †

Блайнай-Гвент (Blaenau Gwent)†

Торвайн (Tor-faen) †

Монмутшир (Sir Fynwy)

Ньюпорт (Casnewydd) *

Кардіфф (Caerdydd) *

Долина Гламорган (Bro Morgannwg) †

Брідженд (Pen-у-bont ar Ogwr) †

Ронта-Кинон-Тав (Rhondda Cynon Taf) †

Ніт-Порт-Толбот (Castell-nedd Port Talbot) †

Суонси (Abertawe) *

Кармартеншир (Sir Gaerfyrddin)

Кередігион (Ceredigion)

Поуїс (Powys)

Рексем (Wrecsam) †

Флінтшир (Sir у Fflint)

Денбішир (Sir Ddinbych)

Конуї (Conwy) †

Гвінед (Gwynedd)

Острів Англси (Ynys Mon)

Пембрукшир (Sir Benfro)

5. Політика

Уельс є частиною Сполученого Королівства, і главою його є британський монарх, в даний час -- королева Єлизавета II. Законодавча влада, джерелом якої є монарх, знаходиться в руках британського парламенту, а частина її передана тією, що знаходиться в Кардіффе Національній асамблеї Уельсу. Парламенту в Лондоні належить право приймати так звані «первинні закони» (є прерогативою законодавчої влади), що мають відношення до Уельсу. Асамблея може регулювати їх вживання і приймати «вторинні закони», обмеженим чином впливаючі на дію первинних. Уельська Асамблея не є, строго кажучи, суверенним органом влади, і в теорії британський парламент може відмінити будь-яке її рішення або навіть розпустити її. Проте згідно новому Закону про управління Уельсом (2006) Асамблея одержує більше прав.

Асамблея початку працювати в 1998 році, після ухвалення першого Закону про Управління Уельсом. В Асамблеї 60 місць, 40 депутатів обираються за системою простої більшості, ще 20 -- за регіональними списками (по чотири депутати від кожних з п'яти регіонів). Партія, що одержала більшість в Асамблеї, обирає першого міністра, який стає главою Уряду Асамблеї, органу виконавської влади. Більшість повноважень Асамблеї формально передана Уряду.

В даний час Першим міністром Уельсу є Родрі Морган, член Уельського відділення Лейбористської партії. Друга за чисельністю партія в Асамблеї -- Plaid Cymru («партія Уельсу»), виступаюча за незалежність країни в рамках європейського союзу. В даний час уряд Уельсу є коаліційним, в нього входять представники лейбористської партії і Plaid Cymru, глава якої -- Ієйан Вин Томас -- став заступників першого міністра.

В Асамблеї також представлені Консервативна партія, Ліберально-демократична партія (що сформувала в Асамблеї першого скликання коаліційний уряд з лейбористами). В даний час активно обговорюється питання, чи слід розширювати повноваження Асамблеї (наприклад, чи потрібно дати їй право проводити первинне законодавство, подібно тому, як це зроблено з шотландським парламентом).

В Палаті общин британського парламенту Уельс представлена 40 депутатами (з 646). В кабінет міністрів Великобританії входить також Державний секретар по Уельсу, в обов'язку якого входить представляти уряду справи, мають відношення до цієї частини королівства. В даний час цю посаду посідає Пітер Хейн.

6. Населення

Процентне співвідношення володіючих валлійською мовою в різних графствах Уельсу

1905 (по ЕСБЕ) -- 1,8 млн жителів

1973 (по БСЕ) -- 2,7 млн жителів

2001 (перепис) -- 2,9 млн жителів

Основні народи -- валлійці і англійці. Частина валлійців (а саме 29 % від всього населення Уельсу, по перепису 2001) в тій чи іншій мірі зберігає свою мову. На валлійській мові в Уельсі виходять ЗМІ (преса, телебачення, радіо), існує немало інтернет-сайтів. Уельські діалекти англійської мови також мають ряд особливостей.

7 Корисні копалини

Уельс багатий сланцем, кам'яним вугіллям, залізом (Гламорган), графітом, свинцем. На півдні розташований Південно-уельський кам'яно-вугільний басейн.

8. Господарство і економіка

Кардіфф, столиця Уельсу

Головні заняття: гірська справа і промисловість, крім того, землеробство і скотарство (19 % під ріллею, 10 % під лугами, 3 % під пасовищем, 31 % під лісом).

Видобуток кам'яного вугілля -- Ронта;

Чорна металургія -- Порт-Толбот, Ньюпорт, Лланеллі, Кардіфф, Еббу-Вейл;

Кольорова металургія -- Суонси, Лланеллі;

Нафтопереробка -- Лландарси, Мілфорд-Хейвен, Пембрук, Баррі;

Нафтохімічна і хімічна промисловість -- Баглан-бей, Баррі;

Сільське господарство, вівчарство, м'ясне і молочне тваринництво.