Територія та географічне положення. Єгипет - унітарна держава, що складається з 26 мухафаз (губернаторств). Країна омивається Середземним і Червоним морями, межує з Лівією, Ізраїлем і Суданом. Через її територію проходить Суецький канал.
Єгипет належить до невеликої кількості країн, які розташовувалися на двох материках: одна частина території розміщена в Африці, а інша - в Азії (Синайський півострів).
Природа. Територія країни рівнинна, тільки на півдні Синайського півострова розташовані сильно розчленовані гори, а гірське пасмо Етбай оперізує узбережжя Червоного моря. На заході Єгипту розташоване велике плато Лівійської пустелі, що займає більше ніж половину території країни. На сході розташовано плато Аравійської пустелі.
Клімат на півночі субтропічний, на іншій території - тропічний пустельний. Середня температура січня: +11…+16°С, липня: +25…+34°С, у пустелі вона може перевищувати +40°С. Тут великими є добові коливання температури. Опадів на більшій частині території випадає менше, ніж 100 мм, а на півночі - до 200-400 мм на рік. Для країни характерний сильний і спекотливий вітер, що дме із Сахари в березні-травні. Він дістав назву «хамсин», що означає «п'ятдесят» і вказує на те, що вітер дме протягом приблизно п'ятдесят днів.
Єгипет оточений півколом пустель: із заходу - Лівійською, зі сходу - Аравійською, а на крайньому південному сході - Нубійською. Це спекотливе півколо розсікає зелена стрічка річкової долини єдиної річки країни - Нілу. Саме цій річці країна зобов'язана своєю появою. Ще Геродот називав Єгипет «даром Нілу». Ніл убирає воду екваторіальних дощів і несе її через гори, болота, пустелі, щоб зросити поля й дати життя численним рослинам і тваринам.
Озер у країні мало, рослинність на більшій частині території бідна, чого не можна сказати про надра Єгипту, де зберігаються запаси нафти, фосфоритів, природного газу, залізної руди, урану, титану, олова, золота, молібдену, цементної сировини, кухонної солі.
Історичний розвиток. Перші поселення, виявлені археологами на берегах Нілу, датуються VI-IV тис. до н. е. Поступово єгиптяни навчилися правильно обробляти родючий грунт «нижніх полів» цієї великої річки.
У 525 р. до н. е. країну завоювали перси, потім Александра Македонського. Зазнав Єгипет і періоду римського правління. До моменту захоплення країни військами Октавіана Августа населення було готове до створення єдиного суспільства. Римські правителі намагалися зупинити цей процес, оскільки недовірливо ставилися до судних суспільств із властивою їм культурою та релігією.
У VII ст.. країну захопили араби, що принесли до Єгипту іслам і арабську мову. Коли Єгипет став для міст Західної Аравії джерелом зерна, то набув важливого значення, тому араби не зачепили великих землеволодінь. Майже тисячоліття Єгипет перебував у складі різних ісламських держав. У середині XIII - на початку XVI ст.., у період правління мамлюкських династій, на більш високий рівень піднялася культура іригаційного землеробства, розвивалося ремісниче виробництво, пожвавилася річкова, морська й караванна торгівля. У 1517 р. Єгипет був завойований турками й став областю (пашаликом) Османської імперії.
У середині XIX ст.. до країни починають проникати англійські й французькі підприємці. Так, француз Лессепс у 1854 р. одержав концесію на будівництво найбільшого гідротехнічного спорудження того часу - Суецького каналу. У наступні десятиліття в Єгипті швидко розвивається бавовництво, з'являються плантації цукрового очерету, будуються численні бавовноочисні підприємства й цукрові заводи. У 1914 р. країна стала протекторатом Великої Британії, а в 1951 р. Єгипет здобув незалежність. Зараз це президентська республіка.
Населення. За кількістю населення Єгипет належить до найбільших держав Африки. Середньорічний приріст населення країни - 20 осіб на 1000 жителів. Національний склад Єгипту однорідний: араби-єгиптяни складають 98% населення, решта - бедуїни, бербери, нубійці, греки. Середній вік єгиптян - 23,1 року. Тривалість життя тут, за африканськими мірками, є високою - 69 років.
Середня густота населення 78 осіб/км2, причому більше ніж 90% населення країни зосереджено в долині й дельті Нілу. Густота населення в цих районах перевищує 1000 осіб/км2.
Більшість єгиптян сповідують іслам сунітського напрямку. Близько 10% населення складають християни (копти) - це нащадки стародавніх єгиптян.
Міське населення складає 43%. Каїр, столиця Єгипту, найбільше серед міст, розташованих на берегах єдиної річки країни, та найбільше місто Африки. Тут проживають близько 12 млн осіб - кожен сьомий житель країни. Сучасний Каїр - найбільший помислів центр країни та важливий транспортний вузол. Тут розвинена металургія, машинобудування, харчова, текстильна й хімічна промисловість.
Важко уявити собі Каїр без мечетей - тут їх більше ніж 300, серед яких є й справжні шедеври зодчества. Наприклад, мечеть Ахмеда ібн Тулуна, що побудована у 878 р., відрізняється властивими Середній Азії елементами (мінарет спіралеподібної форми). Цікава мечеть Аль-Азхар із мінаретом, що роздвоюється, і мечеті-близнюки - султана Хасана й Ріфаї. Мечеть султана Хасана нагадує церкву, тут розташована усипальниця султана. Мінарет мечеті заввишки 81 м - це найвищий мінарет у місті. У мечеті Ріфаї поховані члени єгипетської королівської родини.
На західній окраїні дельти Нілу розташований витвір Александра Македонського - місто Александрія. Історично це місто розвивалося як торговельно-транзитний центр. Через Александрійський порт здавна здійснювалися економічні зв'язки Єгипту з країнами Європи та Азії. Сьогодні це друге за значенням місто Єгипту з населенням більше ніж 3,9 млн осіб. В Александрії різноманітну продукцію виготовляють текстильні, хімічні, нафтопереробні, будівельні й машинобудівні підприємства. Через цей порт проходить більшість вантажів країни.
Культура. Культура Єгипту - це переплетення ісламської та середземноморської цивілізацій, але своїм корінням вона сягає традицій епохи фараонів. Жителі Давнього Єгипту відомі не тільки будівництвом давніх пам'яток, але й тим, що вони одними з перших змогли окультурити багато рослин і покласти початок використанню пшениці й інших зернових культур. Єгиптяни приручили багатьох тварин і перейшли до культурного скотарства. Вони навчили світ муміфікувати трупи та відкрили такі науки, як фізіологія та анатомія. Але їх найвидатнішим винаходом був перший папір - папірус, виготовлений зі стебел водяної рослини родини осокових із такою ж назвою.
Із давніх часів протягом століть основним заняттям єгиптян залишалося орне поливне землеробство, із ремесел найпоширеніші гончарне й ковальське, виготовлення виробів із крокодилячої шкіри, різьблення по дереву, виробництво ювелірних прикрас.
Сучасний Єгипет є визнаним центром арабської культури. Перші сучасні літературні твори були опубліковані в країні близько ста років тому, трохи раніше тут почало розвиватися театральне мистецтво.
Господарство. Сучасний Єгипет - це не тільки традиційне сільське господарство, але й нафтові свердловини, металургійні заводи, хімічні комбінати та електростанції Промисловість дає більше ніж третину національного доходу країни, удвічі більше за сільське господарство.
Велике значення має добувна промисловість. Єгипет має запаси нафти, які можна виявити в рифтових западинах Червоного моря та Суецької затоки, а також на північній окраїні Лівійської пустелі. Часто з ними межують родовища природного газу. Руди кольорових металів добуваються в районі гір Етбай.
Нафта - основа енергетики країни. Зростає значення й природний газ, а на частку ГЕС припадає близько 5% виробленої електроенергії. Видобуток нафти дозволяє формувати власну нафтохімічну промисловість (гумовотехнічні вироби, хімічні волокна).
У країні розвивається металургія. У Гелуані працю металургійний комбінат повного циклу. Він використовує залізні руди, що добувають у районі Асуана та в оазисі Бахарія. Підприємства машинобудування зосереджені в Каїрі, Александрії, Гелуані. Тут виробляють автомобілі, залізничні вагони, сільськогосподарську техніку, судна, продукцію електротехнічної та електронної галузей.
Найстаріша галузь єгипетської промисловості - текстильна. Сировиною для неї служить високоякісна довговолокниста бавовна, яка вирощується в країні. У харчовій промисловості виділяються цукрова й борошномельна галузі, великими є обсяги виробництва рослинних олій.
Головна галузь сільського господарства крани - рослинництво. Єгиптяни були та залишаються працьовитими та вправними хліборобами - вони вирощують пшеницю, кукурудзу, рис, виноград, цукрову тростину; у їхніх садах зріють фініки, інжир, гранати. Близько десятої частини посівних площ зайнято під овочами та плодовими культурами. Найважливіша експортна культура - довговолокнистий бавовник.
У тваринництві розводять велику рогату худобу (значна частина використовується як тяглова сила), овець і кіз, розвивається птахівництво. Завдяки збільшенню зборів фуражних культур формується інтенсивне молочне тваринництво.
Основою матеріального й духовного життя єгиптян залишається божественний Ніл. Поблизу міста Асуана була споруджена унікальна висотна гребля, завдяки чому стало можливим регулювання стоку річки та була ліквідована погроза посух, а площа поливних земель збільшилася в країні на третину Нижче Асуана Ніл - уже не річка, а єгипетське «море». Це штучне «море» робить Ніл судноплавним по всій середній течії та дає стільки ж риби, скільки єгипетські рибалки виловлюють у Середземному й Червоному морях.
В останні десятиліття Єгипет стає визнаним центром іноземного туризму. Тут можна чудово відпочити на узбережжях Середземного й Червоного морів, а також побачити історичні пам'ятки. Навпроти Каїра, на західному березі Нілу, в Ель-Гізі розташована унікальна тріада пірамід (одне із семи чудес світу) і колосальна фігура сфінкса з тілом лева й головою людини (за висотою її можна порівняти із шестиповерховим будинком). Велику піраміду Хеопса, спрямовану в небо, уважають найбездоганнішим, із точки зору геометрії, монументом на Землі. Вона була побудована у XXVII ст.. до н. е. і первісно досягла висоти 147 м. В основі піраміда являє собою квадрат зі сторонами 230 м, її орієнтовані за сторонами світу.
У Верхньому Єгипті розташоване місто Луксор. Поблизу його розташовувалася давнє місто Фіви, тут також зберігся храмовий комплекс, найдавніші споруди якого належать до часів Хатшепсут (XV ст.. до н. е.). Північніше Луксора розташований Карнак - місцеперебування давнього храму бога Амона. На початку Нового царства (із XVI ст.. до н. е.) Карнак перетворився на загальнодержавний культовий центр. У цей період тут створили алею сфінксів.
На межі Верхнього й Нижнього Єгипту розташоване давнє місто Мемфіс. Уважається, що воно було засноване першим фараоном єдиного Єгипту Менесом (близько XXXII ст.. до н. е.). тут збереглася 20-метрова статуя Рамзеса II і фігура сфінкса.
У транспортній системі каїни найбільше значення мА автомобільний транспорт. Зберігає своє значення внутрішній водний транспорт, розвивається повітряний і трубопровідний. Особливе значення має нафтопровід, що з'єднує промисли Суецької затоки з Каїром та Александрією.
У зовнішньоекономічних зв'язках найбільше значення має морський транспорт, найбільші порти - Александрія, Порт-Саїд і Суец. Великим є значення Суецького каналу, яким здійснюється сьома частина морських міжнародних перевезень країни. Він майже наполовину зменшив відстань між портами Північної Америки та Південно-Східної Азії, перетворивши східну частину Середземного моря з транспортного тупика на одну із жвавих ділянок руху морських суден. Обслуговуванням каналу займаються лише 15 тис. осіб, а країна щорічно одержує 2 млрд доларів прибутку від його експлуатації.
Алжир - каїна пустелі та снігів
Територія та географічне положення. Алжир - унітарна держава, що складається із 48 вілай (провінцій). Країна розташована в північно-західній частини Африки та межує з Тунісом, Лівією, Нігером, Малі, Мавританією, Західною Сахарою і Марокко. Це найбільша за територією країна Північної Африки та друга серед усіх африканських держав. Протяжність країни з півночі на південь - 1900 км, зі сходу на захід - 1800 км. Північна частина Алжиру вздовж 1300 км омивається водами Середземного моря.
Природа. У природі країни межують сніги Атласу й спека Сахари, о багато в чому пояснюється рельєфом. За рельєфом Алжир можна розділити на північну частину - гірську, середню - рівнинну й південну - частково рівнинну, частково гористу. На півночі країни розташована центральна частина гір Атлас, що складаються з окремих масивів і гірських ланцюгів, північні з яких мають назву Тель-Атлас.
Середня й південна частини країни розташовані в межах Сахари. На Алжир припадає приблизно ј цієї найбільшої пустелі світу. Тут розташоване нагір'я Агаггар, що складається з низьких східчастих хребтів, базальтового плато й окремих вулканічних конусів заввишки до 3003 м.
У піщаній пустелі царюють три головні володарі: сонце, вітер і пісок. Вони творці великих піщаних ділянок - ергів. Ерги нагадують море у штиль, хоча зустрічаються й «штормові вали». Під впливом вітру «вали» і дрібний «бриж» починають повільно переміщуватися. Коли вітер сягає великої сили, від піднятого в повітря піску й пилу настає півморок, тому нечисленні жителі пустелі прагнуть укритися від піщаної бурі.
У Сахарі можна спостерігати міражі. Вони виникають через відбиття світу в атмосфері, що відбувається над сильно нагрітою земною поверхнею.
Через велику протяжність із півночі на південь на території Алжиру спостерігаються різні кліматичні умови. На півночі клімат субтропічний середземноморського типу із середньою температурою січня +5…+12°С, липня +25°С. Опадів випадає 400-1200 мм на рік. Клімат Сахари тропічний, пустельний. Сонце тут палить безжально, а температура може перевищувати +40°С, опадів випадає менше за 50 мм на рік, великими є добові коливання температур.
В Алжирі тільки одна річка має постійний стік - це Шеліф. Інші водотоки в сухий сезон висихають. Важливим джерелом одержання води є підземні води. У країні є мінеральні джерела, цілющі властивості яких відомі ще за часів Римської імперії.
Минуле й сьогодення Алжиру багато в чому визначається пустелею. Так, під сипучими піщаними хвилями Сахари сховані величезні багатства: нафта, природний газ, фосфати, залізна руда, мідь, свинець, цинк, фосфорити.
Історичний розвиток. Пустеля мала велике значення і в історії каїни. Сюди йшли місцеві жителі - бербери, укриваючись від загарбників.
Згідно з ранніми згадками про Алжир, його першими жителями були народи, що розмовляли на берберських наріччях. Їхніми основними заняттями були полювання, скотарство й примітивне землеробство. У III ст.. н. е. тут виникли міжплемінні союзи масилів і масесилів. У 202 р. до н. е. проводир масилів Масиніссі об'єднав їх у єдину державу Нумідію. Однак нумідійському царю Югурту не вдалося відбити натиск римських військ, що призвело до перетворення країни на римську провінцію. Із того часу почалося будівництв міст, були споруджені дороги, мости та акведуки. Корінні жителі неодноразово підіймалися проти іноземців. Значна їх частина пішла в Сахару, де повернулася до кочового способу життя.
У VI ст.. частина Алжиру була завойована візантійцями. Однак у внутрішніх областях, які майже не зазнали чужоземного впливу, продовжували домінувати берберські племена. У VII територію сучасного Алжиру завоювали араби. Вони навертали місцеве населення до ісламу, нав'язували свою мову, культуру, систему цивілізації. Корінні жителі країни брали участь в арабських завоюваннях у Західному Середземномор'ї та зробили свій внесок в економічний і культурний розвиток арабо-мусульманських держав, що утворилися тут. Наприкінці XV ст.. християнська Іспанія, розгромивши Гранаду, останню на своїй території мусульманську державу, спрямувала свої війська в Африку й захопила алжирські порти Мерс-ель-Кебір, Оран, Алжир, аннаба й Беджайя. Місцеві арабські правителі звернулися по допомогу до падишахів Османської імперії. Турки вигнали іспанців із Північної Африки, але потім усунули арабів від влади та стали правити самостійно. Після 1671 р. Алжир став користуватися значною автономією, його очолював правитель, що довічно обирався вищими чиновниками та офіцерами країни.
У 1848 р. Алжир був оголошений французькою територією, і тільки в 1962 р. країна здобула незалежність.
Населення. Населення Алжиру - алжирці, що складають 99%, араби і близькі їм за культурою бербери. Переважна більшість алжирців - мусульмани (сунніти).
Середньорічний приріст населення досить високий - 17 осіб на 1000 жителів. Віковий склад - 33-61-6, тривалість життя - 70,3 року. Середня густота населення країни є невисокою - 13,7 особи/ км2, причому більше ніж 90% алжирців проживає в північній частині країни. Особливо густо заселені прибережна смуга й між гірські долини Тель-Атласа.
У західній і центральній частинах Північного Алжиру переважає осіле населення, і а іншій території розселені напівкочівники та кочівники-скотарі. Останнім часом усе більше алжирців переходить о осілого життя і починає займатися землеробством, багато хто переїжджає до мста або в райони, де ведеться видобуток корисних копалин.
Міське населення складає 58%. Найбільше місто країни - її столиця Алжир, що розкинулося на схилі гір західного берега Алжирської бухти. У місті, заснованому тисячу років тому, зараз проживають 3,25 млн осіб (кожен десятий алжирець). Алжир - економічний і культурний центр країни. Тут працюють підприємства харчової, текстильної, хімічної, нафтопереробної промисловості, розвивається машинобудування, розташований великий порт і міжнародний аеропорт.
У місті збереглися споруди часів панування Османської імперії, зокрема мечеть Джаміаль-Джадід і мечеть-усипальниця Сідд Абдархман, побудовані в XVII ст.. Підпливаючи до Алжиру, можна побачити бані католицького собору Нотр-Дам Д'Африк - це свідчення французької колонізації країни.
Культура. У культурі алжирців своєрідно поєднуються традиції та сучасність. У країні здавна існували міста, так, у північній частині розташовувалося місто Кала-бені-Хаммад, засноване в 1007 р. Про його колишню велич свідчать залишки сигнальної вежі, мечеті з мінаретом і великим палацовим комплексом, спорудженим у XI ст..
Звичайне алжирське село являє собою скупчення маленьких будинків. Будинок селянина, як правило, глинобитний, а в горах - кам'яний, із плоским дахом. В одному будинку може жити кілька поколінь, причому кожен посідає певне місце. Традиційна алжирська родина багатодітна, однак дізнатися про кількість дітей дуже непросто. Так, якщо чоловік говорить, що в нього двоє дітей, це означає, що він має двох синів, про дівчат згадувати не заведено.
Основна їжа осілих сільських жителів - фелахів - ячмінний і пшеничний хліб, овочі, фініки, круп'яні страви. Їжа кочівників - ячмінні перепічки, кисле молоко, фініки. І кочівники, і фелахи рідко вживають м'ясо.
Алжир має достатньо розвинену систему освіти, подібну до французької. У школах вивчають основні науки, арабську та французьку мови. Алжирський університет має висококваліфікований викладацький склад.
Господарство. Основою економіки крани є промисловість, насамперед харчова, легка, добувна. За запасами мінеральної сировини Алжир посідає одне з перших місць а континенті, а за видобутком природного газу - 89 млрд м3 / рік - перше. Основний район видобутку блакитного палива - Хассі-мель. Головні нафтові родовища розташовані в Еджері, Хассі-Месауді, Хассі-Рмелі, у долині Іллізі.
Протягом останніх десятиліть у країні випереджальними темпами розвивалася обробна промисловість. Були побудовані металургійні заводи, підприємства з виробництва сільськогосподарської техніки, паперу, цементу, електрообладнання, нафтохімічний комплекс.
Важливою галуззю економіки є сільське господарство, однак його частка у валовому внутрішньому продукті зменшується. У галузі переважає рослинництво. Вирощують пшеницю, ячмінь, фінікову пальму, траву альфа (вона використовується для виробництва кращих сортів паперу). Для значної частини населення степових плоскогір'їв основним джерелом існування є розведення овець і кіз. На узбережжі місцеве населення займається рибальством.
Основний вид транспорту - автомобільний. Із країнами Тропічної Африки Алжир з'єднує транссахарська автомагістраль. Але головну роль у зовнішньоекономічних зв'язках відіграє морський транспорт.
Список використаної літератури
Довгань Г.Д. Країнознавство: довідник/ Г.Д. Довгань, А.Й. Сиротенко, О.Г. Стадник.-Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2007.-480 .: іл.