Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері податкового законодавства

- строк ухилення, неподання звітності по податках і зборах;

- розмір несплачених, прихованих сум податків, зборів.

2. Якісні - обставини, що характеризують суспільну небезпеку правопорушення. Одним з основних критеріїв у цій галузі законодавець звичайно виділяє форму провини. Так, умисне неподання, ухилення від подачі податкової декларації карається відповідно до кримінального законодавства; ненавмисне (через недбайливість тощо) - припускає більш м'які санкції. Наприклад, відповідно до кодексу внутрішніх державних доходів США, запізнення з подачею податкової декларації може кваліфікуватися як кримінальний злочин (місдимінор). У випадку доведення в суді, що податкова декларація не була подана умисно, можливе позбавлення волі на строк до 1 року. Якщо ж буде доведено, що платник умисно намагався ухилитися шляхом подання помилкової декларації, то злочин відноситься до категорії фелоній, і обвинувачуваний може бути засуджений до позбавлення волі на строк 5 років [46].

Розглянемо докладніше види відповідальності за вчиненні порушення податкового законодавства України. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства являє собою заходи адміністративного впливу за допомогою адміністративно-правових норм, що містять осуд винного і його діяння та негативні наслідки для правопорушника. Особливостями адміністративних санкцій є [47]:

- відсутність тяжких правових наслідків;

- застосування відносно менш тяжких податкових правопорушень (провинам);

- адміністративні санкції не спричиняють судимості.

Підставою для адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства є наявність складу адміністративного правопорушення - винної умисної або необережної дії або бездіяльності, що зазіхає на охоронювані законом суспільні відносини, за яке законодавством передбачена адміністративна відповідальність. Такі діяння закріплені Кодексом України про адміністративні правопорушення [2].

До адміністративної відповідальності можуть бути притягнуті громадяни й посадові особи, винні в порушенні податкового законодавства. Адміністративній відповідальності підлягають особи, що досягли до моменту здійснення правопорушення шістнадцятирічного віку, осудні [105].

Із всіх видів адміністративних стягнень податковим органам надане право використовувати адміністративний штраф. Розмір його визначається в межах, встановлених за здійснення відповідних правопорушень, у сумах, кратних певному показнику (мінімальному розміру заробітної плати, неоподатковуваному мінімуму доходів). Розмір штрафу залежить від періодичності здійснення правопорушень: так, при здійсненні протягом року після накладення адміністративного штрафу такого ж правопорушення розмір штрафу, що накладається повторно, зростає.

При накладенні такого стягнення законодавець диференціює поняття "момент здійснення" залежно від типу правопорушень. Для звичайних правопорушень при обчисленні строку накладення стягнення таким є момент здійснення правопорушення. При здійсненні триваючого правопорушення - момент його виявлення [83]. Триваючими правопорушеннями визнаються такі, які характеризуються безперервним здійсненням єдиного складу певного діяння. Строк, протягом якого може бути накладене стягнення, той самий в обох випадках - два місяці.

Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства передбачає застосування покарання уповноваженим органом щодо платника податків за здійснення податкового правопорушення в порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів по забезпеченню грошових надходжень до бюджету [61]. Дуже часто між фінансовою й адміністративною відповідальністю ставлять знак рівності. Однак, видимо, така позиція вимагає докладної аргументації. Уявляється, що фінансова відповідальність відрізняється від адміністративної, що застосовується за вчинення податкових правопорушень, за таких підстав. По-перше, вони розрізняються за суб'єктом (якщо при адміністративній - це тільки фізичні особи, то при фінансової - і юридичні, і фізичні). По-друге, адміністративна відповідальність реалізується (більш точно) у грошовій формі, тоді як фінансові санкції значно ширше грошових. По-третє, фінансова відповідальність за податкові правопорушення заснована на податковому примусі, що характеризується специфічними рисами [95].

Відповідальність за порушення податкового законодавства реалізується шляхом:

- стягнення всієї суми прихованого або заниженого платежу до бюджету у формі податку;

- штрафу (накладається податковим органом);

- пені, стягуваної із платника за затримку сплати податку.

При цьому важливо розмежовувати пеню й штрафи, з огляду на те, що пеня розглядається як компенсація втрат державного й іншого бюджетів у результаті недоодержання податкових надходжень у строк при затримці сплати податку, заснована на обов'язковому й примусовому характері податкових платежів [110].

Механізм сплати сум, нарахованих податковим органом за порушення податкового законодавства, регулюється конкретними нормативними актами, що характеризують окремі види податків або відповідальність платників податків. Детальніше цей механізм конкретизувався з 1993 року Декретом Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів"[41]. У ньому підкреслювалося, що відстрочені й розстрочені суми повинні були сплачуватися з нарахуванням пені в повному або зниженому обсязі або без нарахування пені відповідно до рішення органу, що надав відстрочку або розстрочку платежу. На відстрочені або розстрочені суми нараховувалася пеня, якщо інше не було передбачено в рішенні про відстрочку.

Якісного розвитку регулювання даних відносин одержало із прийняттям у 2000 році Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"[29]. Ст. 17 даного Закону, закріплюючи штрафні санкції, співвідносить їх з різними видами податкових правопорушень. До них відносяться:

- порушення строків подачі податкової декларації;

- заниження або завищення суми податкового зобов'язання; несплата погодженої суми податкового зобов'язання;

- відчуження активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, тощо.

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері оподаткування, характеризується деякими особливостями:

- суб'єктами є фізичні особи (платники податків або посадові особи);

- регулюється кримінально-правовими нормами;

- здійснюється тільки в судовому порядку;

- характеризується певними процесуальними особливостями.

До прийняття нового Кримінального кодексу України такі діяння кваліфікувалися за ст. 1482 Кримінального кодексу України. Із прийняттям 5 квітня 2001 року нового Кримінального кодексу України кількість видів злочинів у сфері оподаткування розширилася. Так, до них відносяться діяння, що підпадають під дію ст.212 "Ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів" і ст.216 "Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних або підроблених марок акцизного збору або контрольних марок"[3].

Якщо поняття об'єкта й суб'єкта податкового злочину не викликає особливих проблем, то елементи характеристики суб'єктивної сторони такого злочину більш складні при конкретизації. Законодавче регулювання форми провини не дозволяє визначити, з якою формою провини відбувається приховування об'єкта оподаткування [88]. Деякі ґрунтуються на граматичному тлумаченні, тобто виходять із того, що приховання припускає усвідомлення суб'єктом того факту, що він приховує об'єкт або його частину, бажає вчинити й здійснює це діяння в активній формі.

1.4 Заходи відповідальності за податкові правопорушення

Попередження податкових правопорушень не завжди досягає своєї мети, тому особливого значення набуває регулювання покарання за здійснення податкових провин і злочинів, використання заходів примусу. Реалізація цього досягається за рахунок застосування санкцій.

Застосування санкцій за податкові правопорушення в Україні відображає трохи невизначену ситуацію в законодавчому регулюванні даних відносин [63]. Як на рівні норм законодавства, так і в галузі наукових досліджень дуже часто як синоніми використовуються кілька понять, між якими навряд чи логічно ставити знак рівності. У цьому випадку мова йде про поняття "фінансова санкція", "податкова санкція", "штрафна санкція". Податкове законодавство не відрізняється визначеністю в цій сфері, і при аналізі даної проблеми необхідно враховувати деякі моменти. Насамперед, доречно виходити зі співвідношення фінансової й податкової санкції як родового й видового поняття, враховувати їх єдину правову природу, відмінності на рівні галузевого й інституціонального регулювання [48]. Використання ж поняття "штрафна санкція" видається не зовсім вдалим. У цьому випадку має місце певне дублювання, тавтологія понять, коли штраф, що є за природою своєю санкцією, виступає в назві статті ще під одним занадто загальним, приблизним і, по суті, беззмістовним поняттям [52].

Характеризуючи зміст санкції за податкові правопорушення, необхідно мати на увазі, що в якості такої, фактично, мова йде про штраф. Природно, штрафи використовуються в системі способів примусу, однак вони, в основному, виконують роль гарантій, способів забезпечення виконання податкового обов'язку. У якості таких і вводяться в податковому законодавстві інститути адміністративного арешту активів, пені тощо. Необхідно враховувати при цьому те, що пеня стягується незалежно від причин затримки податкового платежу й не звільняє платника від податкової відповідальності.

Система штрафних санкцій за порушення податкового законодавства одержала певне впорядкування в Україні з 2001 року. Із прийняттям 21 грудня 2000 року Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платників податків у відповідності зі ст. 17 даного Закону, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, установлюваних окремим законодавством. Штрафні санкції при цьому накладають контролюючими органами й самостійно нараховуються й сплачуються платниками податків [29].

Платник податків, що не подає податкову декларацію в строки, встановлені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або затримку. Щодо фізичних осіб, які займають посади, що підпадають під визначення суб'єктів корупційних дій відповідно до закону, за неподання або несвоєчасне подання декларації про доходи таких фізичних осіб, отриманих протягом заняття такої посади, штраф застосовується в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке непредставлення або затримку.

У разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового обов'язку платника податків, платник податків сплачує штраф у розмірі 10% суми податкового обов'язку за кожний повний або неповний місяць затримки податкової декларації, але не більше 50% від суми нарахованого податкового обов'язку й не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Деталізовано систему штрафів при донарахуванні суми податку податковим органом, які досягають 25% такої суми.

Законодавчо закріплена й досить специфічна ситуація, коли платник податків (посадова особа платника податків) засуджений за здійснення злочину, пов'язаного з ухилянням від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового обов'язку у великих розмірах. Такий платник податків сплачує штраф у розмірі 50% від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Заниженням податкового обов'язку у великих розмірах вважається сума недоплати, що встановлюється на рівні, визначеному Кримінальним кодексом України [3].

У разі якщо платник податків не сплачує погоджену суму податкового обов'язку протягом граничних строків, то такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у наступних розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 10% такої суми;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 20% такої суми;

- при затримці понад 90 календарних днів, що спливають за останнім днем граничного строку сплати погодженої суми податкового обов'язку, - у розмірі 50% такої суми [29].

При відчуженні активів, що перебувають у податковій заставі, без попередньої згоди податкового органу, якщо одержання такої згоди є обов'язковим, платник податків додатково сплачує штраф у розмірі 100% суми податкового боргу, за яким виникло право податкової застави. У разі якщо платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або провадить грошові виплати без попереднього нарахування й сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування й сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми обов'язку такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платників податків від адміністративної або кримінальної відповідальності й/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

В окремих випадках, коли платник податків до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового обов'язку, а також самостійно погашає суму недоплати й штраф у розмірі 10% суми такої недоплати, штрафи, а також адміністративні штрафи, які відповідно до законодавства накладаються на платника податків (його посадових осіб) за відповідні правопорушення, не застосовуються [29].

Це правило не застосовується, якщо:

а) платник податків не подає податкову декларацію за період, протягом якого відбулася недоплата податкового обов'язку;

б) судом установлене вчинення посадовими особами платника податків або фізичною особою - платником податків злочину, що проявився у ухиленні від сплати зазначеного податкового обов'язку;

На відміну від фінансової відповідальності, за яке передбачене тільки грошове стягнення, за вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення [2]:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Таким чином, за порушення податкового законодавства діючим законодавством України передбачена кримінальна, фінансова та адміністративна відповідальність. Особливістю відповідальності за порушення податкового законодавства є її компенсаційно-каральний характер. Зміст компенсаційної ознаки полягає в необхідності відшкодування збитків держави та органів місцевого самоврядування внаслідок неотримання надходжень податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів і державних цільових фондів [62]. Поряд із цим застосування відповідальності спрямовано на покарання конкретного правопорушника (платника податків, податкового агента) у зв'язку з невиконанням ним покладеного на нього обов'язку, а також на попередження податкових правопорушень. Отже, відповідальність за порушення додаткового законодавства поєднує різні моделі (конструкції) юридичної відповідальності; право відновлювальну (компенсаційну) та штрафну (каральну). Для право відновлювальної відповідальності істотно важливим є визначення існуючих обов'язків правопорушника та їх, у разі необхідності, примусове здійснення. Для штрафної -- правильна кваліфікація правопорушення, індивідуалізація покарання або стягнення, реалізація застосованих до правопорушника заходів примусу, звільнення його від відповідальності у разі, якщо її цілі досягнуто [109].

2. Адміністративна відповідальність у податковому праві

2.1 Адміністративна відповідальність у податковому праві на сучасному етапі

Придбання Україною статусу суверенної держави зумовило необхідність створення власної податкової системи. У 1991 році ухвалюється Закон "Про систему оподаткування в Україні" [9], що передбачає уніфікацію системи податків -- введення єдиних податків для юридичних осіб всіх форм власності і розмежування податків і зборів по двох рівнях: загальнодержавні податки і платежі; місцеві податки і збори.

2 лютого 1994 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про систему оподаткування", що закріплює види загальнодержавних податків і інших обов'язкових платежів, що стягуються на всій території України і місцеві податки і збори. Проте цей варіант не сприяв виходу економіки з кризисного достатку. Перехід до економіки ринкового типа зумовив внесення змін до механізму оподаткування. 18 лютого 1997 року ухвалюється Закон України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про систему оподаткування" (Закон в новій редакції), який визначив принципи побудови системи оподаткування; податки, збори і обов'язкові платежі до бюджетів і до державних цільових фондів.

З метою створення оптимальної податкової системи, що чітко відображає повноваження держави і платників податків, в грудні 1996 року Верховна Рада України прийняла Постанову "Про основні направлення податкової політики", якою була передбачена підготовка і введення Податкового кодексу України до 1 січня 1998 року [107]. Податковий кодекс не був прийнятий Верховною Радою України і до кінця 2008 року.

Проте урядом України з метою створення умов для базових галузей економіки, зокрема, для сільського господарства, як експеримент був підготовлений проект закону і 17 грудня 1998 року Верховна Рада України ухвалила Закон України "Про фіксований сільськогосподарський податок" на період з 1 січня 1999 року до 1 січня 2004 року. Цей закон замість 12 податків, зборів і обов'язкових платежів що сплачуються, встановив один фіксований сільськогосподарський податок. Практика вживання норм цього закону показала позитивні результати в економіці галузі.

Для громадян-підприємців без створення юридичної особи Законом України від 13 лютого 1998 року "Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про прибутковий податок з громадян" введено фіксований податок. Підприємцеві дано право самостійно переходити на оподаткування по фіксованому податку шляхом придбання патенту при дотриманні певних умов. Вартість патенту визначається органами місцевої самоврядності в межах від 20 до 100 гривень, встановлених вказаним Законом.

Для підтримки і стимулювання розвитку в країні малого підприємництва і розширення бази оподаткування Указом Президента України від 3 липня 1998 року, із змінами, внесеними 28 червня 1999 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва" -- юридичним і фізичним особам був введений єдиний податок замість всіх сплачуваних раніше податків [37].

Процес адміністрування своєчасності і повноти сплати податків, зборів і обов'язкових платежів до бюджетів всіх рівнів і державні цільові фонди покладений на Державну податкову службу (рис.2.1).

Система органів Державної податкової служби представлена: Державною податковою адміністрацією; Державними податковими адміністраціями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі. У містах і районах -- Державною податковою інспекцією.

У складі органів державної податкової служби є спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями -- податкова міліція.

Органи податкової служби: здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю числення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державні цільові фонди податків, зборів, обов'язкових платежів; вносять пропозиції законодавчим органам по вдосконаленню законодавства, розробляють інструкції і методичні рекомендації по вживанню норм в межах чинного законодавства; роз'яснюють платникам податків законодавство по питаннях оподаткування; формують і ведуть Державний реєстр фізичних осіб -- платників податків і Єдиний банк даних про юридичних осіб -- платниках податків.

Податкова міліція в межах своєї компетенції розкриває зловживання і правопорушення, розслідує їх, припиняє і оформляє справи в судові органи [10].

З метою вдосконалення механізму стягування податків, зборів і обов'язкових платежів Верховна Рада України 21 грудня 2000 року ухвалила Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" [29].

Враховуючи велику кількість претензій платників податків на багаточисельні перевірки діяльності суб'єктів, безакцептне списання не внесених в строк податків і платежів, законом встановлений круг контролюючих органів і сфера діяльності, що перевіряється. Відмінено безакцептне списання недоїмки по податках і платежах, яка повинна стягуватися лише по рішенню суду [76]. Платник податків отримав право самостійно визначати черговість і форми задоволення претензій кредиторів за рахунок своїх активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

В той же час держава цим законом підсилює відповідальність платника податків за несвоєчасне погашення зобов'язань по податках, зборах і внесках до державних цільових фондів. Відповідальність встановлена шляхом введення застави, адміністративного арешту і фінансових санкцій у формі пені, штрафних санкцій за непредставлення або несвоєчасне представлення декларацій, за затримку погашення зобов'язань залежно від часу затримки [80].

При цьому всі три види штрафних санкцій застосовуються за наявності підстав, паралельно.

На сучасному етапі розвитку держави, зміцнення законності та додержання громадянами Конституції і законів України, виховання у них поваги до прав, честі та гідності співгромадян, сумлінного виконання своїх обов'язків суттєво зростає значення адміністративної відповідальності, спрямованої на забезпечення законності та правопорядку в сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі.

Адміністративна відповідальність - це самостійний вид юридичної відповідальності фізичних та юридичних осіб, установлений законодавчими актами. Адміністративну відповідальність можна визначити і як реалізацію адміністративно-правових санкцій, застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративних стягнень до громадян і юридичних осіб, що вчинили правопорушення [73].

Від інших видів відповідальності адміністративна відповідальність відрізняється тим, що об'єктом охорони виступають суспільні відносини, які регулюються не лише адміністративним правом, а й іншими галузями права.

До прийняття чинного нині Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) законодавство України не містило визначення адміністративного правопорушення, воно зустрічалося лише в науковій літературі [77]. У рамках законодавства колишнього СРСР поняття адміністративного правопорушення вперше було викладено в Основах законодавства СРСР і союзних республік про адміністративні правопорушення, прийнятих 23 жовтня 1980 р.

До адміністративної відповідальності притягується особа, що вчинила адміністративне правопорушення. Загальне визначення адміністративного правопорушення наведено в ст.9 КУпАП, згідно з яким адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності [2].

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов'язані з недодержанням установлених правил у сфері охорони порядку, державного і громадського порядку, природи, здоров'я населення та інших правил, забезпечення виконання яких входить до їх службових обов'язків.

Іноземці й особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом.

Статтею 24 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень передбачено такі адміністративні стягнення [2]:

попередження як захід адміністративного стягнення, яке виноситься в письмовій формі. У передбачених законом випадках попередження фіксується іншим установленим способом;

штраф - грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України;

оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні за рішенням суду і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат з реалізації вилученого предмета;

конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України;

позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

виправні роботи застосовуються на строк до двох місяців з відбуванням їх за місцем постійної роботи особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, і з відрахуванням до двадцяти процентів її заробітку в дохід держави. Виправні роботи призначаються районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею);

адміністративний арешт, який установлюється і застосовується лише у виняткових випадках за окремі види адміністративних правопорушень на строк до п'ятнадцяти діб та призначається районним, районним у місті, міським чи міськрайонним судом (суддею).

Одночасно із введенням 4 грудня 1990 року Закону України №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" податковим органам надано право накладати адміністративні штрафи [10]:

- на службових осіб підприємств, установ і організацій, винних у приховуванні (заниженні) прибутку (доходу) або приховуванні (необчисленні) інших об'єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку або веденні його з порушенням установленого порядку і перекрученні бухгалтерських звітів, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні за невстановленою формою бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та інших платежів у бюджет, - у розмірі середньомісячної заробітної плати, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року, - у розмірі двох середньомісячних плат;

- на громадян, винних у порушенні порядку заняття індивідуальною трудовою діяльністю, або тих, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю, щодо якої є спеціальна заборона, а також на громадян, винних у відсутності обліку доходів або у веденні його з порушенням встановленого порядку, неподанні або несвоєчасному поданні декларацій про доходи чи у включенні до декларації перекручених даних, - у розмірі середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню, а за ті ж дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, - в розмірі двох середньомісячних доходів, що підлягають оподаткуванню;

- на керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій, а також громадян, які не виконують перелічених у пунктах 2 - 5 цієї ж статті вимог державних податкових інспекцій та їх службових осіб, - у розмірі відповідно середньомісячної заробітної плати і середньомісячного доходу, що підлягає оподаткуванню;

Надалі ця норма закону мала неодноразові зміни та доповнення, але суттєві зміни відбулися у 2005 році, коли Законом України від 12.01.05 №2322-ІV повноваження податкових органів щодо притягнення до адміністративної відповідальності стали регулюватися лише Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, на сьогодні органи податкової служби мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення у випадку (табл.2.1):

Таблиця 2.1. Статті Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідальність за складання яких покладено на податкові органи

2.2 Характеристика адміністративної відповідальності у податковому праві

У попередній частині ми розглянули повноваження органу державної податкової служби при складанні протоколів про адміністративні правопорушення. Зупинимося більш детально на кожній з них.

Стаття 512. Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Так, незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх використання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, - тягне за собою накладання штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [1]. Суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються громадяни, юридичні особи та держава. Об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, користі моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці. Відносини щодо створення і використання об'єктів права інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України [4], Законами України "Про авторське право і суміжні права" [19], "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" [17], "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" [15], "Про охорону прав на промислові зразки" [16], "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" [25], "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" [27] низкою інших правових актів.

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо); 2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп'ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури; 10) фотографічні твори, зокрема, твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, зокрема, твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації. Карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у п.1, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. Суб'єктами авторського права є автори зазначених творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Об'єктом цього правопорушення є майнові та немайнові права суб'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст.ст.14, 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" права авторів поділяються на особисті немайнові ат майнові [19]. Автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення незалежно імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, створенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права. Виключне право на використання твору автором дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора на дозвіл чи заборону використання твору іншими способами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке публічне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників торів. Цей перелік не є вичерпним. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів. За винятком визначених законодавством випадків, автор має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватись у формі одноразового платежу, або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюється в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Кабінетом Міністрів України можуть установлюватися мінімальні ставки авторської винагороди та порядок їх застосування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6