8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також порушення по даному факту кримінальної справи;

9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження всправі.

55.Обставини, що обтяжують адміністративну відповідальність

Обставинами, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її;

2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин;

3) втягнення неповнолітнього в правопорушення;

4) вчинення правопорушення групою осіб;

5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин;

6) вчинення правопорушення в стані сп'яніння.

Орган (посадова особа), який накладає адміністративне стягнення, залежно від характеру адміністративного правопорушення може не визнати дану обставину обтяжуючою.

56.Обставини, що пом'якшують адміністративну відповідальність

Обставинами, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнаються:

1) щире розкаяння винного;

2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;

4) вчинення правопорушення неповнолітнім;

5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року.

Законами України може бути передбачено й інші обставини, що пом'якшують відповідальність за адміністративне правопорушення. Орган (посадова особа), який вирішує справу про адміністративне правопорушення, може визнати пом'якшуючими і обставини, не зазначені в законі.

57.Ознаки адміністративного проступку

Ознаки:

1. це виключно діяння, тобто дія чи бездіяльність. Думки, бажання чи інші вияви психічної діяльності юридичного значення не мають.

2. протиправність. Конкретне діяння визнається адміністративним правопорушенням, якщо воно передбачене як таке чинним адміністративним законодавством.

3. Винність.

4. Адміністративна караність

5. Посягання на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління.

58. Органи , що розглядають справи про адміністративні проступки

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються:

1) адміністративними комісіями при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;

2) виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад;

3) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними, районними в містах комісіями в справах неповнолітніх;

4) районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями);

5) органами внутрішніх справ, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те КУпАП..

59.Особливості здійснення виконавчої влади в місті Києві

Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи. Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними радами.
Система місцевого самоврядування у місті Києві

Система місцевого самоврядування у місті Києві включає:

· територіальну громаду міста;

· міського голову;

· міську раду;

· виконавчий орган міської ради;

· районні ради;

· виконавчі органи районних у місті рад;

· органи самоорганізації населення.

Основні форми здійснення місцевого самоврядування

1. Місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради та їх виконавчі органи.

2. Члени громади мають право в установленому порядку організовувати і брати участь у зборах громадян за місцем проживання, ініціювати розгляд у раді будь-якого питання місцевого самоврядування, створювати органи територіальної самоорганізації населення.

3. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України зупиняються в установленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Представницькі органи місцевого самоврядування, порядок їх формування, повноваження

1. У місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради, які є юридичними особами.

2. Порядок формування та повноваження міської, районних у місті рад визначаються Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" з особливостями, передбаченими Законом «Про столицю України - місто-герой Київ».

Виконавчі органи місцевого самоврядування у місті Києві

Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.

Здійснення управління районами в місті Києві

1. Питання організації управління районами в місті Києві належать до компетенції Київської міської ради і вирішуються відповідно до Конституції та інших законів України, рішень міської ради про управління районами міста.

2. Київська міська рада може передавати районним у місті радам у власність або в управління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України.

Президія Київської міської ради

1. Президія Київської міської ради є дорадчим органом ради, який попередньо готує узгоджені пропозиції і рекомендації з питань, які передбачається внести на розгляд ради. Рішення Президії мають рекомендаційний характер.

2. До складу Президії ради входять міський голова, його заступник по роботі в раді, голови постійних комісій ради, уповноважені представники депутатських груп і фракцій. Президія діє на основі положення про неї, що затверджується Київською міською радою.

60. Підстави адміністративної відповідальності

Підставою АВ вважається протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно - правовою нормою правило, але за своїм характером і наслідками не тягне за собою кримінального покарання.

АВ настає за порушення найменшої частини адміністративно - правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

АВ тягне за собою порушення тільки тієї норми адміністративного права, яка охороняється адміністративними санкціями.

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, фактичної, процесуальної.

61.Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади

Загальні повноваження:

· Президент призначає чергові вибори до ВРУ

· ПУ може достроково припинити повноваження ВРУ

· Йому належить право законодавчої ініціативи у ВРУ

· Призначає членів КМУ за поданням Прем'єр - міністра, керівників інших центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їх повноваження на цих посадах.

· Президент утворює суди у визначеному законом порядку

· Здійснює перше призначення особи на посаду професійного судді

· Призначає трьох членів Вищої ради Юстиції

· Скасовує акти КМУ та акти РМ АРК

· Призначає за згодою ВРУ Генерального прокурора та звільняє його з посади

У сфері виконавчої влади:

· Формування структур виконавчої влади

· визначення змісту діяльності структур виконавчої влади

· забезпечення законності у сфері державного управління

· видання указів та розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України

· укладання міжнародних договорів

62. поняття адміністративного позову

Адміністративний позов - ст.3 ч.6 КАСУ звернення до адмін. Суду про захист прав свобод та інтересів у публічно правових відносинах.

63.Поняття адміністративного права

Адміністративне право - це галузь права, засобами якої формуються публічно - управлінські відносини, а також організується і забезпечується публічно - управлінська діяльність.

Як фундаментальна галузь публічного права, воно є необхідним інструментом у регулюванні діяльності структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

Його норми регулюють діяльність структур виконавчої влади, місцевого самоврядування, державних і недержавних підприємств, установ, організацій.

АП органічно пов'язане з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов'язковим інструментом,здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Його норми є правовою основою побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми - апарату державного управління.

Безпосередньо нормами адміністративного права встановлюються державно - владні управлінські відносини та закріплюються права і обов'язки громадян, а також інших суб'єктів, що не мають владних повноважень у відносинах з представниками держави; встановлюються організаційні та правові засади функціонування всієї системи державної адміністрації; здійснюється розподіл повноважень між органами державного управління та їх структурними одиницями; визначаються принципи, методи, форми державно - управлінської діяльності.

64.Поняття адміністративного примусу.

Адміністративний примус - це владне, здійснюване в односторонньому порядку та передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб'єктів правовідносин, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, заходів припинення правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно -правових установлень.

Ознаки адміністративного примусу:

· якщо всі види державного примусу рівнозначні за своєю сутністю відповідному виду юридичної відповідальності, то АП і адміністративна відповідальність - різні правові явища. Адміністративна відповідальність є частиною АП.

· Заходи АП встановлюються, змінюються, скасовуються актами управління залежно від потреби. Не існує єдиного акта, який би містив перелік примусових заходів.

· Заходи АП застосовуються великою кількістю суб'єктів .

· Заходи АП можуть застосовуватись як до правопорушників чи осіб, від яких можна чекати вчинення правопорушення, так і до осіб, які належать до категорії законослухняних, тобто не вчинюють і не збираються вчинювати будь - які проступки

· Застосування АП заходів може бути звернене як до конкретних суб'єктів, так і до певної групи фізичних або юридичних осіб без їх персоніфікації.

· застосування заходів АП передбачається різними за юридичною силою документами.

· Заходи АП застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб.

· Усі заходи АП мають примусово- обов'язковий , державно - владний характер.

65.Поняття адміністративного проступку.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

66.Поняття адміністративного процесу.

Під адміністративним процесом розуміють порядок, правила за якими реалізуються матеріальні норми адміністративного права.

Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур - це система встановлених державою обов'язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно - процесуальні норми.

Адміністративно -процесуальна норма - це встановлені чи санкціоновані державою обов'язкові правила, відповідно до яких регламентується порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо - розпорядчих органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно - процесуальних норм прийнято називати адміністративно - процесуальною діяльністю.

Адміністративно - процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.

Адміністративні провадження є структурними складовими адміністративного процесу, а їх сукупність - носієм ознак адміністративного процесу.

68. Поняття адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність - це примусове, з додержанням встановленої процедури, застосування правомочним суб'єктом передбачених законодавством за вчинення адміністративного проступку заходів впливу, які виконані правопорушником.

Ознаки АВ:

1. є засобом охорони встановленого державою правопорядку;

2. нормативно визначена і полягає в застосуванні санкцій правових норм;

3. є наслідком винного антигромадського діяння;

4. супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5. пов'язана з примусом, з негативними для правопорушника наслідками, яких він має зазнати;

6. реалізується у відповідних процесуальних формах;

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно - правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків, тобто за вчинення адміністративних правопорушень.

Похідні ознаки АВ:

1. притягнення до АВ можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку.

2. АВ полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень

3. мета АВ полягає: а) у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття; б) запобіганню здійснення нових проступків;

4. право притягнення до АВ надано багатьом суб'єктам, серед яких - органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди.

5. акт про притягнення до АВ може прийматися: а) індивідуально; б) колегіально шляхом голосування.

6. законодавством встановлений особливий порядок притягнення до АВ.

7. норми, що регулюють АВ, містяться у різних за своєю правовою природою актах: а) кодексах; б) законах; в) правилах

70.Поняття державної служби

Інститут державної служби продовжує і завершує організаційне оформлення державного механізму, а найголовніше - робить цей механізм здатним практично вирішувати будь - які питання галузі державного управління.

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Основні принципи державної служби

Державна служба грунтується на таких основних принципах:

· служіння народу України;

· демократизму і законності;

· гуманізму і соціальної справедливості;

· пріоритету прав людини і громадянина;

· професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі;

· персональної відповідальності за виконання службових обов'язків і дисципліни;

· дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

· дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових
повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

71.Поняття і види стягнень за КУпАП

Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Види адміністративних стягнень

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення:

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, види адміністративних стягнень.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

74. Поняття суб'єктів адміністративного права.

В адміністративному праві під суб'єктом розуміють носія прав та обов'язків у сфері публічного управління, які передбачені адміністративно - правовими нормами, здатного надані права реалізовувати, а покладені обов'язки виконувати.

Складові елементи адміністративної правосуб'єктності:

· Адміністративна правоздатність - це здатність суб'єкта мати права та обов'язки у сфері державного управління. З'являється з моменту виникнення суб'єкта.

· Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта самостійно, свідомими діями реалізовувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки у сфері державного управління. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести за порушення адміністративно - правових норм юридичну відповідальність.

· Суб'єктивні права у сфері державного управління - це надана і гарантована державою, а також закріплена в адміністративно - правових нормах міра можливої поведінки у правовідносинах, яка забезпечена кореспондуючим обов'язком іншого учасника правовідносин.

· Суб'єктивні адміністративно - правові обов'язки - це покладена державою і закріплена в адміністративно - правових нормах міра належної поведінки у правовідносинах.

Якщо громадянина не чинить адміністративних правопорушень, то він не є суб'єктом адміністративно - деліктних відносин.

Cуб'єкти:

· Президент України

· Орган виконавчої влади

· Державні службовці, як суб'єкти, у діяльності яких об'єктивуються повноваження державних органів управління

· Громадяни України, іноземці, особи без громадянства

· Органи місцевого самоврядування

· Об'єднання громадян

· СПД

75.Правила і строки накладення адміністративних стягнень

Стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненного правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття
кримінальної справи, але при наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або про її закриття.

76.Предмет адміністративного права

Предметом адміністративного права є сукупність особливих управлінських відносин, що складаються у сфері публічного управління.

Відносини, що становлять предмет адміністративного права чи адміністративно - правові відносини - це стійкі правові зв'язки між суб'єктами й об'єктами публічного управління, що виникають у результаті дії адміністративно - правових норм.

Особливості адміністративно - правових відносин:

· виникають у результаті управлінської діяльності з реалізації публічних, найчастіше державно - управлінських, інтересів;

· у них обов'язково бере участь суб'єкт, наділений державою відповідними управлінськими повноваженнями;

· для них, як і для управління взагалі, характерні владність і цілеспрямованість. Це відносини влади і підпорядкування;

· вони захищені правовими засобами, у тому числі і примусовими.

77.Предметна підсудність адміністративних справ

1.Місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні:

1) адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам

2) усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

2. Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.

3. Справи щодо оскарження дій або бездіяльності посадових чи службових осіб місцевих органів виконавчої влади розглядаються і вирішуються місцевим загальним судом як адміністративним судом або окружним адміністративним судом за вибором позивача.

4. Вищому адміністративному суду України як суду першої і останньої інстанції підсудні справи:

1) щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму;

2) щодо скасування реєстрації кандидата на пост Президента України.

5. У разі невизначеності предметної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

78.Призначеня Кодексу адміністративного судочинства

Кодекс адміністративного судочинства України визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.

79.Принципи адміністративного судочинства

1. Принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом;
4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі;

5) гласність і відкритість адміністративного процесу;

6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень адміністративного суду;

7) обов'язковість судових рішень.

80.Припинення державної служби

Підстави припинення державної служби

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу;

2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;

3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;

4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії;

5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі;

6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги;

7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених.
Зміна керівників або складу державних органів не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім державних службовців патронатної служби. За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінченням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісячний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року.

Відставкою є припинення державної служби службовцем, який займає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою. Підставами для відставки є принципова незгода з рішенням державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі; примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному
законодавству, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об'єднанням громадян, громадянину; стан здоров'я, що перешкоджає виконанню службових повноважень.

Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України.

У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має страховий стаж для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку.
При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю. У разі призначення пенсії за віком, працевлаштування, засудження за скоєння злочину виплати, передбачені частиною четвертою цієї статті, припиняються.
Рішення про припинення державної служби може бути оскаржено державним службовцем безпосередньо до суду.

81. Провадження за зверненням громадян

Право громадян на звернення є Конституційним.

Види: індивідуальне чи колективне, письмове або усне; пропозиція, зауваження, скарга.

Розгляду не підлягають: анонімні звернення; повторні звернення від одного й того самого громадянина, з одного і того самого питання, до одного і того самого органу за умови, що перше звернення вирішено по суті; звернення з порушенням встановлених законодавством термінів; звернення осіб визнаних судом недієздатними.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Оскаржені можуть бути дії або рішення:

· внаслідок яких порушено права, законні інтереси, свободи громадян;

· створено перешкоди для реалізації громадянином його прав, законних інтересів, свобод;

· незаконно покладено на громадянина будь - які обов'язки;

· громадянина незаконно притягнуто до відповідальності.

Стадії провадження:

· подання громадянином звернення та прийняття його до розгляду органом, що веде провадження;

· розгляд справи;

· ухвалення рішення;

· перегляд рішення у зв'язку з його оскарженням або опротестуванням;

· виконання рішення;

Види суб'єктів провадження за зверненням громадян:

· суб'єкти, що звертаються (Дієздатні громадяни України, іноземці та особи без громадянства);

· суб'єкти, що розглядають звернення (органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засоби масової інформації, прокурори);

· допоміжні суб'єкти (адвокат, представник, представник трудового колективу, представник організації, особи з вини яких було допущено правопорушення);

· патронатні суб'єкти (законні представники неповнолітніх та недієздатних осіб, трудові колективи).

82.Прокурорський нагляд

Прокуратура здійснює нагляд:

1. за додержанням законів органами, які проводять оперативно - розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

2. за додержанням законів у разі виконання судових рішень з кримінальних справ, а також у разі застосування інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Формами реагування прокурора на встановлені у процесі нагляду порушення законодавства є протест прокурора, припис, подання, постанова.

Протест прокурора

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.
У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду.

Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Припис прокурора

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Подання прокурора

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Постанова прокурора

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження,
провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.
Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

83.Проходження державної служби

Прийняття на державну службу

Прийняття на державну службу на посади третьої - сьомої категорій, здійснюється на
конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законамиУкраїни. Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється Положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Дані про вакансії посад державних службовців підлягають публікації та поширенню через засоби масової інформації не пізніш як за один місяць до проведення конкурсу.

Забороняється вимагати від кандидатів на державну службу відомості та документи, подання яких не передбачено законодавством України. Президент України, Голова Верховної Ради України, члени Уряду
України, глави місцевих державних адміністрацій мають право самостійно добирати та приймати осіб на посади своїх помічників, керівників прес-служб, радників і секретарів згідно з штатним розписом і категорією, що відповідає посаді (патронатна служба).

Порядок перебування на державній службі таких осіб установлюється відповідними органами.

Державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією"

Державні службовці не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню державного органу.

Інші обмеження, пов'язані з проходженням державної службиокремими категоріями державних службовців, встановлюються виключно законодавчими актами України.

Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту:
"Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки".

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці.

При прийнятті на державну службу може встановлюватися випробування терміном до шести місяців.

Тривалість робочого часу державних службовців визначаєтьсявідповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та
неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.
За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному
службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.

З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати заосновним місцем роботи.

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

84.Публічне управління

Управління - це цілеспрямований вплив з боку керуючого суб'єкта на поведінку керованого об'єкта, на відповідні явища та процеси задля приведення їх у відповідність з певними закономірностями.

Публічне управління є частиною соціального управління.

Публічне управління складається з:

1. державного управління, де суб'єктом виступа\ держава в особі відповідних структур.

2. громадського управління, де суб'єктами є недержавні утворення.

Суб'єкти державного управління виступають від імені держави. Їх діяльність має юридично - владний характер. І забезпечується примусовою силою держави.

Суб'єктами громадського управління виступають недержавні утворення. До них належать різні самоврядні структури. Вони виступають як суб'єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами.

85.Реалізація норм адміністративного права

Реалізація норм - це практичне використання правил поведінки , що містяться в них, з метою регулювання управлінських відносин, тобто втілення у життя волевиявлення, що вони містять.

Способи реалізації адміністративно - правових норм:

· Виконання - це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо виконання юридичних обов'язків.

· Використання - це активна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин щодо здійснення наданих йому юридичних прав.

· Додержання - це пасивна поведінка суб'єкта адміністративних правовідносин , який не допускає порушень адміністративно - правових заборон.

· Застосування - це діяльність державних виконавчо - розпорядчих органів з вирішення управлінських справ і видання індивідуальних юридичних актів, що ґрунтуються на вимогах матеріальних або процесуальних норм.

Вимоги щодо застосування адміністративно -правових норм:

· Законність;

· Обгрунтованість;

· Доцільність.

87.Розмежування адміністративних і дисциплінарних проступків.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і ДП:

1. ДП - це порушення трудової дисципліни, яка діє у межах конкретної організаційної структури з метою забезпечення її ефективного функціонування.

АП - це порушення загальнообов'язкових правил, які діють у межах всієї держави. Вони встановлюються з метою охорони прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання КУ і законів, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.

2. АП зафіксовані в законодавстві про АП , яке на даний час кодифіковано. Дисциплінарні проступки прямо чи побічно називаються в нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно - трудового й інших галузей права.

3. головною ознакою суб'єкта ДП є обов'язкова належність до конкретного трудового колективу. Відсутність цієї ознаки виключає визнання особи суб'єктом дисциплінарного проступку.

Головними ознаками АП є вік, осудність, винність.

4. Суб'єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в якому працює правопорушник. Між ними обов'язково існують стійкі організаційні зв'язки.

Суб'єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані законом. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв'язків.

88.Розмежування адміністративних проступків і злочинів.

Ознаки за якими здійснюється розмежування АП і злочинів:

1. Включення складу правопорушення або в КУпАП, або в КК. Підставою для включення в той чи інший кодекс є ступінь суспільної небезпеки. Виключно КК встановлює які суспільно небезпечні діяння є злочинами. Діяння може розглядатися як АП , якщо воно не включене до КК.

2. Склад будь якого злочину може бути встановлений тільки законом. Склади АП - як законами, так і підзаконними актами.

3. Джерело кримінальної відповідальності єдине. Це КК. Джерел адміністративної відповідальності безліч.

4. За вчинення злочинів передбачені покарання. За здійснення АП передбачені стягнення.

5. Адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання правопорушника і запобігання правопорушенням. Покарання - це насамперед кара за вчинення злочину. Кара виступає як засіб для досягнення виправних і превентивних цілей покарання.

6. Кримінальні справи розглядаються тільки судами, і тільки суд визначає і призначає те чи інше покарання за злочин. Правом розглядати адміністративні справи наділено більше ніж 40 суб'єктів.

7. Законодавством встановлено пріоритет кримінальної відповідальності перед адміністративною.

91.Способи забезпечення законності

Законність - це специфічний державно - правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві та державі.

Загальні умови:

· Політичні передумови забезпечення режиму законності

· Економічні передумови забезпечення режиму законності

· Ідеологічні передумови забезпечення режиму законності

· Організаційні передумови забезпечення режиму законності

Спеціальні засоби:

· Організаційно - структурні формування

· Організаційно - правові методи

92.Способи легалізації об'єднань громадян.

Легалізація здійснюється чітко зафіксованими у законодавстві органами:

· Міністерство юстиції України

· Місцеві органи виконавчої влади

· Виконкоми міських, селищних, сільських рад.

Легалізація (офіційне визнання) об'єднань громадян є обов'язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Діяльність об'єднань громадян, які не легалізовані або примусово розпущені за рішенням суду, є протизаконною. У разі реєстрації об'єднання громадян набуває статус юридичної особи.
Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. У разі, коли діяльність місцевої громадської організації
поширюється на територію двох і більше адміністративно-територіальних одиниць, її легалізація здійснюється відповідним вищестоящим органом. Місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчим комітетом сільської, селищної, міської Ради народних депутатів реєструються в обов'язковому порядку місцеві осередки зареєстрованих всеукраїнських та міжнародних об'єднань громадян, якщо така реєстрація передбачена статутними документами цих об'єднань. Про легалізацію (офіційне визнання) об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.
До заяви додаються статут (положення), протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів, відомості про склад керівництва центральних статутних органів, дані про місцеві осередки, документи про сплату реєстраційного збору, крім випадків, коли громадська організація звільняється від сплати реєстраційного збору відповідно до законів України. Політичні партії подають також свої програмні документи.
Заява про реєстрацію місцевої громадської організації розглядається у 3-денний строк з дня надходження документів. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово не пізніше наступного робочого дня з дня прийняття рішення. Заява про реєстрацію всеукраїнської та міжнародної громадської організації розглядається протягом одного місяця. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми
представники об'єднання громадян.

Повідомлення про заснування

Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських Рад народних депутатів.

93.Стадії провадження в справах про адміністративні проступки

Увесь процес провадження в справах про адміністративні проступки складається з кількох стадій.

Стадія - ц порівняно самостійна частина провадження, яка поряд з його загальними завданнями має властиві тільки їй завдання й особливості. Стадії різняться одна від одної кількістю учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю.

Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акта розпочинається нова стадія.

Стадії:

1. Порушення справи: встановлення ознак правопорушення, доставлення правопорушника, прийняття рішення про порушення справи, оформлення рішення про порушення справи;

2. адміністративне розслідування: доказування факту правопорушення, встановлення даних про особу правопорушника, процесуальне оформлення результатів розслідування, направлення матеріалів для розгляду за підвідомчістю;

3. розгляд справи та її вирішення: підготовка справи до розгляду і заслуховування, заслуховування справи, прийняття постанови, доведення постанови до відома;

4. перегляд постанови: оскарження або опротестування постанови, перевірка законності постанови, винесення рішення, реалізація рішення;

5. виконання постанови: звернення постанови до виконання, безпосереднє виконання.

94.Сторони в судовому адміністративному процесі

1. Сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

2. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

3. Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

4. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:
1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

95.Строки розгляду справ про адміністративні проступки

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42-2, частиною першою статті 44, 44-1, 106-1, 106-2, статтею 162, 173, 173-1, 178, 185 і частиною першою статті 185-3, статтями 185-7, 185-10, 188-22, 203 - 206-1, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160-2, 185-1, 212-7 - 212-20 - у триденний строк, статтями 46-1, 51 і 176 - у п'ятиденний строк, а статтями 101-103 КУпАП - у семиденний строк.
Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

96. Структура адміністративного права

Структура адміністративного права - це внутрішня будова галузі.

Класифікація за масштабністю дії норм:

В адміністративному праві виділяють загальну, особливу і спеціальну частину.

Загальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають:

· поняття публічного управління, його риси і принципи та співвідношення з виконавчою владою;

· поняття адміністративного права;

· зміст адміністративно - правових норм і відносин;

· визначають адміністративно - правовий статус суб'єктів адміністративного права;

· сутність методів і форм управління; склад адміністративного правопорушення і сутність відповідальності за його вчинення;

· зміст адміністративного процесу;

Особлива частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що розкривають сутність і зміст регулюючого впливу на економіку, соціально - культурну, адміністративно - політичну та міжгалузеву сфери.

Спеціальна частина поєднує нормативний матеріал і теоретичні положення, що регулюють адміністративно - правову діяльність суб'єктів управління.

Класифікація за правовою природою норм:

· інститут державної служби

· інститут адміністративної відповідальності

· інститут місцевого самоврядування

· інститут адміністративної деліктології

· адміністративно - процесуальний інститут

· Дозвільний інститут, інститут ліцензування.

97.Суб'єкт адміністративного проступку. Види спеціальних суб'єктів.

САП - є осудна особа, яка досягла певного віку і вчинила описаний у законі склад адміністративного проступку.

Таким чином, суб'єктом адміністративного проступку є той, хто його вчинив.

Усі ознаки складу, що характеризують індивідуального суб'єкта, можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні.

Загальними визнаються такі, які повинна мати будь - яка особа, що піддається адміністративному стягненню. У першу чергу до них належать вік і осудність.

Спеціальними визнаються такі, що вказують на особливості правового становища суб'єктів і дозволяють диференціювати відповідальність різних категорій осіб, забезпечуючи тим самим справедливу правову оцінку вчиненого діяння.

Спеціальні ознаки можна поділити на три групи, що визначають:

· особливості трудової діяльності та службового становища.

· Протиправну поведінку в минулому.

· Інші особливості суб'єкта.

За загальним правилом спеціальні ознаки мають тимчасовий характер, вони мобільніші,особа може мати їх відразу кілька, одержувати нові, втрачати старі.

Особливості спеціальних ознак:

1. властиві лише окремим групам громадян.

2. відображають специфіку їх правового статусу.

3. виникають на основі індивідуальних актів управління або інших юридично значущих дій повноважних органів.

4. динамічніші ніж загальні ознаки.

5. містяться у статтях Особливої частини КУпАП.

6. закріплюються законодавцем з метою диференціації відповідальності різних категорій осіб, забезпечення справедливої правової оцінки їх неправомірних дій

Адміністративному праву відомі загальні, спеціальні та особливі суб'єкти адміністративного правопорушення.

98. Суб'єктивна сторона адміністративного проступку.

Суб'єктивна сторона адміністративного проступку полягає у психічному ставленні суб'єкта до вчиненого антигромадського діяння. Основною ознакою є вина.

Вина охоплює дві можливі форми стану психіки: умисел (прямий і непрямий) і необережність (самовпевненість і недбалість).

Прямий умисел - це коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання шкідливих наслідків.

Непрямий умисел - коли особа усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає шкідливі наслідки і при цьому прямо не бажає, але свідомо допускає їх настання.

Самовпевненість - це передбачення можливості настання шкідливих наслідків свого діяння і легковажний розрахунок на їх запобігання.

Недбалість - це не передбачення настання шкідливих наслідків, але зобов'язання і можливість їх передбачити.

Конструктивною ознакою складу в ряді випадків є і підлягає встановленню мета правопорушення.

Мета - це уявний образ результату , до якого прагне винний, його уявлення про ті бажані наслідки, що мають настати в результаті здійснення проступку.

99.Територіальна підсудність адміністративних справ

1.Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

2. Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

3. Адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої
влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України; адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне
дипломатичне чи консульське представництво України, їхня посадова чи службова особа; а також адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону
(примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

4. У разі невизначеності територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача.

100. Управління освітою

Освіта - основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Центральним органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти є Міністерство освіти і науки.

Міністерства, яким підпорядковані заклади освіти, разом з МОН беруть участь у здійсненні державної політики в галузі освіти, науки, професійної підготовки кадрів, у проведенні державного інспектування та акредитації закладів освіти, здійснюють контрольні функції з додержання вимог щодо якості освіти, забезпечують зв'язок із закладами освіти та державними органами інших країн з питань, що належать до їх компетенції, організують впровадження у практику досягнень науки і передового досвіду.

Вища атестаційна комісія - організує і проводить атестацію наукових і науково - педагогічних кадрів, керує роботою з присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. ВАК є центральним органом державної виконавчої влади , підвідомчим КМУ.

МОН АРК здійснює повноваження керівництва освітою, крім повноважень, віднесених до компетенції МОН, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти.

Державну політику в галузі освіти на місцях здійснюють місцеві органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Дошкільна освіта і виховання здійснюється у сім'ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно - культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництв, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Професійно - технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну, наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо - кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, вдосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації.

Види вищих закладів: університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум.

Структура вищого закладу освіти: інститут, науково - дослідний інститут, факультет, кафедра, секція.

101.Урпавління у сфері внутрішніх справ

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері внутрішніх справ є Міністерство внутрішніх справ України. МВС реалізує державну політику у сфері захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, організує та координує діяльність овс з боротьби зі злочинністю, з охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Основні завдання МВС:

· участь у розробці і реалізації державної політики щодо боротьби зі злочинністю;

· організація і координація діяльності овс із захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

· забезпечення запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшук осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

· організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

· забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

· забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

· організація роботи, пов'язаної із забезпечення безпеки дорожнього руху;

· здійснення на договірних засадах майна всіх форм власності;

· визначення основних напрямів удосконалення роботи овс, надання їм організаційно - методичної та практичної допомоги;

· забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу овс, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

· підготовка овс та внутрішніх військ для інтеграції України до ЄС.

МВС здійснює керівництво в двох головних формах: централізоване керівництво і безпосереднє оперативне управління.

Найважливішою складовою частиною ОВС є міліція. Вона складається з підрозділів: кримінальна, громадської безпеки, транспортна, ДАІ, охорони, спеціальна.

102.Урядові органи державного управління

Орган державного управління - це структура, яка реалізує управлінські функції держави.

Урядовий орган державного управління діє у складі міністерства, іншого центрального органу
виконавчої влади і підпорядковується йому.

Урядовий орган у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами центрального органу виконавчої влади та положенням про нього.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління здійснюють:

· управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

· контрольно-наглядові функції;

· регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних і
юридичних осіб.

Урядовий орган:

· у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

· здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

· виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

· здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

· узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

· здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням керівника відповідного центрального органу виконавчої влади.

Положення про урядовий орган державного управління затверджується Кабінетом Міністрів України

103.Форми державного управління.

Форма державного управління - це зовнішньо виражена дія - волевиявлення суб'єкта управління, здійснене у рамках режиму законності та його компетенції для досягнення управлінської мети.

Державна влада не може реалізовуватися сама по субі, вона має бути представлена певними діями, які сприймаються як такі, що містять державно - владні накази керуючого впливу.

Види форм:

За значенням наслідків:

· Правові - це форми, використання яких спричиняє виникнення юридичного ефекту.

· Неправові - це форми, які безпосередньо юридичного значення не мають і не спричиняють виникнення адміністративно - правових відносин.

За способом реалізації методів управління:

· Видання нормативних актів управління

· Видання ненормативних актів управління

· Укладення адміністративних договорів

· Здійснення реєстраційних та інших юридично значущих дій

· Провадження організаційних дій

· Виконання матеріально - технічних операцій

105.Центральні органи виконавчої влади із спеціальним статусом

Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влади із спеціальним статусом очолює його голова.

Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян,
власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і
свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків. Міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів:

· кримінальної міліції;

· міліції громадської безпеки;

· місцевої міліції;

· транспортної міліції;

· державної автомобільної інспекції;

· міліції охорони;

· судової міліції;

· спеціальної міліції.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або
постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України з дозволу Кабінету Міністрів України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

Страницы: 1, 2, 3, 4