Адміністративні правопорушення. Експерт як суб'єкт провадження у справах

б) застосування експертом сучасних, найбільш ефективних методів дослідження;

в) достатність досліджуваного матеріалу для зроблених висновків.

Як слушно зазначає Є Кригін, на кожній з даних стадій між суб'єктами експертизи виникають свої правовідносини, що віддзеркалюють зв'язки цих суб'єктів, причому кожен з них має певні права, свободи та обов'язки [52, с. 27 - 28].

Отже, однією з характерних рис взаємодії органу уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення з експертом, є керівна роль уповноваженого органу. Вона виражається насамперед у винесенні рішення про призначення експертизи, оцінці її результатів, а також вирішенням клопотань експерта і, в необхідних випадках, присутності при проведенні експертних досліджень. Закон наділяє органи адміністративної юрисдикції, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення правом вирішувати, що саме є обставинами, які мають суттєве значення для справи і повинно подаватися експерту. Тому експерт, який брав участь у допиті, огляді місця події або обшуку не вправі наполягати на внесенні в протокол тих показань, або виявлених обставин, які, на його думку, стосуються процесу експертизи. Як вказує В.Г. Лукашевич, під час проведення судової експертизи експерт самостійно вивчає об'єкт і висновок про результати дослідження робить лише на підставі свого оцінного судження [58, с. 168]. Потім ці результати оцінюються і, таким чином, приймається рішення по справі.

Орган, уповноважений розглядати справу про адміністративне правопорушення, безумовно, відіграє керівну роль у проведенні експертизи, однак його керівна роль не є необмеженою , адже, що стосується експерта, то згідно зі ст.75 КПК України він дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. Це значить, що він самостійно вибирає засоби, прийоми й методи дослідження, і ніхто не має права впливати на цей вибір. Тому слід погодитись і з Л. Шамсеєвою, яка вказує, що експерта слід розглядати як особу процесуально незалежну, яка зберігає самостійність в межах своєї компетенції.

Наступна група суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у безпосередніх зв'язках, є учасники, що особисто зацікавлені у розгляді справи: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий та їх законні представники - адвокати, батьки, опікуни, піклувальники. Серед даної групи учасників найбільш тісний зв'язок експерта як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення простежується, і це зумовлено самою правовою природою та суттю експертизи, із особою, що притягається до адміністративної відповідальності. Відповідно до п. 3 ст. 273 КпАП України експерт має право з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.

На думку Т. Коломоєць, В. Поліщука та С. Ващенка, центральною постаттю у провадженні в справах про адміністративні правопорушення є особа, яку притягають до відповідальності. Навколо неї, власне, і концентрується процесуальна діяльність всіх інших суб'єктів провадження [44, с. 157; 16, с. 88]. Разом з тим, як вірно зауважує Т. Коломоєць, на відміну від правового та процесуального статусу обвинуваченого та підсудного, достатньо врегульованого у кримінально-процесуальному законодавстві та висвітленого у кримінально-процесуальній літературі, правовий та процесуальний статус особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, досліджено меншою мірою [44, с. 158].

Звичайно, вироблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства стосовно правового статусу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, повинно бути предметом самостійних наукових досліджень, однак, враховуючи спрямованість дисертаційного дослідження, слід стисло зупинитись на деяких аспектах зазначеного питання.

Чинний КпАП України не відображає, як це здійснюється у кримінально-процесуальному законодавстві, диференціації категорій, аналогічних статусу підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та засудженого, кожен з яких включає різний набір прав та обов'язків. У провадженні у справах про адміністративні правопорушення виділено лише права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Так, ст. 268 КпАП встановлює, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову у справі.

Також ст. 268 КпАП закріплює, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи, і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду трави. При розгляді справ про адміністративні право-порушення, передбачених ч. 1 ст. 44, ст.ст. 51, 146, 160, 160-2, 173, ч. З ст. 178, ст.ст. 185, 185-1, ч. 1 ст. 185-3, ст.ст. 185-7 і 187 КпАП, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. У разі ухилення її від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міського районного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу. Законами України може бути передбачено й інші випадки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу (до посадової особи), справу, є обов'язковою.

Як слушно зазначають Т. Коломоєць, Р. Сінєльнік, відсутність диференційованого підходу до встановлення адміністративно-процесуального статусу особи, що притягається до адміністративної відповідальності, залежно від стадій провадження у справі про адміністративне правопорушення та відповідних підстав його набуття, не відображає особливостей кожної стадії та значно знижує рівень захищеності її прав та свобод в адміністративно-деліктному процесі. Наприклад, відсутність статусу підозрюваного у вчиненні адміністративного правопорушення та чітких підстав, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні адміністративного правопорушення, безпосередньо пов'язана із обґрунтованістю обмеження деяких її прав та свобод .

Звертаючись до адміністративно-правового статусу особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у контексті участі експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, слід зупинитись ще на одному аспекті. Текстуальний аналіз змісту положень КпАП, які визначають адміністративно-процесуальний статус особи, що притягається до адміністративної відповідальності, дозволяють дійти однозначного висновку про те, що відповідні норми поширюються лише на фізичних осіб. Разом з тим все більш актуальним постає питання можливості притягнення до адміністративної відповідальності і юридичних осіб. Аналіз наукової та публіцистичної літератури свідчить про широку підтримку ідеї визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності [57, с. 205].

У відповідності до закону України «Про судову експертизу» та Інструкції експерт має право задавати питання, що стосуються предмета експертизи, йому забороняється вступати у непередбачені контакти з особами, що прямо чи побічно зацікавлені в результатах експертизи. Дані положення, безумовно стосуються усіх суб'єктів провадження, зацікавлених у вирішенні справи про адміністративні правопорушення.

Наступним суб'єктом провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у певних зв'язках, є потерпілий.

Стаття 269 КпАП закріплює, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про адміністративне правопорушення. Потерпілого може бути опитано як свідка відповідно до ст. 272 КпАП.

Експерт з дозволу уповноваженого органу, у компетенції якого знаходиться провадження по справі про адміністративне порушення, може задавати питання потерпілому, що стосуються предметів експертизи.

У рамках категорії представництва інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого у передбачених законом випадках, діяльність захисника має спільні точки дотику (зокрема, мету представництва) із діяльністю законних представників. Згідно зі ст. 270 КпАП інтереси особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, і потерпілого, які є неповнолітніми або особами, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права у справах про адміністративні правопорушення, мають право представляти їх законні представники (батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники). Законні представники мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якої вони представляють, приносити скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу.

З метою підвищення рівня захищеності осіб, неповнолітніх або осіб, що через свої фізичні або психічні вади не можуть самі здійснювати свої права, пропонуємо поряд із закріпленим правом законних представників представляти інтереси зазначеної категорії законодавчо закріпити також необхідність обов'язкової участі у провадженні експерта, за аналогією з ст. 76 КПК України, завдяки чому експерт звичайно не буде виконувати представницьку роль, але завдяки його обов'язковій участі буде забезпечуватись повний, всебічний, компетентний розгляд справи про адміністративне правопорушення..

Наступна група учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, з якими експерт перебуває у певних відносинах, не є основною, однак суб'єкти (свідок та перекладач), які до неї входять, як і експерт сприяють досягненню основних завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Проведені дослідження дозволяють констатувати, що експерт найбільш тісно взаємопов'язаний із спеціалістом (фахівцем), процесуальна фігура якого, не зважаючи на те, що також пов'язана із використанням спеціальних знань, але не є тотожною експерту. Чинний КпАП України, допускаючи участь експерта у справах про адміністративні правопорушення, не містить статей, які б передбачали залучення спеціаліста (фахівця) до участі у провадженні. На наш погляд, в КпАП України назріла необхідність закріпити взагалі поняття та правовий статус спеціаліста (фахівця) за аналогією з ст. 1281, 183, 192, 194, 199 КПК України, відмежувати його від експерта, чітко закріпивши правовий статус, коло питань, що вирішуватимуться даною процесуальною фігурою, що буде сприяти чіткому розмежуванню компетенції експерта та спеціаліста (фахівця) при використанні спеціальних знань у справах про адміністративні правопорушення органами уповноваженими розглядати справу, адже експертиза - не єдино можлива форма використання спеціальних знань у адміністративно-деліктному процесі. Окремі питання, що виникають під час перевірки матеріалу і вимагають спеціальних пізнань, як слушно зазначають А. Михайленко, В. Арсеньєв, думку яких доречно підтримати, можуть бути успішно вирішені за участю спеціаліста без провадження експертизи [27, c. 11].

У зв'язку з відсутністю чіткого законодавчого вирішення питання щодо форм використання допомоги спеціалістів, окремі автори робіт обмежуються констатацією цього положення і практично відходять від рішення проблеми. Інші, виходячи з існуючого положення, обмежуються відповідною йому, поверхневою, та неповною класифікацією форм використання допомоги спеціаліста. На наш погляд, приступаючи до класифікації форм використання допомоги спеціалістів, у найпершому наближенні до проблеми, варто розрізняти процесуальні і непроцесуальні форми використання спеціальних знань. Відразу зазначимо, що навіть на цьому, найзагальнішому рівні, у літературі немає єдиної думки.

Як зазначає Б. Россинський не процесуальною формою є консультативна та довідкова діяльність знаючих осіб, провадження ними попередніх досліджень матеріальних об'єктів і т. п. Під процесуальною формою застосування спеціальних пізнань розуміється як призначення і проведення експертиз, так і залучення спеціаліста до участі у слідчих чи судових діях [83, с. 132].

Спеціаліста не слід прирівнювати до експерта, який теж має спеціальні знання, проте це різні процесуальні фігури. Їхня відмінність у тому, що спеціаліст, за загальним правилом, беручи участь у провадженні, не проводить самостійних досліджень об'єктів і матеріалів справи. Він не дає висновків про результати своєї діяльності, які могли б бути джерелом доказів. Свої знання і навички спеціаліст використовує при консультуванні, виробленні рекомендацій для надання допомоги у виявленні, закріпленні і вилученні доказів. Діяльність же експерта зводиться до дачі експертного висновку, який за законом є одним із джерел доказів.

Спеціаліст тільки пояснює загальнодоступні факти, які сприймаються усіма, хоча таке сприйняття іноді забезпечується за допомогою технічних засобів. Пізнання спеціаліста - це пізнання явищ, а не сутності; за своїм характером воно емпіричне. Як зазначає Н. Сєліванов компетенція спеціаліста не виходить за межі надання допомоги при збиранні доказів, що вже існують по справі та підготовки матеріалів до експертизи [87, с. 112].

Пояснювальна функція, виконувана експертом, на відміну від такої функції спеціаліста, дозволяє зрозуміти сутнісні, істотні “внутрішні” якості об'єкта. Вони (сутнісні якості) стають доступними для суб'єктів адміністративно-деліктного процесу тільки за допомогою експертного висновку, який викладає сутність об'єкта дослідження в доступних неспеціалістам вербальних формах. Таким чином, діяльність експерта спрямована на встановлення сутнісних, особливих, індивідуально-конкретних властивостей предметів, процесів, явищ, станів об'єктивної реальності шляхом застосування науково обґрунтованих методик у сполученні з емпіричними і теоретичними формами реалізації наукових знань.

Спеціаліст на відміну від експерта лише сприяє в знаходженні, закріпленні та вилученні доказів. Він повинен звертати увагу уповноваженого органу, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, на відповідні обставини і тим самим надавати йому необхідну науково-технічну допомогу, сприяти повному та всебічному дослідженню обставин справи.

Процесуальна фігура спеціаліста, паралельно із експертом, крім КПК України, закріплює в ст. 67 КАС України, в якій зазначається, що спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Спеціаліст зобов'язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби - надавати суду технічну допомогу. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі в адміністративному процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Отже, за аналогією із кримінально-процесуальним та адміністративним судочинством, на нашу думку, необхідно внести корективи до КпАП України, закріпивши паралельно із правовим статусом експерта, процесуальну фігуру спеціаліста, розмежувавши їх компетенцію щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Доцільність даних змін в адміністративно-деліктному законодавстві України, обумовлюється також аналізом позитивного зарубіжного досвіду з даного питання.

Так, ст. 25.8 КпАП РФ, визначає статус спеціаліста як учасника провадження у справах про адміністративні правопорушення. Як зазначається в даній законодавчій нормі, в якості спеціаліста для участі у справах про адміністративні правопорушення може притягатися будь-яка незацікавлена у вирішенні справи повнолітня особа, що володіє спеціальними пізнаннями, необхідними для сприяння у виявленні, закріпленні і вилученні доказів, а також застосуванні технічних засобів. Спеціаліст може залучатися будь-яким органом або посадовою особою в провадженні якого знаходиться справа про адміністративне правопорушення на будь-якій стадії провадження по справі.

У законодавстві Німеччини близькими до експерта, але не тотожними з ним є процесуальні фігури “експерта-свідка” та “асистента з питань реальних доказів”. Так, “експерт-свідок” - це очевидець, який сприймає те, що інші люди сприйняти не в змозі через те, що таке сприйняття потребує спеціальних знань (наприклад, лікар був свідком дорожньо-транспортної пригоди і, даючи свідчення ретельно описує ушкодження, які отримав потерпілий). Схожість “експерта-свідка” з експертом полягає в тому, що, як і останній, “експерт-свідок” сприймає якусь інформацію і, користуючись своїми спеціальними знаннями, робить з неї певні висновки. Відмінність від експерта полягає в тому, що:

по-перше, “експерт-свідок” не проводить ніяких досліджень, а лише доводить до суду ті висновки, які він зробив, спостерігаючи за подією;

по-друге, на відміну від експерта, “експерт-свідок” не залучається до справи за вимогою суду, оскільки це залежить тільки від того, чи була свідком події особа, яка володіє певними спеціальними знаннями, завдяки яким вона зробила висновки, корисні для розслідування справи;

по-третє, враховуючи вищесказане, “експерт-свідок” не може бути замінений у справі, оскільки це фігура унікальна, в той час як експерт можне бути замінений в будь-який момент.

Саме цьому §85 КПК Німеччини встановлює статус “експерта-свідка” такий же, як і у звичайного свідка. Указаної процесуальної фігури у вітчизняному законодавстві немає, але, як відзначається у літературі, на початку минулого сторіччя деякими процесуалістами та криміналістами нерідко висловлювалися думки про залучення в процес обізнаного свідка, аналогічного експерту-свідку в Німеччині. Ми вважаємо, що називати такого свідка експертом не зовсім точно і правильно. Дійсно, повідомлення такого свідка більш повні і точні порівняно з іншими особами (свідками), які не володіють спеціальними знаннями. Але надавати свідку, який володіє спеціальними знаннями, особливого статусу недоцільно, оскільки, згідно з принципами вітчизняного законодавства, ніякі висновки, думки, зроблені на основі подій, які спостерігались свідком, не є очевидними і не можуть використовуватись як докази.

“Асистент з питань реальних доказів” (“real evidence assistant”, ”Augenscheinsgehilfe”) залучається до справи за вимогою суду, але на відміну від експерта не проводить досліджень. Аналіз його обов'язків показує, що його спеціальні знання та навички потрібні суду для того, щоб полегшити і прискорити розслідування у справі. Наприклад, суд може використати цю особу, щоб установити, який вигляд має дах будівлі або дно озера. В принципі, суд може зробити це і самостійно, але це практично неможливо зробити без спеціальних знань, навичок і підготовки. Таким чином, статус “асистента з питань реальних доказів” є аналогічним статусу „спеціаліста”.

Отже, підводячи підсумок, зазначимо, що у провадженнях про адміністративні правопорушення необхідно закріпити паралельно із правовим статусом експерта, процесуальну фігуру спеціаліста, розмежувавши їх компетенцію щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення, адже як свідчить практика, участь спеціаліста по певним категоріям справ не тільки бажана, але й об'єктивно необхідна. Так, при проведенні передбаченого ст. 264 КпАП особистого догляду обов'язкова участь спеціаліста - лікаря, у випадках, якщо є достовірні дані про те, що викрадені предмети контрабанди заховані особою у природніх отвірах людського тіла. Звичайно, проведення подібних дій будь-якою іншою особою є неможливим, адже це буде грубе порушення прав та гідності громадянина, що підлягає огляду. Практика свідчить також, що по деяким категоріям справ (ст.129, 130 КпАП) спеціаліст бере участь практично у всіх випадках. В якості спеціалістів як правило залучаються молодші медичні працівники, що здійснюють аналіз крові та мочі для медичного висновку щодо наявності та ступеню тяжкості алкогольного сп'яніння [104, с. 159-160].

Участь спеціаліста на стадії порушення провадження по справі про адміністративне правопорушення можлива й за інших обставин. Так, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення для певних категорій справ не виключається залучення спеціаліста з фото- та відеозйомки (для фіксації, наприклад, обстановки або слідів правопорушення). Фотозйомки та відеозапис можуть слугувати наочним доповненням до протоколу, підсилювати його доказове значення. Як зазначає, М. Тищенко, на жаль, особи, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення, рідко використовують допомогу спеціаліста а технічні засоби [104, с. 160].

Таким чином, доцільно ліквідувати законодавчу прогалину та законодавчо закріпити правовий статус спеціаліста в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачити його права, обов'язки, а також відповідальність при відмові, ухиленні або неналежному виконанні обов'язків

О.Тодощак. здійснюючи ґрунтовне дослідження правового статусу спеціаліста та експерта у провадженні по справах про правопорушення митних правил, пропонує внести зміни до Митного кодексу України щодо відповідальності експерта та спеціаліста за ухилення без поважних причин від надання висновку, від участі в провадженні або розгляді справи щодо порушення митних правил, проведенні митного контролю або провадження митного оформлення - у вигляді попередження або накладення штрафу у розмірі до п'ятидесятикратної, встановленої законом мінімальної заробітної плати [105, с. 39].

Отже, до відповідальності спеціаліста у справах про адміністративні правопорушення, як і до відповідальності експерта, слід підходити диференційовано, а саме, дисциплінарна відповідальність спеціаліста може наставати, якщо виконання обов'язку щодо справи входить до кола його службових обов'язків. До недобросовісного спеціаліста слід застосовувати заходи адміністративної відповідальності. Крім того, бажано розширити ст. 275 КпАП, яка регламентує відшкодування витрат потерпілим, свідкам, експертам та перекладачам, включивши до цього переліку і спеціаліста.

Свідок як учасник адміністративно-деліктного процесу відіграє важливу роль у встановленні обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Як свідок у справі про адміністративне правопорушення може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі які-небудь обставини, що підлягають установленню у цій справі. На виклик органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа, свідок зобов'язаний з'явитися в зазначений час, дати правдиві пояснення, повідомити все відоме йому у справі і відповісти на поставлені запитання (ст. 272 КпАП). Інформація, що надходить від свідків, є досить важливою для діяльності експерта під час процесу дослідження питань, висунутих для експертного висновку.

Детальну увагу щодо взаємозв'язку свідка та експерта приділяє у дисертаційному дослідженні «Правові та наукові основи використання судових експертиз при розслідуванні злочинів»С. Лапта, який зазначає, що показання свідка у справі являють собою повідомлення про факти, які були ними колись сприйняті і утримані в пам'яті. Формування показань указаних осіб складається з трьох елементів: сприйняття факту, його запам'ятовування і відтворення на допиті [55, с. 41 - 42]. Сприйняття як форма, як етап пізнання, хоч і супроводжується осмислюванням об'єкту, що пізнається, залишається в рамках чуттєвого (емпіричного процесу). Це і є, як правило, характерним для особи, яка згодом виявилася очевидцем події. На відміну від свідка, отримання інформації експертом припускає пізнання факту на основі як чуттєвого, так і раціонального процесів. Різниця між свідченням і експертизою полягає у тому, що у свідченнях свідка доказове значення мають лише повідомлені ним факти. Судження свідка або його думка про ці факти не мають ніякого доказового значення. У той же час у висновку експерта доказове значення має його умовивід про факти, які стали йому відомі з матеріалів справи і які він установив, досліджуючи певні об'єкти, використовуючи свої спеціальні знання.

Ознакою, яка відрізняє свідка від експерта, є різне їх ставлення до справи. Відомості, які свідок повідомляє на допиті, отримані ним не у зв'язку зі справою, або в зв'язку з нею, але за відсутності обов'язку сприймати факти для наступного свідчення. На відміну від цього, експертна діяльність виникає у зв'язку зі справою і за дорученням органа, який призначив експертизу. Для свідка обов'язок давати свідчення виникає через те, що він уже сприйняв факти, які мають значення для справи, саме сприйняття не складає змісту обов'язку свідка. Обов'язок же експерта поширюється не тільки на подання інформації, але й на її отримання.

Свідок подає відомості про ті факти, які він сприйняв своїми органами чуття, в той час як експерт, який не був очевидцем події, дає висновок про факти, які він установив за допомогою своїх спеціальних знань та шляхом дослідження певних обставин і матеріалів справи. На відміну від експерта, свідок взагалі ніяких досліджень не проводить. Можна цілком погодитися з І.Л. Петрухіним, який указує, що факти, які складають зміст свідчень такого свідка, сприймаються ним безпосередньо через їх очевидність і доказуванню не підлягають [77, с. 58].

Участь перекладача у випадках, коли особа, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий, свідок або інший учасник провадження не володіють мовою, якою здійснюється провадження, надає можливість користуватися їм тією мовою, якою вони володіють у достатньому обсязі, що сприяє об'єктивному, всебічному дослідженню всіх обставин справи. Перекладач призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення. Перекладач зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і зробити повно й точно доручений йому переклад. У практиці органів, що здійснюють провадження у справах про адміністративну відповідальність, завжди існувала проблема контролю за правильністю перекладу в ході провадження процесуальних дій. Адже особа, що здійснює провадження, не володіє мовою, на якій і з якої здійснюється переклад. Зрозуміло, адекватність перекладу забезпечується залученням як перекладача незаінтересованої в справі особи, однак далеко не завжди вдається залучити як перекладача саме таку особу. Отже, взаємозв'язок експерта і перекладача простежується тоді, коли експерт складає висновок щодо правильності та точності перекладу.

Таким чином, найбільш тісні зв'язки експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення простежуються у межах групи суб'єктів відповідного провадження, яких можна віднести до основних суб'єктів. Хоча експерт і належить до факультативних суб'єктів, визначальними постають його взаємовідносини із органом адміністративної юрисдикції та особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, що належать до обов'язкових учасників провадження. В рамках адміністративно-правових процесуальних відносин експерт знаходиться із органом уповноваженим розглядати справу про адміністративне правопорушення хоча і не у прямому, але у «вертикальному» взаємозв'язку, бо будь-яка організаційна підлеглість є виключеною, експерт організує свою діяльність у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у руслі державно-владних вимог уповноважених суб'єктів, з їх призначення, але Закон України «Про судову експертизу» забороняє будь-кому втручатися у діяльність експерта при дослідженні експертних матеріалів, отже, маємо приклад своєрідних юридично-владних відносин без організаційного підпорядкування. Окрім того, зв'язок експерта із органами адміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об'єктивної істини у справах шляхом застосування спеціальних пізнань експерта.

Із особою яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілим, законними представниками, захисником експерт знаходиться горизонтальних зв'язках.

У межах наступної групи учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме із свідком та перекладачем, які залучаються до справи у випадках необхідності, не є основними, експерта об'єднує реалізація спільної функції - сприяння відповідному провадженню шляхом використання своїх знань та дій, а також, що всім цим учасникам провадження, як і експерту не властивий власний особистий інтерес у результатах вирішення справи про адміністративне правопорушення, отже, з даною групою учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення експерт також перебуває у горизонтальних зв'язках.

Підсумовуючи викладене, спираючись на проаналізовані погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення та поділу їх на відповідні групи, пропонуємо щодо визначення місця експерта в системі суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення виходити із наступних положень: незважаючи на важливу роль експерта із забезпечення об'єктивності адміністративно-деліктного процесу, участь його у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною; поділяючи суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус експерта, його слід віднести до індивідуальних суб'єктів; експерт належить до групи суб'єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення, які не наділені владними повноваженнями; особливість позицій експерта полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано відносять до групи суб'єктів, що не мають власної особистої зацікавленості у вирішенні справи, які сприяють здійсненню провадження своїми знаннями та діями, залучається до участі у справі при необхідності використання спеціальних пізнань.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ УЧАСТІ ЕКСПЕРТА НА ОКРЕМИХ СТАДІЯХ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Аналіз правового статусу експерта у провадженні у справах про адміністративні правопорушення передбачає визначення питання про стадію притягнення експерта до провадження, що безперечно надасть можливість окреслити найбільш суттєві особливості діяльності експерта у справах про адміністративні правопорушення, допоможе більш повно та сфокусовано вивчити та розкрити поставлене наукове завдання. На різних стадіях провадження експерт виконує одну функцію - експертне дослідження, яке слід розуміти як процес виявлення, фіксації, співвіднесення, пояснення й оцінки ознак, властивостей і якостей об'єктів експертизи з використанням спеціальних пізнань експерта з метою одержання на цій підставі певних висновків[60, с.119].

Щодо визначення поняття «провадження у справах про адміністративні правопорушення» спостерігається різноплановість у визначенні його змісту. Так, наприклад, О. Кузьменко, узагальнюючи існуючі точки зору, зазначає, що є два підходи до визначення: а) це регламентована адміністративно-процесуальними нормами діяльність державних органів, спрямована на розгляд справ про адміністративні правопорушення та застосування в необхідних випадках адмністративних стягнень; б) це сукупність здійснюваних компетентними суб'єктами на основі процесуальних норм дій щодо вирішення справ про адміністративні правопорушення. Розбіжності є, однак визнавати їх істотними навряд чи доцільно.

Провадження у справах про адміністративне правопорушення включає декілька стадій (О. Кузьменко додатково вживає термін «фаз») [45, с. 280], які змінюють одна одну. Слід зазначити, що в адміністративно-правовій науці спостерігається єдність думок науковців стосовно стадійності провадження взагалі у справах про адміністративні правопорушення, однак, одночасно, і розмаїття підходів до визначення їх кількості та назв [45, с. 99]. Так, узагальнюючий аналіз точок зору вчених-юристів щодо розмаїття стадій та їх назв надали Т. Коломієць та І. Сквирський [45, с. 93-94]. Так, наприклад, О. Бандурка, М. Тищенко виділяють чотири стадії - порушення справи про адміністративне правопорушення, розгляд справи і винесення у ній постанови, оскарження та опротестування постанови у справі, виконання постанови [45, с. 166], їх підтримує Ю. Битяк [5, с. 223-224] та В. Авер'янов [3, с. 519] . Н. Данількевич також виділяє чотири стадії, однак пропонує їх називати наступним чином: адміністративне розслідування, розгляд справи, перегляд постанови, виконання постанови [25, с. 129].

О. Кузьменко, І.Бородін, детально проаналізувавши дослідження питання стадій провадження в адміністративно-правовій літературі, пропонує виділяти чотири стадії: 1) адміністративне розслідування; 2) розгляд справи; 3) перегляд постанови; 4) виконання постанови.

Отже, на нашу думку, доцільно підтримати домінуючу позицію вчених-адміністративістів щодо виділення чотирьох стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Участь експерта в провадженнях у справах про адміністративні правопорушення залишилося поза увагою вчених-адміністративістів. А. Дусик, аналізуючи правовий статус експерта у провадженні по справах про порушення митних правил фрагментарно торкається питання залучення, вбачаючи доцільність використання спеціальних знань по зазначеній категорії справ на стадії розгляду справи про порушення митних правил, в деяких же випадках, в залежності від конкретних обставин справи, не виключає участь експерта і на стадії порушення справи про порушення митних правил, при перевірці змісту протоколу вищестоящою посадовою собою митного органу. Можлива участь експерта і в ході розгляду скарги на постанову по справі про порушення митних правил [28, с. 34].

Адміністративно-юрисдикційне провадження починається з виявлення факту вчинення адміністративного проступку, з'ясовуються причини і обставини вчинення правопорушення, виявляються винні особи, завдана шкода, його фіксації у відповідному процесуальному документі: протоколі про адміністративне правопорушення, акті, або розпорядженні (щодо юридичних осіб - суб'єктів господарювання). як зазначають Т.Коломоєць, І Сквірський цілком логічним вбачається розподіл першої стадії провадження на етапи: порушення провадження, встановлення фактичних обставин, процесуальне оформлення результатів із передачею їх до суду (адміністративне розслідування) [45, с. 101].

Як уже зазначалось вище, КпАП України в п.1 ст. 273 закріплює, що експерт призначається органом (посадовою особою), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі, коли виникає потреба в спеціальних знаннях. Закон України «Про судову експертизу» також в ст.1 зазначає, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства, тобто відносить дії судового експерта на розсуд уповноваженого органу, в компетенції якого перебуває провадження. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень закріплює в п. 1.3.наступне: відповідно до чинного законодавства за дорученням правоохоронних органів (у тому числі для вирішення питання про порушення адміністративної чи кримінальної справи), посадових осіб Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державної виконавчої служби, на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їх представників, нотаріусів, банківських установ, страхових компаній, а також інших юридичних і фізичних осіб можуть виконуватись експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи. Таким чином, протиріччя між КпАП України, Законом України «Про судову експертизу» і Інструкцією очевидне - час допуску експерта до провадження у справах про адміністративні правопорушення різний - за чинним КпАп України, законом України «Про судову експертизу» (доречі як і за іншими процесуальними кодексами України) - експерт залучається до справи у випадку необхідності на другій, центральній стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення при підготовці справи до розгляду, за рішенням уповноваженого органу, в провадженні якого знаходиться справа, Інструкція ж дозволяє залучати експерта і на першій стадії провадження по справам про адміністративні правопорушення, для вирішення питання про порушення адміністративної справи взагалі.

Враховуючи це особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, в момент порушення справи, з'ясування причин і обставин вчинення правопорушення, процесуального оформлення результатів розслідування та направлення матеріалів для розгляду справи за підвідомчістю, фактично позбавлена права на дослідження певних доказових матеріалів експертом на першій стадії провадження у справі про адміністративне правопорушення, безперечно така нормативна обмеженість потребує свого усунення, надання законодавчого дозволу на призначення та проведення експертизи до порушення провадження по справі про адміністративне правопорушення, що забезпечить змогу експерту реалізувати процесуальні права під час першої стадії провадження, а отже, буде сприяти всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин справи, постановленню законних і обґрунтованих рішень.

Друга центральна стадія провадження - розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення у ній постанови. Дана стадія є основною у зазначеному провадженні, адже саме в ній вирішуються найважливіші завдання провадження, фактично вирішується справа. Саме на даній стадії залучення та участь експерта в провадженні у справах про адміністративні правопорушення є максимальною. Саме засади діяльності експерта на даній стадії провадження у справах про адміністративні правопорушення знайшли своє більш-менш детальне нормативне закріплення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5