Дана тема курсової роботи є досить актуальною у наш час, адже більшість з людей мають свій бізнес, тобто , своє підприємство. Щоб підприємницька діяльність не суперечила закону, в деякій мірі нею повинна регулювати держава. І тому моя тема широко розкривається в правовій літературі.

За останні роки в Україні відбулись якісно нові соціально-економічні і суспільно-політичні перетворення, які переслідують мету побудови суверенної, соціальної, правової демократичної держави, одним з важливих завдань якої має бути формування ефективного ринкового механізму господарювання. Перехід до сучасної моделі економічного розвитку України висуває на перший план проблему підприємництва, ефективного державного управління і державного регулювання у цій сфері. Разом з тим економіка України в умовах спаду виробництва і значної кількості невирішених соціальних проблем в суспільстві продовжує перебувати в системній кризі, яка викликана низкою відомих причин і факторів, в тому числі послабленням системи державно-правового регулювання, недосконалістю виконавчо-розпорядчої діяльності спеціально уповноважених органів та посадових осіб у сфері підприємництва, нерозвинутістю організаційно-правових механізмів державної підтримки і впливу на процеси формування підприємницького середовища та створення умов для розвитку малого і середнього бізнесу.

Предметом дослідження моєї теми являється висвітлення таких питань: поняття державне регулювання підприємницької діяльності та підприємництва; державно-правове регулювання підприємництвом; реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності; ліцензування підприємницької діяльності; патентування; квотування; стандартизація та сертифікація; ліцензійна палата; перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.

Мета даної роботи, адміністративно-правове регулювання в сфері підприємницької діяльності , виявити його проблемні моменти.

При написанні обов'язкового домашнього завдання я використовувала різні дослідницькі методи, опрацювувала і устатковувала різні правові підручники, шукала нормативно-правові акти, які стосуються моєї теми та інше.

При написання даної роботи було використано праці таких вчених: Колпаков В. К., Кузьменко О. В., Битяк Ю. П., Шишка Р. Б.

1. Поняття державне регулювання підприємницької діяльності та підприємництва

Державне регулювання підприємницької діяльності -- це заснована на законодавстві форма державного впливу на підприємницьку діяльність шляхом встановлення та застосування державними органами правил, спрямованих на забезпечення належних умов господарської діяльності фізичних та юридичних осіб, що підтримується можливістю застосування правових санкцій при порушенні зазначених правил. Державне регулювання підприємницької діяльності необхідне як додатковий механізм до системи саморегулювання ринку, спрямований на коригування економічної поведінки в інтересах суспільства. Господарський кодекс України (далі -- ГК) містить основні положення щодо державного регулювання господарської діяльності, зокрема підприємництва. Окремими сферами державного регулювання підприємництва є: банківська діяльність; біржова діяльність; зовнішньоекономічна діяльність; інвестиційна діяльність; інноваційна діяльність; конкуренція; реклама; ринок цінних паперів; страхова діяльність; якість продукції, робіт та послуг; інші сфери [14 гл. 2]. ГК України розмежовує поняття господарської та підприємницької діяльності. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.[14 ч.1 ст.3] Як правова категорія „підприємництво” - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.[ 14, ст.42] Для характеристики підприємництва як об'єкту державного управління важливим є визначення його родової та видової належності, його класифікація. Сучасне адміністративне право розглядає підприємництво або як зовнішнє вираження (форму) економічної діяльності, або як окремий вид діяльності господарюючих суб'єктів.

2. Державно-правове регулювання підприємництвом

Підприємницька діяльність в Україні не є стихійною і некерованою. За умов удосконалення ринкових відносин вона відчуває на собі сильний керуючий вплив з боку держави.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.[15, ст. 243] Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання здійснюються відповідно до Господарського кодексу України та інших законів. Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законами України.

Державне регулювання підприємництва забезпечується за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається: з організаційно-структурних формувань і з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в даній сфері.

Організаційно-структурні формування -- це виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування, наділені управлінськими повноваженнями у сфері підприємництва. На практиці відомі два таких органи:

а) спеціально створені для реалізації державної політики у сфері підприємництва, наприклад, Державний комітет України з питань розвитку підприємництва;

б) що виконують регулюючі функції у сфері підприємництва поряд з іншими функціями державного управління, наприклад, МВС України здійснює видачу ліцензій на такі види підприємницької діяльності, як виготовлення і реалізація спеціальних засобів, споряджених речовинами сльозоточивої дії виготовлення, ремонт та реалізацію спортивної вогнепальної зброї.

Адміністративно-правові засоби -- це перш за все акти управління, призначені для регулювання відносин у сфері підприємництва. До них належать: Конституція України, закони України, укази та інші акти Президента України, нормативні документи Кабінету Міністрів, акти міністерств, інших органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.[16, ст. 169]

Конституція України гарантує право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1, ст. 42]. Підприємницька діяльність суб'єктів господарювання в Україні регулюється нормами цивільного, господарського права та рядом нормативно-правових актів інших правових галузей. Законодавство закріплює економіко-правові основи підприємництва, зокрема статус суб'єктів підприємницької діяльності, принципи, гарантії тощо.

Особливе місце серед органів управління у сфері підприємництва посідає Державний комітет України з питань розвитку підприємництва. Він створений з метою реалізації державної політики щодо розвитку і підтримки підприємництва, а також ефективного використання наданих підприємцям можливостей. Даний Комітет є центральним органом виконавчої влади, якому підпорядкована Ліцензійна палата України.

До основних функцій Комітету належать:

1) участь у формуванні та реалізації державної політики в галузі розвитку і підтримки підприємництва, а також ліцензування підприємницької діяльності;

2) координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з розробкою і реалізацією заходів підтримки і розвитку підприємництва;

3) узагальнення практики застосування законодавства щодо питань підприємництва;

4) підготовка пропозицій щодо усунення правових, адміністративних, економічних, організаційних перешкод на шляху розвитку підприємництва;

5) підтримка зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва;

6) формування пропозицій щодо розміщення державних замовлень серед підприємств недержавних форм власності, в тому числі на конкурсних засадах;

7) взаємодія з міжнародними організаціями з питань розвитку підприємництва тощо.

Центральне місце в системі правових актів, що регламентують підприємницьку діяльність, які розвивають і конкретизують відповідні положення Конституції України, належить Закону України "Про підприємництво" від 23 лютого 2006 року. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлює конкретні гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки.[2]

Правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється в цілях забезпечення свободи конкуренції між підприємцями, недопущення монополізму і захисту прав споживачів.[2, ст. 15]

Держава взяла на себе обов'язок підтримувати і гарантувати розвиток підприємництва незалежно від його організаційно-правових форм, проголосила рівність усіх форм власності, а також рівні можливості доступу підприємців до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів [2, ст. 12].

Держава заявила про свою готовність створити інфраструктуру підприємництва, надавати підприємцям на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, земельні ділянки, державне майно і цільові кредити, а також сприяти їх матеріально-технічному й інформаційному обслуговуванню, підготовці та перепідготовці відповідних кадрів.

Визначені також основи, на яких ґрунтуються відносини органів державного управління з підприємцями. У цьому Законі йдеться, що органи державного управління будують свої взаємини з підприємцями, застосовуючи податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і відсотків по державних кредитах; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій. Крім того, вони використовують державне майно і систему резервів; ліцензії, патенти, концесії, лізинг; соціальні, економічні та інші нормативи; республіканські і регіональні програми; угоди на виконання робіт і поставок для державних потреб. Разом з тим, вони не втручаються у господарську діяльність підприємців, якщо вона не зачіпає прав державних органів по здійсненню контролю за нею.

2.1 Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності

Важливе значення для розвитку підприємництва мають правила і порядок реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, оскільки саме в результаті державної реєстрації здійснюється їх легалізація, набуваються права і обов'язки у даній сфері, встановлюється відповідний правовий статус.

Здійснюється така реєстрація відповідно до Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року. Це Положення визначає порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємницької діяльності, для яких законами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації (наприклад, банківські установи), а також порядок її скасування.

Проводиться державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності органами державної реєстрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Такими органами є:

а) виконавчий комітет міської ради;

б) виконавчий комітет районної у місті ради;

в) районна державна адміністрація;

г) районна міст Києва і Севастополя державна адміністрація.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи до органу державної реєстрації подають:

а) установчі документи в повному обсязі, що передбачені законодавством для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта. До таких документів належать, по-перше, рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом; по-друге, статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

б) реєстраційну картку встановленого зразка, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію;

в) документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;

г) документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом.[13]

Місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою. Інша адреса підтверджується договором, що передбачає передачу засновнику у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майна, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Якщо засновником (одним із засновників) суб'єкта підприємницької діяльності є юридична особа, державна реєстрація її підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію.

Іноземна юридична особа відповідним документом засвідчує свою реєстрацію у країні місцезнаходження (витяг із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Цей документ повинен бути засвідчений згідно із законодавством країни його видачі, перекладений українською мовою та легалізований у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, у яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначений документ може бути також засвідчено у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовано в МЗС.

У разі коли власником (власниками) суб'єкта підприємницької діяльності є фізична особа (фізичні особи), її (їх) підпис на установчих документах засвідчується нотаріусом.

Установчі документи подаються до органу державної реєстрації у трьох примірниках (з них два -- оригінали), оформлених в установленому порядку.

Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несе власник (власники) або уповноважені ним (ними) органи, які подають документи для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Фізична особа (заявник), яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації:

а) реєстраційну картку, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності,

б) дві фотокартки,

в) довідку (чи її копію) про включення до Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та інших обов'язкових платежів,

г) документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію.

Вона також пред'являє документ, що посвідчує особу.

За наявності всіх зазначених документів, орган державної реєстрації зобов'язаний протягом не більше п'яти робочих днів з дня їх надходження внести дані реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (автоматизованої системи збирання, накопичення, обробки та оперативного надання інформації про суб'єкти підприємницької діяльності) та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом юридичної особи, який надається органу державної реєстрації органом державної статистики, або з ідентифікаційним номером фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів.

Заявнику видається оригінал свідоцтва про державну реєстрацію з трьома його копіями, а також оригінал та копія поданих ним установчих документів з відміткою органу державної реєстрації.

Безпосередньо орган державної реєстрації подає у п'ятиденний термін з дня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності:

а) до органу державної статистики -- копію реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію,

б) до органу державної податкової служби -- копію реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію,

в) до органів Пенсійного фонду -- інформаційне повідомлення,

г) до органів Фонду соціального страхування -- інформаційне повідомлення.

Крім цього, у п'ятиденний термін по закінченні календарного місяця, він подає до органу державної статистики відомості про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності -- юридичних осіб.

Підставою для взяття суб'єкта підприємницької діяльності на облік в органах державної податкової служби є копія реєстраційної картки, свідоцтво про державну реєстрацію та копія установчих документів (для юридичної особи).

Термін взяття на облік суб'єкта підприємницької діяльності органами державної податкової служби, за наявності цих документів, не повинен перевищувати двох днів.

Для одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів суб'єкт підприємницької діяльності (уповноважена ним особа) подає відповідному органу внутрішніх справ копію свідоцтва про державну реєстрацію, два примірники зразків печаток і штампів, які затверджуються власником, і додаткового погодження не потребують, а також документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу на виготовлення печаток і штампів.

Протягом п'яти робочих днів з дня одержання документів орган внутрішніх справ зобов'язаний видати дозвіл на виготовлення печаток і штампів або письмову відмову із зазначенням причин, які обумовлюються законодавством України.

На печатках і штампах повинен зазначатись ідентифікаційний код суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи або ідентифікаційний номер, фізичної особи.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органі державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках в установленому порядку.

Підрозділи суб'єкта підприємницької діяльності (філії, відділення, представництва), що функціонують без створення юридичної особи, державної реєстрації не потребують.

Про їх створення та ліквідацію суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний зробити повідомлення за місцем своєї державної реєстрації. Повідомлення здійснюється шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган державної реєстрації зобов'язаний у 10-денний термін подати відомості щодо створення та ліквідації зазначених підрозділів відповідному органу державної статистики та органу державної податкової служби за місцезнаходженням цих підрозділів.

Зміни (доповнення) в установчих документах суб'єкта підприємницької діяльності підлягають державній реєстрації у 5-денний термін з дня надходження відповідної інформації до органу державної реєстрації за наявності документа, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів.

Внесення змін (доповнень) оформляється у вигляді окремих додатків або шляхом викладення установчих документів у новій редакції з додержанням вимог, визначених Положенням «Про державну реєстрацію». На титульному аркуші оригіналу статуту чи установчого договору робиться відмітка про внесення змін (доповнень), а на титульних аркушах додатків до установчих документів про те, що зазначені документи є невід'ємною частиною відповідних установчих документів. У разі подання установчих документів у новій редакції на титульному аркуші робиться відповідна відмітка.

У разі зміни а) назви,

б) організаційно-правової форми,

в) форми власності -- здійснюється перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності.

Її термін -- один місяць з моменту настання зазначених змін.

Перереєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться в порядку, встановленому для його державної реєстрації.

Положенням регламентовано скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Воно здійснюється органом державної реєстрації шляхом виключення його з Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності.

Визначено два види підстав скасування державної реєстрації:

а) за заявою власника (власників), якщо йдеться про юридичну особу, і за заявою підприємця-громадянина;

б) на підставі рішення арбітражного суду.

Рішення про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності суд може прийняти у разі:

1) визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів;

2) провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству;

3) несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження;

4) визнання суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством.

Процедура скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності -- юридичної особи включає проведення ліквідаційною комісією заходів щодо ліквідації суб'єкта і подання до органу державної реєстрації таких документів:

1. заяви (рішення) власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи рішення арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством;

2. акта ліквідаційної комісії з ліквідаційним балансом, затвердженого органом, що призначив ліквідаційну комісію;

3. довідки аудитора, якщо це необхідно відповідно до вимог законодавства для перевірки достовірності ліквідаційного балансу;

4. довідки установ банків про закриття рахунків;

5. довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

6. підтвердження про опублікування у друкованих засобах масової інформації оголошення про ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності;

7. довідки архіву про прийняття документів, які підлягають довгостроковому зберіганню;

8. довідки органу внутрішніх справ про прийняття печаток і штампів;

9. оригіналів установчих документів (статут, установчий договір);

10. свідоцтва про державну реєстрацію.

Для скасування державної реєстрації підприємця-громадянина необхідна наявність таких документів:

1. особистої заяви підприємця-громадянина або рішення суду (арбітражного суду) у випадках, передбачених законодавством;

2. довідки органу державної податкової служби про зняття з обліку;

3. довідки установ банків про закриття рахунків;

4. довідки органу внутрішніх справ про здачу печаток і штампів;

5. оригіналу свідоцтва про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації у 10-денний термін повідомляє відповідні органи державної податкової служби та державної статистики про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності. Реєстраційна справа суб'єкта підприємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку.

2.2 Ліцензування підприємницької діяльності

Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності за її видами, що затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1998 p., зазначено, що ліцензування -- є складовою частиною державного регулювання підприємництва в Україні. Воно спрямоване на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері і впроваджується відповідно до Конституції України, щодо права кожного на здійснення підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.[12]

Головним завданням ліцензування є захист економічних та інших інтересів держави, її громадян шляхом встановлення з боку держави певних умов і правил здійснення окремих видів підприємницької діяльності.[15, ст. 245]

З липня 1998 p. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Положення про порядок ліцензування підприємницької діяльності. Це Положення визначає порядок видачі, переоформлення, зупинення, анулювання та поновлення дії ліцензій, обліку виданих ліцензій та розмір плати за їх видачу.[11]

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає до органу, що видає ліцензії, заяву, у якій зазначаються:

а) відомості про заявника (для громадянина-підприємця -- прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів; для юридичних осіб -- найменування);

б) місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

в) вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

г) термін дії ліцензії.

Суб'єктом підприємницької діяльності -- юридичною особою до заяви додаються копії свідоцтва про державну реєстрацію та установчих документів. Підприємцями-громадянами -- копії документів, які засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для провадження відповідного виду діяльності, копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.

Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі протягом не більш як ЗО днів з дня одержання заяви та відповідних документів. У разі необхідності проводиться перевірка відомостей, які містяться у цих документах, та спроможності виконання заявником ліцензійних умов провадження певного виду підприємницької діяльності.

Ліцензія видається за встановленою формою і є документом суворої звітності. Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом із забезпеченням їх захисту від підробки та несанкціонованого тиражування.

У ліцензії зазначаються:

1. найменування та ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію;

2. прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податків та інших обов'язкових платежів або найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи;

3. вид діяльності, на яку видається ліцензія;

4. місце провадження діяльності;

5. особливі умови та правила провадження даного виду діяльності;

6. номер реєстрації ліцензії;

7. дата видачі і термін дії ліцензії.

Ліцензія скріплюється підписом відповідальної за видачу ліцензій посадової особи і печаткою органу, що її видав.

Якщо підприємницька діяльність, вид якої підлягає ліцензуванню, провадиться у кількох територіальне відокремлених підрозділах суб'єкта підприємницької діяльності, у ліцензії зазначаються їх адреси.

Передача ліцензій іншим юридичним і фізичним особам забороняється.

Термін дії ліцензії встановлюється органом, що її видає, але не менше ніж на три роки і може бути продовжений за заявою суб'єкта підприємницької діяльності в порядку, встановленому для її видачі.

Ліцензія видається не пізніше трьох днів з дня прийняття рішення про її видачу за умови подання заявником до органу, що видає ліцензію, документа про внесення плати за її видачу.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості провадження заявником певного виду підприємницької діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії, яка видається заявнику у письмовій формі у термін не пізніше ЗО днів з дня одержання заяви, зазначаються підстави відмови.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

Продовження дії ліцензії провадиться у порядку, встановленому для її отримання.

Орган, який видає ліцензії, має право зупинити дію ліцензії, а також анулювати ліцензію.

Підставами зупинення дії ліцензії є:

1. порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов;

2. невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін розпоряджень Ліцензійної палати або органу, що видав ліцензію, щодо дотримання ліцензійних умов.

У разі своєчасного усунення порушень, що привели до зупинення дії ліцензії, орган, який видав ліцензію, приймає рішення про поновлення її дії.

Підставами анулювання ліцензії є:

1. виявлення недостовірних відомостей у заяві на видачу ліцензій чи в документах, що додаються до неї;

2. передача суб'єктом підприємницької діяльності ліцензій іншій особі;

3. повторне або грубе порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення про її анулювання або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться у письмовій формі до відома суб'єкта підприємницької діяльності у 5-денний термін.

2.3 Патентування

Правову основу патентування підприємницької діяльності складають Закон України від 18.06.1996 р. «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Патент - Свідоцтво на право займатися торгівлею або промислом. [17, ст. 149] Патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг[6, ч. 1 ст. 1]. Метою торгового патенту є тільки засвідчення права суб'єкта підприємницької діяльності здійснювати визначені Законом певні види підприємницької діяльності. ГК визначає патентування як засіб державного регулювання, правові основи якого визначаються, виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності.

2.4 Квотування

Квотування експорту та імпорту здійснюється відповідно до Закону України від 04.02.2009 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Квотування - встановлення граничного обсягу (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг, які дозволено експортувати з території України (або імпортувати на її територію) протягом встановленого строку, та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях [5]. В Україні діють такі види експортних (імпортних) квот (контингентів): глобальні, групові, індивідуальні, антидемпінгові, компенсаційні, спеціальні. По кожному виду товару може встановлюватися лише один вид квот. Переліки товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню і на які встановлюються квоти, затверджуються Кабінетом Міністрів України щорічно.

2.5 Стандартизація та сертифікація

Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для: суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах; учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти; виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні; виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифікована щодо вимог стандартів [14, ч.2 ст.15]. Правові засади стандартизації визначаються Законом України від 01.12.2005 р. «Про стандартизацію». Нормативні документи із стандартизації поділяються на: державні стандарти України; галузеві стандарти; стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок; технічні умови; стандарти підприємств [3, ч. 1 ст. 4]. Державні стандарти містять певні обов'язкові та рекомендовані вимоги. Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи у разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Технічні умови містять умови, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виготівником) і споживачем (замовником) продукції. Стандарти підприємств розробляються на продукцію, яка використовується лише на конкретному підприємстві. Отже, стандарти застосовуються не для того, щоб дозволити певні дії, але вони є умовою здійснення, зокрема, підприємницької діяльності, яка пов'язана із виробництвом, переробкою та іншою діяльністю, яка вимагає їх застосування. Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних

принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Сертифікація - це підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів (державних стандартів; кодексів усталеної практики; технічних умов; міжнародних, регіональних та національних стандартів інших країн, які застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України)[3].

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими на те органами з сертифікації - підприємствами, установами, організаціями з метою: запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища;

сприяння споживачеві у компетентному виборі продукції;

створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництву та міжнародній торгівлі [3, ст. 13].

Сертифікація поділяється на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкова сертифікація - сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів і проводиться виключно в державній системі сертифікації шляхом проведення перевірок та випробувань продукції.[17, ст. 151] Під час проведення сертифікації та у разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності. Відповідність продукції (товару), яка ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, мають підтверджуватись сертифікатом або свідоцтвом про визнання іноземного сертифікату.

3. Ліцензійна палата

Контроль за дотриманням суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов здійснюється органом, що видає ліцензії, та Ліцензійною палатою.

Контроль за дотриманням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій здійснює Ліцензійна палата.

Ліцензійна палата України діє згідно із положенням про неї, що затверджено Указом Президента України від 27.11.1997 p. Вона є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва.[8] Ліцензійна палата підпорядкована Державному комітету України з питань розвитку підприємництва.

Основними завданнями Ліцензійної палати є:

1. узагальнення практики застосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;

2. методичне керівництво роботою, пов'язаною з ліцензуванням підприємницької діяльності та державною реєстрацією суб'єктів підприємництва;

3. координація роботи органів, що здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію суб'єктів підприємництва;

4. ведення Єдиного ліцензійного реєстру;

5. ведення Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;

6. контроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та здійснення державної реєстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують ці функції.

Ліцензійна палата відповідно до покладених на неї завдань:

1) розробляє та подає в установленому порядку проекти актів законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, вносить пропозиції щодо впорядкування системи ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, зокрема щодо доцільності ліцензування окремих видів підприємницької діяльності;

2) бере участь у підготовці проектів актів законодавства з питань запровадження ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

3) затверджує за поданням відповідних органів інструктивно-методичні матеріали щодо умов і правил здійснення видів підприємницької діяльності, які підлягають ліцензуванню, та контролю за 'їх дотриманням;

4) координує роботу представництв Ліцензійної палати України та органів, які здійснюють ліцензування підприємницької діяльності та державну реєстрацію суб'єктів підприємництва;

5) сприяє адаптації системи ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, до міжнародних норм і стандартів;

6) здійснює контроль за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та контроль за проведенням державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

7) контролює додержання суб'єктами підприємницької діяльності вимог нормативно-правових актів з питань ліцензування відповідного виду діяльності;

8) здійснює аналітичні та наукові дослідження у сфері ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

9) інформує громадськість про свою діяльність та стан розвитку ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва в Україні;

10) роз'яснює порядок застосування чинного законодавства щодо ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

11) веде Єдиний ліцензійний реєстр та Реєстр суб'єктів підприємницької діяльності;

12) здійснює обмін інформацією з відповідними органами та організаціями України та іноземних держав з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

13) сприяє створенню відповідної нормативно-довідкової літератури, публікує у вітчизняних та іноземних друкованих засобах масової інформації відповідні дані стосовно ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, видає "Вісник Ліцензійної палати";

14) проводить конференції, у тому числі міжнародні, семінари, виставки тощо з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

15) організує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, які займаються питаннями ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

16) бере участь в організації та проведенні відповідних конкурсів, а у випадках, передбачених законодавством, -- міжнародних торгів (тендерів) щодо одержання ліцензій;

17) надає консультації українським та іноземним учасникам міжнародного економічного співробітництва з питань, що належать до компетенції Ліцензійної палати;

18) забезпечує у межах своєї компетенції реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контролю за її збереженням у центральному апараті Ліцензійної палати та її представництвах;

19) створює Єдину інформаційну систему ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

20) здійснює інші функції, що випливають з покладених на неї завдань.

Ліцензійна палата має право:

1. представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України;

2. вживати відповідно до чинного законодавства заходів у разі порушення підприємцем зазначених у ліцензії особливих умов і правил здійснення відповідного виду підприємницької діяльності;

3. створювати групи координації та супроводження відповідних програм і проектів з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва;

4. залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до її компетенції;

5. створювати за погодженням з іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії, робочі групи, брати участь у роботі урядових, галузевих та інших комісій, а також залучати на контрактній основі вітчизняних та іноземних вчених, фахівців і експертів для консультацій з питань, пов'язаних з діяльністю Ліцензійної палати;

6. скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до її компетенції;

7. одержувати в установленому законодавством порядку безплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування інформацію, документи, матеріали, необхідні для виконання покладених на неї завдань.

Рішення Ліцензійної палати, прийняті у межах її компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та підприємцями-громадянами.

Важливим напрямом організаційно-правового забезпечення державою підприємницької діяльності стало вжиття заходів до ліквідації різного роду обмежень і бар'єрів. Найбільш характерними у даному розумінні є Укази Президента України від 24.04.2004 року "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" і від 25.05.2004 року "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності".

Указ "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" прийнятий з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва, запровадження нових підходів до державного регулювання підприємництва, забезпечення економічного зростання України.

Дерегулювання є одним із пріоритетних напрямів реформування державного управління економікою, а також визначається, що під дерегулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва заходів, які включають:

1. спрощення порядку створення, реєстрації та ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності;

2. скорочення переліку видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та патентуванню, вимагають одержання сертифікатів та будь-яких інших дозволів на здійснення підприємницької діяльності;

3. лімітування перевірок та контролю за діяльністю суб'єктів підприємництва;

4. спрощення процедури митного оформлення вантажів при здійсненні експортно-імпортних операцій;

5. забезпечення послідовності та стабільності нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності[10].

Важливою рисою Указу є визначення шляхів, якими забезпечується дерегулювання.

Такими шляхами є:

а) аналіз законодавства України з питань про регулювання підприємницької діяльності з метою підготовки пропозицій щодо внесення до нього відповідних змін та доповнень;

б) експертиза проектів нормативно-правових актів з питань підприємницької діяльності щодо відповідності їх основним принципам дерегулювання;

в) систематичний контроль за належним виконанням відповідних нормативно-правових актів щодо дерегулювання.[16, ст. 175]

У нормах Указу, адресованих Кабінету Міністрів України, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади викладені конкретні завдання щодо забезпечення дерегулювання:

1. максимальне скорочення витрат суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаних з виконанням нормативно-правових актів;

2. створення рівних умов захисту суб'єктів підприємницької діяльності всіх форм власності;

3. спрощення змісту нормативно-правових актів, механізму їх впровадження та прозорості контролю за їх виконанням;

4. адекватність відповідальності суб'єктів підприємництва характеру вчинених правопорушень та розміру заподіяної шкоди;

5. відповідальність органів державної влади, їх посадових і службових осіб за прийняття незаконних рішень, дії чи бездіяльність, що призвели до заподіяння шкоди суб'єктам підприємницької діяльності, порушення прав підприємців, встановлених законами.[10]

4. Перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.

Указ "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" регламентує питання перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності контролюючими органами.

Органи виконавчої влади, уповноважені від імені держави здійснювати перевірку фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності проводять лише планові та позапланові виїзні перевірки.[10]

Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка передбачена у плані роботи контролюючого органу. Вона проводиться:

1. за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності,

2. тільки за письмовим рішенням керівника відповідного контролюючого органу,

3. не частіше одного разу на календарний рік,

4. у межах компетенції відповідного контролюючого органу.

Забороняється проведення планових виїзних перевірок за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Право на проведення планової виїзної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності надається лише у тому разі, коли йому не пізніше ніж за десять календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення з зазначенням дати її проведення.[15, ст. 251]

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин:

а) за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти, які свідчать про порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

б) суб'єктом підприємницької діяльності не подано в установлений строк документи обов'язкової звітності;

в) виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

г) суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу під час проведення планової чи позапланової виїзної перевірки;

д) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з суб'єктом підприємницької діяльності, якщо суб'єкт підприємницької діяльності не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

е) проводиться реорганізація (ліквідація) підприємства. Позапланові виїзні перевірки з цієї підстави проводяться лише органами державної податкової служби та органами контрольно-ревізійної служби в межах їх повноважень.

Позапланова виїзна перевірка може здійснюватись і на підставі рішення Кабінету Міністрів України.

Вищестоящий контролюючий орган може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків нижчестоящого контролюючого органу шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного нижчестоящим контролюючим органом. Вищестоящий контролюючий орган вправі прийняти рішення щодо повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили планову або позапланову перевірку зазначеного суб'єкта, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу.

Державна податкова адміністрація України вправі прийняти рішення про проведення повторної перевірки суб'єкта підприємницької діяльності у разі, коли таке рішення оформляється наказом за підписом її Голови.

Контролюючими органами, які мають право проводити планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, є:

а) органи державної податкової служби. Здійснюють перевірки стосовно сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та державних цільових фондів, неподаткових платежів;

б) митні органи. Здійснюють перевірки стосовно сплати ввізного мита, акцизного збору та податку на додану вартість, які справляються у разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент перетинання митного кордону;

в) органи державного казначейства, державної контрольно-ревізійної служби та органи державної податкової служби в межах їх компетенції. Здійснюють перевірки стосовно бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштам бюджетів, цільового використання дотацій та субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.

Планові виїзні перевірки проводяться всіма контролюючими органами одночасно в день, визначений органом державної податкової служби. Порядок координації проведення таких перевірок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Рішення про вилучення документів первинного обліку, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах, а також заборону відчуження майна суб'єкта підприємницької діяльності у зв'язку з порушенням податкового, бюджетного або валютного законодавства можуть прийматися лише органами державної податкової служби, а у випадках, визначених митним законодавством, -- митними органами.

Установити, що нормативно-правові акти контролюючих органів, які регламентують порядок проведення перевірок суб'єктів підприємницької діяльності, погоджуються з Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва.

Позапланові перевірки дотримання суб'єктами підприємницької діяльності пожежної безпеки не провадяться, якщо суб'єкт підприємницької діяльності уклав договір страхування цивільної відповідальності перед третіми особами стосовно відшкодування наслідків можливої шкоди. У такому разі шкода, завдана третім особам у зв'язку з порушенням суб'єктом підприємницької діяльності вимог пожежної безпеки, компенсується в повному обсязі страховою компанією.

Державні органи у справах захисту прав споживачів здійснюють позапланову перевірку діяльності суб'єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб'єктами вимог законодавства про захист прав споживачів.

Скарга споживача повинна подаватися в .письмовому вигляді і містити відомості про його прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, серію і номер паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, а також дані про товар, при продажу якого були порушені права споживача. Органи у справах захисту прав споживачів не мають права розголошувати зазначені відомості про споживача, який подав скаргу.

Висновок

Дослідивши проблеми адміністративно-правового регулювання відносин у сфері підприємницької діяльності, я акцентували увагу на необхідності розв'язання проблеми визначення міри і ступеню державного втручання до названої сфери. Ось мої пропозиції про використання першочергових механізмів адміністративно-правового регулювання: - відкритість формування державної політики щодо підтримки та розвитку підприємництва шляхом узгодження інтересів усіх заінтересованих сторін, використання механізмів зворотного зв'язку; - гнучкість системи пріоритетів і різнобічність форм державної підтримки національного підприємництва; - урахування національних та історичних особливостей, особливо на регіональному рівні; - спрощення державних регулюючих процедур, особливо для малого бізнесу; - обов'язкове визначення і закріплення постійного джерела державних бюджетних асигнувань, спрямованих на розвиток підприємницької діяльності; - координація діяльності і чітке розмежування повноважень і відповідальності органів державної влади, які безпосередньо займаються питаннями підтримки та розвитку національного підприємництва на державному, регіональному та місцевому рівнях; - використання майна неефективних і неплатоспроможних підприємств, які перебувають у державній власності як джерела ресурсного забезпечення малого і середнього бізнесу; - покращення системи обліку і державної статистики підприємництва; - узгодженість і несперечливість заходів щодо підтримки та розвитку підприємницької діяльності; - організація систематичних наукових досліджень та ефективної пропагандистської кампанії, спрямованих на стимулювання підприємницької діяльності в Україні.

Список використаної літератури

1. Конституція України - Київ «Велес»- 2008 р.

2. Закон України «Про підприємництво» від 23 лютого 2006 р.

3. Закон України «Про стандартизацію та сертифікацію» від 08 вересня 2005 р.

4. Закон України «Про стандартизацію» від 01 грудня 2005р.

5. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 04 лютого 2009 р.

6. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 18 червня 1996 р.

7. Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р.

8. Указ Президента України «Про ліцензійну палату» від 27 листопада 1997 р.

9. Указ Президента України «Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності» 24 квітня 2004 р.

10. Указ Президента України «Про деякі заходи з перегулювання підприємницької діяльності» від 25 травня 2004 р.

11. Постанова КабМіну України «Про порядок ліцензування підприємницької діяльності» від 03 серпня 2000р.

12. Постанова КабМіну України «Концепція розвитку державної системи ліцензування підприємницької діяльності» від 25 серпня 1998 р.

13. Положення «Про державну реєстрацію суб' єктів підприємницької діяльності» від 11 жовтня 2002 р.

14. Господарський кодекс України від 24 липня 2009 р.

15. Битяк Ю. П. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Харків «Право», 2000 р.

16. Кузьменко О. В., Колпаков В.К. Адміністративне право України: Навчальний посібник. - Київ «Хрінком Інтер», 2003 р.

17. Шишка Р. Б. Підприємницьке право України: Підручник. - Харків: «Еспада», 2000 р.