1. Поняття, основні засади та гарантії адвокатської діяльності
Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу.

Таке визначення поняття адвокатури як правового інституту є значним кроком у напрямку визнання адвокатури як громадської організації, адже до цього часу в законодавстві не робилося акцентування на цю важливу ознаку юридичної природи адвокатури. За своєю природою вона є вільною професією, а звідси й має громадський характер. Адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму i конфіденційності. Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь i гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових oci6 i технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю.3 цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі. Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям. Адвокатом, за Законом України “Про адвокатуру”, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Biн не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, органах державного управління. Для визначення рівня професійних знань ociб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно - дисциплінарні комiciї адвокатури, Положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 р. Ці комiciї діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.

Організаційні форми діяльності адвокатури. Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” i своїх статутів.

Діяльність адвокатських о6'єднань ґрунтується на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Вони реєструються в Miніcтepcтвi юстиції України, після чого повідомляють місцевим органам влади про свою реєстрацію, а адвокати - про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Адвокатські бюро, колегії, фірми, контори тощо є юридичними особами, вони, як i адвокати, що приватно практикують, мають рахунки у банках на території України (а у встановленому чинним законодавством порядку - i в іноземних банках), печатку i штамп iз своїм найменуванням.3акон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує фінансування оплати пpaці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката в кримінальній справі за призначенням та при звільнені громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність про адвокатську діяльність, сприяє здійсненню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів. Адвокати України виконують за законом такі функції: дають консультації та роз'яснення з юридичних питань, усні i письмові довідки щодо законодавства; складають заяви, скарги та інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах;

надають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям;

здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян i юридичних ociб; виконують свої обов'язки, передбачені кримінально-процесуальним законодавством у процесі дізнання та на досудовому слідстві. Разом з тим адвокату надається можливість здійснювати згідно з законом й інші види юридичної допомоги.

2. Статус адвоката
До професійних прав адвоката Закон відносить: представництво, захист прав та законних інтересів громадян i юридичних ociб за їx дорученнями в ycix органах, установах, організаціях; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах i справах про адміністративні правопорушення. Отже, адвокату надано право збирати докази для подання їх у органи дізнання, слідства, прокуратуру, загальні та арбітражні суди. Перелік прав адвоката при збиранні доказів не є вичерпним. Зокрема, він може: запитувати i отримувати документи або їx копії від підприємств, установ, організацій, о6'єднань, а від громадян - за їx згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах, організаціях з необхідними для виконання доручення документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.

При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав i законних інтересів громадян та юридичних ociб, та інші, що не суперечать закону. Адвокат не вправі використовувати свої повноваження на шкоду ocoбi, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Використовувати данні, одержані адвокатом у зв'язку з його професійною діяльністю, можна лише для захисту клієнта.

Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат, за наявності підстав для цього, має одстоювати перед судом, слідчим, прокурором його невинність. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката i підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.

Адвокат не вправі прийняти доручення про надання юридичної допомоги, якщо він надавав чи надає таку допомогу у цій або іншій, пов'язаній з нею справі, особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулася по юридичну допомогу. Слід зазначити, що адвокат не може виступати як захисник чи представляти інтереси декількох oci6, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно відрізняються. Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом i змістом якої є обставини, котрі вимусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом під час здійснення професійних обов'язк1в.

Оплата пpaцi адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) i адвокатським о6'єднанням або адвокатом. У разі участi останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченicть оплата пpaцi адвоката здійснюється за рахунок держави. Коли договір розривається достроково, оплата пpaцi провадиться за фактично виконану роботу. При неналежному виконанні доручення громадянину або юридичній ocoбi внесена плата повертається повністю або частково, а при виникненні спору - за рішенням суду. Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської i Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України. До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення на строк до одного року дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, його анулювання. Закон про адвокатуру обмежує випадки, коли адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, а видане свідоцтво анульоване, а саме: у випадку засудження адвоката за вчинення злочину (після набрання вироком чинності), обмеження судом дієздатності або визнання адвоката недієздатним, втрати громадянства України, грубого порушення Закону про адвокатуру, інших актів законодавства, що peгулюють діяльність адвокатури, а також Присяги адвоката. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і воно не може бути накладене пізніше шести місяців від дня його вчинення. Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, є обов'язковою.

Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії або в судовому порядку.

Якщо адвоката протягом року від дня накладення на нього дисциплінарного стягнення не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу. Через шість місяців від дня накладання стягнення дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката i сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

3. Процесуально-правове положення та права адвоката у кримінальному процесі
Згідно з ст.2 КПК України, завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних iнтepeciв фізичних i юридичних oci6, які беруть участь у ньому, а також швидке i повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності i жоден невинний не був покараний.

Сфера цього судочинства поширюється на різні суб'єкти кримінально-процесуальної діяльності, що мають особистий інтepec у справі, - підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, пoтepпiлoгo, цивільного позивача і цивільного відповідача, які мають право на захист своїх законних інтересів. В юридичних питаннях вони, як правило, не мають знань i досвіду, тому відстоювання їx прав та законних iнтepeciв покладається на професійних юристів - адвокатів. Стаття 156 Конституції України забезпечує кожному обвинуваченому право на захист. У кримінальному пpoцeci України обвинувачений має такі права: знати, в чому його обвинувачують i давати пояснення по пред'явленому обвинуваченню; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у її розгляді в cyдi першої інстанції та інші. У своїй сукупності вони утворюють право обвинуваченого на захист, гарантувати яке повинна держава. Існує й ряд спеціальних кримінально-процесуальних гарантій, в основу яких покладено презумпцію невинності, котра на відміну від презумпції істинності вироку є невід'ємною i необхідною умовою здійснення обвинуваченим свого права на захист. Вона знайшла своє відображення в Загальній декларації прав людини (ст.11), i в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст.14).

На відміну від загальногромадянських прав (трудових, житлових та ін) обмеження кримінально-процесуальних прав є неприпустимим. У такому разі дії й рішення органів кримінального судочинства неминуче обмежуватимуть право на захист i, отже, перешкоджатимуть суду всебічно, повно i об'єктивно розглянути справу i винести законний i обґрунтований вирок. Цi порушення кримінально-процесуального закону є істотними i складають підстави для скасування вироку, як i розгляд справи у відсутності захисника, коли за законом його участь є обов'язковою (ст.370 КПК).

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно з ст.48 КПК захисник зобов'язаний використовувати yci законні засоби i способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) або пом'якшують його відповідальність, i надавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, a їx законні представники, родичі або інші особи - тільки за їx дорученням або на їx прохання. Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання або за згодою підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя можуть запропонувати йому запросити іншого захисника або призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі:

у справах про злочини неповнолітніх, німих, глухих, сліпих та інших oci6, які внаслідок своїх фізичних або психічних вад не можуть самостійно захищати своє право на захист, а також осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство та ін. Адвокат вправі збирати відомості про факти, які можутъ бути використані як докази у кримінальній справі, насамперед шляхом запитування документів від підприємств, установ, організацій, об'єднань i окремих громадян, ознайомлюватися з цими документами, отримувати письмові висновки фахівців з питань, які потребують спеціальних знань (ст.6 Закону про адвокатуру). Позиція захисника в кримінальній справі - це його позиція щодо обвинувачення. Вона починає формуватися після ознайомлення з матеріалами справи i бесіди з підзахисним i викладається у повному обсязі в захисній промові під час судових дебатів, де висновок захисника має бути цілком визначеним, однозначним, сприятливим для підзахисного.

Якщо обвинувачений визнає себе винним i докази підтверджують це, то захисник, просить суд пом'якшити покарання, або одстоює наявність обставин, що виключають провадження в справі, наполягаючи на невинності обвинуваченого, якщо ж він у цьому переконаний він доводить суду, що його підзахисний себе самообмовлює. Коли ж обвинувачений не визнає себе винним, то в цьому разі захисник зв'язаний позицією клієнта. Він не може доводити судові, що його підзахисний є винним, оскільки в цій ситуації адвокат опиняється на невластивій захиснику обвинувальній позиції.

Участь адвоката-захисника в стадії попереднього розслідування дисциплінує слідчого й особу, що провадить дізнання, примушуючи їx більш уважно ставитися до збирання доказів, більш критично підходити до їх оцінки i прийняття на їx основі рішень в кримінальній справі. Участь адвоката робить економічним й слідче провадження, оскільки розв'язання обґрунтованих клопотань захисника в цій стадії попереджує їx перенесення до суду, що нерідко затягує судовий розгляд, викликаючи необхідність повернення справи на додаткове розслідування. Дуже важливою у захисті прав та законних iнтepeciв обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (статті 218-222 КПК). При ознайомленні з yciмa його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора. Активність, наполегливість i принциповість повинен виявляти адвокат протягом всього судового розгляду справи, де він користується разом з іншими учасниками процесу рівними правами по пред'явленню доказів, участі в їх дослідженні та заявленню клопотань Адвокат - представник потерпілого у кримінальній справі. Згідно з ч.1 ст.49 КПК потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або матеріальну шкоду. Про визнання громадянина потерпілим особа, що проводить дізнання, слідчий i суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Після цього він набуває статусу потерпілого iз значним обсягом процесуальних прав, використовуючи які він здатний відстоювати свої законні інтереси як самостійно, так i з допомогою представника, насамперед, адвоката (ч.3 ст.49, ст.52 КПК) За чинним законодавством адвокат бере участь у кримінальному пpoцeci тільки за угодою, тобто на запрошення потерпілого, а якщо останній є неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатнім, то - його законного представника. При прийнятті доручення на ведення справи потерпілого адвокат має переконатися в тому, що рішення про визнання особи потерпілим вже прийняте. Для здійснення захисту законних інтересів потерпілого закон (ч.3 ст.49 КПК) надає його представнику такі процесуальні права: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а в справах, у яких воно не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; оскаржувати дії особи, що провадила дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду, а також вироку суду чи судді, ухвалу суду чи постанову судді. Як і потерпілий, він є суб'єктом функції обвинувачення.

4. Участь адвоката у цивільному процесі
Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному пpoцeci подвійних функцій. Відповідно до ст.6 Закону України “Про адвокатуру", адвокати в цивільному пpoцeci виконують одночасно функції правозаступництва й представництва. Участь адвоката в цивільному пpoцeci України полягає у здійсненні ним представництва i захисті суб'єктивних майнових i особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших oci6 (громадян i юридичних oci6) та в сприянні суду в всебічному, повному i об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав i обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - між адвокатом i особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом i судом в цивільному пpoцeci. Правовідносини між адвокатом i довірителем (стороною, третьою особою та ін) мають матеріально-правовий i процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення i визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти i захищати права та інтереси громадян i юридичних oci6 за їx дорученням в ycix судових органах та на стадіях цивільного судочинства.

Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повноваження. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, ycix процесуальних дій, кpiм передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручения, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комiciї про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їx цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби - позовна заява. До подачі позову адвокат виконує значну i складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи i написання заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих ociб i поданих ними документів - договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст.6 Закону адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб'єктність процесуального представника. Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.

Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.

У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях - при колегіальному розгляді: справи) i учасниках процесу. Представники мають можливість бути обізнаним із складом суду, а також прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання i заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача - про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду.

В Україні згідно із Законом "Про адвокатуру" (1992 р) адвокатура є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно із Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.

Особа, котра отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, має право займатись індивідуально або об'єднатись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до згаданого Закону та своїх статутів.

Діяльність адвокатських об'єднань грунтується на засадах добровільності, самоврядуванні, колегіальності та гласності.

Особливістю адвокатських об'єднань є те, що вони створюються адвокатами не з метою реалізації власних прав, свобод та інтересів чи одержання прибутку, а для виконання обов'язків, покладених на них державою.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про адвокатуру" реєстрація адвокатських об'єднань провадиться у Міністерстві юстиції України.

Реєстрація адвокатських об'єднань здійснюється відповідно до Положення про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 302.

Для реєстрації адвокатського об'єднання до Мін'юсту подаються:

заява, підписана уповноваженим представником об'єднання;

статут адвокатського об'єднання;

установчий договір чи протокол зборів адвокатів про створення адвокатського об'єднання;

дані про кількісний склад адвокатського об'єднання, наявність у його членів свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю;

документ, який свідчить про місцезнаходження адвокатського об'єднання;

документ про внесення плати за реєстрацію.

Заява про реєстрацію адвокатського об'єднання розглядається у місячний термін від дня надходження всіх необхідних документів.

За результатами розгляду заяви можуть бути прийняті такі рішення про: реєстрацію адвокатського об'єднання; відмову в реєстрації адвокатського об'єднання; залишення заяви без розгляду.

У разі реєстрації адвокатського об'єднання йому видається свідоцтво про реєстрацію. Зареєстрованому адвокатському об'єднанню присвоюється відповідний номер, що вноситься до Реєстру адвокатських об'єднань.

Якщо статутні або інші документи, подані до реєстрації адвокатського об'єднання, суперечать законодавству України, приймається рішення про відмову в реєстрації, яке в 10-денний термін надсилається заявникові. Рішення про відмову в реєстрації адвокатського об'єднання може бути оскаржене в порядку, передбаченому законодавством.

Заява про реєстрацію адвокатського об'єднання залишається без розгляду, якщо вона подана без зазначених документів, про що Мін'юст повідомляє заявника протягом часу встановленого для розгляду заяв. У разі усунення причин, на підставі яких було внесено рішення про залишення заяви без розгляду, заява розглядається в порядку і термін, встановлені згаданим Положенням.

Відповідно до п.2 вказаної постанови КМ України за реєстрацію адвокатських об'єднань справляється плата в розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За видачу адвокатському об'єднанню дубліката свідоцтва про реєстрацію справляється плата в розмірі 50% цієї суми. Вся сума плати зараховується до державного бюджету України.

Для реєстрації змін та доповнень до статутів адвокатських об'єднань до Мін'юсту подається відповідна заява, до якої додаються оригінали свідоцтва про реєстрацію адвокатського об'єднання та статуту, зміни та доповнення у двох примірниках, протокол загальних зборів засновників щодо прийняття рішення про внесення змін. У разі зміни юридичної адреси додатково подається документ, який свідчить про місцезнаходження адвокатського об'єднання.

Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структура, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їх обрання та інші питання, що належать до їхньої діяльності, регулюються статутом відповідного об'єднання.

Станом на 25 вересня в Україні зареєстровано 512 адвокатських об'єднань. З них 29 зареєстровано протягом 9 місяців 2006 р. Торік свідоцтва про реєстрацію отримали 44 адвокатських об'єднання.33 адвокатське об'єднання виключено з Реєстру адвокатських об'єднань у зв'язку з їх ліквідацією.

Закон визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність та незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність адвокатських об'єднань, сприяє проведенню заходів щодо підвищення професійного рівня адвокатів.

Статутами адвокатських об'єднань передбачається подання Мін'юсту щорічної статистичної звітності про роботу об'єднання. На жаль, не всі адвокатські об'єднання подають зазначену звітність або порушують строки її надання, тим самим порушують вимоги статуту та чинного законодавства.

Статтею 4 згаданого Закону передбачено, що адвокатські об'єднання після реєстрації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію.

Слід зазначити, що з 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців.

Дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Адвокатські об'єднання, як і інші об'єднання громадян, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи з положень згаданого Закону, адвокатські об'єднання після їх реєстрації в Мін'юсті звертаються до державного реєстратора для включення їх до Єдиного державного реєстру, при цьому подається заповнена реєстраційна картка.

На сьогодні Міністерство юстиції разом із Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва розроблюють Регламент передачі Мін'юстом державному реєстратору даних про юридичних осіб, яким планується зняти проблему подвійної реєстрації адвокатських об'єднань.

Висновки
Формування правової держави і громадянського суспільства в Україні неможливо без створення гарантій захисту прав та законних інтересів людини та громадянина, без забезпечення умов для ефективного функціонування такого специфічного демократичного інституту, як адвокатура.
Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.
Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян.
Конституція України закріплює право кожного на захист від обвинувачення і надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Організація та принципи діяльності адвокатури визначаються Законом України "Про адвокатуру", прийнятим Верховною Радою України 19 грудня 1992 р. Цей Закон відводить адвокатурі чільне місце, маючи на меті відновити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гаранту забезпечення конституційних прав i свобод громадян. Адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Згідно закону, адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, ociб без громадянства, юридичних ociб, надавати їм різноманітну юридичну допомогу. Особа, що одержала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, має право практикувати індивідуально або відкрити своє адвокатське бюро, або об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до Закону “Про адвокатуру” i своїх статутів.

Література
1. Конституція України.

2. Закон України “Про адвокатуру” від 18.12.1992 р.

3. Закон України “Про правові засади цивільного захисту" від 24.06.2004р.

4. Положення про Вищу кваліфікаційно - дисциплінарну комісію адвокатури від 5.05.1993р.

5. Св'ятоцький О.Д. Адвокатура: історія і сучасність. - Київ “Ін Юрс”, 1997.

6. Ковальський В.С. Адвокатура України. - “Юрінком інтер", 2000.

7. Варфоломєєва Т.В. Історія адвокатури. - Київ. - 1992р.

8. Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи прокуратури. - Київ. - Юрінком Інтер. - 2004р. - с.350 - 359.