Рефераты

Англосаксонська правова система: історія і сучасність

p align="left">По всіх цих причинах англійське право зберегло й до наших днів подвійну структуру. Поряд з нормами загального права, що зложилися в ході діяльності Вестмінстерських королівських судів, які називаються також судами загального права, англійське право включає й норми права справедливості, що вносять доповнення або виправлення в норми загального права. Характерно, що до 1875 року норми справедливості застосовувалися тільки спеціальним судом - судом канцлера. Однак згодом ці норми стали настільки ж строгими й настільки ж «юридичними», як і норми загального права. Розходження між ними стерлися. Англійське право справедливості спочатку являло собою справедливість у тому виді, який могли розуміти в XV або XVІ столітті, і в тій мірі, у якій у цю епоху лорд-канцлер міг додати їй ефективність.

Англійські суди в наші дні досить холодно ставляться до всіх натяків на те, що вони повинні іти за прикладом лорда-канцлера XV і XVІ століть або ж розвивати нові концепції справедливості. Право справедливості трактується ними як сукупність норм, які історично були покликані коректувати англійське право, але представляють сьогодні його невід'ємну частину. Причини, які в той час виправдували діяльність лорда-канцлера, нині не існують. Парламент завжди готовий втрутитися, якщо право в цьому бідує. Безпека юридичних відносин і пріоритет права виявилися б під погрозою, якщо під приводом справедливості судді стали б ставити під сумнів встановлені норми права. Англійські судді чітко продемонстрували в досить ясних формулюваннях свою рішучість не вставати на цей шлях.

XІІІ століття, епоха формування загального права, і XVІ століття, епоха розвитку права справедливості, - от ті рубежі, коли вимальовуються характерні риси структури англійського права. В XVІІ столітті, після спрямування права справедливості на загальне право, і в XVІІІ столітті англійське право розвивається цілком гармонійно, без видимих конфліктів. Однак у другій половині XVІІІ століття треба відзначити одну дуже істотну подію: поглинання торговельного права загальним правом. До цього часу торговельне право розглядалося в Англії як сторонній предмет, як право, міжнародне по своїй природі, застосування якого поширювалося тільки на купців. Однак особлива торговельна юрисдикція колишніх часів втратила з роками свій автономний характер. Ця еволюція повною мірою завершилася в другій половині XVІІІ століття, коли в Англії відбулася уніфікація того, що ми називаємо цивільним правом, і торговельного права; останнє було інтегровано загальним правом, інститути торговельного права перестали бути привілеєм класу комерсантів.

Найбільш примітні роботи цього періоду - це праця Литлтона про володіння, написана наприкінці XV століття, і праця Кока «Інститути англійського права», опублікована в 1628-1642 роках. Дуже цікаві також робота Фортеск'ю «У похвалу законам Англії» («De Laudіbus Legum Anglіae», 1470 рік) і діалоги між прихильником римського права й прихильником загального права, опубліковані в 1523-1532 роках Сен-Жерменом за назвою «Професор і студент» [10, 60].

Крім того, дуже важливі для вивчення загального права збірники судових рішень (reports), що замінили стародавні Щорічники судової практики, видання яких припинилося в 1535 році. Ці збірники, що викладали найважливіші вироки й рішення, і сьогодні ще становлять практичний інтерес; вони були перевидані із прекрасними таблицями в дуже солідній серії Englіsh Reports. У класичній праці Блекстона «Коментар до права Англії» описується англійське право другої половини XVІІІ століття, тобто тієї епохи, коли загальне право перебувало в апогеї. Коментар Блекстона (1765-1769 років), що неодноразово перевидавався, можна зрівняти із працями Пот'є у Франції. Вплив Коментарю був досить значним в Англії й у всіх країнах англійської мови, тому що він встановлював рамки англійського права й полегшував, наприклад для Сполучених Штатів Америки, поширення й рецепцію цього права.

г) сучасний період ( з 1832 року).

Цей період англійського права хронологічно визначається 1832 роком і триває дотепер. Цей період відрізняється значною трансформацією як державного механізму, так і правової системи Англії. На початку цього періоду були проведені досить радикальні правова й судова реформи. Подібно тому, як це відбулося в XІІІ й XVІ століттях, XІХ і XX століття також представляють в історії англійського права період істотної трансформації. Для цього періоду характерний розвиток ідей демократії й під впливом Бентама небачений дотепер розвиток законодавства. В 1832, 1833 і 1852 роках відбулися радикальна реформа й модернізація права. До цього часу англійське право розвивалося в процесуальних рамках, що представляли собою різні форми позовів. Звільнившись від цих процедурних оковів, англійські юристи, як і їхні колеги на континенті, не могли приділяти багато уваги матеріальному праву, на базі якого й стали відтепер систематизувати рішення загального права.

В 1873-1875 роках організація судів також була значно модифікована. Акти про судоустрій (Judіcature acts) ліквідували формальне розходження між судами загального права й канцлерськими судів справедливості. Всі англійські суди одержали право застосовувати і норми загального права, і норми права справедливості, на відміну від колись існуючого положення, при якому треба було звертатися в суд загального права, щоб одержати рішення по загальному праву, і в канцлерський суд, щоб одержати рішення на підставі норм права справедливості.

Що ж стосується матеріального права, то була проведена серйозна робота з розчищення (скасування фактично не чинних законів) і приведення норм у порядок (консолідація), що звільнила англійське право від архаїчних рішень і в багатьох галузях систематизувала його норми. Реформи XІХ століття не позбавили англійське право його традиційних рис. Вони не були адекватні кодифікації на французький лад. Англійське право як і раніше розвивалося судовою практикою. Законодавець відкрив судам нові можливості й дав їм нову орієнтацію, але не створив сам нового права.

Жоден автор не намагається більше повторити роботу, пророблену в минулому Гленвіллом, Бректоном, Коком і Блекстоном, і описати все діюче право, весь правовий ансамбль, що відбиває складність відносин сучасної цивілізації. Основними джерелами пізнання англійського права стали тепер (у тому, що стосується судової практики й законодавства) нова серія Law Reports (створена в 1865 році), а в галузі систематизації англійського права - Law of England, видавана за редакцією лорда Хелсбориа.

Модернізація, що почалася в XІХ столітті, триває й у наші дні, однак у трохи новій формі. Новий плин соціалістичного плану, що прагне побудувати суспільство на інших основах, замінив плин ліберальний, що панував до 1914 року. Загальне право переживає у зв'язку з цим серйозну кризу, тому що характерні для нього в силу самої природи форми (казуїстичні й засновані на судовій практиці) погано погоджуються з новими прагненнями здійснити швидкі й разом з тим глибокі зміни в суспільстві [11, 80].

Закони й регламенти придбали масштаб і значення, непорівнянні з тими, що були раніше. Видання нормативних управлінських актів і їхнє застосування породили ряд нових проблем, викликавши безліч конфліктів між органами керування й громадянами. Поряд із судами, що діють на основі загального права, з'явилося чимало інших інстанцій, покликаних розглядати справи, породжені новими законами. Стало очевидним, що традиційні суди будуть захлеснуті потоком справ, якщо покласти лише на них рішення цих нових суперечок. В Англії спрацювали ті ж самі фактори, які обумовили наявність у Франції й в інших країнах адміністративної юстиції. У зв'язку з цим малоістотна та обставина, що в Англії адміністративні суди не зведені в особливу ієрархічну судову систему. Важливо те, що значне число справ, не менше ніж те, що попадає в ординарні суди, перенесено тепер в органи, де юристи працюють разом з не юристами й де взагалі юристів може не бути, а також те, що ці справи розглядаються й вирішуються в такому дусі і за допомогою таких методів, які невластиві загальному праву.

Для рішення проблем, що стоять перед «державою благоденства», мабуть, у більшій мірі, ніж англійське право, підготовлені романські системи Європейського континенту з їхніми розробленими законодавством і доктриною. Тут також з'являється лінія зближення між англійським і континентальним правом. Цей рух стимулюється потребами міжнародної торгівлі. Йому сприяє також більше чітке усвідомлення близькості, що існує в європейських країнах, які керуються цінностями західної цивілізації. Новий імпульс до цього зближення дав вступ Великобританії в 1972 році в Європейське економічне співтовариство. Це привнесло нові риси й тенденції в англійське право.

2. Кримінально-процесуальне право Англії та США і його суб'єкти.

Кримінально-процесуальне право англосаксонської системи насамперед складається із загального права й права справедливості. Загальне право в Англії було створено Вестмінстерськими суддями, а право справедливості зложилося з рішень суду канцлера, які виправляли недоліки загального права. От чому право даних країн і по походженню, і за структурою називають прецедентним [12, 94].

Основною формою (джерелом) кримінально-процесуального права є судова практика. Рішення, винесені судом, обов'язкові для нього самого й для нижчестоящих судів по аналогічній справі. У цьому полягає правило прецеденту. У ряді випадків, особливо в США, Вищі суди не зв'язані своїми рішеннями. Однак у дійсності вони досить рідко прибігають до цього виключення.

Іншим джерелом права служить закон (статутне право). При цьому закон у порівнянні із судовою практикою відіграє другорядну роль, оскільки для юристів нормативний акт не має смислу, поки він не витлумачений судовими рішеннями. Виключення становить Конституція США, що має пряму дію.

Найважливішими нормативними джерелами англійського кримінально-процесуального права є Велика хартія вільностей 1215 року і Білль про права 1689 року. Помітимо, що з 1832 року роль закону в Англії стала зростати. Останнім часом прийнятий ряд найважливіших нормативних актів, серед них Закон про суди 1971 року, Закон про магістратські суди 1980 року, Закон про Верховний суд 1981 року, Закон про поліцію й докази по кримінальних справах 1984 року, Закон про державних обвинувачів 1985 року, Закон про суди й правове обслуговування 1990 року, Закон про кримінальне правосуддя й публічний порядок 1994 року і Закон про кримінальний процес і розслідування. Вищесказане дозволяє сказати, що в сучасній Англії серед джерел права законодавство посідає не менше місце, ніж прецеденти.

Кримінально-процесуальному праву США на відміну від англійського завжди властиві деякі риси, що зближають його з континентальною системою. Наявність більш розвиненого законодавства (особливо Конституції США й п'ятнадцяти виправлень), а також федеративного пристрою помітно відрізняють американське право від британського.

Як загальні особливості кримінально-процесуальних норм країн загального права можна відзначити їхній пріоритет перед нормами матеріального права в очах правозастосовників, а також їхня нерозділеність із цивільно-процесуальним правом. Незалежно від того, чи знаходять своє вираження кримінально-процесуальні норми в законі або прецеденті, для них характерна менша абстрактність - спрямованість на рішення конкретної проблеми, а не на формулювання загального правила поведінки.

Для Англії й США характерна складна судова система.

В Англії виділяються вищі й нижчі суди. Вищі суди представлені Верховним судом, що складається з Високого суду, Суду корони й кримінального відділення Апеляційного суду. По деяких справах вищою інстанцією виступає Апеляційний комітет палати лордів. В Америці одночасно взаємодіють судові системи штатів з федеральними судами. Судові системи штатів, загалом, складаються із трьох рівнів: судів першої ланки, апеляційних судів і Верховного суду. Вищі суди є апеляційною інстанцією для нижчестоящих, а також розглядають по першій інстанції справи особливого значення [13, 40].

Нижчі суди, або суди першої ланки, умовно можна назвати магістратськими судами, які обслуговуються мировими суддями, як правило, що не є юристами й не одержують винагороду. Вони можуть працювати не повний робочий час, займаючись приватною практикою в проміжках між виконанням обов'язків судді. Якщо обов'язки мирового судді за плату виконує професійний юрист, то він називається магістратом. Магістратський суд вирішує по суті справи невеликої суспільної небезпеки (місдімінори - кримінальні провини). Він не вправі призначити покарання вище встановленої межі (90 днів позбавлення волі в деяких штатах США й 6 місяців - в Англії). По тяжких злочинах (фелоніям) магістрати здійснюють попереднє провадження: санкціонують обшуки й арешти, проводять первісну явку арештованого в суд, встановлюють заставу, призначають захисника для незаможних, роблять попереднє слухання справи.

Іншим найважливішим суб'єктом процесу є обвинувач. Приватно-позовне провадження в англосаксонському процесі припускає можливість для кожного громадянина виступати обвинувачем у справі особисто або за допомогою адвоката. До 1985 року в Англії не було служби державного обвинувачення й у судах виступали адвокати, що представляють інтереси уряду. У цей час така служба існує. Державне обвинувачення по тяжких злочинах здійснює через своїх помічників директор публічних переслідувань, що призначається генеральним аторнеєм із числа баристерів або солістерів.

У США публічне обвинувачення існувало ще до революції. Його здійснює аторнейська служба, очолювана генеральним аторнеєм США, у підпорядкуванні якого знаходяться аторнеї США в кожному з 94 судових округів, що мають до 50 помічників.

На досудових стадіях функція обвинувачення здійснюється шляхом розслідування. Крім зазначених суб'єктів попереднє розслідування по більшості справ роблять поліція й деякі інші посадові особи (наприклад, в Англії сам генеральний аторней або директор керування по боротьбі з тяжкими шахрайствами). Поліція даних країн має складну структуру. В Англії виділяються національна поліція й поліція графств, в Америці - федеральна, штатів і місцева.

Третім основним учасником процесу виступають захисники, організації яких, до речі, були попередниками прокуратури. В Англії найстаршими корпораціями захисників є баристери й солістери. Баристери вважаються елітою й працюють у судах (у бар'єра), а солістери займаються із клієнтами й збирають доказовий матеріал на досудових етапах. З 1990 року тверда границя в їхніх функціях стала стиратися. До того ж з'явилася нова категорія правозаступників - адвокати, що мають право виступати в судах.

У США виділяються дві групи адвокатів. Перші працюють у юридичних консультаціях (агентствах захисників), що забезпечують участь адвокатів у процесі для незаможних за рахунок засобів штату. Другі вважаються приватними (платними) адвокатами й іменуються баристерами.

Розглянемо докладніше кримінальний процес країн системи загального права на прикладі судочинства США, звертаючи увагу на його відмінності від англійського кримінального процесу [14, 50].

Однією з особливостей англосаксонського процесу є його значна диференціація. Особливу процедуру має розгляд злочинів, зроблених неповнолітніми. По всіх справах кримінально-процесуальна форма розрізняється також залежно від категорії злочину. Так, провадження по фелоніям (тяжких кримінальних злочинах) більш ускладнено, ніж по місдімінорам (кримінальних провинах). Найбільший інтерес представляє судочинство по фелоніям, пов'язане з арештом, оскільки він торкається найважливіших прав людини. Американські юристи виділяють 19 етапів судочинства, які можна об'єднати в три великі групи:

1) стадію поліцейського розслідування;

2) стадію досудового дослідження обставин справи обвинуваченням і захистом;

3) судові стадії.

3. Суд Англії.

Вивчення судової практики - основного джерела англійського права припускає знання основних принципів англійського судоустрою. Англійська судова система здавна відрізнялася надзвичайною складністю й сьогодні, незважаючи на ряд реформ, проведених за останні сто років і що спростили і якоюсь мірою раціоналізували її, ця система спантеличує континентального юриста.

В Англії проведений розподіл - невідомий в Європі - на так зване високе правосуддя, здійснюване вищими судами, і нижче правосуддя, здійснюване більшим числом нижчестоящих судів і юридичних органів. Юристи завжди приділяли особливу увагу діяльності високих судів, оскільки останні не тільки розглядають конкретну справу, але й виносять рішення, що нерідко виходить за рамки даної справи й за певних умов утворить прецедент, якому потім слід випливати. Вивчаючи прецеденти, можна довідатися, яке ж англійське право. Але в той же час величезна більшість справ виявляється поза сферою цих високих судів і розглядається нижчими юрисдикціями. Ці інстанції не беруть участь, однак, у здійсненні судової влади їх рішення мають обмежене значення [15, 24].

Історія Англії знає багато високих судів: Вестмінстерські суди (суд королівської лави, суд загальних позовів, суд казначейства), що застосовували загальне право, канцлерський суд, що діяв на основі справедливості, суд Адміралтейства, що розглядав деякі справи в сфері морського права, суд по справах про розлучення, що діяв на основі канонічного права, суд по спадкоємних справах, що розглядав питання, пов'язані із заповітом. Метою Актів про судоустрій 1873-1875 років було спрощення сформованої системи. Акти скасували всі ці суди як самостійні й об'єднали їх у рамках нового єдиного Верховного суду, над яким у виняткових випадках міг здійснювати контроль Апеляційний комітет палати лордів.

Створена цими актами судова система не раз піддавалася модифікаціям і була істотно змінена Законами про суд 1971 року. Коротко опишемо нинішню організацію Верховного суду. У нього входять: Високий суд, Суд Корони й Апеляційний суд.

Високий суд складається із трьох відділень: королівської лави, канцлерського, по сімейних справах. Розподіл справ між цими відділеннями пов'язан лише із практичними міркуваннями, у принципі ж кожне відділення може розглядати будь-яку справу, що входить у компетенцію Високого суду. У рамках відділення королівської лави є Адміралтейський суд і Комерційний суд, у рамках канцлерського відділення - Патентний суд, але це означає лише наявність суддів, що спеціалізуються по даних питаннях, а також застосування спеціальної процедури при розгляді справ певної категорії. У складі Високого суду 80 суддів (вони носять титул «джастис»), до яких варто додати лорда - головного суддю, що очолює відділення королівської лави, канцлера, що очолює канцлерське відділення, і голови відділення по сімейних справах. Судді призначаються із числа адвокатів, для яких перехід у ранг суддів Її Величності означає пік професійної й суспільної кар'єри. Справи, які слухаються по першій інстанції, звичайно розглядає один суддя. Лише в минулому при розгляді справи по загальному праву в розгляді завжди брало участь журі; нині воно бере участь у слуханні цивільних справ лише у виняткових випадках. Відкинуте також правило про те, що вердикт присяжних (у тих рідких випадках, коли вони беруть участь) повинен бути винесений одноголосно.

Суд Корони - це нове утворення, створене Актами про суд 1971 року. Він розглядає кримінальні справи. Його склад більш багато особовий. Залежно від виду злочину справу може розглядати або суддя Високого суду, або окружний суддя (який повинен бути професійним, постійно працюючим суддею), або баристер, або солістер, тимчасово виконуючий обов'язки судді. В 1987 році було 465 баристерів. Якщо обвинувачуваний не визнає себе винним, у розгляді справи бере участь журі, але це буває нині рідко.

Апеляційний суд - це друга інстанція в рамках Верховного суду. У його складі 23 судді, іменовані лорд-джастисами й очолювані хоронителем судових архівів (Маsters of the Rolls). Справи розглядає колегія в складі трьох суддів. Скарга відхиляється, якщо більшість із них не вважають потрібним змінити рішення, на яке вона подана. Одна з колегій суду займається лише кримінальними справами. Це - кримінальне відділення Апеляційного суду. Колегія діє звичайно в складі лорд-джастиса й двох суддів з відділення королівської лави. На відміну від колегій, що розглядають цивільні справи, тут не прийнято, щоб думка суддів, що залишилися в меншостях, ставала відомою [16, 17].

Рішення Апеляційного суду можуть бути оскаржені в Апеляційному комітеті палати лордів. Таке оскарження носить винятковий характер: палата лордів винесла в 1990 році 50 рішень. Справи в палаті лордів розглядаються декількома, мінімум трьома, лордами. Можуть розглядати справи тільки лорд-канцлер - головуючий у палаті, 11 лордів (Lords of Appeal іn Ordіnary), які спеціально для цього вибрані перами Англії (не по праву спадкування), і лорди, які колись займали судові посади, перераховані в законі. Справи звичайно розглядають 5, але не менш 3 лордів. Кожний окремо висловлює в справі свою думку (speech), скарга відхиляється, якщо більшість не висловилася за її задоволення. Англійське право не знає французької практики скасування рішення й повернення справи на новий розгляд. І палата лордів, і Апеляційний суд виносять рішення по суті оскарженої ними справи.

Палата лордів - це вища судова інстанція не тільки для Англії, але й для всього об'єднаного Королівства. Крім того, судді палати лордів як такі або разом із суддями заморських територій утворюють Судовий комітет Таємної ради. На такому рівні розглядаються скарги на рішення верховних судів британських заморських територій або держав - членів Співдружності, оскільки ці держави не виключають можливості такої скарги (Нова Зеландія, Гамбія, Сьєрра-Леоне). Таким чином, суддям палати лордів доводиться часто застосовувати інше, неанглійське право. Вся ця процедура привертає увагу багатьох авторів, які бачать у ній гарантію проти тенденції додання праву сугубо національного характеру. Рішення Судового комітету (теоретично вони вважаються «думками, які він повідомляє Короні для здійснення її прерогатив»), засновані на загальному праві, володіють тим же авторитетом, що й рішення палати лордів. І ті, і інші рішення з тих самих збірників.

Крім високих судів в Англії діють різноманітні нижчестоящі інстанції, які й розглядають переважну більшість справ.

Найважливіші низькі суди по цивільних справах - це суди графств, створені законом в 1846 році й тільки за назвою схожі із судами графств середніх століть. Суди графств відіграють істотну роль у відправленні правосуддя в Англії, тому що закон наділив їх досить широкою компетенцією. Хоча компетенція Високого суду необмежена, він, у принципі, не приймає до розгляду справи, у яких сума позову нижче 5000 фунтів стерлінгів, і, отже, всі справи такого роду попадають у суди графств. У них (правда, не в усіх) розглядаються нині й шлюборозлучні справи при відсутності заперечення сторін. Усього в цій інстанції зайнято приблизно 420 суддів. Як і члени Високого суду, вони призначаються із числа адвокатів з репутацією. Малозначні справи (ціна позову менш 500 фунтів стерлінгів) можуть розглядатися помічником судді (він іменується реджистер) або бути спрямовані - відповідно до Закону 1973 року - на арбітражний розгляд.

Малозначні кримінальні злочини розглядаються магістратами - простими громадянами, на яких покладена роль мирових суддів. Їхнє загальне число становить приблизно 26 тисяч, і це не юристи. Магістратам допомагає секретар-юрист (клерк). Винагороди магістрати не одержують. Як правило, справу повинні розглядати не менш двох магістратів, і лише у виняткових малозначних випадках - один.

У Лондоні й деяких інших великих містах мировий суддя замінений постійно діючими оплачуваними магістрами. Вони призначаються королевою по поданню лорда-канцлера із числа баристерів або солістерів зі стажем не менш семи років [17, 19].

Компетенція магістратів не обмежується малозначними злочинами. І у відношенні інших, більш тяжких злочинів вони в порядку попередньої процедури вправі вирішувати, чи є докази провини, достатні для того, щоб обвинувачуваний став перед Судом Корони. З іншого боку, обвинувачуваний у ряді випадків має можливість просити, щоб його судив магістратський суд, і 80 % кримінальних справ розглядаються саме в такий спосіб. Обвинувачуваний зацікавлений у тому, щоб стати перед магістратським судом, що у силу обмеженої компетенції не може призначити міру покарання понад шість місяців позбавлення волі, тоді як у Суді Корони за таке ж діяння можна одержати набагато більш суворе покарання. У мировому суді немає журі, навіть у тому випадку, коли обвинувачуваний, що вибрав цей суд, не визнає себе винним.

До сказаного варто додати, що магістратський суд наділений деякою компетенцією по розгляду цивільних справ, насамперед сімейних (аліментних зобов'язань, охорони дітей), а також справ по стягненню деяких видів кредиту, передбачених законом.

Скарги на рішення графських судів приносяться прямо в Апеляційний суд, а на рішення мирових судів залежно від характеру справи - або в Суд Корони (тут її розглядає колегія в складі від 2 до 4 професійних суддів), або у відділення королівської лави (де її розглядають, як правило, троє суддів).

Для розгляду адміністративних справ і у випадку, якщо застосування окремих законів стикається із труднощами, судової компетенцією наділяються окремі органи - управління, комісії або трибунали. Без розгляду цими органами відповідні справи не можуть бути передані у Верховний суд.

Такого роду установи численні, і роль їх значна. Вони діють у сфері економіки (повітряний і наземний транспорт, фабричні марки, авторські права, радіомовлення), фінансів (прибутковий і земельний податки, ухиляння від сплати податків), землекористування, наймання житлових і нежитлових приміщень, у соціальній сфері, для рішення питань, пов'язаних з військовою службою. Рада трибуналів спостерігає за діяльністю цих установ [18, 113].

Трибунали досить різні за структурою й формами діяльності; іноді вони діють при органах управління, в інших випадках вони повністю автономні. Такі, наприклад, трибунали, покликані розглядати відносини власників і наймачів, роботодавців і службовців. Функцією одних трибуналів є розгляд спорів, інші ж лише контролюють правильність прийняття рішень адміністрацією. У цілому ж органи, про які йде мова, не схожі із французькими адміністративними судами. Всі ці органи функціонують під контролем Верховного суду. У всякому разі, теоретично це так. В Англії немає ієрархічної системи адміністративної юрисдикції, так само як немає й «вищої інстанції», що спеціалізується на розгляді спорів, у яких однією зі сторін є державний орган. Спроби створити у Верховному суді «адміністративне відділення» постійно натрапляють на опір тих, хто не хоче розвитку адміністративного права по континентальній моделі, тобто поза рамками загального права. Проте з 1981 року існує список адміністративних справ, якими займаються вищі судові інстанції. Ці справи розглядаються 9 суддями спеціального відділення Суду королівської лави дещо підвідомчого Апеляційному суду. В 1980 році визначена основна процедура для розгляду обігу про скасування рішень управлінських органів і нижчестоящих судів. Існуючі в Англії органи по розгляду адміністративних суперечок покликані діяти лише як нижчестоящі суди, які в цій країні складаються, як правило, з не юристів і не стільки здійснюють справжню судову владу, застосовуючи з достоїнством право, скільки призначені для того, щоб розвантажити дійсні суди, взявши на себе все, що не заслуговує їхньої уваги.

Судді англійських високих судів займають важливі позиції, і їхня роль очевидна. На відміну від того, що має місце на континенті, в Англії існує справжня судова влада, що за значенням і престижем не нижче законодавчої й виконавчої влади.

Високі суди в Англії - дійсна влада. Саме їм Англія зобов'язана створенням загального права й права справедливості. У наш час ситуація змінилася. Однак не було такої кодифікації, що змусила б англійського юриста повірити в те, що відтепер основним джерелом англійського права є закон. Не можна забувати й про історичну роль судів у твердженні прав і свобод. Багато хто стверджує, що ця роль - не тільки в минулому й наявність реальної судової влади є корисною противагою сформованому нині альянсу уряду й парламенту. Можна розглядати як конституційний звичай принцип, відповідно до якого жодний розгляд спорів не може не підлягати контролю суду, тобто судова влада володіє своєрідним природним правом (іnherent rіght) знати всі питання такого роду. Існування судової влади - повністю незалежної й досить шановної - необхідно для нормального функціонування англійських інститутів, формуванню й зміцненню яких суди настільки істотно сприяли в ході історії [19, 115].

Про ту роль, що визнана в Англії за високими судами, можна судити по ряду чинних правил. Всі підлягаючі розгляду суперечки - цивільні, кримінальні, адміністративні - або вирішуються Верховним судом, або щонайменше перебувають у сфері його контролю. Зацікавлені особи можуть у всіх випадках звернутися безпосередньо у Високий суд або Суд Корони. Звичайно, обоє ці суди прагнуть уникнути перевантаження, якщо порушувана справа може бути без усякого збитку розглянута нижчестоящим судом, але саме вони самі мають дискреційне право вирішувати це питання й, крім того, можуть у будь-який момент прийняти справу, розглянуту в іншому суді, до свого провадження. І Високий суд, і Суд Корони мають всю повноту юрисдикції, але під контролем Апеляційного суду й палати лордів.

Суди вищих інстанцій вільні не тільки у виробленні прийнятих норм, але й у встановленні порядку своєї діяльності. Правила діяльності Верховного суду (Rules of the Supreme Court) встановлені не парламентом, а комісією, у якій переважали судді.

Суди вищих інстанцій мають достатні засоби, щоб змусити поважати свої рішення. Вони можуть давати накази службовцям адміністрації (крім слуг Корони), що неможливо у Франції. За «неповагу до суду» вони можуть присудити до тюремного ув'язнення особу, що заважає нормальному ходу процесу, або особу, дії якої свідчать про небажання виконувати судові рішення по певних категоріях справ.

Важливим фактором, що свідчить про наявність в Англії судової влади, є концентрація правосуддя у вищих судових інстанціях. До 1800 року у Вестмінстерських судах налічувався максимум 15 суддів, а в 1900 році їх було 29. Всі ці судді жили в Лондоні, і тут же проходили судові засідання, хоча й існувала така форма деконцентрації, як проведення Судом королівської лави періодичних виїзних сесій - ассиз, що проводилися в деяких провінційних містах. Англійські адвокати (баристери) також були зосереджені в Лондоні, і кожний з них повинен був перебувати в одній із чотирьох корпорацій адвокатів, так званих «іннах».

Ця концентрація правосуддя сьогодні трохи похитнута. Зросло число суддів у високих інстанціях; хоча виїзні сесії скасовані, виникло нове правило, що дозволяє Високому суду діяти як у Лондоні, так і в провінції. Суд Корони є у всіх основних містах Англії. Ця ж тенденція характерна й для адвокатур. Хоча баристери повинні як і раніше належати до одного із чотирьох «іннів» і тільки тут, у Лондоні, вони можуть одержати дозвіл на заняття професією, проте з'являються місцеві колегії адвокатів, члени яких мають лише епізодичні контакти зі столицею.

Тенденції розвитку на сучасному етапі викликають у традиційних колах по різних підставах відомі побоювання. Ріст чисельності суддів, деконцентрація правосуддя - чи не відіб'ється це фатальним образом на уяві про роль судової влади, уяві, якій вже загрожують та нова роль, яку грає сьогодні законодавство ?

В Англії немає прокурорських органів при судах. Наявність представника виконавчої влади здалося б англійцям несумісним з автономією й достоїнством судової влади. Крім того, статус прокурора, по їхній уяві, порушує рівність обвинувачення й обвинувачуваного, котре повинне бути в кримінальній справі. Немає тут і міністерства юстиції, хоча багато хто й пророкує утворення такого органа. Автономія судової влади проявляється й у способі навчання й відборі юристів, які здійснюються органами, підконтрольними тільки судовій владі, а не довіряються університетам або іншим установам, незалежним від суду.

4. Суди в США.

Конституція Сполучених Штатів, як і будь-якої Європейської держави, передбачає наявність трьох незалежних галузей влади: законодавчої, виконавчої й судової. Відповідно до Конституції, функції кожної з галузей влади частково незалежні: частина з них пов'язана з іншими галузями влади. Наприклад, тільки судова влада вправі судити про конституційність актів, прийнятих Конгресом, але, у той же час, вона є залежною від повноважень Конгресу у рішеннях фінансових і багатьох інших адміністративних питань. Точно також потреби судової влади в приміщеннях і технічних засобах забезпечуються Управлінням загального забезпечення - федеральним органом, що входить у структуру виконавчої галузі влади. І, що найбільше істотно, суди щорічно одержують фінансування від Конгресу. Таким чином, судова влада, не будучи піддана повному контролю з боку інших галузей влади, не може, однак, існувати автономно від них.

У статті 111 Конституції США говориться: «судова влада в Сполучених Штатах належить винятково Верховному Суду, а також судам нижчої інстанції, засновуваним за рішенням Конгресу».

У відповідності зі статтею 111 Конституції Конгресом засновані наступні нижчестоящі суди:

- окружні суди (суди першої інстанції);

- тринадцять апеляційних судів проміжної юрисдикції, названих окружними апеляційними судами (дванадцять розподілені по територіальному принципу й розглядають скарги на рішення окружних судів (судів першої інстанції) на своїй території;

- Апеляційний суд федеральної юрисдикції - це спеціалізований апеляційний суд, що здійснює загальнонаціональну юрисдикцію в таких сферах, як міжнародна торгівля, інтелектуальна власність (наприклад, в галузі патентного права), державні замовлення, позови проти уряду Сполучених Штатів, а також справи ветеранів війни);

- спеціалізовані суди, наприклад, Суд по зовнішній торгівлі, і інші;

У федеральну систему судів входять Верховний Суд США, апеляційні й окружні, а також спеціальні суди. Всю систему очолює Верховний Суд США, що одночасно займає винятково важливе положення в структурі вищих державних установ поряд з Конгресом і Президентом США.

Верховний Суд США перебуває у Вашингтонові, округ Колумбія. У його склад входять Голова й вісім членів, ці дев'ять чоловік наділені надзвичайною владою, їхня відповідальність надзвичайно велика. Верховний Суд є вищим апеляційним судом і йому належить право остаточного висновку по справах, справедливість рішень по яких, винесених судами нижчих інстанцій, або їхня відповідність нормам Конституції США, ким-небудь оспорюється.

Верховний Суд вінчає цілу систему, що складається з великої кількості федеральних судів. Крім цього, кожний штат створив власну судову систему, що включає Верховний Суд даного штату, для розгляду цивільних і кримінальних справ і апеляцій на них. Існує також система окружних і міських судів. Найчастіше навіть у маленькому селищі з населенням у кілька сотень людей є місцевий суддя, іменований «мировим», що вирішує менш серйозні правові питання. Є особливі військові суди для військовослужбовців, а також інші спеціальні суди для рішення кола питань від сплати податків до порушення імміграційного законодавства.

Основна функція Верховного Суду - винесення рішень по судових справах, пов'язаним з обвинуваченнями в порушенні Конституції. Більшість справ стосуються обвинувачень у порушенні цивільних прав. Верховний Суд вправі за рекомендацією Наради суддів Сполучених Штатів встановлювати правила судочинства й порядок розгляду речових доказів для нижчестоящих судів.

Члени Верховного Суду й судді окружних апеляційних судів і судів першої інстанції призначаються Президентом Сполучених Штатів з наступним підтвердженням призначення Сенатом (одна з палат Конгресу). Статтею 111 Конституції передбачається, що ці судді «перебувають у своїй посаді за умови належного поводження». На практиці це означає, що суддя зберігає свій пост довічно, якщо тільки він не буде підданий імпічменту. Відповідно до тієї ж статті Конституції заробітна плата таких суддів, звичайно називаних суддями 111 статті, не може бути знижена.

Верховний Суд США є найбільш відомим федеральним судом. Якщо громадянин програє процес в Апеляційному суді, він може звернутися зі своїми проблемами у Верховний Суд США. Однак, на відміну від Апеляційного суду, Верховний Суд не зобов'язаний проводити слухання по вступним заявам. По суті, Верховний Суд заслуховує тільки невеликий відсоток вступних заяв на розгляд справ.

Апеляційні суди були створені в 1891 році як проміжна інстанція між Верховним судом США й окружними судами. У цей час є 13 апеляційних судів: один у федеральному окрузі Колумбія, 11 - у кожному з апеляційних округів, що охоплюють територію від 3 до 10 штатів і мають свій офіційний номер, і, нарешті, заснований в 1982 році Апеляційний суд федеральної юрисдикції, що розглядає скарги по митних і патентних справах і скарги на рішення Претензійного суду.

До складу кожного апеляційного суду входить від 4 до 23 суддів. Обов'язку голови покладають на того з них, хто довше всіх входить до складу цього суду, однак не досяг 70 років.

Окружні суди (іноді їхні назви переводяться як районні) складають основну ланку федеральної судової системи. Вся територія країни поділена на округи з урахуванням границь між штатами, так що в одному штаті є від одного до чотирьох округів. Відповідні окружні суди створені також на чотирьох заморських територіях США. Усього в цей час налічується 95 окружних судів, у кожному з яких від 2 до 27 суддів. Вони розглядають по першій інстанції цивільні й кримінальні справи, що входять у компетенцію федеральної юстиції, а також скарги на дії адміністративних відомств. Кримінальні справи й цивільні позови по більшості категорій справ із сумою позову понад 20 доларів слухаються за участю присяжних, якщо на цьому наполягає обвинувачуваний або позивач. При окружних судах функціонують федеральні магістрати (ця посада заснована в 1968 році). Вони займаються в основному підготовкою справ до слухання й контролем за виконанням судових рішень. Магістрати вправі самостійно розглядати кримінальні справи за обвинуваченням у малозначних злочинах, якщо ті караються позбавленням волі на строк до одного року й штрафом до 1000 доларів, однак за умови, що обвинувачуваний не наполягає на розгляді його справи суддею окружного суду. В 1978 році при кожному з окружних судів були засновані суди по справах про банкрутство, яким доручений розгляд цієї досить численної категорії справ. Скарги на їхні рішення можуть бути принесені, як правило, в окружний суд.

У силу своїх повноважень по організації федеральних судів першої інстанції Конгрес може в значній мірі контролювати їхню діяльність законодавчими методами. Конгресом встановлена щорічна звітність судової галузі влади, а також засновані структури в її складі, що виконують адміністративні, освітні й політичні функції.

Такі адміністративні, освітні й політичні структури дають судовій і іншій галузям влади механізм, за допомогою якого підтримується взаємодія між ними. Так, наприклад, у складі організаційної структури судової галузі влади є підрозділ по зв'язку із законодавцями. Це підрозділ, підтримуючи контракт із конгресменами, збирає інформацію про законопроекти, що зачіпають судову владу.

Основні адміністративні підрозділи судової галузі влади, засновані Конгресом: нарада суддів; адміністративне керування судовою системою США; федеральний судовий центр; окружні ради суддів.

Поряд із системою загальних судів існує кілька спеціалізованих федеральних судів. Їхня система піддалася значним перетворенням в 1982 році. Важливе місце в ній займає Претензійний суд. Він розглядає цивільні позови приватних осіб і корпорацій до уряду США на суму понад 10 000 доларів з вимогою про відшкодування збитку, заподіяного порушенням договорів, і по ряду підстав.

За рішенням Конгресу засновані також суди по справах про банкрутство, що є підрозділами окружних судів, а також посади суддів-магістратів як помічників або членів окружних судів. Магістрати асистують суддям 111 статті, висуваючи обвинувачення по кримінальних справах, здійснюючи безліч досудових процедур, а також рекомендуючи ті або інші рішення по справах, що підлягають розгляду суддями 111 статті, з доручення останніх. Судді таких судів призначаються на обмежений строк і не Президентом, а суддями 111 статті.

В 1980 році Суд по митних справах був перейменований у Суд по зовнішній торгівлі. Також є самостійний Податковий суд федерального підпорядкування, що розглядає суперечки, які виникають у зв'язку з визначенням розмірів федеральних податків і їхньою сплатою.

Суди штатів відіграють важливу роль у відправленні правосуддя в США, оскільки їм доводиться розглядати величезне число порушуваних справ. Ці суди підтримують самий тісний контакт із громадськістю. Більша частина позовів громадян розглядається в судах штатів, а не у федеральних судах. Суди штатів займаються розглядом таких справ, як пограбування, погрози фізичного насильства й порушення правил дорожнього руху, тобто з найбільш імовірними ситуаціями, у які може потрапити той або інший житель штату.

У судів штатів багато справ, тому що їхня юрисдикція має загальний, необмежений характер, що дозволяє їм приймати рішення практично по справах будь-якого характеру. Юрисдикція - це судочинство, відправлення правосуддя по справах, якими вповноважений займатися суд. За останні роки суди штатів щорічно розглядали понад 29 мільйонів справ.

Юрисдикція федеральних судів не настільки широка. У рік вони розглядають біля одного мільйона справ. З них 78 відсотків заяв про банкрутство, 4 відсотки - кримінальні справи, 18 - цивільні справи.

Здебільшого федеральні суди займаються провадженням справ, у яких однією зі сторін виступає США, а також справ, що стосуються порушень Конституції або федеральних законів і прав іноземних дипломатів. Крім того, федеральні суди займаються спеціальним судочинством, що зачіпає банкрутство й інциденти на морі, і розбирають справи, що відносяться до законів штатів, коли в конфлікт залучені сторони з різних штатів.

У компетенцію федеральних судів входить, насамперед, розгляд кримінальних справ про злочини, передбачені федеральним законодавством, цивільних справ по позовах до федеральної влади й по спорах, що виникають у зв'язку із застосуванням федеральних законів або між громадянами, що проживають у двох різних країнах, якщо при цьому сума позову перевищує 10 тисяч доларів.

По ряду питань компетенція федеральних судів і судів штатів збігається, що викликало формулювання досить складних правил розмежування їхніх функцій. При певних ситуаціях в органів обвинувачення й у позивачів по цивільних справах створюються можливості вибору між зверненням до суду одного зі штатів або у федеральний суд, а в деяких досить рідких випадках допускається звернення до федерального суду зі скаргою в справі, що розглядається в суді штату, але тільки якщо мова йде про тлумачення або застосування норм федерального права, якщо в наявності «федеральне питання».

Гнітюча частина кримінальних і цивільних справ розглядаються судами штатів, і лише відносно невелика їхня частина (5-10 відсотків) виявляється предметом розгляду федеральних судів.

Суд є установою, створеною урядом для врегулювання й рішення спорів юридичним шляхом. Суперечки виникають і направляються для розгляду в суд, коли люди не можуть самі дійти згоди із приводу якогось конкретного випадку.

Отже, у США є федеральні суди й суди штатів. Обидва типи судів є результатом того, що визначається Конституцією США як федералізм. Відповідно до концепції федералізму, частина функцій передається уряду США, у той час як інші функції є прерогативою штатів. Функції федерального уряду США зачіпають такі інтереси, як очищення водних шляхів всієї країни, забезпечення національної оборони й спостереження за станом національних парків. Уряди штатів здійснюють функції, що звичайно вважаються «урядовими» функціями - забезпечення роботи навчальних закладів, керування поліцейськими департаментами й асфальтування доріг.

Федеральні суди створюються урядом США для вирішення спорів, що стосуються федеральної Конституції й прийнятих Конгресом законів, іменованих статутами. Суди штатів створюються штатами, округами або містами, що входять у штат. Незважаючи на те, що суди штатів покликані стежити за дотриманням положень федеральної конституції й федеральних законів, у більшості випадків вони займаються проведенням у життя Конституції й законів конкретного штату.

Із всіх федеральних судів у США найбільш численними є окружні суди. Конгрес розділив країну на 94 федеральних судові округи. Окружні американські суди є федеральними судовими органами, де здійснюється судочинство, дають показання свідки й функціонують присяжні засідателі. У кожному окрузі діє суд по справах про неспроможність. Він є частиною окружного суду й займається перетворенням у життя законів про банкрутство.

Конгрес розмістив кожний з 94 округів в 12 регіональних системах. У кожній системі є апеляційний суд. Якщо той або інший громадянин програє процес, він може звернутися в Апеляційний суд із проханням переглянути справу у зв'язку з невірним застосуванням закону суддею. Іноді в апеляційні суди звертаються із клопотанням про перегляд рішень адміністративних органів, таких як, наприклад, національне управління по врегулюванню трудових суперечок. Є також федеральна система, чиї апеляційні суди базуються у Вашингтоні, але займаються слуханням певних справ на території всієї країни.

Деякі питання підсудні тільки федеральним судам. У ряді випадків сторони можуть звернутися як у суд штату, так і у федеральний суд. Однак у більшості випадків сторони мають право звертатися тільки в суд штату.

Незважаючи на те, що федеральні суди заслуховують значно менше справ, ніж суди штатів, справи, які вони розглядають, частіше всього мають загальнонаціональне значення, оскільки пов'язані з перетворенням у життя федеральних законів і охороною федеральних прав.

Федеральні суди частіше розглядають цивільні, а не кримінальні справи. У компетенцію федерального суду входить також розгляд цивільних позовів по перегляду рішень і дій адміністративних органів. Федеральні суди також заслуховують справи про банкрутство і мають у своєму складі спеціальних суддів по справах про банкрутство. Окремо від федеральних судів діють судові системи штатів.

В американських штатах діють різні системи судів. По більшій частині їхні особливості пояснюються історичними умовами формування судової системи даного штату.

Суди, що очолюють судову систему в штаті, найчастіше носять назви Верховних судів, однак у ряді штатів вони називаються апеляційними. Вони складаються з п'яти-дев'яти суддів, один із яких призначається головою. Верховні й відповідні ним суди штатів займаються, головним чином, розглядом апеляційних скарг на рішення нижчестоящих судів. У більшості штатів вони розглядають скарги лише на судові рішення, які стосуються питань права, в інших - і питань факту. У більшості штатів Верховні суди самі вирішують, чи приймати до розгляду апеляційні скарги й інші звертання до них, крім вироків до страти, скарги, які підлягають обов'язковому розгляду у верховному суді штату. В окремих штатах діє правило, відповідно до якого Верховний Суд зобов'язаний розглядати всі без винятку вступні до нього скарги.

Як суд першої інстанції ці суди найчастіше видають лише судові накази у випадку безпосереднього звертання до них, наприклад, зі скаргою на утримання під вартою, а в деяких випадках приймають до свого провадження пов'язані з виданням наказів справи, якщо вони відрізняються особливою складністю. Велика роль Верховних судів штатів у тлумаченні Конституцій і оцінці законодавства штатів у зв'язку з розглянутими ними судовими справами або скаргами на рішення адміністративних органів. Значення цієї функції істотно зросло за останні десятиліття, коли в окремих штатах Верховні суди стали проводити лінію на більш рішучий, ніж Верховний Суд США, захист прав громадян.

Також у штатах існують суди проміжної юрисдикції, які створені для розгляду скарг на вироки й рішення судів першої інстанції й інших судових установ. Вони носять різні назви, але частіше називаються апеляційними судами.

Основна ланка судової системи штатів - суди загальної юрисдикції, які виступають під самими різними назвами. Наприклад, у штаті Нью-Йорк - це Верховні суди, у штаті Каліфорнія - вищі суди, але частіше вони йменуються окружними судами.

У багатьох штатах також діють суди спеціальної юрисдикції - або самостійно, або при окружних судах. Це суди по податках, по земельних спорах, по справах про спадкування, по претензіях до влади штатів, суди, що розбирають величезну кількість справ про порушення правил дорожнього руху, і інших. Важливе місце серед них займають суди по справах неповнолітніх, що нерідко володіють і функціями сімейних судів.

У системі американських судів на рівні федерації й штатів відсутні спеціальні органи конституційного контролю, оскільки ці функції виконуються судами загальної юрисдикції. Верховний Суд США прецедентом 1803 року ввів для себе й для інших федеральних судів виняткове по своїй важливості повноваження тлумачити положення Конституції США й визнавати недійсними закони, видані Конгресом США й легіслатурами штатів, будь-які акти виконавчої влади за мотивами їхнього протиріччя Конституції. Верховний Суд США, як і інші федеральні суди, вправі по тим ж мотивам скасовувати рішення будь-яких судових органів. У свою чергу Верховні суди штатів самим активним образом розглядають справи, пов'язані із тлумаченням Конституції й законів штатів. Суди загальної юрисдикції в штатах також виступають у ролі органів конституційного контролю й адміністративної юстиції, оскільки вони нерідко приймають до свого розгляду скарги на дії адміністративних установ і посадових осіб за мотивами неправильного застосування тими законів.

Висновки

Англосаксонська правова система представлена наступними країнами: Англія, США, Нова Зеландія, Канада, Австралія, Індія, що були колоніями Британської імперії.

В Англії періоду нормандського завоювання існувала розрізнена, не зв'язана між собою локальна нормотворчість, заснована здебільшого на місцевих звичаях. Починаючи з X століття, королівські судді починають формування єдиного для всієї країни прецедентного права. Вироблювані рішення приймаються за основу всіма іншими суддями. Під час відсутності прецеденту суддя самостійно формулює рішення в справі. Таким чином, суддя здійснює нормотворчі функції. Поступово складається єдина система судових прецедентів - так зване загальне право. Загальне право - це судове право, вироблюване суддями в процесі розгляду конкретних правових суперечок - казусів.

Одночасно існує й статутне право - система нормативно-правових актів, і прецедентне. Але головне джерело англосаксонського права - судовий прецедент. Суддя тут - суб'єкт правотворчості. Відомі аксіоми англосаксонського права: «право тільки там, де є судовий захист», «закон - це те, що про нього говорять судді», «якщо немає прецеденту - право мовчить». Сила прецеденту визначається місцем суду в ієрархії судової влади. Нижчі суди прецедентів не створюють. При цьому кожний суддя формально зв'язаний рішеннями вищестоящих і аналогічних судів.

Для англосаксонської системи права характерний не нормативний, а казуальний тип юридичної свідомості: факт тут рівняється не з нормативною моделлю, а з іншим аналогічним казусом, судовою й правозастосовною практикою. Тому такий тип права часто називають казуальним. Норми права в англосаксонських правових системах носять досить детальний, казуїстичний характер, оскільки формулюються у вигляді прецедентів при рішенні конкретних казусів - справ. Величезне значення надається формалізованим процедурам, процесуальним нормам, засобам юридичного захисту.

Відсутній розподіл права на приватне й публічне. Як правило, немає й галузевого розподілу норм. В англосаксонській моделі формальний пріоритет належить законодавству, але фактично все залежить від розсуду судді, від того, як він витлумачить і застосує норму закону. Саме на судове рішення, а не на первісну норму закону орієнтуються учасники правовідносин.

Тому судове рішення має фактичний пріоритет перед законодавством. У США суди здійснюють конституційний контроль за відповідністю законодавчих актів Конституції країни, установлюючи прецедентні норми й виробляючи загально правові принципи.

До достоїнств англосаксонської правової родини відноситься гнучкість, оперативність, зв'язок з повсякденним життям, швидке пристосування права до обстановки, що змінюється. До недоліків - не систематизованість системи права, його казуїстичність, недостатня визначеність.

Перелік посилань

1. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия: Учебник / Т.В. Апарова. - М.: Норма, 1996. - С. 13.

2. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития: Учебное пособие / С.В. Боботов. - М.: Инфра, 1997. - С. 10.

3. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. - СПб.: Питер, 2006. - С. 15.

4. Курс уголовно-процессуального права: Учебник / М.А. Чельцов-Бебутов. - СПб.: Питер, 2006. - С. 23.

5. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / В.П. Шибико. - Киев: Кондор, 2006. - С. 28.

6. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2006. - С. 14.

7. Уголовный процесс основных зарубежных государств: Учебник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2001. - С. 73.

8. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Юристь, 2002. - С. 84.

9. Уголовный процесс зарубежных государств: Учебник / В.А. Ковалев. - М.: Зерцало, 2003. - С. 92.

10. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / М.М. Михеенко. - Киев: Наука, 2003. - С. 60.

11. Модели уголовного процесса: Учебник / А.В. Смирнов. - СПб.: Питер, 2004. - С. 80.

12. Английская судебная система: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2004. - С. 94.

13. Курс уголовно-процессуального права: Учебник / М.А. Чельцов-Бебутов. - СПб.: Питер, 2006. - С. 40.

14. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / В.П. Шибико. - Киев: Кондор, 2006. - С. 50.

15. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2006. - С. 24.

16. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. - СПб.: Питер, 2006. - С. 17.

17. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. - СПб.: Питер, 2006. - С. 19.

18. Уголовный процесс зарубежных государств: Учебник / В.А. Ковалев. - М.: Зерцало, 2003. - С. 113.

19. Уголовный процесс зарубежных государств: Учебник / В.А. Ковалев. - М.: Зерцало, 2003. - С. 115.

Список використаної літератури

1. Суды и судебный процесс Великобритании: Англия, Уэльс, Шотландия: Учебник / Т.В. Апарова. - М.: Норма, 1996. - 215 с.

2. Буржуазная юстиция. Состояние и перспективы развития: Учебное пособие / С.В. Боботов. - М.: Инфра, 1997. - 244 с.

3. Верховенство права: Сборник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 1999. - 210 с.

4. Основы уголовного процесса США: Учебник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2000. - 357 с.

5. Уголовный процесс основных зарубежных государств: Учебник / К.Ф. Гуценко. - М.: Зерцало, 2001. - 259 с.

6. Основные правовые системы современности: Учебное пособие / Перевод с французского В.А. Туманова. - М.: Юристь, 2002. - 270 с.

7. Уголовный процесс зарубежных государств: Учебник / В.А. Ковалев. - М.: Зерцало, 2003. - 189 с.

8. Органы расследования и судебная реформа в США: Учебник / В.А. Ковалев. - М.: Зерцало, 2003. - 257 с.

9. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / М.М. Михеенко. - Киев: Наука, 2003. - 271 с.

10. Уголовный процесс США: Учебник / В.М. Николайчик. - М.: Зерцало, 2004. - 234 с.

11. Модели уголовного процесса: Учебник / А.В. Смирнов. - СПб.: Питер, 2004. - 269 с.

12. Английская судебная система: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2004. - 309 с.

13. Уголовная юстиция США: Учебник / Перевод с английского И.И. Иванова. - М.: Юристь, 2005. - 299 с.

14. Курс уголовного судопроизводства зарубежных государств: Учебник / И.Я. Фойницкий. - СПб.: Питер, 2006. - 280 с.

15. Курс уголовно-процессуального права: Учебник / М.А. Чельцов-Бебутов. - СПб.: Питер, 2006. - 346 с.

16. Уголовно-процессуальное право Великобритании, США и Франции: Учебник / В.П. Шибико. - Киев: Кондор, 2006. - 349 с.

17. Уголовный процесс современных зарубежных государств: Учебное пособие / К.Б. Калиновский. - Петрозаводск: Изд-во ПетрГУ, 2006. - 448 с.

Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты