Перехід України до ринкових відносин, демократизація суспільства висунула на перший план права та інтереси громадян. Демократичне суспільстсво характеризується широким спектром особистих та майнових прав і свобод. Але чого варті права та свободи без закріплення їх у вищому державному правовому акті - Конституції, без їх правового забезпечення, а також забезпечення їх дотримання і захисту від порушення.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Нам щодня доводиться вступати в різного роду суспільні відносини і при цьому ми часто навіть не звертаємо уваги на те, які права і обов'язки ми маємо, тому що такі міжлюдські стосунки нам звичні.

Актуальність. Дана тема є дуже актуальною, бо участь осіб в кримінально-процесуальному провадженні вимагає чіткого знання прав та обов'язків кожного суб'єкта (учасника) цих відносин. Адже саме в ході кримінального процесу вирішується питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності - суттєвого обмеження її прав та свобод.

Крім того, дана тема має важливе значення в підготовці фахівців-юристів. Вони повинні чітко знати хто має залучатися до участі в кримінальному процесі і які права та обов'язки при цьому матимуть цивільний позивач та цивільний відповідач як суб'єкти кримінального прцесу. Все це спрямовано на досягнення законності та правопорядку в нашій державі, захисту головної її цінності - прав та законних інтересів людини.

Дану тему досліджували такі вчені: Гошовский М.І., Кучинська О.П, Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т., Кокорев Л.Д., Михєєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В., Омельяненко Г.М., Тертишник В.М.

Мета дослідження - теоретично проаналізувати поняття цивільного позивача та цивільного відповідача як суб'єктів кримінального процесу.

Обє'кт дослідження - цивільний позивач та цивільний відповідач.

Предмет дослідження - цивільний позивач та цивільний відповідач як суб'єкти кримінального процесу.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) з'ясувати, які фізичні та юридичні особи можуть виступати цивільними позивачами по кримінальній справі;

2) вивчити поняття цивільного позивача та відповідача в кримінальному процесі;

3) дослідити та проаналізувати поняття представника цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теми: «Цивільний позивач та цивільний відповідач як суб'єкти кримінального процесу».

Методологічна основа. У курсовій роботі використовується, історично-правовий, типологічно-порівняльний і комплексно-системний метод.

Практична цінність. Матеріали та результати курсової роботи можуть бути використані для майбутніх правових досліджень. Також матеріал можна використовувати на семінарах, конференціях, доповідях.

Структура дослідження. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЦИВІЛЬНИЙ ПОЗИВАЧ ЯК УЧАСНИК КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Поняття та класифікація учасників кримінального процесу

Учасники (суб'єкти) кримінального процесу - це особи, які вступають у кримінально-процесуальні правовідносини у зв'язку з подією злочину, чиї права та обов'язки регламентуються чинним законодавством.

З визначення суб'єктів кримінального процесу фактично слідує, що вони є його учасниками. І насправді використання в науковій літературі поняття “суб'єкти” прийшло на зміну поняттю “учасники” зовсім не давно. В цьому є деяка особливість саме кримінального процесу - суб'єкти фактично і є учасниками процесу, на відміну від багатьох інших галузей права. В подальшому в своїй роботі використовуватиму обидва ці поняття, як рівнозначні між собою, саме стосовно кримінально-процесуального їх значення [4, 219].

Суб'єкти кримінального процесу можуть бути поділені на чотири групи:

1. Органи та посадові особи, які ведуть та безпосередньо здійснюють кримінально-процесуальне провадження: слідчий, орган дізнання (особа, яка провадить дізнання), суд (суддя), прокурор. Загальним для них є охорона державних інтересів та виконання функцій, спрямованих на досягнення завдань кримінального процесу. Вони наділені владно-розпорядчими повноваженнями та повинні бути не заінтересовані в результатах справи.

2. Особи, які мають та відстоюють самостійний інтерес: підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач.

3. Особи, які захищають та представляють інтереси «третіх осіб»: захисник, представник цивільного відповідача. Спільним для них є те, що вони сприяють захисту прав осіб, які мають свої інтереси. Вони не можуть бути допитані про обставини справи, що стали відомі їм у зв'язку з виконуваною ними функцією.

4. Особи, які сприяють кримінальному судочинству: свідок, поняті, перекладач, експерт, спеціаліст, секретар судового засідання та ін. Ці учасники кримінального процесу сприяють кримінальному судочинству за допомогою виконання завдань, покладених на них законом.

Учасники процесу характеризуються тим, що вони:

а) беруть участь у справі на підставах і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законом, за умови, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у справі;

б) мають визначені права та обов'язки (закон визначає порядок їх реалізації);

в) діють у кримінальному судочинстві у відповідності зі своїми правами та обов'язками у встановленому порядку;

г) вступають у процесуальні правовідносини;

д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов'язків або порушення прав інших учасників.

1.2. Фізичні та юридичні особи, що можуть виступати цивільним позивачем по кримінальній справі

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно КПК України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому - особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу [9, 30].

Якщо ж задатися питанням: хто конкретно може бути визнаний цивільним позивачем у кримінальній справі, то відповідь на нього необхідно шукати в нормах цивільного (у широкому розумінні) права, що регулюють спірне матеріальне правовідношення, що виникло у зв'язку зі злочинним заподіянням майнової шкоди. Суб'єкт цього правовідношення, майнове право якого було порушено безпосередньо злочином, може і повинен бути визнаний цивільним позивачем у випадку пред'явлення ним або його повноважним представником вимоги про захист порушеного права. Виходячи з характеру скоєного злочину й об'єкта (предмета) його злочинного посягання, ґрунтуючись на нормах матеріального (цивільного, трудового, сімейного) й кримінально-процесуального права, цивільними позивачами в каримінальному процесі можуть і повинні бути визнані наступні особи, що понесли матеріальний збиток від злочину і, що пред'явили вимогу про його відшкодування [6, 41]:

а) визнані потерпілими від злочину громадяни, що перебували на утриманні загиблих або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина загиблого, народжена після його смерті, особи, що понесли матеріальний збиток від втрати утримання і витрачених на поховання померлих коштів, - при скоєнні злочину, що призвів до смерті їхнього годувальника;

б) визнані потерпілими від злочину громадяни, що понесли майновий збиток від втрати заробітку внаслідок втрати працездатності або її зменшення, а також витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування і т.п. ) і інших витрат, - при здійсненні злочинів, що заподіяли шкоду здоров'ю особистості або посягають на її волю, честь і гідність;

в) визнані потерпілими від злочину громадяни, що понесли майновий збиток від втрати заробітку внаслідок звільнення їх з роботи, а також інших витрат, - при злочинному порушенні законодавства про працю;

г) визнані потерпілими громадяни, а також юридичні особи, що понесли матеріальний збиток у результаті злочинного зазіхання на приналежне їм на праві власності (оперативного керування) або законного (титульного) володіння майно (розкрадання, знищення, ушкодження, псування і т.п. );

д) фінансові органи як власники державного бюджету і представники скарбниці при стягненні засобів, витрачених на стаціонарне лікування громадян, що потерпіли від навмисних злочинних дій.

Визнання особи, що понесла матеріальний збиток від злочину і пред'явила вимогу про його відшкодування, цивільним позивачем у кримінальній справі, яких-небудь затруднень у слідчій і судовій практиці, як правило, не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у випадку, коли матеріальний збиток був наслідком розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в момент здійснення злочину не в його власника (власника права оперативного керування), а в законного (титульного) власника.

Існує точка зору, представлена П.П. Гурєєвим, А.Г. Мазаловим, С.Е. Донцовим, відповідно до якої право на пред'явлення позову у випадку розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в титульного власника, має насамперед власник майна. Титульний же власник вправі вимагати відшкодування збитку лише у випадку, коли власник у силу визначених причин не зажадав відшкодування збитку або він сам відшкодував його власникові [4, 219].

Отже, право на пред'явлення вимоги про відшкодування збитку в розглянутому випадку має перш за все власник майна й у випадку пред'явлення ним такої вимоги він повинен бути визнаний цивільним позивачем.

Нарешті, не виключене пред'явлення вимог про відшкодування заподіяного злочином збитку як володільцем, так і законним власником майна і керуючі кримінальним процесом органи зобов'язані визнати їх цивільними позивачами в кримінальній справі. Зрозуміло, предмет цих вимог кожного з них повинен бути різним.

Пред'явити цивільний позов у кримінальній справі повноважна не тільки особа, що понесла матеріальний збиток безпосередньо від злочину, але і прокурор, коли цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів або прав громадян.

Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. В суді прокурор підтримує обвинувачення і звбов'язаний захищати права та законні інтереси потерпілого, вживати необхідних заходів для відновлення його порушених прав власності.

Пред'явлення цивільного позову прокурором у захист порушених злочином майнових прав юридичних і фізичних осіб ніяк не стосується їхнього права розпорядження приналежними їм матеріальними і процесуальними правами. Цивільними позивачами в цьому випадку є фізичні і юридичні особи, в інтересах яких був заявлений позов, але не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірного матеріально-правового відношення, потребують захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цього відношення поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення по пред'явленому прокурором позовові [9, 32].

1.3. Цивільний позивач в кримінальному процесі

Для визнання цивільним позивачем, як громадянин, так і юридична особа, повинні висунути вимогу (подати позовну заяву) про відшкодування заподіяних їм збитків. Цивільний позов можна пред'явити як у період розслідування кримінальної справи, так і під час розгляду справи в суді, але до початку судового слідства, тобто зачитання обвинувального висновку.

Подача позовної заяви в період розслідування виглядає краще, тому що ставить за обов'язок посадовій особі, що веде розслідування, вчасно вжити заходів до забезпечення даного позову (проведенню обшуку, виїмки, накладенню арешту на майно), що, у свою чергу, підвищує реальну можливість задоволення позову в майбутньому.

Якщо цивільний позивач з будь-якої причини не пред'явив цивільний позов у кримінальній справі або його позов судом не був розглянутий, то у нього є право пред'явити позов у порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, варто мати на увазі, що якщо в позові в порядку цивільного судочинства було відмовлено, тоді це позбавляє цивільного позивача права заявити той же позов у кримінальній справі.

Про визнання особи цивільним позивачем або про відмовлення в цьому слідчим, органом дізнання, прокурором повинна бути винесена постанова, судом - ухвала, з якою особа повинна бути ознайомлена з роз'ясненням прав під підпис.

У випадку відмовлення у визнанні особи цивільним позивачем, вона вправі оскаржити постанову слідчого прокуророві, а постанову прокурора - вищестоящому прокуророві, ухвалу суду - у вищестоящий суд [13, 39].

Цивільний позивач (або його представник) мають право:

- представляти докази і заявляти клопотання по справі;

- брати участь у судовому розгляді;

- просити органи розслідування і суд вжити заходів до забезпечення заявленого позову;

- підтримувати заявлений позов;

- знайомитися з матеріалами справи після закінчення слідства, а по справах, де розслідування не проводилось - після передачі обвинувачуваного висновку судові;

- робити виписки зі справи;

- заявляти клопотання про доповнення слідства.

Крім того, цивільний позивач вправі приносити скарги на дії осіб, що проводили розслідування, прокурора і суд (суддю), оскаржити вирок або ухвалу суду (у п'ятнадцятиденний термін з моменту його проголошення) в частині, що стосується цивільного позову.

Як фізична особа цивільний позивач має право на забезпечення особистої безпеки і прийняття у зв'язку з цим спеціальним підрозділом правоохоронних органів (Судовою міліцією) мір, аналогічних тим, що можуть бути прийняті для забезпечення безпеки свідка, потерпілого, інших учасників кримінального судочинства.

У необхідних випадках цивільний позивач може бути письмово попереджений про кримінальну відповідальність за КК України про розголошення даних попереднього слідства або дізнання без дозволу прокурора або особи, що проводила розслідування.

За вимогою органів, що ведуть розслідування, прокурора і суду цивільний позивач зобов'язаний пред'являти всі необхідні документи, пов'язані із заявленим позовом і необхідні для його обґрунтування і забезпечення.

По завершенні розслідування в справі, про це повинно бути повідомлено цивільному позивачеві (його представникові) з роз'ясненням права на ознайомлення з матеріалами справи, про що складається протокол. При бажанні, цивільний позивач (його представник) знайомляться з матеріалами справи. При цьому вправі робити з нього виписки, а також заявляти клопотання про доповнення слідства - проведення в справі нових або додаткових слідчих дій. Ознайомлення з матеріалами справи і заява клопотань оформлюється протоколом. Якщо після ознайомлення з матеріалами справи по ньому були зроблені додаткові слідчі дії, то у цивільного позивача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, а при бажанні, і всіма матеріалами кримінальної справи .

Будучи цивільним позивачем, особа (або її представник) має право бути присутньою у судовому засіданні при розгляді справи, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків [4, 219].

У судовому засіданні цивільний позивач (його представник), як і інші учасники, зобов'язаний давати показання і робити заяви, вислуховувати вирок, а також дотримуватися встановленого порядку. За непокору розпорядженням головуючого або порушення порядку під час судового засідання цивільний позивач притягується до адміністративної відповідальності.

Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач, або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства. Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.

В ході судового слідства цивільний позивач (або його представник) вправі брати участь у допиті (задавати питання) підсудного, потерпілого, свідка, експерта, огляді місця події, огляді документів і дослідженні речових доказів по справі.

Цивільний позивач або його представник мають також право брати участь у судових дебатах, обмінятися після їхнього завершення реплікою з іншими учасниками судового розгляду [9, 32].

Якщо вирок, винесений судом, цивільний позивач вважає незаконним або необґрунтованим, у нього є законне право подати подання, іменоване в кримінальному процесі апеляційним. До його форми і змісту Закон пред'являє спеціальні вимоги. Необхідно в поданні вказати, яким судом ухвалений вирок і з чим особа не згодна. Треба також зазначити, з огляду на що ви сподіваєтеся на позитивний результат перегляду вироку, вказати, на чому заснована апеляція, тобто чим її можна підтвердити.

Отже, протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення, цивільний позивач (або його представник) вправі подати апеляційне подання на вирок суду першої інстанції (крім вироку Верховного Суду України) у частині цивільного позову, ознайомитися (у цей же термін) з матеріалами справи і скаргами, апеляційним поданням прокурора, поданими в справі, а також змінами до них, що тягнуть за собою погіршення положення засудженого чи виправданого.

У випадку подачі апеляції до початку розгляду справи, цивільний позивач вправі доповнити, змінити або відкликати своє подання. При цьому необхідно враховувати, що зміни, що погіршують положення засудженого або виправданого, можуть бути внесені в подання не пізніше ніж за три доби до початку розгляду справи.

Після вступу вироку в законну силу, при наявності до того підстав, він може бути переглянутий у порядку нагляду вищестоящою судовою інстанцією. По клопотанню цивільного позивача такий перегляд можливий тільки при наявності підстав і тільки за протестом відповідних посадових осіб суду і прокуратури (голови суду і його заступників, прокурора і його заступників) обласного рівня і вище.

Далі вирок, що вступив у законну силу, як обвинувальний так і виправдовувальний, при наявності підстав може бути відмінений по нововиявленим обставинам. При цьому необхідно пам'ятати, що перегляд виправдовувального вироку можливий тільки протягом встановлених законом термінів давності притягнення до кримінальної відповідальності за даний злочин і не пізніше одного року з дня відкриття нових обставин по справі.

У тих випадках, що коли знову відкриті обставини свідчать про невинність засудженого або скоєння їм менш тяжкого злочину, поновлення справи термінами не обмежене [9, 32].

Смерть засудженого не є перешкодою для перегляду справи в інтересах його реабілітації.

В усіх цих випадках цивільному позивачеві слід звернутися із заявою до прокурора, що зобов'язаний (якщо знаходить заяву переконливою) особисто, через органи дізнання або слідства провести розслідування зазначених обставин. Потім відповідний прокурор (не нижче обласного) на підставі матеріалів розслідування вирішує питання про приношення протесту для перегляду справи по нововиявленим обставинам або про відмовлення в цьому, про що повідомляє цивільного позивача.

Цю постанову прокурора цивільний позивач має право оскаржити вищестоящому прокуророві з метою захисту своїх законних інтересів у кримінальній справі.

РОЗДІЛ 2. ЦИВІЛЬНИЙ ВІДПОВІДАЧ - СУБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача по кримінальній справі

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого як до особи, що завдала шкоди. У випадках, передбачених законом, обов'язок по відшкодуванню збитку покладається на ту особу або організацію, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого.

Яких цивільних відповідачів, крім обвинуваченого, може бути притягнуто:

- батьки (усиновлювачі) або опікуни неповнолітніх, що не досягли 15 років, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні установи, під наглядом яких ці неповнолітні знаходились;

- батьки, (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітніх у віці від 15 до 16 років у випадку, якщо в підлітків немає досить майна, щоб відшкодувати заподіяні ними збитки. Інші особи можуть бути притягнуті до відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми тільки тоді, коли вони призначені їх опікунами або піклувальниками.

Якщо злочин скоєний неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, то майнову відповідальність несе сам винний, і лише при відсутності в нього майна або заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується його батьками (усиновлювачами) або піклувальниками. Іноді на практиці неповнолітні, що досягли 15-літнього віку, без достатніх підстав звільнялися від відшкодування заподіяного збитку з покладанням цього обов'язку на їхніх батьків, що не можна визнати правильним [4, 219].

Батьки, опікуни, піклувальники несуть майнову відповідальність за дії неповнолітнього, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Під провиною цих осіб, що тягне їхню відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, варто розуміти як нездійснення належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди, так і безвідповідальне відношення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав стосовно дітей, результатом якого виявилося неправильне поводження дітей, що призвело до шкоди. Під провиною навчальних, виховних і лікувальних установ варто розуміти також нездійснення ними належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди [13, 39].

Якщо буде встановлено, що неповнолітніми, що не досягли 15 років, заподіяна шкода як з вини батьків або опікунів, так і з вини відповідної навчальної, виховної або лікувальної установи, то зазначені особи притягуються до відповідальності на долевій основі. При заподіянні шкоди одночасно неповнолітніми до 15 років і від 15 до 18 років до відповідальності залучаються батьки й опікуни перших і підлітки, і тільки при відсутності майна або заробітку - їхні батьки або піклувальники. У судовій практиці зустрічаються помилки при визначенні порядку відшкодування збитку, заподіяного злочинними діями неповнолітніх, особливо у випадках здійснення групових злочинів за участю підлітків різного віку, а також дорослих осіб.

- організації - у випадку заподіяння шкоди з вини їхніх працівників при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідальність організацій настає, коли є передбачені законом умови: шкода заподіяна з вини працівника організації і при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків;

- державні і громадські організації - у випадку заподіяння шкоди їх незаконними діями, а також діями їхніх посадових осіб в області адміністративного керування. У цьому випадку шкода відшкодовується: на загальних підставах при заподіянні її громадянинові (якщо інше не передбачене законом) і в порядку, встановленому законом, при заподіянні шкоди організації;

- держава в особі її відповідних органів - у випадку, якщо шкода, заподіяна громадянинові в результаті незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного поміщення під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, став результатом злочинних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

- власники джерел підвищеної небезпеки - у випадку заподіяння шкоди цими джерелами. Власники джерел підвищеної небезпеки можуть залучатися як цивільні відповідачі по кримінальній справі тільки при наявності в діях обвинуваченого ознак злочину.

Під власниками джерел підвищеної небезпеки варто розуміти організацію або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки як у силу приналежних їм прав власності або прав оперативного керування, так і за іншими підставами (за договором, дорученням, у силу розпорядження компетентних органів про передачу джерела підвищеної небезпеки організації в тимчасове користування). Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну дією цього джерела, якщо доведе, що останній вийшов з його володіння не по його провині, а в результаті протиправних дій третіх осіб. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибудо з володіння його власника в результаті протиправних дій третіх осіб, але при наявності також провини власника, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що використовувала джерело підвищеної небезпеки, так і на його власника.

З якого ж моменту з'являється цивільний відповідач як учасник кримінального процесу? На думку В.Я.Понарина, слідчий вправі залучити особу, як цивільного відповідача, коли [6, 41]:

а) є обвинувачуваний;

б) цивільний позивач висунув вимогу про відшкодування збитку. Він зв'язує момент виникнення процесуальної фігури цивільного відповідача з залученням особи в якості обвинувачуваного, а також з визнанням особи цивільним позивачем.

2.2. Цивільний відповідач в кримінальному процесі

Крім цивільного позивача, у кримінальному процесі України бере участь і такий його суб'єкт, як цивільний відповідач.

В якості цивільного відповідача по кримінальній справі фізична або юридична особа залучається в тих випадках, коли слідчий, орган дізнання, суддя або суд визнають це необхідним [13, 39].

Про залучення як цивільного відповідача слідчий, орган дізнання, суддя виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу, що пред'являється цивільному відповідачеві або його представникові для ознайомлення під розпис. При цьому особі повинні бути роз'яснені права, надані законом цивільному відповідачеві, як учасникові кримінального процесу, що засвідчується особистим підписом або підписом його представника в протоколі.

Представником цивільного відповідача, можуть бути адвокати, а також близькі родичі, законні представники й інші особи, що зможуть гідно представляти і захищати інтереси особи в кримінальній справі. Представником юридичної особи, що притягнуто як цивільного відповідача, можуть бути і спеціально уповноважені ними на те особи, наприклад, юрисконсульт підприємства, організації.

Представником цивільного відповідача всі перераховані особи стають за постановою особи, що веде розслідування, судді або ухвалі суду, і в подальшому вони користуються процесуальними правами, що законом надані відповідачеві.

Крім права мати свого представника, цивільний відповідач вправі:

- заперечувати проти пред'явленого позову;

- давати або не давати пояснення по пред'явленому позові;

- надавати докази і заявляти клопотання;

- після закінчення слідства - знайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, а по справах, по яким слідство не провадилось - після передачі обвинуваченого судові.

Цивільний відповідач (його представник) вправі брати участь у судовому розгляді, а також заявляти відводи, приносити скарги на дії дізнавача, слідчого, прокурора і суду [13, 39].

Особа, як цивільний відповідач, зобов'язана знати, що органи, що ведуть розслідування по клопотанню цивільного позивача або зі своєї ініціативи, зобов'язані вжити заходів до забезпечення заявленого в справі або можливого в майбутньому цивільного позову, про що виноситься постанова. Такі ж міри вони зобов'язані прийняти по забезпеченню можливої конфіскації, якщо вона передбачена санкцією статті Кримінального кодексу.

Це означає, що на підставі постанови буде накладений арешт на внески, цінності й інше майно цивільного відповідача, де б такі не знаходилися. При цьому не підлягають опису й арештові предмети першої необхідності, використовувані особою, у якого проводиться опис, і членами його родини.

Відмітимо, що конфіскації, а значить описові й арештові, не підлягають предмети і майно, що належать засудженому (підозрюваному обвинувачуваному, цивільному відповідачеві) на правах особистої власності або, що є його часткою у загальній власності, необхідні як йому, так і особам, що знаходяться на його утриманні. У самому загальному виді до таких відносяться:

· жилий будинок з господарськими будівлями в сільській місцевості,

· речі і предмети домашнього побуту,

· продукти харчування,

· паливо,

· одна домашня тварина, корм для худоби,

· насіння, не зібраний врожай,

· сільськогосподарський інвентар, знаряддя особистої, кустарної і ремісничої праці,

· пайові внески в кооперативні (крім ДСК) організації.

Майно, на яке накладений арешт, може бути вилучене або передане на збереження членам родини цивільного відповідача або представникам юридичної особи під розписку з попередженням про кримінальну відповідальність.

Накладення арешту на майно, його опис і передача на збереження повинні проводитись в присутності понятих, з передачею екземпляра протоколу й опису майна тій особі, у якої заарештоване майно, а також особі, якій воно передано на збереження.

Після завершення по справі слідства, про це повинно бути повідомлено цивільному відповідачеві або його представникові і роз'яснене їхнє право ознайомитися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, про що складається протокол. По письмовому або усному клопотанню цивільному відповідачеві (або його представникові) повинна бути надана така можливість. При цьому особа вправі робити виписки зі справи і заявляти клопотання про доповнення слідства по справі [4, 219].

Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів кримінальної справи цивільному відповідачеві (його представнику) повинне бути оформлено протоколом.

У тих випадках, коли після ознайомлення з матеріалами справи, по ньому проводяться додаткові слідчі дії, то у цивільного відповідача (або його представника) з'являється право на ознайомлення з отриманими додатковими матеріалами, що стосуються цивільного позову.

У судовому розгляді цивільний відповідач (його представник) користується рівними правами з обвинувачем, підсудним, захисником, потерпілим, цивільним позивачем у таких питаннях як надання доказів, участь у дослідженні доказів і заяві клопотань [6, 41].

Під час розгляду справи в суді, цивільний відповідач вправі заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників, давати пояснення, брати участь у судових суперечках щодо доведеності скоєння злочину і його цивільно-правових наслідків.

Беручи участь у судовому засіданні, слід дотримуватися встановленого порядку і беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про його дотримання. Давати показання, робити заяви і заслуховувати вирок суду, необхідно стоячи.

У випадку непокори розпорядженню головуючого, а також за порушення порядку під час судового засідання, цивільний відповідач несе адміністративну відповідальність.

При незгоді з вироком (іншим рішенням суду) у цивільного відповідача мається право подачі апеляційного подання на вирок і ухвалу суду, що не вступили в законну силу, але тільки в частині, що стосується цивільного позову. Скарга може бути подана як у суд, що ухвалив, так і в апеляційну інстанцію (вищестоящий суд).

Про день розгляду справи по скарзі в апеляційній інстанції цивільного відповідача вчасно повинні повідомити, він має право прийняти в ньому участь.

При розгляді справи в касаційній інстанції цивільний відповідач, що бере участь у ньому, вправі заявляти відводи і клопотання, а також давати пояснення. Він вправі надавати судові нові або додаткові матеріали, якщо вони можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

У випадку незгоди з ухвалою апеляційної інстанції, цивільний відповідач може порушити клопотання перед посадовою особою прокуратури або суду, не нижче обласного рівня (прокурором, його заступником, головою суду, його заступником), про внесення зауважень для перегляду вироку, що вже вступив у законну силу (ухвали, постанови) вищесточщим судом у порядку нагляду.

І в завершення відзначимо, що при наявності підстав для поновлення справи по нововиявлених обставинам, по яких судове рішення набуло законної сили, цивільному відповідачеві слід звернутися з заявою (клопотанням) до прокурора, якому надане право провадження (особисто або через органи дізнання, слідчого) розслідування цих обставин, складання висновку і внесення відповідним прокурором протесту для скасування вироку [9, 32].

2.3. Представники цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі

Після визнання вас цивільним позивачем і роз'яснення прав повинна бути забезпечена можливість їхньої реалізації. Цивільний позивач вправі мати свого представника. Такою особою, що представляє ваші інтереси в ході розслідування кримінальної справи й у суді можуть бути адвокати, близькі родичі: батьки, чоловік (дружина), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки, законні представники (батьки, опікуни, попечителі), а також інші особи. Представником цивільного позивача вони стають з моменту винесення про це постанови (визначення) і користуються в наступними процесуальними правами цивільного позивача, про що їм також повинно бути роз'яснено [13, 39].

Як представники потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача у справі можуть брати участь: адвокати, близькі родичі, законні представники, спроможні в силу закону, представляти під час провадження у кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, а також інші особи за постановою особи, у провадженні якої перебуває справа.

Представниками можуть бути:

· опікуни;

· піклувальники;

· представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють;

· посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами.

Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

Законні представники потерпілого та обвинуваченого -- це їхні батьки, опікуни, піклувальники або представники тих установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких вони перебувають. Слідчі органи й суд не вправі допускати до участі у справі як законних представників інших осіб.

Законні представники залучаються до участі в справі для відстоювання прав і законних інтересів потерпілого, який є неповнолітнім або визнаний недієздатним внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також неповнолітнього обвинуваченого [4, 227].

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою слідчого, судді або за ухвалою суду. Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їхніх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними особи.

Представник може діяти в кримінальному процесі як поряд з потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, так і замінюючи його, й користується процесуальними правами осіб, інтереси яких він представляє, але представник потерпілого не має права давати показань. Представник не вправі використовувати свої повноваження на шкоду інтересам особи, яку він представляє. Повнолітній і дієздатний потерпілий, цивільний позивач і цивільний відповідач у будь-який час можуть відмовитися від представника і продовжувати захист своїх інтересів самостійно.

ВИСНОВКИ

Отже, завершуючи нашу роботу та виходячи з завдань, які були поставлені у вступі, можна зробити такі висновки:

По-перше, з'ясували, які фізичні та юридичні особи можуть виступати цивільними позивачами по кримінальній справі. Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно КПК України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому - особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд -- ухвалу.

Право на пред'явлення вимоги про відшкодування збитку в розглянутому випадку має перш за все власник майна й у випадку пред'явлення ним такої вимоги він повинен бути визнаний цивільним позивачем.

По-друге, вивчили поняття цивільного позивача та відповідача в кримінальному процесі. Для визнання цивільним позивачем, як громадянин, так і юридична особа, повинні висунути вимогу (подати позовну заяву) про відшкодування заподіяних їм збитків. Цивільний позов можна пред'явити як у період розслідування кримінальної справи, так і під час розгляду справи в суді, але до початку судового слідства, тобто зачитання обвинувального висновку. Разом з тим, варто мати на увазі, що якщо в позові в порядку цивільного судочинства було відмовлено, тоді це позбавляє цивільного позивача права заявити той же позов у кримінальній справі.

По кримінальній справі в якості цивільного відповідача можуть бути притягнуті батьки, опікуни піклувальники або інші особи, а також підприємства, установи й організації (тобто юридичні особи), що в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого. В якості цивільного відповідача по кримінальній справі фізична або юридична особа залучається в тих випадках, коли слідчий, орган дізнання, суддя або суд визнають це необхідним.

По-третє, дослідили та проаналізувати поняття представника цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі. Цивільний позивач вправі мати свого представника. Такою особою, що представляє ваші інтереси в ході розслідування кримінальної справи й у суді можуть бути адвокати, близькі родичі: батьки, чоловік (дружина), діти, рідні брати і сестри, дід, бабка, онуки, законні представники (батьки, опікуни, попечителі), а також інші особи. Представником цивільного позивача вони стають з моменту винесення про це постанови (визначення) і користуються в наступними процесуальними правами цивільного позивача, про що їм також повинно бути роз'яснено.

Представниками можуть бути: опікуни; піклувальники; представники установ і організацій, у піклуванні яких перебувають ті, кого вони представляють; посадові особи підприємств, установ і організацій, що є цивільними позивачами або цивільними відповідачами.

Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - К.: «Право», - 2007. - 56с.

2. Гошовский М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України. К.: Юрінком Інтер, 2002.- 340с.

3. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України. - К.: Юрінком Інтер, 2005.- 560с.

4. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України; Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 430с.

5. Кокорев Л.Д. Потерпевший от преступления в советском уголовном процессе. Воронеж, 1999. - 67с.

6. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К.: Форум, 2007.- 470с.

7. Криінальне право України: Особлива частина / за ред. Бажанова М.І., Сташиса В.В. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - 570с.

8. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: А.С.К., 2006. - 780с.

9. Михєєнко М.М., Нор В. Т., Шибіко В. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 2007. - 380с.

10. Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве. К.: 1999. - 320с.

11. Омельяненко Г.М. Постановлення вироку // Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К.: Форум, 2003. - 560с.

12. Основні чинні кодекси і закони України. / Уклад. Ю.П. Юлісовенко. -2-ге вид. - К.: Махаон, 2007. - 860с.

13. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - К.: А.С.К., 2003. - 270с.

14. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. К.: Юрінком Інтер, 2005.- 730с.

15. Фошицкий И.Я. Курс уголовного процесса - СПб.: Альфа, 2006.- 590с.