Демократичні інститути і процеси. Головними аспектами демократії є демократична практика (в її інституційному та процесуальному вимірах), ідея та ідеал демократії, демократичні цінності й демократична ідеологія (як нормативний вимір демократії). Поняття інститут, інституція (від лат. instituere -- встановлювати, засновувати) у суспільних науках найчастіше вживається для означення сталих, загальновизнаних форм суспільної практики, що забезпечують соціальну та політичну стабільність. Це і норми, і владні структури, і громадські організації, якщо їх розглядати під кутом зору певної сукупності стійких правил або загальновизнаних, повторюваних процедур. Інститути демократії можуть бути формальними (офіційно схваленими, зареєстрованими, узаконеними) та неформальними (такими, що функціонують на основі моральних, соціальних норм і звичаїв). Перші є визначальними для політичної демократії, а другі переважно пов'язані з її соціальними виявами. Партія, президентство, вибори, референдум, кредитна спілка -- це приклади демократичних інститутів. Теорія інституціоналізму стверджує, що саме в тих суспільствах, де соціальне життя інституціалізоване, де люди звикли діяти згідно із загальноприйнятими, хоч і неписаними правилами та дотримуватись усталених процедур, легко приживаються і швидко стають дійовими формальні демократичні інститути. А саме з їх створення розпочинається утвердження демократії в країнах, де раніше панували недемократичні режими.

Демократична практика виступає у двох формах: політичній (як спосіб організації та здійснення державної влади й управління) та соціальній (як залученість громадян до вирішення суспільних справ, їхнє самоврядування та вплив на державну політику). Сукупність дій соціальних акторів в обох цих сферах, спрямована на здобуття чи втримання влади та на втілення курсу демократичної політики, становить демократичний процес. Йдеться про виявлення й задоволення потреб та інтересів, урегулювання конфліктів, подолання криз, реформування певних суспільних відносин, здійснення державної політики за участю і під контролем народу. Важливим у демократичній діяльності є не тільки здійснення політики та формування владних інститутів, а й обмеження влади. Своїм постійним втручанням і громадянським контролем люди сприяють її соціальному спрямуванню, стоять на заваді її злоякісному переродженню, змушують враховувати свої інтереси при проведенні державної політики (економічної, соціальної, освітньої тощо).

З демократичної практики в усій її багатоманітності поступово кристалізується демократична ідея. Демократія стає цінністю, виникає переконаність у тому, що демократичний спосіб розв'язання суспільних проблем є не тільки можливим, а й бажаним. Люди розуміють, що в усіх своїх виявах демократія сприяє соціальній творчості, пошукові більш адекватних і прийнятних умов існування.

Нормативні аспекти демократії. Під впливом демократичних умов життя формується певний світогляд, який визначається як демократична ідеологія -- впорядкована система демократичних цінностей, уявлень і переконань, згідно з якою люди можуть і мусять розв'язувати суспільні справи через посередництво власної участі, залучення до суспільного життя, обізнаності й поінформованості щодо суспільних справ і проблем. У цьому виявляється нормативний аспект демократії.

Ідеал і розмаїття концепцій демократії. Під ідеалом демократії розуміють той сучасний її стандарт, згідно з яким оцінюють демократичність різних форм врядування. Він є відправною точкою для «будівництва» різних концепцій (в теорії) і різних моделей (на практиці) демократичного ладу. Демократичний лад - необхідна умова недопущення тиранії, гарант захисту прав і свобод громадян, вільного самовизначення, самовираження і розвитку особистості, встановлення правової рівності, моральної автономії людей, мирного розв'язання соціальних проблем на засадах загальної згоди (консенсусу) й обмеження примусу.

Різновиди демократії. Залежно від того, як люди уявляють собі демократичний ідеал, що найбільше цінують та на чому акцентують у понятті демократії, залежить їхня прихильність до певних концепцій чи певних різновидів демократії. Одні вбачають найбільшу цінність демократії в залученні громадян до самоврядування, інші -- в гарантуванні прав і свобод людини, ще інші -- в можливості ненасильницької зміни уряду й ефективного врядування.

Ті, хто розглядає демократію як духовне й моральне явище, що сприяє реалізації людської гідності й самостійності, фактичному втіленню в життя різноманітних прав людини, говорять про демократію, засновану на правах. Близьким до цього є розуміння демократії як форми захисту прав, за допомогою якої людина протистоїть утискам і дискримінації, зазіханням на свободу. Маючи на увазі ці риси, ведуть мову про захисну демократію.

Ті, хто вбачають у демократії насамперед вироблений людством механізм (процедуру) раціонального опрацювання і прийняття рішень, апелюють до процедурної демократії. Вона виступає як ефективний інструмент досягнення згоди (порозуміння). Зіставлення точок зору і прагнень у підсумку дає змогу досягти згоди.

Якщо процедурна демократія розглядається як інструмент у руках політичних еліт, які з її допомогою досягають ефективного управління суспільством, то йдеться про елітарну демократію, її ідеалом є правління змінюваних, відкритих еліт, над якими маси здійснюють контроль за допомогою виборів.

Антиподом концепції демократичного елітаризму є концепція учасницької (партисипаторної) демократії, (масової демократії) яка зосереджує увагу на громадянській участі. Прихильники цього підходу, безперечно, мають рацію в тому, що демократія, на відміну від багатьох інших форм і різновидів організації влади, передбачає втягування громадян у клопіт і турботи, небезпеки, стреси і негаразди, пов'язані з управлінням суспільними справами.

В умовах Нового часу поступово відбувається експансія масової демократії, але водночас - і перетворення її на маніпулятивну, де змістовне наповнення демократичних форм поступається місцем формі, зовнішнім ефектам, режисурі з боку тієї ж еліти. Тому варто підкреслити, що осердя демократії за будь-яких умов становить саме свідома активність громадян. Якщо такої активності нема, жодні зусилля еліти й окремих ватажків неспроможні демократизувати суспільство.

Як і будь-яка інша форма, сучасна ліберальна демократія не є повним втіленням демократичних ідеалів, а лише деяким наближенням до них. Вона містить суперечності, слабкі місця та вади, їй, зокрема, властива суперечність між представництвом та конкуренцією різних інтересів і необхідністю, прийняття єдиних компетентних рішень. Ліберальна демократія: - не забезпечує активної повсякчасної участі громадян у державному управлінні, іноді вона породжує тенденцію до тривалого відчуження народу від влади; - не сприяє вирівнюванню становища громадян, а інколи і й поглиблює нерівність. Проте вона здатна, за умови доброго функціонування її інститутів, забезпечити відповідальність еліти перед народом, досягнення компромісів у процесі узгодження суперечливих інтересів, а також, що не менш важливо, ефективне управління на основі закону. Сучасна демократія характеризується насамперед як представницька. Та попри це мусимо визнати: кожен з нас належить до певних груп і спільнот, повноцінне існування яких може бути забезпечене тільки через безпосередню демократію, через зацікавлену та повсякденну громадянську участь.

Консолідовані, проміжні та псевдодемократії

Однією з найпоширеніших концепцій сучасної демократії, яка дає змогу визначати розвиненість демократичного ладу в різних країнах, є концепція поліархії. Поліархія (від гр. polys -- багато і archein -- влада, джерело) -- це сучасна консолідована плюралістична демократія, у якій найвищі посадові особи, що керують державою, змушені модифікувати свою поведінку таким чином, щоб перемогти на виборах у політичному змаганні з іншими кандидатами, партіями і групами. Консолідація означає набуття демократі-єю легітимності як на рівні мас, так і на рівні еліти, завдяки чому вона вкорі-нюється настільки глибоко, що її занепад стає малоймовірним.

Найголовніше, що відрізняє поліархію не тільки від недемократичних систем усіх видів, а й від більш ранніх маломасштабних де-мократій -- це вражаюче розширення індивідуальних прав, які забезпечують високий рівень особистої свободи. Стабільні демократії характе-ризуються високим ступенем відповідальності урядів перед своїми виборця-ми (уряди відгукуються на вимоги і враховують преференції тих суспільних груп, за допомогою яких вони прийшли до влади).

Проміжна форма демократії означає не-завершеність процесу демократизації й невизначеність його результату. Кра-їна зберігає можливість як трансформуватися в ліберальну демократію, так і знову повернутися до тієї чи іншої форми недемократичного режиму.

Але є й такий тип перехідних режимів, які не досягають навіть мінімаль-ного рівня демократії. Це так звані псевдодемократії. За наявності формаль-них атрибутів демократії -- конституції, легально діючих опозиційних партій тощо -- у них відсутні такі показники реального демократизму, як непередбачуваність результатів виборів і можливість відсторонити від влади правля-чу партію в результаті відносно чесних виборів.

Режим псевдодемократії відрізняється від авторитаризму тільки наявністю легалізованої опозиції у вигляді політичних партій. Однак велика їх кількість жодною мірою не свідчить про повну репрезентованість населення на полі-тичному полі. Навпаки, низька якість політичних партій (серед них перева-жають карликові, «кишенькові») виключає частину населення з електораль-ного процесу і створює сприятливі умови для контролю владної еліти за пе-ребігом виборчого процесу та його результатами, а отже, й для збереження нею владних позицій. Тобто, результат демократичних процедур є наперед відомим: біля владного керма залишаються ті ж люди, що були до виборів.

Отже, вивчаючи сучасні процеси демократизації, потрібно усвідомлювати різницю між такими якісно відмінними різновидами демократичних режимів:

- розвиненими, стабільними демократіями Заходу -- зі стійкими політич-ною системою й економікою;

- молодими, але консолідованими демократіями країн Центрально-Східної Європи та деяких інших регіонів;

- неконсолідованими, фасадними чи псевдодемократіями у значній кількос-ті держав посткомуністичного простору й більшості балканських країн.

2. Пастки, загрози й межі демократії.
Слабкості й вади демократії. Міркуючи про сутність демократії, не можна обминути питання про межі і труднощі, пастки, слабкості та небезпеки демократичних інституцій. Було б неправильно говорити про це тільки як про «викривлення» і «збочення» якихось «істинних» форм демократії. Треба навчитися бачити у недоліках будь-якого явища продовження відповідних достоїнств. Так, участь народу надає демократичним формам популістського, поверхневого й «вульгарного» характеру. Як кажуть, дуже часто народ обирає не кращих, а таких, який він сам. Багато маніпуляцій і зловживань приховано в «машині голосування». На виборах часто виграють не найбільш гідні і делікатні особи, а інколи й відверті пройдисвіти Вміла організація обговорення і вдало побудована технологія голосування дає змогу крок за кроком втілити таке рішення, яке категорично неможливо провести під час відвертого й чесного голосування. Отже, по-справжньому демократичний процес завжди не передбачуваний і не обов'язково гарантує прийняття найбільш розумних і доцільних рішень.

Нерідко послідовне дотримання процедур демократії виглядає «знущанням над здоровим глуздом», абсурдом. Скажімо, парламентські слухання можуть тривати годинами, днями і тижнями, і пересічний громадянин починає вважати усе це безглуздою «говорильнею». Він починає прагнути «простих» й «ефективних» рішень, «твердої влади» і ладен підтримати будь-якого нового диктатора, який обіцяє легке розв'язання усіх проблем. А отже, демократії можуть загрожувати самі... громадяни.

Вади й недоліки демократії дають змогу досить легко її імітувати. Імітативна, маніпулятивна, або псевдодемократія покликана маскувати авторитарний режим і створювати враження, немовби то народ насправді є джерелом влади й підтримує той чи інший існуючий режим. Крайнощі маніпулятивної демократії виявляються в таких потворних формах, як голосування під дулами автоматів, відвертий шантаж і залякування виборців, підкуп та інші форми «фабрикування» волі громадян. У той же час усім (навіть визнаним і розвиненим) формам демократії властиві елементи імітації й маніпулятивності -- залежно від того, наскільки громадяни ухиляються від справжньої повсякденної участі у справах.

За умов демократії не виключені такі явища, як зловживання владою й корупція. Ці явища (як і усі інші політичні злочини) існували задовго до того, як демократія поширилася і затвердила себе в світовому масштабі. Тривають вони і зараз, їхнє існування невиправдано пов'язується саме з демократією. Нема підстав говорити, що демократія створює особливі передумови для аморальності та корупції влади. Навпаки, за умов розвитку справжньої демократії виникають основи для обмеження масштабів зловживань, для переслідування можновладних злочинців (які в умовах інших режимів ніколи б не постали перед судом) згідно із законом.

Межі демократії. Демократія не є засобом розв'язання усіх проблем життя. Є такі сфери, де повинна домінувати обізнаність і компетентність, а іноді -- жорстка і конкретна воля однієї особи. Жодної демократії не може бути за надзвичайних ситуацій, коли треба блискавично прийняти і здійснити рішення, від якого залежить життя і безпека людей. Такі ситуації передбачені в конституціях і законодавстві усіх демократичних країн. У будь-якому випадку треба погодитися, що надзвичайний стан є станом тимчасовим і обмеженим, після якого відновлення нормального способу існування є необхідністю.

Демократичні рішення мінімізуються в умовах, коли треба чітко визначити конкретну особу, яка несе управлінську або фінансову відповідальність. Зокрема, це стосується економічної сфери. Складно вимагати демократичності й відкритості банківської діяльності. Сучасне виробництво у більшості випадків також побудоване як жорстка ієрархія, де віддаються однозначні накази згори донизу і передбачається чітке їх виконання. Таким же обмеженим у своїй демократичності є процес освіти й виховання.

Нічим не обмежена демократія перестає бути справжньою демократією і перетворюється на суспільний безлад, що тягне за собою злочинність, руйнацію та інші небезпеки.

Отже, здебільшого демократичні засоби й процедури прийнятні і результативні під час формулювання проблеми, вироблення рішення і визначення параметрів його реалізації. Коли ж ідеться виконавчу дисципліну, то жорсткість і конкретність стають на місце невизначеності й багатоманітності. За демократії людина е господарем ще неприйнятого рішення, а щодо прийнятого вона залишається слухняним виконавцем.

3. Розуміння демократії населенням пострадянських країн.
Показники соціологічних досліджень кінця ХХ ст.. дають певні підстави стверджувати про сприйняття ліберально-демократичних цінностей в українському суспільстві. Так, 62,5% респондентів підтримують необхідність ринкової системи, 69% економічну конкуренцію, і тільки кожний п'ятий вважає, що вони розвивають найгірші риси людської натури. 53% респондентів вбачають роль держави у забезпеченні рівних шансів для кожного, тоді як 43% -- у гарантуванні достатнього життєвого рівня населення. При цьому тільки 10% погодилося з тим, що оплата праці має бути приблизно рівною. 90% респондентів вважають, що закон повинен поважати приватне життя людини, якщо це не шкодить іншим. Більш ніж дві третини українців підтримують політичний плюралізм в суспільстві, прагнення політичних лідерів до пошуку компромісів. Більше 61% опитаних підтримують наявність опозиції. Необхідність поваги прав меншості більшістю підтримує 58,5% респондентів В українському суспільстві відмічається досить високий рівень толерантності до представників інших національностей. Заборону пропаганди ідей, які можуть завдати шкоди представникам етнічних меншостей, принизити їх, підтримують 77% опитаних. 55-60% населення вважає, що люди в Україні можуть вільно висловлювати свої політичні погляди.

Однак, як зазначає Є. Головаха, сучасна політична культура народу України в системі координат «тоталітарна-демократична» відтворює проміжну позицію, що припускає співіснування «в одній голові» двох взаємовиключних політичних ідей. Суперечливість суспільної свідомості можна побачити вже в тому, що підтримка здійснення ринкових реформ поєднується зі схваленням необхідності посилення державного регулювання ринку. З позитивним ставленням до плюралізму думок і опозиції не узгоджується посилення у масовій свідомості переконання про непотрібність багатопартійної системи.

Важливою для легітимації механізму розв'язання конфліктних ситуацій є підтримка громадянами ліберально-демократичних принципів прийняття рішень, згода підкорятися яким багато в чому залежить від довіри до самої процедури, її чесності та справедливості. Однак мешканці України переважно не вважають принципи та процедури у взаєминах держави і суспільства дійсно демократичними. Тільки кожний п'ятий опитаний впевнений, що його думка може бути почутою.

Громадяни України переконання у своїй неспроможності протидіяти утискам їхніх прав та інтересів з боку представників влади. Значна частина населення України вважає себе потерпілою від свавілля влади. Проте мало хто з цих людей звертався з метою захисту своїх прав до суду, прокуратури, адвокатів. Це дозволяє стверджувати про свідому відмову від активної позиції, низьку здатність до самоорганізації.

Громадяни проникнуті відчуттям, що владні структури не прислуховуються до них і не зважають на їхні проблеми, про орієнтацію політичної еліти на задоволення і відстоювання своїх власних, вузько корпоративних інтересів. Третина населення на рівні емоцій реагує на правлячу еліту різко негативно. Більшість (54%) заявили, що вони стосовно еліти відчувають байдужість. Ці психологічні показники є вкрай несприятливими для зміцнення паростків демократії, для вкорінення засад громадянського суспільства.

Соціологічні дослідження дають змогу з'ясувати, що громадська думка переважно все ще схильна покладати надії не на парламентський механізм - складний і неоднозначний, не на програму дій уряду, а на появу сильного лідера як головне опертя стабілізації та проведення реформ. Саме в цьому деякі західні дослідники вбачають перешкоду на шляху підтримки розвитку демократії в Україні. Поряд з тим соціологічний аналіз даних опитувань щодо ціннісних критеріїв вибору бажаного суспільного ладу, здійснений В.Л. Оссовським, засвідчує прихильність респондентів до цінностей ліберально-демократичного суспільства західного зразка (75%), при наявності близько 30% прихильників тоталітарної моделі.

Брак однозначності в оцінках респондентів типовий для стану суспільної свідомості за часів соціальної трансформації, коли стикаються різні ідеології та системи декларованих і визнаних цінностей, коли остаточне обрання цінностей ще не відбулося, коли орієнтацію на принципи-цінності економічного життя, безпосередньо пов'язані із задоволенням життєвих потреб і буденних інтересів, коригує практика повсякденності. Політичні та соціокультурні цінності в такому суспільстві успадковані від тоталітарного минулого. Вони породжують відчуження мас від політичної практики, через що демократичні цінності, в кращому разі, визнаються, але не стають регуляторами практичних соціальних дій на політичному полі. Відображенням такого стану і ознакою політичної культури постає ухилення від політичної участі значної частини українського суспільства.

В умовах переходу від тоталітарного суспільства до демократичного відбуваються певні зміни в ціннісних орієнтаціях громадян. Окреслилася тенденція до позитивного сприйняття ліберальних і демократичних цінностей. Однак незворотною вона може стати лише за умови зростання середнього класу і становлення правової держави. Тільки на такому підґрунті можуть зрости масові ідеали громадянської гідності, самоповаги, демократичні форми взаємодії людини і влади.

Література

1. Аристотель. Політика. -- Київ, 2000.

2. Арендт Г. Становище людини / Пер. з англ. М. Зубрицької. -- Львів, 1999.

3. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Пер. с франц. -- Москва, 1993.

4. Берлін І. Чотири есе про свободу / Пер. з англ. -- Київ, 1994.

5. Даль Р. О демократии / Пер. с англ. А.С. Богдановского; Под ред. О.А. Алякринского. -- Москва, 2000.

6. Драгоманов М. Швейцарська спілка. -- Київ, 1907.

7. Каменская Г.В. Генезис идей демократии // Социс. -- 1994. -- № 4.

8. Надель С. Рыночная экономика и экономическая демократия // Миро-вая экономика и международные отношения. -- 2000. -- № 1.

9. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. -- Київ, 1994. -- Т. 1.

10. Поппер К. Демократия и народоправне // Новое время. -- 1991.- № 8.

11. Складові демократії / Пер. з нім.; За ред. Д. Геттінг, В.Д. Міхаелі. -- Київ, 1993.