1. Сутність і завдання державної інноваційної політики
Державна інноваційна політика - сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Мета державної інноваційної політики - формування у країні таких умов для діяльності господарюючих суб'єктів, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту [7, с. 71].

В останній чверті XX ст. під стратегічним керівництвом держави Японія стала світовим лідером в інформаційно-технологічних галузях. А в Радянському Союзі як у великій індустріальній і науковій наддержаві такий фундаментальний технологічний перехід не вдався. Нездатність державних інституцій керувати інформаційно-технологічною революцією призвела до згортання його виробничих потужностей і підриву військової могутності. Отже, державна інноваційна політика стала причиною успіху в одній країні і неуспіху - в іншій.

Ще одним яскравим прикладом потужного впливу держави на технологічний і економічний розвиток є історія Китаю. Сучасні дослідники саме державу вважають винною в тому, що Китай Нового часу був технологічно відсталим. Адже на початку XIV ст. Китай був найрозвинутішою технологічною цивілізацією світу. Ключові винаходи розроблялися в Китаї на століття, навіть на півтора тисячоліття раніше, ніж в інших країнах. Наприклад, металургію китайці освоїли ще в 200 р. до н. є. У 1086 р. у Китаї було винайдено водяний годинник значно точніший від європейського механічного годинника того часу. У VI ст. стали використовувати залізний плуг, а двома сторіччями пізніше його пристосували до оброблення заливних рисових плантацій. Освоєння енергії води відбувалося паралельно з Європою: у VIII ст. було освоєно гідравлічний молот, до 1280 р. широко застосовувалися вертикальні водяні млини. Морську навігацію китайці удосконалили раніше, ніж європейці. У військовій техніці вони, окрім винайдення пороху, розвинули хімічну промисловість, здатну виготовляти потужні вибухові речовини. У медицині такі техніки, як голковколювання, давали виняткові результати, що тільки недавно стало загальновизнаним. Виробництво паперу було освоєно в Китаї на 1000 років раніш, ніж на Заході, а друкарство з'явилося наприкінці VII ст. Однак технологічна революція у Китаї не відбулася [8, с. 44].

Вирішальним фактором технологічного занепаду була зміна державної політики. Правителі боялися руйнівного впливу технологічних змін на соціальну стабільність. Поширенню технології перешкоджали численні сили, особливо в міських гільдіях. Бюрократів влаштовувало сформоване статус-кво, і вони боялися соціальних конфліктів. До контактів з іноземцями, окрім контрольованої торгівлі і придбання зброї, ставилися або як до непотрібних, або як до небезпечних, оскільки невідомими були їх результати. Бюрократична держава без зовнішньополітичної ініціативи і з внутрішнім дестимулюванням технологічної модернізації обрала шлях обережного нейтралітету, фактично розірвавши ту технологічну траєкторію, якою Китай протягом багатьох століть рухався саме під державним керівництвом. І лише через чотири століття у Китаї зрозуміли, що ізоляція не може вберегти країну від поганих наслідків технологічної відсталості. А ще через століття китайська держава змогла заново побудувати розвинуту технологічну базу в ядерній технології, ракетобудуванні, запуску супутників та електроніці [8, с. 49].

Типи державної інноваційної політики.

Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Такий варіант інноваційної політики передбачає розроблення різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інноваційних процесів.

Політика ринкової орієнтації. Передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Дослідженням, від яких залежить місце держави у світовому співтоваристві та її національна безпека, приділяється недостатня увага [9, с. 77].

Політика соціальної орієнтації. Сутність її полягає у соціальному регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймають за умов досягнення соціально-політичного консенсусу.

Політика, націлена на зміни економічної структури господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. На сучасному етапі лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою [9, с. 78].

Після Другої світової війни Японія вона перебувала у глибокій кризі. Наймасовіша промислова продукція була абсолютно неконкурентоспроможною (годинники продавали «на вагу», а велосипеди здебільшого розвалювалися при легкому зіткненні). Технологічний стрибок було здійснено за всебічної підтримки з боку держави методом «лазерного променя». Це означає, що початкові технологічні прориви відбувалися в небагатьох галузях, які довели свою потенційну конкурентоспроможність, з наступною дифузією інновацій.

Так, у 1951 р. уряд Японії увів систему субсидування імпорту найновішого верстатного устаткування (оплата 50% вартості). Крім того, він узяв на себе оплату 50% витрат вітчизняних виробників такого устаткування. Однак не всі галузі змогли одразу розгорнути свою діяльність. Повоєнна ситуація була сприятливою для виробників швейних машин, яким ще й надавали певну допомогу для виходу на зовнішні ринки. Результатом було збільшення випуску та експорту швейних машин у кілька разів. Прокладеним шляхом пішла промисловість з випуску фотоапаратів, а відтак і годинникова промисловість. При цьому зростання виробництва та експорту було багатократним. Відпрацьовані управлінські прийоми дали аналогічний ефект в усіх базових галузях промисловості. Привело до цих успіхів, за твердженням японських економістів, «батьківське піклування» уряду [11, с. 91].

2. Методи й інструменти державного регулювання інноваційної діяльності
Методи державного регулювання інноваційної діяльності - прямі та опосередковані способи впливу органів державного управління на поведінку суб'єктів інноваційної діяльності з метою підвищення їх інтересу до створення, освоєння і поширення інновацій та реалізації на цій основі інноваційної моделі розвитку країни [12, с. 137].

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності - акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Інструменти регулювання попиту. Це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій» гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу. До них відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції - системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності [12, с. 138].

3. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності
Інтелектуальна власність - сукупність авторських та інших прав на продукти інтелектуальної діяльності, що охороняються законодавчими актами держави.

Інтелектуальний продукт - результат творчих зусиль окремої особистості або наукового колективу.

Інтелектуальними продуктами у сфері виробничо-господарської діяльності підприємства можуть виступати:

ѕ наукові відкриття чи винаходи;

ѕ результати НДДКР;

ѕ зразки нової продукції, нової техніки чи матеріалів, отримані в процесі НДДКР;

ѕ оригінальні науково-виробничі послуги;

ѕ консалтингові послуги наукового, технічного, економічного, управлінського, в т. ч. маркетингового характеру;

ѕ нові технології, патенти [2, с. 268].

Правовий захист продуктів інтелектуальної діяльності в Україні здійснюється на основі Цивільного кодексу, у якому трактуються права інтелектуальної власності та вказуються особливості захисту усіх об'єктів інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності - право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності.

Об'єктами права інтелектуальної власності є:

ѕ літературні та художні твори;

ѕ комп'ютерні програми;

ѕ бази даних;

ѕ фонограми, відеограми, передачі організацій мовлення;

ѕ наукові відкриття;

ѕ винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

ѕ компонування інтегральних мікросхем;

ѕ раціоналізаторські пропозиції;

ѕ сорти рослин, породи тварин;

ѕ комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

ѕ таємниці [2, с. 269].

Авторське право - система правових норм, що регулюють правові відносини, пов'язані зі створенням і використанням творів науки і різних видів мистецтва.

Авторські права мають знак охорони, який складається з трьох елементів:

ѕ значок - ©;

ѕ ім'я власника авторського права;

ѕ рік першого опублікування твору.

Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і ще 50 років після його смерті (крім окремих випадків, обумовлених законом).

Комп'ютерні програми - програми, що задають алгоритм розв'язання певної задачі і використовуються в роботі з комп'ютерами.

Право на промислову власність - виняткове право на використання певних нематеріальних ресурсів у процесі виробничої діяльності в сфері промисловості, торгівлі, сільського господарства.

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності до цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування [5, с. 37].

Винахід. Це позначене істотною новизною вирішення технічного завдання в будь-якій галузі народного господарства, яке дає позитивний ефект. Як правило, винаходи охороняються патентами, які називають патентами на винахід. Термін охорони, що надасться патентом, у більшості країн, в тому числі й Україні, становить 20 років [5, с. 39].

Корисні моделі. Це нові на вигляд, за формою, розміщенням частин або побудовою технічні конструкції (моделі). Вони відрізняються від інших об'єктів промислової власності тим, що предметом технічного вирішення є тільки конструкція виробу, його форма. Тобто для реєстрації корисної моделі достатньо будь-яких змін, навіть у просторовому компонуванні виробу [5, с. 42].

Торговельні марки. Це оригінальні позначки, що мають правовий захист і призначені для вирізнення товарів (послуг), що виготовляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виготовляються (надаються) іншими особами.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом, яке реєструється у встановленому порядку.. Термін чинності свідоцтва - 10 років. Він може бути неодноразово подовжений на стільки ж років.

Комерційна таємниця - відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, які при їх розголошенні стороннім можуть завдати шкоди особам, чиєю власністю вони є.

Комерційною таємницею є ноу-хау [5, с. 44].

Ноу-хау (англ, know-how - знаю як) - форма інтелектуальної власності, науково-технічний результат, що навмисне не патентується з метою випередження конкурентів, повного власного використання його для отримання надприбутку або передання іншим користувачам на вигідних умовах за ліцензійним договором.

Компанія Coca-Cola досі не розголосила рецепт свого знаменитого напою, завдячуючи якому вона посідає провідне місце на ринку безалкогольних напоїв.

4. Передавання права на об'єкти промислової власності
Продаж ліцензій - є достатньо поширеним видом передавання права власності.

Ліцензія (лат. licentia - свобода, право) -дозвіл використовувати технічне досягнення або інший нематеріальний ресурс протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Продаж ліцензій патентовласниками та придбання їх суб'єктами підприємницької діяльності здійснюється на основі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір - договір, згідно з яким власник винаходу, промислового зразка, корисної моделі, товарного знака, комерційної таємниці (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату) ліцензію на використання в певних межах своїх прав на патенти, ноу-хау, товарні знаки [8, с. 70].

Список використаних джерел та літератури
1. Доповідь Голови Держінвестицій на парламентських слуханнях 20.06.07 на тему «Становлення та розвиток національної інноваційної системи України як передумова побудови конкурентоспроможної економіки держави». // режим доступу: http://www.invest.gov.ua/index.php?get=141&id=432

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 31.03.2005 із змінами і доповненнями // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2002. - № 36. - С. 266.

3. Проект Концепції державної інноваційної політики України, 2008 р. // режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/129791

4. Проект Концепції розвитку національної інноваційної системи та план заходів на 2007-2008 роки щодо її реалізації, 2007 р. // http://www.in.gov.ua/index.php?get=226&id=1533

5. Аблов А. С., Довгий О. С., Гальперіна Л. П., Грищенко А. А. Інституційні засади інноваційної економіки: міжнародний досвід та вітчизняна практика: Монографія / За заг. ред. В. Є. Новицького. - К.: Книжкове вид-во НАУ, 2005. - 198 с.

6. Батура А.В., Дедіков О.І. Інвестиції як чинник оптимізації відтворювальних процесів в Україні. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 1998. - 154 с.

7. Вербівська Л.В. Оптимізація забезпечення інноваційної складової економічного зростання в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. - Випуск 139. - Чернівці, 2002. - С.71-75.

8. Гринев В. Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. - 2-е изд., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

9. Дмитренко М.А. Роль держави у підтримці та стимулюванні інноваційної діяльності // Вісник української академії банківської справи. - 2003. - № 1(14). - С. 77-81.

10. Ілляшенко С. М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - Суми: Університетська книга, 2003. - 278 с.

11. Кириллов В.Д. Державне регулювання інвестиційного клімату в Україні // Дні науки: Зб. тез доповідей в 3 т. - Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2004. - Т. 2 - С. 28-29.

12. Петрушевська В.В. Державне регулювання інноваційно-інвестиційних пріоритетів динамічного розвитку економіки України // Збірник наукових праць. - Стратегія інноваційного розвитку підприємств України. - К.: КНУТД. - 2003. - С. 137-141.

13. Проблеми та пріоритети формування інноваційної моделі розвитку економіки України. / Жаліло Я. А., Архієреєв С. І., Базилюк Я. Б. та ін. - К.: НІСД, 2006. - 120 с.

14. Стан, перспективи розвитку інноваційних процесів в Україні та можливості їх впливу на формування ВВП // режим доступу: http://www.vox.com.ua/data/publ/2007/12/06/stan-perspektyvy-rozvytku-innovatsiinyh-protsesiv-v-ukraini-ta-mozhlyvosti-ih-vplyvu-na-formuvannya-vvp.html

15. Радіонова І.Ф. Макроекономіка: теорія та політика: Підручник. - К.: Таксон, 2004. - 348 с.

16. Пашута М. Т. , Шкільнюк О. М. Інновації: понятійно- термінологічний апарат, економічна сутність та шляхи стимулювання: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів. - К.: ЦНЛ, 2005. -117 с.

17.