Держава Карфагена - одна з найбільших держав старовини. Її вплив на історію Середземномор'я був куди значнішим, ніж можна судити по книгах, присвячених античній епосі, адже увага їх авторів незмінно зосереджена на долях Древньої Греції і Риму. Упродовж декількох віків Карфаген залишався наймогутнішою державою в Західному Середземномор'ї. Він належав до тих небагатьох античних міст-держав, яким вдалося підпорядкувати собі величезну територію.

В той же час історія Карфагена відома нам надзвичайно погано. Ми можемо судити про неї лише по відгуках ворожих карфагенянам народів. У нас не збереглося письмових джерел, залишених самими жителями міста. Війна не лише стерла з лиця землі одне з найбільших міст Середземномор'я, але і перетворила на попіл і прах усі його літописи. Місто стало легендою, примарною тінню, відблиском накопичених і розточених багатств. Місто стало ім'ям, і ім'я замінило йому історію.[2,96]

"Карфагеняни, - писав Плутарха, грецький друг римських цезарів, - народ суворий і похмурий, боязкий в пору лих, жорстокий в пору перемог. Вони наполегливо тримаються своїх поглядів, строгі до самих собі і не знають радощів життя". Проте в правдивості опису Плутарха слід сумніватися. Жоден народ не виглядає так, як його прагнуть бачити закляті вороги. Та все ж до історії карфагеняни увійшли саме такими.

Їх затаврували і ошельмували їх супротивники - римляни. Усе ненависне римлянам, усе що вони засуджували, усе, чого боялися, - усіма цими якостями вони наділяли в надлишку карфагенян. І якщо римські письменники, особливо історики, користувалися чорною фарбою, то завжди у них була спокуса розфарбувати цією фарбою горде, гордовите місто, переможене Римом з такою працею.

1. Державний лад Карфагену

Тексти Карфагену, що дійшли до нас, надзвичайно мізерні і одноманітні. В основному це - присвятні написи. Адже ми знаємо також, що карфагеняни були авторами деяких філософських систем, що збагатили античну культуру. Карфаген жив напруженим духовним життям, що залучало до нього увагу греків. По деяких припущеннях, в Карфагені існувала піфагорійська школа. Збереглися імена окремих філософів Карфагену - Мильтіада, Антена, Годія і Леокрита. Судячи по іменах це були греки, що оселилися в Карфагені. Проте можна лише здогадуватися про те, коли вони жили. Чи відшукаються коли-небудь папіруси з їх творами, як знаходяться, наприклад, папіруси з п'єсами старогрецького комедіографа Менандра в єгипетських пісках?

Можливо, найбільш зважений твір, що оповідає про Карфаген, - "Політика" Арістотеля. Для грецького ученого державний устрій Карфагена був чи не ідеальним. Якщо в грецьких полісах невпинно виникали конфлікти, то в Карфагені, здавалося б, самі передумови їх були ліквідовані.[1,112]

Влада в Карфагені належала олігархам. Місто колективно управлялося найзнатнішими сімействами. Одним багатство приносила земля, їх земельні володіння; іншим - море, заморська торгівля.

Закони республіки Карфагена заважали честолюбцям захопити владу в країні. Тут не було вищої посади що дозволяла зосередити у своїх руках усю повноту військової і цивільної влади. Так, полководці не могли диктувати свою волю народові Карфагена. Як правило, вони не могли навіть укладати мир або оголошувати війну; ці питання знаходилися у веденні ради старійшин. Воєначальники були відносно вільні лише у виборі стратегії і тактики ведення війни.[3,45]

Найвищим органом влади вважалося народне зібрання, але воно віками не грало ніякої ролі. До нього волали лише в дні міжусобиць що спалахували іноді в Карфагені. Тоді народ вирішував суперечку, слухняно йдучи за однією із сторін, що беруть участь в розбраті.

Управляла Карфагеном рада старійшин, що поповнювалася з людей знатних і багатих. Чисельність його з часом мінялася. Аж до V століття до нашої ери рада, очевидно, складалася з десяти старійшин; пізніше - з тридцяти і, нарешті, з трьохсот. Старійшини вирішували усі питання міського життя.

У виборах ради брали участь усі вільні карфагеняни - ремісники, дрібні торговці, лікарі. Втім вільних людей в Карфагені була меншість - біля третини населення; іншу частину складали раби і чужоземці - особисто вільні люди, що знаходилися на положенні грецьких метеків.[4,89]

Державний устрій Карфагена хвалили багато античних філософів і історики : Платон, Арістотель, Полібій, Ісократ, Цицерон, Ератосфен. Усі вони звеличували Карфаген як зразок внутрішньополітичної стабільності і часто порівнювали його із Спартою.

Жителі Карфагена користувалися різними перевагами. На відміну від іншого населення республіки, вони не платили податки і податі. Військова здобич - прямо або побічно - розподілялася лише серед них. Отже, цивільний світ в Карфагені багато в чому зберігався завдяки тому, що народ Карфагена збагачувався за рахунок завойованих територій.

Велику частину фінансового і військового тягаря несли корінні жителі тутешніх місць - лівійці. Карфагеняни відносилися до них, як до скореного народу. Лівійці платили непомірно високі податки, їх дітей закликали в армію і посилали воювати на околиці держави Карфагена, а їх громади були позбавлені всякої самостійності.

Час від часу за диктат доводилося платити: в Лівії спалахували бунти; у військову пору вороги карфагенян, висадившись в Африці, завжди могли розраховувати на підтримку лівійських племен.[3,54]

2. Судова влада Карфагену - вплив звичаєвих норм

Особливе місце серед старійшин займали два суффета (греки звали їх "царями"). Вони очолювали державу. Повноваження суффетів не цілком ясні. Точно відомо, що вони не могли оголошувати війну і не розпоряджалися державною казною. Вважалося, що суффети не повинні були належати до одного і тому ж роду, щоб не встановилася диктатура. Проте це правило не завжди дотримувалося.[2,54]

У число суффетів потрапляли лише люди знатного походження, авторитетні і багаті - судновласники великі купці і землевласники. За словами Арістотеля, суффети були "обирані на посаду не лише на підставі їх благородного походження, але також і по їх майновому цензу" ("Політика", пер. С. А. Жебелева). Перебування на державних посадах не оплачувалося, а, навпаки, вимагало значних витрат, які були по кишені тільки багачам.

Суффети обиралися щорічно. Кандидати щосили підкуповували виборців. "У карфагенян, - писав Полибій, - відкрито даючи хабарі, отримують посади". У римлян подібний вчинок карався смертю.[1,23]

Після 450 року до нашої ери, коли влада в Карфагені допитався захопити один з найзнатніших родів - рід Магонів, інші аристократичні сімейства добилися установи "ради ста чотирьох" - колегії, в яку входили сто чотири судді, - і наділили цей орган судовими і фінансовими функціями.

"Рада ста чотирьох" розбирав діяльність суффетів, полководців і старійшин, а також судив їх. Члени ради часто виявлялися людьми жорстокими і упередженими; страх перед ними примушував старійшин і суффетів діяти на догоду суддям. Майно, репутація і навіть життя громадян знаходилися в руках цієї ради. Його члени призначалися довічно з колишніх магістратів республіки. Кожен з них був невразливий, бо за ним стояла уся рада - головний оплот олігархії Карфагена.

Подібна система була введена, щоб перешкодити встановленню в Карфагені тиранії. Під контроль "ради ста чотирьох" була поставлена діяльність полководців, адже вони могли повести війська проти Карфагена, щоб захопити владу в місті. Будь-яке перевищення ними повноважень негайно каралося. За словами грецького історика Діодора, розп'яттям або вигнанням з Карфагена карали далі того, чия діяльність заслуговувала лише на докір.[4,65]

Страх раптової кари паралізував волю полководців; рідко хто з них прагнув воювати. Починаючи з IV століття до нашої ери територіальна експансія Карфагена майже припинилася. Карфаген міг створити імперію, подібну до Римської, але його правителі самі своєю підозрілістю присікли почини.

Висновок

Тепер само ім'я "Карфаген" овівають похмурі легенди. Воно будить в пам'яті неприємні асоціації: підступність і жорстокість, зрада і боязкість, скупість і лінь, розкіш і смерть. Здається, усі демони греко-римского світу знайшли притулок в місті на іншому березі Середземного моря, в місті, яке на усіх морських берегах змагалося з римлянами і греками, кидало їм виклик, перемагав, але, врешті-решт, був скрушний. І нічого не залишилося на його попелищі, лише зла пам'ять прокляття і сіль - сіль, якою римські солдати засіяли саму землю Карфагена, щоб вона ніколи не приносила плодів, щоб ніхто не міг тут жити. Сходи тут дав один наклеп.[2,54]

За два століття завоювань, що перетворили Римську республіку на найбільшу імперію старовини, римляни не обходилися ні з одним ворогом так нещадно, як з Карфагеном. Під захистом Риму знову розцвіли Греція, Сирія, Єгипет, Іберія (Іспанія). Лише земля Карфагена залишилася мертва. Здавалося, удари солдатських сандаль втоптали в камінь і пісок сам дух великого вільного міста, віками що не знало царів.

Тут сама пам'ять - чистий аркуш. Рукописи бібліотек Карфагену спалені або загублені. Усе загинуло. "Можна лише позаздрити римському історикові Саллюстію, який повідомляв, що з пунічних книг, - скільки він бачив їх? - йому перевели оповідання про те, "які люди жили в Африці спочатку, які переселилися туди згодом і як вони змішалися між собою" (пер. В. О. Горенштейна). Саллюстій вислухав і детальну історію основи Карфагена, але у своєму творі вважав за краще про неї "умовчати, чим говорити мало", назавжди залишивши нас в невіданні.[1,24]

Список використаних джерел
1. Толкачова Н. Є. Звичаєве право: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2006. - 367 с.

2. Жидков О. А., Крашенинникова Н. А. История государства и права зарубежных стран. Часть 1. - М., 1996

3. Кашанина Т. В. Происхождение государства и права: учебное пособие. - М.: Высшее образование, 2009. - 358 с

4. Тищик Б. Й. Історія держави і права країн Стародавнього світу: Навч. посібник. - Львів: Світ, 2001. - 384 с