Праця є важливим фактором у вихованні підростаючого покоління. У багатьох країнах діти та підлітки допомагають батькам або ж знаходять для себе заробіток деінде для того, щоб мати кишенькові гроші на власні витрати. Дитячий фонд ООН вважає, що праця корисна, якщо вона сприяє фізичному, розумовому і духовному розвитку, не заважає навчанню у школі, відновленню сил і відпочинку.

Міжнародна організація праці (МОП) дозволяє державам застосовувати працю дітей віком від 15 років за умови, що вони завершили обов'язкове навчання. МОП змушує видавати закони, що забороняють працю дітей, молодших за 12 років, і найбільш небезпечні форми їх експлуатації. Вирішення питання дитячої праці скрізь стримується внаслідок того, що роботодавці, економісти та інші впливові і зацікавлені кола виступають за вільний ринок.

В Україні праця неповнолітніх суворо регламентується законодавством. За його дотриманням слідкують правоохоронні органи і громадські організації. Але закони можна обійти. Відчуваючи фінансові труднощі, сім'я або один із батьків, якщо сім'я неповна, погоджується на роботу Власної дитини у невигідних умовах.

Люблячі батьки, звичайно ж, подбають про те, щоб їх діти не стали жертвами і їх не залучили до небезпечних видів бізнесу. Адже нерідко кримінальні елементи використовують дітей для своїх махінацій. Страшною прикметою нашого часу є те, що у підлітковому середовищі формуються групи, які займаються грабіжництвом і розбоєм. Міліцейська статистика свідчить про те, що злочинність помолодшала. Злочини скоюють діти віком 11-14 років.

Під терміном «дитяча праця», що викликає суперечки, здебільшого розуміють багатогодинну, низькооплачувану роботу, іноді у шкідливих для здоров'я умовах. Займатися цією робою змушує бідність. Невеликий дитячий заробіток дозволяє безробітним батькам забезпечити мінімальні потреби сім'ї. Серед дітей, яких експлуатують, чимало таких, які втекли з сім'ї внаслідок знущань над ними. Як правило, вони не закінчують школу, бродяжать.

Непосильна дитяча праця -- це загублене дитинство. Часом вона становить серйозну небезпеку для здоров'я, особливо на шкідливих для здоров'я виробництвах. Діти частіше, ніж дорослі, травмуються. Від тяжкої роботи у них може деформуватися хребет, погіршуються здібності до навчання..

Діти страждають в усіх країнах, працюючи у цехах і на плантаціях. Робочим місцем для багатьох стала вулиця, де діти порпаються у смітниках, вибираючи макулатуру, тощо. Ціною дитячої праці у світі створюється немало цінностей. Попит на дешеву продукцію великий, а тому виробники зацікавлені застосовувати дитячу працю. Здебільшого це мало кого хвилює. Лише іноді, на знак протесту проти експлуатації дитячої праць, у деяких європейських державах покупці відмовляються купувати килими, іграшки та інші речі, дізнавшись, що вони виготовлені дітьми.

На Всесвітньому конгресі, що відбувся у Стокгольмі, наводилися документальні підтвердження про сексуальну експлуатацію дівчат. За оцінками експертів у сексуальний бізнес щороку втягують близько мільйона дівчат, а деяким із них усього по 10 років. Про 15-річних повій вже не йде мова. Сексуальна експлуатація, якій підлягають і хлопці, -- найбільш небезпечна дитяча праця. Є ризик захворювання на ВІЛ-інфекцію та венеричні недуги. Заподіяна дітям дорослими людьми фізична і моральна шкода не піддається виміру.

В Європі кілька років тому було викрито міжнародну злочинну організацію, яка займалася виготовленням дитячої порнографії. Злочинці викрадали дівчаток, з яких деякі були вбиті або вмерли з голоду. Фізичні та моральні знущання залишать глибокий слід у житті тих із цих дітей, яким дивом вдалося уникнути смерті.

І в Україні не виключені випадки викрадення, адже на стендах, що їх можна бачити на вокзалах, біля відділень міліції, немало повідомлень із фотографіями дітей, які вийшли з дому і не повернулись. Такі ж повідомлення вмішують на своїх сторінках і деякі періодичні видання. Безумовно, говорити стовідсотково про викрадення у цих випадках не можна. Адже частина дітей залишає непривітний дім усвідомлено, зазнаючи там кривди від алкогольнозалежної матері, батька чи вітчима. Достатньо сказати, що на обліку в органах внутрішніх справ у 2007 році було зареєстровано 28 тисяч батьків, які негативно впливали на дітей. А ще 65 тисяч дорослих систематично допускали правопорушення у сім'ях.

Але не завжди навіть дитину треба викрадати, аби вона потрапила в сексуальне рабство. Газети нерідко розповідають про прикрі випадки, коли дівчатка піддаються спокусі легко заробити гроші. В одному такому випадку незнайома жінка запропонувала дівчинці поїхати влітку до Москви, де можна вигідно працювати за лотком. У столиці сусідньої держави, коли дівча вийшло з вагону, на неї вже чекали круті чоловіки. Вони посадили майбутню «лоточницю» в машину і повезли із собою, змусивши заробляти на життя своїм тілом. Гроші сутенери відбирали, працювати змушували багато, а годували кепсько.

Недавно стало відомо, що в місті Суми громадянин однієї з арабських країн зваблював для себе школярок задля сексуальних розваг. Причому вже не один рік! Відносно дій іноземця, то тут все зрозуміло. Але певна доля вини лягає і на самих дівчат, яких спокусили гроші та подарунки, на батьків, які недостатньо слідкували за тим, де і з ким проводять діти свій вільний час, що з ними відбувається у школі.

Діти середнього шкільного віку, не кажучи вже про старших, мають усвідомлювати свої вчинки, знати, як діяти у разі, коли раптом їм хтось запропонує скоїти аморальний вчинок, обіцяє гроші, втіху.

Є певні правила, яких дітям і підліткам варто дотримуватися, перебуваючи на вулиці та взагалі поза межами власного дому.

Скажімо, заходити в ліфт можна лише тільки з добре знайомими людьми. Поїздки у ліфті з незнайомими чоловіками часом закінчуються дуже погано. Тому на запрошення незнайомця зайти до кабіни слід ввічливо відмовитися або взагалі відійти. Якщо незнайомець зайшов до кабіни на проміжній зупинці ліфта, то дитині краще одразу з неї вийти.

Слід уникати відвідування підвалів, дахів і будівельних майданчиків, де можуть перебувати люди, що бродяжать, чи п'яні чоловічі кампанії. Та й просто хтось може зачинити двері на защіпку чи повісити замок.

Жертвами злочинців доволі часто стають спокійні, виховані діти, які бояться виглядати неввічливими. Тому, аби уникнути провокацій з боку незнайомця, краще взагалі не вступати з ним у розмову, нічого у нього не брати (для себе або для того, щоб комусь передати). На всі пропозиції має бути стандартна відповідь: «Я піду запитаю дозволу у тата (мами)».

Криміналісти стверджують, що жертви іноді самі провокують напад злочинця. Тому дівчаткам недопустимо кокетувати з незнайомими хлопцями або чоловіками, які можуть це сприйняти по-своєму. Якщо вас хтось схопив за руку чи примусово тягне до машини, навіть коли це сусід, захищайтеся. Дозволено все: кричати, кусатись, наносити удари, казати неправду...

Дівчатка, йдучи на прогулянку, люблять одягати дорогі прикраси, що також небезпечно. Золоті та інші дорогоцінні вироби привертають увагу і можуть спровокувати напад. Мобільний телефон також не завжди потрібен на прогулянці. Підозрілу хлоп'ячу кампанію краще обійти чи навіть повернутися назад.

Як відомо, жертвами стають не лише дівчатка, а й хлопчики. У 1999 р. поліція 12 європейських країн провела облави в будинках тих, хто підозрювався у використанні дітей із сексуальною метою. Лише в одного із злочинних угруповань було конфісковано сто тисяч порнографічних фотографій хлопчиків і дівчаток.

Фактів знущань над дітьми, нещадної їх експлуатації занадто багато. Але ліквідувати цю проблему надзвичайно тяжко, бо вона тісно переплелася з усіма іншими. Взяти хоча б продовольчу проблему, від якої також найбільше страждають діти. Ще у 1974 році під егідою ООН відбулася Всесвітня продовольча конференція, на якій було вирішено викорінити голод у світі протягом 10 років. Із того часу ситуація навіть погіршилася. Продовольство і бідність продовжують хвилювати значну частину населення нашої планети. Якщо до цього ще додати збройні конфлікти, то маємо сумну картину. У пресі з'явилися повідомлення про те, що навіть вояки з миротворчих контингентів ООН іноді чинять сексуальну наругу над неповнолітніми дівчатами у країнах, де такі війська перебувають. Іноді за гроші, а то і за харчі вони зваблюють дівчаток до статевого життя. При цьому фактично не несуть відповідальності за свої негідні дії, навіть у разі, коли вони стають відомими громадськості.

Україна належить до числа ресурсних держав, звідки люди виїздять на заробітки за кордон. Міграційні процеси і торгівля людьми, хоч і є зовсім різними поняттями, в реальності ж бувають тісно пов'язані. Торговці людьми шукають тих, на кому можна заробити гроші. І знаходять. Показовим у цьому плані може бути випадок із житомирянами, які з дітьми поневірялись містами Польщі.

Один з українських телевізійних каналів показав сюжет про те, що у Житомирській області впродовж кількох років на роботу за кордон запрошували безробітних жінок із дітьми, які мешкали у сільській місцевості. Про те, що вони займатимуться жебрацтвом, українки дізнавалися вже у Польщі, де їх змушували разом із дітьми жебрати у багатолюдних місцях. А семирічних і старших віком дітей примушували жебракувати окремо від матерів. Вони бачилися усього кілька годин один раз на тиждень. Гроші ж «роботодавці» регулярно відбирали.

Свого часу багато галасу в Україні наробив випадок, що трапився у Тернопільській області, коли до Чикаго (США) на відпочинок та оздоровлення вивезли 127 хлопчиків і дівчаток з дитячих будинків-інтернатів, а через три місяці додому повернулися лише 53 дитини. Сьогодні теж не рідкість, коли за межі України для всиновлення іноземними громадянами вивозяться діти-сироти. Із цього приводу одні обурюються, вважаючи, що так можна перетворитися на країну, яка постачає дітей «на експорт», а інші вважають це нормальним явищем. Мовляв, коли ми самі нездатні оточити сімейним теплом і затишком, то нехай за нас це зроблять хоча б громадяни інших держав. Головне ж полягає в тому, щоб не було торгівлі беззахисними дітьми.

До того ж, кожному з нас варто пам'ятати, що наша безпека значною мірою залежить від нас самих, в тому числі і від здатності передбачити екстремальні ситуації.

Література

1. Загальна Декларація прав людини

2. Конвенція ООН про права дитини

3. Закон України “Про освіту”

4. Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми”

5. Проект Основних Положень Міжнародної Федерації журналістів

6. ЗМІ та права дітей: практичний посібник для працівників засобів масової інформації. (розроблено ЮНІСЕФ) - Press Wise, 1999.

7. Права людини: підручник для 10-11 класів ліцеїв та гімназій (склали Т.Андрусяк, З.Рамовська, В.Семенов.) - К.: Право, 1997.

8. Права людини: основи правових знань (склали А.В.Булгакова, Н.А.Торопова) - Харків: Ранок, 1998.

9. Права людини: моя власна думка (під ред. І. Гаврилюк) - Харків: Фоліо, 1999.

10. Права людини: підручник для 5-9 класів (склали З.Бабак, А.Остогорський) - М.: Звєнья, 1999.

11. Права людини: методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл (склали Л.Грузинова, Л.Заблоцька) - К.: Українська правнича фундація, 1996.

12. Перші кроки: посібник для початкового вивчення прав людини (склали Хосе Турчик, Л. Маринович, І. Савчик) - Дрогобич: Коло, 2000.

13. Хто я? Хто ми?: хрестоматійний збірник для дітей молодшого та шкільного віку (склали Л.Маринович, М.Хейма) - Харків: Поліграфічні послуги, 1999.

14. Копровська І. Основними порушеннями своїх прав діти вважають кривду й погрози, які походять від дорослих.//Факти. - 2000. - N1057.

15. Рябоконь Л. Дітям - право голосу!//День. - 2001. - N53.