Дія нормативно-правових актів

Вступ у дію (або поновлення дії)

Строк набуття чинності не зазначено в самому акті:

1) співвідноситься з моментом (датою) офіційного опублікування.

Закони (рішення), прийняті в результаті референдуму, вводяться в дію з моменту їх офіційного опублікування, якщо в них самих не визначений інший строк (датою їх прийняття є день проведення референдуму).

За загальним правилом, встановленим законодавством, нормативні акти парламенту України починають діяти на всій її території після 10-денного строку з дня офіційного опублікування (зобов'язані бути опублікованими протягом 15 днів після підписання і прийняття до виконання Президентом України); нормативні акти парламенту Італії - на 15-день після їх опублікування;

2) з моменту прийняття парламентом (наприклад, Конституція України) або іншим суб'єктом правотворчості (урядом, міністерством тощо);

3) у міру одержання адресатом - поступово на території країни (акти з обмежувальним грифом).

Строк набуття чинності зазначено в акті:

1) з дати, що позначена в самому нормативно-правовому акті. Так, у Законі України «Про захист економічної конференції» від 27.02.2001 р. зазначено, що він вступає в дію через рік після його опублікування, тобто 27.02.2002 р. (за винятком двох пунктів останнього розділу, які вступили в дію з дня опублікування, тобто 27.02.2001 р.);

2) з дати, що вказуються в актах, спеціально виданих з цією метою. Так, спеціально виданими актами в 1991-1996 р., до прийняття Конституції 1996 р., в Україні служили постанови Верховної Ради, у яких установлювався: а) час вступу законів України в дію; б) час вступу законів СРСР у тимчасову дію. Датою набуття чинності, як правило, об'являвся день опублікування або момент настання застереженої в постанові певної умови (ухвалення іншого закону тощо). Наприклад, разом з опублікуванням ЗУ «Про державну таємницю» від 10.03.1994 р. була оприлюднена Постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію ЗУ «Про державну таємницю», дня опублікування. Така постанова за юридичною силою рівнозначна закону.»

Після прийняття Конституції 1996 р. дата вступу законодавчих актів у дію в Україні стала повідомлятися в спеціально виданому законі

Другою найважливішою характеристикою дії закону в часі є напрям темпоральної дії, що визначається як дія закону стосовно фактів, які виникли вже після набуття ним чинності (нових фактів), а також тих, які виникли ще до цього (старих фактів) і тривають після набуття актом чинності.

За напрямом темпоральної дії дія нормативно-правових актів є:

пряма, тобто акт поширюється 1) на всі факти, які виникли після набрання ним чинності; 2) на факти, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати (регулює тільки з моменту набрання ним чинності);

переживаюча дія, яка має місце у випадку, коли нормативно-правовий акт поширює свою дію тільки на нові факти, а на факти, які виникли раніше і продовжують існувати, діє попередній нормативно-правовий акт. (наприклад, новий ЦК)

зворотна дія - нормативно-правовий акт поширюється на факти, які виникли до набрання ним чинності, більше того можливий перегляд попередніх рішень з цих фактів вже за новим нормативно-правовим актом.

Пряму дію мають всі нормативно-правові акти, зворотну та преживаючу тільки у випадках, спеціально передбачених законом. Проте, Конституція України встановлює певні обмеження щодо застосування зворотної сили закону. Зокрема ст. 58 говорить, що закони та iншi нормативно-правовi акти не мають зворотної дiї в часi, крiм випадкiв, коли вони пом'якшують або скасовують вiдповiдальнiсть особи. І навпаки, закон, що встановлює або посилює юридичну відповідальність зворотної сили не має.

Предметом дослідження є різноманітність способів набуття чинності нормативно-правовими актами в Україні

Юридична чинність нормативно-правового акта визначається Конституцією і Законом про нормативні акти. Юридична чинність нормативно-правового акта - це його специфічна властивість мати точно позначене місце в ієрархії інших правових актів і залежати за формальною обов'язковістю від того, який орган видав акт, тобто хто є суб'єктом нормотворчості.

Порядок набуття чинності нормативно-правовими актами в Україні надано в таблиці 1.

Якщо строки визначені днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо кінець строку припадає на день неробочий, то останнім днем вважається перший після нього робочий день (ст. 87 Цивільного процесуального кодексу України);

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Урядовий кур'єр» (ст. 1 Указу

Президента України від 10.06.97 р. При всіх умовах закон вступає в дію не раніше дати опублікування.

Нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома населення-у порядку, встановленому законом, не є чинними

Момент набуття чинності нормативно-правового факта не обов'язково збігається з моментом його прийняття і залежить від того, хто є суб'єктом прийняття (народ, парламент, уряд та ін.) і який його зміст (присвячений він правам і обов'язкам громадян чи ні, має грифи «секретно», «особливої важливості» чи ні). Так, неопубліковані акти Верховної Ради і Президента України з обмежувальним грифом вступають в дію з моменту їх одержання державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо орган, який його видав, не встановив інший строк набування чинності. Оприлюднення такого акта вважається доведення його до відома підприємств, установ, організацій і осіб, на які він поширює свою дію. Введення в дію НПА - це спосіб набуття ним юридичної сили.

Таблиця 1

Припинення (або призупинення) дії

1) З моменту (дати) визнання його таким, що втратив дію в зв'язку із закінченням строку, на який він був прийнятий (наприклад, Закон про державний бюджет приймається на один рік);

2) з моменту (ати) визнання його таким, що втратив дію, в зв'язку зі зміною обставин, на які він був розрахований (наприклад, закон про правовий режим надзвичайної ситуації, оголошений в зв'язку зі стихійним лихом на території держави, утрачає дію після закінчення стихійного лиха);

3) з дати прямого скасування (в Україні - спеціально призначеним актом ВР) або призупинення дії нормативно-правового акта (чи його частини) рішенням Конституційного Суду у разі визнання його (її) невідповідності Конституції країни;

4) з дати фактичного скасування - прийняття нового акта вищої або однакової сили по тому ж предмету регулювання - без формального скасування старого акта;

5) з моменту призупинення дії акта на певний строк (наприклад, дію Сімейного кодексу в Україні було призупинено до моменту набуття чинності Цивільного кодексу).

Зупинення (призупинення) дії нормативного акта - тимчасове, неостаточне переривання його темпоральної дії, яке обумовлюється певними обставинами і здійснюється в порядку, передбаченому законодавством. Призупинити дію нормативного акта може як орган, що прийняв його, так і інший орган, якщо подібні повноваження надано йому законом. Наприклад, згідно зі ст. 137 Конституції України «з мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України Президент України може зупинити їх дію з одночасним зверненням до Конституційного суду України щодо їх конституційності».

Момент припинення дії нормативно правового акта є моментом втрати його юридичної сили.

Отож, дія нормативно-правового акту в часі пов'язана з вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили. В Україні діють норми про порядок опублікування і вступу в силу нормативно-правових актів. Строки, протягом яких нормативно-правові акти зберігають свою чинність, можуть бути визначені: з моменту опублікування; по закінчені визначеного терміну після його обнародування. Частина 5 ст. 94 конституції України проголошує, що закон вступає в силу через 10 днів з дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше з дня його опублікування.

Нормативно-правові акти втрачають свою юридичну силу: коли закінчується строк їхньої дії (якщо вони були прийняті на певний строк); у зв'язку з виданням нового нормативно-правового акту, який замінює раніше діючий; на основі прямого припису органу про відміну даного НПА

3. Дія нормативно-правових актів у просторі

Дія нормативно-правового акту у просторі - це поширення його впливу на певну територію, державу в цілому чи певний регіон.

Нормативні правові акти діють за територіальним і екстериторіальним принципами.

Усі нормативно-правові акти мають визначені часові та просторові межі свого існування і дії, а також поширення на певне коло осіб. Для НПА в просторі пов'язана з поширенням його на території всієї держави або визначену його частину (Автономно Республіка Крим).Територія України включає в себе: земну територію, внутрішній водний простір, надра; територіальні води в межах 12 морських миль; повітряний простір у межах кордонів держави (на висоті 35 кілометрів); території посольств і консульств; повітряні та морські судна військового і цивільного флоту, які перебувають у відкритому морі або в повітрі під прапором і гербом держави та ін. [10.317]

Територіальні межі дії нормативних актів закріплюють суверенітетом держави і його юрисдикцію.

Дія за колом осіб обумовлена тим, що нормативно правові акти діють на всіх адресатів-суб'єктів у рамках територіальної сфери (які знаходяться на даній території). Адресатами нормативно-правових актів можуть бути всі громадяни України, іноземці, особи без громадянства або визначені групи населення, всі посадові особи або окремі їхні категорії, юридичні особи, підприємства, установи організації. Разом з тим існують спеціальні нормативні акти, які поширюються тільки на окремі категорії громадян. Також існує принцип екстериторіальності, відповідно до якого частина території держави визначаються такими, що не знаходяться на території держави, де вони реально перебувають, а юридично вважаються такими, які знаходяться на території тієї держави, чиє посольство розміщене в конкретному приміщені або чиїми представниками вони фактично є.

Дія НПА в просторі відбувається у відповідності з територіальним і екстериторіальним принципами.

Територіальний принцип - це дія нормативних актів у межах території держави. Залежно від правового статусу суб'єкта прийняття акта та його змісту нормативні акти можуть поширюватися:

а) на всю територію України (закони України, нормативні укази Президента, постанови Кабінету Міністрів);

б) на територію Автономної Республіки Крим (нормативні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інших її органів);

в) на територію відповідних адміністративно-територіальних одиниць або певну їх частину (рішення органів місцевого самоврядування, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій).

Територіальна дія НПА окреслена територією держави (України), окремого регіону (Криму), адміністративно-територіальної одиниці (обласного, районного, міського масштабу). Нормативно-правові акти України поширюються на територію всієї країни, НПА АРК - на власну територію в межах повноважень, визначених повноважень, визначених Конституцією України і Конституцією АРК від 21.10.1998 р. У федеративних державних актах загально федеративних органів поширюються на всю територію федерації, а акти суб'єктів федерації діють у межах їх території. Наприклад, акти уряду Мордовії (постанови і розпорядження) обов'язкові для виконання на території цієї республіки, а не всієї Російської Федерації. Що стосується актів (рішень) органів місцевого самоврядування, то як в унітарні, так і федеративній державах вони діють у межах відповідних адміністративних границь. (Про те, розуміється під територією держави)

Юрисдикція держави не обмежується її територією - закони держави у певних випадках мають екстериторіальну дію, ще відома як право екстериторіальності держав (англ. Exterritorial).

Екстериторіальний принцип - це дія нормативних актів поза межами держави. Наприклад, згідно зі ст. 7 Кримінального кодексу України «громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Право екстериторіальності держав - порядок, відповідно до якого установи або фізичні особи, що розташовані або перебувають на території іншої держави, розглядаються як такі, що розташовані або перебувають на власній національній території і підвладні законам і юрисдикції власної держави.

Правом екстериторіальності користуються військові кораблі та літаки, що із дозволу держави перебування знаходяться на її території, але розглядається як частина території держави прапора або розпізнавальних знаків.

Право екстериторіальності завжди користувалося для обґрунтування дипломатичних привілеїв та імунітетів - особливих прав і привілеїв, якими надаються дипломати і члени їх сімей. Є чимало випадків, коли політичні і державні діячі, які переслідувалися за законом своєї країни, ховалися в посольствах і місцях інших держав, користуючись їх правом екстериторіальності (зокрема правом недоторканості приміщення). Нині екстериторіальність такої функції не виконує, оскільки це може призвести до розширеного тлумачення дипломатичних привілеїв і імунітетів.

Важливо, територіальний принцип у чистому вигляді в законодавстві держав майже не зустрічається, оскільки він доповнений екстериторіальним принципом: 1) національним - чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені її громадянином за кордоном; 2) реальним - чинність кримінальних законів країни поширюється на діяння, вчинені за кордоном і спрямовані проти інтересів даної держави, незалежно від громадянства злочинця.

У разі входження держави в різні союзи (співдружності, співтовариства, конфедерації), норми цих союзів поширюються на дану державу. Міжнародні договори, укладені державою і ратифіковані парламентом, також мають обов'язкову дію на території цієї держави.

На основі вище сказаного матеріалу розглянемо порядок набуття чинності різними нормативно-правовими актами дії:

Згідно з ч. 5 ст. 94 Конституції нормативні акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим нормативним актом, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Згідно з ч. 5 вищезазначеного Указу нормативні акти Кабінету Міністрів України, що визначають права та обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Решта - з моменту їх прийняття, якщо пізніший термін не передбачений у самих актах.

Згідно зі ст. 1 Указу Президента України від 3 жовтня 1992 року №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» нормативні акти, що видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, і стосуються прав, свобод та законних інтересів громадян або мають міжвідомчий характер набувають чинності через 10 днів після їх державної реєстрації в Міністерстві юстиції України, якщо в них не встановлено пізніший термін набрання чинності. Нормативний акт включається до Єдиного державного реєстру нормативних актів і публікується в «Офіційному віснику України».

Рішення органів місцевого самоврядування згідно з п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» набувають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо відповідною радою не встановлено пізніший термін введення цих рішень у дію.

5. Згідно зі ст. 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій підлягають державній реєстрації у відповідних органах юстиції і набирають чинності з моменту їх реєстрації, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію. У той же час факти, які стосуються прав та обов'язків громадян або мають загальний характер, набирають чинності з моменту їх оприлюднення, якщо самими актами не встановлено пізніший термін введення їх у дію.

Отже, дія НПА в просторі пов'язана з теоріторіальними межами дії акта. Юриздикція держави не обмежується її територією в таких випадках діє право екстериторіальності, тому акт може поширюватися не лише на території держави, а і за її межами й мати такуж саму юридичну силу.

4. Дія нормативно-правових актів за колом осіб

Порядок дії НПА за колом осіб підлягає загальному правилу: всі особи, що перебувають на території держави тимчасово або постійно, підпадають під дію її приписів. У цьому виявляється тісний зв'язок двох меж дії НПА: за колом осіб і в просторі (територіальна дія).

Всі особи - суб'єкти права:

1. громадяни держави;

2. іноземні громадяни (у тому числі особи, що володіють дипломатичними імунітетом і привілеями);

3. особи без громадянства (апатриди);

4. особи з подвійним громадянство (біпатриди);

5. біженці;

6. почесні громадяни;

7. усі внутрішньодержавні, спільні, іноземні, міжнародні організації, які не користуються правом екстериторіальності.

Види НПА у дії за колом осіб:

1) Загальної дії - розраховані на всіх осіб, що перебувають на території держави. Низка законів, насамперед кримінальних, поширюються на громадян держави незалежно від місця їх перебування (у тому числі за кордоном); на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо на території України такі особи притягнуті до кримінальної відповідальності за КК України.

2) Спеціальної дії - розраховані на певне коло осіб. Деякі закони поширюються на всіх індивідуальних і колективних суб'єктів. Інші - лише на конкретну категорію осіб (пенсіонерів, військовослужбовців, лікарів, вчителів тощо). Їх дія в просторі та за колом осіб не зберігається.

3) Виняткової дії - роблять вилучення з нормативних актів загальної і спеціальної дії в процесі реалізації їх приписів (як правило, шляхом прийняття правозастосовних актів).

Так, іноземні громадяни й особи без громадянства зрівняні в правах і обов'язках громадянами держави (головним чином, у соціально-правовому статусі). Однак є деякі випадки в політико-правовому статусі і ряді інших. Їм не надаються окремі права і на тих не покладаються певні обов'язки: обирати і бути обраними в представницькі органи країни, бути суддями, перебувати на службі в Зброєних силах.

Винятковість дії актів спостерігається відносно осіб, які користуються правом екстериторіальності. Глави держав і урядів, співробітники дипломатичних і консульських представництв, деякі інші іноземні громадяни (члени екіпажів військових кораблів, військовослужбовці військових частин тощо), що перебувають на території не власної держави, наділені імунітетом - дипломатичним, консульськім тощо, який встановлює певні пільги. Ці особи користуються особистою недоторканістю. Вони звільняються від юрисдикції держави перебування в питаннях, пов'язаних з їх службовою діяльністю. Власним правом екстериторіальності користуються і дипломатичні представники України в період їх перебування в інших країнах.

Так, працівники дипломатичних представництв мають дипломатичні імунітети (виняток зі сфери дії юрисдикції країни перебування; незастосування до них засобів примусу, санкцій, передбачених національним правом) і дипломатичні привілеї (особисті пільги, переваги). Дипломатичні агенти та їх житла є недоторканими. Вони звільняються від кримінальної, адміністративної, цивільної і будь-якої іншої відповідальності перед державними органами країни перебування щодо службової діяльності. Вони мають фіскальний (податковий) імунітет, а також право на безмитне провезення багажу і звільнення від його огляду та ін. Дипломатичних агентів можна об'явити персоною нонграта, але до них не можуть бути застосовані заходи державного примусу.

Дещо меншим є обсяг консульських імунітетів і привілеїв. Імунітетом користуються також службовці міжнародних організацій на підставі статутів цих організацій або спеціальних угод.

В ч. 2 і 3 ст. 57 Конституції України містить чітке правило: «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення в порядку, встановленому законом.» І якщо це правило порушується, то вони не є чинними.

Більш детально це питання регулює Указ Президента України від 10 червня 1997 року №503/97 «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і набрання ними чинності».

Ст. 1 Указу визнає офіційними друкованими виданнями «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», «Урядовий кур'єр», газета «Голос України», «Офіційний вісник Президента України». Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Отже, на порядок дії НПА за колом осіб поширюється загальне правило: закон діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на які він розрахований.

5. Принципи вступу закону в дію. Зворотна сила закону

Вступ закону в дію відбувається відповідно до трьох принципів (Конституційний суд України у своєму рішенні в справі про зворотну силу в часі законів та інших НПА від 09.02.1999 р. підтвердив, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися):

Пряма дія - новий закон поширюється на відносини, які виникли після набуття, тобто на всі нові факти і на триваючі «старі» факти (лише з моменту набуття чинності) - діє лише «уперед».

Загальним є правило: закон зворотної сили не має. Це правило надає визначеності і стабільності суспільним відносинам. Громадянам у своїх вчинках орієнтується на чинні закони. Вони можуть розраховувати на майбутні закони в конкретних вчинках сьогоднішнього дня. Тому нові закони не повинні поширюватися на старі життєві ситуації: це викликало б хаос у суспільстві.

Зворотна сила закону - закон поширює дію на нові і старі відносини, що виникли до і після набуття чинності, тобто закон поширюється на усі факти не лише «уперед», але і «назад».

Зворотна сила закону допускається у рідкісних випадках:

1) при наявності вказівки в законі про надання йому (або окремим статтям) зворотної сили

2) у загальному правилі про неодмінне надання зворотної сили кримінальному закону, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, тобто новий закон поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість (зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі)

3) у правилі про неодмінне надання зворотної сили адміністративному закону, який пом'якшує або скасовує адміністративну відповідальність (зворотна дія закону про адміністративну відповідальність у часі поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права)

Правило про додання зворотної сили кримінальному закону має гуманістичну спрямованість. Воно зафіксовано в ст. 15 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ухвалено Генеральною Асамблею ООН 16.12.1966 р.: «…не може призначається важче покарання, ніж те, що підлягало застосуванню в момент вчинення кримінального злочину. Якщо після здійснення злочину законом установлюється легше покарання, дія цього закону поширюється на даного злочинця».

Відповідно до Міжнародного пакту 1966 р. у ч. ст. 58 Конституції України 1996 р. закріплено: «Закони та інші нормативно-правові акти акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на момент їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення». Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9.02.1999 р. ч. 1 ст. 58 не поширюється на юридичних осіб. Докладніше про зворотну дію кримінального закону говориться в ст. 5 КК України: «Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набування таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість». Якщо закон частково пом'якшує відповідальність, а частково її підсилює, то він має зворотну дію в часі лише в тій частині, що пом'якшує відповідність. Зворотної дії в часі не має закон про кримінальну відповідальність, який встановлює злочинність діяння або підсилює кримінальну відповідальність.

Зворотна дія адміністративного закону, відповідно до чинного в Україні Кодексу про адміністративні правопорушення, поширюється лише на матеріальні норми адміністративного права і не стосується процесуальних норм. Провадження в справах про адміністративні правопорушення проводиться на основі закону, що діє не під час вчинення правопорушення, а під час і за місцем розгляду справи. Тобто якщо особа вчинила адміністративний проступок, коли діяли одні норми, а справа розглядалядається пізніше, коли стали чинними нові процесуальні правила, провадження має відбутися відповідно до нових норм.

Переживання закону - старий закон, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта (закону) продовжує поширювати свою дію на старі триваючі факти з окремих питань, тобто поширюється на факти, що виникли до вступу в дію і не припинили свого існування. Наприклад, після розпаду СРСР Верховною Радою України 12.09.1991 р. ухвалена постанова про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР, якщо відповідні питання не врегульовані законодавством України, за умови, що ці загальносоюзні акти не суперечать Конституції і законам України.

Закони втрачають дію:

· після закінчення строку, на який вони були ухвалені;

· у разі зміни обставин, на які вони були розраховані;

· у разі прямого скасування (призупинення дії) даного закону іншим законом або спеціально призначеним актом (в Україні закон може бути скасований рішенням Конституційного Суду у разі визнання його невідповідності Конституції України);

· у разі фактичного скасування, коли ухвалений новий закон з того самого питання, а старий формально не скасований.

Так, наприклад, 13 травня 1997 року Суб'єкт права на конституційне подання - народні депутати України - просить дати офіційне тлумачення: статті 58 та пункту 2 Перехідних положень КонституціїУкраїни щодо можливості застосування статей 78 і 81 КонституціїУкраїни до народних депутатів України, обраних до набуття неючинності.

Стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією табільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула КонституціїУкраїни).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, колизакони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України).

У тексті Конституції України немає застереження щодо надання зворотної сили статті 78 Конституції України. Більше того, пункт 2 Перехідних положень Конституції України, продовживши строк діяльності нинішнього складу Верховної Ради України до чергових виборів у березні 1998 року та визначивши, що «Верховна Рада України здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією», не передбачає зміни умов здійснення повноважень народними депутатами України відповідно до статті 78 Конституції України. У Перехідних положеннях Конституції України немає також застереження щодо складання присяги народними депутатами України, обраними до набуття нею чинності, як умови продовження строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання.

З викладеного випливає, що до закінчення строку повноважень Верховної Ради України нинішнього скликання зазначені вище умови здійснення повноважень народними депутатами України, які обирались у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, тобто до дня набуття чинності Конституційним Договором, і на цей день поєднували депутатський мандат з іншими видами діяльності, не можуть без їх згоди змінюватись. Не мають зворотної дії в часі також вимоги статті 79 Конституції України щодо народних депутатів України, обраних до набуття нею чинності.

На основі викладеного та керуючись статтею 150 Конституції України, статтями 61, 63, 65, 67, 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», Конституційний Суд України вирішив: 1. Статтю 58 Конституції України та пункт 2 Перехідних положень Конституції України потрібно розуміти так, що дія частин другої і третьої статті 78 та частини четвертої статті 81 Конституції України щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності не поширюється на народних депутатів України, обраних у період від 27 березня 1994 року по 8 червня 1995 року, якщо вони поєднали депутатський мандат з іншими видами діяльності до 8 червня 1995 року, коли на конституційному рівні було встановлено обмеження на таке поєднання.

Певний внесок у вирішення питань про напрями дії законів у часі зроблено Конституційним Судом України в рішенні у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів від 9 лютого 1999 року №1-рп/99. У цьому рішенні зазначається, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультра активна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Нормативні акти в правовій державі в основному діють лише «вперед» і не мають зворотної дії, тобто приводять до виникнення юридичних наслідків тільки у зв'язку з тими фактами, що виникли після набрання ними чинності. Традиційно відзначається, що, виходячи з практики, загальний принцип, який визначає напрям дії нормативних актів, може бути визначений як принцип негайної дії. Це пояснюється тим, що держава, як правило, зацікавлена в найбільш швидкій заміні старих відносин новими, старої норми новою нормою.

Що таке принцип негайної дії нормативного акта? За образним висловом С. Алексєєва, новий нормативний акт ніби розтинає триваючі відносини. Усі ті юридичні наслідки, які відповідно до фактів, що відбулися в минулому, вже настали, як правило, зберігають свою силу. Але й новий нормативний акт діє негайно; згідно з цим усі факти, що виникли після набрання чинності новим актом, підпадають під його дію [4,311].

Наведемо приклад негайної дії закону. Уявимо собі таку суто теоретичну ситуацію: за чинним Кодексом про шлюб та сім'ю майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається його приватною власністю. З 1 січня 2002 року набрав чинності новий Кодекс, що встановлює інше правило: майно, яке отримано у спадщину одним із подружжя під час перебування в шлюбі, вважається спільною власністю подружжя. Чоловік отримує спадщину 1 грудня 2001 року, а дружина - 1 березня 2002 року. Виникає питання: хто вважається власником майна, успадкованого 1 грудня 2001 року та 1 березня 2002 року? За умови, що в новому Кодексі встановлено, що він має негайну дію, майно, успадковане чоловіком, є його приватною власністю (оскільки факт отримання цієї спадщини виник до набрання чинності новим Кодексом), а майно, успадковане дружиною, є спільною власністю подружжя (оскільки другий факт отримання спадщини виник вже після набрання чинності новим Кодексом).

Переживаюча дія старого акта - це явище, за своїм характером протилежне зворотній силі. Тут старий нормативний акт, скасований новим, якоюсь мірою продовжує діяти і після втрати ним юридичної сили. Він ніби «переживає» відведений йому термін. «Переживання» закону можливе тільки у триваючих відносинах. Воно застосовується, як правило, у разі, коли необхідно враховувати інтереси осіб, що вступили в правовідносини до видання нового нормативного акта [4,311]. Повернемось до прикладу про негайну дію закону і подивимось, як зміняться наші висновки, коли старий Кодекс буде мати переживаючу дію. Переживаюча дія означає, що за прямою вказівкою закону для тих шлюбів, що були укладені до 1 січня 2002 року, старий Кодекс продовжує регулювати майнові відносини, які виникають після набрання чинності новим Кодексом. А новий Кодекс регулюватиме лише ті відносини, що виникають у шлюбах, укладених після 1 січня 2002 року. У цьому разі як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, буде їх приватною власністю, незважаючи на те, що факт отримання спадщини дружиною виник після втрати чинності старим Кодексом.

Зворотна сила закону полягає в тому, що новий закон поширюється на факти, які виникли ще при старому законі. Тому наслідки, що були законно зроблені при старому законі, визнаються неправильними і підлягають зміні відповідно до норм нового закону.

Знову повернемося до прикладу із спадщиною. Уявимо, що новий Кодекс має зворотну дію (тобто за прямою вказівкою закону новий Кодекс регулює майнові відносини і для шлюбів, укладених до набрання чинності новим Кодексом, і для шлюбів, укладених після 1 січня 2002 року). У цьому разі наші висновки будуть такими: як майно, успадковане чоловіком, так і майно, успадковане дружиною, будуть їх спільною власністю, бо не має значення, що факт отримання спадщини чоловіка виник до набрання чинності новим Кодексом. І наслідки, що були законно зроблені при старому Кодексі (визнання майна, успадкованого чоловіком, приватною власністю останнього), підлягають зміні відповідно до норм нового закону (майно визнається спільною власністю).

Для фізичних і юридичних осіб діють різні правила, які визначають можливість зворотної дії закону.

Стосовно фізичних осіб закони не мають зворотної дії (саме тому наведений вище приклад із зворотною дією Кодексу є суто теоретичним). Разом з тим ст. 58 Конституції передбачає виняток для тих законів, що пом'якшують або скасовують відповідальність фізичної особи. У цьому разі вони мають зворотну силу. Оскільки закони, що пом'якшують і скасовують відповідальність, для фізичних осіб завжди мають зворотну силу, то для застосування цього правила не потрібна спеціальна вказівка про це в тексті закону - воно діє автоматично.

Стосовно юридичних осіб закони за загальним правилом теж не мають зворотної сили. Але і тут як виняток зворотна сила все-таки є можливою. Щоправда, на відміну від фізичних осіб, правило про зворотну силу не діє автоматично в тих випадках, коли закон пом'якшує або скасовує відповідальність юридичної особи. Як указав Конституційний Суд України, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачене шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Третій параметр, яким визначається дія нормативного акта в часі, - момент припинення його дії. Припинення чинності закону означає і остаточну втрату ним юридичної сили. Проте, як відзначає С. Алексєєв, при оцінці правомірності фактів і ситуацій, що відбувалися в минулому, суду, іншому юрисдикційному органу необхідно керуватися законом, що діяв у той час, коли відбувалися відповідні події. А в ситуації з законом, що має переживаючу силу, скасованим законом слід керуватися і при оцінці сьогоднішніх подій.

Традиційно в літературі наводяться такі підстави припинення дії нормативних актів [4,313]:

1) закінчення терміну, на який вони були прийняті (наприклад, закон про Державний бюджет України на відповідний рік втрачає силу в 0 годин 1 січня наступного року);

2) зміна обставин, на які вони були розраховані (наприклад, втратили свій сенс і тому припинили дію акти періоду Великої вітчизняної війни після її закінчення);

3) при скасуванні цього акта іншим актом (найпоширеніший випадок).

Остання підстава може бути класифікована на:

а) пряме скасування нормативного акта уповноваженим на те органом;

б) фактичну заміну нормативного акта іншим актом, що регулює ту ж групу суспільних відносин.

Отже, нормативно-правовий акт зворотної сили не має, тобто дія його не поширюється на ті відношення, які вже існували до моменту вступу його в юридичну силу, за винятком двох випадків: якщо в нормативному акті про це сказано або якщо нормативний акт пом'якшує відповідальність (кримінальну, адміністративну) тут діє (як виняток) зворотна сила закону.

Висновки

Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки:

Нормативно-правовий акт - з огляду на їх формальну обов`язковість, є досить не однозначними. Це пояснюється, зокрема, тим, що вони приймаються різними суб`єктами. Ця властивість названих актів відображається поширенням їх юридичної сили.

В даній роботі висвітлюється дія НПА, що є дуже особливим в правовій системі країни. Тому, що дієвість законів, підзаконних актів регулює життя громадян в суспільстві.

Дія нормативно-правових актів - це їхній фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний НПА призначений для врегулювання певних суспільних відносин, тому встановлення межі його дії є необхідною умовою забезпечення і застосування прав виконання і застосування приписів, які складають зміст цього акту.

Дії НПА обмежена трьома параметрами:

1. Дією у часі, тобто терміном дії або часу протягом якого НПА має юридичну силу;

2. Простором, на який розповсюджується дія НПА;

3. За колом осіб, які підпадають під дію НПА, тобто в яких на підставі цього НПА виникають конкретні юридичні права та обов`язки.

Дія нормативно-правових актів у часі обмежена моментом набрання ним юридичної сили та моментом втрати останньої.

Тобто слід розрізняти:

· Введення в дію;

· Припинення дії

· Зворотну силу дії

Нормативно-правовий акти починають діяти:

a) З часу, що зазначений у самому нормативно-правовому акті чи спеціально прийнятому акті;

b) Після 10 днів моменту опублікування;

c) Якщо НПА не публікується, то з моменту одержання його виконавцями.

Підсумовуючи сказане, можна зробити певні висновки

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як - джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв'язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Страницы: 1, 2