Договір перевезення вантажів

Доставка вантажу в пункт призначення у встановлений строк є однією з основних умов договору перевезення. У разі прострочення доставки відповідальність перевізника у вигляді відшкодування збитків, за загальним правилом настає за умови, що збитки, яких зазнав одержувач, пов'язані саме з простроченням доставки. Отже, в ст.923 ЦК 2003 р., на відміну від ст.364 ЦК 1963 р., законодавець відійшов від принципу вини перевізника. При цьому неустойка (штраф, пеня), передбачена договором чи транспортними кодексами (статутами), має стягуватись у повному розмірі понад відшкодування збитків, пов'язаних, наприклад, з псуванням вантажу згідно зі ст.924 ЦК, якщо інше співвідношення між збитками а неустойкою не передбачено договором (див. положення ст.624 ЦК) чи транспортними кодексами (статутами) (див. положення ст.552 ЦК).

Наприклад, відповідно до ст. 116 Статуту залізниць України відповідальність перевізника за прострочення доставки вантажу виражається в сплаті штрафу. Його розмір залежить від тривалості прострочення та суми провізної плати. Так, на залізничному транспорті перевізник сплачує одержувачу штраф в розмірі: 10% провізної плати - за прострочення на 2 доби; 20% - на 3 доби; 30% на 4 і більше діб. Хоча такий підхід суперечить правилу, встановленому у п."в" ст. 127 Статуту залізниць України, де за прострочення доставки багажу, вантажобагажу залізниця сплачує штраф у розмірі 10% провізної плати за кожну добу, але не більше 25% провізної плати. При цьому неповна доба приймається за повну, а за прострочення доставки багажу, вантажобагажу в межах до однієї доби штраф не нараховується. Не нараховується цей штраф також у разі, коли пасажир не вивіз багаж зі станції в установлені Правилами перевезень пасажирів терміни.

У разі виявлення у багажі, вантажобагажі предметів та речей, перевезення яких заборонено, власник сплачує залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості перевезення багажу або вантажобагажу. Відповідальність за збереження ручної поклажі, яку пасажир перевозить з собою, покладено на пасажира (ст.127 Статуту залізниць України).

Штраф також не сплачується, якщо вантаж не був вивезений одержувачем зі станції протягом доби після отримання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же строк одержувач не розкредитував перевізні документи на вантаж, що прибув (ст.116 Статуту залізниць України) [2].

Автотранспортне підприємство за прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях сплачує одержувачеві штраф в розмірі 12% провізної плати за кожну добу. При цьому загальний розмір не може перевищувати 60% провізної плати. За прострочення доставки багажу перевізник сплачує штраф у розмірі 10% за кожний день прострочення, але не більш як 50% провізної плати (ст.138 Статуту автомобільного транспорту).

За прострочення доставки вантажу або плоту пароплавство сплачує вантажоодержувачеві штраф у розмірі:

10% провізної плати при простроченні до 1/10 строку;

20% - при простроченні до 2/10 строку;

30% - при простроченні до 3/10 строку;

40% - при простроченні до 4/10 строку;

50% - при простроченні, що перевищує 4/10 строку.

За прострочення доставки багажу, а також за затримку з вини пароплавства видачі вантажів, що прибули, зі складів портів (пристаней) пароплавство сплачує вантажоодержувачеві або пред'явнику багажної квитанції штраф у розмірі:

5% провізної плати при простроченні до 1/10 строку;

10% - при простроченні до 2/10 строку;

15% - при простроченні до 3/10 строку;

20% - при простроченні до 4/10 строку;

25% - при простроченні, що перевищує 4/10 строку.

Якщо ж строк доставки менше 6 діб, то розмір штрафу знижується на 50% (ст.188 Статуту внутрішнього водного транспорту).

За загальним правилом перевізник звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу, якщо доведе, що ним буде вжито всіх необхідних заходів для запобігання простроченню або що таких заходів неможливо було вжити. Перевізник також може бути звільненим від відповідальності, якщо прострочення сталося внаслідок несприятливих метеорологічних умов.

Відповідальним за незбереження вантажу, багажу чи пошти перевізник стає з моменту прийняття пред'явленого за договором до перевезення й до видачі їх належному одержувачеві або іншій уповноваженій на це особі (ст.123 Статуту автомобільного транспорту, ст.92 ПК).

Стаття 924 ЦК 2003 р. змінює застосовуваний у п.2 ст.362 ЦК 1963 р. підхід, за яким у випадках, передбачених транспортними кодексами (статутами), тягар доведення вини перевізника при втраті, нестачі або пошкодженні ввіреного йому до перевезення вантажу покладався на одержувача або відправника вантажу, багажу чи пошти.

За закріпленим правилом ст.924 ЦК, тягар доведення того, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу чи пошти сталося не з вини перевізника або внаслідок обставин, яким останній не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, повністю покладається на перевізника - особу, яка "порушила" зобов'язання. Такий підхід застосовується до правового регулювання перевезень всіма видами транспорту.

Під втратою вантажу (багажу, пошти) слід розуміти не тільки його фізичну загибель, а й невидачу вантажу (багажу, пошти) одержувачеві протягом встановлених транспортним законодавством строків.

Нестача вантажу (багажу, пошти) - доставка вантажу (багажу, пошти) одержувачу в меншій кількості, ніж його було прийнято до перевезення.

Псування вантажу (багажу, пошти) - це погіршення його якостей (погіршення хімічних, біологічних властивостей, зовнішні пошкодження, що стали причиною псування тощо).

Пошкодження вантажу (багажу, пошти) - це зміна його фізичних властивостей (механічні поломки, дефекти, бій тощо).

За загальним правилом ст.615 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Стаття 924 ЦК також не усуває можливості застосування підстав для звільнення в зазначених випадках перевізника від відповідальності, передбачених транспортними кодексами (статутами).

Отже, перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування чи пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися в силу обставин, яким він не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало. Зокрема, йдеться про вину вантажовідправника, особливі природні властивості вантажу, що перевозиться, дефекти тари чи упаковки, які не можна було виявити шляхом зовнішнього огляду при пред'явленні вантажу для перевезення чи за інших обставин, передбачених транспортними кодексами (статутами) чи іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх підставі. Перевізник для того, щоб не стати дестинатором відповідної норми права, має довести, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу (багажу, пошти) сталися саме в силу зазначених вище обставин.

Перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу псування або пошкодження вантажу, прийнятого для перевезення якщо вантаж прибув: у справному контейнері, вагоні зі справними пломбами відправника або на справному відкритому рухомому складі без перевалки в дорозі, з належним маркуванням; у справному судні без наднавантаження в дорозі тощо (ст.111 Статуту залізниць України, ст.134 Статуту автомобільного транспорту, ст.176 КТМ).

Наявність названих та інших, передбачених транспортними кодексами (статутами), обставин, передбачає відсутність причинного зв'язку між дією перевізника і втратою або пошкодженням вантажу, а отже, й відсутність його вини. У цих випадках перевізник не повинен доводити свою невинуватість, оскільки це передбачається.

Щодо розміру відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, то у ст.924 ЦК відтворено правило, закріплене у ч.З ст.13 Закону про транспорт, за яким перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди[19, с. 22].

Таким чином, обсяг відповідальності перевізника за незбереження вантажу в процесі перевезення тепер розширений, оскільки, крім вартості втраченого, зіпсованого вантажу, вартості нестачі, а також відповідної суми провізної плати, з нього можуть бути стягнуті й інші фактичні збитки, яких зазнав одержувач. Положення даної статті закону стосуються перевізників усіх видів транспорту. Хоча у будь-якому випадку відповідальність перевізника залишається обмеженою, оскільки неотримані прибутки відповідно до положень ст.924 ЦК відшкодуванню не підлягають.

Наприклад, автотранспортне підприємство відшкодовує збитки, заподіяні при перевезенні вантажу, в таких розмірах: за втрату або нестачу вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу або того, якого не вистачає; за втрату вантажу з оголошеною цінністю - в розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона нижча від дійсної вартості; за псування та пошкодження вантажу - в розмірі тієї суми, на яку знизилася його дійсна вартість (ст.135 Статуту автомобільного транспорту).

Поряд з відшкодуванням вартості втраченого вантажу або вантажу, якого не вистачає, а також сум, на які знизилася вартість зіпсованого або пошкодженого вантажу, автотранспортне підприємство повертає також провізну плату, стягнуту за перевезення втраченого, зіпсованого чи пошкодженого вантажу, за умови, що ця плата не входила до вартості вантажу (ст.136 Статуту автомобільного транспорту). Аналогічні положення містяться, наприклад, У ст.ст.113-115 Статуту залізниць України.

Відповідальність перевізника посилюється у разі використання ним прийнятого для перевезення вантажу для власних потреб. Так, у разі використання автотранспортним підприємством для своїх потреб будь-яких вантажів, прийнятих до перевезення, автотранспортна організація відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі (п.3 ст.136 Статуту автомобільного транспорту).

Вартість втраченого вантажу визначається на підставі розрахункових документів вантажовідправника в тих випадках, коли розрахунки за вантаж безготівковим шляхом не проводилися, вартість загубленого, пошкодженого вантажу, а також вантажу, якого не вистачає, підтверджується іншими бухгалтерськими документами (рахунком-фактурою, прибутковим ордером тощо).

Вартість вантажів, що належать фізичним особам, визначається за роздрібними цінами, що діють в тому місці та в той час, де і коли вантаж мав бути виданий.

За недостачу, втрату, псування або пошкодження багажу, вантажобагажу залізниця несе відповідальність у таких розмірах: за багаж і вантажобагаж, прийнятий до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну вартість, - у розмірі дійсної вартості; за багаж, прийнятий до перевезення без оголошеної вартості - у розмірі дійсної вартості багажу, встановленої згідно з Правилами перевезень пасажирів; за псування і пошкодження багажу та вантажобагажу - у розмірах тієї суми, на яку було знижено їх вартість (ст.127 Статуту залізниць України).

У разі повної або часткової втрати на залізниці багажу, зданого до перевезення без оголошеної цінності, перевізник сплачує пасажирові вартість багажу чи втраченої його частини, але не більш як 2,5 грн. за кожен втрачений 1 кг ваги. Виплата грошей здійснюється на станції призначення одразу після складання та підписання комерційного акта, але не пізніше однієї доби з дати прибуття поїзда, з яким прибула частина багажу (або мав прибути весь багаж), не рахуючи вихідних та святкових днів (п. 10.3.4 Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом) [19, с. 22].

Законами України, чинними міжнародними договорами (транспортними конвенціями) та транспортними кодексами (статутами) може бути передбачено і максимально можливий розмір відшкодування за втрачений або зіпсований вантаж, багаж чи пошту.

Наприклад, якщо вартість вантажу не була зазначена і включена в коносамент, відшкодування за пошкоджене місце чи одиницю вантажу, якої не вистачає, не може перевищувати 666,67 розрахункових одиниць або 2,0 розрахункових одиниць за 1 кг маси брутто пошкодженого, зіпсованого вантажу або вантажу, якого не вистачає, залежно від того, яка сума вища, за винятком вартості контейнера або іншого транспортного пристрою відправника (фрахтувальника) згідно зі ст.181 КТМ.

У тих випадках, коли в незбереженні вантажу, багажу, пошти за Договором перевезення винні і перевізник, і вантажовідправник (одержувач), мова може йти про розподіл відповідальності між ними, виходячи з принципу змішаної відповідальності. Позивач у ньому випадку отримує відшкодування в повному обсязі.

У ст.928 ЦК 2003 р. збережено існуючий в законодавстві України (ст.368, гл.40 ЦК 1963 р.) підхід, відповідно до якого відповідальність перевізника незалежно від виду транспорту у випадку заподіяння ним пасажиру шкоди має позадоговірний (деліктний) характер, тобто настає незалежно від укладеного між ними договору перевезення за правилами гл.82 ЦК.

Так, якщо пасажиру заподіяна шкода не джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, працівником транспортної організації при виконанні своїх службових обов'язків, але без участі будь-яких машин, механізмів тощо), відповідальність транспортної організації визначається за правилами ст. 1187 ЦК, тобто за принципом вини. Однак це не позбавляє сторони права передбачити у договорі більш сувору, безвинну, відповідальність перевізника.

Підвищена (безвинна) відповідальність також може бути передбачена законом. Наприклад, у випадку коли пасажиру заподіяна шкода джерелом підвищеної небезпеки (засобами транспорту, механізмами), транспортна організація несе підвищену відповідальність за правилами ст. 1187 ЦК, незалежно від того, винна вона чи ні в завданні шкоди. Отже, для того, щоб настала відповідальність, достатньо об'єктивних підстав цивільно-правової відповідальності: шкоди, протиправної дії заподіювача шкоди та причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою.

Перевізник у цьому випадку може бути звільнений від відповідальності лише тоді, коли він доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Норми транспортного законодавства досить часто встановлюють межі відповідальності перевізника. Наприклад, відповідно до ст.194 КТМ у разі смерті пасажира або пошкодження його здоров'я відповідальність перевізника ні в якому разі не перевищує 175 тис. одиниць "спеціального права запозичення" (SDR), визначених Міжнародним валютним фондом, стосовно перевезення взагалі. Офіційний курс переведення "спеціального права запозичення" в національну валюту України публікується НБУ. Однак перевізник та пасажир можуть письмовою угодою встановити більш високі межі відповідальності, ніж ті, які передбачені чч.1-4 ст.194 КТМ.

Перевізник, працівник або агент перевізника не може скористатися межами відповідальності, встановленими в ст.194 КТМ, якщо буде доведено, що збиток заподіяний внаслідок дій або упущень перевізника, працівника або агента, здійснених з наміром заподіяти цей збиток або в результаті самовпевненості з усвідомленням можливого спричинення збитку.

Будь-яка умова договору перевезення, укладеного до виникнення події, що стала причиною смерті пасажира або ушкодження здоров'я, яка має за мету звільнити перевізника від відповідальності перед пасажиром або встановити меншу, ніж передбачено транспортним законодавством чи міжнародним договором, межу відповідальності, а також будь-яка умова, метою якої є перенесення тягара доведення, покладеного на перевізника, є недійсною. За загальним правилом недійсність цієї умови не має наслідком недійсність договору перевезення.

При здійсненні міжнародних перевезень відповідальність перевізника перед пасажиром визначається відповідно до умов чинних України міжнародних договорів (транспортних конвенцій) та е бути ними обмежена певним максимальним розміром відшкодування.

4. Звільнення перевізника від відповідальності

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення, який містить такі елементи (умови):

- протиправна поведінка боржника;

- збитки як результат такої поведінки;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками;

- вина боржника.

Зазначені умови необхідні, за загальним правилом, і для накладення майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення вантажу.

Головні обов'язки перевізника за договором перевезення полягають у тому, що він повинен забезпечити цілісність і схоронність вантажу і доставити його одержувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення і до видачі одержувачеві у пункті призначення. Порушення цього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи пошкодження вантажу[2].

У разі прострочення в доставці вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати одержувачеві збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транспортними статутами та кодексами не передбачено інші форми відповідальності. Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу в розмірі фактичної шкоди.

До вчинення перевізникові позову, що випливає з перевезення вантажу, слід обов'язково пред'явити йому претензії у порядку, передбаченому транспортними статутами та кодексами. Позов до перевізника може бути вчинений вантажовідправником або вантажоодержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді в місячний строк. Позовна давність за вимогами, що випливають із перевезення вантажу, встановлюється в один рік з моменту, що визначається згідно з транспортними статутами та кодексами.

У транспортних статутах і кодексах дається перелік обставин, за яких перевізник звільняється від відповідальності за втрату, псування і пошкодження вантажу.

Зокрема, перевізник звільняється від відповідальності, коли:

- вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) і зі справними пломбами відправника;

- вантаж перевозився в супроводі провідника вантажовідправника або вантажоодержувача;

- нестача не перевищує норм природної втрати;

- нестача, псування та пошкодження сталися внаслідок природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

- вантаж, який швидко псується, став непридатним, але перевізник не порушив строків доставки та встановленого правилами перевезення температурного режиму;

- вантаж здано до перевезення без зазначення у накладній його особливих властивостей, які потребують особливих умов або забезпечення заходів для збереження вантажу при перевезенні (наприклад, "обережно -- скло");

- здано до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму;

- недоліки тари чи упаковки не були помічені за зовнішнім виглядом під час прийняття вантажу до перевезення чи застосовано тару, що не відповідає властивостям вантажу, встановленим стандартам, за відсутності слідів пошкодження тари в дорозі[2].

Залежно від виду транспорту можуть бути визначені додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності. Небезпеки і стихійні явища зумовлюють розширення кола обставин, за яких морський перевізник звільняється від відповідальності за несхоронність вантажу.

Такими обставинами можуть бути:

- непереборна сила;

- небезпеки та випадковості на морі;

- рятування людей, суден та вантажів;

- пожежі, що виникли не з вини перевізника;

- воєнні дії та народні заворушення;

- страйки чи інші обставини, які викликали зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства) [8].

Висновки

Отже, договір перевезення вантажів - це вид цивільно-правового договору про надання послуг. За договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його правомочній на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Залежно від видів транспорту, яким перевозяться вантажі, пасажири і багаж, перевезення поділяються на: залізничні, внутрішніми водними шляхами (річкові), морські, повітряні, автомобільні. Правові відносини у цій галузі регулюються положеннями ст. 358--368 Цивільного Кодексу України, Законом України «Про транспорт» (1994) та нормами транспортних статутів або кодексів і правил, що видаються у встановленому порядку. Зокрема, діють Статут автомобільного транспорту України 1969, Статут залізниць України 1998, Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України.

Перевезення конкретного вантажу оформляється спеціальним перевізним документом, який звичайно пересилається разом з вантажем і вважається письмовою формою договору. Такими документами при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним -- товарно-транспортна накладна, морським - рейсовий чартер або коносамент. За договором перевезення вантажу перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого ним вантажу, своєчасно доставити його до пункту призначення і видати одержувачеві тощо. Відправник вантажу має подати вантаж до перевезення у належному стані, своєчасно і повністю оформити транспортні документи, сплатити встановлену плату тощо. Одержувач повинен з дотриманням правил, чинних на певному виді транспорту, прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення власними засобами. За неналежне виконання сторонами своїх зобов'язань щодо перевезення вантажів настає цивільно-правова відповідальність. Зокрема, перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. У транспортних статутах (кодексах) можуть передбачатися випадки, коли доведення вини перевізника у цих порушеннях покладається на одержувача або відправника. Наприклад, залізниця звільняється від відповідальності, якщо вантаж прибув у справному вагоні (контейнері) зі справними пломбами відправника або за наявності інших ознак, що свідчать про схоронність вантажу. Тобто тут діє презумпція відсутності вини перевізника, що, однак, не позбавляє пред'явника претензії можливості доводити протилежне. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу чи пошкодження вантажу є неповною (обмеженою): окрім дійсної шкоди майну і відповідної суми перевіз, плати (факт. витрат), транспортні організації неодержані доходи клієнтові не відшкодовують. Відправник відповідає за невчасне внесення плати за перевезення вантажу, причому відправлення вантажу може затримуватися залізницею до внесення плати. На автотранспорті до внесення плати перевізник не приймає вантажів до перевезення. Відправник та одержувач відповідають за простій вагонів або ін. транспортні засобів, поданих під навантаження чи розвантаження, за пошкодження вагонів або суден тощо.

Проте, слід зауважити, що незважаючи на важливе значення договору перевезення вантажів у цивільному обороті, їхній правовий статус ще недостатньо врегульований у чинному законодавстві України. Це спричиняє певні труднощі у його цивільно-правовому регулюванні. Необхідно внести відповідні зміни до цивільно-правового законодавства, а також - прийняти новий Цивільний кодекс у якому б знайшли своє правове закріплення договір перевезення вантажу. Надійне закріплення та захист даних прав сприятиме утвердженню цивілізований ринкових відносин у нашій державі.

Список використаних джерел

1. Конституція України : Закон України. Прийнятий на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР.

2. Цивільний кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), NN 40-44, 2003.

3. Господарський кодекс України Відомості Верховної Ради України (ВВР), N 18, N 19-20, N 21-22, 2003.

4. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 36

5. Закон України “Про транспорт” // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 51. - ст.446.

6. Закон України «Про перевезення небезпечних вантажів» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 28.

7. Закон України «Про транзит вантажів» Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2007, N 31.

8. Кодекс торговельного мореплавства України (далі КТМ), затверджений Верховною Радою України 9 грудня 1994 р.// Комп'ютерна правова система “Нормативні акти України”.- Вип.8.

9. Повітряний кодекс України, затверджений Верховною Радою України 4 травня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 25. - С. 130 - 274.

10. Статут автомобільного транспорту України, затверджений Радою Міністрів УРСР 27 червня 1969 р . // Комп'ютерна правова система “Нормативні акти України”.- Вип.8.

11. Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. // Комп'ютерна правова система “Нормативні акти України”.- Вип.8.

12. Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. // Комп'ютерна правова система “Нормативні акти України”.- Вип.8.

13. Положення про сертифікаційну діяльність на залізничному транспорті України, затвердженим наказом Мінтрансу України від 1 червня 1998 р.

14. Положення про проведення конкурсу на право отримання статусу національного повітряного перевізника, затвердженим наказом Мінтрансу України від 20 березня 1997 р.

15. Правила дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р.

16. Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності під час перевезення зовнішньоторговельних і транзитних вантажів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 вересня 1993 р.

17. Інструкція про порядок передачі в оренду вантажних вагонів, затвердженою наказом Мінтрансу України від 28 квітня 1997 р. № 151.

18. Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 21 липня 1992 р. № 01-6/856. -- Разрешение хозяйственньїх споров. Практика арбитражньїх судов Украиньї: Сб. документов. -- К., 1996. -- С. 20.

19. Александров-Дольник М.К., Тулеугалиев Г. Вопросы доставки грузов от склада отправителя до склада получателя. - Алма-Ата. - 2009. - С. 22.

20. Брагинский М.И. Витрянский В.В. Договорное право: Кн. первая. Общие положения: изд.-во 2-е, испр. - М.: Юрид. лит. - 2009. - С. 392.

21. Дозорець О. Договір перевезення вантажу різними видами транспорту: правова характеристика // Підприємництво, господарство і право. - № 7. - С. 22.

22. Зобов'язальне право: теорія та практика. Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фа-культ ун-тів // О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, В.В. Луць та інші; За ред. О.В. Дзери. - К.: Юрінокм Інтер. - 2008. - с. 588.

23. Иофе О.С. Обязательное право. - М.: Юрид. лит. - 2005. - С. 561.

24. Кейлин Л.Д. Транспортное право СССР и капиталистических стран. - М.: Юрид. лит. - 1988. - С. 8-9,

25. Луць В.В. Контракти у підприємницькій діяльності: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер. - 2009. - 173.

26. Самойлович П.Д. Договор морской перевозки по советскому праву. - М.: Юрид.лит. - 1992. - с. 17-19.

27. ТарасовМ.А. Договор перевозки. - Ростов н/Д. - 1995. - С. 110.

28. Ходунов М.Е. Праовове регулирование деятельности транспорта. - М.: Юрид.лит. - 2005. - С. 58.

Додатки

Договір перевезення вантажу (зразок)

м. _____ «__» ________200_р.

ПЕРЕВІЗНИК: ТОВ „___________”, в особі директора _______________, що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ВІДПРАВНИК: ТОВ „____________” в особі директора ______________, що діє на підставі Статуту, з іншого боку, уклали цей Договір про наведене нижче:

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому Відправником вантаж (згідно із транспортною накладною) з місця відправлення, яким є ______________________, до пункту призначення, яким є _______________________ і видати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі_________________ працівнику магазину „__________” в м____________ (надалі іменується "вантажоодержувач"), а Відправник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу, яка становить __________ грн.

1.2. Окрім безпосереднього здійснення перевезення, Перевізник зобов'язується за окрему плату надати Відправникові пов'язані із перевезенням вантажу послуги із транспортного експедирування, а саме: безпеку доставки товару.

1.3. Перевізник не відповідає за якість та масу нетто вантажу, який був затарений, упакований або опломбований Відправником.

1.4. Оформлений подорожній лист, завірений Перевізником, при пред'явленні водієм, який виконує обов'язки експедитора, є підставою для одержання ним вантажу для перевезення та покладення відповідальності за схоронність такого вантажу на Перевізника.

1.5. Час відправлення вантажу __________ ранку.

1.6. Строк доставки вантажу за цим Договором не повинен перевищувати 8 годин з часу відправлення вантажу.

1.7. Навантаження та вивантаження вантажу здійснюється: навантаження в _________ о ________годині і розвантаження в м. __________ о ________годині.

2. ОБОВ'ЯЗКИ ПЕРЕВІЗНИКА

2.1. Визначити типи та кількість автомобілів, необхідних для перевезення вантажу, визначеного цим Договором.

2.2.Забезпечити своєчасне подання придатного для перевезення автотранспорту для навантаження вантажу, розпочати перевезення у час відправлення ватажу та дотримувати визначений цим Договором строк доставки вантажу.

2.3. Забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу.

3. ОБОВ'ЯЗКИ ВІДПРАВНИКА

3.1. До прибуття автомобіля для завантаження підготувати вантаж для перевезення (опломбувати, заповнити товаротранспортні накладні тощо).

3.2. Перевірити придатність наданого транспорту (в тому числі контейнера чи кузова) для забезпечення фізичного збереження вантажу під час перевезення і вимагати заміни транспорту, якщо він не відповідає цим умовам.

3.3. Забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів і подорожніх листів, відмічати в товаротранспортних накладних фактичний час прибуття та відправлення автомобілів із пунктів навантаження.

3.4. Дрібнооптові вантажі по можливості пред'являти для перевезення сформованими у більш великі пакети, на піддонах або в контейнери.

4. ПОРЯДОК РОЗРАХУНКІВ І ПЛАТА ЗА ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖУ

4.1. Розрахунки між Перевізником і Відправником здійснюються шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

4.2. Вартість перевезення вантажу становить ____________грн.; вартість послуг із транспортного експедирування становить ___________грн.

4.3. За перевезення вантажу Відправник зобов'язується сплатити Перевізникові плату за перевезення вантажу, яка дорівнює вартості перевезення вантажу.

4.4. За надання Перевізником Відправникові послуг із транспортного експедирування, визначених у п. 1.2 цього Договору, Відправник сплачує Перевізникові додаткову плату, яка дорівнює вартості наданих послуг із транспортного експедирування.

5. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА ПОРУШЕННЯ ДОГОВОРУ

5.1. У випадку порушення зобов'язання, що виникає з цього Договору (надалі іменується "порушення Договору"), Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

5.2. За прострочення доставки вантажу за цим Договором Перевізник зобов'язаний відшкодувати Відправникові збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити неустойку у розмірі 25% від вартості перевезення.

5.3. Перевізник за ненадання автомобілів для перевезення вантажу за цим Договором зобов'язаний сплатити Відправникові неустойку у розмірі 50% від вартості перевезення.

5.4. Відправник за ненадання вантажу або невикористання наданих Перевізником автомобілів зобов'язаний сплатити Перевізникові неустойку у розмірі 50 % від вартості перевезення.

6. ПОРЯДОК ВИРІШЕННЯ СПОРІВ

6.1. Усі спори, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, вирішуються у відповідності із чинним в Україні законодавством.

7. ДІЯ ДОГОВОРУ ТА ІНШІ УМОВИ

7.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Укладення цього Договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог чинного в Україні законодавства.

7.2. Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору та закінчується у момент передання вантажу вантажоодержувачу.

7.3. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

7.4. На момент укладення цього Договору Перевізник є платником податку на прибуток підприємств на загальних умовах.

7.5. Після набрання чинності цим Договором всі попередні переговори за ним, листування, попередні договори, протоколи про наміри та будь-які інші усні або письмові домовленості Сторін з питань, що так чи інакше стосуються цього Договору, втрачають юридичну силу, але можуть братися до уваги при тлумаченні умов цього Договору.

7.6. Усі правовідносини, що виникають з цього Договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього Договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення Договору, регламентуються цим Договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

7.7. Цей Договір складений українською мовою, на __ сторінках у ___ примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

8. МІСЦЕ ЗНАХОДЖЕННЯ І РЕКВІЗИТИ СТОРІН:

ПЕРЕВІЗНИК: ВІДПРАВНИК:

ТОВ

____________________ _______________________

П.І.Б.

(підпис) (підпис)

М.П. М.П.

Страницы: 1, 2