Фактом приєднання до Конвенції ООН про права дитини та її ратифікацією Україна поклала на себе зобов'язання щодо захисту прав дітей та тим само визнала свою відповідальність перед світовим співтовариством щодо забезпечення на своїй території всіх положень даного документу.

Не дивлячись на прогресивні кроки нашої держави щодо всебічного і найповнішого забезпечення прав дітей, дана проблема залишається актуальною й пріоритетною. З оглядом на останні зміни, які пронизують всі гілки влади та сфери життєдіяльності населення, права дитини в Україні реалізуються в умовах економічних та соціальних протиріч, нестабільності, що в свою чергу негативно впливає на розв'язання проблем захисту дітей. Основоположними пунктами щодо реалізації конвенції ООН про права дитини мають бути визнані: 1) забезпечення декларованих Конвенцією ООН прав дитини; 2) створення механізму реалізації прав кожної дитини; 3) захист порушених прав дитини та попередження таких порушень.

Експлуатація праці дітей

Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, у т.ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі з наведеними вимогами. В цьому і полягає суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 150.

Україна приєдналася до Конвенції МОП №138 про мінімальний вік при прийомі на роботу, а за Кодексом законів про працю не допускається прийняття на роботу осіб молодше 16 років. За згодою одного з батьків або особи, що його замінює, може прийматися на роботу особа, якій виповнилося 15 років. Для підготовки молоді до майбутньої праці та в позаурочний час допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл та інших навчальних закладів, яким виповнилося 14 років, але за умов, що ця робота є легкою, не порушує навчальний процес та не шкодить здоров'ю дитини.

Для визначення державної стратегії у вирішенні проблеми використання дітей в найгірших формах були прийняті Концепція запобігання та викоренення найгірших форм праці дітей (червень 2003) та План дій щодо впровадження цієї Концепції (жовтень 2003). Також була створена Координаційна Рада із представників відповідних міністерств, організацій працівників та роботодавців, а також інших громадських організацій.

Дослідження, проведене Державним комітетом статистики України у співпраці з МОП у 1999 та 2000 роках, виявило 456 тисяч дітей, що працюють. З них 87 тисяч -- це діти найуразливішої групи віком від 7 до 12 років. Хоча реальні цифри можуть перевищувати офіційну статистику, адже “методологія вибіркових статистичних обстежень, що використовувалася, дає змогу визначити трудову діяльність лише тих дітей, які живуть у сім'ях з батьками чи опікунами. Велика вірогідність того, що діти, які проживають в асоціальних сім'ях, жебракують, утримуються в школах-інтернатах, діти нелегальних мігрантів не були обстежені.”

За результатами інтерактивних дискусій, проведених у 2004 році в десяти областях України (на заході, сході, півдні та в центрі України), можна говорити, що певні види найгірших форм праці є характерними для всієї країни. До них належить: дитяча проституція, жебракування, залучення дітей до кримінальної активності (крадіжки, розповсюдження наркотиків тощо), збір склотари та металобрухту, праця на базарах, що в основному передбачає вантажні роботи.

На запитання моніторингу «Чи відомі вам факти порушення роботодавцями законодавства стосовно працевлаштування неповнолітніх?», зазначили, що відомі майже 30% опитаних спеціалістів з центральних областей України, близько 50% спеціалістів з південної частини України, 68% - із заходу, та 32% із сходу. Серед форм праці, які найчастіше зустрічаються називалися: вантажні роботи, миття машин, продаж речей, харчова промисловість, сільське господарство, розповсюдження листівок (в т.ч. під час виборчих перегонів), прибирання, робота офіціанта, на авто заправках, кур'єри тощо.

Але на практиці, більшість працюючих дітей є залученими до неформального сектору праці, без укладання відповідного договору між дитиною та працедавцем. За таких обставин відповідний захист прав дитини на безпечну унормовану працю та на оплату цієї праці, незважаючи на те, що законодавством передбачені відповідні види покарань (ст. 150 ККУ) для використання праці неповнолітніх, є майже неможливим.

Сексуальна експлуатація дітей

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 жовтня 1989 р, кожна дитина (людина віком до 18 років) має право на повний захист від усіх форм сексуальної експлуатації та насильства

Сексуальна експлуатація - одна з найжорстокіших форм насильства до дітей. Діти, які стали її жертвами, зазнають фізичних, психо-соціальних і емоційних страждань, наслідки яких впливають на все життя і навіть загрожують йому.

Простежується тісний зв'язок між торгівлею дітьми, дитячою проституцією та порнографією. Проституція неповнолітніх стала справжньою галуззю тіньової економіки, яка приносить великі прибутки організованим злочинним угрупованням.

Тепер розповсюдження й експлуатація дитячої порнографії проблема світового рівня. Для реалізації такої продукції, а також для організації її комерційного обігу та подальшого розміщення в різних виданнях, злочинці використовують широко розгалужену мережу книжкових магазинів та секс-шопів. Одним із сучасних засобів передачі продукції дитячої порнографії є розповсюдження її каналами міжнародної комп'ютерної мережі Інтернет. Такі приклади є і в Україні. Зокрема, в м. Києві було порушено кримінальну справу за ознаками ст. 211 КК України "Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів", за фактом виявлення в сервері фірми "Релком Україна" дитячої порнографічної продукції та розповсюдження її через комп'ютерну мережу Інтернет.

Використання дітей молодшого віку при жебракуванні

Жебраки з немовлятами та маленькими дітьми на руках стали звичним явищем життя великих міст України. Слід визнати, що зараз існує розгалужена система жебрацького “бізнесу” (в тому числі - в організованих системних формах), що робить ставку саме на дітей. Причому, чим меншим є вік дитини, тим більший прибуток вона може принести особі, яка її фактично експлуатує, спекулюючи на її віці. За даними кримінальної міліції у справах неповнолітніх, у 2004 р. в Україні було порушено 1 500 кримінальних справ за фактом втягнення неповнолітніх в заняття жебрацтвом, хоча наявні серйозні підстави сумніватись у повноті цих показників.

Проблема залучення дітей до асоціальної діяльності дорослих не є новою для юридичної науки. Зокрема, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність було предметом дослідження таких відомих вчених, як Ю.М. Антонян, В.Д. Безрук, К.М. Бейсебаєв, А.І. Долгова, В.М. Дрьомін, О.П. Закалюк, К.Є. Ігошев, Г.Є. Казанцева, І.П. Лановенко, А.І. Міллер, Г.М. Міньковський, А.П. Тузов, Н.В. Шость та ін. Але їх праці в основному були присвячені проблемам юридичної кваліфікації та профілактики діянь, пов'язаних із втягненням в злочинну діяльність та асоціальну поведінку дітей середньої та старшої вікових груп. Молодші діти та, зокрема, немовлята, які використовуються дорослими при жебракуванні, залишились поза увагою дослідників (окремо зазначимо, що проблема законодавчого розмежування правового статусу та правового захисту різних вікових груп дітей потребує спеціального дослідження). Крім того, більшість праць цих шанованих авторів написана на матеріалах 60-80-их років минулого століття, або ще більш раннього періоду, коли існувала інша соціальна ситуація та дещо інші детермінанти протиправної поведінки. Незважаючи на об'єктивні економічні труднощі, сучасна Українська держава здійснює заходи щодо викорінення зазначеного явища, бореться з причинами та обставинами, що сприяють втягненню неповнолітніх в злочинну чи іншу антигромадську діяльність. Стратегія подолання дитячої безпритульності та бездоглядності, запобігання неправомірним діям дорослих щодо дітей та молоді детально розроблена у державних програмних документах та нормативно-правових актах.

Зокрема, прийнятий у 2001 році Кримінальний кодекс України виділив у самостійний склад злочину втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, в пияцтво, заняття жебрацтвом, азартними іграми (ст. 304 КК України), тим самим підкресливши важливість цієї проблеми. Але диспозиція зазначеної статті, як ми покажемо в подальшому, є не зовсім вдалою. Зважаючи на складнощі її практичного застосування, Пленум Верховного Суду України прийняв Постанову “Про застосування судами законодавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність” [4]. Складність кваліфікації використання дітей при жебракуванні, отже й реагування на нього, полягає, по-перше, в тому, що само по собі жебракування не становить складу правопорушення за національним законодавством. З теоретичної точки зору, воно є зловживанням правом, тобто використанням суб'єктивного права всупереч його соціальному призначенню. Зловживання правом є різновидом правової (правозначущої) поведінки, соціальна та державна оцінка якого є надзвичайно складним питанням.

Висновок

Попри деякий прогрес, що спостерігається за останні роки у справі протидії різних форм експлуатації дітей в Україні, кримінальне законодавство України належним чином не захищає потерпілих та багато з питань залишаються невирішеними. До них відноситься ідентифікація потерпілих дітей та надання необхідної допомоги у їх реабілітації та реінтеграції, більш тісна співпраця між службами, а також між державами регіону та краще забезпечення виконання законів, що покликані протидіяти попиту на експлуатацію дітей. Потребують розробки методики допитів потерпілих у процесі яких, крім встановлення фактів та обставин вчинення злочину, необхідно насамперед якомога менше травмувати постраждалу дитину, та забезпечити захист прав і інтересів потерпілих як на стадії попереднього слідства, так і в суді.

Список літератури

1) Закон України “Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р.

2) Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р. Ратифікована

Україною 27лютого 1991 р.

3) Конвенція МОП № 182 про заборону та негайні заходи щодо ліквідації

найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999 р. Ратифікована Україною

5 жовтня 2000р.

4) Кримінальний кодекс України

5) Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей», 11 липня 2005 р.