Господарські злочини

Предметом злочину, передбаченого ст. 229, може бути:

а) чужий знак, тобто спеціальне позначення, для товарів і послуг на яке власник має свідоцтво від Держпатенту;

б) фірмове маркування товарів.

Незаконне використання чужого товарного знаку вчи-нюється умисно з метою отримання прибутків.

Відповідальність за незаконне використання чужого то-варного знаку настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне використання чужого товарного - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3.10. Порушення антимонопольного законодавства

Антимонопольне законодавство захищає інтереси спо-живачів і протидіє монополізму. В Україні прийнято низку законів антимонопольної спрямованості:

а) Закон України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» ЗУ,- Том З,- К., 1996,- С. 47-55;

б) Закон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України» ЗУ.- Том 6.- К.- 1996.- С. 104-124;

в) Закон України від 7 червня 1996 р. «Про захист від не-добросовісної конкуренції» ЗУ.- Том 10.- К.- 1997.- С. 303-311.

Згідно з антимонопольним законодавством України пи-тання про створення, реорганізацію підприємств, придбан-ня активів або часток (акцій, паїв) чи ліквідацію суб'єктів підприємницької діяльності повинні погоджуватися з Ан-тимонопольним комітетом України.

Склад злочину, передбаченого ст. 230 КК, утворюють порушення антимонопольного законодавства України, які проявилися у:

а) неподанні або поданні зазнаки неправдивих докумен-тів чи іншої неправдивої інформації Антимонопольному комітетові України або його територіальному відділенню;

б) ухиленні від виконання законних рішень цих органів, якщо цими діями була заподіяна істотна шкода інтересам юридичних чи фізичних осіб, або від цього винна особа отримала прибутки у великих розмірах (у п'ятсот і більше разів більше неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (примітка до ст. 230 КК).

Порушення антимонопольного законодавства вчинюєть-ся умисно на що вказує законодавча ознака суб'єктивної сторони складу злочину: «завідомо» неправдивих докумен-тів чи іншої інформації. Така ознака виключає відповідаль-ність при помилках.

Відповідальними за порушення антимонопольного законодавства є посадові особи органів місцевого самовряду-вання, органів адміністративно-господарського управління і контролю, а також посадові особи підприємств, установ і організацій.

Відповідальність за порушення антимонопольного зако-нодавства настає з шістнадцяти років.

Карається порушення антимонопольного законодавства: - штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мініму-мів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти ро-ків, або виправними роботами на строк до двох років.

3.11. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю

Підприємницьким шпигунством називається неза-конне збирання з метою використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а також незаконне використання таких відомостей. Успіх підприємницької діяльності на ринку товарів і послуг у значній мірі залежить від володіння і збереження відомостей про власну та інших підприємців діяльність.

Головними відомостями, що становлять комерційну та-ємницю, є відомості про:

а) технологію виробництва про-дукції, товарів, їх споживчі властивості;

б) ринки збуту то-варів, послуг;

в) фінансовий стан підприємства та ін.

Законом не встановлено перелік відомостей, що станов-лять комерційну таємницю. Законом України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні» встановлено, що склад і обсяг відомостей, які становлять комерційну таєм-ницю підприємства, визначаються його керівником згідно з Постановою Кабінету Міністрів від 9 серпня 1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці». Відомості, не зазначені у цій постанові, можуть бути визнані керівником підприємства такими, що станов-лять комерційну таємницю. За статтею 231 КК кваліфікує-ться два види діянь, предметом яких є відомості, що станов-лять комерційну таємницю:

а) незаконне збирання таких відомостей з метою їх ви-користання;

б) незаконне використання таких відомостей. Діяння кваліфікується як закінчений злочин з моменту придбання будь-яким способом (допитуванням, підслуховуванням, викраденням, підкупом, погрозами, насильством і т. ін.) певної кількості відомостей, що становлять комер-ційну таємницю, або використання у будь-якій мірі таких відомостей на шкоду конкурентам. Невдала спроба зібрати такі відомості чи використати їх кваліфікується як замах на вчинення цього злочину за ст. 15 і ст. 231 КК, якщо така спроба не заподіяла істотної матеріальної шкоди суб'єктові підприємницької діяльності, відомості про якого були зі-брані чи використані.

Істотною вважається матеріальна шкода (заподіяна вико-ристанням відомостей, що становлять комерційну таємни-цю), яка в п'ятдесят і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів грома-дян. При визначенні розміру заподіяної шкоди враховуються: а) прямі матеріальні збитки; б) витрати на відвернення шкідливих наслідків; в) збитки від зниження цін на товари і послуги, зниження попиту на них.

Підприємницьке шпигунство - злочин умисний. Умисел може бути прямий і побічний.

Відповідальність за підприємницьке шпигунство настає з шістнадцяти років.

Карається незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю:

штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мі-німумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3.12. Розголошення комерційної таємниці

Як і стаття 231 КК про відповідальність за підприємни-цьке шпигунство, так і ст. 232 КК про відповідальність за розголошення комерційної таємниці спрямована на захист підприємців, на розвиток підприємництва на Україні.

Законом України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію» забезпечується правовий захист інформації, у тому числі кон-фіденційної, яка є відомостями, що знаходяться у володінні, користуванні або розпорядженні окремих юридичних чи фі-зичних осіб і можуть поширюватися лише з дозволу цих осіб.

Кримінальній відповідальності за незаконне розголошен-ня комерційної таємниці підлягають лише спеціальні суб'єкти, тобто особи, яким відомості, що становлять комер-ційну таємницю, стали відомі у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю, і які юридичне зобов'язані зберігати ці відомості. Крім осіб, котрим комерційні таємниці довіряють власники цих таємниць, такими суб'єктами можуть бути визнані працівники податкових інспекцій, банків, правоохо-ронних органів та інші особи, які згідно з законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну таємницю, або мають доступ до таких відомос-тей по службі. Законом України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 груд-ня 1993 р. працівникам податкових інспекцій надано право знайомитися з фінансово-господарською діяльністю суб'єк-тів підприємницької діяльності і отримувати про цю діяль-ність необхідну інформацію. Разом з тим на працівників по-даткових інспекцій покладено обов'язок зберігати комерцій-ну та службову таємницю.

Розголошення комерційної таємниці утворює склад зло-чину і кваліфікується за ст. 232 КК лише за умови, що воно було вчинене з корисливих або інших особистих мотивів і таким діянням підприємцеві заподіяна істотна матеріальна шкода (тобто шкода, яка у п'ятдесят і більше разів переви-щує встановлений законодавством неоподатковуваний мі-німум доходів громадян).

Розголошення комерційної таємниці - злочин умисний.

Відповідальність за розголошення комерційної таємниці настає з шістнадцяти років.

Карається розголошення комерційної таємниці:

- штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох ро-ків, або позбавленням волі на той самий строк.

4. Злочини у сфері банкрутства

4.1. Фіктивне банкрутство

Фіктивним банкрутством називається завідомо непра-вдива (вигадана) заява засновника чи власника або її поса-дових осіб суб'єкта підприємницької діяльності про стійку фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов'язань перед бюджетом.

Ст. 218 КК передбачає відповідальність за завідомо не-правдиву заяву кредиторам, якщо такі дії завдали великої матеріальної шкоди кредиторам або державі. Заява, зробле-на на підставі помилки, складу злочину не утворює.

Заява про банкрутство має бути зроблена кредиторові (кредиторам), а не іншим особам, і зроблена з метою:

а) приховати витрачання коштів не за призначенням;

б) ліквідувати чи приватизувати суб'єкт підприємниць-кої діяльності; в) порушити справу про банкрутство чи са-націю суб'єкта підприємницької діяльності тощо.

За ст. 218 КК діяння кваліфікується у випадках, якщо за-явою про фіктивне банкрутство було завдано великої мате-ріальної шкоди кредиторам або державі. Великою визнає-ться матеріальна шкода, яка у п'ятсот і більше разів пе-ревищує встановлений законодавством неоподаткований мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за фіктивне банкрутство є засновники чи власники, а також посадові особи суб'єктів підприємни-цької діяльності, яким на момент вчинення діяння випов-нилося шістнадцять років.

Карається фіктивне банкрутство:

-- штрафом від семисот п'ятдесяти до двох тисяч неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

4.2. Доведення до банкрутства

Законом України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том» ВВР.- 1999.- №42-43,- Ст. 378 банкрутством визнається встановлена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспромож-ність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Фінансовою неспроможністю називається неспромож-ність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зо-бов'язання перед кредиторами.

Склад злочину утворює вчинення будь-яких дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності потерпіло-го - суб'єкта підприємницької діяльності, якщо такими ді-ями була заподіяна велика шкода інтересам кредиторів чи державі.

Діяння, передбачене ст. 219 КК, містить матеріальний склад злочину - злочин визнається закінченим з настанням великої матеріальної шкоди, тобто шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (примітка до ст. 218 КК).

Відповідальними за доведення до банкрутства є власни-ки або посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності.

Доведення до банкрутства вчинюється умисно, з корис-ливих мотивів чи іншої особистої заінтересованості.

Відповідальність за доведення до банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається доведення до банкрутства:

- штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковува-них мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.3. Приховування банкрутства

За ст. 220 КК кваліфікуються дії лише посадових осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які надсилають кре-диторам неправильні (вигадані) повідомлення про фінансо-вий стан суб'єкта підприємницької діяльності, якими під-тверджується спроможність цієї юридичної особи викону-вати свої обов'язки перед кредиторами.

Обов'язковою ознакою злочину, передбаченого ст. 220 КК, є заподіяння кредиторам (хоча б одному) великої мате-ріальної шкоди, яка у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Для кваліфікації діяння за ст. 220 КК не має значення фактичний фінансовий стан суб'єкта підприємницької дія-льності, банкрутство якого винна особа намагалась прихо-вати. На кваліфікацію діяння за ст. 220 КК не впливають причини банкрутства (банкрутство боржників, інфляція, несумлінна конкуренція, недостатня кваліфікація керівни-ків тощо). Ці обставини можуть враховуватися лише при призначенні міри покарання.

Відповідальність за приховування банкрутства настає з шістнадцяти років.

Карається приховування стійкої фінансової неспромо-жності:

- штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4.4. Незаконні дії у разі банкрутства

Злочин, передбачений ст. 221 КК, є спеціальним видом приховування банкрутства.

Склад злочину утворює одне з діянь, вказаних у ст. 221 КК:

а) приховування майна або майнових обов'язків чи ві-домостей про майно;

б) передача майна чи знищення майна;

в) фальсифікація, приховування або знищення докумен-тів про господарську (підприємницьку) діяльність;

г) неправомірне задоволення майнових вимог одних кредиторів на шкоду інтересам інших кредиторів;

д) прийняття задоволення своїх інтересів за рахунок ін-ших кредиторів особою, яка знала про перевагу, віддану їй на шкоду інтересам інших кредиторів, якщо такими діями була заподіяна велика матеріальна шкода, тобто шкода, яка у п'ятсот і більше разів перевищує неоподаткований міні-мум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Злочин, передбачений ст. 221 КК, містить матеріальний склад і вважається закінченим з моменту настання передба-чених законом наслідків - великої матеріальної шкоди.

Неправомірні дії при банкрутстві вчинюються умисно, оскільки винна особа має мету приховати банкрутство чи задовольнити свої майнові вигоди.

Відповідальними за вчинення неправомірних дій при бан-крутстві є всі власники - засновники суб'єктів підприємни-цької діяльності, а також посадові особи суб'єктів підприєм-ницької діяльності, які досягли віку шістнадцяти років.

Караються незаконні дії у разі банкрутства:

- штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або арештом на строк до трьох мі-сяців з позбавленням права обіймати певні посади чи за-йматися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів

5.1. Шахрайство з фінансовими ресурсами

Шахрайство з фінансовими ресурсами полягає у на-данні підприємцями завідомо неправдивої інформації дер-жавним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, кредитів чи пільг щодо по-датків (за відсутності ознак розкрадання). Сутність цього злочину полягає у застосуванні обману для отримання кре-дитів, субсидій чи пільг по оподаткуванню.

Кредити, дотації, субвенції - це різні види фінансової допомоги з боку держави чи інших кредиторів.

Дотацією називається безповоротна грошова допомога, що надається державою фінансово слабким або збитковим підприємствам для компенсації затрат, які не покриваються виручкою від реалізації продукції цих підприємств, коли ви-трати на ЇЇ виробництво перевищують дохід від її реалізації.

Субсидією називається фінансова допомога для стимулю-вання виробництва певної продукції чи певної діяльності, яка надається незалежно від фінансового стану підприємства.

Субвенція - це фінансування певних проектів, програм на певних умовах і на визначений час, після чого сума суб-венції повинна бути повернута кредиторові.

Кредит - це позичка у грошовій чи товарній формі на умовах повернення її в обумовлений строк з виплатою від-сотків за її надання.

За статтею 222 КК кваліфікуються дії посадових і при-ватних осіб, які надали завідомо неправдиву інформацію з метою незаконного отримання фінансової допомоги. Діян-ня кваліфікується за ст. 222 КК за відсутністю ознак роз-крадання державних, колективних чи приватних коштів.

Якщо винна особа надає неправдиву інформацію для отримання кредитів, субсидій, дотацій з метою привласни-ти ці кошти, то її дії кваліфікуються як розкрадання держав-ного, колективного чи приватного майна за ст. 191 КК.

Оскільки злочин, передбачений ст. 222 КК, вчинюється способом фальшування офіційних документів і викорис-танням їх, і оскільки інакше він вчинений бути не може, то ст. 222 КК сукупності зі ст. 366 і ч. З ст. 358 КК не утворює. Все скоєне охоплюється ст. 222 КК, і додаткова кваліфіка-ція злочину за ст. 366 КК чи ч. З ст. 358 КК не потрібна.

Вчинення шахрайства з фінансами повторно або заподі-яння шахрайством великої матеріальної шкоди державі чи кредитору кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК.

За ч. 2 ст. 222 КК за ознакою повторності діяння квалі-фікується у випадках, якщо особа раніше вчинила злочин, передбачений ч. 1 або ч. 2 ст. 222 КК, і якщо ще не скінчив-ся строк давності притягнення особи до кримінальної від-повідальності або з неї ще не знята і не погашена судимість за перший злочин.

За ознакою заподіяння державі чи кредиторам великої матеріальної шкоди діяння кваліфікується за ч. 2 ст. 222 КК у випадках, коли розмір заподіяної шкоди у п'ятсот і більше разів перевищує встановлений законодавством неоподатко-ваний мінімум доходів громадян (Примітка до ст. 218 КК).

Надання службовою особою суб'єкта підприємницької діяльності завідомо неправдивої інформації податковій ін-спекції з метою одержання пільг з оподаткування утворює сукупність злочинів - шахрайство з фінансовими ресурса-ми і ухилення від сплати податків. Такі дії кваліфікуються за ч. 2 ст. 212 і ч. 2 ст. 222 КК, якщо сума несплаченого по-датку у сімсот п'ятдесят і більше разів перевищує неоподат-ковуваний мінімум доходів громадян. Сукупності злочинів не утворюється, якщо сума несплаченого податку не перевищує цього розміру. У такому випадку скоєне кваліфікуєть-ся лише за ч. 2 ст. 222 КК.

Будь-яке шахрайство, в тому числі і передбачене ст. 222 КК вчинюється умисно.

Відповідальними за шахрайство з фінансовими ресурса-ми є особи, які досягли шістнадцятирічного віку.

Карається шахрайство з фінансовими ресурсами:

за ч. 1 ст. 222 КК - штрафом від п'ятисот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 222 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5.2. Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів

Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» визначено загальне поняття цінних папе-рів, якими є грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики і передбачають, як пра-вило, виплату дивідендів (процентів) їх власникам.

Згідно з Законом, цінними паперами є: акції, облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери. Випускати (робити емісію) цінні папери мають право лише юридичні особи, створені і заре-єстровані як акціонерні товариства.

Випуск (емісія) цінних паперів акціонерними товарист-вами провадиться згідно з Порядком реєстрації випуску ак-цій і облігацій підприємств та інформації про їх випуск, за-твердженим Міністерством фінансів України 30 вересня 1991 р. та Указом Президента України від 18 березня 1994 р. «Про порядок підготовки та продажу акцій відкритих акціо-нерних товариств, які створені шляхом корпоратизації».

Згідно з законодавством право на випуск (емісію) цінних паперів емітент (юридична особа) набуває з моменту реєст-рації цих паперів і присвоєння їм номеру реєстрації у фі-нансовому органі; після цього вона набуває права на реєст-рацію інформації про випуск (емісію) цінних паперів і мо-же її опублікувати.

В інформацію про випуск цінних паперів включаються такі дані:

а) найменування, місцезнаходження, дата заснування емітента, види діяльності, бухгалтерський баланс і резуль-тати фінансової діяльності за останні три роки, звіт про ста-тутний фонд, чисельність службовців, дані про освіту, ква-ліфікацію та виробничий стан керівників;

б) опис ділової діяльності емітента - відомості про ви-робництво, реалізацію продукції, призначення, ресурсів, залучених від емісії, обсяг емісії, вид і категорія цінних па-перів, кількість, номінальна вартість і сума емісії цінних паперів, число серій і порядкові номери, місце, день почат-ку і припинення продажу цінних паперів;

в) кількість іменних акцій;

г) строк погашення цінних паперів.

За ч. 1 ст. 223 КК кваліфікуються дії громадянина або по-садової особи суб'єкта підприємницької діяльності, яка ви-пустила цінні папери без реєстрації емісії у встановленому порядку, тобто без реєстрації емісії у фінансовому органі.

Частина 2 ст. 223 КК передбачає відповідальність за внесення в документи, що подаються для реєстрації емісії цінних паперів, завідомо недостовірної (фальшивої, вига-даної) інформації, а так само затвердження такої інформації емітентом.

Діяння за ч. 2 ст. 223 КК кваліфікується лише у випадку, якщо таким фальшуванням інформації, про випуск (емісію) цінних паперів інвесторам була заподіяна матеріальна шко-да. Для кваліфікації злочину за ч. 2 ст. 223 КК повинна вра-ховуватися шкода, яка була заподіяна як усім, хто придбав випущені цінні папери, так і кожному з них.

Розміри великої матеріальної шкоди, що заподіюється порушенням порядку випуску та обігу цінних паперів, ви-значаються у примітці до ст. 218 КК, якою визнається шко-да, що у п'ятсот і більше разів перевищує неоподатковува-ний мінімум доходів громадян.

Карається порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів.

за ч. 1 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс-тю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 223 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльніс-тю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

5.3. Виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів

Згідно з Законом України від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу» та Положенням про порядок реєстрації випуску акцій і облігацій підприємств та інфор-мації про їх емісію, затвердженим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку від 12 лютого 1998 р. № 36 до недержавних цінних паперів належать: акції, облі-гації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні серти-фікати інвестиційного фонду та векселі.

Акція - це довгостроковий цінний папір, яким засвідчу-ється факт інвестування грошових коштів до акціонерного товариства та особисті майнові права її власника на вкла-дені грошові кошти (частку у статутному фонді та у майні при ліквідації, частину прибутку, дивіденди) та немайнові права, пов'язані з майновими (членство і право управління, право на інформацію про діяльність товариства і результа-ти цієї діяльності).

Облігація - це цінний папір, яким засвідчується факт позики її власником грошових коштів і підтверджується зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у встановлений у ньому строк з виплатою йому фінансових відсотків, тобто право на повернення по-зиченої суми і на частину доходу емітента облігації, обме-жену відсотками.

Ощадний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яким засвідчується право власника на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків з нього, тобто на позичені гроші і на частину до-ходу, отриману емітентом від обігу позичених коштів.

Вексель - це короткостроковий цінний папір, яким за-свідчується грошове зобов'язання векселедавця (емітента векселя) сплатити визначену суму векселедержателю.

Стаття 224 КК передбачає відповідальність за фальшу-вання недержавних цінних паперів:

за їх виготовлення без належного дозволу, з метою збуту,

збут виготовлених і

використання підроблених недержавних цінних паперів.

Способи підробки (фальшування) недержавних цінних паперів можуть бути різними, з використанням різних при-ладів, матеріалів і т. ін., які юридичного значення не мають.

Виготовлення з метою збуту, збут або використання підроблених (недійсних) недержавних цінних паперів, вчинене повторно або поєднане із заподіянням великої матері-альної шкоди кваліфікується за ч. 2 ст. 224 КК, а вчинене організованою групою осіб або із заподіянням особливо великої матеріальної шкоди - за ч. З ст. 224 КК.

Згідно з пунктом 2 примітки до ст. 224 КК великою ви-знається матеріальна шкода, яка у триста і більше разів пе-ревищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а особливо великою, - яка у тисячу і більше разів перевищує цей мінімум.

Повторним у ч. 2. ст. 224 КК визнається злочин, вчине-ний особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 224 КК або ст. 199 КК.

До недержавних цінних паперів не віднесені грошові лоте-реї, сертифікати якості, торговельні патенти, марки гербового збору. Фальсифікація (підробка) цих паперів може за відпо-відних умов кваліфікувати за ст. 358 КК, чи ст. 366 КК.

Фальшування недержавних цінних паперів, їх збут або використання вчинюється умисно, як правило, з корисли-вою метою.

Відповідальність за фальшування (підробку), збут чи використання підроблених недержавних цінних паперів настає з шістнадцяти років.

Карається виготовлення збут та використання підроб-лених цінних паперів:

за ч. 1 ст. 224 КК - обмеженням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 3 ст. 224 КК - позбавленням волі на строк від п'яти до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначає-ться якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'яз-ковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготов-лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та-кож інструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із до-рогоцінних металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спо-сіб, якість виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи-нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання держав-ного пробірного клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи ви-користання, державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або викорис-тання державного пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК - штрафом від трьохсот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк від трьох до п'яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірю-вання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об'єднані загальним визна-ченням - інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продук-ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша опла-чуваної.

Перевищення роздрібних цін - це обман у ціні, тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то-вар. Маніпуляції з цінами є найпоширенішим способом об-ману покупців (це продаж товарів нижчого ґатунку за ці-ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове-денні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товари тощо).

Обраховування покупців - це обман в розрахунках за проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує-ться не в повній мірі чи й зовсім не дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширені-шим є, мабуть, фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої (нижчої, мен-шої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко-ли він вчинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три не-оподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис-ного обмірювання, обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати-ся за ст. 225 КК випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців: вчинення діяння осо-бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховують-ся:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно від розмірів збитків, завданих ко-жному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчи-нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на об-ман покупців у значних розмірах і не був здійснений з не-залежних від винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення вста-новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по-слуги, що надаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового обслугову-вання населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищення встановлених цін, обраху-вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб'єкта обману замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, - будинків по-буту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун-ках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми-нулу судимість за такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо-тами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій-мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обійма-ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос-подарювання, торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи ін-струментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною - мет-рами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди-ною (літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін-струменти мають меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікуєть-ся за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК - штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс-тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вони мають право вимагати від продавців то-варів інформацію про якість товарів, про відповідність това-рів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є про-дукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якос-ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповід-них товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за-тверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1. Продукція і товари, які не пройшли сертифі-кації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто пере-дача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброя-кісної продукції і товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реа-лізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідаль-ність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продук-ції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неопо-датковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок не-доброякісної або некомплектної продукції і товарів врахо-вуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продук-ції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи по-верненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна-слідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплект-ної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недобро-якісної продукції настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

- штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6. Злочини у сфері обслуговування споживачів

6.1. Незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма

Пробірним клеймом називається прилад, яким позначає-ться якість дорогоцінного металу - золота, платини, срібла. Згідно з рішенням Міністерства фінансів України обов'яз-ковому клеймуванню підлягають призначені для продажу платинові, золоті та срібні вироби як внутрішнього виготов-лення, так і ввезені з-за кордону. Таке клеймування виробів із платини, золота і срібла проводиться з метою засвідчення проби, якості металу, з якого ці вироби виготовлені.

Не підлягають обов'язковому клеймуванню предмети старовини, а також речі, які мають історичну, наукову чи художню цінність, дрібненькі шматочки золота чи срібла у вигляді інкрустації на зброї, вазах, шкатулках, прилади, а та-кож інструменти і лабораторний посуд, що виготовлені для наукових чи медичних потреб. Пробірне клеймування є засобом державного нагляду за відповідністю виробів із до-рогоцінних металів встановленим пробам.

Склад злочину утворюють незаконне виготовлення, збут або використання державного пробірного клейма.

Для відповідальності за ст. 217 КК не має значення спо-сіб, якість виготовлення державного пробірного клейма.

Діяння визнається кваліфікованим, якщо воно було вчи-нене повторно (ч. 2 ст. 217 КК).

Незаконне виготовлення, збут або використання держав-ного пробірного клейма вчинюється умисно і, як правило, з корисливою метою.

Відповідальними за незаконне виготовлення збут чи ви-користання, державного пробірного клейма є всі осудні особи, які досягли віку шістнадцяти років.

Карається незаконне виготовлення, збут або викорис-тання державного пробірного клейма:

за ч. І ст. 217 КК - штрафом від ста до трьохсот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років;

за ч. 2 ст. 217 КК - штрафом від трьохсот до тисячі не-оподатковуваних мінімумів доходів громадян або обме-женням волі на строк від трьох до п'яти років.

6.2. Обман покупців та замовників

Обманом покупців чи замовників називається обмірю-вання, обважування, перевищення встановлених роздрібних цін або інший обман покупців.

Злочин, передбачений ст. 225 КК, є особливим видом шахрайства, виділеним в окремий склад злочину. Головним способом вчинення цього злочину є обман.

Закон прямо називає три основних способи обману -обмірювання, обважування, перевищення встановлених цін на товари; інші способи обману об'єднані загальним визна-ченням - інший обман.

Обмірювання вчинюється недоливом або недоміром продукції і товарів, тобто передачею покупцеві продукції чи товарів у меншій кількості (недолив олії, молока, сметани, пива, квасу, кави та інших рідин-продуктів, або недомір -тканини, будівельних матеріалів тощо).

Обважуванням називається обман, при якому продук-ція чи товари відпускаються за меншою мірою ваги, що на декілька вагових одиниць (грамів, кілограмів) менша опла-чуваної.

Перевищення роздрібних цін - це обман у ціні, тобто визначення більшої за фактичну ціну за продукцію чи то-вар. Маніпуляції з цінами є найпоширенішим способом об-ману покупців (це продаж товарів нижчого ґатунку за ці-ною вищого ґатунку, використання вищих цін при прове-денні переоцінки товарів, використання вищих цін на подібні, але більш дешеві товари тощо).

Обраховування покупців - це обман в розрахунках за проданий чи куплений товар. Вартість проданого завищує-ться не в повній мірі чи й зовсім не дається здача і т. ін.

Серед інших способів обману покупців найпоширені-шим є, мабуть, фальсифікація товарів, коли замість товару однієї якості покупцеві дають товари іншої (нижчої, мен-шої) якості.

Обман покупців кваліфікується за ст. 225 КК як тоді, ко-ли він вчинений одним із способів обману, зазначених у ч. 1 ст. 225 КК, так і кількома способами одночасно, якщо ці дії були вчинені у значних розмірах. Згідно з приміткою до ст. 225 КК, значним є розмір, який перевищує три не-оподатковуваних мінімуми доходів громадян.

Діяння за ст. 225 КК кваліфікується лише у разі навмис-ного обмірювання, обважування, обраховування покупців, чи замовників, незалежно від мотивів цих дій.

Не утворюють цього злочину і не можуть кваліфікувати-ся за ст. 225 КК випадки необережного відпуску товарів меншої ваги, міри, якості, що сталося внаслідок помилки продавця або його неуважності до встановлених роздрібних цін, вимірювальних приладів тощо.

Частина 2 ст. 225 КК передбачає відповідальність за кваліфіковані види обману покупців: вчинення діяння осо-бою, яка раніше була засуджена за такий самий злочин.

При визначенні розміру обману покупців враховують-ся:

а) загальна сума, на яку було обмануто покупців;

б) загальний розмір збитків, що були завдані покупцям чи замовникам, незалежно від розмірів збитків, завданих ко-жному покупцеві окремо.

Якщо обман покупців було вчи-нено у розмірі, що не є значним, але матеріалами справи встановлено, що умисел винного був спрямований на об-ман покупців у значних розмірах і не був здійснений з не-залежних від винного обставин, то діяння кваліфікується як замах на обман покупців у значних розмірах за ст. 15 і ч. 1 ст. 225 КК.

Обманом замовників називається перевищення вста-новлених цін і тарифів на побутові і комунальні та інші по-слуги, що надаються населенню, обрахування або інший обман замовників підприємствами побутового обслугову-вання населення і комунального господарства.

Способи обману замовників переважно ті самі, що й при обмані покупців: перевищення встановлених цін, обраху-вання тощо. Тотожними є й інші ознаки цих видів обману (вина, мотиви, мета).

Відмінність обману замовників полягає в ознаках суб'єкта обману замовників. За ст. 225 КК кваліфікуються дії працівників підприємств побутового обслуговування населення, незалежно від форм їх власності, - будинків по-буту, майстерень, що ремонтують взуття, побутову техніку, одяг, перукарень лазень, хімчистки, ательє індпошиву і т. ін.,- а також підприємств комунального господарства, які при обслуговуванні громадян обманюють їх при розрахун-ках за виконану роботу, за надані послуги.

За ч. 2 ст. 225 КК кваліфікуються дії особи, яка має ми-нулу судимість за такий самий злочин.

Обман покупців чи замовників вчинюється умисно.

Карається обман покупців та замовників:

за ч. 1 ст. 225 КК - штрафом до п'ятдесяти неоподатко-вуваних мінімумів доходів громадян або виправними робо-тами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, з позбавленням права обій-мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

за ч. 2 ст. 225 КК - штрафом від ста до п'ятисот неопо-датковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обійма-ти певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

6.3. Фальсифікація засобів вимірювання

Діяння, передбачене ст. 226 КК, посягає на систему гос-подарювання, торгівлі та інтереси покупців і замовників. Склад злочину утворюють:

а) виготовлення або

б) перероблення з метою використання чи збуту, а також

в) збут фальсифікованих вимірювальних приладів чи ін-струментів.

Предметом злочину можуть бути будь-які вимірювальні прилади, а також різні вимірювальні інструменти, якими вимірюються товари чи послуги: вагою - кілограмами чи грамами (терези, гирі, безміни тощо), чи довжиною - мет-рами, міліметрами (метри, лінійки, рулетки тощо) або ріди-ною (літри, міліметри, мензурки, кружки тощо).

Як правило фальсифіковані (підроблені) прилади чи ін-струменти мають меншу вагу, довжину чи об'єм.

Відповідальність за фальсифікацію засобів вимірювання не залежить від способу і якості фальсифікації.

Фальсифікація засобів вимірювання, вчинена особою, яка має судимість за вчинення цього злочину, кваліфікуєть-ся за ч. 2 ст. 226 КК.

Фальсифікація засобів вимірювання вчинюється умисно з метою їх використання чи збуту.

Відповідальними за фальсифікацію засобів вимірювання є всі осудні особи, щ досягли віку шістнадцяти років.

Карається фальсифікація засобів вимірювання:

за ч. 1 ст. 226 КК - штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або арештом на строк до трьох місяців;

за ч. 2 ст. 226 КК - штрафом від ста до двохсот неоподат-ковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі до трьох років.

6.4. Випуск або реалізація недоброякісної продукції

Діяння передбачене ст. 227 КК, посягає на систему господарювання, оскільки завдає значної шкоди господарству: випуск недоброякісної продукції призводить до витрат продукції і праці, заподіює матеріальну шкоду і завдає шкоди споживачам недоброякісної продукції.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечніс-тю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Законом України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" споживачам гарантується якість товарів, які вони мають намір придбати або замовити, вони мають право вимагати від продавців то-варів інформацію про якість товарів, про відповідність това-рів вимогам нормативних документів, умовам договору.

Предметами злочину, передбаченого ст. 227 КК, є про-дукція і товари, які не відповідають вимогам щодо їх якос-ті, тобто які виготовлені з порушенням стандартів, норм, технічних умов, встановлених для виготовлення відповід-них товарів і надання певних послуг.

Наказом Держстандарту від 30 серпня 1993 р. № 95 за-тверджено перелік продукції, яка підлягає обов'язковій сертифікації ВВР України. - 1994.-№ 1.- Ст. 1. Продукція і товари, які не пройшли сертифі-кації, визнаються недоброякісними або нестандартними.

За статтею 227 КК кваліфікується випуск недоброякісної чи некомплектної продукції на товарний ринок, тобто пере-дача її споживачам. Виготовлення (без подальшої реалізації) такої продукції складу злочину за ст. 227 КК не утворює.

Відповідальними за випуск на товарний ринок недоброя-кісної продукції і товарів є:

а) посадові особи промислових підприємств, на яких відповідними інструкціями, наказами, угодами покладено обов'язок контролювати якість продукції і товарів;

б) підприємці, які виробляють продукцію і товари на власних підприємствах і які зобов'язані контролювати якість продукції і товарів, що вони випускають на товарний ринок;

в) посадові особи торговельних підприємств, які реа-лізують товари і продукцію і на яких покладено обов'язок контролювати якість товарів, що реалізуються;

г) громадяни, які торгують продукцією і товарами і згідно з Законом України «Про захист прав споживачів» несуть відповідаль-ність за якість продукції і товарів, що ними продаються.

Стаття 227 КК передбачає відповідальність за випуск недоброякісної та некомплектної продукції на товарний ринок у великих розмірах. Великими розмірами у ст. 227 КК визнається випуск або реалізація недоброякісної продук-ції на суму, яка у триста і більше разів перевищує неопо-датковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру випуску на товарний ринок не-доброякісної або некомплектної продукції і товарів врахо-вуються:

а) загальна кількість випущеної чи реалізованої продук-ції і товарів;

б) загальна вартість випущеної чи реалізованої продукції і товарів;

в) розмір заподіяної споживачеві матеріальної шкоди та всі види збитків, пов'язані з придбанням, переробкою чи по-верненням продукції І товарів виробникові чи продавцеві;

г) витрати споживача на переробку продукції, усунення недоліків товарів та їх доукомплектування.

Діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, якщо вна-слідок випуску або реалізації недоброякісної чи некомплект-ної продукції чи товарів споживачеві були заподіяні тілесні ушкодження, тобто заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю хоча б одного споживача (ст. ст. 121-125 КК і ст. 227 КК).

Відповідальність за випуск на товарний ринок недобро-якісної продукції настає з шістнадцяти років.

Карається випуск на товарний ринок недоброякісної продукції

- штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних міні-мумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Страницы: 1, 2, 3