На міграційні процеси в Україні істотно впливає визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, оскільки від цього залежить передусім суспільно-полі-тична стабільність країни. Державна політика щодо цієї категорії осіб є складовою зміцнення міжнародного авторитету України, налагодження контактів між народами і країнами.

Ще у статті 35 Конституції (Ос-новного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 р. зі змінами, вне-сеними 19 лютого 1992 р., встанов-лювалося: "іноземним громадянам і особам без громадянства в Україні гарантуються передбачені законом права і свободи, в тому числі право на звернення до суду та інших дер-жавних органів для захисту належ-них їм особистих, майнових, сімей-них та інших прав. Іноземні громадя-ни і особи без громадянства, які пе-ребувають на території України, зо-бов'язані поважати та додержувати-ся Конституції та законів України"1. Стаття 36 цієї Конституції надавала право притулку іноземцям. Тобто Конституція (Основний Закон) Ук-раїнської РСР одночасно містила три поняття: "іноземні громадяни", "особи без громадянства" та "іно-земці".

У спеціальному Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р. законодавець спочатку ухва-лив об'єднати у понятті "іноземець" іноземних громадян та осіб без гро-мадянства. Тобто іноземець є родо-вим поняттям, яке охоплює інозем-ців та осіб без громадянства. Не ос-танню роль тут відіграла і думка дея-ких вчених-правознавців, які у своїх працях саме у такій наповненості вживають поняття "іноземець".

Стаття 1 Закону України "Про правовий статус іноземців" визнача-ла "іноземців" як сукупність осіб, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та осіб без громадянства - осіб, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Справді, іноземні громадяни та особи без громадянства, перебуваю-чи на території України, складають для нашої держави категорію іно-земців4. Такий термінологічний прийом дозволяє охопити цілісність специфічного юридичного явища - участь у правовідносинах на терито-рії держави осіб, які не є громадяна-ми України.

Однак, положеннями нової Кон-ституції України 1996 р. закріплено дві окремі категорії осіб - іноземці та особи без громадянства, які за умови перебування в Україні на законних підставах користуються тими сами-ми правами і свободами, а також не-суть такі самі обов'язки, як і грома-дяни України, - за винятками, вста-новленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами Ук-раїни (ч. 1 ст. 26). У міжнародному праві цей принцип означає надання фізичним особам (громадянам) од-нієї держави на території іншої дер-жави тих самих прав, пільг і приві-леїв, що надаються її власним фізич-ним особам (громадянам), тобто пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства за певними винятками співвідноситься зі статусом грома-дян країни перебування. Відповідно до частини другої ст. 26 Конституції України, іноземцям та особам без громадянства може бути надано при-тулок у порядку, встановленому за-коном.

З цього випливає, що Консти-туція України відносить до "інозем-ців" лише осіб, які мають іноземне громадянство (підданство), оскільки в деяких питаннях (у сфері визна-чення цивільної правоздатності, уси-новлення дітей, набуття громадян-ства, питання дипломатичного захи-сту) існують відмінності між інозем-ними громадянами (підданими) та особами без громадянства. З метою приведення термінології у відповід-ність до Основного Закону України законодавець 6 лютого 2003 р. ухва-лив Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про право-вий статус іноземців". Зокрема, змі-нено назву цього Закону - "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства"; виокремлено поняття "іноземець" (особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадя-нином (підданим) іншої держави або держав) та "особа без громадянства" (особа, яку жодна держава відповід-но до свого законодавства не вважає своїм громадянином).

У цій статті використовуються де-які поняття, що не мають однознач-ного трактування, а тому потребують короткого понятійного роз'яснення.

Зміст Закону України "Про пра-вовий статус іноземців та осіб без громадянства" дає підстави вважати, що до іноземців належать також особи, які мають підданство іноземної держави, зокрема, з монархічною формою правління.

Крім цього, існує ще одне мірку-вання щодо вживання поняття "іно-земець". Тривале бездержавне буття української мови, її неповноправне існування в тіні й під масовим впли-вом сусідніх мов призвело до пробле-ми, пов'язаної з творенням, впрова-дженням і функціонуванням націо-нальної правничої термінології, на-самперед стосовно місця в понятій-ному апараті питомих і запозичених одиниць. Нормальним має бути під-хід: так, як це є в самій українській мові, відповідає саме її духу. З метою встановлення й відновлення україн-ської ідентичності виникло питання пошуку ступеня "українськості" сло-ва "іноземець", яке є запозиченням-калькою, що відразу усталилося як безваріантне. Такі пошуки відповід-ника, що був би створений на вихід-ному матеріалі саме української мо-ви, а не зразком іншої мови, у процесі "намацування" семантично найточ-нішого і стилістично найдоречнішо-го з них привів до знаходження слова "чужинець"6. До його синонімічного ряду належать слова іноземець, чу-жоземець, чужак, чужосторонець, інородець, іммігрант, нетутешній, немісцевий, зайда7. Хоча "чужинець" сприймається неоднозначно, пра-вильніше використовувати саме це поняття як таке, що цілком відпові-дає нормам і традиціям української юридичної мови. До того ж, якщо звернутися до нормативно-правових актів з питань громадянства періоду Української Народної Республіки та Української Держави, то в них нор-мативно закріплено саме "чужозем-ці", "чужоземний", "чужоземка", а в Конституції УСРР від 14 березня 1919 р. - "чужинці"8. Таке вживання сприятиме заміні, наскільки це ви-правдано і можливо, іншомовних термінозапозичень та скалькованих конструкцій, забезпеченню єдності термінологічно-мовного оформлен-ня законів та інших нормативно-пра-вових актів у сфері міграції.

Поєднання "правовий статус" не має загальновживаного значення щодо іноземців. Деякі автори засто-совують сполучення "правове стано-вище іноземців". При цьому ро-зуміють практично однакову юри-дичну сутність: сукупність прав, сво-бод і обов'язків іноземних громадян на території держави перебування. У принципі "правовий статус" (лат. status - становище) прирівнюється до "правового становища". Разом з тим іноді неоднаково розуміється співвідношення "правовий статус" і "правове становище" тими юриста-ми, які трактують поняття "правовий статус" через поняття "правове ста-новище" ("статус - правове станови-ще фізичної або юридичної особи в міжнародному праві") або включа-ють у поняття "правовий статус" по-ряд з правами та обов'язками ще й "правове становище" ("правовий ста-тус є дещо більше, ніж проста сукуп-ність прав і обов'язків. Це ще й пра-вове становище, що дозволяє набувати й захищати різними шляхами ці права і обов'язки"). Російськими правознавцями М. В. Вітруком та В. А. Кучинським пропонується роз-межовувати поняття правового ста-тусу і правового положення, оскіль-ки, на їхню думку, перше є частиною (ядром) другого.

З таким формулюванням погоди-тись не можна: "правове становище" не є складовою частиною"правового статусу", оскільки ці поняття етимо-логічно збігаються, це слова-синоніми. Розбіжність необхідно прово-дити не між правовим статусом і пра-вовим становищем однієї й тієї самої особи, а між правовим статусом (ста-новищем) різних осіб.

Загалом це питання не має кон-цептуального характеру. Це лише один з численних аспектів великої і місткої теми. Йдеться про те, як ло-гічно і термінологічно точніше та пов-ніше визначити зміст одного й того ж юридичного явища. Подібно тому, на-приклад, як "норма" і "правило" ви-значаються одне через одне, "статус" і "положення" також взаємозамінюються. Для чіткого сприйняття однієї з ключових категорій правознавства нами буде використовуватися сполу-чення "правовий статус".

Правовий статус - це сукупність прав, свобод, юридичних обов'язків і законних інтересів певної категорії осіб на території конкретної держа-ви, яка визнає і гарантує їх. Право-вий статус особи з певними винятка-ми встановлюються конституцією, національними законами держави з урахуванням міжнародних зобов'я-зань, міжнародними договорами і за-стосовується до кожного, хто перебу-ває на території тієї держави, грома-дянства (підданства) якої він не має. Юридичний обов'язок, як складова правового статусу, - це вимога до-тримуватись поведінки, що закріпле-на нормою права. Основними сфера-ми здійснення обов'язків є політич-на, економічна, соціальна, культурна, особистісна тощо. їх наявність при-пускає і юридичну відповідальність як неодмінний супутній елемент юридичного обов'язку.

Таким чином, основу правового статусу особи становлять її права, свободи і обов'язки з певними винят-ками, закріплені в конституції та інших законодавчих актах, що визна-чають роль людини в суспільстві, її можливості, участь у державних справах. Тому його не можна пра-вильно зрозуміти і розкрити, не звер-таючись до суті того соціального уст-рою, за умов якого він складається і функціонує. Правовий статус - час-тина, елемент суспільства.

Встановлення лише потенційного правового статусу особи не завжди означає його гарантування. Держава у вигляді закону повинна прийняти на себе чітко визначені обов'язки що-до їх реального забезпечення. Так, за п. 2 ч. ст. 92 Конституції України ста-тус іноземців та осіб без громадян-ства визначаються виключно закона-ми України. Адже питання про пра-вовий статус - це частина загальної проблеми прав і свобод особи у дер-жаві і суспільстві.

Різниця у правовому статусі осіб вимагає від держав законодавчої кла-сифікації, зокрема, іноземців інших країн. Так, Імміграційною службою Японії прийнято таку класифікацію іноземців, які прибувають у країну:

1) співробітники дипломатично-го, консульського корпусу і члени їх сімей;

2) особи, які виконують службові обов'язки за дорученням міжнарод-них організацій чи держав, з якими Японія підтримує дипломатичні відносини;

3) транзитні пасажири;

4) туристи;

5) особи, які перебувають в Японії у зовнішньоторговельних справах, а також особи, діяльність яких пов'я-зана з підприємництвом та інвести-ціями;

6) особи, які навчаються у на-вчальних закладах і займаються на-уково-дослідною діяльністю в Японії;

7) викладачі й керівники науково-дослідних робіт;

8) особи, які займаються літерату-рою, мистецтвом і наукою;

9) особи, діяльність яких пов'яза-на з видовищами (гастролі артистів, різні спортивні заходи тощо);

10) особи, які відряджені до Япо-нії закордонними організаціями для здійснення релігійної діяльності;

11) кореспонденти зарубіжних за-собів масової інформації;

12) особи, яких запрошують дер-жавні, громадські й приватні органі-зації для подання технічної допомоги деяким галузям японського виробництва;

13) робітники високої кваліфі-кації, які направляються для роботи в Японію;

14) особи, які їдуть до Японії на постійне проживання;

15) чоловік або дружина та неод-ружені неповнолітні діти осіб, зазна-чених у пунктах 5-13;

16) деякі інші категорії осіб, окре-мо визначені Міністерством юстиції Японії.

Виходячи з понять, що містяться у національному законодавстві Ук-раїни, можна визначити такі групи іноземців та осіб без громадянства:

- іноземці та особи без громадян-ства, які в установленому порядку прибувають в Україну на постійне місце проживання (іммігранти);

- іноземці та особи без громадян-ства, які тимчасово перебувають на території України з метою: службо-вої діяльності; ділової діяльності; на-укової діяльності; представництва релігійних місій; навчання; представ-ництва засобів масової інформації; культурного та спортивного обміну; туризму; лікування; у приватних справах; приватного відвідання Ук-раїни особами українського похо-дження; тимчасового працевлашту-вання (трудові мігранти); обслугову-вання транспортних засобів міжна-родного сполучення; транзитного проїзду через територію України до третьої держави; транзитного здійс-нення перевезення вантажним авто-транспортом і пасажирським авто-бусним транспортом. При цьому віза типів: службова для представників промислових, торговельних, фінан-сових та політичних кіл; ділова; сту-дентська; для науковців; для праців-ників засобів масової інформації; для представників релігійних місій; для представників гуманітарних місій; для в'їзду з метою культурного та спортивного обміну; для в'їзду з ме-тою туризму; приватна, а також з ме-тою лікування; імміграційна з метою працевлаштування; транзитна не да-ють іноземцеві або особі без грома-дянства права змінювати статус пе-ребування на будь-який інший та звертатися за дозволом на постійне проживання в Україні;

- іноземців та осіб без громадян-ства, які відповідно до законодавства України і міжнародних договорів Ук-раїни захищені дипломатичними і консульськими імунітетами і приві-леями;

- іноземці та особи без громадян-ства, яким може бути надано приту-лок у порядку, встановленому зако-ном;

- іноземці та особи без громадян-ства, яким надано статус біженця в порядку, встановленому Законом України "Про біженців";

- іноземці та особи без громадян-ства, які мають невизначений статус і не відповідають вимогам в'їзду, пе-ребування на території України (не-законні мігранти).

Правовий статус іноземця та осо-би без громадянства в будь-якій країні своєрідний. Він складається з правового статусу громадянина своєї

держави (або статусу особи без гро-мадянства в країні її постійного про-живання) і правового статусу власне іноземця в іншій державі. Щодо осіб без громадянства, то їхній правовий статус визначається державою, на те-риторії якої апатрид перебуває, а та-кож міжнародними договорами. До них належать, зокрема, Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 р., Конвенція про правовий ста-тус апатридів від 28 вересня 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкрет-них правовідносинах. Поняття "фі-зичні особи" вважається широким за змістом і включає вужчі за значен-ням поняття, зокрема: "іноземець", "особа без громадянства" (апатрид), "особа з подвійним громадянством" (біпатрид).

Іноземець, перебуваючи за межа-ми своєї держави, зберігає з нею пра-вовий зв'язок, має правовий статус громадянина своєї держави, підко-ряється її законам, користується її захистом. Це випливає, зокрема, зі змісту ст. ст. 7,8 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1946 р., де йдеться про рівність осіб перед за-коном та право особи на ефективне поновлення її порушених прав, нада-них їй конституцією чи законом. По-ложення статей 3, 6-9, 11-15 Міжна-родного пакту про економічні, со-ціальні та культурні права 1966 р. детальніше визначають зміст права іноземців на захист. Водночас інозе-мець підпадає під юрисдикцію дер-жави, на території якої він перебуває,

і повинен виконувати закони та підзаконні акти країни перебування. Якщо ж іноземець не підкоряється її юрисдикції, він може бути висланий за межі цієї держави відповідним рішенням суду або адміністративним органом, винесеним згідно із зако-ном (ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права від 16 грудня 1966 р.)

Норми інших міжнародних актів, зокрема, ст. 2 Конвенції про статус біженців, зобов'язують іноземців підкорятися юрисдикції держави пе-ребування. Відповідно до ст. 12 цієї Конвенції, особистий статус біженця визначається за законами країни їх доміцилію чи, за його відсутності, за законами країни їх проживання.

2. Загальні положення про правоздатність і дієздатність іноземних громадян в Україні.

Статті “Загальної декларації прав людини” від 10 грудня 1948 р., що стосуються цієї теми.

“Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності” (ст. 6).

“Усі люди рівні перед законом і мають право без будь-якої різниці на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації” (ст. 7).

“Кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримки її гідності і для вільного розвитку її особи прав в економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави” (ст. 22).

“Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені у цій Декларації, можуть бути повністю здійснені” (ст. 28).

Чинна Конституція України містить принаймні дві статті, що стосуються цієї теми, -- 21 та 26. Їх було процитовано у підрозділі “Конституційні норми” розділу “Джерела міжнародного приватного права”.

Іноземні громадяни та особи без громадянства мають в Україні цивільну правоздатність нарівні з громадянами України. Окремі винятки можуть бути встановлені законодавством України, що зафіксовано у ст. 565 і 566 Цивільного кодексу України від 18 липня 1963 р.

Цивільній дієздатності іноземців в Україні присвячено ст. 5661 зазначеного Кодексу. Вона сформульована так: “Цивільна дієздатність іноземного громадянина визначається за законом країни, громадянином якої він є.

Цивільна дієздатність особи без громадянства визначається за законом країни, в якій вона має постійне місце проживання.

Цивільна дієздатність іноземних громадян і осіб без громадянства щодо угод, які укладаються в Україні, і зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за українським законом...”

Дієздатність іноземців, рівна з дієздатністю українських громадян, фіксується майже в кожному законі України. Наведемо конкретні приклади.

“Іноземці та особи без громадянства мають такі ж прав, як і передбачені цим Законом права громадян України, за винятком тих, що встановлені міжнародними договорами України” (ч. 1 ст. 3 “Права іноземців та осіб без громадянства” Закону України “Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” від 5 листопада 1997 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені цим Законом, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності” (ч. 1 ст. 4 “Права іноземних та інших осіб” Закону України “Про охорону прав на винахо-и і корисні моделі” від 15 грудня 1993 р.).

“Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міждержавними угодами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами)” (витяг зі ст. 1 “Право сімей з дітьми на державну допомогу” Закону України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 р. № 2811-ХІІ).

Національний режим поширюється на іноземців і у сфері полювання, про що свідчить ст. 13 “Здійснення полювання іноземцями” Закону України “Про мисливське господарство та полювання” від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ. (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 18). У статті зазначається:
“Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цього Закону. Документи на право полювання, видані відповідними органами інших держав, чинні на території України.

Умови організації та здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і добуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, що укладаються між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, та користувачами мисливських угідь”.

Процитуємо положення вітчизняного закону, що стосується іноземців, хворих на соціально небезпечні інфекційні хвороби:

“...Іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні і хворіють на соціально небезпечні інфекційні хвороби, медична допомога надається в порядку, встановленому цим Законом та міжнародними договорами України.

Дипломатичні представництва та консульські установи України видають візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства за умови пред'явлення документа про відсутність у них туберкульозу в активній формі та ВІЛ-інфекції, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України” (витяг зі ст. 24 “Надання медичної допомоги хворим на соціально небезпечні інфекційні хвороби” Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. № 1645-IІІ. Код нормативного акта 1619/2000 (Відомості Верховної Ради України. -- 2000. -- № 29).

А тепер звернемося до міжнародних договорів України.

У ст. 1 “Надання правової допомоги” Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ від 22 січня 1993 р., укладеної в Мінську, зазначено:

1. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, що проживають на її території, користуються на територіях всіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих і майнових прав таким же правовим захистом, як і власні громадяни даної Договірної Сторони.

2. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, що проживають на її території, мають право вільно і безперешкодно звертатись до судів, прокуратури та інших закладів інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні і кримінальні справи, можуть виступати в них, подавати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих же умовах, що і громадяни даної Договірної Сторони.

3. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.

Цієї теми стосується і ст. 23 зазначеної Конвенції. Процитуємо витяг з цієї статті:

1. Дієздатність фізичної особи визначається законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа.

2. Дієздатність особи без громадянства визначається за правом країни, у якій вона має постійне місце проживання”.

Наведемо також дві статті з проекту Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 р., що стосуються цієї теми.

«Стаття 1563. Особистий закон фізичної особи»

1. Особистим законом фізичної особи вважається право країни, громадянином якої вона є.

2. За наявністю в особи двох і більше громадянств її особистим законом вважається право країни, з якою особа має найбільш тісний зв'язок.

3. Особистим законом особи без громадянства вважається право країни, в якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності -- звичайне місце перебування.

4. Особистим законом біженця вважається право країни, в якій ця особа має звичайне місце перебування.

5. Для цілей Книги восьмої цього Кодексу фізична особа має:

1) своє місце проживання у країні, в якій вона живе з наміром постійного проживання у цій країні;

2) своє звичайне місце перебування у країні, в якій вона живе певний час, навіть якщо з самого початку цей час був обмежений.

Стаття 1564. Правоздатність та дієздатність фізичної особи

1. Виникнення і припинення правоздатності та дієздатності фізичної особи визначається за її особистим законом. Проте якщо інше не перед-бачено законом, дієздатність фізичної особи щодо правочинів та зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, може визначатись також за правом країни місця вчинення правочинів або виникнення зобов'язань у зв'язку із завданням шкоди.

2. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються в Україні правоздатністю нарівні з громадянами України, крім випадків, передбачених законом або міжнародними договорами України.

3. Здатність фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю, бути підприємцем і мати пов'язані з цим права та обов'язки визначається за правом країни, де фізична особа зареєстрована як підприємець. За відсутності факту реєстрації застосовується право країни основного місця заняття підприємництвом...”

3. Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб'єктів права на землю в Україні

У статті 26 Конституції України встановлено, що іно-земці та особи без громадянства, які перебувають в Укра-їні на законних підставах, користуються тими самими пра-вами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, що й громадяни України, за винятками, установленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Правовий статус названих категорій осіб визначено Законом України "Про правовий статус інозе-мців та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р., що закріплює основні права, свободи та обов'язки інозем-ців та осіб без громадянства, які проживають або тимча-сово перебувають в Україні. У статті 1 цього закону іно-земцем визнається особа, яка не перебуває у грома-дянстві України і є громадянином (підданим) Іншої дер-жави або держав. Особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до ре-лігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо Іно-земною державою встановлено обмеження щодо реа-лізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міні-стрів України може прийняти рішення про встановлен-ня відповідного порядку реалізації прав і свобод грома-дянами цієї держави на території України.

Іноземці та особи без громадянства наділені одна-ковим обсягом дієздатності з громадянами України, проте щодо цієї групи фізичних осіб існують певні за-гальні обмеження: здійснення іноземцями та особа-ми без громадянства своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні. Іноземці та осо би без громадянства зобов'язані поважати та дотри-муватися Конституції і законів України, шанувати тра-диції та звичаї народу України.

Щодо участі в земельних відносинах для іноземців та осіб без громадянства існують також певні обмежен-ня, Можна володіти будь-якою власністю, не забороне-ною законом. Проте в багатьох країнах іноземці не мо-жуть мати права власності на землю, природні копали-ни. Крім того, деякі об'єкти вилучені з обігу і не повинні бути у власності окремих осіб (отрути, певні види зброї, у ряді країн - земля тощо). У деяких країнах, наприклад у Монголії, земля не може бути у власності іноземців. За класичним мусульманським правом чотири "стихії" - пасовища, вода, повітря, вогонь - є предметами загаль-ного користування і не можуть бути у власності приват-них осіб. Тобто на землю і воду в багатьох мусульмансь-ких країнах давно затвердилася приватна власність. Право власності на землю і право землекористуван-ня завжди займали, займають і ще тривалий час займа-тимуть центральне місце в земельному законодавстві і праві. У вітчизняному правознавстві багато питань цієї проблеми у різні часи досліджували такі відомі вчені, як В. Андрейцев, А. Бобкова, А. Гетьман, В. Жушман, В. Костицький, С. Кравченко, Н, Малишева, В. Мунтян, 0. По-грібний, В. Попов, Б. Розовський, В. Семчик, А. Статі-вка, Н, Титова, Ю. Шемшученко, М. Шульга, В. Янчук та інші автори монографічних і колективних наукових праць. Як же вирішується питання права власності іноземців на землі в Україні? Частина 4 ст. 81 ЗК встановлює, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року Підлягають відчуженню. Водночас земельне законодавство дозволяє іноземним громадянам та особам без громадянства набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на зе-мельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовано об'-єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приват-ної власності (ч. 2 ст. 81 ЗК). Крім того, іноземні громадяни та особи без громадянства не мають права на безоплатне придбання земельних ділянок, що належать до державної і комунальної власності. Вони не мають права на приватизацію земельних ділянок, що раніше надавались їм у користування. Вони можуть набувати права власності на земельні ділянки лише на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дару-вання, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовано об'-єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

До цього часу існувало правило, що в разі придбан-ня у власність об'єктів нерухомості іноземні громадяни мали право на оренду земельних ділянок, що належать до придбаних об'єктів. Згідно зі ст. 33 ЗК іноземні гро-мадяни та особи без громадянства можуть мати земельні ділянки для ведення особистого селянського господар-ства та індивідуального або колективного садівництва на умовах оренди. Але Закон України "Про особисте селянське господарство" не вказує на можливість ве-дення даного господарства іноземними громадянами та особами без громадянства [А, 100]. Виходячи із цього, уажаємо, що Закон України "Про особисте селянське господарство" необхідно доповнити положеннями, які стосуються правового статусу іноземних громадян та осіб без громадянства, які займаються веденням товарногс сільськогосподарського виробництва.

Іноземні юридичні особи мають істотніші обмежен-ня щодо набуття права власності на земельні ділянки. Так згідно з ч. 2 ст. 82 ЗК набуття іноземними юридични-ми особами права власності на земельні ділянки прямо пов'язується з придбанням об'єктів нерухомого майна та спорудженням об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні. Крім того, їм та-кож ставиться в обов'язок відчужувати протягом одного року землі сільськогосподарського призначення, отри-мані в спадщину, але законодавче регулювання питан-ня відчуження земельних ділянок інвесторам-нерези дентам знаходиться лише в первинній стадії свого фор-мування. Підстави набуття земельних ділянок у власність іноземними юридичними особами аналогічні підставам, передбаченим для іноземних громадян та осіб без гро-мадянства, за винятком унесення земельних ділянок за сновниками до статутного фонду таких осіб. Відповідно до ст. 82 ЗК іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогоспо-дарського призначення, але з певними обмеженнями. Обмеження полягають у наступному:

а) земельні ділянки повинні розташовуватися в межах населених пунктів у разі придбання об'єктів нерухомого майна;

б) земельні ділянки можуть бути придбані для спо-рудження об'єктів нерухомого майна, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

в) придбані земельні ділянки можуть розташову-ватися і за межами населених пунктів, проте, у цьому випадку, вони також повинні розташовуватися лід на-бутими об'єктами нерухомості.

Перелік використаної літератури:

Чинні:

1. Цивільний кодекс України

2. Земельний кодекс України

3. ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»

4. Конституція

1. Будяченко О.М. - Деякі аспекти правового статусу іноземців як суб'єктів права на землю в Україні. // Південноукраїнський правничий часопис, № 4, 2006

2. Чехович С.Б. - Загальна характеристика суб'єктів правового статусу іноземців та осіб без громадянства. // Бюлетень Міністерства юстиції України № 6 (44) 2005