1. Вплив управління на якість надання медичної допомоги
2. Управління охороною здоров'я та закладами охорони здоров'я
2.1 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Конституції України
2.2 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Закону Основи законодавства України
2.3 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Верховної Ради
3. Реалізація державної політики охорони здоров'я органами державної виконавчої влади в управлінні охороною здоров'я, та в управлінні закладами О.З.
3.1 Роль Президента в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я, та в управлінні закладами ОЗ
3.2 Роль Кабінету Міністрів України в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я та закладами 0.3
3.3 Роль Міністерства, відомств державної виконавчої влади в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я та закладами ОЗ
4. Безпосереднє підпорядкування в управлінні закладами охорони здоров'я
Висновок
Список використаної літератури

Вступ
Наша охорона здоров'я знає часи, коли вона забезпечувала країну одними з найкращих у світі лікарями і однією з найкращих за якістю медичною допомогою. І ми віримо в те, що такі часи ще чекають на нас у майбутньому. Але між славним "вчора" і таким само (сподіваємося)"завтра" ми живемо у непростому для охорони здоров'я сьогоденні. У цьому сьогоденні лікарі випускники радянської школи не можуть нічого вдіяти із катастрофічною втратою якості.

Стара система зупинилася, а нову ми ніяк не створимо. І, на жаль, цей перехідний період надто затягнувся. Ознаки перехідного періоду помітні у наших клініках, які, схоже, однією ногою увійшовши до ринкових відносин, іншою ще не вийшли з "розвинутого соціалізму". З одного боку у них ми побачимо усі ознаки ринку: вони рекламують себе, мають маркетингові відділи, надають "люкс" палати, встановлюють високі ціни. Однак ці ознаки лише зовнішні. Просто копіюючи їх, наші організації охорони здоров'я всередині залишаються влаштовані по-старому.

Типова українська лікарня - це панування лікарів в управлінні, плановість, жорстка ієрархія і контроль персоналу. На жаль, поки що ми надто поверхово перейняли ринкові принципи. Опинившись поміж двома різними філософіями побудови якості у охороні здоров'я: орієнтованою на державу і орієнтованою на пацієнта - ми щодня цю якість втрачаємо. Відмінності між старою радянською та майбутньою ринковою філософіями дуже відчутні. Вимоги до якості у цих системах диктують різні сторони. У ринкових умовах вже немає необхідності звітуватися про якість "нагору". З переходом до ринкових відносин клініки зазнають кардинальної зміни споживача - тепер пацієнти повинні будуть "замовляти музику". І чого нам, мабуть, найбільше не вистачає - так це розуміння того, що нашу якість тепер судитимуть не наглядові органи, а наш пацієнт.

Здорова людина потрібна перш за все державі, що, з одного боку, дуже позитивно. Однак, вся влада над здоров'ям і відповідальність за здоров'я була покладена на лікарів. Людей не заохочували відповідати за своє здоров'я перед собою: якщо ви хворі, то вас погано лікували. А якщо ви здорова людина - це заслуга вітчизняної медицини.

У кожної галузі - свої проблеми. В охороні здоров'я, приміром, це хронічне безгрошів'я, а ще брак законів, які б чітко регулювали відносини лікаря й пацієнта, медичного закладу і громадянина тощо.

Безперечно, охорона здоров'я не є товаром широкого вжитку, тому пацієнти ніколи не повинні наказувати лікарям, як краще лікувати. Але розвивати в пацієнтах інформаційну залежність і не давати їм вибору - це інша крайність, і вона нічим не краща. Там, де пацієнт не може вибирати - зникає конкуренція. А там, де зникає конкуренція - зникає якість. Повністю якісною лікарня зможе назвати себе тільки тоді, коли пацієнт прийде до неї не тому, що вона єдина в районі або вона дешева, або його туди направили, а тому, що там його найкраще вилікують.

Із загальної сукупності нормативно-правових актів велике практичне значення для установ та закладів охорони здоров'я мають накази Міністерства охорони здоров'я України, якими регламентуються усі напрями діяльності галузі, в томі числі і управління в галузі охорони здоров'я.

1. Вплив управління на якість надання медичної допомоги
За допомогою обладнання можна здійснити якісну процедуру. Тобто, надати "медичну допомогу". Але для повноцінної послуги обладнання замало. Ще не винайшли медичного обладнання, яке могло б зменшити черги, мотивувати працівників або зробити так, щоб оператори були ввічливими з пацієнтами по телефону. Немає сумніву, що добре устатковані лікарні - одна з найважливіших цілей в охороні здоров'я. Але обладнання для якісних послуг - умова необхідна, але не достатня. Якби компанії конкурували лише за обладнанням, ринкова економіка перестала б існувати. Вона ж існує на конкуренції між управлінськими талантами та світоглядами.

Управлінці в медицині - це ще одна з болючих тем перехідного періоду. Це, можна сказати, той. камінь, який впав посеред нашого шляху до повноцінних ринкових відносин у охороні здоров'я.

Справа в тім, що у радянських лікарнях - установах винятково медичних, управлінцями були лікарі. Це, власне, було цілком логічно: якість роботи залежала тільки від якості медичної допомоги пацієнтам. Все інше не було проблемою лікарень. Сьогодні ж клініки ведуть не тільки медичну, але і бізнесову діяльність. Але разом з тим спеціалісту з бізнесу, менеджеру чи будь-якому іншому "не лікарю" влаштуватися на роботу до клініки дуже складно.

Чомусь ми вважаємо, що світ медицини - це така собі "зона табу" для будь-кого, хто не має медичної освіти. Але якщо бажання вберегти себе від непрофесіоналізму у медицині повністю виправдане, то спосіб, у який ми це робимо, коштує нам дуже дорого. Відмовляючись від "не медиків" ми відгородимося від людей, які погано знаються на нозологіях та фармакологічних групах препаратів. Але ми також відгородимося і від людей, які значно краще розуміють бізнес, і, поміж іншим, краще розуміють якість.

Складається враження, що наші лікарні (навіть приватні)"соромляться" бути повноцінним бізнесом. Але у охороні здоров'я бізнес - це не заробляння грошей на хворих людях. За умови орієнтації на пацієнта він стає ресурсом для того, щоб збільшувати якість і покращувати здоров'я людей. Вдало вести бізнес у охороні здоров'я значить уміти правильно управляти охороною здоров'я та закладами ОЗ, направляти бізнес у потрібне русло, а це значить примножувати можливості для лікарів якісно працювати, отримуючи гідну платню і маючи сучасне обладнання, а для пацієнтів - отримувати якісні послуги у гарній клініці без додаткових внесків у кишеню халата.

Звичайно, позитивним є те, що окремі лікарі отримують управлінську освіту. Але у дуже багатьох випадках клініками управляють визначні професіонали у медицині і аматори в управлінні. Зрештою, спостерігається наступна ситуація: при достатньо високих показниках роботи кожного конкретного лікаря, робота клінік загалом в порівнянні з іншими галузями витягує на "трієчку". Ці слова не надумані: є конкретні випадки, коли клініка успішно лікуючи "невиліковні" хвороби не може покрити вартість оренди власного приміщення. Директору клініки вдається забезпечити результативне і якісне лікування кожного пацієнта, але не виходить зводити кінці з кінцями у фінансах. Цікаво, якими потрібно вважати такі клініки - якісними чи ні?

Парадоксальна ситуація: кожен лікар погодиться, що вилікувати невроз аспірином неможливо. Він скаже, що лікувати тяжкі захворювання потрібно комплексно та ґрунтовно. Але опиняючись на управлінській посаді ці люди намагаються вилікувати тяжко хвору якість у медицині саме "аспірином". А хіба не "лікуванням аспірином" можна назвати, скажімо, ситуацію, коли у клініку зі старою радянською ієрархічною побудовою і принципами роботи найняти одного рекламіста або купити найновіший томограф і думати, що тепер це повноцінний бізнес. Ні, якості в охороні здоров'я сьогодні не "достатньо однієї таблетки". Необхідна серйозна зміна, переорієнтація управлінського світогляду.

Спробуймо змоделювати таку ситуацію: Директор певної клініки вирішує зробити реформи - він наймає фінансиста і маркетолога. Фінансист говорить, що для збільшення доходів треба більше пацієнтів. Маркетолог, вивчивши ринок, приходить до висновку, що більше пацієнтів прийдуть, коли у клініці буде євроремонт, ввічливі лікарі та менші черги. Послухались порад і зробили зміни, клініка почала отримувати прибутки, оновила обладнання, заплатила лікарям І повернулася до колишніх високих медичних результатів. Завдяки чому клініка стала якіснішою можливо, завдяки фінансисту, можливо - маркетологу, можливо - задоволеним роботою лікарям, а можливо директору, який прийняв розумні рішення. Але справедливіше буде сказати, що завдяки їм усім, які працювали злагоджено і цілеспрямовано. Вони мали одну мету, і діяли як команда, як система - тому досягли мети. Виходить, що кожен з цих працівників на своєму місці зробив свій внесок у якість. А їхня робота стала для покращення якості ключовим фактором.

Пацієнт - це найкращий і найефективніший експерт з якості. Будучи нашим споживачем, на якого ми працюємо, він одночасно є "ревізором", який приходить до нашої клініки щодня. Своїми "інспекціями" пацієнт не створить незручностей у роботі і не накладе штраф, але буде прикладом безкомпромісності. Йому не можна покласти у кишеню конверт з грошима, щоб він "не помітив" наших недоліків. Так само він не пробачить нам не якості "як старому другові". Адже він ризикує не доганою з міністерства - а власним здоров'ям.

2. Управління охороною здоров'я та закладами охорони здоров'я
Суспільство і держава відповідальні перед нинішнім і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.

2.1 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Конституції України
Стаття 3 Конституції України наголошує, що здоров'я людини є однією з найвищих соціальних цінностей, забезпечення якої - один з головних обов'язків держави.

Подальші її норми (статті 24, 27, 34, 49, 50 тощо) визначають, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Вона встановлює, що охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Конституційними нормами також закріплено, що існуюча мережа лікувальних закладів не може бути скорочена і держава сприяє їх розвитку незалежно від форми власності.

Виходячи з Конституції України, держава гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:

а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;

б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;

в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;

г) здійснення державного і по можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;

д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;

е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.

Основними принципами, на яких базується діяльність державних та недержавних організацій і установ щодо охорони здоров'я в Україні є:

* визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;

* дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; "гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;

* рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;

* відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально - технічна і фінансова забезпеченість;

* орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;

* попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;

* багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;

* децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірні

2.2 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Закону Основи законодавства України
Основи законодавства України про охорону здоров'я (ст.6), управляють охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я, конкретизуючи норми Конституції України, встановлюють, що право громадян на охорону здоров'я передбачає: санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де громадянин проживає; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я; участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством; можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я; правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я; можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.

2.3 Управління охороною здоров'я, закладами охорони здоров'я за допомогою Верховної Ради
Основу управління охороною здоров'я та закладами ОЗ форму

Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів Державної політики охорони здоров'я, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я. Для вирішення питань у формуванні державної політики охорони здоров'я і в управлінні охороною здоров'я та закладами ОЗ при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України

3. Реалізація державної політики охорони здоров'я органами державної виконавчої влади в управлінні охороною здоров'я, та в управлінні закладами О.З.
3.1 Роль Президента в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я, та в управлінні закладами ОЗ
Реалізація державної політики охорони здоров'я в закладах О.З. покладається на органи державної виконавчої влади.

Особливу роль у цьому процесі відіграє Президент України.

Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров'я, яка дає певні вказівки щодо управління охороною здоров'я, та управління закладами ОЗ та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.

Його щорічна доповідь Верховній Раді, передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.

3.2 Роль Кабінету Міністрів України в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я та закладами 0.3
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність закладів О.З. в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

3.3 Роль Міністерства, відомств державної виконавчої влади в реалізації державної політики охорони здоров'я в управлінні охороною здоров'я та закладами ОЗ
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.

Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я.

Основними завданнями Міністерства охорони здоров'я України є:

розробка пріоритетних напрямів діяльності національної служби охорони здоров'я, забезпечення гарантованого рівня кваліфікованої медичної допомоги населенню закладами охорони здоров'я усіх форм власності;

здійснення заходів, спрямованих на розвиток профілактичного напряму в охороні здоров'я населення, формування здорового способу життя;

забезпечення надання державними закладами охорони здоров'я загальнодоступної, переважно безплатної, висококваліфікованої медичної допомоги населенню;

сертифікація рівня медичних послуг, що надаються населенню закладами охорони здоров'я незалежно від форм власності та особами, які займаються індивідуальною медичною діяльністю;

розробка прогнозів і показників розвитку національної служби охорони здоров'я, пов'язаних із змінами форм власності;

охорона материнства і дитинства;

розробка і координація заходів щодо забезпечення санітарно - епідемічного благополуччя населення;

здійснення медичного контролю і видача дозволів на застосування ліків і методик, організацію промислового випуску або закупівлю лікарських засобів та інші центральні органи бактерійних і вірусних препаратів, інших виробів медичного призначення, нагляд за їх постачанням населенню та закладам охорони здоров'я;

розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі медицини і забезпечення їх ефективності, впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду;

організація підготовки медичних і фармацевтичних працівників, удосконалення їх знань і практичних навичок;

координація розвитку мережі закладів охорони здоров'я.

Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань:

забезпечує реалізацію державної політики щодо охорони здоров'я, розробляє проекти відповідних державних програм на перспективу, вносить до Кабінету Міністрів України пропозиції про їх фінансове забезпечення;

здійснює координацію діяльності закладів охорони здоров'я, науково-дослідних, інших підприємств і установ, що перебувають в його функціональному управлінні, з питань діагностики, лікування і профілактики захворювань, формування здорового способу життя, охорони території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань і забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення;

організує вивчення впливу навколишнього природного середовища на здоров'я людини, розробляє заходи, спрямовані на недопущення шкідливого впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людини, бере участь у визначенні напрямів та проведенні разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями роботи з метою запобігання хворобам, зниження захворюваності, інвалідності та смертності;

готує та подає до Уряду пропозиції про підписання міжурядових угод з питань охорони здоров'я;

розробляє разом з Академією наук, іншими заінтересованими органами науково-технічні програми з охорони здоров'я та біології людини;

розробляє і впроваджує у діяльність національної служби охорони

здоров'я нові умови господарювання виходячи із законів ринкової економіки; затверджує типові програми обов'язкового та плани добровільного медичного страхування населення, технологічні стандарти медичних послуг і рекомендації щодо встановлення та зміни тарифів на медичні послуги (відповідно до зміни індексу цін);

проводить в органах і закладах охорони здоров'я організаційно методичну роботу по реалізації державної політики в галузі праці та заробітної плати; забезпечує державний санітарний нагляд за виконанням підприємствами, установами й організаціями незалежно від форм власності та громадянами законодавства з питань санітарно-епідемічного благополуччя населення;

установлює гранично допустимі показники і характеристики шкідливих факторів для здоров'я людини, проводить санітарно-гігієнічні дослідження на промислових підприємствах, організує охорону території України від занесення і поширення карантинних та інших інфекційних захворювань, здійснює санітарно-гігієнічну експертизу, бере участь у державній екологічній експертизі і дає оцінку повноти й обґрунтованості проведення заходів щодо охорони здоров'я населення та навколишнього природного середовища (в тому числі в закладах, що перебувають у його функціональному управлінні), розробляє, затверджує і вводить у дію відповідно до законодавства нормативи екологічної безпеки, санітарно-гігієнічні та протиепідемічні норми й правила, норми радіаційної безпеки, гігієнічні нормативи, встановлює стандарти якості лікарських засобів, імунологічних препаратів, питної води, медичних приладів; здійснює разом з відповідними органами державної виконавчої влади вибірковий контроль за рівнем радіаційного забруднення харчових продуктів, водоймищ і ґрунтів, бере участь у складанні експертних висновків щодо визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, а у разі перевищення нормативів вносить відповідні пропозиції до Кабінету Міністрів України;

погоджує стандарти, технічні умови, іншу нормативно-технічну документацію на харчові продукти, питну воду, нові хімічні речовини,

промислові вироби, полімерні і синтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів, устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл на застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і обробки продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин;

вносить пропозиції щодо заборони або тимчасового припинення експлуатації діючих об'єктів, які можуть завдати шкоди здоров'ю людей викидами, відходами або покидьками, а також будівництва об'єктів у разі відхилення від затверджених проектів, порушення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних норм і правил; погоджує відведення земельних ділянок під будівництво і проекти розміщення, будівництва, реконструкції, технічного переобладнання підприємств, будівель, споруд;

установлює порядок:

надання населенню швидкої медичної допомоги спеціальною службою;

здійснення заходів щодо підготовки органів, закладів охорони здоров'я і підприємств, що перебувають у функціональному управлінні міністерства, для надання медичної допомоги в екстремальних і надзвичайних умовах, проведення наукових досліджень з цієї проблеми;

матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначених для Міноборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини (у військовий час);

визначення виробництв, професій та робіт із важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб, молодших 18 років; надання додаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня;

медичного відбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування;

організації та відкриття санаторно-курортних закладів на території України; Промислові вироби, полімерні і синтетичні матеріали, а також введення нових технологічних процесів, устаткування, приладів, які можуть шкідливо впливати на здоров'я; дає дозвіл на застосування нових хімічних речовин, засобів і методів для виробництва і обробки продуктів харчування, а також використання стимуляторів росту рослин і тварин, хімічних засобів захисту рослин;

надання населенню швидкої медичної допомоги спеціальною службою;

здійснення заходів щодо підготовки органів, закладів охорони здоров'я і підприємств, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, для надання медичної допомоги в екстремальних і надзвичайних умовах, проведення наукових досліджень з цієї проблеми;

матеріально-технічного забезпечення медичних формувань та установ, призначених для Міноборони, Цивільної оборони та служби екстремальної медицини (у військовий час); визначення виробництв, професій та робіт із важкими і шкідливими умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок і осіб, молодших 18 років; надання додаткової відпустки, встановлення скороченого робочого дня;

медичного відбору і направлення хворих для санаторно-курортного лікування;

організації та відкриття санаторно-курортних закладів на території України;

медичного призначення (в лікарських засобах, бактерійних і вірусних препаратах, вітамінах, окулярній оптиці та інших аптечних товарах, а також у виробах медичної техніки, запасних частинах до них) і в санітарному автотранспорті, забезпечує їх постачання виробами медичного призначення та організує експлуатацію і ремонт медичної техніки; дає дозвіл на використання і впровадження у виробництво лікарських засобів, препаратів крові та кровозамінників, бактерійних і вірусних препаратів, виробів медичної техніки й оснащення, розроблених і випробуваних у закладах охорони здоров'я України, установлює вимоги до технологічних умов їх виготовлення та використання; визначає стратегію наукових досліджень у національній службі охорони здоров'я, розробляє основні напрями розвитку пріоритетних наукових досліджень у галузі медицини, здійснює формування і розміщення замовлень на проведення прикладних і фундаментальних наукових робіт науковими закладами МОЗ, Академії наук, інших центральних органів державної виконавчої влади України та відповідних органів інших країн, забезпечує впровадження в практику досягнень науки, техніки і передового досвіду, ефективну діяльність системи наукової медичної інформації, патентної ліцензійної служби; подає організаційно-методичну допомогу редколегіям профільних наукових журналів;

розробляє і вдосконалює систему медичної та фармацевтичної освіти, визначає потребу і вимоги до професійної підготовки та перепідготовки медичних і фармацевтичних працівників, у тому числі висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів через аспірантуру та докторантуру;

затверджує перелік вищих навчальних закладів, підготовка в яких дає право фахівцям на займання медичною та фармацевтичною діяльністю, а також типові навчальні плани (за погодженням з Міносвіти), бере участь у проведенні державної атестації та акредитації медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів;

розробляє нормативи та організує нострофікацію іноземних дипломів медичних і фармацевтичних працівників, видає їм дозвіл на медичну практику в Україні;

сприяє створенню малих та інших підприємств, асоціацій, об'єднань; видає суб'єктам підприємницької діяльності спеціальні дозволи (ліцензії) на медичну практику, виготовлення і реалізацію медикаментів;

затверджує переліки закладів національної служби охорони здоров'я, медичних і фармацевтичних працівників, разом з Центральним комітетом профспілки працівників охорони здоров'я України розробляє і здійснює заходи щодо захисту соціальних та економічних інтересів медичних і фармацевтичних працівників в умовах ринкової економіки, впровадження у діяльність національної служби охорони здоров'я господарського механізму;

розробляє та затверджує нормативні акти, що регламентують внутрішній розпорядок й умови утримання і лікування хворих у закладах охорони здоров'я;

фінансує в установленому порядку заклади охорони здоров'я, що перебувають у функціональному управлінні Міністерства, проводить конкурси науково-дослідних робіт з питань охорони здоров'я та фінансує реалізацію кращих проектів незалежно від відомчої належності організацій - виконавців;

одержує в установленому порядку статистичну і бухгалтерську звітність, забезпечує централізацію обліку, організує в закладах охорони здоров'я, що перебувають у його функціональному управлінні, контрольно- ревізійну роботу, перевірку збереження коштів і матеріальних цінностей та додержання режиму економії, здійснює контроль за правильним веденням і достовірністю обліку та звітності, а також вживає заходів для відшкодування матеріальних збитків згідно з чинним законодавством.

Рішення Міністерства з питань охорони здоров'я, видані у межах його компетенції, є обов'язковими для центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій.

4. Безпосереднє підпорядкування в управлінні закладами охорони здоров'я
МОЗ очолює Міністр, який призначається відповідно до Конституції України і несе персональну відповідальність за виконання покладених на Міністерство завдань і здійснення ним своїх функцій, встановлює ступінь відповідальності заступників Міністра, керівників підрозділів Міністерства.

Для погодження вирішення питань, що належать до повноважень МОЗ, обговорення найважливіших напрямів діяльності і розвитку галузі у Міністерстві утворюється колегія в складі Міністра (голова колегії), заступників Міністра за посадою, інших керівних працівників Міністерства, представників республіканських громадських організацій інвалідів. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів державної виконавчої влади.

З метою проведення науково-методичної роботи щодо розвитку медичної науки, визначення її пріоритетних напрямів, організації фундаментальних досліджень медико-біологічного профілю, експертизи наукових програм, співробітництва з Академією наук, науковими установами інших країн у МОЗ створюється вчена медична рада.

Для встановлення гігієнічних регламентів і реєстрації хімічних речовин, впровадження в практику нових виробів медичної техніки і лікувальних засобів, а також імунобіологічних препаратів при МОЗ створюються на громадських засадах комітети з нової медичної техніки, гігієнічної регламентації та реєстрації хімічних речовин, стандартизації і контролю медичних та імунобіологічних препаратів.

При Міністерстві охорони здоров'я можуть утворюватись і діяти органи виконавчої влади. Таким органом, наприклад, є Комітет з контролю за наркотиками.

Висновок
Вище згадані Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади здійснюють управління закладами охорони здоров'я шляхом реалізації державної політики охорони здоров'я. Однак охорона здоров'я вже безповоротно перейшла до ринкового середовища. Безглуздо думати, що в нашій країні колись буде система охорони здоров'я, подібна радянській. Але чомусь ми ще не готові думати про нашу систему як про повністю ринкову.

Наша охорона здоров'я знає часи, коли вона забезпечувала країну одними з найкращих у світі лікарями і однією з найкращих за якістю медичною допомогою.

І ми віримо в те, що такі часи ще чекають на нас у майбутньому. У цьому сьогоденні лікарі - випускники радянської школи не можуть нічого вдіяти із катастрофічною втратою якості.

Стара система зупинилася, а нову ми ніяк не створимо. І, на жаль, цей перехідний період надто затягнувся.

Здорова людина була потрібна перш за все державі, що, з одного боку, дуже позитивно. Однак, вся влада над здоров'ям і відповідальність за здоров'я була покладена на лікарів. Виходило навпаки - лікарі, будучи таким собі "виконавчим органом", відповідали перед державою за те, щоб пацієнти були здорові. Те саме відбувалося і з боку пацієнтів. Жодного предмету взаємної зацікавленості між ними і лікарями не існувало. Громадяни охоче приймали роль, яку запропонувала їм держава - бути зобов'язаними добросовісно "вживати" медичну допомогу

В сучасній ринковій системі пацієнт, якому від нас треба не тільки "медицина" підкаже нам, якою має бути якість нашої роботи, і платитиме нам за неї. За нами лишається тільки одне - уміння не "розгубити" цю якість на шляху через усі підрозділи клініки.

Зрозуміло, що управління Закладами охорони здоров'я не можливо без законодавчого урегулювання через Нормативно - правову база діяльності лікувально-профілактичних закладів, без реалізації державної політики.

Список використаної літератури

1. Конституція України (Витяги), 1996 рік.

2. Закон України "Основи законодавства пор охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року зі змінами і доповненнями. (Витяги).

3. Аронов А.М. Совершенствованиеорганизационно-зкономических механизмов комплексного технического оснащення лечебно-профилактических учреждений / А.М. Аронов, Е.А. Аронов, Д.В. Белик // Мед. техника. - 2007. - № 4. - С.34.

4. Берестяний С. Особливості гуманізації управлінської діяльності в системі охорони здоров'я / С. Берестяний // Вісник Національній академії державного. Управління. при Президентові України. - 2007. - № 1. - С.179-186.

5. Медико-економічні стандарти лікування: роль і місце в системі охорони здоров'я на залізничному транспорті / Є.М. Кисельов, С.В. Бурлаєнко, В.В. Свиридюк та ін. // Главный врач. - 2007. - № 1. - С.82-83

6. Татарников М.А. Принципы управлення качеством медицинской помощи / М.А. Татарников // Проблеми управлення здравоохранением. - 2007. - №3. - С.12.

7. Микола Мостович. Гуртом легше долати шлях // За матеріалами газети "Ваше здоров'я" - 1 грудня 2006. - с.1 - 46.

8. Українська Академія державного управління при президентові України. - Л. Жаліло, І. Соло ненко, Б. Волос, О. Кужурцев, О. Мортиняк, Н. Солоненко. - Охорона громадського здоров'я: управління, аспекти. Навчальний посібник. - Київ. - ст. 20.