Рефераты

Конституція України

Конституція України

Новітній конституціоналізм

1.Декларація про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.)

2. Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 р.)

3. Постанова Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України» (24 серпня 1991 р.)

4. Акт проголошення незалежності України (24 серпня 1991 р.)

5. Конституція (Основний Закон) України (1978 р. із змінами та доповненнями зробленими в першій половині 1990-х рр.)

6. Конституційний проект, винесений Верховною Радою України на всенародне обговорення (1 липня 1992 р.)

  • 7. Конституційний проект опублікований у пресі 26 жовтня 1993 р
  • 8. Конституційний договір між Президентом України та Верховною Радою України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» (8 червня 1995 р.)
  • 9. Конституція України (28 червня 1996 р.)
    • 10. Закон України «Про прийняття Конституції України і введення її в дію» (28 червня 1996 р.)
      • ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ УКРАЇНИ
        • Ухвалена
        • Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року
        • Верховна Рада Української РСР,
        • ВИРАЖАЮЧИ волю народу України,
        • ПРАГНУЧИ створити демократичне суспільство,
        • ВИХОДЯЧИ з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,
        • ШАНУЮЧИ національні права всіх народів,
        • ДБАЮЧИ про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,
        • ВИЗНАЮЧИ необхідність побудови правової держави,
        • МАЮЧИ на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,
        • ПРОГОЛОШУЄ
        • державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
        • І. Самовизначення української нації
        • Українська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.
        • Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності українського народу.
        • Будь-які насильницькі дії проти національної державності України з боку політичних партій, громадських організацій, інших угруповань чи окремих осіб переслідуються за законом.
        • II. Народовладдя
        • Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
        • Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.
        • Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР.
        • Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР. Жодна політична партія, громадська організація, інше угруповання чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу України.
        • III. Державна влада
        • Українська РСР є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
        • Українська РСР забезпечує верховенство Конституції та законів Республіки на своїй території.
        • Державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.
        • Найвищий нагляд за точним і однаковим виконанням законів здійснюється Генеральним прокурором Української РСР, який призначається Верховною Радою Української РСР, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний.
        • IV. Громадянство української РСР
        • Українська РСР має своє громадянство і гарантує кожному громадянину право на збереження громадянства СРСР.
        • Підстави набуття і втрати громадянства Української РСР визначаються Законом Української РСР про громадянство.
        • Всім громадянам Української РСР гарантуються права і свободи, які передбачені Конституцією Української РСР і нормами міжнародного права, визнаними Українською РСР.
        • Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
        • Українська РСР регулює імміграційні процеси.
        • Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки.
        • V. Територіальне верховенство
        • Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території.
        • Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
        • Українська РСР самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій Республіки та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.
        • VI. Економічна самостійність
        • Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах.
        • Народ України має виключне право на володіння, користування і розпорядження національним багатством України.
        • Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу, матеріальною основою суверенітету Республіки і використовуються з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.
        • Українська РСР має право на свою частку в загальносоюзному багатстві, зокрема в загальносоюзних алмазному та валютному фондах і золотому запасі, яка створена завдяки зусиллям народу Республіки.
        • Вирішення питань загальносоюзної власності (спільної власності всіх республік) здійснюється на договірній основі між республіками -- суб'єктами цієї власності.
        • Підприємства, установи, організації та об'єкти інших держав і їхніх громадян, міжнародних організацій можуть розміщуватись на території Української РСР та використовувати природні ресурси України згідно з законами Української РСР.
        • Українська РСР самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а при необхідності впроваджує свою грошову одиницю.
        • Вищою кредитною установою Української РСР є Національний банк України, підзвітний Верховній Раді Української РСР.
        • Підприємства, установи, організації та виробничі одиниці, розташовані на території Української РСР, вносять плату за використання землі, інших природних і трудових ресурсів, відрахування від валютних надходжень, а також сплачують податки до місцевих бюджетів.
        • Українська РСР забезпечує захист всіх форм власності.
        • VII. Екологічна безпека
        • Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
        • Українська РСР має свою національну комісію радіаційного захисту населення.
        • Українська РСР має право заборонити будівництво та припинити функціонування будь-яких підприємств, установ, організацій та інших об'єктів, які спричиняють загрозу екологічній безпеці.
        • Українська РСР дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.
        • Українська РСР має право на відшкодування збитків, заподіяних екології України діями союзних органів.
        • VIII. Культурний розвиток
        • Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
        • Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.
        • Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки.
        • IX. Зовнішня і внутрішня безпека
        • Національні, культурні та історичні цінності на території Української РСР є виключно власністю народу Республіки.
        • Українська РСР має право на повернення у власність народу України національних, культурних та історичних цінностей, що знаходяться за межами Української РСР.
        • Українська РСР має право на власні Збройні Сили.
        • Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді Української РСР.
        • Українська РСР визначає порядок проходження військової служби громадянами Республіки.
        • Громадяни Української РСР проходять дійсну військову службу, як правило, на території Республіки і не можуть використовуватись у військових цілях за її межами без згоди Верховної Ради Української РСР.
        • Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.
        • X. Міжнародні відносини
        • Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.
        • Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
        • Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
        • Відносини Української РСР з іншими радянськими республіками будуються на основі договорів, укладених на принципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи.
        • Ця Декларація є основою для нової Конституції, законів України і визначає позиції Республіки при укладанні міжнародних угод. Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору.
        • КОНЦЕПЦІЯ НОВОЇ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ
        • Схвалена Верховною Радою Української РСР 19 червня 1991 року
        • Загальнометодологічні принципи концепції
        • 1. Нова Конституція Республіки має ґрунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити, розвивати і конкретизувати її положення. Через всю Конституцію мають бути проведені ідеали правової держави.
        • 2. В центрі уваги нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії.
        • Основним об'єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством. Регулювання Конституцією цих, а також інших відносин спрямоване на забезпечення умов життя, гідних людини, формування громадянського суспільства.
        • 3. Конституція має визначити пріоритет загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко показати прихильність України загальновизнаним нормам міжнародного права.
        • 4. Норми нової Конституції -- норми прямої дії. Неприпустимою є відмова від їх застосування внаслідок відсутності конкретизуючих законів або інших нормативних актів.
        • 5. Нова Конституція має бути стабільною. Для цього передбачається жорсткий механізм її змін і доповнень.
        • 6. Для забезпечення стабільності та ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться в тексті самої Конституції.

РОЗДІЛ І. Засади конституційного ладу Україна -- суверенна держава Людина, її права, свободи і обов'язки. Верховенство права, конституції і конституційних законів. Народовладдя, форми його здійснення. Громадянство. Розподіл влад. Президентська республіка. Політичний, ідеологічний та економічний плюралізм. Багатопартійність. Влада і самоврядування. Територія, територіальне верховенство, єдність держави Принципи зовнішньої політики. Пріоритетність загальновизнаних норм міжнародного права. Державна мова. Державна символіка. Столиця. Україна в Союзі Суверенних Держав.

РОЗДІЛ II. Права людини і громадянина. Глава 1, Загальні положення. Глава 2. Право на громадянство. Глава 3. Громадянські і політичні права. Глава 4. Економічні, екологічні, соціальні і культурні права. Глава 5. Гарантії прав. Єдність прав і обов'язків.

РОЗДІЛ III. Громадянське суспільство і держава Глава 6. Загальні положення Глава 7. Власність. Принципи господарювання. Глава 8. Соціальний захист Глава 9. Екологічна безпека. Глава 10. Сім'я. Глава 11. Охорона здоров'я. Глава 12. Виховання, освіта, культура і наука Глава 13. Громадські об'єднання Глава 14. Засоби масової інформації.

РОЗДІЛ IV. Територіальний устрій.

Глава 15. Принципи територіального устрою Глава 16. Система адміністративно-територіального поділу.

РОЗДІЛ V. Державний лад. Глава 17. Верховна Рада. Глава 18. Президент. Віце-президент Глава 19. Кабінет Міністрів. Глава 20. Державна адміністрація. Глава 21. Суд і правосуддя. Глава 22. Організація державної влади і самоврядування на місцях.

РОЗДІЛ VI. Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

РОЗДІЛ VII. Національна безпека. Глава 23. Збройні Сили України. Глава 24. Неучасть у військових блоках. Постійно нейтральний і без'ядерний статус.

РОЗДІЛ VIII. Охорона Конституції.

Глава 25. Засади конституційного контролю. Глава 26. Конституційний Суд.

РОЗДІЛ IX. Порядок змін і доповнень. Конституції і конституційних законів.

Робоча назва Конституції: КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ. Ця назва дає необхідне уявлення про природу і форму Української держави. Використання нейтральної, позбавленої зайвої ідеологізації назви відповідає світовій практиці конституційного будівництва, практиці більшості Республік Союзу, назві і меті Декларації про державний суверенітет України.

Така назва буде зручною в користуванні, оскільки дозволяє вживати рівнозначні терміни як у внутрішньому житті, так і в сфері міжнародного спілкування.

У преамбулі буде проголошено, що нова Конституція України є Основним Законом суспільства і держави, на якому ґрунтуватиметься вся її правова система.

Преамбула має підтвердити волю і рішучість народу України забезпечити умови життя, гідні людини, утвердити соціальну справедливість, побудувати суверенну, миролюбну демократичну правову державу, відкриту для міжнародного співробітництва.

У преамбулі закріплюється соціалістичний вибір як намір побудувати засноване на праці суспільство соціальної справедливості.

Розділ І. Засади конституційного ладу

Мета цього розділу -- закріпити найголовніші принципи організації суспільного і державного ладу України. Передбачається включити до розділу положення таких частин Декларації про державний суверенітет України, які безпосередньо стосуються самовизначення української нації, народовладдя, державної влади, громадянства України, територіального верховенства, економічної самостійності, екологічної безпеки, культурного розвитку, зовнішньої і внутрішньої безпеки, міжнародних відносин.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет Україна, зокрема, визначається як суверенна національна держава, суть якої становить влада народу України, спрямована на забезпечення і захист прав людини і громадянина. Повновладдя народу здійснюється на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через депутатів, обраних до Верховної Ради Української РСР і місцевих Рад народних депутатів.

Від імені всього народу України може виступати виключно Верховна Рада України.

У розділі має бути також закріплене положення, згідно з яким народ України становлять громадяни України, які є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до політичних партій і рухів, релігії, роду і характеру занять, місця і часу проживання в межах республіки та інших обставин.

Україна є демократичною державою, механізм якої функціонує відповідно до принципу розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову.

Форма державного правління -- президентська республіка.

Президент виступає виключно від імені держави.

Форма державного устрою -- унітарна держава, до складу якої входить Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Основою суспільного і державного ладу України є економічний, політичний та ідеологічний плюралізм, багатопартійність, розвиток самоврядування.

У розділі утверджується верховенство права, Конституції і законів Республіки.

Україна забезпечує верховенство влади на всій своїй території, її єдність і цілісність.

Територія Республіки є недоторканною і неподільною. Вона не може бути змінена або використана без її згоди. Питання територіальної цілісності України є виключним правом народу України.

Як суб'єкт міжнародного права Україна відповідно до своїх національних інтересів бере безпосередню участь у міжнародному спілкуванні, керуючись принципами міжнародного права та визнаючи пріоритетність його загальновизнаних міжнародно-правових норм.

У розділі міститимуться положення про державну мову, символіку, столицю Республіки.

Завершуватиметься розділ визначенням позиції Республіки щодо Союзу Суверенних Держав. Тут, зокрема, буде зафіксовано те, що відповідно до волі народу, Україна самостійно вирішує питання про утворення разом з іншими державами Союзу Суверенних Держав на основі Декларації про державний суверенітет України і насамперед таких принципів: добровільність входу і виходу; суверенна рівність і взаємо-вигідність; відмова від застосування сили або загрози застосування сили чи будь-яких інших засобів тиску; територіальна цілісність; непорушність існуючих кордонів; мирне врегулювання спорів і конфліктних ситуацій; невтручання у внутрішні справи; повага прав людини, національних меншин і народів; рівноправність і право народу вирішувати свою долю;

співробітництво і взаємоповага; сумлінне виконання договірних зобов'язань; здійснення спільної діяльності за взаємною згодою і в прийнятному для кожної держави обсязі; ненанесення шкоди інтересам одне одного і Союзу в цілому.

Україна як суверенна держава укладає міжнародні договори, вступає в політичні та економічні союзи, вільно з них виходить.

Розділ II. Права людини і громадянина

Мета цього розділу -- створити надійну правову основу для всебічного забезпечення прав людини і громадянина. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.

Найвищою соціальною цінністю є людина, її життя, честь, гідність, особиста недоторканність та інші права і свободи, закріплені у Загальній декларації, міжнародних пактах та інших документах про права людини. Ці права розглядаються не як даровані державою, а як природні, невідчужувані і недоторканні. Порядок їхнього здійснення і захисту встановлюється Законом. Права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженими, окрім випадків, передбачених Конституцією у відповідності з загальновизнаними нормами міжнародного права. Всі права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією і законами, підлягають захисту у судовому порядку. Держава несе відповідальність за забезпечення прав людини і громадянина.

Всі державні органи і посадові особи зобов'язані поважати права людини і громадянина, сприяти їх реалізації. Громадяни рівні перед Законом і мають рівне право на захист. Ніякі соціальні верстви і групи населення не можуть бути обмежені в своїх правах, так само як і неприпустимим є користування перевагами і привілеями, що не встановлені Законом і суперечать принципам соціальної справедливості.

У цьому розділі встановлюються засади та загальний порядок набуття і втрати громадянства України, які визначаються в Законі про громадянство Республіки.

У новій Конституції України будуть закріплені права людини, які вже проголошені діючою Конституцією (право на працю, право на матеріальне забезпечення в старості, у зв'язку з хворобою, повною або частковою втратою працездатності, право на освіту, право на охорону здоров'я, право на житло та ін.), а також ті, які раніше не проголошувалися Конституцією, зокрема: право на життя; право на належний життєвий рівень для кожної окремої особи та для її сім'ї; право на свободу та особисту (фізичну і моральну) недоторканність; право захисту від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів примусу і покарання; право на свободу думки та переконань; право на інформацію і її вільне поширення без будь-яких форм цензури; право пересування, вибір місця проживання, право залишати будь-яку країну і право повертатися до своєї країни; право володіти майном одноособове або спільно з іншими та займатися підприємництвом; право на відшкодування державою шкоди, заподіяної громадянину; право знати свої права і поводитися відповідно до них.

Разом з цим у Конституції слід передбачити таку категорію прав, як право громадян на приватну власність, екологічні права людини, зокрема право на екологічно чисте навколишнє середовище, продукти харчування, безпечні предмети повсякденного вжитку; право на екологічно нешкідливі умови праці; право на одержання та поширення об'єктивної інформації про стан навколишнього середовища; право на участь в ухваленні рішень щодо розміщення промислових підприємств та використання технологій, які можуть створити загрозу життю та здоров'ю людини тощо.

Завершувати цей розділ мають норми про гарантії прав людини. Серед них чільне місце повинні зайняти положення про обов'язок кожної особи діяти так, щоб не порушувати прав та законних інтересів інших осіб, а також про обов'язок держави здійснювати захист прав і свобод її громадян як на території України, так і поза її межами. Передбачається, крім того, закріпити такі гарантії, як право кожного громадянина відмовитися виконувати будь-який наказ, який порушує Закон і завдає шкоди правам і свободам людини; право на судовий захист своїх прав і свобод; право народу на ініціативу референдуму і законодавчу ініціативу; право на матеріальну компенсацію моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб, право на матеріальну і моральну компенсацію у випадку незаконного затримання, арешту, засудження, безпідставного поміщення у психіатричну установу.

З урахуванням особливої важливості проблеми забезпечення прав і свобод громадян встановлюється посада Уповноваженого з питань захисту прав людини. якого призначає Верховна Рада.

Розділ III. Громадянське суспільство і держава

Конституція Республіки має закріпити основи формування, розвитку і захисту громадянського суспільства, визначити засади його взаємозв'язків з державою. Вона, зокрема, повинна проголосити пріоритет громадянського суспільства над державою, яка забезпечує умови нормального його функціонування.

Економічна організація суспільства базується на тому, що народ України має виключне право власності на все національне багатство Республіки. Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України і який є власністю її народу, становлять матеріальну основу суверенітету Республіки і використовуються для забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Конституція гарантує економічну свободу, багатоманітність, рівноправність і недоторканність форм власності, рівний їх захист з боку держави. Кожний власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається об'єктами своєї власності для задоволення своїх власних потреб і всього суспільства.

Плюралізм та рівноправність форм власності обумовлюють зміст основних принципів господарювання: господарська самостійність промислових і сільськогосподарських підприємств; неприпустимість монополізації економіки; захист державою діяльності власників від адміністративно-командних методів керівництва; свобода підприємництва і сумлінної конкуренції на основі ринкових відносин; захист прав та інтересів споживача.

У розділі будуть зафіксовані основні положення фінансової, цінової, бюджетної, банківської, грошової і податкової, інвестиційної і митної систем України. Вищою кредитною установою є Національний банк України, підзвітний Верховній Раді Республіки. Він забезпечує єдність правового регулювання діяльності комерційних банків.

У розділі будуть закріплені положення, які спрямовані на безпосередню реалізацію принципів гуманізму і соціальної справедливості, виключають зрівнялівку, нейтралізують утриманські настрої. Передбачаються положення щодо соціального забезпечення багатодітних сімей, інвалідів, громадян старшого віку, одиноких матерів, дітей-сиріт.

Конституція проголосить свободу і добровільність праці, закріпить принцип вільного вибору виду трудової діяльності. Основний Закон України буде виходити з того, що Україна створює умови для зайнятості працездатного населення і здійснює соціальний захист громадян шляхом проведення ефективної соціально-економічної політики, забезпечує охорону праці, достатній рівень гідного людини життя різних верств населення на основі індексації заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат, допомог.

Виходячи з того, що сім'я є головним осередком громадянського суспільства. Конституція покладає на державу обов'язок піклуватися про сім'ю, проводити таку молодіжну, демографічну політику, яка сприяє стабільності шлюбів, забезпечує охорону материнства і дитинства.

У Конституції мають бути закріплені принципи та державні гарантії екологічної безпеки і раціонального природокористування.

У цьому розділі Конституції будуть визначені система охорони здоров'я, форми і принципи медичного обслуговування населення, зокрема принципи високоефективного, своєчасного, повного, рівноправного і доступного медичного обслуговування населення, поєднання різних видів медичної допомоги, професійної і народної медицини.

У Конституції закріплюються також основні положення про організацію науки, освіти, культури і духовного розвитку народу України. Держава забезпечує національно-культурне відродження і розвиток українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнічних особливостей, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки. Держава гарантує всім національностям, що проживають на території України, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Передбачається необхідне конституційне закріплення визначальних засад створення і діяльності громадських об'єднань (політичних партій, громадських організацій, рухів тощо). Держава створює рівні умови для їх діяльності. Буде проголошено принцип багатопартійності і різноманітності форм реалізації громадських інтересів. Разом з тим Основний Закон буде містити положення про заборону створення і діяльності партій, інших громадських об'єднань і рухів, що ставлять за мету зміну шляхом насильства конституційного ладу і територіальної цілісності Республіки, а також підрив її безпеки, розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі, зазіхання на права людини, національних меншин та української нації, порушують права людини.

Має діяти принцип -- політична влада досягається тільки через вільні демократичні вибори.

Буде також проголошено, що держава забезпечує гласність в усіх сферах життєдіяльності суспільства, свободу слова і друку, вільне функціонування засобів інформації, виходячи з принципів політичного та ідеологічного плюралізму. Державні засоби інформації є незалежними від політичних партій, громадських організацій і масових рухів.

Розділ IV. Територіальний устрій

Цей розділ має закріпити принципи територіального устрою України з врахуванням економічної цілісності, національно-культурних й історичних традицій, природно-географічних умов, розвитку самоврядування певної території.

У розділі має бути закріплений адміністративно-територіальний поділ України, який охоплює області, райони, міста, райони у містах, селища, сільради.

У ньому буде закріплене також положення про те, що у складі України знаходиться Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.

Розділ V. Державний лад

В основі побудови розділу про державний лад є фундаментальний принцип народовладдя та ідея громадянської злагоди. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці.

Виходячи з цього, організація державного ладу має бути здійснена відповідно до таких засад:

розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, чітке визначення функцій цих влад та компетенції відповідних органів; створення юридичних механізмів їх взаємоконтролю і взаємодії;

розмежування компетенції між центральною владою і місцевими Радами та іншими органами самоврядування на основі верховенства Конституції та законів Республіки.

В конкретно-історичних умовах розвитку України прийнятною формою організації її державної влади є президентська республіка.

За тривалий час свого існування президентська республіка як форма організації державної влади виробила чіткі механізми розподілу влади, розмежування компетенції відповідних органів і здійснення ними взаємоконтролю, запобігання узурпації влади будь-якими окремими партіями, угрупованнями чи особами.

Впровадження цієї форми дає можливість позбутися тих механізмів влади, які не витримали випробування часом: поєднання законодавчої і виконавчої функцій, відсутності незалежного суду і самостійності місцевих Рад та інших органів самоврядування, недостатності контролю за дотриманням ними законів, неефективності виконавчої влади в Республіці тощо.

У розділі визначаються демократичні засади виборчої системи, зокрема загальний, рівний, прямий характер виборів за умови таємного голосування. Передбачається також, що порядок підготовки і проведення виборів у Республіці регулюється Конституційним законом.

Цим же законом будуть визначені форми реалізації принципу багатопартійності при обранні народних депутатів різних рівнів.

У розділі фіксуються також основні положення, які розкривають статус, форми, методи та гарантії діяльності народних депутатів. Зокрема встановлюється, що народні депутати України є відповідальними представниками свого виборчого округу і всього народу, повноважними членами колегіального представницького органу законодавчої влади України -- Верховної Ради.

Депутат місцевої Ради є відповідальним представником виборців свого виборчого округу, повноважним членом колегіального представницького органу місцевого самоврядування.

Народні депутати всіх рівнів діють на основі імперативного мандата.

Органи законодавчої влади

Законодавча влада здійснюється народом України шляхом референдуму і Верховною Радою України, її функції визначає Конституція (прийняття законів, вирішення питань бюджету і фінансів, державного і територіального устрою, ратифікація міжнародних договорів, контроль за конституційністю дій Президента і використанням республіканського бюджету, формування Уряду та інших державних органів, участь у призначенні суддів, інших посадових осіб Республіки та ін.). Разом з тим передбачаються відповідно до моделі президентської республіки конституційні обмеження законодавчої влади. Цій владі забороняється: приймати закони, що суперечать Конституції, делегувати будь-яку із своїх функцій іншим владам чи брати на себе функції інших влад, вирішувати питання, які є предметом обов'язкового народного референдуму тощо.

Верховна Рада України (Парламент) є однопалатним постійно діючим на професійних засадах органом законодавчої влади. Вона формує із числа народних депутатів постійні комісії і комітети для попереднього розгляду і підготовки всіх питань, віднесених Конституцією до відання Верховної Ради.

На час виконання депутатських обов'язків усі народні депутати переходять на постійну роботу до Верховної Ради.

Органи виконавчої влади

Передбачається створення принципово нової системи виконавчої влади, яка має здійснюватися Президентом, Віце-президентом Республіки, Кабінетом Міністрів і державною адміністрацією.

Президент і Віце-президент обираються безпосередньо населенням (шляхом прямих виборів), але не більше ніж на два терміни підряд.

Президент є найвищою посадовою особою в державі, главою виконавчої влади в республіці. Президент як вища посадова особа в державі виступає від імені держави.

Президент видає укази і постанови у межах повноважень, встановлених Конституцією, підписує закони Республіки, користується щодо них правом відкладального вето. Верховна Рада вправі накласти вето на нормативні укази Президента.

Президент здійснює функції по виконанню законів, веденню переговорів та укладенню міжнародних договорів, керує діяльністю Кабінету Міністрів і державної адміністрації.

Президент виконує свої функції і повноваження за допомогою Кабінету Міністрів, відповідного апарату і консультативних органів та державної адміністрації на місцях.

Повноваження Президента обмежуються виключно функціями виконавчої влади. Конституція забороняє будь-які форми його тиску на Верховну Раду (право на її розпуск, на делегування йому надзвичайних повноважень, самостійне вирішення бюджетних питань).

За порушення Конституції і законів Президент несе відповідальність (в порядку імпічменту) перед Верховною Радою, а також відповідальність безпосередньо перед народом (вияв недовіри і дострокове припинення повноважень шляхом ініціативного референдуму народу).

Як кінцевий спосіб розв'язання кризи у взаємодії законодавчої і виконавчої влади закріплюється право Верховної Ради оголосити референдум з питання дострокового припинення повноважень Президента; при цьому у разі, коли за наслідками референдуму народ висловить довіру Президенту, Верховна Рада підлягає розпуску.

Президент систематично підтримує зв'язки з Верховною Радою. У випадках прийняття найбільш важливих рішень він обов'язково радиться з Головою Верховної Ради, головами відповідних комісій. Зустрічі й консультації Президента з Верховною Радою за Конституцією мають бути постійними, що урівноважуватиме законодавчу і виконавчу влади. Президент щорічно виступає на Верховній Раді з доповіддю про політичний і соціально-економічний стан у Республіці.

Кабінет Міністрів керує міністерствами, державними комітетами та іншими органами державного управління.

Склад Кабінету Міністрів та його Прем'єр-міністра пропонує Президент з наступним затвердженням Верховною Радою. Діяльність Кабінету Міністрів регулюється окремим Законом.

Державна адміністрація як складова частина виконавчої влади здійснює функціональне і галузеве управління.

Державну адміністрацію складають:

а) центральна адміністрація (міністерства, комітети та інші відомства);

б) місцева адміністрація.

До державної адміністрації належать, зокрема, органи освіти, охорони здоров'я, фінансів, соціального забезпечення, державної безпеки, внутрішніх справ, юстиції, попереднього розслідування, оборони, закордонних справ та ін.

Система, порядок формування, функції і повноваження органів і посадових осіб державної адміністрації визначаються окремими законами.

Органи судової влади

Судова влада здійснюється від імені Республіки. Судді є незалежними і підкоряються тільки Закону.

Незалежність судової влади забезпечується незмінністю суддів, які обираються на строк 10 років, високим рівнем їхніх соціальних і матеріальних гарантій.

Судами України є Верховний Суд, обласні, районні (міські) суди.

Верховний Суд України є вищою інстанцією судового контролю та нагляду.

Для вирішення господарських спорів у Республіці діють Вищий арбітражний суд України та обласні арбітражні суди, статус яких визначається Конституційним законом. Окремі категорії кримінальних справ розглядаються судами присяжних.

Судоустрій України, статус суддів визначаються Конституційним законом.

Держава забезпечує громадянину право на захист. Громадяни вільні у виборі захисника або представника їх інтересів.

Органи прокуратури

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України нагляд за точним і однаковим виконанням законів міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного управління, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами. службовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підлеглими йому прокурорами.

На органи прокуратури покладаються функції державного звинувачення в суді, нагляду за попереднім слідством і дізнанням, звернення до суду про скасування судових вироків, рішень, ухвал, постанов, які суперечать Закону, нагляду за виконанням судових вироків, місцями позбавлення волі, а також за додержанням прав, свобод і інтересів громадян в усіх сферах суспільного життя.

Страницы: 1, 2


© 2010 Современные рефераты