Завдання державного контролю за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні виконання всіма державними та громадськими організаціями, а також підприємствами та громадянами вимог земельного законодавства в цілях ефективного використання та охорони земель.

Органами, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, є органи місцевого самоврядування та Держкомзему України.

Важливими засобами контроль за використанням та охороною земель є: моніторинг земель, державний земельний кадастр та землеустрій

Моніторинг земель як функція державного управління землями являє собою систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Залежно від охоплених спостереженнями територій моніторинг земель поділяється на такі види: національний (охоплює всю територію країни); регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов); локальний (на територіях нижче регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

1. Контроль за використанням та охороною земель

Отримані в результаті ведення моніторингу земель дані про стан земельного фонду оцінюються шляхом аналізу результатів ряду послідовних спостережень і порівняння одержаних показників.

За результатами оцінки стану земельного фонду складаються доповідні, прогнози та рекомендації, що подаються до місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Держкомзему для вжиття заходів щодо відвернення і ліквідації наслідків негативних процесів.

Державний земельний кадастр - є важливою функцією державного управління земельним фондом, за допомогою якого держава здійснює вплив на процес раціонального використання та охорони земельних ресурсів. Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств і громадян відомостями про землю з метою організації її раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, землеустрою, обґрунтування розмірів плати за землю. Він містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, за категоріями земель тощо.

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурсами являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів спрямованих на забезпечення встановлення меж: території адміністративно-територіальних утворень, меж охоронних зон, місцевостей, меж дії обмежень прав на землю та меж: земельних ділянок.

Землеустрій як система заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законодавства, щодо організації використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів передбачає:

Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає: а) встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань; б) розробку загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель; в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень; г) обгрунтування встановлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами; д) складання проектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових; є) складання проектів відведення земельних ділянок; ж) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок; є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею; з) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель; і) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'язаної з використанням та охороною земель; и) здійснення авторського нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель; к) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Таким чином, мета землеустрою має яскраво виражений земле-охоронний характер. Вона полягає у забезпеченні охорони земельних ресурсів у об'єкта навколишнього природного середовища, створення сприятливого екологічного середовища та формування раціональної системи використання земель як засобу виробництва та операційного базису для розселення людей та виробничої інфраструктури.

Здійснення землеустрою регулюється ЗК, законами України «Про землеустрій» (2003 р.), «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (2004 р.) та деякими іншими правовими актами. Згідно зі ст. 5 Закону «Про землеустрій» об'єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних утворень або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки. Законом також передбачене обов'язкове та добровільне здійснення землеустрою. Землеустрій обов'язково проводиться в разі: а) розробки документації із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель; б) встановлення та зміни меж об'єктів землеустрою, у тому числі визначення та встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; в) надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок; г) встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні й обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельні сервітути); ґ) організації нових і впорядкування існуючих об'єктів землеустрою; д) виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель (ст. 20 Закону «Про землеустрій»). В решті випадків землеустрій може здійснюватися за бажанням власників та користувачів земельних ділянок.

Підставою для проведення землевпорядних робіт можуть бути рішення органів виконавчої влади та місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою, укладені договори між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою, а також судові рішення. Проте здебільшого землеустрій здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Незалежно від того, хто ініціював проведення землеустрою, підготовлена землевпорядна документація підлягає державній експертизі, яка здійснюється відповідно до Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (2004 p.). Згідно зі ст. 7 закону виконавцями державної експертизи є експерти, які працюють у органах Держкомзему України і мають високу кваліфікацію та спеціальні знання. Закон дозволяє проведення такої експертизи і науковими працівниками та іншими висококваліфікованими спеціалістами, які залучаються органами Держкомзему України до її проведення відповідно до закону.

Після проведення відповідної експертизи проект землеустрою підлягає затвердженню. У ст. 186 ЗК встановлений порядок затвердження землевпорядних проектів. Так, прогнозні матеріали, техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель і схема землеустрою після погодження у порядку, встановленому в завданнях на їх розробку, розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або місцевого самоврядування. Ними ж затверджуються і проекти утворення нових землеволодінь і землекористувань після їх погодження із заінтересованими власниками землі та землекористувачами. Проекти відведення земельних ділянок у власність або користування затверджуються органами виконавчої влади або місцевого самоврядування, які приймають рішення про їх надання (продаж) та вилучення (викуп). Проекти внутрішньогосподарського землеустрою колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів та інших сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств після погодження їх з власниками землі і землекористувачами затверджуються сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями. Нарешті, робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням і охороною земель, їх раціональним використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів. Зміни до таких проектів вносяться лише з дозволу останніх. У всіх інших випадках зміни до землевпорядних документів та інших матеріалів з питань землеустрою вносяться за рішенням органів влади, які затвердили ці проекти.

Затверджені в установленому порядку проекти землеустрою підлягають перенесенню в натуру (на місцевість). Перенесення проекту в натуру передбачає закріплення на місцевості меж земельних ділянок та встановлення межових знаків. Після затвердження та перенесення в натуру проекту землеустрою власникові землі чи землекористувачеві видається документ, що посвідчує його права на земельну ділянку.

Висновок

Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов'язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов'язковими для виконання органами державної влади та місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, у тому числі орендарями.

Землеустрій здійснюється державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Література

1. Баб'як О. С, Біленчук П. Д., Чирва Ю. О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2000.- 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

3. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001

4. Екологічне право України За редакцією професорів В. К. Попова і А. П. Гетьмани. Харків, «Право». 2001

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. -- К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - 848 с

6. Закон України “Про охорону навколишнього середовища”. - К., 1991.

7. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. -Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.