Із цієї цитати можна зробити висновок, що хабарництво є наслідком пережитків минулого і дісталося нашому суспільству у спадок від зажерливості та інших пороків людини починаючи, від рабовласницького ладу до капіталізму та імперіалізму сучасного часу. Хабарництво - це атрибут, властивий будь-якій державі, будь-якій владі, це явище, яке існувало в минулому, існує сьогодні і існуватиме в майбутньому - доти, поки існуватиме держава.

Український народ, здобувши незалежність - вступив в новий етап свого розвитку етап побудови демократичної правової держави та громадською суспільства. Та на жаль, на шляху до здійснення цих благородних цілей виникло багач о перешкод. Однією з них є злочинність, та корумпованість державних службовців, яка за роки незалежності зросла більш, як у десять разів.

О.О. Дудоров,- стверджує, що проблематика кримінально-правової боротьби з одержанням хабара на етапі розбудови української державності і запровадження ринкових відносин набуває ще більшої актуальності і демонструє свою живучість. Зміна методів керування економікою з командно-адміністративних (планових) методів на ринкові, створила у майже більшості населення враження, що ціллю життя людини є накопичення грошей, використовуючи для цього законні, а в більшості випадків, враховуючи те, що виробництво його стійко прямує до нуля, або починається збагачення в сфері бізнесу корумпованих чиновників та їх родичів і перерозподіл сфер впливу, незаконні способи збагачення.

Проблема боротьби з хабарництвом на сучасному етапі розвитку української держави, відноситься до найбільш актуальних соціальних, політичних і правових проблем, тим більше на фоні сучасних подій з новітніми випадками порушенням кримінальних справ проти вищих посадових осіб у нашій державі. Це обумовлено тим негативним впливом, який хабарництво справляє на розвиток демократичних інститутів нашого суспільства, діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та управлінських структур приватного сектора, моральний стан суспільства, реформування економіки і становлення державності в Україні, і врешті, становить реальну загрозу національній безпеці України.

Вивчення кримінальних справ про хабарництво взагалі засвідчило вкрай негативні тенденції, які складаються у сфері протидії цьому злу: в абсолютній більшості випадків факти хабарництва викликаються не у зв'язку з цілеспрямованими діями відповідних підрозділів правоохоронних органів, а випадково, здебільшого за повідомленням самих хабародавців.

До негативних тенденцій боротьби з хабарництвом слід віднести також те, що переважна більшість викритих правоохоронними органами фактів хабарництва стосується діяльності посадових осіб найнижчого рівня (керівників структурних підрозділів підприємств, голів і секретарів сільських рад, спеціалістів установ і організацій районного рівня, таких працівників правоохоронних органів, як оперативні уповноважені, слідчі, інспектори. Такий стан речей обумовлений багатьма обставинами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. До перших слід віднести високий рівень латентності хабарництва, у зв'язку з чим виникають суттєві складнощі в доведенні факту дачі-одержання хабара, недосконалість, як кримінального так і, кримінально-процесуального законодавства, недостатній рівень професійної підготовки оперативних працівників МВС і СБУ, а також слідчих, які безпосередньо займаються вивченням і розслідуванням фактів хабарництва, низький рівень технічного оснащення правоохоронних органів тощо.

Крім цього слід зазначити, що великий відсоток чиновників забезпечує свою недоторканність тим, що розділяє частину хабарів з вище стоячими службовцями, які мають вплив, як на слідчих, так і на судові органи.

Дослідження проблеми боротьби з хабарництвом дає змогу однозначно констатувати той факт, що вітчизняна офіційна статистика не віддзеркалює фактичних масштабів хабарництва, його стану та динаміки, оскільки це явище має надзвичайно високу латентність. Реальний рівень хабарництва правоохоронна система на сьогодні визначити не може. Слід зазначити, що такий стан речей у цій сфері притаманний не лише Україні, а й іншим країнам світу насамперед країнам, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. За даними російських дослідників, середнє число фактів хабарництва у 10-18 разів перевищує зареєстрований показник. Результати кримінологічних досліджень як українських, так і російських вчених свідчать про те, що правоохоронним органам стає відомо лише про 1-2% всіх випадків хабарництва. На думку російською дослідника О.Й.Кирпичникова, який має великий практичний досвід розслідування справ про хабарництво і займався кримінологічними дослідженнями проблем боротьби з цим злом, цифра 5 % відсотків виявлення випадків хабарництва завищена у крайньому разі у тисячу разів. Ще у 70-ті роки, досліджуючи проблему латентності хабарництва, він звернув увагу на те, що кожний засуджений за такого роду діяння був викритий у середньому лише на двадцятому випадку одержання хабара. Сьогодні без перебільшення можна говорити про те, що гака соціальна і юридична аномалія, як хабар, стала звичним явищем, яке проникло у всі сфери суспільного життя нашої країни. Власне йдеться не просто про "епідемію" хабарництва, а про те, що воно стало системним елементом державного управління в Україні. Також впливає на заниження статистичних даних те, що переважна більшість слідчих (МВС, СБУ та прокуратури) має оперативні дані про злочинців, які беруть хабарі, але не можуть це довести, або не бажають сваритися з певними кримінально-політичними групами.

Як зазначає народний депутат України А.С.Матвієнко, ситуація в сфері державного управління дійшла до того, що простій людині без хабара "неможливо не лише вирішити елементарну справу, а й потрапити на прийом до чиновника". Про критичний рівень корумпованої управлінського апарату свідчить і той факт, що тривогу з приводу стану корупції в Україні почала бити церква, яка, як відомо, за Конституцією України (ст.35), відокремлена від держави.

Так, у заяві прес-служби Української Православної Церкви Київського Патріархату від ЗО квітня 2009 року зазначається: "Складається враження, що криміналізація суспільства набирає незворотного характеру. Органи державної виконавчої влади не здатні виконувати покладені на них обов'язки. Прогресуюча економічна криза, тотальна корупція, безпардонне хабарництво вже поставили на межу існування не тільки Україну державу, а й саму націю."

З психологічної точки зору найбільш небезпечним у цій ситуації є те, що "додаткова" винагорода посадовим особам усіх рівнів за вчинення (не вчинення) ними відповідних дій по службі у громадській свідомості стала розглядатися як цілком прийнятий спосіб вирішення тих чи інших питань. На практиці можливі дві ситуації участі громадянина в процесі хабарництва. Перша ситуація виникає тоді, коли громадянина змушують стати на шлях хабарництва: у нього прямо вимагають хабара за виконання чи невиконання в його інтересах певних дій чи створюють відповідні умови, однозначно даючи зрозуміти, що вирішення його питання потребує відповідної плати. Друга ситуація обумовлена ініціативою самого хабародавця, який вважає, що краще з самого початку вдатися до такого способу вирішення справ, йдучи на певні витрати, ніж з боєм просуватися до кінцевого результату законним шляхом, який, до того ж, зовсім не гарантує успіх запланованої справи.

І. Кримінологічна та кримінально-правова характеристика злочину, передбачено ст.168 КК. України

Хабарництво слід розглядати не лише як певну сукупність відповідних кримінально караних діянь, а й як соціальне явище, що безпосереднім чином пов'язане з основними соціально-економічними процесами, які перебігають в нашій країні: з одного боку, воно є породженням цих процесів, з іншого-безпосередньо і суттєво впливає на їх розвиток. Така ситуація погребує вжиття адекватних заходів в протидії цьому злу, ефективність яких залежить від багатьох чинників, насамперед від правильного розуміння сутності хабарництва, яке дасть можливість визначити реальні цілі такої протидії і відповідні засоби їх досягнення.

На думку деяких зарубіжних експертів в Україні майже 70% чиновників мають нелегальні доходи. За даними фахівців Світового банку, сума хабарів, які одержують щорічно посадові особи в Україні, адекватна приблизно двом розмірам річного торгового обороту нашої держави. Зокрема, такі дані назвав голова представництва Світового банку в Україні Г. Сджейчак у своєму виступі на конференції "Роль парламенту в розробці та впровадженні національної політики боротьби з корупцією", яка відбулась у Києві 4 березня 2009 року. За його ж інформацією, на хабарі у світі щорічно витрачається понад 80 млрд. доларів США.

За даними Європейського банку реконструкції та розвитку середній рівень хабарів в країнах колишнього СРСР у два рази перевищує аналогічний показник по країнах Центральної і Східної Європи. Такі дані були отримані в результаті проведеного восени 2009 року цією організацією у взаємодії з Всесвітнім банком дослідження умов економічної діяльності підприємств в країнах колишнього соцтабору. Зазначеним дослідженням було охоплено понад 3 тисячі підприємств із 20 країн з перехідною економікою. Встановлено, що середній розмір витрат підприємств на хабарі в країнах колишнього СРСР складає 5,7% від їх середньорічних доходів тоді, як у країнах Центральної і Східної Європи аналогічний показник - 3,3%. Найбільші суми на хабарі, витрачають підприємства Грузії, де вони складають 8,1% від середньорічного доходу копаній. В Україні аналогічний показник дорівнює 6,5%. В Росії витрати підприємств на хабарі складають 4,1% від річних доходів підприємств.

Хабарництвом вражені практично всі сфери соціального життя. За результатами соціологічних опитувань, які періодично з'являються в засобах масової інформації, першість серед них традиційно відводиться сфері діяльності Державної автомобільної інспекції, системі освіти, діяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Так, соціальні дослідження засвідчують, що 95% автомобілістів хоч одного разу в житті давали хабара інспекторові ДАІ. А в сфері освіти ситуація з хабарництвом дійшла до того, що напередодні вступних іспитів до вищих та середніх навчальних закладів окремі засоби масової інформації повідомляють "рейтингові ставки" вступу до того чи іншого навчального закладу: залежно від престижності навчального закладу вони сягають 10000-20000 доларів США.

З метою забезпечення законності при проведенні вступних іспитів до вищих юридичних навчальних закладів у 2006 році парламентський комітет з питань правової політики та судово-правової реформи був вимушений прийняти рішення про участь у них членів комітету. У 2009 році напередодні випускних іспитів у середніх школах органи прокуратури, занепокоєні різким зростанням кількості випускників-медалістів, прийняли рішення про контроль за обґрунтованістю одержання випускниками золотих та срібних медалей. Однак ці заходи суттєво не вплинули на ситуацію, що склалася в Україні з вступом до навчальних закладів. Це, підтверджують результати соціологічних опитувань студентів столичних вузів, кожний сьомий з яких як найважливіше завдання Міністерства освіти України вважає боротьбу з корупцією освіті, а також результати спеціального рейду по навчальних закладах країни, який у 2009 році провели працівники Головного управління державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. У результаті вжитих оперативно-розшукових заходів у сфері освіти виявлено 445 посадових злочинів, кожне друге з яких факт хабарництва (126- у вузах, 40-у ПТУ, 36- у технікумах, 18-школах). До кримінальної відповідальності притягнуто 196 осіб. За інформацією начальника цієї служби О.В. Харломова, хабарництвом уражено практично всі навчальні заклади від середніх до вищих. За його словами, найбільшого розмаху хабарництво набуває в період здачі абітурієнтами вступних екзаменів і під час екзаменаційних сесій.

Так, доцент Львівського держуніверситету "Львівська політехніка" шляхом вимагання отримав від громадянки хабарів у сумі 3000 доларів США за сприяння у вступі її дочки до вузу. У Луганській області викрито доцента Донбаського гірничо-металургійного інституту, який неодноразово шляхом вимагання отримував від студентів хабарі за успішну здачу екзаменів (задокументовано 11 фактів одержання хабара). Під час передачі студентом 5-го курсу Одеської академії харчових технологій ім. Ломоносова хабара в сумі 775 доларів СІЛА за успішну здачу екзаменів було затримано доцента цього навчального закладу. Під час обшуку в неї було вилучено 12000 доларів СІЛА. До таких сфер, безумовно.

Слід також віднести і сферу підприємницької, діяльності. Неодноразово доводилося чути від представників як малого та середнього, гак і великого бізнесу, що однією з основних умов виживання і одержання прибутку є систематичне сплачування данини чиновникам. Слід зазначити, що відносини за принципом "ти- мені - я тобі" притаманні підприємству, так би мовити, як з середини, так і ззовні. З одного боку, в силу деформованих економічних відносин підприємці змушені будувати відносини між собою на базі додаткової неофіційної плати за укладення комерційних угод тощо, з іншого за допомогою такого засобу, як хабар, їм доводиться вирішувати питання з представниками державної влади. Дати хабара - це означає прискорити реєстрацію підприємства, отримати необхідний дозвіл, "пробити" проект, відкупитися від податківця, врешті-решт створити надійний "дах" в особі представників різних органів державної влади, передусім правоохоронних. Існуюча система управління суспільством і система господарювання робили хабарництво обов'язковим елементом підприємства. Займатися в Україні бізнесом без порушень закону і без дачі-одержання хабарів це означає з самого початку приректи свою справу на поразку.

Власне кажучи, хабарництво у сфері підприємства не є лише нашим національним атрибутом. Це проблема всесвітнього масштабу, але в Україні вона набула особливого характеру, насамперед за рахунок своїх масштабів і негативного впливу на результати такої діяльності. Так, за даними експертів Світового банку, корупція є головною економічною проблемою сучасності 40% підприємців у всьому світі вимушені давати хабарі. У розвинутих країнах ця цифра становить 15%, в азіатських - 30%, а в країнах СНД 60%. Головні хабарники представники місцевої влади і урядовці всіх рівнів.

Якщо ж врахувати, що серед країн СНД Україну вважають однією з найбільш корумпованих держав, то можна констатувати, що в орбіту хабарництва в нашій державі втягнутий мало не кожний суб'єкт підприємницької діяльності. За даними Інституту економічного розвитку Світового банку, який у 2007 році проводив обстеження якості робот і доброчесності державних установ, кожний п'ятий громадянин України, який мав справу в районних судах, за вирішення своєї проблеми додатково сплачував суддям гроші. Проведеним центром соціальних експертиз і прогнозів Інституту соціології НАН України експертним опитуванням керівників малих приватних підприємств м. Києва встановлено, що 1998 році фактично кожний підприємець столиці нашої держави вимушений був "неофіційно" доплачувати представникам різних владних структур за виконання ними в інтересах підприємців певних дій по службі. При цьому 30% опитаних вказали, що на хабарі вони витрачали приблизно 10% свого річного доходу, 25% опитаних 30% доходу, 15% опитаних -20% отриманого ними доходу.

Однією з негативних тенденцій, які характеризують хабарництво на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, є так би мовити, його політизація. Йдеться про проникнення цього явища у сферу політичних відносин, прийняття політичних рішень, вирішення кадрових питань тощо. Слід зазначити, що гака тенденція спостерігається у багатьох країнах світу.;

Так, випадок голосування за незаконну винагороду було зафіксовано в історії німецького парламентаризму. Це сталося в 1971, коли в німецькому Бундестазі розглядалося питання про висловлення недовіри тодішньому канцлеру ФРН В.Бранду. Правоохоронними органами цієї країни було виявлено і притягнуто до кримінальної відповідальності (засуджено до трьох з половиною років позбавлення волі) одного з членів парламенту, який за відповідну позицію при голосуванні з цього питання одержав певну суму грошей від прихильників В.Бранда. Про факти підкупу депутатів Державної Думи Російської Федерації неодноразово повідомляли відомі російські політики у своїх коментарях щодо результатів голосування з питання імпічменту Президенту РФ та інших мигань діяльності російського парламенту.

Так, депутат Державної Думи РФ К.Боровий у своєму нещодавньому інтерв'ю газеті "Комсомольская правда" заявив, що "основна робота депутата нашого парламент}', це факт полягає у цинічному зароблянні грошей".

Інформація про купівлю-продаж голосів парламентарів не оминула і нашу державу. З особливо інтенсивністю вона поширювалася під час так званої "спікеріади", що мала місце навесні-влітку 2008 року під час обрання Голови Верховної Ради України. Цей процес мав затяжний характер і був надзвичайно складним, що давало підстави для різноманітних тверджень і припущень. Неодноразово поширювалась інформація про, те що той чи інший кандидат або обрані на посаду спікера, застосовують метод підкупу стосовно окремих депутатів. Про застосування такого методу говориться також і у зв'язку з формуванням депутатських груп та фракцій, переходом депутатів з однієї фракції в іншу. Називались навіть різні суми - 10000, 20000, 250000 і навіть 150000 доларів СІЛА.

Наприклад, народний депутат України В.Р.Марченко у своєму виступі на сесії Верховної Ради України 24.06.2008 року заявив про те, що члени фракції ПСІIV ютові дати свідчення Генеральному прокурору України з приводу пропонування хабарів за вихід з фракцій ПСПУ. "Я прошу,- звернутися до своїх колег В.Р.Марченко, щоб Генеральна прокуратура розслідувала факти не лише пропозицій хабарів за обрання Голови Верховної Ради України, але й за період із однієї фракції в іншу".

Дійшло до того, що окремі народні депутати України (зокрема, В.М. Моісеєнко) почали звертатися до Генеральної прокуратури України з депутатськими зверненнями, в яких містилась вимога порушити кримінальну справу і приступити до перевірки і розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України при голосуванні за кандидатів на пост Голови Верховної Ради України, а Верховна Рада України змушена була обговорювати питання про необхідність перевірки такої інформації і 25.06.08 року прийняли спеціальну постанову "Про заяви народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України". У зв'язку з заявами на пленарних засіданнях Верховної Ради України народних депутатів України А.І.Мартинюка - 22.06.2008 року, П.М.Симоненка 23.06.2008 року тцодо підкупу народних депутатів України з метою впливу на результати голосування за кандидатів на посаду Голови Верховної Ради України та наполяганням народного депутата України В.М.Моісеєнка відносно доручення Генеральному прокурору України щодо проведення негайного розслідування фактів хабарництва у Верховній Раді України під час проведення голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України, Верховна Рада України постановила:

Утворити Тимчасову слідчу комісію по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу Комісії включити 12 осіб з числа народних депутатів України за поданням депутатських фракцій Верховної Ради України на пропорційній основі.

Звернутися до виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця щодо негайного проведення перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва у Верховній Раді України у зв'язку голосуванням по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України із вжиттям усіх необхідних заходів прокурорського реагування.

Щотижнево починати засідання Верховної Ради України з заслуховування інформації виконуючого обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференця про хід перевірки заяв народних депутатів України стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови Верховної Ради України 29 червня 1998 року на засіданні парламенту з інформацією з цього питання виступив виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Б.В.Ференц, який посилаючись на підвищену відповідальність за виконання постанови парламенту від 25.06.2008 року, обумовлену як характером діянь, про які йдеться у постанові, так і рівнем інстанції; де вони, можливо, вчинені, звернувся до Верховної Ради України з проханням про співпрацю працівників прокуратури і членів Тимчасової слідчої депутатської комісії.

7 липня 2008 року на сесії парламенту за участю Б.В.Ференця відбувся розгляд вказаного питання. Б.В.Ференц звернув увагу на складнощі в перевірці фактів хабарництва в парламенті, які обумовлені статусом народного депутата, специфікою Регламенту та механізму виборів і знову висловив прохання утворити депутатську слідчу комісію. Окремі народні депутати України, зокрема В.М.Моісеєнко, звинуватили Генеральну прокуратуру, СБУ та інші правоохоронні органи в бездіяльності і не реагуванні на повідомлення про факти хабарництва. При цьому було відзначено два моменти. По-перше, цілком справедливо депутати зауважили, що для перевірки фактів хабарництва правоохоронним органам не потрібні спеціальні рішення парламенту і створення депутатських комісій. По-друге, на думку народних депутатів, основну увагу при перевірці наведених фактів слід зосередити на структурах виконавчої влади, які безпосередньо причетні до звинувачень, що висуваються.

10 липня 2008 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила склад Тимчасової слідчої комісії по перевірці заяв стосовно хабарництва під час голосування по кандидатах на посаду Голови ВРУ. До складу цієї комісії увійшло 14 народних депутатів України, які представляли різні парламентські фракції і групи. Як відомо, ні комісія, ні правоохоронні органи не встановили конкретних фактів підкупу депутатів, а також конкретних осіб, причетних до таких діянь. їх діяльність по виконанню доручення парламенту про перевірку інформації щодо купівлі голосів у Верховній Раді України фактичні) не додала нічого нового до того, про що було відомо широкому загалу. В Українській політиці загалом і парламентській діяльності використовується метод підкупу, на сторінках газети "День" заявив народний депутат України Л.М.Кравчук. У своєму інтерв'ю цій газеті він зазначив: "Влада зараз живе за законами торгівлі це найстрашніше! Виторгувати посаду Голови Верховної Ради. Виторгували, голосування не було, був продаж бюлетенів...

Представники влади почали жити за законами меркантилізму, торгівлі;"Ти мені, я тобі. Ти віддаси мені голоси і бюлетені, я віддам тобі...» За гроші продається все: перехід із фракції до фракції, посади ». Виходячи з гою, що суб'єктом цього твердження є не сторонній спостерігач політичних процесів, навіть не простий парламентар, а колишній Президент України, людина надзвичайно проінформована, якій у свій час довелося керувати парламентом, а весною-літом 1998 року бути претендентом на посаду Голови Верховної Ради України, а також, вести відповідну роботу з депутатськими групами та фракціями, окремими депутатами, а також з керівництвом виконавчої влади, впливовими бізнесменами і політиками, до його тверджень слід поставитися надзвичайно серйозно.

Наявність таких фактів у своїх публічних виставах неодноразово підтверджували й інші народні депутати України. Зокрема, про це у своєму виступі під час представлення 04.06 2009 року на сесії Верховні)! Ради України свого законопроекту про зміни до Регламенту Верховної Ради України щодо порядку голосування говорив О.М.Карпов.

Про можливий зв'язок між перерахуванням закордонними комерційними структурами, які фігурують у справі по обвинуваченню колишнього прем'єр міністра України, народного депутата України, керівника парламентської фракції «Громада» П.І.Назаренка, 20000 доларів США на особистий рахунок керівника одного з парламентських підкомітетів з подальшим зняттям одержувачем їх готівкою і його депутатською діяльністю йшлося у депутатському запиті народних депутатів України Г.О.Омсльчснка і А.В.Срмака та в повідомленні засобам масової інформації заступника Генерального прокурора України М.С.Обіхода. Підтвердивши факт одержання цим депутатом вказаної суми від двох закордонних комерційних структур, Генеральна прокуратура України продовжила перевірку на предмет встановлення безпосереднього причинного зв'язку між одержанням валюти і виконанням депутатських повноважень.

З юридичної точки зору «купівля» депутатського голосу, плата депутатові за вступ до певної фракції чи вихід з неї так само, як і будь-яка інша незаконна матеріальна винагорода за вчинення чи не вчинення певних дій, які він може вчинити чи утриматись від їх вчинення, використовуючи свої депутатські повноваження, - це ніщо інше як дача одержання хабара.

Одним із корисливих злочинів і є злочин, який має назву «одержання хабара», передбачений ст.368 (сьомої глави, належить до посадових злочинів) Кримінального кодексу України. Хабарництво - родове поняття, яке охоплює три самостійних, взаємопов'язаних склади злочину: 1) одержання хабара (ст.368); 2) давання хабара (ст.368); 3) провокація хабара (ст.370). Зазначені склади злочинів пов'язані між собою спільністю об'єкта і предмета злочину, змістом і характером злочинних дій. Не може бути одержання хабара без його дачі. У свою чергу, не може бути закінченого складу дачі хабара, якщо не було його одержання.

Відповідно посередництво у хабарництві буде мати місце лише при наявності дачі і одержання хабара. Слід зазначити, що питання про зміст поняття «хабарництво» у науці кримінального права відноситься до категорії дискусійних. Існує щонайменше чотири точки зору, відповідно до яких цим поняттям охоплюється: * одержання хабара; * дача і одержання хабара; * дача, одержання хабара та посередництво в хабарництві; * дача, одержання хабара, посередництво в хабарництві і провокація хабара.

Дехто із науковців взагалі вважає, що одержання, дача хабара і посередництво в хабарництві є одним складним злочином. Таку точку зору, зокрема, висловив С.Л.Стрельцов, виступаючи як офіційний опонент 16 жовтня 2006 року на захисті В.С.Лукомським дисертації з проблем відповідальності за дачу хабара і посередництво в хабарництві.

До хабарництва прилягає провокація хабара. На думку окремих науковців провокація хабара охоплюється родовим поняттям «хабарництво». Така позиція обґрунтовується, головним чином, однорідністю термінології, яка використовується в диспозиціях відповідних кримінально-правових норм. Окремі автори називають провокацію хабара злочином, близьким до хабарництва. Висловлюються й інші думки щодо сутності провокації хабара, які зводяться з того, що це діяння перебуває за межами поняття «хабарництво», оскільки воно спрямоване на створення штучної ситуації для дачі або одержання хабара, є видом зловживання посадовою особою владою чи посадовим повноваженням, яке полягає у використанні незаконних способів штучного створення доказів обвинувачення. Єдине, що пов'язує провокацію хабара з хабарництвом,- це те що цей спосіб застосовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених статтями 368 чи 370 КК. Якщо ж цей спосіб відповідними посадовими особами (слідчим, особою, яка проводить дізнання, прокурором) використовується для штучного створення доказів обвинувачення у вчиненні інших злочинів, то їх дії утворюють склад кваліфікованого притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372 КК). В інших випадках такого роду дії можуть бути розцінені як підмовство до вчинення певного злочину.

Такого роду аргументи не позбавлені певної логіки, як не позбавлена її і позиція тих криміналістів, які вважають, що такий вид посадового злочину, як посередництво у хабарництві, не потребує спеціальної криміналізації, а отже, його не слід розглядати як окремий вид хабарництва. Цю позицію сьогодні поділяє багато вчених нашої держави, зокрема авторський колектив прийнятий парламентом у першому читанні проекту нового КК, яким пропонується виключити кримінальну відповідальність за посередництво в хабарництві. Таке рішення у пояснювальній записці до цього законопроекту обґрунтовується тим, що «такі дії (посередництво в хабарництві) караються як пособництво в більш тяжкому злочині - даванні хабара». Цей аргумент не викликає категоричних заперечень, за винятком хіба - що того, що породжує одне суттєве запитання; чому посередництво в хабарництві автори проекту (якщо судити із змісту пояснювальної записки) зводять лише до пособництва в одержанні хабара, залишаючи осторонь питання про пособництво у дачі хабара?. Адже посередництво у хабарництві в редакції ст. 369 чинного КК це певні дії, які вчиняє посередник в інтересах не лише особи, яка одержує хабар, але і в інтересах хабародавця. Цей аспект у викладеному вище аргументі авторів проекту нового КК залишився не врахованим.

З огляду на зазначене, хабарництво можна визначити як сукупність кримінально-караних діянь, вчинення яких безпосередньо пов'язане з дачею - одержанням хабара. За такого підходу, як вже висловлювалось, поняттям «хабарництво» на сьогодні охоплюється три склади злочинів одержання хабара, дача хабара і посередництво в хабарництві. Провокацію хабара все ж гаки, безумовно, не можна віднести до хабарництва і слід вважати злочином, який прилягає до нього. Хоча всі ці чотири діяння більш точно об'єднало б поняття «злочини пов'язані з хабарництвом».

У зв'язку з реформуванням кримінального законодавства України і ймовірним виключенням із переліку кримінально-караних діянь посередництва в хабарництві і провокації хабара може статися так, що у майбутньому поняттям «хабарництво» буде охоплюватися всього два діяння одержання хабара і дача хабара, які власне, і відображають суть розглянутого явища.

Хабарництво на побутовому рівні, у публіцистиці, в юридичній літературі досить часто ототожнюють з корупцією. Інколи хабарництво вважають одним з найбільш небезпечних видів цього явища або ж ставлять його поряд з корупцією, виділяючи такі окремі правові категорії, як корупція, хабарництво, зловживання владою та посадовим становищем тощо/У зв'язку з цим виникає закономірне питання як насправді співвідносяться між собою такі поняття, як «хабарництво» і «корупція», наскільки правомірним с їх ототожнення чи, навпаки, відокремлення?

На перший погляд може здатися, що проблема встановлення співвідношення таких понять «як хабарництво» і «корупція», мас виключно теоретичне значення. Насправді ж це питання має надзвичайно важливий прикладний аспект.

По-перше, використання того чи іншого терміна у правовому значенні передбачає такий, що відповідає йому, правовий (нормативний) зміст); по-друге, проблема встановлення співвідношення цих понять безпосереднім чином пов'язана з проблемою дослідження цих явищ, розробкою стратегії і тактики, вибором засобів боротьби з ними. | Крім того, це питання є актуальним з огляду на надзвичайно важливий соціально-політичний аспект боротьби з корупцією, яка за визначенням політичного керівництва і найвищих органів нашої держави реально загрожує національній безпеці України. Оскільки з поняттям «хабарництво» певною мірою вище ми вже визначились, то для відповіді на поставлене запитання необхідно з'ясувати зміст поняття «корупція».

Зробити це, виявляється, не просто, оскільки, як зазначають окремі дослідники «корупцією легше розпізнати, ніж визначити.. Дехто взагалі вважає, що дати чітке визначення корупції, яке було б загальноприйнятим, неможливо в принципі.

Однак, незважаючи на зазначені обставини, все ж таки вбачається за можливе наблизитися до загального визначення поняття «корупція», виділивши найхарактерніші її ознаки, сформулювавши її сутність, і тим самим виокремити її серед усіх асоціальних явищ. Розпочавши цей процес варто із звернення до етимології цього слова. Дослідники виділяють кілька варіантів походження терміна «корупція». Одні вважають, що він походить від сполучення латинських слів «соггеі" (кілька учасників зобов'язальних відносин з приводу одного предмета) і "rumpere" (ламати, пошкоджувати, порушувати, скасовувати).

Іноді цей термін також пов'язують з латинським словом, але вже дещо іншим - "corruptio", яке тлумачиться як "підкуп, продажність громадських і політичних діячів посадових осіб". Приблизно таке ж тлумачення цьому поняттю дає С.Ожегов. "Корупція,- зазначає він, - підкуп хабарами, продажність посадових осіб, політичних діячів. Крім підкупу і продажності, енциклопедичні словники тлумачать латинське слово "corruptio" ще й як псування і розбещування. Останнє підкреслює глибинний аспект корупції як соціального явища, яке свідчить про розбещення певних посадових осіб державних органів владою і розкладання системи державної влади.

Співвідносячи ці два поняття, корупцію можна розглядати як різновид соціальної корозії, яка роз'їдає і руйнує органи державної влади, державу і суспільство в цілому. В її основі лежать такі вікові традиції взаємодії у суспільстві, як "послуга за послугу", " do ut des" (даю щоб ти дав). Деякі енциклопедичні видання пояснюють корупцію як процес, пов'язаний з прямим використанням посадовою особою прав (повноважень), наданих їй посадою з метою особистого збагачення, включаючи в цей процес підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, дачу хабарів і тлі...

Автори вітчизняного юридичного словника-довідника пропонують розглянути корупцію як одну з форм зловживання владою, пов'язаною з підкупом посадових осіб. На думку авторів одного з перших російських підручників, присвяченого Особливій частині нового КК РФ, корупція в широкому розумінні - це соціальне явище, яке вразило державний апарат влади, що виражається в розкладі влади, умисному використанні державними службовцями, органів місцевого самоврядування, іншими особами, уповноваженими на виконання державних функцій, свого службового становища, статусу і авторитету займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах. Найбільш характерними кримінально-правовими проявами корупції, на думку авторів, є:заволодіння з використанням посадового становища чужим майном шляхом його вилучення всупереч волі власників, зловживання посадовими повноваженнями з корисних мотивів, але не пов'язане з незаконним заволодінням чужим майном, і, насамкінець, "хабарництво".

Як злочинну діяльність у сфері політики або державного управління, що полягає у використанні посадовими особами наданих їм прав і владних можливостей з метою особистого збагачення, пропонує розглядати корупцію М.Ю. Тихомиров. До найбільш типових проявів корупції він відносить підкуп чиновників і громадсько-політичних діячів, хабарництво за законне чи незаконне надання благ і переваг, протекціонізм - висування працівників за ознаками рідства, земляцтва, особистої відданості і приятельських стосунків. Як видно із вжитих М.Ю. Тихомировим у пропонованій ним дефініції поняття "корупція" слів "злочинна діяльність", цей автор відносить до корупції лише кримінально карані діяння. Найчастіше під корупцією пропонують розуміти підкуп і продажність посадових осіб, що відображається кримінально-правовим поняттям "хабарництво". Одні вважають, що корупцією охоплюється будь-яке одержання хабара, інші, наприклад, П.М. Панченко, розглядають корупцію як систему систематичного скоювання організованого хабарництва.

Автори згаданого вище російського підручника з Особливої частини Кримінального права виділяють такі форми хабарництва як різновиди корупції:

одержання винагороди, подарунка за вже вчинене правомірне діяння з попередньою домовленістю про винагороди чи без неї;

одержання винагороди за тих же умов за діяння, пов'язане з порушенням службових обов'язків;

систематичні побори, "данину", якою обкладаються підлеглі та інші особи, які так чи інакше залежить від доброго ставлення державного службовця;

одержання матеріальних цінностей і послуг від осіб, зацікавлених у покровительстві, потуранні, доброму ставленні і тлі. державного службовця без будь-якої домовленості про конкретне службове діяння.

Особливо небезпечним, на думку цих авторів, є остання ситуація підкупу, як вони називають - тотального хабара коли представники організованої злочинності беруть на утримання державних чиновників різного рівня, нібито "купуючи їх на корені", вважаючи, що у відповідній ситуації корумпований представник влади вчинить так, як потрібно хабародавцям.

На думку В.С. Лукомського, підкуп посадових осіб є лише однією з складових корупції. А.А. Аслаханов визначає хабарництво одним з найбільш поширених і небезпечних видів корупції. Спробуємо кваліфікувати одержання хабара. Цей злочин є: найбільш небезпечним проявом хабарництва. Відповідальність за цей злочин чинний кримінальний закон передбачає у ст. 368 КК. Аналіз норм, передбачених цією статтею, та практики їх застосування показує, що найбільше проблем законодавчого характеру та кваліфікації на практиці пов'язано саме з цим видом хабарництва.

Предмет одержання хабара. Перша така проблема, незважаючи на описаний характер диспозиції основного складу цього злочину, полягає у відсутності законодавчого визначення предмета хабара. У ч. І ст.368 КК одержання хабара визначається так: " одержання посадовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи посадового становища".

Зазначена кримінально-правова норма хоча нібито й називає основні ознаки цього злочину, разом з тим не розкриває змісту основної з них поняття "хабара". Таким чином, поза увагою кримінального закону залишається зміст ключової ознаки цього злочину. Вказівку на те, що хабар може мати "будь-який вигляд", при буквальному тлумаченні кримінального закону можна розуміти по-різному.

Не буде складу злочину і у випадку, одержання незаконної винагороди не у зв'язку з реалізацією посадових можливостей, а за виконання сугубо професійно-виробничих функцій. Це дуже важливий момент кваліфікації цього злочину, який погребує детального дослідження особливо у тих, випадках коли одні і ті ж суб'єкти можуть одночасно виступати як посадові особи, а у іншій - виконувати чисто професійні обов'язки, абсолютно не пов'язані з їх статусом посадової особи. До такої категорії зокрема, відносяться викладачі, медичні працівники тощо.

Відповідальність за одержання хабара настає незалежно від того, до чи після вчинення обумовлених дій був отриманий хабар. Частіше за все, хабар, щонайменше домовленість про його дачу-одержання, передує виконанню чи невиконанню певних дій на користь того, хто дає хабар. У даному випадку має місце так званий хабар-підкуп. У певних випадках дії посадової особи попередньою домовленістю про матеріальну винагороду можуть не обумовлюватись. Однак, якщо після їх вчинення і у зв'язку з їх вчиненням посадовій особі надаються будь-які матеріальні цінності, послуги або переваги, то це також повинно визнаватися одержанням хабара з тією лише різницею, що у даному випадку мова йде про хабар-винагороду. Для правильної правової оцінки дій посадової особи, яка одержала хабар, важливо точно знати момент закінчення цього злочину. Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що одержання хабара вважається закінченим з моменту, коли посадова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо ж посадова особа виконала певні дії, спрямовані на одержання хабара, але не одержала його з причин, які не залежали від її волі, вчинене нею належить кваліфікувати як замах на одержання хабара.

Страницы: 1, 2