ерування підготовкою злочину (злочинів) передбачає спрямування дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: підшукуван-ня або пристосування засобів чи знарядь; під-шукування співучасників; замовлення вчи-нення злочину; усунення перешкод; інше умисне створення умов для вчинення злочи-ну. Керуванням підготовкою злочину (злочи-нів) охоплюється також проведення інструк-тажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), вироблення заходів щодо нейтралізації діяль-ності правоохоронних органів (організація підкупу, застосування насильства до праців-ника такого органу чи його близьких, усунен-ня його з посади чи інше блокування його діяльності, яка може перешкодити вчиненню злочину), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, його слідів та предметів, здобутих злочинним шляхом тощо. У разі ко-ли організатор спрямовує зусилля, наприклад, виконавця на вчинення підготовчих дій, які самі по собі є злочинними (підроблення доку-ментів, викрадення чи зберігання зброї, да-вання хабара тощо), його дії потребують додат-кової правової оцінки ще як організатора чи підбурювача таких злочинів.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об'єктивної сторони злочину (дій виконавця) чи забезпечення такого виконання (дій пособника та підбурювача). Воно може полягати, зокрема, у: наданні настанов конкретним уча-сникам злочину щодо виконання тих чи ін-ших дій, які становлять об'єктивну сторону вчинюваного злочину чи забезпечують вико-нання таких дій; координації дій співучасни-ків (їх розстановка на місці вчинення злочи-ну. визначення послідовності вчинення зло-чинних дій, форми і порядку зв'язку між співучасниками під час їх вчинення); забезпе-ченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Особливістю цього виду організаторських дій є те, що вони пов'язані з безпосереднім виконанням об'єктивної сторони злочину і здійснюються в процесі вчинення злочину або перед його початком.

Організація вчинення злочину, керування його підготовкою чи вчиненням, а також інші форми організації злочинної діяльності не виклю-чають участі організатора у виконанні об'єкти-вної сторони злочину, тобто участі його у ньо-му як виконавця. За таких обставин дії орга-нізатора слід кваліфікувати за статтею Особ-ливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин без по-силання на ст. 27 КК. Якщо у вчиненні одного злочину особа брала участь як організатор, а в іншому -- як виконавець, пособник чи підбу-рювач. її дії у кожному разі мають одержувати самостійну правову оцінку.

Утворення організованої групи чи злочин-ної організації -- це сукупність дій по орга-нізації (формуванню, заснуванню, створен-ню) стійкого злочинного об'єднання для вчи-нення одного чи багатьох злочинів.

Дії щодо утворення організованої групи чи злочинної організації за своїм змістом є близь-кими до дій по організації злочину (підшуку-вання відповідних співучасників, об'єднання їх зусиль. визначення загальних правил пове-дінки членів групи або організації тощо). Од-нак основне завдання, яке стоїть перед орга-нізатором у цьому випадку, є іншим -- ство-рити (заснувати) стійке об'єднання осіб, в якому поєднати (зробити спільними) їх зусил-ля для заняття злочинною діяльністю. Нала-годження функціонування стійкого злочин-ного об'єднання передбачає встановлення взаємозв'язку в діях окремих учасників остан-нього та діяльності його структурних частин, упорядкування, узгодження їх дій (діяльності) відповідно до загальної структури об'єднання.

Керування організованою групою чи зло-чинною організацією полягає у вчиненні су-купності дій, спрямованих на управління про-цесом підтримання їх функціонування (забез-печення існування та збереження організова-ності) як стійкого об'єднання осіб та або здійснення ними злочинної діяльності.

Таке керування може здійснюватись у формі віддання наказів, розпоряджень, дору-чень, проведення інструктажів, організації звітів про виконання тих чи інших дій, прийняття рішень про застосування заходів впливу щодо членів злочинного об'єднання за невиконання доручень його керівництва або порушення встановлених у ньому правил поведінки.

Фінансування злочинної діяльності орга-нізованої групи чи злочинної організації -- це забезпечення їх коштами у національній ва-люті України чи в іноземній. Воно передбачає як організацію винним постачання зазначе-ним об'єднанням фінансів іншими особами, так і здійснення такого постачання ним без-посередньо. Таке забезпечення має місце не лише тоді, коли фінанси поставлені даним об'єднанням у необхідній кількості, а й тоді, коли вони лише частково задовольнили їх по-треби. Воно може спрямовуватись на фінан-сування як забезпечення функціонування ор-ганізованої групи чи злочинної організації (придбання техніки, зброї, іншого майна. оренду чи придбання приміщень, видачу кош-тів членам таких об'єднань як плату за вико-нання ними відповідних функцій, підкуп предста-вників влади, здійснення розвідувальної та контррозвідувальної діяльності), так і вчинен-ня конкретного злочину (придбання та при-стосування знарядь та засобів його вчинення. вкладання коштів у незаконну підприємниць-ку діяльність, виплата винагороди виконав-цям та іншим співучасникам злочину тощо).

Інше, крім фінансового, забезпечення (ма-теріально-технічне, інформаційне тощо) зло-чинної діяльності названих об'єднань за зако-ном не є підставою для визнання особи орга-нізатором злочину. Особа, яка здійснює таке забезпечення, може бути визнана організато-ром лише за умови вчинення нею інших дій, передбачених ч. З ст. 27 КК.

Приховування злочинної діяльності орга-нізованої групи або злочинної організації яв-ляє собою організацію специфічної форми пособницької діяльності у вигляді перехову-вання злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, іншого приховування злочинної діяльності зазначених об'єднань. Приховування злочинної діяльності таких об'єднань може виразитись в організації; а) легалізації доходів, отриманих таким об'єд-нанням злочинним шляхом; б) підкупу пра-цівників органів державної влади з метою не-вжиття ними передбачених законом заходів до викриття учасників групи (організації) та при-тягнення їх до відповідальності; в) проник-нення учасників таких об'єднань до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою забезпечення «даху» для злочинної діяльності даних об'єднань; г) виїзду учасни-ків такої діяльності за межі регіону чи країни; д) збуту предметів, здобутих злочинним шля-хом; е) маскування слідів злочину; є) знищен-ня знарядь та засобів їх вчинення; ж) фізично-го знищення потерпілих, свідків злочинної діяльності, а також тих співучасників вчине-них злочинним об'єднанням злочинів, які мог-ли б виступити як свідки.

Якщо приховування, на організацію якого були спрямовані дії особи, саме по собі утво-рює склад окремого злочину (наприклад, зни-щення чи пошкодження майна, вбивство, да-вання хабара, легалізація майна, здобутого злочинним шляхом тощо) і це охоплювало умислом такої особи, її дії додатково кваліфікуються ще і як організація відповідного злочину.

2.3. Підбурювач
Нове законодавче визначен-ня цього виду співучасника відрізняється від попереднього трьома моментами:
-- новою його назвою (у ч. 5 ст. 19 КК 1960 р. він іменувався підмовником, у ч. 4 ст. 27 КК 2001 р. -- підбурювачем);
-- новий КК підбурювачем визнає особу, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тоді як КК 1960 р. не уточнював цьо-го моменту і зазначав, що підмовник -- це особа, яка схилила до вчинення злочину (як-що тлумачити буквально, то не зрозуміло, ко-го ж вона мала схилити до цього);
-- новий КК називає конкретні способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину, чого не передбачав КК 1960 р., а са-ме: умовляння; підкуп; погроза; примус; схи-ляння іншим чином.

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанос-ті, вигідності, потребі), викликання рішучості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у новому КК йде-ться про схиляння «іншого співучасника», то підбурюванням може бути визнано лише схи-ляння до вчинення злочину особи, яка може бути суб'єктом злочину. Схиляння ж до вчи-нення злочину, наприклад, неосудної особи не с підбурюванням у кримінально-правовому смислі. У разі вчинення останньою злочину відповідальність за його вчинення як викона-вець несе особа, яка схилила до нього. Не мо-же розглядатися як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того, щоб, використавши її помилку, досягти певного злочинного результату. У цьому випадку від-сутня психічна спільність, характерна для співучасті.

Умовляння означає систематичне або одно-разове наполегливе прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину.

Підкуп -- це надання або обіцянка надання особі матеріальної (надання грошей або май-на, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань) або ін-шої (допомога у працевлаштуванні, вирішен-ня певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності тощо) вигоди у разі вчинення нею злочину. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну мате-ріальну винагороду чи іншу вигоду, не вико-нуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Погроза -- залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шко-ди у разі невчинення нею злочину.

Примус передбачає домагання від іншої осо-би вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншо-го насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, розповсюдження певної інформації про таку особу тощо.

Під іншим чином схилянням іншого співучасника до вчинення злочину слід розу-міти вчинення будь-яких інших, крім зазначе-них вище, дій, за допомогою яких особа схи-лила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик. Як-що схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу або розпорядження, адресо-ваного підлеглому по службі, то відповідаль-ність за такого роду підбурювання, а також за виконання зазначених наказу чи розпоряджен-ня настає з урахуванням положень, передбаче-них ст. 41 КК.

Підбурювання може виражатись у словес-ній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів, як у прямій, так і в завуальо-ваній формі. У тих випадках, коли спосіб під-бурювання сам по собі є кримінальне кара-ним, він повинен отримувати самостійну кри-мінально-правову оцінку (наприклад, погроза вбивством, давання хабара).

З об'єктивної сторони підбурювання харак-теризується лише активними діями, однак во-но не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за за-гальним правилом не с кримінальне караним. за винятком випадків, коли у ньому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або воно утворює склад іншого закінченого злочину (наприклад. порушення рівноправності громадян залежно від їх расової національної належності або ставлення до релігії - ст.161 КК).

У разі якщо підбурювання особою іншої осо-би до вчинення певних дій утворює самостій-ний склад злочину, цю особу слід визнавати виконавцем такого злочину, а її дії кваліфіку-вати за відповідною статтею Особливої части-ни КК (наприклад, провокація хабара (ст. 370), примушення чи втягнення у заняття проституцією -- ч. 2 ст. 303 КК).

2.4. Пособник
Відповідно до ч. 5 ст. 27 нового КК пособником визнається особа, яка сприя-ла вчиненню злочину іншими співучасника-ми: порадами чи вказівками: наданням засо-бів чи знарядь; усуненням перешкод, -- а так само особа, яка заздалегідь обіцяла: перехова-ти злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом; придбати чи збути такі предмети; іншим чином сприяти його прихо-вуванню. Від аналогічного визначення у КК 1960 р. (ч. 6 ст. 19) наведене визначення по-няття пособника відрізняється двома момен-тами:

-- у чинному визначенні йдеться про спри-яння вчиненню злочину іншими співучасни-ками. чого не вказував КК 1960 р.:

-- новий КК доповнив поняття пособника новою ознакою, вказавши, що ним також є особа, яка заздалегідь обіцяла придбати чи здобуті предмети, здобуті злочинним шляхом, або іншим чином сприяти приховуванню зло-чину.

Що ж до змісту конкретних ознак пособни-ка. то їх у стислому вигляді можна визначити.

Сприяння вчиненню злочину порадами чи вказівками полягає в наданні іншим співучас-никам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину та ін-ших обставин, яка є необхідною для реалізації спільних злочинних намірів.

Надання засобів чи знарядь злочину -- це передача іншим співучасникам різних пред-метів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснювати вплив на по-терпілого, предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату (зброя, засоби зв'язку, транспорт, документи, наркотичні засоби тощо).

Під усуненням перешкод розуміється лік-відація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації злочинного на-міру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди мас проникнути виконавець, відключенні сиг-налізації чи, навпаки, її невключенні, виве-денні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засо-бів злочину, його слідів чи предметів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку чи під час його вчинення. Такі дії мо-жуть виразитись у: наданні злочинцю помеш-кання, підроблених документів; знищенні за-собів вчинення злочину; приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; зберіганні гро-шей чи майна, які були предметом злочину;

придбанні чи продажі майна, здобутого зло-чинним шляхом, тощо. Форма, у якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, може бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо в силу систематич-ного їх вчинення вони давали підстави вико-навцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування зло-чинця, знарядь чи засобів злочину, слідів зло-чину чи предметів, здобутих злочинним шля-хом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відповідальності ли-ше у випадках, передбачених ст. 198 та ст. 396 КК.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти прихову-ванню злочину іншим чином передбачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім пере-лічених у ч. 5 ст. 27 КК, дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцян-ка знищити кримінальну справу чи предмети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів. здобутих злочинним шляхом, тощо.

Не є співучастю обіцяне до закінчення вчи-нення злочину неповідомлення про достовір-но відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч. 7 ст. 27 КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчи-нене ними діяння містить склад іншого зло-чину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243 КК).

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво можуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні зло-чину іншими співучасниками (наприклад, до-помога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони, пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності.

Розділ III Форми співучасті
3.1. Соціолого-психологічні та кримінологічні аспекти форм співучасті
Для України боротьба з організованою злочинністю має першочергове значення у справі забезпечення національної безпеки держави і навіть пов'язана з проблемою нашого виживання. Ця думка була висловлена майже п'ять років тому на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. Однак і сьогодні важко заперечувати її актуальність. Організована злочинність продовжує залишатися «ворогом номер один» для молодої Української держави.
Ст. 28 КК України визнає злочин учиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням кількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Отже, злочинна організація -- це різновид малих неформальних груп або навіть середніх, характерною видовою ознакою яких є антисуспільна спрямованість.
Соціальна організація має низку характерних ознак (властивих і злочинним організаціям як сукупностям осіб, які встановили між собою стосунки, що мають ознаки організованих форм діяльності з досягнення спільної злочинної мети):
1) соціальна організація має цільову природу, оскільки створюється для реалізації визначеної мети та оцінюється через досягнення останньої. Це означає, що організація становить засіб та інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута ними поодинці;
2) задля досягнення мети члени організації змушені розділятися за ролями та статусом. Відповідно соціальна організація становить складну взаємопов'язану систему соціальних позицій і ролей, що виконуються членами організації. Соціальна організація дає особі змогу задовольнити свої потреби та інтереси в тому обсязі, який визначено її соціальним статусом, соціальними ролями, які вона виконує, соціальними нормами та цінностями, загальновизнаними в певній соціальній організації;
3) організація виникає на основі розподілу праці та її спеціалізації за функціональною ознакою. Тому в соціальних організаціях утворюються різні горизонтальні структури. Однак істотнішим для розуміння організації є те, що вона завжди будується за вертикальною (ієрархічною) ознакою, в якій досить чітко виділяються підсистеми, що керують, та керовані. Необхідність керівної системи зумовлена необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур. Ієрархічність побудови організації забезпечує досягнення єдиної мети, надає їй стійкості та робить її ефективною;
4) керівні підсистеми створюють свої специфічні засоби регулювання та контролю за діяльністю організації. Серед них значну роль відіграють так звані інституціональні, або внутрішньо-організаційні норми, тобто норми, що створюються діяльністю спеціальних інституцій, які мають на це особливі повноваження. Зазначені інституції реалізують нормативні вимоги, підтримують їх своєю особливою владою та впливом, контролюють їх виконання та застосовують санкції.
З моменту виникнення група прагне до консолідації, встановлення внутрішньогрупової згуртованості, солідарності, забезпечення якнайповнішого взаєморозуміння між її членами, до формування у них спільних поглядів на життя. Тому зрозуміло, що коли в конкретній формальній групі панують антисуспільні погляди, коли ця група прагне досягти протизаконної мети, то вона неминуче негативно впливатиме на кожного свого члена. В таких групах виробляються певні групові норми, яких має дотримуватися кожен учасник групи. Ці норми закріплюються у взаємних експектаціях членів групи. У процесі стабілізації групи посилюється тиск на тих її учасників, які не виправдовують групових очікувань. Цей тиск тим сильніший, чим згуртованіша група, чим більше організованості в її діях.
Однак слід зауважити, що підкорення окремих учасників групи прийнятим у ній стандартам, нормам поведінки, не завжди буває добровільним. Це можливо як у разі певних розбіжностей інтересів конкретної особи з інтересами групи загалом, так і тоді, коли інтереси групи з часом втратили для неї значення.
Організованому злочинному угрупованню потрібний керівник, який здатен розробити, організувати, спланувати й забезпечити в оптимальний термін і з оптимальним ефектом наявними засобами досягнення злочинного результату Бараненко Б. Й., Пясецкий А. Й. Тактические особенности оперативно-розискного воздействия на организованньїе преступньїе группьі ко-рьістной й корьістно-насильственной направленности // Вопр. совершенст-вования оперативно-розьіскной деятеяьности органов внутренних дея: Сб. науч. тр. -- К.: Укр. акад. внутренних дея, 1992. -- С. 54--55.. Лідерство в організованому злочинному угрупованні розуміється як один із процесів організації соціальної групи, керування нею, який сприяє досягненню групової мети Сервецький І. В., Гелетей В. В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.--1999.--№3.--С. 153.

Можна визначити такі основні функції лідера: інформаційну, організаторську, нормативно-регулятивну. Вся їх протиправна поведінка становить реалізацію зазначених функцій.

3.2. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб і організованою злочинною групою (організованою групою)
У проблемі боротьби правоохоронних органів з організованою злочинною діяльністю центральне місце посідає питання протидії злочинним організаціям. Тому актуальним нині є визначення самого поняття «злочинна організація» та його ознак як форми співучасті.
У науці кримінального права немає одностайності ні з призводу того, чи слід розрізняти види й форми співучасті чи тільки форми, ні стосовно критеріїв їх розподілу. Більшість дослідників форм співучасті, як зазначає П. Ф. Тельнов, ведуть мову лише про форми, вважаючи, що видів співучасті як таких взагалі немає Тельнов П. Ф, Ответственность за соучастие в преступлении. -- М.:Юрид.лит., 1974.--С. 107--113.. Цю позицію закріплено й у новому КК України.
Тим часом сьогодні в законодавстві, в теорії та практиці, виникли передумови, які дають можливість твердити, що склалася певна класифікація форм співучасті та з'явилася єдність у їх розумінні.
Найближчою до цієї класифікації є позиція професора М. І. Бажанова. Можна з упевненістю говорити, що його позиція знайшла своє відображення у Кримінальному кодексі України, вона сприймається практикою, цілковито відповідає і кримінологічній класифікації організованих злочинних угруповань. Слушність міркувань М. І. Бажанова підтверджується і законодавчою практикою Російської Федерації, де у новому КК РФ прийнято ст. 35 (Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою чи злочинним співтовариством (злочинною організацією).
Форми співучасті, на думку М. І. Бажанова, це об'єднання співучасників, що різняться між собою за характером ролей, які виконують співучасники, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними Бажанов М І. Кримінальне право Украіни. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер -.
Ми підтримуємо позицію М. І. Бажанова стосовно того, що співучасть може мати різні форми залежно від об'єктивних та суб'єктивних ознак.
За суб'єктивними ознаками (стійкістю суб'єктивних зв'язків та стійкістю умислу) виокремлюють три форми співучасті: співучасть без попередньої змови (або угоди), співучасть з попередньою змовою (або угодою), злочинна організаціяПраво., 2002..
Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК України злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь кілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.
Отже, співучасть без попередньої змови має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності іншого в процесі вчинення злочину (коли він уже розпочався), але до його закінчення. Тут попередньої змови немає, узгодженість виникає вже під час вчинення злочину, але до його закінчення. Всі співучасники діють як виконавці злочину.
Складнішою є співучасть за попередньою змовою, точніше її дві форми: співучасть за попередньою змовою в елементарній формі та організована група.
У ч. 2 ст. 28 КК України зазначається, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його і спільно вчинили кілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
Співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, як зазначає М. І. Бажанов, позбавлена будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість. Тут наявна звичайна змова між кількома особами про вчинення злочину. Йдеться про спільне виконання об'єктивної сторони (співвиконавство чи співвинність).
Типовою для розкриття сутності зазначеної форми співучасті можна вважати постанову Пленуму Верховного суду України № 12 від 25.12.92 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»29 Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності»: 36. постанов Пленуму ВСУ (1963--1997). -- Сімф.: Таврія, 1998.--С.208.
, де у п. 25 роз'яснюється, що крадіжку, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання належить кваліфікувати як здійснені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли за домовленістю, яка виникла до початку вчинення відповідного злочину, в ньому брали участь як спів виконавці дві й більше особи.
Таким чином, для наявності такої форми співучасті, як співучасть за попередньою змовою в елементарній формі, крім загальних ознак, притаманних співучасті, потрібно встановити: а) співвиконавство, співвинність у вчиненні злочину двох чи більше осіб; б) попередню, тобто до початку виконання об'єктивної сторони конкретного складу злочину, змову про його вчинення.
Різновидом (формою) співучасті за попередньою змовою визнається організована група.
Поняття «організована група» в Кримінальному кодексі України розкривається в ч. З ст. 28, де зазначається, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого учасникам групи.
У теорії кримінального права існує думка, що організована група -- це стійка група осіб, яка перед скоєнням злочину проводить ряд підготовчих дій (наприклад, розподіляє ролі між співучасниками, підшукує знаряддя та засоби, вивчає місце вчинення злочину, розробляє план його скоєння і т.д.). Стійкість групи може виявлятися і в систематичності її злочинної діяльності30 Бажанов М.І. Кримінальне право України. Загальна частина.- Київ-Харків.: Юрінком Інтер- Право., 2002..
На нашу думку, про стійкість суспільно небезпечних намірів, навколо яких об'єднано злочинну групу, свідчить систематичність вчинення злочину.
Систематичність злочинів -- це насамперед скоєння злочину втретє. Тобто групу слід вважати стійкою, а дії співучасників вчиненими у складі організованої групи з моменту прийняття групою рішення про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) злочину. Прийняття рішення про вчинення такого злочину слід вважати ознакою стійкості групи, якщо не скінчився термін давності притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення першого злочину.
Таким чином, стійкість як ознака організованої групи може бути виражена в одному з трьох різновидів.
1. Розподіл ролей між співучасниками.
2. Наявність у діях співвиконавців злочину ознак ч. 1 ст. 14 КК України (крім підшукування співучасників або змови на вчинення злочину у процесі формування групи).
3. Систематична злочинна діяльність.
Отже, при встановленні будь-якої з характеризованих вище фактичних обставин, групу слід вважати стійкою, тобто організованою групою.
У теорії кримінального права досить поширеною є позиція і стосовно низки специфічних ознак організованої групи, які, на думку її прихильників, виокремлюють організовану групу в особливий різновид чи форму співучасті. Такими ознаками прийнято вважати: а) розподіл злочинних ролей; б) більш тісну взаємодію її учасників; в) наявність керівництва; г) об'єднання її учасників для вчинення кількох злочинів чи одного, але такого, що вимагає організованої діяльності злочинців31 Советское уголовное право. Общая часть. -- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988. -- С. 180--181; Тельнов П. Ф. Ответственность за соучастие в преступлении. -- М.: Юрид. лот., 1974. -- С. 117--132.
.
3.3. Злочинна організація як форма співучасті
Злочинна організація -- найнебезпечніша форма співучасті. Саме створення такої організації закон визнає закінченим злочином (ст. 255 КК України).
Теорія кримінального права визначає злочинну організацію як стійке об'єднання двох, чи більше осіб, що навмисно згуртувалися для скоєння злочинів, які становлять особливу суспільну небезпеку, та забезпечення умов, необхідних для здійснення злочинної діяльності його учасниками, навіть якщо злочинної мети не було досягнуто32 Матычиевский П. С. Преступления против собственности й смежные с ними Преступления. -- К.: Юрінком, 1996. -- С. 216..
Чинне кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину та за керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією. Передбачено також відповідальність за організацію, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.
На початку 90-х рр. вважалося, що підвищений ступінь суспільної небезпеки злочинної організації зумовлено метою і способом об'єднання винних. У зв'язку з цим як специфічні для (цієї форми співучасті розглядалися такі ознаки: а) наявність не менш, а головним чином більше як двох осіб; б) організованість; в) стійкість; г) спеціальна мета об'єднання33 Организованная преступность -- 2 / Под ред. А. Й. Долговой, С. В. Дьякова.--М.: Криминолог. Ассоц., 1993.--С. 231--232.
. Отже, фахівці кримінального права дійшли висновку: злочинна організація відрізняється від організованої групи більш високим рівнем стійкості та організованості, а також спеціальною метою об'єднання.
Визначальною ознакою будь-якої формальної групи (тобто злочинної організації) с її ієрархічна структура. Ця ознака, в свою чергу, може бути конкретизована такими моментами: 1) наявністю певного органу як носія влади; 2) наявністю стосунків, побудованих на субординації; 3) регламентацією прав і обов'язків.
У неформальних групах (організованих злочинних групах) ієрархічна структура, що характеризується зазначеними ознаками, відсутня.
Вказані вище ознаки формальної групи становлять якісну своєрідність злочинної організації. Вони, зрештою, відбивають певну упорядкованість стосунків між суб'єктами спільної діяльності, тобто їх організованість.
Щодо стосунків, побудованих на субординації, то це передусім наявність взаємин між членами угруповання, що базуються на принципах влади та підкорення.
Як і про стійкість організованої групи, про стійкість злочинної організації може свідчити спільна діяльність, що передує початку вчинення першого злочину (ч. 1 ст. 14 КК України).
Отже, стійкість як ознака злочинної організації може бути виражена у двох основних формах: «спільна діяльність з метою систематичного вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів» (ідеться про діяльність, що передує початку вчинення першого злочину, це різного роду організаційні заходи, спрямовані на забезпечення безпеки, здобування необхідних матеріально-технічних або фінансових ресурсів, чи підбір співучасників злочину) та «систематичне вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів».
Ознаки організованості (ієрархічної структури) є обов'язковими для злочинної організації, в організованій групі вони можуть бути відсутні. Отже, при встановленні ознак організованості та відсутності необхідної для злочинної організації стійкості група осіб не може бути визнана злочинною організацією.
Таким чином, щодо змісту поняття «злочинна організація» слід узагальнити: злочин вважається скоєним злочинною організацією, якщо в ньому брали участь три або більше особи, які попередньо встановили або підтримували між собою стосунки, що свідчать про наявність групи осіб з ознаками організованості (ієрархічної структури), яку утворено для спільної діяльності з метою систематичного вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів або яка виникла внаслідок досягнення згоди про вчинення третього (наступного після повторно вчиненого) тяжкого чи особливо тяжкого злочину.
Висновок
Прийняття нового КК України стало важливим етапом розвитку юридичної науки і практики в нашій країні. Переваги даного нормативно-правового акту є досить суттєвими у порівнянні з раніше діючим законодавством. Проте КК (від 5 квітня 2001р.) містить ряд недоліків , які, на жаль , не обминули й інститут співучасті. Зокрема , в розділі 5 (Загальна частина) нічого не сказано про змішану форму вини , хоча вона існує в більшості необережних злочинів , а це особливо важливо при умисному порушенні особою якогось нормативного акта , що спричинило суспільно-небезпечні наслідки , до яких вона мала необережну форму вини. З цього випливає питання про можливість співучасті у таких злочинах , оскільки відповідно до ст. 26 КК співучасть можлива лише у вчиненні умисних злочинів. Наприклад , якщо пасажир умисно підбурює водія перевищити швидкість , платить йому за це , усвідомлюючи можливість суспільно небезпечних наслідків , внаслідок чого сталась ДТП і загинули люди , то за чинним законом пасажир не може нести відповідальності як співучасник , бо скоєно необережний злочин , тобто уникає відповідальності за особливо тяжкий злочин , в якому він як підбурювач зіграв важливу роль.
Тобто , доречним було б вказати , що співучасником злочину є також особа , яка виступила співучасником умисних дій , що призвели до злочинного результату , стосовно якого вона мала вину у формі необережності.
В ст. 27 перераховано види співучасників - виконавець , організатор , підбурювач , посібник , але в Особливій частині з'явився ще один вид - керівник (ст.255 , 258) , котрий виступає поряд з організатором (який за кримінальним законом також виконує керівні функції , і ознаки якого в Загальній частині не вказані. Якщо організатор і керівник один вид співучасника , то чому їх названо різними іменами у вказаних статтях Особливої частини КК ? Саме у зв'язку із відсутністю цього визначення не регламентовано законом відповідальність керівника , а це має особливе значення при вирішенні питання про відповідальність членів організованої злочинної групи та злочинної організації.
Кримінальне законодавство Царської Росії визнавало ще одного співучасника - особу , яка свідомо розділила вигоди від злочину . Це , наприклад , члени сім'ї , інші утриманці злочинця , які добре розуміють , звідки в них розкіш і достаток. З правової літератури і практики відомо , що саме ці особи найбільше підбурювали до злочинів. Чи не варто їх також визнавати співучасниками і притягати до кримінальної відповідальності за злочини , пов'язані з корупцією і організованою злочинністю.
В чинному КК України вчинення злочину з використанням підлеглих не є обставиною , що обтяжує покарання. Доцільно було б , щодо відповідальності за виконання наказу чи розпорядження вирішити так : керівник , який наказами , погрозами , проханнями чи іншим способом вимусить підлеглого до явно незаконних дій , повинен отримувати більш суворе покарання , ніж підлеглий.
Отже , поняття співучасті у злочині є більш досконалим у порівнянні з попереднім законодавством. Проте з вище сказаного можна судити і про суттєві недоліки чинного Кримінального кодексу.
Список літератури
1. Конституція України // ВВРУ. -1996.- №30. - Ст.141.
2. Кримінальний кодекс України. - 1960р.
3. Кримінальний кодекс України. - Бобов І.О. “Бібліотека “Закон і бізнес”-2001р.
4. Постанова Пленуму Верховного суду України від 26.02.99. №3 “Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного суду України від 1 квітня 1994р. №1 “Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини” // Право України.-1999.-№7(1).-Ст.140.
5. Постанова Пленуму Верховного суду України від 25.12.92 №12 “Про судову практику і справах про корисливі злочини проти приватної власності”: Зб. Постанов Пленуму ВСУ (1963-1997).- Сімф.: Таврія, 1998.- Ст.208.
6. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002.- ч.1,2.
7. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина. - Київ: Юрінком Інтер - 2000.
8. Коржанський М.Й. Науковий коментар Кримінального Кодексу України. - Київ - 2001.
9. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
10. Таганцев Н.С. Російське кримінальне право: Лекції: В 2 т. - Спб.:1902.
11. Піонтковський А.А. Вчення про злочин за радянським кримінальним правом.-М. 1961.
12. Радянське кримінальне право. Загальна частина.- Л.1962.
13. Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.!974.
14. Ковальов М.І. Співучасть У злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
15. Бурчак Ф.Г. Співучасть: соціальні , кримінологічні і правові проблеми.- К.: Вища школа,1986.
16. Кримінальний кодекс Російської Федерації // Збірн. Законодавства Російської Федерації.- 1996.- №25.
17. Пояснювальна записка до проекту Кримінального кодексу України // Укр. Право.-1997.- №2 (7).
18. Філософський енциклопедичний словник. / Редкол.: С.С.Аверінцев та ін.- М.,1989.
19. Сервецький І.В., Гелетей В.В. Деякі ознаки лідера організованого злочинного угруповання // Вісн. Луган. ін-ту внутрішніх справ МВС України.- 1999.-№3.
20. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2001.- №11.
21. Кубрак П. , Мікулін В. Деякі загальні положення методики розслідування злочинів , вчинених при складних формах співучасті.// Право України,- 2001.- №3.
22. Редька А.І. Деякі питання провадження у справах про злочини , вчинені організованими злочинними угрупованнями.// ВВСУ.-2001.-№1(23).

Страницы: 1, 2