Проблема тероризму багато років залишається у центрі міжнародної уваги. Він має складну як соціально-політичну, так і кримінально - правову природу. Різноманітність засобів скоєння терористичних актів перешкоджають його ефективній протидії, адже головною тенденцією сучасного тероризму є його інтенсивні зміни в напрямі підвищення суспільної небезпеки за рівнем організованості, матеріально-технічного й фінансового забезпечення, національних і транснаціональних масштабів, за настанням тяжких наслідків тощо. Сьогодні терористи можуть виступити по радіо, телебаченню або надіслати повідомлення до друкованих видань. Такий вільний доступ до джерел масової інформації робить насильницькі терористичні дії могутньою зброєю, яка призводить до залякування великої кількості людей одночасно та у різних куточках світу.

Підтвердженням небезпечності цього явища слугують широко відомі нам трагічні події, що відбулися 11 вересня 2001 р. в Нью-Йорку, Вашингтоні і Пенсільванії, 23-26 жовтня 2002 р. в Москві на мюзиклі “Норд-ост”, 1 вересня 2004 року у Беслані (Південна Осетія) тощо. Такі тенденції свідчать, що тероризм стає чинником глобального значення, або, за словами К. Гаджиєва, замінником нової світової війни.

Хоч поки що і не має підстав говорити про якісь сплески тероризму в нашій країні, але в будь-якому випадку державні органи мають бути готові до різноманітних варіантів розвитку подій, зокрема й несприятливих. Однак протидія тероризму не може бути ефективною без якісного нормативно-правового забезпечення, особливо у кримінально-правовій галузі, оскільки в прийнятих останнім часом міжнародних конвенціях, присвячених проблемам боротьби з тероризмом, намітилася чітка тенденція до розширення сфери кримінально-правової заборони відносно будь-яких терористичних проявів і встановлення спеціальних складів злочинів в національних законодавствах. У зв'язку з цим після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. був прийнятий Закон України від 21 вересня 2006 р. № 170 - V, яким постановлено частини четверту та п'яту статті 258 КК виключити і доповнити Кодекс статтями 2581 - 2584 КК. Проте, ознайомлення з цими законодавчими актами показує, що вони не відповідають повною мірою ні Конвенції Ради Європи, ні іншим конвенціям, крім того, вони не тільки не усувають наявні раніше в антитерористичному законодавстві протиріччя, але й породили нові. Крім того, практично проігноровано положення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, яка була ратифікована Законом України від 12 вересня 2002 р. № 149 - IV, в якій йдеться про необхідність введення в кримінальне законодавство окремого складу злочину про фінансування тероризму.

У вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам. Відомо, що велике значення при криміналізації того чи іншого діяння відіграє понятійний апарат: від чіткого і зрозумілого визначення залежить, чи виникатимуть ускладнення у правозастосовній діяльності з питань кваліфікації тих чи інших діянь як терористичних. Тому найперше наше завдання - визначити, що називатимемо і будемо вважати злочином: тероризм, терористичний акт, терористичний злочин, терористична діяльність, терористична група чи ще щось інше. Адже існуюча термінологічна плутанина в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.

Тероризму присвячені праці таких українських вчених Я.Ю. Кондратьєва, В.О. Глушкова, В.В. Крутова, С.М. Мохонука, В.Ф. Антипенка, В.А. Ліпкана М.О. Свіріна, Ю.М. Коцюбинської, М.В. Семикіна, М.А. Погорецького, С.С. Яценка, а також В.Ємельянова, який свою роботу “Злочини терористичної спрямованості” присвятив визначенню правового поняття, ознак тероризму і терористичних актів та провів відмежування тероризму від терору. Першу спробу розглянути тероризм з кримінально-правової точки зору зробила у 1993 році С.О. Допілка на прикладі морського тероризму.

Новизна цієї теми заключається в тому, що науковці приділяють достатню увагу цій проблемі, але нажаль, у своїх працях вони висвітлюють кримінологічну, криміналістичну, геополітичну характеристики тероризму, а на наш погляд, передусім, проблема кримінально-правової регламентації тероризму, потребує подальшої розробки. Ми вважаємо, що саме кримінально-правовий аспект розгляду даного соціального феномену є вкрай важливим і потребує подальших розробок. Адже, як свідчить аналіз практики, передусім законодавче забезпечення відіграє ключову роль у боротьбі з тероризмом. Саме воно легітимізує діяльність уповноважених державних органів, що ведуть боротьбу з тероризмом. І на відміну від інших вчених, саме на цій науковій проблемі, ми зосередили увагу.

Все вищевикладене пояснює актуальність і значущість вибраної теми дослідження.

Мета та завдання дипломної роботи. Мета даної роботи полягає у визначенні та науковому обґрунтуванні поняття тероризму та терористичного акту, їх відмінність та співвідношення; фактів, що сприяли розвиткові тероризму; статей, що передбачають кримінальну відповідальність за терористичні акти; з'ясування змісту цих статей; об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкту, суб'єктивної сторони терористичного акту; кваліфікуючих ознаках терористичного акту; відмінність між терористичним актом та суміжними злочинами.

Відповідно до поставленої мети в дипломній роботі формулюються такі завдання:

проаналізувати передумови виникнення загрози тероризму в Україні;

визначити поняття терору, тероризму та терористичного акту в кримінальному законодавстві України та деяких інших зарубіжних країн;

прослідкувати історичний розвиток процесу становлення кримінальної відповідальності за терористичний акт у кримінальному законодавстві України;

визначити та дослідити об'єктивні, суб'єктивні та кваліфікуючі ознаки складу злочину ст. 285 КК України;

розглянути проблеми судово-слідчої практики застосування ст. 285 КК України;

з'ясувати проблемні питання відмежування терористичного акту від суміжних злочинів.

Об'єктом дослідження даної роботи є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з проявами тероризму і застосуванням законодавства щодо боротьби з цим явищем.

Предметом дослідження є кримінально-правова норма, що передбачає відповідальність за терористичний акт - складне, динамічне, багатопланове явище, законодавча конструкція злочину, передбаченого ст.258 КК України та судово-слідча практика його застосування.

Теоретичне та практичне значення полягає в тому, що висновки проведеного дослідження та пропозиції теоретично доповнюють кримінально - правову базу науково - обґрунтованими методами застосування законодавчої норми, яка передбачає відповідальність за терористичний акт, дозволяють вдосконалювати шляхи та способи теоретичної розробки цього інституту у кримінальному праві України.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки можуть бути використані у правозастосовчій діяльності органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального процесу; при розробці методик розслідування терористичних актів; при розробці відомчих нормативно-правових актів, які стосуються вдосконалення практики застосування правових норм, що передбачають кримінальну відповідальності за теракт, а також при підготовці навчальних та методичних посібників.

Методологічною основою дослідження є:

~ діалектичний метод (він дозволяє встановити й теоретично відобразити сутність тероризму, антитерористичної діяльності, нормативного регулювання боротьби з тероризмом чи окремих правових явищ в їх динаміці, врахувати фактори, що впливають на їхню сутність, в тому числі, соціологічний, порівняльно-правовий, історико-правовий, формально-логічний, структурно-функціональний, статистичний та інші спеціальні та загальнонаукові методи дослідження.

Основою для написання роботи послужило коло документальних джерел, а саме: міжнародно - правові акти з питань боротьби із тероризмом, національне законодавство України і деяких інших країн, матеріали практики його застосування відповідних норм та рiзноманiтна правова література з наведеної тематики.

Структура роботи обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку, та списку використаної літератури. Загальний обсяг тексту роботи складає 75 сторінки, список використаних джерел - 5 сторінок (55 найменувань).

Розділ 1. Поняття терористичного акту в кримінальному праві

1.1 Правовий аналіз передумов виникнення загрози тероризму в Україні

Тероризм здавна супроводжує розвиток цивілізації, однак за останні кілька десятиліть у світі кількість злочинів терористичного характеру стрімко збільшилась. Тероризм -- одне з найскладніших і найнебезпечніших явищ політичного життя як минулого, так і сьогодення. Нині він набирає надто загрозливого характеру і глобального масштабу. Результат жахливий -- масова загибель людей, величезні матеріальні втрати, нівелювання духовних цінностей і, що найгірше, створення атмосфери жаху, взаємної недовіри, злоби і ненависті в суспільстві й державі.

Нормативно - правовою базою даного явища є: “Європейська конвенція про боротьбу з фінансуванням тероризму” від 09.12.99р., “Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму” від 13.04.05р., “Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим тероризмом” від 16.12.97р., “Конвенція Ради Європи про запобігання тероризму” від 16.05.05р., Кримінальний Кодекс України від 5.04.01р. із внесеними змінами від 21.09.06р., Закон України “Про боротьбу з тероризмом, Постанова про затвердження плану заходів на 2007 рік із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму тощо [6].

Тероризму присвячені праці таких українських вчених Я.Ю. Кондратьєва, В.О. Глушкова, В.В. Крутова, С.М. Мохонука, В.Ф. Антипенка, В.А. Ліпкан, М.О. Свіріна, Ю.М. Коцюбинської, М.В. Семикіна, М.А. Погорецького, С.С. Яценка, а також В. Ємельянова, який свою роботу “Злочини терористичної спрямованості” присвятив визначенню правового поняття, ознак тероризму і терористичних актів та провів відмежування тероризму від терору. Першу спробу розглянути тероризм з кримінально-правової точки зору зробила у 1993 році С.О. Допілка на прикладі морського тероризму.

В Україні відсутні терористичні організації в повному розумінні цього слова. Проте в термінології спецслужб існує поняття «сплячий терористичний осередок» -- спільнота людей, котрі до певного часу ведуть спосіб життя порядних громадян і навіть мало спілкуються між собою. Можна припустити, що в Україні вже сьогодні присутні сплячі осередки терористичних організацій.

Проблема тероризму в нашій державі перебуває в іншій площині, а саме в існуванні певних суперечностей у політичній, економічній та соціальній сферах, що може стати підґрунтям для поширення цього небезпечного явища. Про складність ситуації в Україні свідчить наявність у великій кількості зброї, незаконного придбання та виготовлення вибухових речовин, пристроїв, а також розвинена криміналізація суспільства.

За офіційними даними 2008 року, підрозділами СБ України у взаємодії з органами міліції із незаконного обігу вилучено 282 одиниці вогнепальної зброї, 255 гранат, 280 кг вибухівки, близько 40 тис. набоїв різного калібру, 42 електродетонатори та 238 саморобних вибухових пристроїв. За даними фактами порушено 230 кримінальних справ за ознаками злочинів, пов'язаних із незаконним поводженням з вогнепальною зброєю та вибухівкою.

Поки що в Україні не спостерігається “терористичного бума”, проте окремі злочини мають явно виражену терористичну спрямованість. Тільки у 2007 році та першому кварталі 2008 року розкрито 172 прояви терористичного характеру. Понад 40 осіб притягнуто до кримінальної відповідальності, 21 особу -- до адміністративної відповідальності.

Службою безпеки України на підставі "консолідованого списку" Ради Безпеки ООН, з червня 2002 року заборонено в'їзд до України 186 членам руху "Талібан" та "Аль-Кайди" [8, C. 7].

На думку фахівців, це суспільно небезпечне явище має тенденцію до поширення на території України. Власне територія України не розглядається міжнародними терористичними організаціями як об'єкт терористичних посягань. Проте за певних обставин тероризм в Україні може поширитись, а її територія стати місцем підготовки терористичних актів щодо третіх країн.

На сучасному етапі тероризм характеризується:

1. Тероризм нині - все активніше зрощується з організованою злочинністю. Терористичні організації швидко пристосували до своєї діяльності методи і техніку останньої. Терористи відрізняються від кримінальних злочинців тільки мотивацією вчинення акту. Мета його -- не особиста вигода, а досягнення певної політичної вимоги.

2. Відбувається інтернаціоналізація терористичних організацій. У зв'язку із стрімким зростанням транснаціональної злочинності в останні роки ООН приділяє велику увагу необхідності міжнародної кооперації і більш тісній співпраці у боротьбі із злочинністю, тероризмом, контрабандою вогнепальної зброї та наркобізнесом.

3. Тероризм набуває вигляду індустрії, оскільки великі кошти не тільки вкладаються у цю діяльність, а й повертаються до вкладників з прибутком.

Терористичні організації широко використовують нові можливості, які надає їм сучасна техніка. Внаслідок цього сфера кримінальної діяльності не тільки зростає, а й стає прибутковішою. Дана тривожна тенденція буде загострюватись і далі, у першу чергу, завдяки розвитку новітніх технологій (зокрема, у галузі телекомунікацій, міжнародних комп'ютерних мереж тощо), постійному зростанню міжнародної комерційної та економічної діяльності, транспортних перевезень і туризму. Збільшення випадків тероризму за останні роки призвело до того, що його вплив став помітний у країнах, які раніше ніколи з цим не стикалися [9, C. 46]

На сучасному етапі значно розширилися дії, які терористи можуть вчинити проти людства: масові отруєння, радіоактивне зараження, зараження небезпечними хворобами, поширення епідемій та епізоотій тощо. Таким чином, знаряддями терору можуть бути: вибухові пристрої широкого спектра дії, радіоактивні, отруйні та інші небезпечні хімічні речовини (згадати, хоча б епізод із використанням отруйних газів в токійському метро терористам з групи “АУМ синрике”), не виключаючи і атомну зброю. Поки що випадки використання хімічних та біологічних речовин пов'язані з діями, спрямованими проти невеликої кількості людей, але застосування біологічної та хімічної зброї є дуже вірогідним і доступним.

Окремо слід сказати про зростання ролі релігії у тероризмі. Згідно з даними, які наводилися на конференції «Тероризм у трансатлантичному регіоні» (1997p.), з середини 60-х до середини 90-х pp. чисельність фундаменталістських течій усіх релігійних напрямів у світі зросла втричі. Одночасно сталося бурхливе зростання ідентифікованих релігійних терористичних організацій, яких ще у 1968 р. зовсім не було. Сьогодні майже четверта частина усіх терористичних формувань переслідує переважно релігійні цілі [11, C.27].

Аналіз соціально-політичних, політико-правових процесів свідчить, що в Україні присутні основні терогенні фактори, що створюють політичні, економічні, соціальні й етнорелігійні передумови для виникнення й розвитку тероризму:

глибока соціально-економічна криза;

протистояння політичних сил;

наростання проявів сепаратизму;

зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку «середнього класу»;

зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур;

корумпованість державного апарату (зміна влади й перехід останніх в опозицію ще більше збільшує ризик);

живучість соціально-революційних традицій і постулатів ("мітингова демократія", яка набула нині популярності як основний спосіб вирішення суперечливих питань);

організована злочинність; великомасштабний незаконний обіг зброї;

девальвація моральних та духовних цінностей. До того ж Україна є активним експортером зброї на світовому ринку;

базування Російського Чорноморського флоту і тліюче вогнище напруженості в Криму;

спроби створити "пасіонарний розлам" України на Східну й Західну;

значне збільшення міграційних потоків;

посилення геополітичної напруженості у світі та всередині розташування України в Європі, значимість українських транспортних коридорів для Європи, наявність АЕС, насамперед Чорнобильської (через стан об'єкта укриття, характер забезпечення охорони) також підвищують терогенність [13, C.45].

Український дослідник тероризму, доктор юридичних наук В.А. Глушков констатує: "В Україні нині така ситуація, що за певних умов у найближчому майбутньому може вибухнути проведенням низки широкомасштабних терористичних актів як політичного, так і кримінального забарвлення" [11, C. 33].

На думку Василя Крутова, керівника міжнародної громадської організації "Міжнародна антитерористична єдність" (МАЄ), на сьогодні терористичні загрози в Україні слід розглядати в двох вимірах - у внутрішньому й у зовнішньому. І якщо говорити про внутрішні загрози, то найбільш вірогідні ризики нападів на об'єкти підвищеної небезпеки. І таких потенційно небезпечних об'єктів в Україні налічується дуже багато, наприклад, хіміко-токсичні об'єкти (ВО «Азот» -- м. Сєверодонецьк, Приморський завод -- м. Одеса, Придніпровський хімзавод -- Дніпропетровськ.

Окрім цього, нині в державі існують певні проблеми в царині незаконної міграції. Бо, якщо, скажімо, якась людина може в'їхати до країни на законних підставах, то силовикам за такого стану дуже складно відслідковувати чим саме окремі мігранти займаються в Україні.

На Міжнародному форумі, що пройшов у Києві в червні 2007 року під гаслом “ Захист прав людини у боротьбі з тероризмом" Ніна Карпачова зазначила, що в Україні постійний ризик тероризму обумовлений ще її географічним положенням, і передусім тому, що ми є транзитною державою. З її ж слів, віднедавна з'явилися передумови для організації терористичної діяльності на території України, яких раніше не було. Зокрема виявлено центри підготовки бойовиків - потенційних терористів. У зв'язку з цим, довелося депортувати 11 осіб. Нещодавно стало відомо, що на території Херсонської області також є подібний табір, діяльність якого потрібно якнайшвидше припинити [12, C. 31].

Україна, як суб'єкт міжнародного права, є учасником практично всіх міжнародних конвенцій та протоколів по різних аспектах боротьби з міжнародним тероризмом. У зв'язку з цим на території України діють майже всі міжнародні акти та відповідні рішення Конвенцій. Зокрема намітилася чітка тенденція до розширення сфери кримінально-правової заборони відносно будь-яких терористичних проявів і встановлення спеціальних складів злочинів в національних законодавствах. У зв'язку з цим після ратифікації Конвенції Ради Європи про запобігання тероризму від 16 травня 2005 р. був прийнятий Закон України від 21 вересня 2006 р. № 170 - V, яким постановлено частини четверту та п'яту статті 258 КК виключити і доповнити Кодекс статтями 258-1 - 258-4 КК [2, C.5].

1.2 Сучасне розуміння понять: терору, тероризму та терористичного акту в правовій системі

Тероризм - це соціальне явище, що підтверджується тим, що він має соціальну зумовленість, може істотно впливати на найважливіші соціальні процеси; має історичні витоки та глобальний характер, має здатність набувати нових форм та різновидів. Можна виділити політичну, правову, міжнародну, психологічну, економічну, моральну та інші сутності тероризму як соціального явища. Таким чином, при дослідженні цього явища потрібно враховувати його багатоаспектність. Ми розглядатимемо тероризм як кримінально-правове явище, що повинно мати визначений характер і чіткі межі, адже існуюча термінологічна плутанина в значній мірі перешкоджає ефективній антитерористичній діяльності.

Вперше проблема визначення тероризму на рівні ООН обговорювалась після терактів на Мюнхенських Олімпійських іграх 1972 р. Однак, найбільше каталізували роботу в даному напрямку теракти 11 вересня 2001 року в Нью Йорку та Вашингтоні.

Серед учених немає єдиної думки з питання кримінально-правового визначення поняття тероризму. Одні автори (С.А. Ефірів, А.В. Наумов) вважають, що плідніше не шукати універсальне визначення тероризму, а слід обмежитися лише деякими його ознаками. На думку інших (А.Э. Жалінській), корисно було б спробувати дати робоче визначення тероризму на правовому рівні. Схожу з цим думку виказують і деякі зарубіжні дослідники (наприклад, А.-М. Лізен). Інші зарубіжні автори (наприклад, В. Маліссон, З. Маліссон), навпаки, не вважають терор і тероризм поняттями, які ідентифікуються з чітко певними фактичними подіями, через широке смислове значення цих термінів.

Аналіз ряду робіт вітчизняних авторів свідчить про те, що загальним практично для всіх дослідників при розробці визначення є прагнення чіткіше розмежувати поняття “терор”, “тероризм”, “терористичний акт”.

У літературі ці поняття найчастіше ідентифікуються за своїм значенням і вживаються як синоніми. Така ідентифікація понять “терор” і “тероризм” вигідна саме з позиції лексичного вживання. Будь-які акти насильства, вбивства, захоплення заручників можуть належати до категорії терористичного акту, оскільки ці акти мають на меті кого-небудь залякати. У цьому випадку поняття “терор” і “тероризм” є ідентичними за своїм змістом. Але відносно суб'єкта, який здійснює цей акт, і об'єкта “його адресата” така ідентифікація понять терор і тероризм нівелює специфіку конкретної ситуації, в якій терористичний акт або сукупність терористичних актів здійснюється.

Отже, буде більш правомірним і логічним, якщо поняття терору буде відноситись до сил, які знаходяться при владі, які спираються на владні структури і репресивний апарат примусу, армію, різні спецслужби, тобто, які об'єктивно є більш сильною стороною в конфлікті і протиборстві; а поняття тероризму - відноситись до опозиційних сил, які є об'єктивно більш слабкою стороною [17, C.22].

Тобто можна зробити висновок, що терор (тероризм) - це передовсім метод ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування (або погроза застосування) насильства.

Але на основі вищевказаної властивості даного явища сформулювати його визначення є неможливим, оскільки насильство як таке притаманне не лише теророві (тероризмові), але й іншім соціально-політичним явищам. Наприклад, для досягнення певних цілей (політичних, соціальних, економічних тощо) дуже часто використовується війна. Принциповою основою цього метода також є застосування насильства. Тому для того, щоб дати чіткі дефініції терору і тероризму, необхідно окреслити особливості форм насильства, властиві лише їм. Коли терорист підриває бомбу у багатолюдному торговельному центрі, або коли група озброєних осіб, увірвавшись до мирного міста, вбиває беззбройних мешканців, або коли працівники каральних органів держави катують і розстрілюють арештованих ними людей, насильство, яке здійснюються в усіх цих випадках, залишається без відповіді, цебто таким, що має однобічну спрямованість. Це його головна відзначна особливість.

Терор - це метод впливу шляхом здійснення теракту (терактів) для досягнення певних цілей, за якого жертва теракту є об'єктом даного методу впливу, в той час як тероризм -- це метод впливу шляхом здійснення теракту задля досягнення певних цілей, за якого жертва теракту не є об'єктом даного методу впливу [15, C.35]

Що до самого слова «терор», то воно запозичене з латині, де terror означає «страх», «жах». Відповідно, такий самий сенс мають похідні від нього англійське слово terror і французьке teurreur. У своєму сучасному значенні слово «терор» з'явилося наприкінці ХVIII ст. Його поняттєве оформлення відноситься до періоду Великої французької революції [55].

Оксфордський тлумачний словник виділяє два основних значення лексеми "терор":

1) надзвичайний страх;

2) людина або річ, що є причиною надзвичайного страху.

Основні характерні ознаки терору:

масовість насильства. Це означає необмежену кількість осіб, які підпадають під це насильство, а також потенційну можливість його розповсюдження на ще більш невизначену групу людей.

системність актів насильства. Це означає, що ці акти повинні бути не поодинокі, а складати певну сукупність дій, кінцевою метою вчинення яких є створення обстановки пригніченості, страху, дестабілізації суспільства. Системність не є систематичність. Останнє являє собою певну циклічність, повторюваність, можна навіть абстрактно сказати сукупність відокремлених у часі дій. Перше ж поняття містить сукупність актів насильства, об'єднаних однією спільною метою?.

суб'єктами терору може виступати як держава, так і недержавні організації.

терор є цілеспрямований, тобто спрямований на досягнення певної мети, але у більшості випадків індиферентний щодо жертв.

Терор, як і тероризм, має трьох суб'єктів (своїх носіїв): окремого індивіда, групу (від малої до великої) і державний апарат. При цьому для кожного суб'єкта існує своя міра використання терору або тероризму.

Щодо поняття тероризму, то серед науковців також не має однозначної думки.

Аналіз наукової літератури, міжнародних документів та кримінального законодавства низки країн дозволяє визначити такі ознаки тероризму:

здійснення загально небезпечних дій або загрози таким, що породжує загальну небезпеку;

публічний характер виконання з претензією на широкий розголос;

навмисне створення обстановки страху, напруженості на соціальному рівні, що спрямоване на залякування населення або якоїсь його частини;

застосування загальнонебезпечнего насилля по відношенню до одних осіб (невинних жертв) або майна з метою спрямувати поведінку інших осіб відповідно до потреб терористів [16, C.7].

Визначення тероризму в різних державах сильно відрізняються. Це зумовлено передусім тим, що кожна держава мала справу лише з певним притаманним для її регіону видом тероризму, а тому й визначення цього явища у своєму законодавстві намагалася узгодити з власним досвідом. Але, у ХХ столітті людство всерйоз зіткнулося з проблемою міжнародного тероризму, коли розробляти визначення «під себе» держави уже не мали змоги. Необхідно було віднайти узгоджене і прийнятне для всіх визначення. Це, однак, є проблемою і по сьогодні. Євген Звєрєв у своїй роботі «До питання юридичного визначення тероризму» пропонує дати таке визначення тероризму, яке б можна було адаптувати до конкретних обставин в конкретному суспільстві, застосовуючи при цьому гнучке право: «Тероризм - діяння чи погрози їх вчинення, спрямовані на порушення засадничих прав людини чи групи людей, прийнятих у відповідному суспільстві та (або) державі, а також фундаментальних основ, на яких базує своє існування відповідне суспільство та (або) держава чи засад, на яких створена міжнародна організація, шляхом залякування населення або окремих осіб з метою примушування відповідних суб'єктів до вчинення чи утримання від вчинення певних дій, якщо такі діяння отримали широкий публічний резонанс та суспільний осуд» [21, C.61].

Ю.Антонян (знаний фахівець щодо питань вивчення тероризму) вважає, що тероризм -- це насильство, яке містить загрозу іншого, ще більшого насильства, для того, щоб викликати паніку, зруйнувати або порушити державний чи суспільний порядок, викликати страх, примусити противника прийняти бажане рішення, викликати політичні та інші зміни [22, C. 223].

Енциклопедичні словники, зокрема і юридичні, визначають поняття тероризму в міжнародному аспекті:

Тероризм міжнародний - сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь, що тягнуть за собою не виправдану загибель людей, порушують нормальну дипломатичну діяльність держав, їхніх представників і утруднюють здійснення міжнародних контактів і зустрічей, а також транспортних зв'язків між державами [23, C.51].

Науковці України, зокрема В.Ємельянов визначає тероризм як загально небезпечні дії або загроза ними, що вчинюються публічно і посягають на суспільну безпеку та спрямовані на створення в соціальній сфері обстановки страху, непокою, пригніченості з метою прямого або непрямого впливу на прийняття будь-якого рішення чи відмови від нього в інтересах винних. З цієї кількості визначень виділимо ряд діянь, що, як зазначається, становлять тероризм як злочин:

- насильницькі акти проти певних категорій громадян;

- вибухи і вся сукупність суспільно небезпечних у міжнародному масштабі діянь;

- злочинна діяльність, що виявляється в залякуванні населення та органів влади;

- організація, фінансування, підтримка, створення терористичних груп та ін.

Як видається, перелік ознак, що становлять поняття тероризму, є багато і, напевно, цей перелік не є вичерпним [29, C.150].

Центральне розвідувальне управління США визначає тероризм як погрозу застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

Міністерство оборони у США (директива № 2000.12 від 20.12.83) дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях [14, C. 112]

Як бачимо, при всій уявній тотожності, слід відрізняти поняття терору та тероризму, адже терор - є ширшим поняттям, а тероризм більш вузьким.

Порівняльна характеристика
ТЕРОРУ	ТЕРОРИЗМУ
Соціально-політичне явище	Є кримінально-правовим явище
Системність актів насильства	Можуть бути єдиноразові
Володіють необмеженою владою над певним соціальним контингентом.	Не володіють владою не тільки над певною групою, але взагалі ні над ким
При певних обставинах (коли суб'єктом є держава) може бути легітимний.	Завжди протиправний
Очікуваність внаслідок масштабності та системності його вчинення	Раптовість
Група людей	Може бути вчинений одинаками
Терор є цілеспрямований, тобто спрямований на досягнення певної мети, але у більшості випадків індиферентний щодо жертв.	Цілеспрямований, але частіше байдужий до жертв[30]

То в чому ж таке явище як тероризм знаходить своє об'єктивне вираження? З наведених визначень та ознак вважаємо, що в конкретному своєму прояві - у терористичному акті, який полягає у вчиненні певних злочинних діянь, а саме - вибухів, підпалів та інших загально небезпечних дій, що реально можуть заподіяти чи заподіюють шкоду невизначеній кількості осіб і можуть спричинити чи спричиняють інші тяжкі наслідки, і так само погроза вчинення таких дій.

Майже всі, хто досліджував терористичний акт, характеризують його, як антисуспільний (злочинний) спосіб для досягнення політичних або інших публічних цілей, придушення політичних супротивників шляхом залякування або застосування до них насильницьких дій (убивств, учинення вибухів, захоплення заручників, викрадення людей, заподіяння значної майнової шкоди, використання зброї тощо).

Першим рішучим кроком в боротьбі з тероризмом стало закріплення у КК України статті 258 під назвою «терористичний акт - застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або запобігання значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, обєднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.» [1, C.87].

Звертає на себе увагу й та обставина, що одні й ті ж діяння в ст. 205 Кримінального кодексу Російської Федерації і ст.ст. 289, 290 Кримінального кодексу Республіки Білорусь називаються тероризмом, а в ст. 258 Кримінального кодексу України терористичним актом. Крім того, якщо в кримінальному законодавстві Росії і Білорусі є склади, які передбачають відповідальність окремо за тероризм і терористичний акт, то згідно ч.2 ст.88 Кримінального закону Латвії та ч.2 ст.155 Узбекистану поняттям “тероризм” охоплюються й ті діяння, які в Росії і Білорусі розцінюються як терористичний акт [14, C. 95]

Крім того, в національних законодавствах ці поняття нерідко вживаються далеко неоднозначно. Така ж ситуація і в українському законодавстві. Якщо в Комплексній цільовій програмі боротьби зі злочинністю на 1996-2000 рр., затвердженій Указом Президента України від 17 вересня 1997 р., говорилось про необхідність боротьби з “злочинами терористичної спрямованості”, то в Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., поставлено завдання розробити проекти законів про посилення боротьби з “терористичними актами”.

При характеристиці поняття “терористичний акт” слід мати на увазі, що цим поняттям повинні охоплюватися не лише посягання на життя державних або громадських діячів. Терористичний характер можуть мати будь - які насильницькі дії проти будь - яких осіб, якщо вони супроводжуються прагненням до широкого розголосу, спрямовані на залякування населення чи його частини і переслідують мету - здійснити вплив на розвиток подій.

У вказаних статтях КК України помилково використовується вузьке для українського законодавства поняття “терористичний акт”, тоді як в Конвенції Ради Європи йдеться про запобігання тероризму, терористичній діяльності та терористичним злочинам. У науковій літературі давно вже визнано, що терміном “терористичний акт” в українському законодавстві охоплюються лише ті дії, ознаки яких передбачено в диспозиції ст. 258 КК; що поняття “терористичний акт” є складовою частиною більш широкого поняття - “злочини терористичної спрямованості”, яке, в свою чергу, охоплюється ще більш широким поняттям - “терористична діяльність”, яке охоплює злочини терористичної спрямованості, так і сприяння таким діянням у будь-якому вигляді: створення терористичної групи чи терористичної організації; фінансування терористичної діяльності; підготовку терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму і т. ін.

Як бачимо, в Конвенції Ради Європи категорія “тероризм” вживається у самому широкому розумінні, тобто - як терористична діяльність. Водночас в Конвенції має місце поняття “терористичні злочини”, і відповідно до положень Конвенції - це та ж терористична діяльність, яка лише криміналізована. Тобто, категорія “терористичні злочини” за своїм змістом є ширшими за категорію “злочини терористичної спрямованості”, оскільки крім цих злочинів охоплює всі криміналізовані форми та види сприяння ним, але вужче за категорію “терористична діяльність”, оскільки поки що не всі форми і види такої діяльності криміналізовані, й навряд чи таке взагалі можливо [3, С. 11].

Використання ж в законодавчих новелах до Кримінального кодексу України вузького поняття “терористичний акт” породжує не тільки невідповідність їх міжнародним стандартам, але також проблеми і протиріччя в антитерористичному законодавстві взагалі й в кримінальному зокрема.

При цьому, Емельянов В.П. звертає увагу й на те, що формулювання диспозиції, яка міститься у ч. 1 ст. 258 КК України, вважається невдалим. Основний же недолік даного складу злочину полягає в тому, що в ньому такі ознаки, як “залякування населення” і здійснення “впливу” передбачаються не у взаємозв'язку і взаємообумовленості, а в альтернативному порядку. Це призвело до того, що переважна більшість злочинів повністю підпадає під ознаки складу злочину “терористичний акт”. В тому числі, всі нові статті КК України (258-1 - 258-4) “обслуговують” виключно ст. 258 КК. Одразу ж виникає питання про те, а що ж робити у тих випадках, коли вказані у цих статтях дії будуть стосуватися вчинення інших терористичних злочинів? Це неминуче породить додаткові проблеми у кваліфікації злочинів цієї категорії. Ці статті недосконалі також з позиції канонів кримінально-правової науки та законодавчої техніки. Так, в ст. 258-1 КК встановлюється відповідальність за втягнення особи у вчинення терористичного акту, а в ст. 258-4 КК - за вербування особи з метою вчинення терористичного акту, тобто, фактично за однакові дії передбачається відповідальність у різних статтях КК, що штучно породжує колізію норм.

Страницы: 1, 2, 3