Вступ
Одним з видів часу відпочинку, передбаченим трудовим законодавством, є відпустки. Стаття 45 Конституції України передбачає право працюючих на відпочинок, яке забезпечується наданням оплачуваної щорічної відпустки. Порядок надання відпусток регулюється КЗпП України, Законом України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p., а також іншими законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами. Відпустки за своїм характером та призначенням бувають досить різноманітними. Тому спроба дати визначення поняттю "відпустки" є досить непростою. Адже є відпустки, які дійсно встановлюються з метою сприяння працівнику найбільших можливостей для відпочинку і відновлення трудових сил та надаються, як правило, на кінець кожного робочого року; інші, хоч і називаються відпустками, але до відпочинку мають віддалене відношення (творчі відпустки або такі, що гарантуються матерям після народження ними дітей (соціальні відпустки). Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття "відпустка" і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі. При визначенні поняття "відпустка", її окремих видів та класифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження. Для того, щоб правильно сформулювати поняття "відпустка" та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі. При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необхідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак предметів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті. Тому відпустки - це такі календарні періоди працюючих громадян, протягом яких вони вільні від виконання основних трудових обов'язків і мають право використовувати їх на власний розсуд або за призначенням. Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадянами України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні. Кожному працівнику право на відпустку гарантовано законом. А тому порядок надання, види тривалість, умови оплати відпусток необхідно знати кожному

Види відпусток за чинним трудовим законодавством
В науковій юридичній літературі наводиться безліч критеріїв для класифікації відпусток. Однак у чинному трудовому законодавстві міститься легальна класифікація відпусток. Тому вважаємо доцільним почати висвітлення даного питання саме із неї. Так законом України "Про відпустки" вiд 15.11.1996 р. передбачені наступні види відпусток:

1) щорічні відпустки:

основна відпустка (ст.6 цього Закону);

додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону);

додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону);

інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (ст.16 цього Закону);

4) соціальні відпустки:

відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону);

відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст.18 цього Закону);

відпустка у зв'язку с усиновленням дитини;

додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);

5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Наприклад, Закон України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачає відпустки працівникам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення. Колективним договором можуть передбачатися додаткові відпустки за тривалий стаж роботи на підприємстві та ін.

Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст.73 КЗпП) не враховуються при визначенні тривалості відпусток. Окремим категоріям працівників, вказаним в ст.6 Закону "Про відпустки", надається щорічна основна відпустка більшої тривалості.

Додаткові відпустки за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Соціальні відпустки надаються у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, у зв'язку з усиновленням дитини, додаткова відпустка працівникам, які мають дітей.

Відпустка без збереження заробітної плати, за бажанням працівника, надається в певних випадках в обов'язковому порядку. Це, зокрема, відпустка, яка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично здійснюють догляд за дитиною, у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку; ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", - тривалістю до 14 календарних днів щорічно; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно; інвалідам І та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно; особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів; працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу - тривалістю до 7 або до 3 календарних днів (в залежності від міри родинності, вказаної в ст.25 Закону "Про відпустки") без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку; працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, - тривалістю 15 календарних днів (без урахування часу проїзду до навчального закладу та назад) і в деяких інших випадках, вказаних в ст.25 Закону "Про відпустки". За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. Відповідно до ч.2 ст.26 Закону України у порядку, визначеному колективним договором, власник або уповноважений ним орган у разі простою підприємства з незалежних від працівників причин може надавати відпустку без збереження заробітної плати або з частковим її збереженням.

Види відпусток та їх тривалість для окремих категорій працівників встановлена відповідними законами України. Так, згідно з Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" працівникам, що працюють (перебувають у відрядженні) у зонах відчуження, у зоні гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоактивного контролю, тривалість відпустки становить від 42 до 56 календарних днів. Державні службовці згідно з Законом "Про державну службу" користуються правом на відпустку тривалістю 30 календарних днів. Закон України "Про статус народного депутата України" наділяє депутатів правом на відпустку у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів. Суддям, прокурорам, слідчим прокуратури надається відпустка тривалістю 30 робочих днів (згідно з Законом України "Про статус суддів") і 30 календарних днів (Закон України "Про прокуратуру").

Види відпусток за проектом нового Трудового кодексу України
Проектом нового Трудового кодексу України передбачаються такі види відпусток:

1) щорічні трудові відпустки:

основна трудова відпустка мінімальної тривалості (стаття 175 цього Кодексу);

основна трудова відпустка продовженої тривалості (статті 176 і 177 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 179 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за особливий характер праці (стаття 180 цього Кодексу);

додаткова трудова відпустка за роботу на умовах ненормованого робочого часу (стаття 181 цього Кодексу);

додаткова відпустка залежно від стажу роботи (стаття 182 цього Кодексу);

інші додаткові відпустки, передбачені законом;

2) творча відпустка (стаття 195 цього Кодексу);

3) заохочувальні відпустки:

які надаються за ініціативою роботодавця (стаття 196 цього Кодексу);

за виконання державних чи громадських обов'язків (стаття 197 цього Кодексу);

4) навчальні відпустки:

у зв'язку з навчанням у середніх загальноосвітніх навчальних закладах (стаття 198 цього Кодексу);

у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах (стаття 199 цього Кодексу);

у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах (стаття 200 цього Кодексу);

5) соціальні відпустки:

у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 201 цього Кодексу);

для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 203 цього Кодексу);

працівникам із сімейними обов'язками, які мають дітей (стаття 205 цього Кодексу);

інші соціальні відпустки (особам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, одному із батьків дитини, якій встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, тощо).

6) відпустки без збереження заробітної плати:

які надаються в силу суб'єктивного права працівника (стаття 206 цього Кодексу);

які надаються за згодою сторін (стаття 207 цього Кодексу).

Варто зазначити, що після прийняття проекту Трудового кодексу у Верховній раді України у другому читанні основні положення щодо видів відпусток не зазнали змін. Були враховані лише пропозиції щодо зміни тривалості певних видів відпусток.

Отже види відпусток, що передбачаються проектом Трудового кодексу України майже не відрізняються від аналогічних видів, що передбачаються чинним законом України "Про відпустки" за винятком нового різновиду відпусток - так звані заохочувальні відпустки. Заохочувальні відпустки, можуть надаватися за ініціативою роботодавця та за виконання державних та громадських обов'язків. Колективним договором, а якщо договір не укладався, нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним профспілковим органом або вільно обраними працівниками представниками (представником), може передбачатися надання працівникам заохочувальних відпусток за сумлінне виконання трудових обов'язків, тривалу добросовісну працю та з інших підстав тривалістю до 7 календарних днів з частковим або повним збереженням заробітної плати. У порядку заохочення за виконання державних або громадських обов'язків законами та колективними договорами може передбачатися надання працівникам додаткової відпустки тривалістю до 7 календарних днів з частковим або повним збереженням заробітної плати.

Доктринальні критерії класифікації відпусток
Як зазначалось вище в юридичній літературі наводяться багато критеріїв класифікації відпусток відповідно до чинного законодавства. Можна використовувати наступні критерії при класифікації відпусток:

І. У залежності від тривалості в законодавстві відпустки поділяються на основні і додаткові. Основні відпустки мають велику тривалість, тоді як додаткові їх доповнюють, будучи меншої тривалості.

ІІ. Залежно від рівня нормативних правових актів, якими гарантується їх надання відпустки можуть поділятися на ті, що встановлені законами, підзаконними нормативно-правовими актами і ті, що встановлюються локальними актами.

ІІІ. Залежно від того, чи підлягає оплаті відпустка або ні, відпустки поділяються на оплачувані відпустки та відпустки без збереження заробітної плати. Надання додаткових оплачуваних відпусток поліпшує становище працівників порівняно з законодавством. Надання працівникам права піти у відпустку без збереження заробітної платні може стати умовою, що поліпшує їхнє становище, лише в разі, коли така відпустка відповідає наявним у них інтересам. Тобто ініціатива на надання цієї відпустки повинна виходити від працівника. Поява у роботодавця права направити працівників в відпустку без збереження заробітної плати обмежує можливості працівників на використання своїх здатностей до праці за винагороду. У зв'язку з цим наявність у роботодавця такого права розглядається як погіршення стану робітників у порівнянні з законодавством.

ІV. Залежно від мети їх надання відпустки поділяються, наприклад, на відпустки по вагітності і пологах, за догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років, відпустку, яка надається у зв'язку з навчанням.

V. Залежно від строку відпустки: відпустки від трьох до чотирнадцяти календарних днів повинні визнаватися короткочасні. Відпустки тривалістю від 14 до 28 календарних днів варто визнавати відпустками нормальної тривалості, оскільки дана норма визначено в діючому законодавстві. Відпустки тривалістю понад 28 календарних днів варто назвати видовженими, оскільки їхня тривалість перевищує встановлену законодавством тривалість основної відпустки.

VI. Залежно від обов'язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов'язаний надати та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.

VII. Залежно від суб'єкта, якому надається відпустка можуть бути виділено відпустки, які надаються інвалідам, неповнолітнім, особам із сімейними обов'язками, працівникам з особливими умовами праці або служби.

Висновки
Таким чином наявність різноманітних критеріїв для поділу відпусток на види покликане належним чином забезпечувати та гарантувати передбачене Конституцією України право кожного на відпочинок. Безперечно найбільш важливим та загальнообов'язковим є законодавче визначення видів відпусток. Однак колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток, якщо це, звісно, не буде суперечити чинному законодавству та погіршувати становище працівника. Крім наведених критеріїв для класифікації відпусток у науці трудового права можуть з'явитися й інші підстави для класифікації відпусток на види, що буде мати не тільки теоретичне, але й практичне значення. Законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормативно-правовому акті немає точного визначення відпустки. На практиці виникає чимало питань щодо застосування правових норм, які регулюють різні види відпусток. Тому це буде мати значення не лише для вдосконалення чинного трудового законодавства, а й для більш чіткого впорядкування існуючих трудових відносин, подолання численних колізій в законодавстві та трудових спорів і конфліктів, а також більш повного врахування інтересів окремих категорій працівників, специфіки окремих видів трудової діяльності. Незважаючи на позитивні моменти, чинний Закон України "Про відпустки" не вирішує всіх проблем у правовому регулюванні відпусток і містить цілий ряд недоліків, які необхідно усунути. Зокрема, в ньому не визначені правові дефініції, що на практиці призводить до неоднозначного розуміння того чи іншого виду відпустки. У зв'язку з цим існують суперечності навіть в існуючій нормативно-правовій базі стосовно однозначного вживання термінів та визначення тривалості відпустки. Однією з важливих проблем, яка вимагає свого вирішення, є приведення законодавства України про відпустки у відповідність до міжнародних стандартів, зокрема передбачених у конвенціях і рекомендаціях МОП. Сподіваємося, що новий Трудовий кодекс України, який незабаром буде прийнятий виправить існуючі недоліки у правовому регулюванні даних питань.

Список використаної літератури

1. Кодекс законів про працю України // Відомості Верховної Ради України, 1971, додаток до № 50, ст.375

2. Закон України "Про відпустки" // Відомості Верховної Ради України, 1997, № 2, ст.4

3. Проект Трудового кодексу України 1038-1 від 28.08.2003 // http://www.rada.gov.ua: 8080/pls/zweb_n/webproc4_1? id=&pf3511=15689

4. Постанова пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів".

5. Науково-практичний коментар Кодексу законів про працю, Прокопенко В.І., 2003р.

6. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої.2-ге вид., стер. - К., "Знання", 2006.

7. Трудове право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко, В.Я. Бурак,

8. Я. Козак та ін. За ред. П.Д. Пилипенка. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2006.